Основні жанри листів Івана Карпенка-Карого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Листи драматурга лише побіжно ставали об'єктом зацікавлення літературознавців, мовознавців, істориків, культурологів у контексті дослідження творчості загалом, та епістолярію зокрема (С. Бронзи, І.Старовойтенко, А. Новика, Л. Павлішеної). Епістолярна спадщина одного з корифеїв українського театру, а також «геніального драматурга, найвизначнішого майстра цього жанру в літературно-мистецькому процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття [7; 17]» велика, однак не вся ще відома, знайдена й оприлюднена. А саме ці листи можуть дати більше відомостей про постать знаного драматурга, його світогляд, повсякденне та творче життя одного з корифеїв українського театру.

Серед листів І.Карпенка-Карого є немало таких, які можна кваліфікувати як дружні.

І. Карпенко-Карий вів активне листування. Його адресатами були Б.Грінченко, М.Вороний, С.Єфремов, П.Житецький, М. Заньковецька, М.Кропивницький, М.Садовський, П. Саксаганський, М.Старицький та інші діячі української культури.

Якщо звернутися до структури листів, то слід зазначити, що всі епістоли митця містять так звану етикетну рамку «привітання-прощання», що є жанровою ознакою епістолярію.

Нерідко І.Карпенко-Карий використовує звертання як засіб вираження ставлення до адресата, вживаючи замість імені призвіще, поширюючи ім'я залежними словами, а іноді й зовсім замінюючи його на описовий зворот, наприклад: «Дорогі мої, кохані спільники!» (С. Єфремову і В.Дурдуківському), «Коханий мій, Сергій Александрович!» (С. Єфремову), «Любий мій Володимир Федорович! [14]» (В. Дурдуківському), «Дорогий Михайло Петрович!» (М.Старицькому), «Коханий друже, Марку!» (М.Кропивницькому), «Юний козаче Миколо!», «Щирий козаче Миколо! [15]» (М. Вороному). Лексеми «дорогий», «любий», «коханий мій», «дорогий», «друже» передають доброзичливе, прихильне, щире ставлення до безперечно близької людини. Названі звертання засвідчують особливість їх дружніх взаємин. Так, листування (а потім і міцна дружба) між С.Єфремовим та І. Карпенком-Карим розпочалася з ініціативи самого Сергія Олександровича, якому потрібні були біографічні відомості про драматурга. Він неодноразово писав про життя і творчість останнього. Дослідник ставив І.Карпенка-Карого в один ряд з людьми, «:...що всім своїм життям, усією істотою своєю являють величезний контраст до того кола громадського, в якому обертаються, що своїми вчинками справляють раз у раз дужий протест проти того людського осередка, з яким мають діло. Здавалося б, усе кругом навертає таких людей на звичайний шлях, усе проказує певну протоптану стежку, а отже, не хилиться перед обставинами міцна натура, бореться з ними й виходить переможцем, усе новий даючи та новий доказ глибоким у своїй простоті словам одного з таких людей: «раз добром налите серце ввік не прохолоне [17, 172]». С. Єфремов був для І. Карпенка-Карого справжнім другом, у листах до якого він міг писати про все: творчу роботу й акторську діяльність, видавничі справи, господарські клопоти, турботу про дітей.

У початкових звертаннях до М.Вороного простежується певна дистанція, що зумовлена віковою різницею. Микола Вороний був молодшим від Івана Карпенка-Карого на 26 років, до того ж із 1897 по 1900 рік він був актором трупи М Кропивницького. У кінці 90-х років М.Вороний хотів перейти до трупи П.Саксаганського. За сприянням у цій справі він звернувся до І.Карпенка-Карого. Листи останнього є настановою молодшому колезі, що передано за допомогою звертань «щирий козаче», «юний козаче».

Незначна кількість листів не має привітання. Відсутність цього правила етикету робить текст більш динамічним, дозволяє почати лист із головного, відразу заглиблює адресата в проблему чи в пережитий автором емоційний стан: «Что же ти шельмівська Миколашечка не пишеш мені ні бе ні ме? Кланяється тобі Марко. Нема часу писать, бо батько їде за дітьми в город, і я пользуюсь цією оказією, щоб перекинутись словечком з тобою [15, 212]» (М.К. Садовському і М.К. Заньковецькій); «Кропивницький поїхав у Харків, де найняв квартирю і буде набирати нову трупу. Ненужна конкуренція. Міст, де б можна було грати одній трупі, мало, а тут - на тобі - три... [15, 215]» (М.К.Садовському); «Не маю часу, як то кажуть, угору глянути: раз у раз граю, крім того, цього літа хотілося об'єднати докупи дві трупи Садовського і Саксаганського, і мені прийшлося їздити то сюди, то туди, вести переговори, а нарешті вийшов пшик, тілько марно згаяв час та багато крові спортив [15, 223]». лист карпенко карий епістол

На відміну від привітання, форма прощання наявна в усіх дружніх листах драматурга: «Цілую Вас обох, бажаю бачить Вас. Іван», «Твій Іван», «Щиро кохаючий і поважаючий Вас Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)», «Любящий Вас, Ваш І.Тобілевич», «Ваш Ів. Тобілевич», «І. Тобілевич [15]». Відзначимо, що в листах драматурга прощання - обов'язковий етикетний знак, який несе на собі важливе емоційне і психологічне навантаження. Прощаючись, автор послання прагнув залишити про себе приємне враження, зберегти на майбутнє добрі стосунки з адресатом, тому завжди додавав автограф зі словами «твій», «ваш», що є «традиційним для українців способом вираження поваги й шанобливого ставлення до одержувача відповіді ... відбивають ступінь близькості комунікантів, конкретизують тип їхніх стосунків. [18, 16]».

