Трагедія батька Горіо в романі Оноре де Бальзака "Батько Горіо"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трагедія батька Горіо в романі Оноре де Бальзака "Батько Горіо"

Вступ

Курсова робота присвячена аналізу трагедії образу батька Горіо в романі Оноре де Бальзака "Батько Горіо", дослідженню життя та творчості видатного французького письменника, основоположника критичного реалізму першої половини ХІХ століття.

Жоден романіст ні до, ні в часи Бальзака не підходив так надто близько до завдання - вичерпно і точно вивчити стан сучасного суспільства. Бальзака особливо хвилювало не пропустити нічого суттєвого, всюди проникнути, все зрозуміти. Запальний, захоплений, закоханий в своїх героїв автор був в той же час дослідником, суворо і беззаперечно вивчаючим людину, а через неї народ в цілому. Творчість О.Бальзака досить добре висвітлена у наукових працях і статтях таких відомих дослідників: Обломнєвський Д., Чичерін А.В., Кучборська Є.П., Наливайко Д.С., Султанов Ю.І., Тихомирова Л.В., Єременко О.В., Пацаповська Л.І. та ін.

Актуальність теми роботи зумовлена необхідністю вивчення творчості Оноре де Бальзака на основі твору з "Людської комедії" "Батько Горіо" та дослідження образу головного героя через аналіз його життєвої трагедії, що дає змогу отримати повне і вичерпне уявлення про проблеми тогочасного французького суспільства в цілому. В романі на основі правдивого зображення життя ставляться і вирішуються глибокі моральні проблеми, значення яких не потускніло і в наші дні.

Мета курсової роботи розкрити та визначити причини трагедії батька Горіо в романі Оноре де Бальзака "Батько Горіо". Завдання курсової роботи полягають у:

вивченні життя і творчості Оноре де Бальзака, його філософські погляди та особливості світогляду;

аналізі циклу соціальних романів О.Бальзака "Людської комедії": структури та проблематики епопеї;

дослідженні одного із ключових творів "Людської комедії" "Батько Горіо" та основні сюжетні лінії;

розгляді теми влади золота та її філософії;

визначенні причин трагедії батька Горіо.

Об'єктом вивчення курсової роботи є роман О.Бальзака "Батько Горіо", а предметом - трагедія образу головного героя.

При написанні курсової роботи використано такі методи: аналіз, порівняння, протиставлення, спостереження.

Теоретичне значення роботи полягає у детальному ознайомленні з творчістю Бальзака, навчає вниклому, сповненому роздумів, уповільненому читанні його творів.

Практичне значення роботи: використання при написанні наукової роботи, підготовці до семінарських занять, лекцій, рефератів, доповідей.

Курсова робота складається з вступу та двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури.

У вступі розглядається питання актуальності теми роботи, формулюються мета та завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, фактичний матеріал та методи аналізу, з'ясовуються теоретичне та практичне значення роботи.

В першому розглядаються особливості життя та творчості Оноре де Бальзака, його філософські погляди на життя. "Людська комедія", задум якої склався у нього після виходу роману "Батько Горіо" в світ, та її структура.

В другому розділі розглядається проблематика роману та основні сюжетні лінії. Аналізується образ батька Горіо та розкриваються причини його трагедії.

У загальних висновках підсумовуються результати роботи.

1. Життєвий та творчий шлях Оноре де Бальзака

Творчі надбання великого письменника - це завжди особливий світ, неповторно своєрідний, зі своїми законами, своїми улюбленими темами і характерними конфліктами, зовнішністю героїв, своїм колоритом. Неосяжно широка і складна дійсність заломлюється в сприйнятті такого художника і відтворюється ним правдиво і разом з тим в одному йому характерних формах і фарбах. В цьому полягає ознака таланту.

Все сказане відноситься повністю до Оноре де Бальзака - видатного французького письменника. Його творчість - вершина в розвитку західноєвропейського реалізму ХІХ століття. Джерела його глибокі та різнобічні. В енциклопедизмі інтересів і пізнань Бальзак міг би бути суперником геніям епохи Відродження. Його самий суттєвий здобуток - багатотомна епопея "Людська комедія" - органічно ввібрала в себе основні досягнення культури і науки не одного покоління, тим самим визначивши шлях подальшого руху людської думки в багатьох сферах.

Сучасник найкрупніших вчених - істориків Тьєррі, Гізо, Міньє, Мішле, Бальзак з глибокою увагою відслідковує відкриття в галузі природничих і точних наук, використовуючи їх досвід в своїй творчості. Однак основним джерелом, яке наповнювало допитливі думки Бальзака, було невичерпне багатство багатовікової художньої - перш за все французької - літератури. Творець "Людської комедії" навчався майже у всіх великих майстрів - від Рабле і Шекспіра до В. Скотта, французьких романтиків і Стендаля. Оноре де Бальзак разом із Стендалем стояв біля джерел соціального роману критичного реалізму у Франції ХІХ ст. і дав у своїй творчості блискучі його зразки. Тільки завдяки глибокому і органічному освоєнні різнобічного досвіду художньої і наукової думки і зміг сформуватися неповторний геній Бальзака, який створив найбільший із творів словесного мистецтва - "Людську комедію".

Оноре де Бальзак, ровесник Пушкіна, народився в м. Турі 20 травня 1799 р. Його батько, в минулому селянин, досяг до того часу досить високих для провінції посад (помічник мера і управляючий головною міською лікарнею) тільки завдяки практичному розуму і неабиякій енергії. Батьки вважали себе людьми освіченими тому не шкодували засобів для освіти своїх дітей. Ледве досягнувши восьми років, Оноре був відправлений в Вандомський коледж, а пізніше в Паризьку школу права, яку закінчив в 1819 р. Отримуючи юридичну освіту, Бальзак одночасно служить писарем в нотаріальній конторі.

Саме тут він вперше долучається до одної з самих похмурих сторін столичного життя. "Відбувши випробувальний термін в одній або в декількох нотаріальних конторах, - напише Бальзак пізніше, - вам важко буде залишатись чистою молодою людиною; ви вже бачили, який змащений маслом механізм будь - якого багатства, як мерзенно сперечаються спадкоємці над ще не охоловшим трупом… Тут син приносить скаргу на батька, донька - на батьків. Контора - це сповідальня, де пристрасті висипають із мішка свої природні задумки і де радяться на рахунок сумнівних справ, шукаючи спосіб привести їх в дію" (нарис "Нотаріус"). Отриманий на службі досвід стане джерелом багатьох сюжетних колізій в творах "Людської комедії".

