Творчість американського письменника Н. Готорна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У історії культури епоха рубежу століть (1790-1860-е роки) отримала назва епоха романтизму. Американський романтизм виникла у результаті американської буржуазної революції 1776-1784 рр., як відгук неї. Революція - щось грубе, знищує прекрасне, а промисловий переворот збіднює життя. За прогрес треба платити найвищу ціну [11, c. 238].

У основі романтизму лежить гострий протест проти буржуазної дійсності [1, c. 478]. Тоді як у Європі ХІХ століття національна література закріпила у себе якості, складаються протягом майже цілого тисячоліття й які є їх специфічними національними рисами. Американська література, як і нація, не визначилася. У дивовижній країні зник цілий клас англійської аристократії, але формувався новий - буржуазія, панували нових законів, визрівали нові розчарування. Світ здавався збаламученим, позбавленим звичної стабільності. Так американський романтизм визнано, відбити нові закономірності життя, складаються норми нових установлень [4, c. 57]. Характерною рисою естетики романтизму є розрив ідеалами і дійсністю, романтики шукають свій ідеал у сфері у сфері мрії, протиставляють неприглядному буржуазному світу вигаданий світ, свою мрію [1, c. 479]. Романтизм у літературі і мистецтві є засобом реалізації романтики як однієї з властивостей мислення людини. Сутністю романтики є мрія, ідеальне уявлення про відносини між внутрішньої реальністю особи і оточуючої дійсністю. У центрі романтичного світовідношення слід людська особистість, здатна з допомогою мрії подолати будь-які зовнішні сили - природні і соціальні [5, c. 22].

Виходячи із вищезазначеного нами була обрана наступна тема курсової роботи: "Особливості новелістики Натаніеля Готорна".

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що величезне значення у розвиток американської літератури та критичного реалізму мала діяльність романтика Натаніеля Готорна, а на сучасному етапі літературознавчих досліджень все більше науковців звертаються до даної тематики.

Натаніель Готорн - один із найвидатніших американських прозаїків XIX століття, один із "батьків-засновників" жанру новели й психологічного роману в національній літературі. Важливим внеском у новелістику, в якій його імя як першовідкривача називали поряд з Едгаром По, було відкриття ним нової форми оповідання, по суті безфабульного, або з послабленою фабулою. У таких творах відтворення внутрішнього стану якоїсь людини, її думок і переживань були важливішими за сюжетний розвиток. Такий тип оповідання став у двадцятому столітті настільки розповсюдженим, що його інколи розглядали як провідний для нашого часу, принаймні у деяких літературах.

Творчість письменника дала можливість розглядати її за жанровими ознаками. Склалося так, що він спочатку два десятиліття писав малу прозу, а потім до кінця життя віддавав майже всі творчі сили романістиці.

У стандартизації такого рухливого літературного жанру як новелістика, відбився процес стандартизації усього життя США в період індустріалізації. На початку століття цей процес спричинив недооцінку психологічного оповідання, яке започаткували В. Ірвінг і Натаніель Готорн, і привів до абсолютизації та ідеалізації фабульної новели. Але численні інструкції з написання оповідань не внесли нічого нового в теорію фабульної новели. Вони механічно переносили принципи побудови драматичних творів Арістотеля на оповідання, передбачали обов'язковий "хепі енд" і гостросюжетність. Щодо вимог до тематики оповідань, то вона виключала критичні тенденції. Однак штучне поширення стандартного оповідання з несподіваною розв'язкою не зупинило розвиток психологічної традиції. Її продовжили Генрі Джеймс, Теодор Драйзер, Шервуд Андерсон.

Життя англійських пуритан на новій батьківщині в XVI і XVIII ст. змалював саме Натаніель Готорн. Його особливо цікавили проблеми віри й моралі суворих кальвіністів, трагічні конфлікти, які відбуваються в душі героїв - арені змагань між природними почуттями і суворими пуританськими принципами, розуміння усього людського - кохання, бажання щастя, радості тощо як гріховного. Готорн був серед романтиків найбільшим майстром у розкритті складності психології героїв - і тих, котрі жили у давньому Сейлемі або Конкорді, і їхніх нащадків, сучасників письменника [3, c. 38-39].