Обставини створення листа, мета адресанта, індивідуальні особливості адресата і близькість стосунків між ними виявляються більш значимими для автора, ніж вимоги етикетної традиції. Як видно, ця жанрова ознака (наявність чіткої структури і збереження етикетної рамки) не є визначальною для приватного епістолярію, а, скоріше, носить факультативний характер. Як зазначає О. Фесенко, «відсутність або модифікація того чи іншого мовного штампа, що наповнює етикетну рамку, дозволяє автору яскравіше відобразити свою позицію, погляди, почуття, успішно реалізувати різні функції епістолярного тексту... [12, 144]».

Особисті листи драматурга поліфункціональні. У межах однієї епістоли реалізуються комунікативна, інформативна, прагматична, експресивна і контактовстановлююча (фатична) функції: «Окрім всього, зараз же пришліть мені, милі мої, грошей руб[лів] 150, бо мені треба купить сорочок і пари дві плаття і разну мілоч, та ще й за дітей заплатить за місяць вперед. Треба, щоб я не мав до твого приїзду жодної задержки. Бог милостив, а козак не без щастя! Розщитаємось [15, 217]» (М. Садовському), «Друже мій, я високо цінив і ціню твої заслуги як создателя українського театру; не менш цінив і ціню Марію Константинівну, як діву нашу, і не маю жодної причини на інакше поводження до вас. Скріпляю наш союз клятвою служить інтересам рідного театру, поки дух тримається у моїм тілі. В такому союзові ми з тобою будемо мати час для літературної праці, а коли потрібна буде наша рада, наш опит, то ми їх дамо [15, 254]» (М.Кропивницькому). У наведених епістолярних текстах реалізуються такі функції: фактична, яка проявляється у використанні звертань (милі мої, друже мій); інформативна (у першому уривку сповіщається про матеріальну скруту адресанта, а в другому - інформація про суб'єктивне ставлення до адресата); прагматична, що реалізується через дієслова наказового способу (пришліть). Усі функції, з одного боку, реалізують комунікативну функцію, а з іншого - є засобами авторського самовираження, відображенням особистого ставлення до описуваного.

Лист на відміну від інших видів тексту, як правило, орієнтований на отримання відповіді, що дозволяє говорити про таку ознаку, як діалогізація, тобто «двопочаток» [9, 81]. Епістолярний текст, маючи ознаки діалогу, відрізняється від звичайного діалогу, оскільки являє собою письмову форму спілкування і є більш-менш спонтанним утворенням у порівнянні з усним діалогом. Крім того, дружня епістола - діалог «з дистанцією», оскільки автор і адресат перебувають на відстані в просторі й у часі [див.: 8, 55].

Присутність співрозмовника підкреслюється ще й тим, що текст епістоли будується автором і адресатом спільно, задум змісту належить їм обом. Адресат листа - відома, конкретна людина. Це відображено і в початкових, і в текстових звертаннях. Характер викладу залежить від адресата, ступеня його обізнаності в конкретній справі й від особливостей його взаємостосунків з автором листа. Про це свідчить і епістолярій І. Карпенка-Карого. У листах до М.Вороного, С.Єфремова, М. Садовського, П.Саксаганського автор найбільш відкритий. Мова листів наближена до неформального спілкування, що характерно для добре знайомих між собою співрозмовників. Саме в цих листах найчастіше спостерігаємо порушення етикетної рамки («Як там здоров'я Марусі, кажуть, вона дуже слабіє. Боже мій, боже! Як то гидко все складається: всі оті великі таланти безпремінно хрупкі, як тонке скло. ...Не знаю, як Вам, а мені, сидячи отут на хуторі, здається: що краще слави, краще грошей, краще всього на світі - є здоров'я, бо воно дає спокій, славу і гроші [15, 213]» (М.Садовському); «Як ви поживаєте? Ми скучаємо додому. Діла взагалі нічого собі, а я скучаю за дітьми, за тихим сільським життям! Тепер саме жнива, цікаво і приязно, а ти парся на кону, ще добре, як в путящій ролі, а то буває. [14]» (С.Єфремову). Максимально «офіційний» драматург у листах до В.Лукича- Левицького, Б.Грінченка, П.Житецького, Г.Маркевича. Це не ділові листи, однак у них зберігаються такі привітання й підпис, які притаманні діловому листуванню. Такий вибір структурних елементів епістоли обумовлений, перш за все, ступенем знайомства з адресатом: «Ніхто більше, тільки Ви можете зробити оцінку нашому народному театрові і дать всьому, що написано, настоящий критичний огляд. Така велика і потрібна зараз в чисто національнім напрямку робота, на мою думку, буде самим пахучим лавровим листом у тім вінку, який потомство Вам сплете [15, 241]» (П.Житецькому).