Вже в студентські роки визначається істинне покликання Оноре - він буде письменником. Не вдовольняючись лише юриспруденцією, юний Бальзак відвідує лекції професорів Сорбонни і читає багато книг по мистецтву, історії, соціології, філософії. Батьки Бальзака залишились вкрай незадоволеними, коли після закінчення Школи права він повідомив, що не збирається пов'язувати своє життя з юридичною практикою, а буде письменником. Розуміючи серйозність намірів Оноре врешті вони здаються, на сімейній раді було ухвалено встановити Бальзаку випробувальний термін два роки та фінансувати його. Навзаєм він повинен за цей час довести, що має дар письменника. Бальзак спробував виконати умови угоди, написавши віршовану драму "Кромвель". І жанр, і естетика твору не відповідали хистові Бальзака. До того ж він робив тільки перші кроки на літературній ниві і не мав досвіду. Отже, твір виявився невдалим, він не отримує визнання навіть в сімейному колі. Зате під час роботи розширюється його життєвий світогляд. Він все ще одержимий спрагою знань, та все ж намагається привести їх в певну систему. Саме "в той час, - зазначить А. Моруа, - він заклав фундамент, на якому пізніше побудує своє монументальне творіння". [1,ст.472]

Молодий Бальзак жадібно вбирає в себе і нові життєві враження. "Я жив тоді на маленькій вулиці…Ледіг'єр, - читаємо автобіографічні рядки письменника в новелі «Фачино Кане", - … любов до знань кинула мене в мансарду, я працював вночі, а день проводив в сусідній Королівській бібліотеці. Я жив стримано… одна тільки пристрасть виманювала мене за грань моїх трудолюбивих звичок: але хіба вона не була моїм іншим видом знань? Я вивчав звичаї передмістя, його мешканців, їх характери. Я був… одягнений так само погано, як робітники, і вони не цурались мене… Слухаючи цих людей, я міг до кінця ввійти в їх життя, я відчував на своїй спині їх дрантя, я йшов в їх дірявих черевиках. Їх бажання, їх нужденність - все переселялось в мою душу… я вже знав, для якої потреби може слугувати передмістя - це практична школа революції».[1,ст.472]

Зазнавши першої поразки з трагедією "Кромвель" Бальзак вирішує переключитись на інший жанр. Доля зводить молодого письменника з Пуатвеном - вправним ремісником від літератури, який очолював "фабрику" по випуску романів, спрацьованих в стилі популярних в той час творів Радкліф, Метьюрена і Льюіса. Спочатку в співавторстві з іншими, а потім самостійно Бальзак починає писати і випускати романи, сповнені таємниць, жахів і злочинів. Одні з них по тематиці схожі на історичні романи ("Спадкоємиця Бірага", "Клотільда Лузіньян"), події, описані в інших, - сучасні ("Жан Луі", "Арденський вікарій", "Пірат Арго", "Ванн Клор"). Невисоко оцінюючи переваги цих романів ("Спадкоємицю Бірага" сам автор визначає як "літературне свинство"), Бальзак підписує їх різними псевдонімами і з часом відмовляється включити в зібрання своїх творів. І все ж для науки вони становлять безсумнівний інтерес, тому що в рамках романтичного штампу письменник намагається не тільки відточити своє перо для майбутньої серйозної роботи, але й доторкнутися в деяких моментах до болючих проблем сучасності.[1,ст.472 - 473]

Водночас із творчими невдачами Бальзака переслідували й інші негаразди: з метою швидкого нагромадження капіталу він брав участь у ризикованих справах, які зазнавали краху. З'являються борги, які треба було сплачувати. Отож він на власному досвіді почав відчувати вплив на душу людини привабливої та водночас руйнівної сили грошей. Поразки й розчарування були пізнанням посутньої природи світу, без чого "Людська комедія" просто не могла б постати.

20 - ті роки багато в чому ускладнили життя Бальзака. Боротьба з кредиторами - одна з найпопулярніших тем анекдотів, пов'язаних із його ім'ям. Аби позбутися боргів Бальзак писав безупинно, створюючи роман за романом, працюючи по 16 годин на добу та одержуючи аванси від видавців за ненаписані твори. Крім того, він був світською людиною, завойовував серця жінок, мав славу трохи кумедного "денді". Встигнути скрізь він міг лише завдяки життєлюбності й працьовитості, які, мов потік, нуртували і виливались на сторінки його книжок.

Першим кроком на шляху до "Людської комедії" стало звернення до жанру "фізіологічного нарису", який не має нічого спільного з фізіологією в медичному тлумаченні цього слова. То було всебічне дослідження певних соціальних явищ.

Але "фізіологічний нарис" - ще не красне письменство, а художня публіцистика, яка зачіпає сучасні теми і розробляє багатий матеріал соціально - побутових і психологічних спостережень. Згодом письменник використає його для створення новел. Саме так виник його відомий твір "Гобсек" (1830), що був спочатку "фізіологічним нарисом" про лихваря. Від початку 30-х рр.. Бальзак пише великі прозові твори - романи і повісті: "Шагренева шкіра" (1830 - 1831), "Полковник Шабер" (1832), "Ежені гранде" (1833), "Батько Горіо" (1834), "Пошуки абсолюту" (1833 - 1835), "Історія величі і падіння Цезаря Бір ото" (1837), "Банкірський дім Нуссінгена" (1837), "Темна справа" (1841) та ін. Ще на ранніх етапах творчості Бальзак виявив схильність писати твори циклами, внаслідок чого поступово виник задум об'єднати всі романи в епопею (її план сформувався 1834 р.). У 1840 р. з'явилася назва - "Людська комедія", а 1842 р. - "Передмова" (виклад ідейного задуму епопеї). До епопеї ввійшло майже все, створене Бальзаком у 30-х рр.. та написане після 1842 р.: романи "Втрачені ілюзії" (1837-1843), "Кузина Бетта" (1846), "Кузен Понс" (1846-1847), "Розкоші і злидні куртизанок" (1838-1847) та ін. останній роман Бальзака "Селяни" залишився незавершеним. Письменник аж до відходу в небуття в 1850 р. працював над структурою "Комедії", переробляючи тексти і вводячи їх до тих чи інших розділів.