Алегоризм у Готорна наскрізний. У нього нема творів, які б не прочитувалися як алегорії.

Ні на кого з своїх сучасників, так і попередників, він не схожий цілком і в той же час близький всім і кожному.

Готорна глибоко хвилювали таємниці людської особистості в її взаєминах з Верховною Волею, але не вистачало йому духу заглянути в ті глибини, куди проникав погляд Германа Мелвілла.

Обєкт дослідження - творчість американського письменника Натаніеля Готорна.

Предмет нашого дослідження - новелічна спадщина Готорна.

Мета дослідження - визначити основні особливості новел Натаніеля Готорна.

Для досягнення мети нашого дослідження перед нами були поставлені наступні завдання:

-проаналізувати історичні передумови формування поглядів Готорна в добу романтизму, які в подальшому вплинули на його творчість;

-дослідити життєвий шлях Готорна;

визначити характерні особливості новелічної спадщини Готорна;

проаналізувати алегоризм творчості Готорна;

дослідити готорнове світобачення парадигми Едему у його новелах.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. Особливості новелістики Натаніеля Готорна

Класик американської літератури Натаніель Готорн мав настільки своєрідне світобачення та стиль, що критики твердять про його особливу манеру, вживаючи термін "готоріанство". І не даремно, адже мистецька документалізація світосприйняття письменника, його нахил до моралізаторства, "розкутого образотворення" [1, c. 480], своєрідний містичний символізм мислення формують неповторне духовне явище і дають підстави говорити про індивідуальний стиль автора.

Н. Готорн жив і творив в добу романтизму, тому творчий шлях письменника стає зрозумілішим, якщо розглядати його крізь призму філософських та соціальних ідей тієї епохи.

На рубежі XVIII-XIX століть в європейському мистецтві, й літературі зокрема, утверджується новий художній метод і творчий напрям - романтизм (від фр. romantisme). Сам термін походить від слова "роман", тобто включає в себе особливе значення художньої вигадки, уяви ("як в книзі," а не "як у житті" [2, c. 26].

Романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних орієнтацій і цінностей. Він виник у той час, коли Європа переживала сильне духовне потрясіння і глибоке розчарування у зв'язку з подіями у Франції. Несприйняття буденності, прагнення відійти від реальної дійсності та наблизити в образах бажану мрію охопило багатьох європейських митців-романтиків.

Подібні настрої зустрічаємо і в американському романтизмі, хронологічні рамки якого дещо відрізняються від романтизму європейського. У літературі США романтичний напрямок склався на рубежі другого та третього десятиліття XIX століття і займав панівне становище до закінчення Громадянської війни 1861-1865р.

Американський романтизм розвився як раз в період становлення США. Молода країна тільки почала усвідомлювати власну самобутність, і романтизм з його установкою на національне обличчя сприяв ствердженню американської культури як оригінальної. Не дивлячись на всі проблеми, які існували у суспільстві, письменники молодої країни вірили у великі можливості США, в їхній творчості існувала віра у американську мрію. Навіть найтрагічніший з ранніх американських романтиків, Герман Мелвілл, не втрачав віри у можливості американської демократії. Цю оптимістичну віру зберігав й Емерсон, який говорив в одній із своїх лекцій: Америка є країною майбутнього… країною, де усе тільки починається.

Якщо поділяти американський романтизм на періоди, то погляди науковців є досить суперечливими. Все ж більшість дослідників розрізняють у романтизмі США два етапи - ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий, чи пізній, його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл. Безперечно, цей розподіл є досить умовним і служить лише історичним орієнтиром для розуміння загальних настроїв і тенденцій в творчості того чи іншого письменника. Так, для раннього етапу американського романтизму характерним є оптимістичне світобачення, історично обумовлене завоюванням незалежності в добу розбудови держави та відкриттям великих перспектив перед молодою республікою, пошук національних художніх традицій та активна участь митців в соціально-політичному житті країни [10, c. 71-72].

