Постмодернізм в українській літературі. Аналіз твору Дмитра Лазуткіна "Твоя порядність така спокуслива"

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Факультет іноземної філології

Доповідь на тему:

Постмодернізм в українській літературі.

Аналіз твору Дмитра Лазуткіна «Твоя порядність така спокуслива»

Студентки ІV курсу 41П групи

напряму підготовки 6.020303.

Філологія. Переклад.

Кивлюк Валентини Олегівни

Київ-2016

Постмодернізм в українській літературі

Постмодернізм - загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоча цей термін з'явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі - у літературі та малярстві. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж.-Ф. Ліотара. Основним джерелом нових тенденцій в аспекті пізнання виявилася "деструкція", визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії. Реальним вважалося варіювання та співіснування усіх - і найдавніших, і новітніх форм буття.

У постмодерністських творах не було характерної для літератури попередніх діб оригінальної, несхожої на інші, естетичної або ідейної програми, не було поділу на «своїх» і «чужих». Якщо для ренесансу і класицизму «естетичним донором» була передовсім античність, для романтизму - середньовіччя, то для постмодернізму - увесь світовий культурний (передовсім літературний) процес.

Роком народження поняття «постмодернізм» слід вважати 1917 рік, коли вперше в книзі Р. Паннвіца «Криза європейської культури» з'явилося це поняття як сигнал того, що культура досягла певної чергової вершини. У 1934 р. цей термін використовується іспанським літературознавцем Ф. де Онізом, який розумів постмодернізм як короткий епізод між двома періодами модернізму - перший з яких триває з 1896 по 1905, а другий - з 1914 р. до 1932 р. і лише з 1947 р. термін «постмодернізм» вживався в сучасному значенні. У книзі А. Тойнбі «Дослідження історії» постмодерн позначав сучасну фазу західноєвропейської культури.

Постмодернізм - це багатоманітне теоретичне відображення духовного розвитку в самосвідомості західної цивілізації.

Найголовнішою ознакою літератури постмодернізму була її гіперрецептивність - яскраво виражена схильність до рецепції (запозичення) будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу всього людства; передовсім і найактивніше - із творів світової літератури, різних елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат, міфів тощо (т. зв. «інтертекстуальність»).

Традиційними творчими засобами, якими послуговувався постмодернізм, була пародія, ілюзія, гра, містифікація, карнавалізація тощо. Стильові риси художньої мови реалізувалися у художніх засобах порівняння, метафори, алюзії, ремінесценції, іронії.

Вперше термін постмодернізм на теренах України було вжито у 1991р. Наталею Білоцерківець по відношенню до творчої діяльності таких літературних угруповань як: «БУ-БА-БУ», «Пропала грамота»; музичних: «Брати Гадюкіни», "Сестричка Віка", на позначення їх як постмодерністських явищ.

Хоча цей термін почали вживати в п'ятдесятих роках ХХ-го століття в працях Американського діяча Іхаб Х(Г)ассана. У вісімдесятих роках термін набув міжнародного значення. Явище постмодерну сприймається по сьогоднішній день неоднозначно. Від повного заперечення до визнання його як єдиного літературно-мистецькій сфері світового рівня:

· Іхаб Х(Г)ассан трактував постмодернізм, як мистецтво порожнечі, мовчання, смерті тощо;

· Олександр Яровий підтримує цю думку;

· Тамара Денисова вважає постмодернізм антиподом традиційній літературі, Яка апелює до широких мас;

· Умберто Еко вважав постмодернізм певним духовним станом і навіть ставленням до праці. І говорив про постмодернізм як дух часу;

· Іван Фізер твердив, що постмодернізм - це термін із означенням, тобто той, що претендує на ідею, але її немає;

· Юрій Андрухович стверджував, що постмодернізм не напрям, не течія, не мода. А це є така світова культура і літературно-історична ситуація, від якої немає куди подітися;