"Людська комедія", низка яскравих картин доби, протягом якої, після Липневої революції 1830 р., на очах здивованих французів набував сили грандіозний процес перерозподілу багатств. Життям заволоділи нові господарі: банкіри, комерсанти, підприємці. Великі гроші нароблялись нечесними способами: спекуляція, шахрайство, підробка документів, хабарництво тощо - ось зовсім не повний перелік типових засобів, що застосовувались у безжалісній боротьбі за місце під сонцем. То був час занепаду моралі, коли найвищою метою стала гонитва за грішми та насолодою. За таких умов низькі, брудні інстинкти оголились, і склалося враження, що в світі існує лише закон егоїзму - "кожний за себе". Система цінностей руйнувалась, економічні чинники та приватне життя посідали чільне місце.

"Людська комедія" і стала цією спробою осягнути зрушення в суспільстві, відтворити той шалений ритм, в якому відбувалися зміни. Ставлення великого романіста до французької сучасності після Липневої революції було здебільшого негативним. За доказ можуть правити його політичні та релігійні погляди. Він підкреслював, що пише у світлі двох великих істин - релігії і монархії. Причому в обох випадках він сповідував найконсервативніші ідеї. Добре відомо що Оноре де Бальзак підтримував легітимістів (прихильників старої династії Бурбонів, скинутої Липневою революцією).

Така позиція пояснюється тим, що новий порядок, запроваджений після 1830 р., видавався йому грою без правил, котра загрожувала знищити суспільство взагалі. Треба було жорстко регулювати ниці людські інстинкти, а для того найпридатнішими були форми правління, побудовані на заборонах, на регламентації й ієрархії відносин між всіма верствами суспільства. З цієї точки зору крайній монархізм і консервативний католицизм - цілком виправданий вибір. Незадоволення людиною змушувало Бальзака уважно, наполегливо та об'єктивно вивчати своє оточення, аби розкрити ті закономірності, що рухали театром, ім'я якому - життя. Відкривши їх, він сподівався вказати ліки від егоїзму - хвороби, яка загрожувала охопити всіх.

Осягнути грандіозність загального задуму Бальзака дає змогу "Передмова" до "Людської комедії". Розглянемо її основні положення. "Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом". Людина розвивається як тварина, а тварина - як рослина. Тож увесь біологічний світ живе за єдиним законом - "кожний за себе" (тобто за принципом егоїзму). "Творець користувався одним і тим самим зразком для всіх живих істот", - зазначає Бальзак. "Жива істота - основа, яка отримує свою зовнішню форму, або, точніше, характерні ознаки власної форми в тому середовищі, в якому їй призначено розвиватися". [2,ст.53]

Романіста приваблювали думки відомого вченого-природознавця Жоффруа де Сент-Ілера, який шукав єдність у різноманітності Природи. Бальзак також прагнув віднайти у суспільстві єдиний механізм, оскільки воно, на його думку, схоже на Природу. "Адже суспільство створює з людини, відповідно до середовища, де вона діє, стільки різних видів, скільки їх існує в тваринному світі".[2,ст.53] Отож, завдання митця полягає в тому, щоб описати ті види і в такий спосіб наблизитися до найголовнішого Закону світу. Письменник виділяє три форми буття людини: "чоловіки", "жінки" і "речі".

У "Передмові" до "Людської комедії" О. де Бальзак також розглядає творчість Вальтера Скотта, якого вважав одним із своїх попередників на ниві романістики. Їх обох об'єднувало прагнення проникнути у внутрішні історичні процеси, тільки різниця між ними, на думку французького письменника, полягала в тому, що він зосереджується на зображенні сучасності, тоді як Вальтер Скотт писав про минуле. Ще одного, з погляду Бальзака, бракувало Скоттові - зв'язку творів між собою. "…Він не замислювався над тим, щоб зв'язати одну повість з іншою і таким чином створити цілу історію, кожний розділ якої був би романом, а кожний роман - добою. Звернувши увагу на цей брак зв'язку… я тієї самої миті уявив собі план, зручний для виконання моєї праці, і саму можливість її здійснення".[2,ст.54]

Таким принципом зв'язку, як зазначалося, стала так звана "техніка перехідних персонажів". Загалом у творах "Людської комедії" діє понад 1000 персонажів, які мандрують з книги в книгу. Це своєрідний світ. Французький письменник Андре Моруа, який тривалий час вивчав творчість Бальзака, писав із цього приводу: "…він залишив нам не тільки велику кількість романів, але й історію всього суспільства; дійові особи його творів - лікарі, судді, державні діячі, титарі, лихварі, світські дами, куртизанки - переходять з тому до тому, що надає життєздатності та вірогідності створеному ним світу".[2,ст.54] Здається, немає такого суспільного типу, якого б Бальзак не описав. Ось як треба тлумачити відомий вислів романіста, що справжнім істориком в "Комедії" є французьке суспільство, а автор "залишається його секретарем".

Викладає Бальзак у "Передмові" і свої погляди на людину. Їхньою специфічною рисою є те, що Бальзак, на відміну, наприклад, від Стендаля, не сповідує руссоїтських ідей про "природну доброту людини". Бальзак заперечує такий підхід: "Людина не добра і не зла; вона народжується з інстинктами та схильностями; суспільство не псує її, як вважав Руссо, а вдосконалює, робить кращою; але її прагнення вигоди для себе розвиває її погані схильності".[2,ст.54]

У цьому криється причина того, що Бальзак був консерватором: тільки заборони (католицизм, абсолютизм) можуть виправити тварину на ім'я Людина. За таких умов не суспільство винне в тому, що мораль багатьох персонажів Бальзака перебуває у стані занепаду, а вони самі. Швидше людина з її індивідуалізмом загрожує суспільству, і тільки те суспільство, яке складається із зіпсованих членів, починає впливати негативно. Провина падає на людський егоїзм.

Бальзак вважав себе не тільки критиком, який бачить навколо себе лише негативне. Він прагнув бути ще й провідником та моралістом, який описує погане, аби обмежити інстинкти. Окрім того, зазначає він, "у картині, яку я створюю, більше людей добропорядних, ніж тих, які заслуговують на осуд".[2,ст.55] І справді, в романах Бальзака є чимало позитивних персонажів у традиційному розумінні цього слова. Найчастіше вони перебувають на периферії оповіді. Це зроблено навмисно, бо, за логікою Бальзака, саме вони беруться безпосередньо з життя, а не є результатом узагальнення й типізації, як головні герої. Незалежно від символів віри, найкращі люди Бальзака ніби сходяться на одному: з метою досягнення моральної досконалості треба обрати критичне ставлення до себе, самодисципліну, наполегливу працю, аби подолати людську слабкість.

