Американська література XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Американська література ХХ століття в українських перекладах та періодичних виданнях - є досить актуальною темою, яка полягає в тому, що від моменту здобуття незалежності України - американо-українські відносини перманентно посилюються, але повільно - літературні зокрема-. На сьогодні є незначна кількість наукових, публіцистичних та інших видів напрацювань у галузі вивчення та дослідження американської літератури. Можна зазначити, що глобально - матеріали сфери культури, літератури, інтернет ресурсів та засобів масової інформації американського походження, нажаль у великій кількості ще не озвучені та не перекладені на українську мову. Зокрема це стосується наукових, аналітичних, критичних, дослідницьких літературних робіт - залишається ще велика частина «незораного поля» у цьому напрямку. Стосовно навчальних матеріалів учбових закладів - така ж ситуація із підручниками, художніми творами американської літератури. Незважаючи на невтішне становище зазначених вище речей, в Україні певні напрацювання є. Тому необхідно якомога більше ресурсів залучати у напрямку розвитку культурних, мистецьких, інформаційних, та літературних зокрема, україно-американських відносин.

Протягом роботи над курсовим проектом були відібрані матеріали - це художні твори, наукові праці вітчизняних дослідників, літературно-критичний матеріал, веб-ресурси. Далі був проведений аналіз, що допомогло розкрити обрану тему

Об'єкт дослідження даної курсової роботи - американська література ХХ століття в українських виданнях.

Предмет дослідження даної курсової роботи - особливості американської літератури ХХ століття в українських виданнях, що підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі.

Мета дослідження даної курсової роботи - простеження розвитку та еволюції історії та творчості представників американської літератури ХХ століття в українських виданнях.

Завдання даної курсової роботи:

дослідження історії американської літератури ХХ століття

порівняльний аналіз україно-американських літературних відносин

дослідження зазначеної літератури в українських виданнях

дослідження українських організацій а також вчених, які займаються вивченням американської літератури в Україні

практичний аналіз залученого матеріалу

формулювання підсумків для узагальнення практичного бачення україно-американських літературних відносин

формулювання рекомендацій з метою практичного застосування у сфері подальшого розвитку україно-американських літературних відносин

РОЗДІЛ 1. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ОГЛЯД АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ

Літературне коріння будь-якої держави зазвичай бере початок там, де починається історія створення, побудови та формування держави. Історія утворення країни Сполучених Штатів Америки є досить не типовою та специфічною. США - це велика та потужна країна, яка почала своє формування з колишніх колоній, поступово приваблюючи велику кількість емігрантів. На сьогоднішній день, США - це найбільша країна світу за чисельністю та різноманітністю емігрантів. Специфічна історія, різнобарвний народ - різний за походженням зі своєю історією створили свою колоритну та дуже цікаву культуру, традицію та літературу відповідно. Специфіка ше полягає у тому, що історія країни та літератури відносно є дуже молодими. Країна почала формуватися лише у XVII ст., а література ще пізніше - у XIX ст.

Тепер докладніше про історичне формування літератури США. Американська література - це англомовна література, яка створена на теренах Сполучених Штатів Америки та колишніх британських колоній. Література США остаточно виокремилася з англійської літератури в XIX ст. Відтоді американська література набула широкого розвитку й самобутнього значення й займає сьогодні одне з провідних місць серед літератур народів світу [5].

Для американської літератури - XX століття було особливо насиченим. Література США розвивалась у стрімкому підйомі і пов'язано це із розквітом реалістичного мистецтва 20-30-х років. Соціальні умови розвитку країни спричинили позицію письменників з критичною переоцінкою буржуазних цінностей [1].

Новела у XX ст. вже не грає важливої ролі в американській літературі як у XIX, їй на зміну приходить реалістичний роман. О. Генрі зробив спробу намітити інший шлях для американської новели, як би «в обхід» вже явно визначився критико-реалістичного напряму. Так само можна назвати О. Генрі засновником американського happy end (що було присутнє в більшості його оповідань), який в наслідок буде дуже успішно використовуватися в американській ходової белетристиці. Іноді не дуже позитивні відгуки про його творчість, та все ж вона є одним з важливих і поворотних моментів у розвитку [2].

Маюче конкретне бачення, письменники-реалісти усвідомили, що приховується за “гарною” оболонкою найбагатшої країни світу. Відповідна назва найбільшого твору Т. Драйзера - "Американська трагедія" влучно виконала роль в якості пояснення прихованої сутності такої оманливої зовнішності.

Література американських письменників "втраченого покоління" так би мовити "з голови до ніг" поглинута внутрішнім трагізмом. У творах, які розкрили цю тему, відобразилася реалістична точність у описах долі покоління, чия юність та молодість пройшли у роки війни. Представниками цього напрямку були: Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Джон Дос Пасос, Френсіс Скотт Фіцджеральд. У творах Д. Ріда, Т. Драйзера, Ф. Боноскі, простежувався метод соціалістичного реалізму. Американська поезія та проза XX-го століття висвітили важливі теми, як становище робітників класу, расова дискримінація, соціальна боротьба, імперіалістична війна, небезпека фашизму та інші. Прогресивні журнали "Лі-берейтор", "Уоркерс манслі", "Нью Мессіз" мали значний вплив на розвиток літератури [1].

В кінці 20-х років відбувався розквіт "масової літератури", центром якої став Голлівуд. Така тенденція відбувалась завдяки американської буржуазії, яка використала засоби масової інформації для реклами модерністських творів і всіляко підтримала розвиток розважальної літератури [5].

