"Lament" Шимона Старовольського: до проблеми формування громадської думки у XVII столітті

Польськомовні твори Шимона Старовольського, зокрема, його глибоко поетичний «Lament», можна вважати провісником масової літератури у слов'янському світі, зважаючи на його тематику, авторський стиль і сюжетну наповненість. На відміну від інших ламентаційних праць епохи, цей прозовий твір має політичний характер, оскільки присвячений Матері-Батьківщині (Речі Посполитій, тобто Королівству Обох Народів Польщі і Литви). Як відомо, у поняття Литви входили народи, які проживали на кордоні з поляками, так звані креси (українці, литовці, білоруси та ін.).

Про «Lament...» Шимона Старовольського у вітчизняному літературознавстві варто згадати не лише принагідно, адже його автор творив на межі культур, оскільки, згідно з більшістю джерел, був вихідцем з історичної Поліської Волині. Однак деякі польські дослідники схильні вважати, що він був родом зпід Кракова. Треба віддати належне сучасному історику Володимиру Пилипенку, який у наукових розвідках присвятив цій особистості чимало уваги, хоча й розглядав виключно антитурецьку тематику митця [2].

У польському науковому світі постать Старовольського займає непересічне місце, адже це був не лише письменник-публіцист, визначний оратор, але й проповідник при королівському дворі, канонік, історіограф, літературний критик і теоретик літератури. Як історична особа Старовольський найбільш уславлений завдяки картині Яна Матейка «О. Шимон Старовольський проводить Карла Густава Вавельським собором». Полотно презентує період так званого «Шведського потопу» (навали шведів), коли королівський двір на чолі з королем Польщі Яном Казимиром був вимушений залишити столицю на поталу ворогу. Згідно з переказом, що претендує на історичну достовірність, Шимон Старовольський був одним з небагатьох, хто залишився на Вавелі до останнього. У розмові з Карлом Густавом він, указуючи на гробницю Владислава Локєтка, прокоментував: «Цей король тричі залишав трон і тричі на нього повертався». У відповідь на насмішливу реакцію Карла Густава про втечу Яна Казимира і неможливість його повернення канонік підніс у молитовному жесті руку і прорік латиною: «Deus mirabilis, fortuna variabilis»» («Бог творить чудеса, а удача примхлива»). Для письменника завжди була характерна індивідуальна відповідальність за долю держави, радикальність поглядів, простота і точність висловлювань, яка йшла врозріз із загальними бароковими тенденціями того часу. Тим не менше, твори Шимона Старовольського гармонійно вписувалися в традиційну літературну спрямованість політичної літератури XVII століття.

Попередниками Шимона Старовольського в розвитку літературних ламентацій польською мовою були Петро Скарга, Мелетій Смотрицький, Клірик з Острога та інші письменники кінця XVI початку XVII ст., однак лише зі Скаргою Старовольського пов'язували безпосередні політичні мотиви. Своєю глибиною творчість письменника перегукувалася з політичними виступами Юзефа Верещинського. Натомість, відмінність між ламентаціями Смотрицького чи Клірика і плачем Старовольського в семантичному плані вельми значна.

Головною тезою полемічної орації Шимона Старовольського можна вважати влучно вибраний ним пролог плачу: «Для доброго громадянина вітчизна дорожча за життя. Він більше дбає про громадські блага, аніж про власні» (Цар Олексій). Барокове зіставлення «суспільне приватне» (хоча в жодному разі не буквальне протиставлення) набирає тут особливо промовистого звучання.

Моніка Новіков у порівняльному дослідженні польськомовних «Треносів» барокової доби зазначала: «Старовольський занепокоєний майбутнім Вітчизни, закликає усі стани опам'ятатися, виправити свої вчинки, не скупиться на гострі слова критики польського народу, зокрема шляхти» [2, 393]. Таким чином, це послання «свого до своїх», у якому йдеться не про полемічну конфронтацію, а, передусім, про суспільне відродження всієї Речі Посполитої.

