Відома невідома Ш. Бронте

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відома невідома Ш. Бронте. «Меріен проти Зенобії»

Постановка наукової проблеми та її значення. Здавалося б нічого не залишилося не вивченим у творчості відомої письменниці XIX століття Шарлотти Бронте. її найвідоміший роман «Джейн Ейр» та менш читані «Шерлі» та «Віллет» проаналізовані та вивчені критиками й науковцями «від корки до корки». Але початок XXI століття здивував поціновувачів творчості Бронте, головним чином англомовних дослідників (адже й досі ці видання існують лише в обмеженій кількості та на мові оригіналу), виходом у світ раніше не відомих творів раннього періоду творчої діяльності Шарлотти та її родини. Це були так звані «Енгріанські саги», авторами яких спочатку були всі діти родини Бронте, поступово залишилися зацікавленими у створенні цього циклу Бренвелл та Шарлотта. Пізніше єдиною авторкою подальших історій стала Шарлотта Бронте. Очевидно саме цей досвід роботи над створенням енгріанського циклу зіграв визначну роль у становленні авторки як особистості й письменниці. Саме у цих ранніх творах вбачаємо паростки, зачатки, базові риси тих образів, які стануть визначальними для поняття бронтевської героїні. бронте енгріанський персонаж

Мета статті - розглянути раніше невідомий твір раннього періоду творчості Ш. Бронте «Мерієн проти Зенобії», виявити зачатки тих образів, ідей, які будуть основними у зрілій творчості Ш. Бронте.

Першим і практично єдиним зарубіжним літературознавцем, який вивчає ранню творчість Ш. Бронте, є британська дослідниця Крістін Александер, яка є й одним із редакторів ранніх творів Ш. Бронте «The early writings of Charlotte Bronte» (1983) [1]. На пострадянському просторі увага Н.І. Соколової приділяється концепції особистості в ранніх творах Бронте, вивченню якої присвячена і дисертаційна праця, й окремі публікації вченого [2; 3; 4]. Інша дослідниця, О.О. Соколова (1995), звертається до осмислення проблеми романтизму в творчості письменниці, що реалізується вже в ранніх творах Бронте [5; 6]. В українському літературознавстві є лише поодинокі згадки про існування юнацьких творів дітей Патрика Бронте [7, с. 447]. Зважаючи на відсутність не лише повноцінного аналізу, але й будь-якої інформації щодо існування цього обраного нами твору у вітчизняному літературознавстві, вважаємо за доцільне розглянути хоча б частково одне з невідомих раніше творінь видатної письменниці.

Виклад основного матеріалу. Літературна творчість авторки «Джейн Ейр» почалася з історій, написаних нею в дитинстві. Вони були частиною циклу, на створення якого дітей Бронте надихнув подарунок батька (дванадцять іграшкових солдатиків, ігри з якими пробудили уяву дітей і бажання втілити її в слові). Шарлотта та її брат Бренвелл почали записувати історії в маленькі книжечки. Про дату створення першого юнацького твору з циклу фантастичних історій про казкову країну Енгрію, нібито засновану європейцями-мандрівниками й завойовниками в західній Африці, дізнаємося зі слів авторки в передмові до «Походження Енгрії». Розповідається про написання таких історій: «Молоді люди» («Young men», червень, 1826), «Наші соратники» («Our fellows», липень, 1827), «Ос- трів'яни» («Islanders», грудень, 1827). Пізніше були створені «Походження Енгрії» («Origins of Angria», 1829), «Меріен проти Зенобії» («Marian v. Zenobia», грудень, 1829 - червень, 1833), «Мері» («Млгу», грудень, 1836 - січень, 1837), «Міна Лоурі» («Mina Laury», 1838), «Стенкліффський готель» («Stancliffe's hotel», 1838). Працюючи над останньою юнацькою історією, Ш. Бронте повідомляє про завершення роботи над енгріан- ським циклом через втрату інтересу до його героїв і тематики. 1840 рік, на думку більшості дослідників [8; 9; 10; 11], є межею між юнацькою та зрілою творчістю Ш. Бронте.

