"Руська трійця"

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра української мови та літератури

Реферат

на тему:

«Руська трійця»

Підготувала:

студентка групи УМЛ-41

Дутка Юлія Василівна

Перевірив:

д. ф. н., доцент

Барчук Володимир Михайлович

м. Івано-Франківськ 2015 р.

План

Вступ

1. Початок національного відродження в Галичині. «Руська трійця»

2. «Русалка Дністрова» - провідний альманах «Руської трійці»

3. Зацікавленість «Трійці» наддніпрянсько-українською літературою

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Їх було лише троє. Один з них - енергійний, наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву, на подвиг… Це - Маркіян Шашкевич.

Другий - людина палкої вдачі, з широким польотом фантазії. Прагнув рішучих дій. Це - Іван Вагилевич.

Третій - ініціативний, діловий, працелюбний. В той же час - поміркований і обачний… Це - Яків Головацький.

Усі вони - нерозлучні друзі. Так і увійшли вони в історію української літератури під назвою «Руської трійці». Та спромоглися зробити стільки, що було не під силу навіть десяткам людей - започаткували якісно новий етап у духовному поступі рідного народу, ввели його, як писав академік М. Возняк «у сім'ю культурних народів».

Піонери національно-культурного відродження, творці першої на західноукраїнських землях книжки народною мовою «Русалка Дністрова»… Цей ряд новаторських починань можна продовжувати. Дивує різноманітність їх зацікавлень, захоплює подвижництво цих, за словами І. Франка, «перших будителів народного руху». руський трійця галицький український альманах

Є у цьому якась закономірність: переломні моменти історії народжують людей виняткової обдарованості, універсальних знань. Це, мабуть, тому, що без опанування усієї культурної спадщини людства неможливо вказати шлях вперед. Діапазон їх літературної і наукової діяльності надзвичайно широкий: письменники, публіцисти, перекладачі, видавці, етнографи, фольклористи, мовознавці, педагоги. І всюди проявляли надзвичайно глибоку обізнаність, справжній професіоналізм.

В даній роботі ставиться за завдання висвітлити такі питання як виникнення «Руської Трійці», початок суспільно-історичної діяльності «Руської Трійці», головні досягнення членів даного об'єднання, вивчити значення суспільно-історичної діяльності «Руської Трійці» на фоні галицького Відродження і т.п. 

1. Початок національного відродження в Галичині. «Руська трійця»

У 30-40-х рр. XIX століття центром національного життя на західноукраїнських землях (перебували в складі Австрійської імперії) став Львів. Будителями української національної ідеї в Галичині, усвідомлення єдності русько-українського простору по обидва боки кордону між Російською та Австрійською імперіями з романтичних поривів стали діячі «Руської трійці». Вихованці духовної семінарії, студенти Львівського університету М.Шашкевич, І.Вагилевич і Я.Головацький у 1830-х рр. зайнялися дослідженням різних сторін життя народу. «Трійця» практично першою в краї порушила питання про організацію спеціальних народознавчих мандрівок, «пішла в народ» для вивчення фольклору та етнографії, мови, історії, всього, що пов'язано з етнічною самобутністю. Гуртківці поставили за мету підготувати до друку фольклорно-літературний збірник народно-розмовною мовою, фонетичним правописом (з алфавіту викинули ъ і латинське j, замість ф та к стали вживати і, замість ы - и та ін.).

Організатором гуртка, за свідченнями його членів, підтвердженими дослідниками, був Маркіян Шашкевич. Як людина поетично обдарована, він, очевидно, з ранніх років не був байдужим до народної поезії, приніс живе зацікавлення до неї і в мури львівської духовної семінарії, до якої вступив у 1829р. У Львові він став одним із активних сподвижників загального збирацького фольклорного руху 20-х - початку 30-х років, був особисто знайомий з Вацлавом з Олеська, до збірника народних пісень якого потрапило і кілька юнацьких записів М . Шашкевича. Уже на початку перебування в семінарії М. Шашкевич особисто зблизився зі своїм ровесником І. Вагилевичем, який також приніс із рідного карпатського села захоплення народнопоетичним словом. Їх єднали спільні зацікавлення народною мовою, і самоосвітня праця над розширенням знань з історії і культури слов'янських народів.