Саме так живе Співдружність учених і поетів із роману "Втрачені ілюзії". Його члени - і республіканці Кретьєн, Жіро, Б'яншон, і монархіст д'Атрез, душа гуртка, своєрідний ідеалізований портрет письменника, - ставляться один до одного з повагою і сповідують культ самовдосконалення. Таким чином, перед людиною, на думку Бальзака, є два шляхи: перший - легкий, тобто потурання своєму егоїзму, власним інстинктам. Він несе загибель як для індивіда, так і для суспільства. Другий шлях - важкий, це суворе саморегулювання, в якому саме і полягає секрет талановитої людини.

Кожному твору із "Людської комедії" Бальзак визначив особливе місце. Всі вони поділяються на три великі групи: "Етюди про звичаї" (найвагоміша частина епопеї), "Філософські етюди" та "Аналітичні етюди". Кожна з цих груп виконує свою функцію в розкритті задуму письменника. "Етюди про звичаї" - справжня енциклопедія французького суспільства. Тут зосереджені численні спостереження над побутом і соціальної поведінкою, які складаються в широку панораму. У свою чергу, цей розділ розпадається на 6 підрозділів або сцен: "Сцени приватного життя", "Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя", "Сцени політичного життя", "Сцени сільського життя". У такий спосіб Бальзак охоплює всі найважливіші галузі життєдіяльності.

"Етюди про звичаї", як і вся "Людська комедія", мають власний план: кожний підрозділ відповідає певній фазі розвитку людини. Логіка Бальзака в розташуванні текстів була такою: людський організм у своєму розвитку проходить періоди народження, дитинства, юних років, доби ілюзій та ідеалізму (цей етап символізують "Сцени приватного життя"). Потім настає час зрілих років з їх напруженням пристрастей і вадами та найвищий ступінь егоїзму ("Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя"). Завершують цикл старість і осмислення прожитого, підсумки, "вечір тривалого дня", перемога мудрості та моральності ("Сцени сільського життя").

"Етюди про звичаї" мають служити фундаментом для філософських узагальнень, які письменник робить у "Філософських етюдах". Саме в них, на думку Бальзака, найяскравіше розкриватиметься той соціальний механізм суспільства, заради якого романіст і розпочав свою велетенську працю. Вивершенням усієї споруди покликані бути "Аналітичні етюди", які відтворюють життя людини у поєднанні окремого і загального.

Романи "Людської комедії об'єднує не тільки єдність епохи, але й вдало знайдений Бальзаком прийом перехідних персонажів, які подорожують з роману в роман. Головний герой «Людської комедії" - суспільство, люди поза суспільством для Бальзака не існують, їх приватні долі - це лише частинки всієї картини. Тому тут немає головних і другорядних персонажів, вони всі одночасно цікаві автору, і той, хто в одному романі знаходився на узбіччі розповіді, в іншому може стати в центрі. З цієї ж причини ми не знаходимо у Бальзака розв'язок і зав'язок в загальноприйнятому сенсі: розв'язка одного сюжету стає зав'язкою нового; одна доля завершилась, але інші продовжуються, і про них йде мова в наступних романах. Це дозволяє необмежено розширювати хронологічні рамки розповіді і викликає ілюзію історичної достовірності того, що трапляється.

Оноре де Бальзак закінчив 96 творів із 120 запланованих. Бальзак змальовує життя в русі, за першим його романом стоїть минуле, а попереду - ще не ясне майбутнє. Тому в епопеї немає ні початку ні кінця, і, якби він встиг закінчити всі заплановані романи, все одно залишилась би принципово незавершеною. [3,ст.196]

Оноре де Бальзак здійснив творчий подвиг, відобразивши характери і звичаї свого часу в грандіозному творінні, яке не тільки дає широку і глибоку правдиву панораму життя його епохи, але й несе моральні істини, що мають загальнолюдське значення.

Оноре вивчав право в Парижі, але не захотів стати судейським і зайнявся літературою. Розсерджений батько позбавив сина матеріальної підтримки, і майбутній письменник став вести життя талановитого бідняка, стільки раз описану в його творах. Майже десять років він бідував на столичних горищах, заробляючи на хліб створенням бульварних романів в дусі модного тоді "чорного" жанру, які сам пізніше назвав "літературним свинством".

Однак в ті роки бурних романтичних суперечок поволі визрівав могутній талант Бальзака. Вже на початку 1830-х років він став натоптувати свою власну дорогу в мистецтві і став професійним літератором, хоч а буйна уява і темперамент, а також нестримне бажання розбагатіти, повністю в дусі меркантильного віку, час від часу штовхали його на фантастичні "ділові" справи. Всі вони незмінно закінчувалися провалом і лише збільшували суму боргів, з яких, не дивлячись на каторжну літературну працю, Бальзак і не зміг викарабкатися до кінця своїх днів.

Його постійно переслідували кредитори, лихварі, видавці, він місяцями не виходив з дому, проводячи за письмовим столом безсонні ночі. Бальзак працював з нелюдським напруженням і шаленою швидкістю, його підганяло не тільки нетерпіння митця, але й необхідність вирватись з грошової кабали. Перевтома знищила його здоров'я і привела до ранньої смерті. Про нього можна сказати, що він "вигорів" на літературному просторі.

Справа всього життя Бальзака "Людська комедія", величезний цикл соціальних романів, створений в період творчої зрілості змальовує саму реалістичну історію французького суспільства. Цей твір - плід титанічної праці. Задум його виник у Бальзака в 1834 році; все, написане до цього, було включене в "Людську комедію", все, що створено в наступні роки, складало, начеб то окремі частини циклу.

Незвичайна сила творчої уяви і надзвичайна працьовитість дозволили Бальзаку створити в своїй голові і перенести на папір цілий придуманий світ, сповнений життя і руху, населений тисячами персонажів, світ, який є художньою моделлю реального французького суспільства того часу і живе таким інтенсивним життям, що створює ілюзію реальної дійсності.

В "Передмові" до "Людської комедії" він дав пояснення філософських і художніх принципів свого грандіозного замислу. Новаторство цього замислу особливо вирізняється на фоні сповідальних романів французьких романтиків, з їх одиноким, сумуючим героєм, на якому - і тільки на ньому - зосереджений погляд автора. Бальзак визнає, що його задум виник "із спостережень за тваринним світом". Спираючись на досягнення природничих наук його часу, письменник хотів дати всебічний опис і класифікацію соціальних типів і явищ по аналогії з біологічними і скласти з цього цілісну картину суспільства. Він намагався в кожній клітинці суспільного організму побачити образ цілого, одним словом розкрити закони життя або знайти його "соціальний двигун".