· Стефанія Андрусів визначає постмодернізм ланкою безкінечного ланцюга в історико-культурних епохах і визнає постмодернізм кінцем сучасності. Кінець сучасності- ідея полягає в тому, що людина не є сучасною, бо не встигає за часом, який зірвався з ланцюга історії і є кінцем буденної ідеології;

· Оксана Пахльовська ( донька Ліни Костенко) заперечує негативний підхід до постмодернізму і вмотивовує його появу народженням постновітньої ідеології;

· Низка представників-іммігрантів українського походження: Павло Павлишин, Олег Іллінецький, Іван Фізер мають власний погляд на постмодернізм, особливо в Україні, вважають це явище корисним, адже він надає можливості поновити в житті поняття: толерантність, демократичність, порядок тощо;

· Олеся Федунь вважала, що вирішує питання антитези, як антиколоніальний - постколоніальний.

З другої половини 90р. ХХ ст. відбувалося протистояння постмодерністів старшого покоління і постмодерністів молодого літературного покоління.. Наприклад, Евген Баран не приховує негативного ставлення до постмодерністів. Ще радикальна позиція С. Квіта, який наполягав, що культура це не свобода, а заборона, тобто система правил що регламентують. На його думку постмодернізм заявив себе ще в добу тоталітаризму, і тоді використовувався. як один із способів рабства творчої особистості. За С. Квітом, постмодернізм надає не свободу вибору, а свободу не мати жодної точки зору.

Оксана Забужко теж піддає критиці постмодернізм, хоча вважає, що головним для неї є не явище, а привертання уваги до своєї персони.

Таміла Кравченко вважає, що постмодернізм став логічним продовженням в силу кризи реалізму.

Ростислав Семків визнає постмодернізм як «гра без правил, або гра усіх правил одночасно». постмодернізм літературний український лазуткін твір

Ярослав Поліщук вважає, що постмодернізм протистоїть модернізму так, як раніше модернізм вплинув на зникнення попередніх напрямів (романтизм реалізм тощо).

Періодизація українського постмодернізму.

Проби класифікації були здійснені:

В. Ешкілєв:

1-ТР ( традиційний постмодерн);

2-НМ (неомодерн);

3-ПП (постмодерний посмодерн).

В основу покладені різні цінності: гра, свобода, цитата, карнавал, професіоналізм, концепт, опозиційність, символ, стилізація, інтеграція, дилетантство, антологоманія, інтуітивізм, конформізм, футуризм тощо.

Роксана Харчук- західники(захід) і «ґрунтівці».

Оля Гнатюк- нативісти, модернізатори.

Наталка Білоцерківець і В. Даниленко відстоювали територіально-географічний принцип: Житомирська група, Галицька група.

Наталка Білоцерківець виділяє Києво-Житомирську і Галицько-Станіславську групи.

Ніла Зборовська: 1)карнавальна 2)міфологічна.

Найбільш популярною стала класифікація Т. Гундорової, яка поділила за хронологічними межами:

1) 80-ки( пропагували ідею свободи. Головним завданням було ревізія попередніх традицій. Прагнення подолати "неповноту української літератури", модернізувати її і знайти її місце в літературному світовому контексті;

2) 90-ки (у яких посилилося протистояння між різними групами з дидактичних позицій).

Т. Гундорова запропонувала і виділила стильові напрямки постмодернізму: карнавальний постмодернізм, риторично-апокаліптичний постмодернізм, феміністичний постмодернізм, неоавангардний постмодернізм тощо.

Основі риси постмодернізму запропоновані Х(Г)ассаном:

1. Відкрита форма.

2. Парафізика.

3. Гра.

4. Вичерпність, мовчання.

5. Перформанс.

6. Відсутність.

7. Розсіювання.

8. Поняття текст, інтертекст.

9. Риторика.

10. Письмо.

11. Андрогінність.

12. Дадаїзм.

13. Метонімія.

14. Іронія.

15. Шизофренія.

Постмодерністські літературні угруповання.

АУП (Асоціація українських письменників) (1997).

Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з'їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об'єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.

Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим'юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В'ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Володимир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Василь Портяк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Федюк та інші.

Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУ реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).

Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка.