Предметом нашої уваги є одна з тих частин енгріанського циклу, у яких яскраво виокреслені жіночі образи, а саме: «Меріен проти Зенобії» («Marian v. Zenobia»). Цей твір складається з кількох коротких історій, об'єднаних однією назвою. «Меріен проти Зенобії» (1829-1833) - перший твір юнацького циклу Ш. Бронте, в якому з'являються центральні жіночі персонажі. Він складається з кількох розділів, кожен із яких має свою назву і чітку дату написання: «Альбіон та Марина» (1830), «Суперниці» (1830), «Весілля» (1832), «Зенобія та Рог» (1833). Усі ці частини, на перший погляд, сприймаються як окремі твори. Але при більш детальному розгляді стає очевидним їх взаємозв'язок. Вони об'єднані персонажами, конфліктом, тематикою: військово-політичне протистояння між маркізом Доурським та його опонентом Олександром Рогом; кохання молодих людей Альбіона та Марини, маркіза Доуро і Меріен Х'юм; ревнощі й помста знехтуваної маркізом «світської дами» Зенобії Цельзії Еллрінгтон. Головні образи твору отримують продовження в наступних юнацьких циклах. Назва кожного розділу визначає основних учасників конфлікту або його сутність.

На початку розділу «Альбіон та Марина» Ш. Бронте вказує на стислість свого твору й не обіцяє читачеві занадто яскравих і вражаючих романтичних пейзажів, а лише «мирні долини, дзюркотливі струмки й оброблені поля та будинки фермерів». Як наголошує Ш. Бронте, «навколишньому пейзажу не була властива особлива романтична пишність або дикість, що зазвичай характерно для роману, на високе звання якого ця оповідь не претендує» [12, с. 197]. В основі оповіді - улюблений письменницею романтичний прийом контрасту. Так, на тлі буденного пейзажу й скромних фермерських будинків зображується розкішний палац герцога Стретеллерея (Strathelleraye), укритий тінню стародавнього лісу: «Прекрасна вілла або, скоріше, палац цього пана був розташований на пагорбі. Обнесений величезним парком і оповитий тінню стародавнього лісу, він, здавалося, гордо вимагає васального поклоніння від оточення» [12, с. 197].

Оповідь починається з характеристики двох майбутніх опонентів - маркіза Доурського та Олександра Рога. Перший із них - улюблений персонаж Шарлотти Бронте, маркіз Доурський, Артур Едріан Август -романтичний юнак, талановитий поет. Він - абсолютна протилежність підступного і жорстокого Олександра Рога (Rogue), графа Нордангерленду, створеного уявою Бренвелла Бронте. Але в процесі розгортання вже самостійно створених Шарлоттою Бронте сюжетів, маркіз Доурський поступово перетворюється на жорстокого й ницого персонажа, який заплутався у своїх любовних зв'язках і політичних ідеях, а Олександр Персі (Рог) стає його головним ворогом.

Перший розділ «Альбіон та Марина» визначає тему любовного трикутника, що стане центральним в усіх подальших юнацьких історіях циклу. У першому оповіданні, як зазначає сама Бронте в передмові, вона дає змінені імена своїм цілком упізнаваним сучасникам (можливо, таким чином залишаючи собі простір для романтичного вимислу). Зрідка, немовби обмовившись, авторка називає Альбіона Артуром (ім'ям його реального прототипу Артура Веллзлі). У цьому розділі показано молодих закоханих - сина герцога Стретеллерея Альбіо- на (або Артура) і дочку лікаря Марину Енгус, яким довелося випробовувати силу свого кохання й вірності довгою вимушеною розлукою. Батько Артура поїхав у державних справах до Енгрії, і забравши сім'ю з собою, дав синові можливість перевірити свої почуття й подорослішати. На четвертому році розлуки образ далекої коханої став розмиватися в його пам'яті, Альбіон був готовий піддатися чарам нової знайомої, світської пані Цельзії Еллрінгтон, відомої своєю освіченістю й начитаністю, ораторським, поетичним і вокальним талантами. Але образ Марини, видіння, яке раптом виникає в його свідомості й благає не забувати про неї, змушує Альбіона покинути Енгрію. Повернувшись до Англії, він дізнається, що видіння насправді було духом Марини, яка подібно до романтичних героїнь загинула від душевних страждань, повіривши чуткам про загибель коханого. У такому повороті долі Марини впізнається історія байронівських героїнь, Медори («Корсар»), Зулейки («Абідос- ська наречена») та Корінни Ж. де Сталь.