Американська національна драматургія розпочала розвиток у 20-х р. Прагнення до реалістичного відображення життя ускладнювалося у американських драматургів модерністськими впливами. Юджин О'Ніл займає одне з перших місць в історії американської драматургії. Він заклав основи американської національної драми, створив яскраві п'єси, і його творчість справила великий вплив на подальший розвиток американської драматургії [2].

Також у ці роки починають з'являтися модерністські групи, які ведуть боротьбу з реалізмом, пропагують культ «чистого мистецтва». Американська школа модернізму найбільш яскраво представлена поетичної практикою та теоретичними поглядами таких метрів модернізму, як Езра Паунд і Томас Стернс Еліот. Езра Паунд став так само одним з основоположників модерністського течії в літературі, що отримав назву імажинізму. Імажизм (від image) відривав літературу від життя, відстоював принцип існування «чистого мистецтва», проголошував примат форми над змістом. Ця ідеалістична концепція в свою чергу поклала початок вортіцізму. Вортіцізм (від vortex) близький до імажизм і футуризму. Появі нових напрямків у модерній літературі сприяли фрейдистські теорії, які стали основою роману «потоку свідомості» та інших шкіл.

Американські письменники, які перебували в Європі, активно включалися в діяльність різних модерністських угруповань - французьких, англійських і різнонаціональних. Серед «вигнанців» більшість становили письменники молодшого покоління, які втратили віру в буржуазні ідеали, в капіталістичну цивілізацію, але не могли знайти реальної опори в житті.

У 1929 р. в США виник клуб Джона Ріда, який об'єднав пролетарських письменників і виступали за революційне мистецтво і літературу. В подальшому на основі клубу Дж.Ріда та його послідовників була створена Ліга американських письменників, яка проіснувала з 1935 по 1942 р. За час її існування було скликано чотири конгреси, які поклали початок об'єднанню письменників США навколо демократичних суспільних завдань, що відіграло видатну роль в історії американської літератури.

До 1945 року у творах прогресивних письменників, важливе місце займали теми соціального протесту та "втраченого покоління" - саме у 20-ті роки. Через економічну кризу у світі, що розвивалася у 1929 році - призвело до появи нових тенденцій, а саме: активізувалася публіцистична і літературна діяльність письменників соціалістичної орієнтації, твори "жорстокого реалізму". Також антифашистська боротьба посилилася серед прогресивних письменників США.

Певний спад у розвитку літератури відбувається після 2-ї світової війни, але це не відноситься до поезії і драмі, де творчість поетів Роберта Лоуелла і Алана Гінзберга, Грегорі Корсо і Лоренса Ферлінгетті, драматургів Артура Міллера, Теннессі Вільямса і Едварда Олбі отримало всесвітню популярність літературі [1].

У цей період поглиблюється характерна для негритянської літератури антирасистська тема. Про це свідчать вірші та проза Ленгстон Хьюза, романи Джона Кілленза («Молода кров, і тоді ми почули грім»), і публіцистика Джеймса Болдуіна, і драматургія Лоррейн Хенсберрі. Одним з найяскравіших представників негритянського творчості був Річард Райт («Син Америки»).

Все частіше література створюється «під замовлення» правлячих кіл Америки. Величезними тиражами викидаються на книжковий ринок романи Л. Найсона, Л. Сталлінга, що зображували в героїчному ореолі дії американських військ в роки I світової війни та інші «блага» Америки. А в роки II світової війни правлячі кола США зуміли підпорядкувати собі багатьох письменників. І вперше в такому масштабі література США була поставлена на службу пропагандистської діяльності уряду. І як відзначають багато критики, цей процес зробив згубний вплив на розвиток літератури США, що, на їхню думку, знайшло наочне підтвердження в післявоєнній історії [2].

Великого поширення в США отримує так звана масова белетристика. Книжковий ринок наповнили романи Кетлін Норріс, Темпл Бейлі, Фенні Хьорст та інших постачальників «літератури для жінок», продукували легковагі, скроєні за шаблонами роман, з неодмінним happy end. Крім книг на любовну тему, масова література була так само представлена детективами. Так само стали популярні псевдоісторичні твори. Однак найвідомішим твором у цьому жанрі став американський бестселер - роман Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром».

У 60-70-ті р. в США на базі масового негритянського і антивоєнного руху в країні намітився очевидний поворот багатьох письменників до значної, громадської проблематики та повернення до традицій реалістичної творчості. Все значніше стає роль Джона Чівер як лідера прози США. Ще один представник літератури того часу Сол Беллоу був удостоєний Нобелівської премії і завоював широке визнання в Америці і за її межами. Серед письменників-модерністів провідна роль належить «чорним гумористам» Бартелма, Барту, Пінчон, у творчості яких під іронією часто приховується відсутність власного бачення світу і яким властиво трагічне відчуття і нерозуміння життя.

В останні десятиліття багато письменників приходили в літературу з університетів. І тому основними темами ставали: спогади про дитинство, юнацтво та університетських роках, і коли ці теми вичерпувалися, письменники зіткнулися з труднощами. Але далеко не всі з цих письменників залишалися в своєму сприйнятті Америки на рівні університетських вражень. Деякі письменники у своїх творах виходять далеко за рамки цих проблем, хоча це для них не так вже й легко. Серед середнього покоління американських письменників найпопулярніші і значні - Курт Воннегут, Джойс Керол Оутс і Джон Гарднер. Саме цим письменникам і належить майбутнє, хоча вони вже сказали своє особливе і оригінальне слово в американській літературі [2].