13 листопада 1997 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».

Протягом перших двох років Асоціація провела низку широких презентаційних заходів: у Львові -- «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі -- фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді.

Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.

19 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.

За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші.

На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.

«Бу-Ба-Бу» (1985).

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу». Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу” » дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складно скорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу -- це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об'єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.

Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 рр. Апофеозом став фестиваль «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал».

1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу». Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

Наше життя -- Бу-Ба-Бу.

Наша історія -- Бу-Ба-Бу.

Наша політика -- Бу-Ба-Бу.

Наша економіка -- Бу-Ба-Бу.

Наша релігія -- Бу-Ба-Бу.

Наше мистецтво -- Бу-Ба-Бу.

Наша країна -- Бу-Ба-Бу.

І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти...[4]

(Віктор Неборак)

«Нова деґенерація» (1991-1994).

Літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. Утворене 1991 р. в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк у той час були студентами, а С. Процюк -- викладачем педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині -- Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту -- 1991-1992 рр. у місцевому тижневику «Західний кур'єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією». Наприкінці 1992 р. у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова дегенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович. Навесні 2003 р. відбувся вечір літгурту в Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова дегенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків.

НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ

ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли

ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені

ідемо до людей у вінках недоспілих олив

у простертих долонях несемо гріхи як окрушини

ми останні пророки в країні вчорашніх богів

ми останні предтечі Великого Царства Диявола

ми зчиняємо галас і це називається гімн

ми сякаємось в руку і це називається правила...[1]

(Іван Андрусяк)

«Пропала грамота» (к. 80-х -- п. 90-х рр. XX ст).

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х -- на початку 90-х рр. XX ст. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. (Авангардизм -- термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Авангардизм виникає в кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше).

1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала шалений успіх і колосальний резонанс.

Приходьте до мене завтра!

Я розкажу вам правду!

Приходьте до мене автра

Я розкажу вам равду!

Пи одьте о мее авра

Я оза жу ам аву!

Пи о те о мее ава

Я ао жу а ау!

И о е о ее аа!

Я оа у а ау! [6]

(Юрко Позаяк)

«Західний вітер» (1994).

Український літературний гурт. Створений 1992 р. в місті Тернопіль.

1994 р. видав однойменну збірку, куди як розділи увійшли поезії його членів Гордія Безкоровайного «Місцевість принагідної зорі», Василя Махна «Самотність Цезаря», Бориса Щавурського «...Правий берег сумної ріки».

«ЛуГоСад» (1984, Львів).

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука). Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів -- книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар'єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар'єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

Творча асоціація «500» (1994, Киів).

Представники: М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші.

Творча асоціація «500» утворилась в 1993 році в Києві. Однією з цілей створення нової асоціації, за С. Руденком, стало «подолання неуваги» старших письменників до літературного покоління 90-х років.

Творча асоціація «500» разом із Національним музеєм літератури України організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». У 1994 р. учасники асоціації упорядкували й видали антологію поезії 90-х років минулого століття «Молоде вино». 1995 р. з'явилася антологія прози 90-х «Тексти».

У 1997 р. під егідою ТА «500» було проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Популяризації творчого доробку учасників асоціації посприяло активне співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені у великих містах України в 1994-1996 рр. 1997 р. вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Іменник. Антологія дев'яностих».

«Червона фіра» (1991).

Літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Івана Пилипчука, створена в 1991 р.

Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у якому гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.



Аналіз твору Дмитра Лазуткіна «Твоя порядність така спокуслива»

Дмитро Лазуткін, поет, перша збірка якого вийшла у 2003 році («Дахи»), справді творить, чи співтворить нову епоху - епоху 2000-тисячників - разом з тими авторами, які почали писати й публікуватися на початку XXI століття.

Дмитро Лазуткін народився 18 листопада 1978 року. Киянин. Закінчив Національний технічний університет України (“КПІ”), інженерно-фізичний факультет. Працював інженером-конструктором, інструктором з карате, юристом.

