Іван Вишенський: середньовіччя, відродження чи бароко? - "за" і "проти". (За Г. Грабовичем та І. Ісіченком)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іван Вишенський: середньовіччя, відродження чи бароко? - “за” і “проти”. (За Г.Грабовичем та І. Ісіченком )

вишенський полеміст література містицизм

Розглядаючи постать Івана Вишенського - українського релігійного і літературного діяча раннього нового часу, православного монаха, письменника-полеміста у контексті вище згаданих літературних напрямів, є досить багато розбіжностей і суперечок вчених, а зокрема критиків. На питання «за» і «проти» в деякій мірі відповідає І.Ісіченко у своїй статті вважаючи, що спадщина українського полеміста об'єктивно стає знаряддям політичного протистояння між царською владою та рухами опору, котрі набували конфесійного забарвлення.

Конфлікт українського письменника-полеміста Івана Вишенського з Львівським Успенським братством розглядається в контексті діалогу епох Ренесансу й Бароко. Цей діалог у Речі Посполитій набуває міжетнічного й понадконфесійного характеру. Позиції Львівського братства визначаються гуманістичними засадами його суспільної діяльності. Іван Вишенський своєю творчістю тяжіє до стилю бароко. Про це свідчать риси містицизму в його релігійних поглядах, узалежнення ним освіти від релігійного виховання, поетика з широким використанням метафор, контрасту, повчальних прикладів.

Ісіченко у своїй праці подає думку Д. Чижевського з цього приводу, котрий вміщує творчість Івана Вишенського в епоху, названу ним «Ренесанс та Реформація», але тут же зазначає: “Коли Вишенський і належить до українського “ренесансу”, то він у ньому є Саванаролою, що не зупинився б, мабуть, перед знищенням усіх “надбань” нової культури”. Також Чижевський говорить про переростання Іваном Вишенським сучасності з її скутим канонічними взірцями стилем, “бо пишністю свого стилю, ориґінальністю, сполученням переобтяженості з легкістю він наближається до найкращих взірців барокового стилю”.

І.Ісіченко вважає, що належність Івана Вишенського до гуманістичної культури Ренесансу справді важко довести. Культурно-освітню ж діяльність Львівського братства без істотних застережень дослідник літератури вписує в контекст європейського Відродження.

Своє “проти” висловлює І.Ісіченко: “Коли розгляда поетику Івана Вишенського в її цілості, а за культурний контекст творчості полеміста приймати цивілізаційний простір Речі Посполитої в його етнічному й конфесійному багатоманітті, застережень щодо барокової природи стилю стає менше”.

Ще один вчений Г.Грабович вважає Вишенського загальновизнаним найцільним письменника періоду українського відродження ,наводить думку, що у недавніх українських совєтських працях траплялись іще менш переконливі спроби ототожнити Вишенського з Ренесансом або якимось наївно-гіпотетичним варіантом гуманізму. Грабович це пояснює: “що справа, одначе, не в неспроможності вчених умістити Вишенського у властиву йому рубрику -- це аж надто часта скрута для істориків літератури”. Парадокс у тому, що навіть коли Вишенського й немає в літературному процесі, окресленому тими рубриками, навіть коли він не належить до вартостей та систем ані Ренесансу, ані бароко, він все одно матеріально впливає, окреслює наше розуміння цього процесу.

Отже, Г. Грабович та І.Ісіченко, аналізуючи постать І.Вишенського у контексті середньовіччя, відродження та бароко, аргументують свої твердження і роблячи це , вони не лише подають творчість полеміста як приналежність до літератури, а й постать , яка займає важливе місце в її житті та й просто є невідємною частиною української літератури з чималим внеском.

Размещено на Allbest.ru