У творі Шимона Старовольського польську шляхту критикує не сторонній спостерігач, сповнений авторського авторитету, а сама Річ Посполита (Korona Polska), яка гостро засуджує зрадливих синів, а наприкінці плачу закликає їх до морального відродження.

Особливою поетичністю сповнений початок ламентації, Мати, яка вмирає, відмовляє зрадливим синам у материнському останньому благословенні. Вона пропонує написати на її труні промовисті слова: «Tu Polska lezy, ziosciq wyrodkow zgubiona, przy niej i ziota wolnosc oraz pogrzebiona. W tymze dole i swi^ta katolicka wiara zakopana i cnota przodkow naszych stara. Obiuda i niestwornosc, swawola zbyteczna, pycha, nieposiuszenstwo i chciwosc wszeteczna, wszystkich stanow obiuda i herezje sprosne, a przy tym opresje zoinierskie nieznosne, utrapionq Ojczyzn^ gwaitem umorzyiy, jaszczurcza prepotomstwo, matk$ swq zabiiy. Ty co przemijasz t$dy Czytelniku miiy, jesli cnot$ miiujesz, prosz$ tej mogiiy nie mijaj bez wiernych iez, westchnienia gorzkiego, a uzal si$ serdecznie upadku mojego» [4]. Ці римовані рядки явище «prosimetrum», поезія в прозі, передана за допомогою епітафії, створеної згідно з канонами середньовічної риторики.

Образ Матері за допомогою засобу персоніфікації виводить систему образотворення на новий художній рівень, у якому першість належить прозопопеї. Сергій Бабич зазначав, що ця фігура була вживана, передусім, у трагічних або архіважливих для соціуму моментах [1, 379]. Матір-Польща звертається від І особи однини, як у судових процесах, з проханням належно оцінити її добрі вчинки: вона заснувала університет для поширення вітчизняної освіти, створювала лицарські школи для шляхти на Україні, розвивала духовність тощо. Натомість, невірні сини розбіглися по протестантських університетах Європи, занедбавши віру, замість лицарської доблесті, дбали про кар'єру, впадали в пияцтво, грабували вбогих. Через ці переступи неминучою стала Божа кара, якою письменник погрожував співвітчизникам. Подібні мотиви зустрічаємо в антитурецькій польськомовній прозі XVII ст. «Dla Boga, co siз dzieje, czemu siз nie mozemy oprzec nieprzyjacielowi, czemusmy tak pobledli od strachu, lubo jeszcze daleko jest od nas? Czemu nie myslimy o sobie, czemu siз nie zgromadzimy do kupy, abysmy radzili o ojczyznie, ale jeden tam, drugi sam uciekamy, a drudzy poddajq siз nieprzyjacielowi, i od niego zotd biorq, aby braci najezdzali, aby pustoszyli jeden drugiego?» [4].

Старовольський свідомо не вживав елементів поточної мови, хоча його плач переповнений «варваризмами» (латинізмами) із них автор розпочинає і ними завершує свій політичний виступ. Біблійні цитати подані автором без перекладу. У формі біблійної ламентації митець презентував антитетичні конструкції з численними анафорами і звертаннями.

Політична орація Шимона Старовольського була безпосередньо спрямована до шляхти, міщан і королівського двору, натомість, вона захищала вбогі верстви населення і духівництво, стаючи на бік справедливих і знедолених. За зразком плачу Єремії, письменник прорік утрату державою її соборності, про що чітко зазначав в одному з фрагментів твору: «Rozproszq siз jako mrowki Lachowie moi, po Szlqsku, po Wзgrzech, po Wotoszech, po Siedmiogrodzkiej ziemi, a ziemia ich pojdzie na szarpaninз roznym narodom» [4].