У наступному розділі «Суперниці» діють ті ж самі персонажі, але зі злегка зміненими іменами: Марина Енгус стає Меріен Х'юм, Альбіон - тепер Артур. Водночас зовнішність, внутрішні стани, громадський статус, типаж зберігаються. Створюється враження, що Ш. Бронте забула кінцівку попереднього розділу й вирішила переписати або дописати її в наступному. Сама письменниця заздалегідь спростовує цю думку в передмові до «Альбіона та Марини», підкреслюючи, що «перший розділ написаний нею під якимось незрозумілим впливом», у результаті - «фінал першого розділу абсолютно далекий від істини», у той час як «Альбіон і Марина живі й здорові» [12, с. 196]. У цій частині Марина, тепер уже Меріен, щаслива й кохана, чим викликає ненависть і ревнощі з боку леді Зенобії, шалено закоханої в Артура, маркіза Доурського.

У розділі «Весілля» йдеться про щасливий шлюб уже відомих за попередніми розділами закоханих. Уперше в юнацькому циклі з'являється образ оповідача, безпосереднього свідка й учасника подій. І останнім є розділ «Зенобія та Рог», у якому розповідається про сімейне життя жорстокого, емоційно нестриманого Рога та його ексцентричної й егоїстичної дружини Зенобії, їхні стосунки в контексті індивідуальних життєвих прагнень.

У цілому в основу конфлікту твору «Меріен проти Зенобії» покладено протистояння добра і зла (Марина - Зенобія, маркіз Доуро - Рог відповідно), яке було спроектоване авторкою в площину особистісних взаємин основних персонажів і художньо реалізувалося в їхніх характерах і вчинках.

У створенні жіночих образів юнацьких історій Ш. Бронте домінуючим є принцип контрасту. Як і в романтичній типології жіночого образу тут чітко виокремлюються його «східний» та «європейський» типи. Так, Марина Енгус - тендітна дівчина з чистою душею і помислами, типологічно схожа з романтичними героїнями «європейського типу» і протиставлена світській пані, леді Зенобії Цельзії Еллрінгтон, для якої характерні зовнішні риси романтичних героїнь «східного типу» і світські манери та здібності байронівських англійок «Дон Жуана».

У цілому персонажі перших творів юнацького циклу Ш. Бронте сприймаються як романтичні герої-символи і постають або «янголами у плоті», або «втіленням зла». Подібне означення притаманне як для жіночих, так і для чоловічих персонажів історії «Меріен проти Зенобії». Наприклад, Марина, вона ж Меріен Х'юм (наречена маркіза Тагузького в розділі «Альбіон та Марина» й маркіза Доурського в «Меріен проти Зенобії» відповідно), й Альбіон, пізніше Артур (маркіз Тагузь- кий в «Альбіоні та Марині», маркіз Доурський в «Меріен проти Зенобії») - це все позитивні герої. їхня незмінно прекрасна зовнішність поєднується з таким же багатим внутрішнім світом. Вони благородні, мають спокійний м'який характер, здатні любити й готові до самопожертви заради щастя коханої людини. Розглядаючи ці образи в контексті романтизму й реалізму, в межах яких творила Бронте, стає очевидним, що порівняно з її відомими персонажами, образи, зображені нею в юному віці, є лише першими спробами пера, ескізами, підготовкою до створення майбутніх досконалих образів героїнь.