У зрілому американському романтизмі переважають драматичні, навіть трагічні нотки, відчуття недосконалості світу і людини (Н. Готорн), гіркий скепсис і трагічне сприйняття людського існування (Е. По, Г. Мелвілл), що було викликане глибоким незадоволенням нації тогочасним станом розвитку країни (на півдні зберігалось рабство, на заході поряд з героїзмом першопоселенців тривало варварське знищення корінного населення материка - індійців та хижацьке розграбовування природних багатств).

Саме тут слід шукати корені глибокого розчарування дійсністю митця-романтика Н. Готорна, а звідси притаманні романтизму прагнення письменника до "життя духу" [1, c. 481], бурхливих почуттів, що долають будь-які перешкоди, їх гіперболізація, незвичайність в обставинах, характері, зовнішності героя. Як правило, його персонажі героїчно змагаються з природними стихіями або жахливими людськими злочинами.

Так, у кращому романі Готорна "Червона літера" ("The Scarlet Letter",1850) головна героїня Естер Прінн всупереч загальному осуду не озлоблюється, а мужньо долає всі випробування, ніколи не зраджує собі, залишається особистістю, яка до кінця бореться за своє щастя.

Важливо підкреслити, що суттєва відмінність творів, написаних у 20 - 30-х роках, і тих, які з'явилися пізніше, полягала, насамперед, у їхньому загальному настрої. Оптимізм раннього етапу американського романтизму, історично обумовлений після завоювання незалежності в добу розбудови держави, коли все перебувало у процесі становлення й недоліки здавалися випадковими і такими, які легко виправити, пропагуючи позитивні принципи, - цей оптимізм повільно поступається місцем критичним спостереженням над реальним втіленням гасел засновників американської республіки, ідеологів нового справедливого ладу. На сонці молодого суспільства виявляється все більше плям. Критичні елементи нагромаджуються. Вразливі художники романтизму шукають пояснення того, що омріяне Ельдорадо вимальовується у дійсності зовсім не таким, як очікувалося, і вбачають причини цього в недосконалості людини. А це призводить, як у Готорна або Мелвілла, до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі [12, c. 96]. Пізній Купер стає непримиренним критиком вад свого суспільства. Не кажучи вже про Едгара По, який постійно писав про жахливі грані людського існування, про страшну суперечність між намірами і вчинками людей, вдавався до сатиричних прийомів зображення окремих явищ американської дійсності.

Критичне ставлення до принципів моралі, на яких будується буржуазно-демократичний устрій, заперечення кричущих недоліків молодого суспільства, критика негативних рис масової психології тощо були виявом типово романтичного відчуття розриву між ідеалом і реальністю. Особливо болісним було це відчуття саме в американських романтиків через те, що на початку мрія про побудову нового прегарного світу на свіжій незайманій землі зусиллями нових людей здавалася такою привабливою і можливою для здійснення.

Ще у 1925 році у статті "Романтичний рух" [Пол Кауфман констатував, що тільки рік чи два тому відкрили, що в Америці є романтичний період. Мабуть, розголосу набула класична на сьогодні праця Д. Г. Лоуренса [21, c. 53] про американський роман. Переламним моментом можна вважати видрукування роботи Л. В. Паррінгтона "Головні течії американської думки", другий том якої (1927) повністю присвячено романтизмові як засадничій ментальності для становлення і розвою американського суспільства. До речі! Жодна із сучасних нормативних text-books, в тому числі і The Heath Anthology of American Literature за редакцією П. Лоутера, не виділяє романтизм як окрему добу у літературному розвитку США. Так само і нормативні академічні підручники (Колумбійська історія літератури за редакцією Е. Еліотт) рубрикують історію не через звичні для нас класифікаційні параметри, включаючи романтизм, а виходячи зі специфічних ознак того чи іншого періоду духовної/культурної історії країни [23, c. 107].