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНО-АМЕРИКАНСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ВІДНОСИНИ

У ХХ столітті україно-американські відносини були дуже слабкими. Україна на початку та майже до кінця цього століття була в складі СРСР - це 20-ті роки і до 90-х років. Також в складі Радянського союзу Україні довелося пережити «холодну війну», що тривала з середини 40-х до початку 90-х років. Вперше термін «холодна війна» застосував для опису протистояння Сполучених Штатів і Радянського Союзу Джордж Орвелл в статті «Ви і атомна бомба», що з'явилася на світ у 1945 році. Це були часи глобальної геополітичної, економічної та ідеологічної конфронтації між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, та США, країнами Західної Європи та їх союзниками - з іншого. Тож можна лише собі уявити якими «тісними» були україно-американські відносини в усіх сферах - чи це економіка, політика, культура тощо. Відповідно доступ українців до американської музики, літератури, традицій був обмеженим, а іноді перекритий повністю. Якщо якісь фрагменти літературного мистецтва і потрапляли на очі українців, то в переважній більшості в радянській-російськомовній обробці. Навіть ті літературні твори, які були перекладені на українську мову - це одиничні екземпляри. Можна сказати, у радянський період україно-американських відносин, а літературних зокрема не було взагалі [5]. видання американський література

У ХХІ столітті україно-американські відносини покращились відносно ХХ століття, але стосовно літератури - глобального покращення не відбулося, нажаль. Звісно прогрес присутній, є багато перекладів творів американських письменників на українську мову, є науковці-дослідники американської літератури та все ж багато неопрацьованого залишилося.

Центр американських літературних студій та видання щорічника

На сьогоднішній день в Україні працює Центр американських літературних студій (ЦАЛСУ). ЦАЛСУ був створений 2005 р. при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ за підтримки Відділу преси, науки і культури Посольства США в Україні. ЦАЛСУ -- це професійне добровільне об'єднання фахівців-американістів з усієї України, яке має власну наукову програму, що узгоджується із статусом і нормами академічних вимог. Склад керівних органів: професор Т. Денисова -- голова, модератор ЦАЛСУ, професор Н. Висоцька (КЛУ) -- заступник голови. Центр має свої регіональні представництва у багатьох містах України.

Як було зазначено вище, “Американські літературні студії в Україні” - це річник з літератури США, який започатковано у 2004 році Центром американських літературних студій в Україні при Інституті літератури. Голова редакційної колегії була - Денисова Тамара Наумівна

Видання розраховане на фахівців-американістів, дослідників, викладачів і студентів зарубіжної -- зокрема американської -- літератури; на тих, хто цікавиться красним письменством і культурою США. Щорічник внесено до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук 8.06. 2005 р. і нового Переліку (затверджено постановою президії ВАК України від 22.12.2010 р. № 1-05/8) [5].

Видатні вчені - дослідники американістики в Україні

Слід відзначити значний вклад у розвитку літературознавства України видатного вченого - Денисова Тамара Наумівна (12.08.1934, Москва). Доктор фiлологічних наук (1984), професор (1993), провідний науковий співробітник відділу компаративістики. Викладач в Iнституті лiтератури НАНУ, голова Центру американських літературних студій в Україні, головний редактор щорічника «Американські літературні студії в Україні». Водночас викладач Київського університету та Національного університету Києво-Могилянська академія. Досліджувала зарубіжну літературу ХХ ст., зокрема американську. Авторка літературних портретів Е. Хемінгуея (1972) та Дж. Лондона (1978, Київ). Наукові інтереси: американістика, компаративні дослідження світової та української літератури, Вибрані публікації: Про романтичне в реалізмі: Із спостережень над сучасним романом США (1985), Экзистенциализм и современный американский роман. (1985), Роман і романісти США ХХ століття (1990), Історія американської літератури ХХ ст. (2002), Історія американської літератури ХХ століття/Вид. 2-ге (2012). Стажування: Фулбрайт, Зальцбурзький семінар. До числа іншої діяльності науковця належать: професор програми Фулбрайт. член IAPS, EAAS. До числа нагород: Медаль „Ветеран праці”, почесна грамота Ради міністрів України, почесна грамота Міністерства освіти України, лауреат премії ім. С. Єфремова за монографію „Історія американської літератури ХХ ст.” (2005).

В Україні та за її межами є ще кілька видатних вчених, які своєю працею привносять розвиток американо-українських літературних відносин. Серед них слід відзначити - Наталія Олександрівна Висоцька - доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії світової літератури імені В.І.Фесенко Київського національного лінгвістичного університету. Отримала вчений ступінь доктора філологічних наук у галузі літератури США в Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка (1997). Наукові інтереси охоплюють сучасну літературу США; феномени мульти - та транскультуралізму; етнічні літератури США; американську драматургію і театр. Випускниця Програми наукового обміну ім. Фулбрайта, програми наукового стажування в Інституті Кеннана. Автор близько 200 наукових публікацій. Монографії: «Єдність множинного. Американська література кінця ХХ - початку ХХІ ст. у контексті культурного плюралізму» (2010), «На перехресті цивілізацій: афро-американська драма як мультикультурний феномен» (1997). Основні навчальні посібники: «Looking at the British Literature through the Prism of Humour. National Mythology in American Literature and Culture» (2015); «Концепція мультикультуралізму як чинник розвитку літератури США кінця ХХ- початку ХХІ століть» (2012); «Золота доба зарубіжної драми. ХVІ-ХVІІ ст.» (2005); «Література західноєвропейського Середньовіччя» (2003) [4].