Ще однією ознакою дружнього листування є політематичність епістоли. Тематика приватних листів І.Карпенка-Карого доволі широка. У його листуванні обговорюються проблеми найрізноманітнішого характеру і стосуються кола осіб і тем, близьких тільки авторові й адресату. Так, у листі до М.Заньковецької і М.Садовського від 11 червня 1887 р. містяться теми, які стосуються сімейних, сценічних моментів, короткі репліки філософського змісту, прохання [див.: 15, 212-213].

Суперечки в науковій літературі викликає така риса епістолярію, як спонтанність. Н. Бєлунова вважає, що лист, будучи жанром мовного спілкування, зберігає особливості розмовного стилю: непідготовленість, спонтанність, відсутність заданості розповіді [10, 40]. О. Єліна, навпаки, стверджує, що лист завжди обдумується. Г. Мазоха вбачає дискусійність в обох цих позиціях: якщо це лише початок листування, то спонтанність тут відсутня. Невимушеність можлива лише в товариському, інтимному листуванні [див.: 8, 55]. З цим не можна не згодитись, однак спонтанність виявляється по-різному в епістоляріях різних авторів. У листах І.Карпенка-Карого таких прикладів не виявлено. Його дружнє листування витримане в спокійних мовленнєвих формах, практично відсутні інверсії, незакінчені речення.

Інтимний характер дружніх епістол, близькі стосунки між автором і адресатом ведуть до появи характерної риси епістолярних текстів - до наявності натяків. Недомовленість у текстах розрахована на те, що людина, якій адресоване послання, розбереться без додаткових пояснень: «Скажу ще кілька слів про нашого «батька». Чудний та химерний! [14]». Під іронічно вжитим словом «батько» І.Карпенко-Карий мав на увазі М.Кропивницького. Таке ставлення до свого колеги й друга було зумовлено суперечкою між Кропивницьким і братами Тобілевичами. «У взаєминах поміж братами М.К. Садовським і П.К. Саксаганським, з одного боку, і їхнім старшим товаришем і вчителем М.Л. Кропивницьким - з другого, завжди вражала якась наївна, запекла боротьба за першість, за те, хто ж був “батьком” українського театру» - писав актор, учень М. Кропивницького І. Мар'яненко [цит. за: 19, 193]. „Ми здорові. Закордонні, як пишуть, працюють доволі сильно над мовою і надіються подужати її [14]”. У тексті листа немає пояснень, хто такі «закордонні», але з попередніх епістол до С.Єфремова можна дізнатися, що мова йде про доньок Івана Карпенка-Карого, які навчалися у Франції.

Отже, дослідивши листування І.Карпенка-Карого, можна виділити такі основні жанрові ознаки дружнього епістолярію драматурга: багатотематичність та багатофункціональність листа, його діалогічність, підготовленість мовлення в кореспонденціях.

Література

1. Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі / Л. Вашків. - Тернопіль: Поліграфіст, 1998. - 134 с.

2. Коцюбинська М. „Зафіксоване й нетлінне". Роздуми про епістолярну творчість / М.Коцюбинська. - К: Дух і літера, 2001. - 299 с.

3. Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років XX ст. / В.І.Кузьменко. - К., 1998. - 305 с.

4. Заболотна Т.В. Епістолярна спадщина В.Винниченка: адресування і стиль : автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Т.В. Заболотна; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2005. - 17 с.

5. Григоренко І. Епістолярна спадщина Панаса Мирного в літературно-критичному контексті доби : автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / І. В. Григоренко. - К. : Київський ун-т ім. Б.Грінченка, 2011. - 20 с.

6. Курило Л.М. Епістолярій Олеся Гончара і творча індивідуальність письменника : автореф. дис. ... канд. філол. наук:10.01.01 / Курило Л.М.; КНУТШ. - Київ, 2006. - 17с.

7. Новиков А. І. Карпенко-Карий у контексті літературно-мистецького життя другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / А.І. Новиков // Українська література в загальноосвітній школі.- № 7-8. - 2009. -с. 17-23.

8. Мазоха Г. Український письменницький епістолярій другої половини ХХ століття: жанрово-стильові модифікації / Г. Мазоха. - К.: Міленіум, 2006. - 344 с.

9. Белунова Н.И. «Комфорт речевого общения» (Дружеское письмо) / Н.И. Белунова // Русский язык в школе. - 1996. - № 5. - С. 80-84.

10. Белунова Н.И. Дружеские письма творческой интеллигенции конца ХІХ-начала ХХ в. (жанр и текст писем) / Н.И. Белунова. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. - 140 с.

Размещено на Allbest.ru