Але 1941 року виходить дослідження Ф.-О. Маттіссена, яке також дуже швидко набуває статусу класики. Відтоді зявилися сотні книжок, статей, розвідок, дисертацій, в яких в різних аспектах із різним ступенем науковості і оригінальності висвітлюється творчість класиків романтизму. Якщо використати монографії, в яких вся американська література розташовується "в тіні Готорна", як будівельний матеріал, то можна вивершити досить таки високу піраміду. Не менші - якщо оперувати книжками, в яких намагаються відкрити тайну Білого Кита або дослідити символіку листя трави в повному обсязі.

Детально проаналізована й блискуче висвітлена Маттіссеном творчість майстрів зрілого романтизму, водночас була певним узагальненням - виділення парадигматичних й формотворчих складових їхнього художнього доробку створило міцний фундамент для подальших розробок (мається на увазі Річарда Чейза - автора історії американського роману, або Малькольма Каулі, який через канон Готорна ввів у вітчизняну літературу Хемінгвея і Фолкнера), що й привели літературознавців шістдесятих - вісімдесятих років до сталої думки про генетичну поєднаність - неприйняття буржуазної реальності, стан трагічної відчуженості індивіда від суспільства як моменти парадигмальні, схильність до широкого використання способів умовного естетичного узагальнення, зокрема, притчового рівня, символіки, алегоричності, гротескових форм, іронічного дистанціювання і т. ін. з позиції естетичного набутку - романтичної і модерністської творчості [27, c. 100-102].

2. "Дім з сімома фронтонами" у контексті творчості Натаніеля Готорна

У 1851 р. з'явився другий роман Готорна "Будинок з сімома фронтонами". Тут сьогодення має своє коріння в далекому минулому, тема провини і її спокутування розгорнута не лише в моральному, а й у соціально-побутовому плані. Колись якийсь полковник Пінчен звинуватив фермера Моулда у чаклунстві, бо хотів приєднати його землю до своїх просторих полів, які він награбував у тубільного індіанського населення. Моулда було страчено, а на його ділянці підступний полковник збудував собі дім з сімома фронтонами. Та за злочином настає кара. Син Моулда помстився за батька і задушив Пінчена в його кабінеті. Заможність Пінченів, збудована на чужій крові, обертається для родини прокляттям. Нащадки полковника ворогують між собою, йдуть заради спадщини на злочини - вбивства, наклепи тощо.

Найгірші риси свого предка успадкував останній з багатих і респектабельних Пінченів - Джефрі. Через трупи і скалічені долі він досяг багатства і політичної влади в окрузі. В цьому образі з небувалою досі соціально-політичною заангажованістю змальовує Готорн тип сучасного письменникові буржуазного хижака, святенника і красномовця, котрий заради досягнення своєї мети - багатства, чи політичної влади - з полегкістю піде на все. На злеті своєї політичної кар'єри, готуючись до виборів на пост губернатора штату, Джефрі раптово вмирає. І його дістала кара - прокляття старого Моулда, яке він кинув на родину Пінченів перед стратою. Закляття, однак, не залишається вічним. Від нього звільняє кохання двох наймолодших представників зв'язаних злочином і карою родів.

Незважаючи на досить велику питому вагу елементів, які можна було б назвати реалістичними, в цілому роман належить до романтичної традиції. Й не лише тому, що в ньому збуваються старі прокляття, кояться таємничі злочини, давній гріх тяжіє над кількома поколіннями, а бідні Моулди мають якусь містичну перевагу над багатими Пін-ченами. І структура роману, і принципи побудови образів його персонажів, і сюжетні вузли - все тяжіє до романтизму. Сам автор у вступі до роману ще раз наголосив на тому, що у своїй творчості головним вважає фантазію, а не копітке і точне зображення буденного життя. Тому він називає свій твір "romance", а не "novel". Під останньою Готорн розумів, як це випливає з його дефініцій двох типів великої прози, роман "критичного" реалізму, в якому до кінця своїх днів вбачав нижчий гатунок творчості- порівняно з романом романтичним.