У наступному розділі аналізованої історії репрезентовано три жіночі образи, два з яких є центральними (Марина Енгус і леді Зенобія Еллрінгтон), а один - другорядним (леді Стретеле- рей, герцогиня Веллінгтона, матір маркіза Доурського). Головні жіночі образи зовні й внутрішньо протилежні один одному, єдине, що їх об'єднує, - це кохання до маркіза Доурського.

Марина - юна донька шотландця, лікаря герцога Стретеллерея, який мешкає в усамітненому будинку, Оквуд Хаузі. Спілкування з природою, гра на арфі, спів і малювання, читання книг на різних мовах - основні, звичні заняття Марини. Простота в одязі й мінімалізм у прикрасах притаманні образам улюблених героїнь Ш. Бронте. Ці якості стануть визначальними і для центральних жіночих образів зрілої творчості письменниці. Саме такою є Марина. Щира й природна Марина контрастує з образами світських дам, яких маркіз зустрічає в африканському «вищому світі», так само, як природа протиставлена суспільству й цивілізації. Саме чарівність Марини, що гармонійно поєднується з витонченими манерами, глибоко вразила леді Стре- теллерей, а пізніше - й її сина, маркіза Доурського.

В аналізованому творі Ш. Бронте, дотримуючись романтичних канонів, не акцентує увагу на соціальному контексті буття: наприклад, приводом для відкладання шлюбу між Мариною, донькою лікаря, й Альбіоном, сином герцога, є не класові відмінності, а занадто юний вік закоханих.

Інша героїня цього розділу, Зенобія, для Бронте є негативним персонажем, який обов'язково буде покараний за свої гріхи: поведінку, що виходить за межі загальноприйнятої, готовність учинити злочин заради задоволення власних бажань, що суперечать вікторіанській моралі. Так відбувається і з Зе- нобією, приреченою на нещасливе життя в шлюбі з ненависним їй жорстоким Рогом. Провидіння карає й божевільну Берту Мейсон із «Джейн Ейр». Винагорода за чесність і розсудливість (подібно до Дж. Остен) буде в подальшому в кінцевому результаті суперництва Зенобії й Меріен Х'юм у боротьбі за серце й руку маркіза Доуро. Позитивна героїня, яка вміє терпляче чекати щастя (у цьому випадку Меріен Х'юм), отримує його в шлюбі з коханим Артуром, маркізом Доурським. Ідея «винагородженої чесноти», що є характерною для літератури попереднього етапу, знаходить свій вияв і в цьому творі, і в зрілій творчості Ш. Бронте.

На створення образу Зенобії письменницю надихнули особистості видатних жінок різних історичних періодів (Клеопатра, Жермена де Сталь), у яких авторка запозичила для своїх героїнь обдарованість різноманітними талантами. Посилаючись на думку невідомого енгріанського поета, автор називає Зенобію «найбільш ученою жінкою її століття», сучасною Клеопатрою, Вердополітанською де Сталь»: «Вона була найвідо- мішою й шанованою жінкою Гласс Тауна ... і справді, мадам де Сталь не змогла б перевершити леді Зенобію в ораторському таланті» [12, с. 203]. У цьому плані образ Зенобії - перший жіночий образ Ш. Бронте, який має початкові якості «нового типу жінки» у вікторіанській літературі, жінки освіченої, яка отримала визнання своїх здібностей у вищому світі і завдяки цьому зайняла місце поряд із високопоставленими чоловіками (у сфері мистецтва й риторики). У сімейному ж житті вона, подібно до інших героїнь вікторіанського періоду, залежна жінка від власного становища, від волі чоловіка-тирана.