Також слід зазначити американського письменника українського походження - це Аскольд Мельничук, поет, перекладач, критик, видавець, професор Масачусетського університету в Бостоні, один із засновників і багатолітній редактор літературного часопису «Agni», нині очолює бостонське видавництво «Arrowsmith press». Автор численних художніх і літературно-критичних публікацій у «The New York Times», «The Los Angeles Times», «The Antioch Review», «The Nation» тощо. Остання книжка - роман «Дім удовиць» («The House of Widows», 2008). Статті у часописі «Критика»: Кундера, Памук та шлях белетристики (2012), Історія та ідентичність невичерпно цікаві (2010), Очима Заходу (2008) [5].

Немало вчених літературознавців, перекладачів американської літератури в Україні, але роботи у напрямку розвитку україно-американських відносин є ще дуже багато. Велика кількість матеріалів наразі ще не досліджено так само як значна кількість американської літератури потребує перекладу на українську мову як у друкованому вигляді так і в електронному, а також як у платному та безкоштовному користуванні.

РОЗДІЛ 3. Літературні паралелі та перпендикуляри українських та американських письменників

Як вже було зазначено вище, видатний український науковець, літературознавець, Т. Денисова поміж дослідницької роботи про американську літературу у своїй збірці «Про літературу США», окремо виділила видатного американського письменника Вільяма Катберт Фолкнера.

Для певного уявлення - хто такий Фолкнер, слід зазначити найвизначніші доробки його творчості. Отож, Вільям Фолкнер - американський письменник ХХ ст., прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури. Від початку 1920-х до Другої світової війни, він опублікував 13 романів й безліч оповідань. Саме цим доробком Фолкнер заробив собі репутацію, що зробила його пізніше лауреатом Нобелівської премії. До його найкращих романів належать: «Галас і шаленство» (1929), «В свою останню годину» (1930), «Світло в серпні» (1932), «Авесалом, Авесалом» (1936). Фолкнеру присуджується Нобелівська премія у 1949 р., з літератури «за визначний і художньо унікальний внесок у сучасну американську прозу». Окрім Нобелівської нагороди, Вільям Фолкнер є володарем двох Пулітцерівських премій за романи «Притча» (1954) й «Розбійники» (The Reivers , 1962). Також він двічі виграв U.S. National Book Award за Collected Stories (1951) й A Fable (1955). У 1946 році він був одним з трьох фіналістів першої премії Ellery Queen Mystery Magazine Award, й посів друге місце в Rhea Galati. Фолкнер представляв США на міжнародній письменницькій конференції в Бразилії, а 1955 р. здійснив навколосвітню подорож як офіційний представник американського уряду. Поштова служба США 3 серпня 1987 року випустила 22-центову марку на честь письменника [5].

Вільям Фолкнер в Україні не бував, а українські делегації, яким пощастило за тих часів побувати в США, просто не доїжджали до містечка Оксфорд у штаті Міссісіпі, де він прожив усе життя. Тож ми не можемо говорити про контактні зв'язки Фолкнера з українським красним письменством. До того ж є підстави думати, що Фолкнер взагалі не був знайомим з українською літературою та не знав про її існування, бо був певен, що нація ця зникла як економічна, політична, культурна спільність із нинішньої світової цивілізації. Більше того, система естетичних координат, в яких перебуває проза Фолкнера і українська романістика, відчутно різні: визначаючи художній метод американського письменника, як правило, вживають термін модернізм або ультрареалізм. Романний же доробок української літератури, в основному, вкладається в параметри від бароко до реалізму.

Як виявилося історично та політично - американський спосіб життя став досить популярним в Україні протягом попередніх тридцять років - завдяки класичній та сучасній американській літературі. Найбільш важливі високі художні заслуги набула саме Південна американська література, що досягла українських читачів [3].

Спочатку сформовані українські читачі були мали можливість ознайомитися із зарубіжною літературою за допомогою лише російських перекладів, виданих в СРСР. Але як тільки наша творча інтелігенція приходить до зрілості, українські переклади успішно виходять на перший план.

З цієї причини покоління українських письменників 1960-х років, які почали свою літературну діяльність протягом періоду «відлиги», такі як: Драч, Гуцало, Шевчук, Щербак, Костенко, Вінграновський та інші проявляють інтерес не лише до народних джерел та історичних коренів але й до міжнародної культури також. Саме тому ми не повинні говорити про запозичення з іншої літератури, але бачимо вплив на сучасну літературу, в тому числі вплив Фолкнера на поезії та прози цих письменників.

Подальше вдосконалення інтелектуального розвитку позначилося як на перекладачів так і на читачів, тому, починаючи з 1960-х років якість українських перекладів постійно вдосконалюється, спричиняючи зростаючий інтерес читацької публіки до зарубіжної та американської літератур. На сьогоднішній день не лише традиційні письменники, такі як Марк Твен і Джек Лондон, є опублікованими, але й нові імена та книги з'явилися. Серед них багато південних письменників: Томас Вулф, Еудора Уелті, Ерскін Колдуелл, Трумен Капоуті, Роберт Пенн Уоррен, Харпер Лі, Карсон МакКалерс, та звісно Вільям Фолкнер. Роботи Фолкнера на стільки важливі, що були рекомендовані для дослідження не лише у коледжах, але й у гімназіях [3].