У 1852 р. Готорн завершив свій третій за три роки роман "Щасливий Діл". Це був твір на сучасну тему, написаний на основі власних спостережень і досвіду. В 1841 р. вже зрілою людиною, йому було 37, Готорн, зацікавлений тим, як досить велика громада інтелектуалів-трансценденталістів почала на практиці здійснювати свої ідеї, прилучився до них. Він провів на Брук Фарм трохи більше півроку і, розчарований побаченим там, покинув комуну. Романтична утопія життя, в якому за задумом учасників гармонійно поєднувалися б фізична праця, інтелектуальна діяльність, духовне спілкування на лоні природи вільних індивідуальностей, зіткнулася із суворою реальністю і не витримала цього випробування. Подібні починання були досить поширені і за часів Готорна, і значно пізніше, до нашого часу. І завжди прекраснодушні мрії втікачів від неприйнятної для них буржуазної цивілізації закінчувались крахом експерименту. Високі морально-етичні принципи, які утопісти хотіли протиставити світу наживи, не були спроможні подолати безліч труднощів матеріального, фізичного, психологічного характеру. Але в самій ідеї було багато привабливого. Це суперечливе в експерименті на Брук Фарм відбилося і в романі "Щасливий Діл", в якому в спогадах автора, покладених в основу твору, переплетені критичний-скептицизм і сумна ностальгія.

Провідними в романі є дві теми, дві сюжетні опори. Одна з них - тема міжлюдських стосунків, примх і труднощів кохання, друга - історія спроби збудувати нове суспільство в мініатюрі, щасливу Аркадію на американській землі. Перший сюжет складають перипетії любовного трикутника, який виникає у Щасливому Долі між Зенобією, Холлінгсвортом і Прісцілою. Цей сюжет, як і характери головних персонажів, типово романтичні, навіть канонічні для романтизму.

Обидві героїні є начебто двома полюсами жіночого характеру. Перша з них сильна, яскрава, пристрасна інтелектуалка Зенобія, темноволоса красуня, здатна на великі почуття, самостійна і сповнена енергії. Друга - тендітна, лагідна, ефірна юна Прісціла, білява і майже невагома. Одна - пишна екзотична квітка, друга - безсилий пагон плюща, що може лише витися навколо могутнього дерева. Обидві кохають, свідомо і несвідомо, керівника комуни, вольового, мужнього, грубуватого лідера шукачів нової моралі Холлінгсворта - фанатичного прихильника ідеї перевиховання злочинців, якій він підпорядковує всі свої вчинки і дії. Цей утопіст, пропагуючи шляхетні ідеї гуманізму, рівності, братерства, вільної праці, в звичайних відносинах з людьми буває конче егоїстичним, байдужим до конкретної особи, яка живе і страждає поряд з ним.

Стосунки в середині любовного трикутника ускладнюються ще й тим, що обидві романтичні героїні - сестри, котрі через складні обставини вперше зустрілися в Щасливому Долі. Історія батька обох сестер, як і постать гіпнотизера, мага, який відіграє в долі Зенобії і Прісціли фатальну роль, додають до цього сюжету ультраромантичні обертони, заплутують інтригу, вносять таємничий, а подекуди й містичний елемент.

американський література романтизм новела

Висновок

В ході написання нашої курсової роботи ми ретельно проаналізували формування Готорна як новеліста через призму розвитку американського романтизму, дослідили історичні умови, які панували в тогочасному суспільстві.

Нами були досліджені характерні особливості новелічної спадщини Готорна та алегоричні мотиви його творчості. Вагома увага в ході написання нашої курсової роботи була приділена готорновому світобаченню парадигми Едему у його новелах.

Таким чином, по завершенні написання нашої курсової роботи ми прийшли до висновків, які полягають у наступному.