Є автором вірша «Реквієм», який, покладений на музику Алли Загайкевич, став однією з частин ораторії «З нами Бог» режисера Сергія Проскурні. Ця ораторія, присвячена Героям Небесної Сотні та військовим, що воюють на сході України, була поставлена на Софіївській площі до 23-ї річниці Незалежності України.

Поетичні збірки:

· «Дахи» (Київ: Гопак, 2003);

· «Солодощі для плазунів» (Київ: Факт, 2005);

· «Паприка грез» (Москва: Новое литературное обозрение, 2006);

· «Набиті травою священні корови» (Київ: Смолоскип, 2006);

· «Бензин» (Київ: Факт, 2008);

· «Добрі пісні про поганих дівчат» (Meridian Czernowitz, 2012);

· «Колядки і вальси» (Тернопіль: Крок, 2014);

· "Червона книга" (МЧ, 2015).

Збірка «Колядки і вальси».

«Колядки і вальси» - вже сьома збірка автора і творіння 2014 року. В ній не лише нові вірші, які позначені однойменним першим розділом, а й твори більш давніх років - причому за весь період творчості. А це означає, що читач зможе прочитати і вірші, написані у 1997-му році, і зовсім нещодавні, але раніше публіковані 2012-го.

Є в книзі і переклади поезії білоруських авторів Віталя Рижкова, Сяргея Прилуцького, Андрея Хадановича, а також російського Дмитрія Кузьміна. Видавець доповнив збірку вибраними піснями - із репертуару гуртів «Файно», «Калєкція», «Запаска», «Козак систем».

Поет розповідає про збірку так: «Це книга для тих, хто знає мене як лірика періоду «добрих пісень про поганих дівчат», і водночас -- можливість познайомитися з експериментальними поезіями «Бензину» і «Солодощів для плазунів»» [7].

Пише Лазуткін про все - важко виділити якусь тему або якісь теми, які б переважали, щоб зробити його «тематичним» поетом. Інженер-металург, тренер з карате, кікбоксер, журналіст та спортивний коментатор Дмитро і у віршах, як і в житті, різноплановий:

тема друзів і родини

всі друзі - у стан перехожих

кохані - в омани оаз

самотністю власною схожі

найкраще - це гаяти час

***

та одного разу зриваєшся - батьку - кричиш- що робити?!

на вулиці чернишевського такі питання доречні

як що робити? - вчасно поливати квіти

годувати кота - інакше вони приречені.

плинності буття

розповзалося сонце і стиглі вишні

закипала кава у хіросімі

нас попереджали - ви геть не вічні

(переважно щури принагідно свині)

батьківщини

і ця моя розхристана країна

і сірі неримовані кути..

Дмитро стверджує, що він намагається присвячувати своє життя тому, що йому подобається. А коли витрачаєш сили й енергію на «улюблені іграшки» - відбувається постійна підзарядка.

Мабуть, тому метафори, «виткані» Лазуткіним - це, перш за все, творіння, що подобаються йому самому. І це видно з того, як у кожній поезії він «смакує» «страву» за власним рецептом.

Чого варті хоча б наступні кілька:

???

ти знаєш на що перетворюється розлитий чай незручної розмови?

???

кавуновим зерням

лишається решта літа у порцеляновій мисці.

???

місто з усіма його вогнями

мирно заховалося під ковдру

дихати бензиновими снами.

???

ти будеш з нею разом пити небо?

ти будеш доглядати її жах?

???

вночі пливуть дерева нетутешні

чарівні як на згині липня тижні.

???

пакистанський малюк уповільнює місячне сяйво

у прозорій кімнаті на стінах ростуть колоски

та кишені доріг надто рвані щоб втримати зайві

і невміло приклеєні до горизонту зірки [7].

Мова Лазуткіна - проста, зрозуміла, без термінів. Зі знаків пунктуації все мінімалістично - лише три крапки, двокрапка і тире - жодних тобі крапок і ком.

У всіх, хто хоча б раз брав до рук книгу і переглядав її, виникало питання: чому така назва? «Жодної колядки і жодного вальсу, - випередив Дмитро запитання читачів і сам констатував очевидне.