Поетику Фолкнера не можна назвати зовсім чужею українській прозі, яка характеризується романтичними традиціями та тісно пов'язана з народним гумором. Синтаксис Фолкнера і складні конструкції його фраз є близькими до структури слов'янських мов та до української зокрема. Роботи Фолкнера близька до нас через його символи засновані на Біблії, християнській етиці а також на аграрній сфері життя. Він близький до нас лише в певній мірі, оскільки українська література в основному базується на класичній реалістичній традиції з пріоритетом опису над драматичною напруженістю. Нашій літературі властиві психологічно правдиві і логічно переконливі характери. Романтизм української літератури виражається головним чином ліризмом та затиранням зображуваної дійсності. Неможливо коротко описати українську літературу, особливо в порівнянні з роботами Фолкнера, але можна спробувати проаналізувати певне співвідношення в деяких точках до української літератури.

Нещодавно деякі українські критики опрацювали наукові праці Фолкнера. Глибоке проникнення прозою Фолкнера послужило основою для концепції сучасного роману, особливо для творчої праці Д. Затонського. Американські короткі оповідання, а особливо Фолкнера, були предметом дослідження, яке провела В. Оленева.

Перша українська колекція перекладів творів Фолкнера були «Розбійники» та інші оповідання (Видавництво «Дніпро», 1972). Українські переклади найбільших творів Фолкнера здійснювали такі літературознавці-перекладачі, як М. Пінчевський, Д. В. Затонський, Доценко, В. Корнієнко, О. Король. На сьогодні видавництво «Дніпро» планує випустити два томи робіт Фолкнера - «Звук та лють» та «Авесалом, Авесалом!». Сподіватимемося, що вони будуть служити основою для майбутнього української версії повного зібрання творів Вільяма Фолкнера [3].

Порівняльний аналіз вирішення теми землі в українській та американській літературах

Україна була селянською країною, в якій людина та земля -людина та природа були майже нерозривно пов'язані між собою. Цей типовий український мотив допомагає нам зрозуміти Фолкнера. Наша література була завжди літературою про землю, про взаємозв'язок між людиною та землею, і про силу землі над людиною. Саме це є основним мотивом української класичної прози таких письменників, як П. Мирний, Нечуй-Левицький, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, Винниченко та сучасні письменники, як А. Головко, Сенченко, Гуцало та Земляк.

Тож для української літератури, віддавна і дотепер, земля є першоосновою всіх моральних засад, першоосновою життя не в сучасному потрактуванні, а в первинному, біблійному, міфологічному. Для українського менталітету характерним є осмислення навіть екологічних проблем з цих позицій, бо й сама свідомість невід'ємна від землі, від її циклів, від її життєдайності. Тож американська громада формувалась на новій землі і на нових засадах, відмінних від європейських. Це було обумовлено метою, до якої прагнули першопоселенці - побудувати «землю обітовану», створити царство справедливості і свободи, «град Єрусалим». Загальновідомо, що «матеріалом», першоосновою американської демократії слугувало фермерство, через що і сама демократія по праву вважається егалітарною. Але американське фермерство - і про це варто нагадати - докорінно відрізняється за своїм світовідчуттям від українського селянства. І не тільки тому, що в Новому Світі не було кріпацтва. Так, фермерство обробляло землю і залежало від її дарів. Але не тотально: адже завжди був вибір землі. Так склалося історично - згадаємо закон про гомстеди, згадаємо американський Захід, що заселявся поступово протягом сторіччя. Тому й не було такого, сказати б, приречено вимушеного зв'язку людини із певним клаптем ґрунту, який характерний для землероба Старого Світу. В Америці фермер володіє землею, а не навпаки, що було характерно для Старого Світу Було в Штатах інше - нероз'ємний зв'язок Людини з Природою, із Всесвітом, із Універсумом, тобто із землею в її філософському значенні. Американське фермерство мало своїх співців, бардів, провісників. Перший серед них - Хемлін Гарленд. У своїх напівавтобіографічних новелах і романах Гарленд проспівав гімн американському фермерству, уславивши водночас і американського фронтірсмена - людину кордону між освоєними і ще не освоєними дикими землями. Фермерство і піонерство неподільні в історії, свідомості, культурі США. І ця двоєдність відбилась, перш за все, у специфіці фермерства, в характері його зв'язку з землею. Сама назва першої і найвідомішої книжки Гарленда «Головні проїжджі дороги», 1891), може, найяскравіше свідчить про провідний стрижень американської традиції - шлях, дорога, пошуки, рух та динаміка [3].