Біблійний профетизм був покликаний образно передати стиль плачу, стати його семантичною наповненістю, у ньому відображалася основна думка твору. Слова Єремії, Ісаї та інших старозаповітних пророків перегукувалися з авторською позицією, тому слугували тлом, художньою канвою політичного задуму письменника. На рівні з пророками Старого Заповіту уславлювалися новозаповітні провісники, які ревно відстоювали чистоту віри. Перш за все, ішлося про євангелізаційні мотиви святого Павла, висвітлені у його посланнях.

Шимон Старовольський уболівав над занепадом проповідництва, здатного піднести народ із недолі. Сповнений ревної любові, він співчутливо висловлювався про співвітчизників, називаючи їх «moi Lachowie». Автор закликав відроджувати традицію вживання польських імен, на зміну яким прийшли імена іноземні: «Polacy, ktorzy dobrq przedtem stawз mitujqc, nazywali siз Bogustawami, Wtadystawami, Strzezystawami, Stanistawami,

Wactawami, etc, a teraz jako siз chrzcic imiony cudzoziemskimi poczзli, Maxymilianami, Fryderykami, Ferdynandami, Karolami, tak i wzrostem kartami siз rodzic poczзli, i w stawз dobrq zdrobniawszy, juz nie swemi zastugami, ale ojcowskimi siз dzietami szczycqc, samych siebie za ludzi godnych i wielkich rozumiejq, a drugimi, lubo bogatszymi w cnoty, dla ich chudoby pogardzajq, i ich qualitates ttumiq, podtymi je subjektami nazywajqc, iz nie sq tak koto dobrego mienia ciekawi jako oni. Nie pomniq co Pawet swiзty powiedziat» [4].

Як бачимо, народність і масовість тематики «Lamentu...» Шимона Старовольського має дещо завужений характер і здебільшого тяжіє до середньовічного канону. Він, передусім, призначений для польської шляхти та освічених міщан, які рівнем своєї освіти повинні були дорівнятися до стилю і способу мислення письменника.

Тим не менше, на прикладі творчості Шимона Старовольського можемо зробити висновок, що польськомовні ламентації барокової доби перегукувалися між собою і з народними голосіннями в головному використанні образу Матері, вираженому за допомогою прозопопеї вишуканої риторичної фігури, сповненої особливою поетичністю.

lament старовольський громадський думка

Список використаних джерел

1. Бабич С. Модус літературної містифікації в поетиці Треносу Мелетія Смотрицького / Сергій Бабич // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. ! Варшава : Варшав. ун-т, 1999. | T. 8-9. |

2. С. 372--385.

3. Пилипенко В. Перед лицем ворога. Польська антитурецька література середини XVI -- середини XVII ст. / Володимир Пилипенко. -- К. : Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського нАн України, 2оі4. -- 232 с.

4. Nowikow M. Trenos Meletija Smotryckiego i Lament Szymona Starowolskiego / Monika Nowikow // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. -- Варшава : Варшав. ун-т, 1999. -- T. 8--9. --С. 386--397.

5. Starowolski Sz. Lament Utrapionej Matki Korony Polskiej, juz juz konajqcej na Syny wyrodne, ztosliwe i niedbajqce na rodzicielkз swojз [Електронний ресурс] / Szymon Starowolski // Fides : Biuletyn Fundacji «Quomodo» im. Krola Stanistawa Leszczynskiego : wyd. cyfrowe pdf. -- 2009. -- Vol. 1. -- Режим доступу : http://www.quomodo.o rg.pl/dane/ biuletyn/Fides/200901-LAMENT-Starowolski.pdf.

6. Szydtowski P. Miзdzy renesansem a kontrreformacjq. Poglqdy filozoficzne Szymona Starowolskiego (1588-1656) / Piotr Szydtowski. -- Warszawa--Krakow : PWN, 1978. -- 1б5 s.

7. Winkler E. Ks. Starowolski jako pisarz polityczny XVII w. w swietle dnia dzisiejszego / Edward Winkler. -- Wiociawek : Drukarnia Diecezjalna, 1930. -- 58 s.S. SUKHAREWA