Слід підкреслити тематичну та ідейну цілісність творчості Готорна. І справді, в найвідоміших і найкращих своїх творах - багатьох новелах і романі "Червона літера" - письменник послідовно і вперто звертається до історії своєї "малої батьківщини", штату Массачусетс, зокрема міста Сейлем і його мешканців, якими вони були у XVII ст., їхніх драм і трагедій, їхнього щоденного життя і побуту, їхніх своєрідних характерів, котрі сформувала провінціальна дійсність Нової Англії і сувора пуританська віра, близька до фанатизму, жорстока і непоступлива.

Ми також прийшли до висновку, що творчість Готорна характеризується високою насиченістю засобами алегорії, що дозволило йому всебічно зобразити тогочасне суспільство.

Властива романтичній поетиці фрагментарність у літературі американського романтизму складається в мозаїку позірно систематизованого знання, у нашому випадку - організованого структурою і логікою міфу про Едем. У пошуках аргументів його валідності романтичний герой, руйнуючи райський локус, втрачає свою цілісність. У кінцевому пункті життєвого призначення, позначеному руйнацією звичного знання, відбувається не тільки розпад схеми життя, а й трансформація самого героя. Втрачаючи колишню впевненість, він відкриває для себе світ зовнішніх і внутрішніх суперечностей. Всесвіт, - писав Емерсон, - це матеріальне втілення душі, отже, отриманий у кінцевому підсумку великий космос стає віддзеркаленням космосу внутрішнього, який, завдяки едемічному досвіду, набув чітких і виразних ознак.

Тому американський міф про Едем конституюється водночас двома прямо протилежними тенденціями: стверджувальною і регресивною. Образ Едему - це образ жадання і образ звільнення від нього, образ самореалізації і відмови від неї. Утім, можливо, пошуки Едему чи райського саду назавжди приречені залишатися довгою обхідною дорогою до Нірвани.

Звернення до віддаленого часу існування перших білих посельців на американському континенті утворювало специфічний грунт для такого змішування, бо, як пише Готорн, це були "дивні часи, коли марення мрійників і видіння божевільних перепліталися з дійсністю і ставали реальністю". Для письменника головним було не науково точне відтворення історії, а розкриття того, як сприймав довколишній світ історичний індивід, обтяжений усіма ідеями, звичаями, передсудами своєї доби, свого середовища, обмежений рівнем знань свого часу. Для нього це була також спроба художньо передати своє власне бачення і відчуття минулого Нової Англії, відтак складової частини майбутніх Сполучених Штатів. Тому Готорн "міг, не соромлячись, оперувати матеріалом легенд, апокрифічних переказів, забобонів, не сковуючи власну уяву і даючи простір фантазії, і аж ніяк не порушуючи при цьому закони художньої правди".

В наш час беззаперечною істиною вважається, що Натаніель Готорн - це один з найбільших американських прозаїків XIX ст., один з "батьків-засновників" жанру новели і психологічного роману в національній літературі.

Підсумовуючи все сказане, констатуємо, що при аналізі творчості Н.Готорна опорними функціональними термінами виступають романтизм, новела, алегоризм, метафоризм та символіка. Останні свідчать про присутність глибинного, ніби захованого змісту створених ним образів.

Таким чином можемо сказати, що по завершенні написання курсової роботи нами були виконані всі завдання, поставлені на початку дослідження.

Список використаних джерел

1. Аксенов А.В. Н. Готорн и американский пуританизм: антиномии творческого освоения // Феномен творческой личности в культуре. - М., 2006. - С. 472-482

2. Апенко Е.М. "...Где встречаются действительность и вымысел...": (записные книжки Натаниэля Готорна) // Пробл. истории зарубеж. лит. - Л., 1987. - Вып. 3. - С. 26-34.

3. Б.А. Гиленсон, Американська література 1930-х ХХ століття, М.: 1974г.