Американський Південь заселявся так само, як і Північ - піонерами. Проте від самого початку іншою була вже сама ідея, якій слідували першопоселенці Півдня і Півночі. Якщо пуритани Нової Англії мріяли побудувати Місто Боже На Горі, то для тих, хто висадився у Віргінії, серед розкішної південної природи, десь на початку XVII ст., метою стало створення Райського Саду. Це і сьогодні визначено в «Енциклопедії Південної культури» як характерна ознака історії краю, що значною мірою визначає всю наступну специфіку регіону. Найвагомішою її рисою стає близькість до землі, укоріненість у певну місцевість, досить чітка «поштова адреса», тобто локальність. Південна література свого часу починалася із створення певного міфу, який не втратив своєї принадності і в сьогоденній Америці. Міфу про щасливі патріархальні часи, коли однією дружною родиною жили мужні, благородні білі джентльмени, прекрасні леді та їхні віддані раби, жили як батьки і діти. І відголоски цієї літератури даються взнаки й досі в південній свідомості. Типовим наслідком південного міфу про непорушну єдність білих і чорних, про райський сад, патріархальну батьківщину, якою нібито був Південь до Громадянської війни, є роман М. Мітчел «Звіяні вітром» (хоча сама авторка вважала свою розповідь не ідеалізованою, а правдивою). Така популярна в усьому світі героїня цього роману Скарлет О'Хара відчуває непереборну потребу у важкі часи свого життя доторкнутися до червоної глини рідної садиби, аби набратися сили для подальшої боротьби за себе і ближніх. У цьому популярному романтичному романі письменниця використовує нагромаджені рідною культурою символи і міфи, і всі вони засновуються на нерозривній єдності героїв із рідною землею, на уявленні про Південь як місце, де панував устрій, благотворний для людини, близький до природного циклу життя, до природи як такої, що і сформувало образ благородної людини, який ще й шанобливо зберіг у душі своїй ідеали європейського (англійського) лицарства та оберігав їх від злодійської плебейської моралі янкі - торговців з Півночі. Отже, південний міф будується на своєрідному потрактуванні історії краю. Йдеться про те, що саме на Півдні уклалися стабільні взаємини, досить близькі до патріархальних, із розмежуванням на аристократичні роди і рабів, які не тільки їх обслуговували і на них працювали, а й були для них «як рідні діти», оскільки повністю залежали від хазяїв, що, своєю чергою, були змушені взяти на себе повну відповідальність за своє живе майно так само, як і за будь-яке інше. Але перед наступом механістичної цивілізації Півночі, заснованої на індустріалізації, яка віддаляє людей одне від одного, патріархальні взаємини, особливо пам'ять про них, видаються людяними, гуманними, і саме їх певною мірою обстоювала південна аристократія під час Громадянської війни. Війну було програно, але південний міф набув сили, переріс в ідеологему. Її найголовнішим фактором стала близькість до землі, до природи, локальність як центральна категорія - те, що можна визначити символічно «поштовою маркою», конкретною адресою південної літератури. І тут з'являється можливість побачити деяку подібність, суголосність в історії і суспільній свідомості американського Півдня й України.

Можна провести певні паралелі між південним рабством і кріпацтвом, переможеним Півднем і поневоленою колонізованою Україною, зіставити пережиту обома краями трагедію Громадянської війни. І, нарешті, те, що дано цим двом територіям первісно, від Бога: це багата і життєдайна природа, а звідси - їхня відданість землеробству, залежність від землі в широкому і в конкретному значенні цього поняття. Певною мірою можна зіставляти міф про щасливе патріархальне життя Півдня до перемоги Півночі з пам'яттю про козацтво, що протягом кількох століть надихала українську свідомість.

Розглядаючи творчість Фолкнера, можна побачити таке, що для всієї американської літератури, для ментальності і свідомості його досвід, його творче надбання, його філософія та естетика зберігають своє значення, їх можна розглядати як один із наріжних каменів у процесі кінця XX століття. І це надає значення спробі компаративістського аналізу творчості Фолкнера і майстрів української прози [3].

І все ж, спираючись на найвідоміші хрестоматійні твори української літератури XIX-XX ст., повністю усвідомлюючи їхню оригінальність, неповторність, абсолютну самобутність і несумісність з прозою Фолкнера, спираючись на феномен Землі, спробуємо дослідити в цих різних системах координат точки дотику чи моменти зближення.

В українській класичній літературі земля є чи не основною темою: релігія, етика, естетика - все тягнеться корінням із землі, являючи собою дивну суміш залишків язичництва і основ християнства.

Земля, природа є не тільки тло, а й критерій життя. Співвіднесеність з природою сприймається як щось цілком очевидне, необхідне, а центром майже кожного твору стає проблема реального володіння землею, конкретною ділянкою. Тож земля і життя на землі становить головний сенс існування селянина, його стрижень.

В зображенні О. Кобилянської володіння землею визначає все. Вона - годувальниця, джерело добробуту селянина і його родини, предмет радощів і турбот. І вона ж є ґрунтом його людської гідності, поваги до нього в громаді. Нарешті, вона єдина здатна забезпечити той мінімальний ступінь свободи, який конче необхідний для особистого щастя людини, дає право на любов, на сімейне життя. А тому любов до землі - вища добродійність людини, прагнення ж володіти нею без любові - то найтяжчий гріх, що може привести і, як правило, приводить до злочину, до людської трагедії [3].

Роман «Земля» - якщо розглядати його основу, створює селянське життя, з такою любов'ю і неперевершеним знанням відтворене Кобилянською. Тема землі поділяється на дві проблеми. Земля як джерело життя людини прекрасна, вона об'єднує людину з універсумом, в той час як місто сковує свободу природніх людських виявів. Друга проблема - це володіння землею як джерелом збагачення, позбавлене любові до неї, яке, ставши самоціллю, здатне згубити людину, привести до найбільшої трагедії, до злочину проти роду, і це вже потрактування, близьке до фолкнерівського.

Панас Мирний простежує історію села Піски до козачих часів. I тут, як було вже акцентовано, знов таки виникає певний паралелізм із Півднем США. Адже фактично українське козацтво було своєрідним фронтіром, кордоном, і то не тільки для України, а й для всього слов'янського світу. Ось саме ці часи і феномен козацтва залишились легендою в пам'яті народу, збереглись у народному характері. В більшості своїй позитивні герої української літератури несуть у собі ніби відблиски козацької вольності, що і надихає їх на бунт проти рабського становища українського селянина-кріпака (Микола Джеря) або безземельного хлібороба (Чіпка). Тож козацьке минуле за своїм значенням для національної свідомості зближається з південним міфом про щасливі патріархальні часи багатого і незалежного Півдня. Саме тут відбувається дотичність таких різних духовно-психологічннх світів, будучи гарантом для національної свідомості.