«Так називається вірш, який є у книзі, і він для мене дуже актуальний і емоційний. Я не хотів би втрачати музичність поезії - і, до речі, чим далі, тим її у моїх текстах більше», - пояснив автор.

Лазуткін розказав, що в його минулих книжках багато верлібрів - неримованих віршів - але нещодавно він відчув потяг до римованих текстів. Більше того, заявив: «Ті, хто пишуть тільки верлібри і не пишуть римованих текстів, - це якість шарлатани».

Тема твору. Зображується нерозгадана жінка в уяві ліричного героя.

Ідея. Уславлення порядності цієї загадкової жінки.

Літературний рід і жанр. Інтимна лірика. Ліричний вірш або пісня.

Щодо образотворчих засобів, то у творі використовується пейзаж.

Художня своєрідність твору- це постмодернізм.

Художні засоби. Епітети: наскрізний струм, тополині пестощі, ти недочута ти переслухана, ти божевільна ти некерована, нічна теорія східні практики, прозорі двері. «Серце Ісусове»- біблійський епітет або афоризм.

Метафори: цілунки легко стають укусами, твоя порядність така спокуслива, ти розчиняєшся в атмосфері.

Паралелізм: пісок і літо дощі та райдуги, цілунки легко стають укусами.

«Твоя відсутність така заплутана твої приходи такі наповнені», «вино з Гурзуфу вітер з атлантики» - антитеза.

Повтор, тавтологія або рефрен. «Твоя порядність така спокуслива»

«ти божевільна ти некерована

і недочута і переслухана...

твоя відсутність -- така заплутана

твоя присутність -- така наповнена».

Система віршування. Віршовий розмір - 5ти стопний ямб, який переходить у хорей. Римування перехресне. Чоловіча рима чергується з дактилічною.



Висновки

Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн -- широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки.

Терміном «постмодернізм» користуються під час аналізу явищ культури, що виникли після модернізму (звідси й назва) і внаслідок розвитку модернізму.

До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, частково опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур; іронічність, пародійність тощо.

Основні тогочасні постмодерністські літературні угрупування: АУП (Асоціація українських письменників) (1997), «Бу-Ба-Бу» (1985), «Нова деґенерація» (1991-1994), «Пропала грамота» (к. 80-х -- п. 90-х рр. XX ст), «Західний вітер» (1994), «ЛуГоСад» (1984, Львів), Творча асоціація «500», «Червона фіра» (1991).

Дмитро Лазуткін і його «Колядки і вальси» - це зовсім не той автор і не ті вірші, які зазвичай вивчають у школі. Не хрестоматійні тексти, читання яких вганяє в сон. Навпаки - його поезія «накриває» хвилею «мурашок по шкірі», пришвидшеним серцебиттям. У цій книжці -- тексти різних років, переклади й тексти пісень.



Список літератури

1. Андрусяк І. Нова деґенерація / І. Андрусяк// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/andrusyak/muq84.html

2. Андрухович Ю. Постмодернізм - не напрям, не течія, не мода / Ю. Андрухович // Слово і час. - 1999. - № 3. - С. 56-66

3. Лазуткін Д. Колядки і вальси / Д. Лазуткін // - К.: Вид-во «Крок», 2014. - 180 с.

4. Неборак В. Наше життя -- Бу-Ба-Бу / В. Неборак// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://nishada.kiev.ua/poetry/neborak2.html

5. . Пахаренко В. Постмодерн / В. Пахаренко // Всесвітня література. - 2002. - № 5-6. - С. 3-7.

6. Позаяк Ю. Приходьте до мене завтра! / Ю. Позаяк// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://ukrart.lviv.ua/biblio1/pozajak.php

7. Як йому вдалося таке написати? - нова збірка від Лазуткіна в луцьку.// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.volynnews.com/news/culture/yak-yomu-vdalosia-take-napysaty-nova-zbirka-vid-lazutkina-v-lutsku/

Размещено на Allbest.ru