"Людська комедія" має свою архітектоніку. Фундамент складають романи, зібрані в розділ "Етюди про звичаї", де відстежена крок за кроком історія "людського серця" і всебічно описана історія суспільства; потім "Філософські етюди", де Бальзак хотів показати причини явищ, і насамкінець "Аналітичні етюди", де повинні були бути визначені основи людського буття. Переважна більшість написаних романів належить до "Етюдів про звичаї", тому Бальзак ввів всередину цієї частини 6 тематичних підрозділів: "Сцени приватного життя", "Сцени паризького життя", провінційного, військового і т. д. Таким чином внутрішня композиція епопеї розімкнута, а зовнішня має завершений вигляд.

2. Трагедія образу Батька Горіо в романі "Батько Горіо"

У 1834-1835 рр. у часописі "Паризький огляд" було надруковано роман Бальзака "Батько Горіо". Цей твір можна вважати характерним для письменника і показовим стосовно використання такого важливого композиційного принципу "Людської комедії", як "техніка перехідних персонажів". Понад тридцять дійових осіб роману є героями інших творів Бальзака - Ежен де Растіньяк, Вотрен, віконтеса де Босеан, Дельфіна де Нуссінген, Б'яншон та ін..

В романі розвиваються головні теми романіста:

влада грошей;

егоїзм людини та її гонитва за насолодою;

втрачені ілюзії.

Пафос роману "Батько Горіо" можна визначити як прагнення проникнути в глибини життя і показати те, чого ніхто не знає, аби розкрити справжні мотиви (дуже часто ниці) людських вчинків. Сам автор порівнює занурення в художній світ свого твору зі сходженням в пекло. Романіст називає себе "водолазом літератури", якому доводиться пірнати в глибини людських душ, щоб відшукати в них не перли, а гріхи й вади. Про таке спрямування думок письменника свідчить хрестоматійна експозиція, якою відкривається роман.

У розмаїтому світі, яким був Париж, автор зосереджує увагу на "найжахливішому і … найглухішому кварталі у Парижі" [4,ст.242], на брудній і забутій богом вулиці Нев-Сент-Женев'єв, на огидному пансіоні пані Воке. Опис пансіону будується за принципом - від бридкого зовнішнього до ще бридкішого внутрішнього: чим ближче ми просуваємось до будинку, тим відразливішими постають речі, меблі, шпалери, стіни, підлога, стеля.

Продовженням цього руху всередину, ще одним колом пекла, є перехід до аналізу духовного світу мешканців пансіону. Особистість персонажів роману розкривається за принципом тісного зв'язку характеру із середовищем. Письменник послідовно дотримується істини: який світ, така й людина. Ось чому більшість пожильців пані Воке - примітивні обмежені істоти, які живуть за біологічними законами. Всі мешканці пансіону, за винятком Вікторини й Ежена, - фізичні та моральні монстри, продукти тих обставин, які їх сформували. І, мабуть, найяскравішим типом у цій галереї є сама пані Воке.

Описуючи тих, хто наймає кімнати в цьому будинку, Бальзак потроху піднімається з нижчого поверху до вищого. Чим вище живе пожилець, тим він бідніший. Таким чином письменник створює портрети різних типів нижчих класів. Якщо додати сюди типи світських дам і кавалерів, банкірів, адвокатів, які потім з'являються в творі, тоді, безсумнівно, можна визнати, що великий романіст зумів відтворити на сторінках свого роману модель французького суспільства в мініатюрі. Це цілком відповідає його намірові виявити соціальний механізм, який регулює життя суспільства.

Докладно описавши пансіон пані Воке загалом, Бальзак переходить до головних персонажів. Хоча цей твір має назву "Батько Горіо", насправді в ньому є ще один герой першого плану, окрім старого вермішельника. Це студент - правознавець Ежен де Растіньяк. Долі цих персонажів покликані розкрити той закон, за яким існує сучасна людина, - егоїзм. Їхніми портретами завершується експозиція, яку можна вважати класичним зразком аналітизму в літературі.

Її композиційна схема:

опис вулиці;

інтер'єр;

замальовки типів французьких низів;

перехід до життєвих історій

все це цілком підкоряється прагненню автора рухатись від зовнішнього до внутрішнього, від загального до часткового.

Ежен де Растіньяк - поширений в літературі 19 століття тип молодого провінціала, який приїхав до столиці, аби зробити там кар'єру. Письменник зазначає, що Ежен був нащадком аристократичної, але бідної родини. Його матеріальні можливості обмежені, і це негативно відображається на його вбранні. Незважаючи на це, він іноді може дозволити собі відправитись на прогулянку, одягнений, наче франт, що свідчить про його амбіції, які не відповідають вмістові його гаманця. Вже на початку роману автор націлює читача на головну проблему, яку намагатиметься розв'язати Ежен: залишитись таким, яким він був удома, - чистим, але бідним, або перетворитися на блискучого світського лева, заплативши за те власними ілюзіями. Це спокуса для недосвідченого юнака. Боротьба з нею і становитиме зміст сюжетної лінії пов'язаної з Растіньяком.

Головний герой, чиїм ім'ям назвав Оноре де Бальзак свій роман, постає як принижена людина, з якої інші мешканці пансіону глузують. Проте в минулому його матеріальне становище було кращим. Упродовж шести років ( тобто до листопада 1819 р., коли розпочинається дія твору) пан Горіо втратив майже все своє багатство й опинився в найгіршій кімнаті пансіону. Пані Воке та інші мешканці її будинку пов'язують ці зміни з тими вродливими жінками, які іноді приходять до нього. Вони натякають що Горіо - старий розпусник, який нічого не шкодує для таких красунь. Щоправда, існує й інша версія: мовби ці виряджені вродливиці - доньки Горіо, але така причина здається невірогідною, бо, як каже пані Воке, "коли б у батька Горіо були такі багаті дочки, як ці дами, що його відвідують, то він не жив би в моєму домі на четвертому поверсі на сорок п'ять франків на місяць та й не вдягався б, як старець". [4,ст.262]

Ще один персонаж привертає до себе увагу - пан Вотрен. У його зовнішності та поведінці відчувається щось зловісне, загадкове й водночас привабливе. Він знає і вміє все. "Його погляд, як суворий суддя, здавалося, проникав у глиб кожного питання, кожного сумління, кожного почуття". [4, ст.273]) Цьому героєві Бальзак відводить роль філософа - злочинця та знавця законів світу, відкривати які й пристосовуватись до яких Ежен ще тільки прагне.