Одним з головних чинників цієї свідомості, прямо не обумовленим земельним кодексом, є традиція зображення бунтарства. В українській літературі це шевченківські «Гайдамаки», розповіді про народного розбійника, українського Робін Гуда Устима Кармелюка тощо. Певною мірою в цю традицію вписується і герой Панаса Мирного, його друзі й оточення. Ніби апофеозом такої традиції стають сцени бунту і погрому в «Fata Morgana» Коцюбинського. Ці сцени виражають народний гнів і відчай, коли люди ламають і знищують все на своєму шляху - на фабриці, в панських покоях, в садибі можновладця... Якийсь варіант луддизму із запізненням на кілька століть. Але фінал повісті Коцюбинського виходить за межі бунтарської традиції. Він повністю в дусі соціально-психологічної прози й цим наближається до фолкнерівських рішень.

Коцюбинський детально передає психологію натовпу, який свідомо формується, чиї дії і настрої скеровуються лідерами. Адже це міцні хазяї намовляють селян самим, не чекаючи прибуття козаків з нагаями, розправитися з найактивнішими борцями за справедливість. Оця сцена розправи, коли охоплений жахом народ втягується у братовбивче кровопролиття, сцена страшна. Вона дивним чином (адже відстань у тисячі кілометрів і в десятки років) наближається до фрагментів із новели Фолкнера «Персі Грімм», або до роману «Світло в серпні», в яких описано дії натовпу, що прагне лінчування. Спільність разюча.

Розорена земля, принижена людська гідність, силоміць нав'язаний чужий лад якось зближує повоєнну історію американського Півдня і України. Але було і дещо відмінне в досвіді. В масі своїй громадяни Півдня монолітно виступали проти Півночі. В Україні, крім жахів окупації землі ворогом зовнішнім, трагічна лінія розриву пройшла в середині міст і сіл, сімей і родів, людських сердець і доль. Це було природним продовженням української історії, але від того не менш трагічним. Причиною і сенсом трагедії під час революції і після неї і донині залишається земля та право на володіння нею.

Спробою вирішити земельну проблему мирно, дати землю всім, хто може її обробляти, жити нею, стали столипінські реформи. Про це написано роман М. Стельмаха «Хліб і сіль». Із Західної України, звідки були хоч якісь можливості емігрувати, саме тоді і хлинула злива безземельного селянства, започаткувавши українську діаспору в Канаді і США [3].

Тож можна підсумувати, що є певна спільність: перехрещення етичних і естетичних систем зіставлених літературних світів. Для Фолкнера християнство - моральний кодекс, що спирається на землю, - критерій і локальний, і загальнолюдський. Україна, в основному, християнська країна, і християнська мораль органічна для українського села. Наближення до землі і природи як критерій морального здоров'я, хоча й трактується по-різному, залежно від конкретно-історичних умов і традицій, також зближує прозу Фолкнера і українську літературу, в основному, літературу про землю. Земля Фолкнера - це світ природи, в який людина вписана своїм походженням і замислом Божим. Земля не може нікому належати, бо вона належить усім і кожному, і у кожного є право працювати на землі. В селянській Україні людина і природа, земля зв'язані нерозривно. Володіння землею є вищим щастям і мрією селянина, земля ж є предметом заздрощів і розбрату, і способом закріпачення людини.

Різниця, природно, в витоках суспільного розвитку і людської історії і комплексі обставин, цим породжених. Фолкнерівське осягнення історії, в поєднанні минулого і сьогодення, не може не знайти відгуку сьогодні в українській суспільній свідомості, для якої самоусвідомлення набуває першорядного значення. Проблема деіндивідуалізації найбільше хвилює Фолкнера і українське письменство. Вона відбувається через відрив від землі і природи. В світі Фолкнера - через постіндустріальну деперсоналізацію, в Україні - через тоталітаризм. Тож самоусвідомлення кожної особистості не є абстрактною проблемою, воно абсолютно необхідний процес у момент самовизначення народу. Отже, народ - земля - минуле - три моменти, що визначають сутність фолкнерівського індивідуума, є пріоритетними сьогодні і для українського менталітету.

Мотив громадянської війни, що ніби розірвала єдину землю, надає трагічного звучання темам батьківщини, народу, історії в прозі Фолкнера. Аналогічне відбувається і в прозі українській. Практично вся українська повоєнна романістика просякнута драмою суперечності особистого і суспільного, державного. Навіть у творах, визнаних офіціозом, вона відчутна, а єдність світу і душі не знайдемо й сьогодні.

Сама ідея створення замкненого світу, сконструйованого як модель «малої батьківщини», що втілена в Йокнапатофській сазі Фолкнера, близька українській літературі, для якої книга про рідну землю є традиційною і звичною.

За всієї несхожості фолкнерівського експериментального роману з тими класичними формами, до яких схильні українські письменники, в поетиці є дещо спільне: наявність низового гумору, гротеску, елемент містичності, відчуття і використання романтичної і барокової традиції, біблійні та історичні аналогії, символіка.

Що ж до традиційного в історії літератури США «роману дороги», то він чужий українській прозі. Фермерська Одіссея Гарленда, епопея пшениці Норріса, трагедія наймитів («окі») Стейнбека ведуть ніби в іншому, протилежному від української літератури напрямку. Моделлю тут стає модус дороги, етико-філософським стрижнем слугує індивідуальна самоусвідомленість, зрощена на феномені фронтіру і піонерства, який полишається важливим чинником національної свідомості американця. Тож компаративістський аналіз доводить, що лише фолкнерівський «роман поштової марки», що є оригінальним породженням своєрідної ментальності Півдня, виявляє у своїй поетиці певні збіжності з окремими творами української літератури [3].