М. Шашкевич і І.Вагилевич в значній мірі підготували ідейну підоснову майбутнього гуртка. У 1831 р. до семінарії вступив Я. Головацький, який ще учнем гімназії збирав народні пісні, приказки, прислів'я, «із уст самих поселян і поселянок».

Тріумвірат молодих ентузіастів об'єднувало не лише спільне захоплення фольклором, яке вони принесли до семінарії, а також зацікавлення історією і культурами слов'янських народів.

Важливу роль у створенні угруповання «Руська трійця» відіграли, безумовно, посилення демократичного руху в Східній Галичині у 20-30-х роках, виникнення і поширення тут таємних організацій, які розгорнули пропаганду антикріпосницьких і антиабсолютистських ідей. Польський суспільно-політичний конспіративний рух охопив значною мірою і українське духовенство в Галичині, участь у ньому брала і українська молодь із Львівської духовної семінарії, в тому числі і люди з Шашкевичевого кола.

Уже з самого початку М. Шашкевич і його однодумці пов'язували свою діяльність насамперед з насущними умовами і потребами власного народу, зокрема населення західноукраїнського краю.

Основним із поставлених завдань було утвердження етнічної самосвідомості як у колах західноукраїнської інтелігенції, так і в широкому народному середовищі, організація української літератури і взагалі власного культурного руху, що став би одним із факторів протистояння асиміляторським тенденціям чужоземних загарбників. На відміну від попередніх зацікавлень народністю без народних мас М. Шашкевич і його однодумці висували завдання активної діяльності серед простолюддя і залучення його духовних надбань до творення професійної національної культури. Новою в умовах західноукраїнського культурного життя була і сама постановка питання про об'єднання зусиль молодої, прогресивно настроєної інтелігенції у гуртку.

За своїм характером, основними аспектами діяльності гурток М. Шашкевича типологічно найближчий до Харківського гуртка романтиків -- літераторів, збирачів та дослідників народної старовини і поезії, який склався в кінці 20-х - на початку 30-х років XIX ст. Обидва ці гуртки є яскравими виразниками раннього етапу розвитку романтичного напряму в українському культурному житті.

Однак умови, в яких доводилося їм діяти, і завдання, які вони вирішували, були неоднаковими. Будучи типовим у загальному контексті культурного процесу свого часу, у загальнослов'янському і українському романтизмі, гурток М. Шашкевича виступає водночас і як оригінальне, самобутнє явище, особливо з погляду тієї винятково важливої ролі, яку він відіграв в історії розвитку суспільного і культурного життя західноукраїнського краю.

Немає докладних даних про організаційну структуру гуртка М. Шашкевича. Він склався на початку 30-х років. Навколо трьох його фундаторів збиралося дедалі більше однодумців.

Душею гуртка був М. Шашкевич, який виділявся своєю освіченістю, поетичним талантом, товариською вдачею, організаторськими здібностями, особливо здатністю переконувати, захоплювати своїми ідеями, думками. У статті «Пам'ять Маркіяну-Руслану Шашкевичу» (1846) Я. Головацький відзначав: «Що сам поняв наш Маркіян, о тім бесідувалося і голосно між побратимами і соучениками -- і не чудно, що, маючи за собою добрі докази та й уміючи до серця промовити, знайшлися між молодими побратимами одномислячі з ним: мав-бо Маркіян дарування когось навчити, переконати, дух в другім обудити, піднести, мав дар відкривати завмерлий талан».

Він характеризує М. Шашкевича як найсміливішого в гуртку і здатного на всякий подвиг, відзначає його великий авторитет і важливу роль у залученні до своїх ідей багатьох співчуваючих: «У нього було багато знайомих у семінарії і вплив його на товаришів був величезний».