Роман Бальзака "Батько Горіо" - мистецьке дослідження глибини людської душі, тих інстинктів, які відіграють роль вирішальних чинників у житті суспільства. Головним із цих інстинктів є егоїзм - прагнення людини задовольнити свої бажання за рахунок інших. Насамперед йдеться про суто матеріальні речі: розваги, одяг, вигідні зв'язки, бали тощо. З погляду Бальзака, це закон за яким існує світ. Під тиском егоїзму псується мораль, знецінюються найяскравіші принципи, зокрема любов дітей до своїх батьків. Саме в цьому полягає трагедія колишнього вермішельника Горіо, чиї дочки витягнули з нього все, що могли, а потім зреклися його. Історію життя Горіо можна схарактеризувати словами одного з персонажів роману - "вишукане батьковбивство".

Причини трагедії Горіо - не тільки в його дітях, а, скоріш за все, в ньому самому, в тому, як обставини сформували його характер. Докладно описує автор ті відомості про цього "ідеального батька", які нібито зібрав Растіньяк. Жан Жоашен Горіо, який спочатку був простим робітником - вермішельником, зумів розбагатіти під час революції завдяки сміливості, винахідливості, жорстокості та безпринципності: коли люди в Парижі помирали з голоду, він спекулював макаронами і в такий спосіб набув собі первісний капітал, який дав йому змогу викупити справу свого господаря і стати великим комерсантом. Автор називає його "відносно здібною людиною": обмежений в усіх галузях життя, окрім торгівлі вермішеллю, Горіо всю свою могутню енергію спрямував на здобуття грошей. Працюючи з борошном та зерном він проявляв неабиякий хист, "але поза своєю сферою, вийшовши із своєї просторої і темної крамнички, на порозі якої він у вільні години стояв, спершись на одвірок, Горіо ставав тупим і неотесаним ремісником, людиною, не здатною зрозуміти ніякого логічного доказу, нечутливою до всіх духовних утіх, людиною, що засинає в театрі. Це був один з паризьких Д'Олібанів, видатних тільки своєю тупістю".[4,ст.307]

Але, як слушно зазначає письменник, такі душі є сприятливим ґрунтом для однієї або двох усепереможних пристрастей, які цілком підкоряють усе існування тих, кого вони охоплюють. Саме так сталось з батьком Горіо: він безмежно любив свою дружину і дочок Анастазі й Дельфіну. Коли дружина померла, вермішельник зосередив своє почуття на дівчатах. Проте в ставленні до дітей дає себе знати примітивізм уявлень Горіо про щастя та призначення людини: він вважав за краще задовольняти всі бажання дочок. І наслідки такого "виховання" неважко спрогнозувати: вродливі дочки Горіо перетворились на егоїстичних істот. Для них гроші, коханці, розваги, бали, розкішні сукні стали змістом життя, а страждання батька - щаблями до вбогого ідеалу.

Любов Горіо до Анастазі й Дельфіни нагадує хворобу. Він якось сам підсумував історію своєї пристрасті: "Я любив їх так, що знов і знов вертався до них, як картяр до гри. Дочки мої були моїм пороком, моєю пристрастю, вони були для мене все". [4,ст.444] Cплачуючи їхні борги, а також борги їхніх коханців, він потроху втрачає залишки багатства, аж поки не опиняється на самому дні злиднів. Виразним свідченням самовідданості батька може бути його кімната, яку Растіньяк називає лігвом. І справді, помешкання, в якому завершує свої дні старий, справляє жахливе враження: скрізь бруд і занедбаність. А чим же віддячили йому любі доньки? Тим, що навіть не пустили його на поріг своїх розкішних будинків. Можна відшукати в романі чимало прикладів їхньої байдужості і жорстокості до батька, але найяскравішим є розповідь про те, як Горіо помирав. Різке погіршення його здоров'я було спричинене душевним напруженням, пов'язаним з продажем останньої ренти, аби заплатити за примхи Анастазі й Дельфіни.

Після цього старий лежить в агонії, чекаючи, що дочки прийдуть його провідати. Але їм бракує часу. Навіть за мить до смерті старий ще сподівається їх побачити. Звичайно, він чекав даремно. Усе своє життя він обдурював себе, кажучи, що дочки люблять його, що це їхні чоловіки примушують їх поводитись із ним погано. Тільки єдиний раз полуда ніби спала з його очей - хворий батько Горіо проклинає своїх дочок. Проте батьківська пристрасть перемагає правду, і Горіо знову обожнює їх. Кульмінація цієї самоомани - смерть нещасного батька, коли він приймає Растіньяка, Б'яншона й Сільвію, які його доглядають, за дочок. Сповнений радості, мученик батьківської любові затихає навік. "Останнє зітхання старого було радісним: у ньому виразилось усе життя Горіо - батька, аж до останку сповнене самоомани". [4,ст.453]

Ці слова автора звучать як вирок, доводять, що не тільки Анастазі й Дельфіна, а й сам Горіо був хворий на егоїзм. Проте його егоїзм зовсім іншого типу, ніж у дочок. Це егоїзм батьківський - сліпа невгамовна любов до своїх чад, яка також є проявом інстинкту. На думку Бальзака егоїзм батька породжує егоїзм дочок. Отже, стверджує автор, у суспільстві ми спостерігаємо постійну боротьбу людських егоїзмів, і цей закон мусить опанувати кожна людина, котра, як Ежен де Растіньяк, хоче собі прокласти шлях у суспільстві.

Роман "Батько Горіо" якнайкраще розкриває маніпулятивну поведінку людей в суспільстві. Важко не погодитись з ідеєю Фредеріка Перлза, що основна причина виникнення феномену маніпуляції полягає в вічному внутрішньому конфлікті людини між її бажанням бути незалежною та самостійною, з одного боку, і бажанням знайти опору в своєму оточенні, - з іншого… Батько Горіо насправді є маніпулятором, людиною, яка намагається тримати під контролем предмет свого обожнювання - доньок. Вони ж, в свою чергу, маніпулюють батьком знищуючи його не лише морально, але й фізично.

Еріх Фромм вказує на таку причину маніпулювання. Він вважає, що нормальні стосунки між людьми - це любов. Ми схильні вважати, що чим більше ми довершені та бездоганні в очах оточуючих, тим сильніше нас будуть любити. Насправді ближче до істини обернене: нас люблять тим більше, чим більше ми готові приймати свої людські слабкості. Батько Горіо, як типовий маніпулятор, відмовляється від відповідальності, його зброя - любов. Десь глибоко в душі він ще з самого початку знав, що чинить з доньками неправильно, коли він виконує всі їх забаганки не турбуючись про духовний світ. Таким чином він відкуповується від важкої, повсякденної праці виховання, так йому простіше, та й в очах оточуючих він виглядає хорошим батьком.