ВИСНОВКИ

Американська література - є унікальною і дуже своєрідною із порівнянням з іншими країнами світу. Унікальність літератури Сполучених Штатів Америки полягає у тому, що відносно молода за утворенням, досить за короткий період часу мистецтво, культура, а література особливо зуміли проявитися в історії світової літератури яскравими особистостями - митцями різного напрямку, у тому числі авторами шедеврів літературного мистецтва.

Історія Сполучених Штатів Америки є досить не типовою - cпецифічна історія, різнобарвний народ створили колоритну культуру та літературу відповідно. Крім того, специфіка полягає у тому, що країна почала формуватися лише у XVII столітті, а література ще пізніше - у XIX столітті. Жодна країна світу за два століття не може похизуватися такою кількістю та якістю - видатними письменниками та поетами. У такому мізерно малому відрізку часу і така «висока концентрація» талантів літературного мистецтва. Багатство та розмаїття творів американських літературних «майстрів пера» просто вражає.

Американська література ХХ століття в українських перекладах та періодичних виданнях - є дуже важливою сферою для України. Від моменту здобуття незалежності України - американо-українські літературні відносини перманентно посилюються, але досить повільно. На сьогодні є незначна кількість наукових, публіцистичних та інших видів напрацювань у галузі вивчення та дослідження американської літератури. Можна зазначити глобально - матеріали сфери культури, літератури, інтернет ресурсів та засобів масової інформації американського походження, нажаль у великій кількості ще не озвучені та не перекладені на українську мову. Зокрема це стосується наукових, аналітичних, критичних, дослідницьких літературних робіт - залишається ще велика частина «незораного поля» у цьому напрямку. Стосовно навчальних матеріалів учбових закладів - така ж ситуація із підручниками, художніми творами американської літератури. Незважаючи на невтішне становище зазначених вище речей, в Україні певні напрацювання є. Тому необхідно якомога більше ресурсів залучати у напрямку розвитку культурних, мистецьких, інформаційних, та літературних зокрема, україно-американських відносин.

У ХХ столітті україно-американські відносини були дуже слабкими. Україна на початку та майже до кінця цього століття була в складі СРСР. Також в складі Радянського союзу Україні довелося пережити «холодну війну» - це були часи глобальної конфронтації між Радянським Союзом та США. Відповідно доступ українців до американської літератури був обмеженим. Фрагменти літературного мистецтва в переважній більшості були доступними в російськомовній обробці. Можна сказати, у радянський період україно-американських відносин, а літературних зокрема не було взагалі.

Протягом дослідження зазначеної теми - було виявлено певні літературні паралелі та перпендикуляри українських та американських письменників ХХ століття. Перпендикуляри, тобто точки перетину можна побачити у темах українських та американських авторів творів - це життя народу, а саме - аристократія та панщина, кріпацтво та рабство, християнство, любов до природи і землі, етика та естетика. Такі однаково важливі та близькі до болю ці теми для митців літератури обох країн. Спільними є також певні характерні риси літератури - це наявність гумору, гротеску, елемент містичності, відчуття і використання романтичної і барокової традиції, біблійні та історичні аналогії та символіка.

Паралелями, тобто ті точки, що ніяким чином не перетиналися в літературних творах України та США можна побачити у темах про фермерство і селянство, спосіб трактування спільних тем відповідно до історичних умов та коріння, традицій та культури обох країн. Літературні стилістики та світобачення письменників обох країн на реальне життя не мають спільних шляхів також.

У ХХІ столітті україно-американські літературні відносини покращились відносно ХХ століття, але глобального покращення не відбулося. Звісно прогрес присутній та все ж багато неопрацьованого залишилося. На сьогоднішній день в Україні працює Центр американських літературних студій при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, який видає річник з літератури США “Американські літературні студії в Україні” - започаткований у 2004 році. Немало вчених-літературознавців, перекладачів американської літератури в Україні, але роботи у напрямку розвитку україно-американських відносин є ще досить багато.

Отже, можна підсумувати, що у ХХ столітті україно-американські літературні відносини були дуже слабкими, тоді як у ХХІ столітті ці відносини дещо покращилися та не в значній мірі. Тому для досягнення стрімкого прогресу необхідно здійснити певні заходи, а саме:

Підсилити усіх рівнів відносини між Україною та США на міждержавному рівні.

Перш за все необхідне сприяння з боку українського уряду для покращення літературної бази за рахунок дослідження та здійснення перекладів американських літературних матеріалів на українську мову.

За рахунок сприяння українського та американського урядів, налагодити співпрацю в освітній галузі, а саме між учбовими закладами - це організація грантів та стажування студентів у напрямку здійснення перекладів та дослідження американських творів.

Зазначені вище заходи допоможуть українським читачам у вільній можливості ознайомлюватися із різноманітною американською літературою. В Україні, нарешті з'явиться якісний продукт - американська література на українській мові, наукові дослідження, а також цікаві проекти та американські центри.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Історія зарубіжної літератури ХХ століття, Г. Давиденко, Г. Стрельчук, Н. Гричаник, 2-ге видання, К.: 2009

2. Літературна історія Сполучених Штатів Америки, том III, під ред. Р. Спіллер, У. Торпа, Т. Джонсона, Г. Кенбі, М.: 1979

3. Про літературу США, Вибрані статті українського американіста часів Незалежності, Т. Денисова, К.: 2014

4. http://www.ilnan.gov.ua/center_american.htm

5. https://uk.wikipedia.org/

Размещено на Allbest.ru