4. Березовская О.Н. Историзм как эстетический принцип в произведениях Н. Готорна конца 40-х годов // Традиции и взаимодействие в зарубежной литературе XIX-XX веков. - Пермь, 1986. - С. 57-69.

5. Брукс, В. В. Писатель и американская жизнь. Т. 1. М., 1967.

6. Винницкий М.А. Своеобразие художественного метода Н. Готорна в изображении человека и природы // Поэтика и художественный метод в зарубежных литературах. - Ташкент, 1987. - С. 73-78.

7. Зарубежная литература XIX века. Романтизм. Хрестоматия.- М., 1977.

8. Зарубежная литература. Романтизм. Хрестоматия историко-литературных материалов.-М., 1990.

9. История американской литературы. Т. 1. М. - Л., 1947.

10. Исторія зарубіжної літератури XX століття 1871-1917 р., під ред. В.М. Богословесного, З.Т. Громадянської, М.: 1972 г.

11. Исторія зарубіжної літератури XX століття 1917-1945 р., під ред. В.М. Богословесного, З.Т. Громадянської, М.: 1990 г.

12. Исторія зарубіжної літератури XX століття, під ред. Л.Г. Андрєєва, М.: 1980 г.

13. Исторія зарубіжної літератури ХІХ століття, під ред. М.А. Соловйова, М.: 1991 г.

14. Исторія зарубіжної літератури ХІХ століття, Частина I, під ред. О.С. Дмитрієва, М.: 1979 г.

15. Каули, М. Готорн в уединении // Дом со многими окнами. М., 1973.

16. Ковалев Ю.В. От "Шпиона" до "Шарлатана": ст., очерки, заметки по истории амер. Романтизма: [на примере творчества Э.А. По, Г. Мелвила и Н. Хоторна] / Ю.В. Ковалев; С.-Петерб. гос. ун-т. - СПб., 2003. - 258 с.

17. Кумскова Е.И. Американская романтическая повесть: Г. Мелвилл и Н. Готорн // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 9, Филология. - М., 1986. - № 5. - С. 17-25.

18. Литературная история Соединённых Штатов Америки. Т. 1. М., 1977

19. Литературная історія Сполучених Штатів Америки, тому III, під ред. Р. Спиллера, У. Торпа, Т.ЗВ. Джонсона, Г.С. Кенби, М.: 1979 г.

20. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Громяк, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - С. 522.

21. М.Н. Боброва, Романтизм в американської літературі ХІХ століття, М.: 1991 г.

22. Н.Готорн. Избранные произведения: В 2 т. - Л., 1982.

23. Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література XIX ст. Доба романтизму, 1997.

24. НиколюкинА.Н. Американский романтизм и современность. - М, 1968.

25. Новеллы. Перевод с английского Н.Строиловой, В.Муравьева, Э.Линецкой. М.: Текст, 1998. - 221 с.

26. Оленева В.И. Современная американская новелла- К. Наук думка, 1973

27. Пригодій С., Горенко О. Американський романтизм. Полікритика, 2006.

28. С.Д. Артамонов, Історія зарубіжної літератури XVIIXVIII століть, М.: 1988 г.

29. Словник літературознавчих термінів / В.І. Кузьменко. - К.: "Український письменник ", 1997. - С. 229.

30. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. - Київ: ВПЦ "Київський університет", 2003. - 448с.

31. Федосенок И.В. Символика и аллегория в творчестве Н. Готорна // Романтизм и его исторические судьбы: материалы междунар. науч. конф., 7 Гуляевских чтений, 13-16 мая 1998. - Тверь, 1998. - Ч. 1. - С. 119-122.

32. Encyclopedia Britannica. A new survey of universal knowledge. V.19, 1948.

33. Hawthorne N. Preface to "The house of seven gables". - "The literature of the American renaissance", 1969.

34. James H. The Art of Fiction. N.Y., 1885.

35. Literary Terms: A Dictionary. Ed. by K. Beckson, A. Ganz. N.Y., 1983.

Размещено на Allbest.ru