В своїй книзі Еверет Шостром "Анти-Карнегі", або людина - маніпулятор» поділяє маніпуляторів на 8 типів: диктатор, ганчірка, калькулятор, прилипало, хуліган, славний хлопець, суддя, захисник. Людина може мати ознаки одного, або декількох типів маніпулятора. Він стверджує, що в житті часто люди обирають для найближчого комфортного оточення маніпуляторів собі в протилежність. Аналізуючи поведінку Горіо неважко визначити, що він належить до типу - "ганчірка", тому й не дивно що його доньки поводяться як "диктатори".

Поряд з бажанням керувати маніпулятор відчуває потребу в керівництві зверху. На протязі багатьох сотень років люди шукають якийсь авторитет, який би вирішував за них, що таке добре, а що погано. Парадокс, звичайно, полягає в тому, що "хороше" - це те що приємно авторитету, а "погане" - те чим він не задоволений. Але головна біда в тому, що моралізаторські концепції добра і зла породжують психологію "заперечення". Оскільки індивіду приходиться вирішувати, які його частини хороші і намагатися відповідати їм, а які частини погані і в подальшому відмовлятися або заперечувати їх. Неважко здогадатися, що роздмухує в особистості безперервну "громадянську війну", бо вона ніколи не впевнена, що в ній добре, а що погано. Людині в житті постійно потрібно робити вибір, батько Горіо вибирає простіший шлях, пливе за течією, мириться з егоїстичними законами суспільства.

Образ батька Горіо часто порівнюють з шекспірівським королем Ліром. Бальзак хотів показати, що трагедії сучасності не поступаються трагедіям минулого. Що в душах його сучасників, на вигляд простих і буденних людей, живуть пристрасті, які по силі і драматизму не поступаються пристрастям шекспірівських героїв. Але в той же час як безмірно велика різниця між феодальним королем Ліром і батьком Горіо. Шекспірівський герой, герой літератури епохи Відродження, величний і могучий. Він протистоїть долі, бореться з нею, він спромігся піднестися над власною скорботою і осягнути горе тисяч бідняків, які блукають, як і він без даху над головою.

Бальзаківський же герой скоріше вбогий. І навіть гіркі скарги батька Горіо в хвилини просвітління про громадянські закони і правосуддя, про батьківство яке гине, страшні своєю наївністю: до всього цього він вірить, що доньок можна заставити силою любити батька за допомогою жандармів. "Дочки мої, дочки! Я хочу бачити їх! Пошліть жандармів, хай приведуть їх силоміць! За мене правосуддя, природа, кодекс законів. Я протестую! Батьківщина загине, якщо батьків отак зневажатимуть. Суспільство, світ - усе спирається на батьківство, все завалиться, якщо діти не любитимуть батьків". [4,ст.445]

Сумна омана батька Горіо, сумний і страшний його кінець. Герцогиня де Ланже, в присутності Растіньяка розповідаючи історію батька Горіо та його дочок, холоднокровно завершує її словами: "Звичайно, все це здається жахливим, а проте ми бачимо таке щодня". [4,ст.297]

Роман "Батько Горіо", займає дуже важливе місце в творчості Бальзака, це перший твір, створений ним в плані "Людської комедії". В цьому романі виступають багато персонажів, які стануть важливими діючими особами в наступних романах і новелах бальзаківської епопеї. Тема роману - повсякденне і разом з тим сповнене напруги і пристрастей життя рядової буржуазної людини, парижанина, сучасника Бальзака. Дві долі в центрі уваги автора: він малює вступ в життєву гру "актора" початківця "Людської комедії" - молодого та обдарованого Ежена Растіньяка, який приїхав із провінції з метою "пробитись в люди", і кінець життєвої гри престарілого комерсанта Горіо, який помирає в бідності, покинутий улюбленими доньками. Це визначає дві сюжетні лінії роману, які переплітаються між собою.

Дія роману розвивається в будинку пані Воке, пансіоні, який знаходиться в передмісті Сен-Марсо. Роман відкривається ґрунтовною експозицією, в якій автор детально вивчає цей куточок Парижу, показує умови в яких живуть герої, дає попередні характеристики дійовим особам. В цій експозиції особливо чітко виступає характер досліджень, який Бальзак намагається надати своєму роману. Він з'ясовує роль речового оточення в житті буржуазної людини. Психологію людини неможливо зрозуміти поза тією атмосферою, в якій складається її життя, - такий один з основних творчих принципів Бальзака.

Бруд, занедбаність і безлад панують в пансіоні Воке. Характеризуючи пожильців пансіону, автор постійно повідомляє дані про майновий стан кожного з них. Він підкреслює вже тут, в експозиції, провідну роль грошових відносин, на основі яких виникають і будуються всі стосунки в буржуазному світі.

За експозицією йде зав'язка роману - драми. Студент Ежен Растіньяк намагається проникнути в аристократичне передмістя і налагодити зв'язки з його мешканцями. Він дізнається, що його сусід, старий Горіо, теж зв'язаний з Сен-Жерменським передмістям через своїх дочок. Долі Растіньяка і Горіо переплітаються. Ежен хоче за будь - яку ціну досягти аристократичних висот, але бідність заважає йому в виконанні честолюбних задумів. Горіо все віддав, всім пожертвував, щоб задовольнити пиху та егоїзм своїх дочок, але був покинутий ними в злиднях і стражданнях.

Подальший розвиток подій - це все більше наростання протиріч в житті героїв і разом з тим все більше оголення конфліктів буржуазного світу. Розв'язка роману - похорони батька Горіо і остаточне визначення життєвого шляху Растіньяка: його капітуляція перед буржуазним суспільством.

Батько Горіо постає перед нами як обмежений буржуа, з типовими чеснотами і пороками, який розбагатів за допомогою комерційних махінацій під час голоду.

Образ наче позбавлений драматизму і героїчності, але, розкриваючи його, заглиблюючись у нього, Бальзак знаходить страшну драму в житті Горіо. Його батьківські почуття переходять міру і перетворюються на пристрасть, яка знищує нещасного батька. В угоду дочкам, які стали світськими дамами, він відмовляється від своєї справи - продає борошняну лавку. Коли доньки дали йому зрозуміти, що він шокує всіх своєю плебейською зовнішністю, Горіо майже перестав бувати у них вдома і перевідував доньок таємно, з чорного входу, як жебрак. Поступово він віддає їм всі свої останні заощадження. В той час коли доньки витрачають тисячі на бальні сукні, він позбавляє себе самого необхідного.