У характері Зенобії є те, що неприйнятно для самої Ш. Бронте та її «улюблених героїнь», - підступність, хитрість і підлість. Зенобію не турбує морально-етичний бік її вчинків; на її думку, «всі засоби підходять» задля досягнення поставленої мети, заради задоволення власних бажань і пристрастей. Своєю помітною зовнішністю і характером Зенобія нагадує «чарівниць» Шеллі («Атласська чарівниця»), Норну Скотта («Пірат»). Однак, на відміну від них, вона є втіленням нестримних пристрастей і «джерелом зла» для тих, хто поряд, уособлення недоліків у жіночому вигляді.

Висновки. Ранні образи Бронте багато в чому є образами-символами, що відображають сприйняття юною авторкою світу в універсальних категоріях добра й зла. Розподіл «темного» й «світлого», «доброго» й «злого», як і в романтиків, є неоднозначним. Ранні героїні Бронте представлені як певна сталість, без опори на причинно-наслідкові зв'язки.

У ранніх творах Ш. Бронте основним визначальним мотивом учинків героїнь є любов, а основний інтерес Бронте зосереджений на сфері почуттів її героїнь. Якщо в зрілій творчості письменниці розум, здоровий глузд, моральні норми беруть гору над емоціями, почуттями і впливають на рішення й дії героїнь, то в юнацькому циклі - почуття значною мірою керують їхнім життям. На ранньому етапі своєї літературної творчості авторка наслідує, передусім, романтичні канони. Жіночі типи, репрезентовані в «Меріен проти Зенобії», схожі з романтичними героїнями Д. Байрона, П. Шеллі, В. Скотта, Ж. Санд за своєю емоційною напругою, розумінням життєвих цінностей - щастя в коханні, заради якого можна пожертвувати життям.

Література

1. Alexander Chr. The early writings of Charlotte Bronte / Chr. Alexander. - Oxford: Billing & Sons Ltd., Worchester, 1983. - 329 p.

2. Соколова Н.И. Концепция личности в юношеских произведениях Ш. Бронте / Н.И. Соколова // Пуришевские чтения. Тезисы докл. конф. 10-11 апр. 1989. - М.: МПГУ, 1989. - С. 33-42.

3. Соколова Н.И. Романы Шарлотты Бронте (проблема личности) / Н.И. Соколова // Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе: межвуз. сб. науч. трудов. - М., 1988. - С. 86-96.

4. Соколова Н.И. Шарлотта Бронте: Эстетика. Концепция личности в творчестве: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец. 10.01.05 «Литература народов Европы, Америки и Австралии» / Н.И. Соколова. - М., 1990. - 16 с.

5. Соколова Е.А. Романтический мир юношеских произведений Ш. Бронте / Е.А. Соколова // Художественная литература, критика и публицистика в системе духовной культуры. - Тюмень, 2001. - Вып. 5. - С. 234-238.

6. Соколова Е.А. Традиции романтизма в творчестве Ш. Бронте: дис.... кандидата филол. наук: 10.01.05 / Е.А. Соколова. - СПБ, 1995. - Рос. гос. пед. ун-т им. А.И. Герцена. - Санкт-Петербург, 1995. - 185 с.

7. Денисова Т.Н. Шарлотта Бронте і «Джен Ейр»: [Післямова] / Т.Н. Денисова // Бронте Ш. Джен Ейр : [роман]. - К.: Дніпро, 1987. - С. 446-459.

8. Germ W. Charlotte Bronte: The Evolution of Genius / W. Gerin. - Oxford: Clarendon Press, 1967 - 617 p.

9. Gerin W. The Brontes: creative works / W. Gerin. - Longman group Ltd, Essex, 1974. - 68 p.

10. Gerin W. The Brontes: The formative years / W. Gerin. - Cr. Br., Longman group Ltd., 1973. - 68 p.

11. Winnifrith T. The Brontes / T. Winnifrith. - New York: Collier Books, 1977 - 181p.

12. Bronte Ch. Albion and Marina / Ch. Bronte // The Juvenilia of Jane Austen and Charlotte Bronte / edited by Frances Beer. - Penguin Classics, 1986. - P 196 - 206.

Размещено на Allbest.ru