Долю Горіо іноді порівнюють з трагедією шекспірівського короля Ліра. Дійсно в сюжетах цих творів багато спільного. Але характери головних героїв не мають між собою ніякої схожості. Король Лір, пройшовши через зраду своїх доньок залишається трагічно величним. Осягнувши розумом свої помилки, він не тільки не втрачає почуття власної гідності, але й набуває істинної мудрості. Прозріння вистраждане королем Ліром ціною жорстоких душевних мук, тому його образ трагічний в високому розумінні цього слова.

Горіо - обмежений, його єдина егоїстична пристрасть заволоділа ним і привела до руйнування особистості. Сцени відчаю Горіо, його хвороби і смерті - моменти найвищої напруги роману. Він розуміє що його кинули напризволяще доньки і, як би, прозрів перед смертю, розуміє і причини свого нещастя. Батько не потрібний, бо у нього немає грошей. Його сила стає його слабкістю. І таким робить його суспільство, воно прирікає Горіо і подібних йому на муки та загибель.

бальзак філософський горіо трагедія

Висновки

Творчий шлях Оноре де Бальзака - невтомного трудівника і великого письменника - можна розділити на два нерівних і нерівнозначних періоди. В 20-ті рр. він писав наслідувальні (в дусі В. Скотта і Руссо) романи, не включені ним пізніше в збірку творів, в 30-40 - ві рр. він створив значну кількість романів, об'єднавши їх в епопею під назвою "Людська комедія". Думка про єдину систему творів виникла у Бальзака в 1834 році, коли він працював над романом "Батько Горіо". Саме тоді він зрозумів, що його зусилля дати широку панораму життя Франції, яке призводило до виникнення побічних сюжетних ліній, не може бути реалізовано в одному романі. Так стала створюватись "Людська комедія" з її персонажами, які мандрували сторінками з роману в роман.

"Людська комедія" складається з трьох частин, кожну з яких Бальзак назвав етюдами: "Етюди про звичаї", "Філософські етюди", "Аналітичні етюди". Центральне місце займають "Етюди про звичаї", які письменник розділив на сцени приватного, провінційного, паризького, політичного, військового та сільського життя. Одна з головних, наскрізних тем "Людської комедії" - моральний розклад і деградація суспільства під впливом "закону особистої вигоди". В різних аспектах, незліченій кількості життєвих варіантів показує письменник, як чесність і порядність вбиваються пануючим в буржуазному суспільстві "фінансовим началом".

При всьому критицизмі відображається й глибока людяність Бальзака. Любов до рідного народу, вміння знайти кращих людей свого часу, відчути в них серце Франції. Читаючи будь - який твір цього циклу, потрібно проникати в єдиний, особливий бальзаківський стиль, осягати характер його творчої думки. Сучасників Бальзака його стиль спантеличив. В ньому не було ні блискучої патетики, ні витонченості французьких прозаїків 18 століття.

Щоб розуміти Бальзака, потрібно ввійти в його стиль. Він любить повноваге, мужнє, міцно спаяне слово, відчуває і усвідомлює його внутрішню форму. Його гіпербола сповнена розуму і сарказму, в його метафорі - щільно стиснуті ідеї, його епітет виводить назовні глибоко заховані властивості людей і речей. Синтаксичні нагромадження відображають утруднене дихання людей, життєвий хаос. Його портрети скульптурні. В більшості випадків в них зображення людей зовсім буденних. Але йому властиві й інтелектуальні портрети, створені і витончено, і велично. В зображенні вулиці, будинку, кімнати виразні живі відтиски людського життя, і будь - яка деталь звернена до читача як ясно сказана думка. Сюжетний рух спочатку вповільнений, а потім поволі набирає сили, залучаючи читача в наростаючий, закономірний хід подій, де долі людей стають оголеними. Зображення приватного життя, яке подається крупним планом, завжди поєднується з життям міста, містечка, села і з життям Франції, яка залишається найбільш постійним предметом гострозорої і натхненої думки Бальзака.

Роман "Батько Горіо" є одним із ключових творів "Людської комедії". Тема грошей тут досліджується в двох аспектах:

1) філософському, як причина розпаду природних зв'язків, коли духовними цінностями свідомо жертвують заради досягнення матеріальних цінностей;

2) соціальному, коли стан людини в суспільстві визначається товщиною гаманця, а втрата капіталу веде до втрати її особистості, і тоді вона автоматично стає пустим місцем.

В романі досліджується трагедія батька Горіо та моральний розпад молодої людини Ежена Растіньяка.

Головним героєм роману О.Бальзака "Батько Горіо" є "папаша" Горіо, типовий представник епохи реставрації та сили золота. Ще в молодості він повірив в силу золота: все продається і все купується. В цей образ Бальзак вклав сувору моралістичну ідею, що стосується обов'язку батьків і виховання дітей. Горіо - поганий батько, весь в полоні безтямного батьківського почуття, він не вмів тримати дочок в руках, задовольняв всі їх бажання і примхи, й тим самим розвивав безмежний егоїзм. Любов до таких безвольних батьків легко переходить у зневагу. Щастя дітей Горіо уявляв за хибним шаблоном. Подібна батьківська любов, самовіддана й жертовна, є шкідливою в соціальному відношенні. Гроші здатні зруйнувати й сімейні зв'язки, і найкращі принципи - честь і чесність, і самі високі почуття - любов і дружбу. Такий об'єктивний зміст роману.

Треба визнати, що роман "Батько Горіо" Оноре де Бальзака не втратив своєї актуальності. Скільки таких Горіо і сьогодні живе поміж нас? Суспільство нашого часу не позбавилось тих проблем, які піднімає в своєму творі Бальзак. Трагедія батька Горіо вражає людей знову і знову. Батьки і діти - це проблема вічна.

Нещодавні події в Україні виявили в українців найкращі риси, Майдан сколихнув нас, дав поштовх для вдосконалення. Більшість з нас проявили сміливість, рішучість, доброту, милосердя, щирість, співчуття. Люди всієї України взяли близько до душі загибель людей на Майдані, проявили свою небайдужість і духовність. Хочеться вірити, що в української нації велике духовне майбутнє і "батьків Горіо" серед нас не буде. Досліджуючи творчість Бальзака, його життєвий шлях можна бути впевненим - він би був на передовій серед нас на Майдані.

Список використаних джерел

1. История зарубежной литературы ХІХ века: підр./ В.Н. Богословський, А.С. Дмитриев, Н.А. Соловьева та ін. - М.: Высшая школа., 1991.