Окремі відомості засвідчують наявність певних нормативів (хоч, очевидно, не писаних) статутного характеру, якими формально окреслювалося існування та функціонування гуртка. Я. Головацький вказує, що згідно із взаємною домовленістю кожний, хто виявив бажання вступити до гуртка, повинен був подати всім його членам руку і чесним словом зобов'язатися все життя працювати на користь народу і для відродження української словесності. Однією із форм утвердження і освячення цього зв'язку було і прийняття членами гуртка слов'янських, точніше давньоруських імен: Шашкевич прийняв ім'я Руслан, Вагилевич -- Далібор, Головацький -- Ярослав, його брат Іван -- Богдан, Лопатинський -- Велимир, Ількевич -- Мирослав, Бульвінський -- Ростислав. Як зазначав Я. Головацький, були також Всеволоди, Мстислави та ін.

Наслідки діяльності «Руської трійці»:

* поширювали українську мову і літературу;

* досліджували і популяризували історичне минуле;

* видали український альманах «Русалка Дністрова»;

* визначили головні програмні засади українського національного руху;

* пробуджували національну самосвідомість народу.

Значення діяльності «Руської трійці»:

1. Діяльність гуртка була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях.

2. Учасники гуртка вперше в українському суспільному русі Західної України внесли до програмних документів ідею возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації.

3. Патріотичні ідеї гуртка запалювали серця молодих галичан.

4. Члени «Руської трійці» започаткували новий етап у розвиткові національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму.

5. Вони виступали за впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя.

6. Своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького.

7. Започаткували нову демократичну культуру в Галичині.

8. Під впливом гуртка західноукраїнська інтелігенція почала переорієнтовуватися на народні маси.

9. Учасники «Руської трійці» сприяли піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомості народу Західної України.

10. Гуртківці перейшли від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань. Їхню діяльність І. Франко згодом назвав «явищем наскрізь революційним».

11. Відомий український історик О. Єфименко назвала членів «Руської трійці» трьома ластівками, «що відкрили весну відродження галицько-руської народності».

2. «Русалка Дністрова» - провідний альманах «Руської трійці» .

Свою діяльність гуртківці розпочали з вивчення рідного народу, з широкої фольклористично-етнографічної праці. Вони вирішили насамперед підготувати на фонетичній основі такий збірник народної поезії та власної художньої творчості, який би голосно заявив про літературне відродження в Галичині. Енергійні ентузіасти «руського слова» були окрилені становленням нової української літератури на Наддніпрянщині, романтичним піднесенням, що охопило сусідні західно- і південнослов'янські народи і символізувало їхнє культурне відродження.

Перша збірка «Сын Рус?» («Син Русі») в 1833 р. мала експериментальний характер, про що, зокрема, свідчить запис текстів різними почерками й різнобій у правопису, використання кириличних букв упереміш із латинськими. У формуванні рукопису збірки роль М.Шашкевича, автора двох з 14 уміщених у ній віршів, точно не з'ясована. У текстах збірки було використано деякі елементи східноукраїнських говорів (дієслівні форми на -ся, закінчення -ою, -ею іменників і прикметників жіночого роду в орудному відмінку однини). На відміну від збірки «Син Русі», друга книжка призначалася для друку. Її назвали «Зоря, писемце присьвященоє рускому язику», але рукопис, на жаль, не зберігся і про зміст збірки немає докладних відомостей. «Зоря» мала відкриватися портретом Б.Хмельницького та історико-літературним нарисом про гетьмана, який написав М.Шашкевич на основі козацьких пісень і за матеріалами «Истории Малой России» Д.Бантиша-Каменського. Збірка вперше в Галичині містила фольклорні та оригінальні твори народною мовою, фонетичним правописом, що був застосований О.Павловським у своїй граматиці, виданій у Петербурзі 1818 р.

Львівська цензура, куди «Зоря» була подана в травні 1834 р., затягнула з вердиктом, через відсутність руського цензора у Львові (бо в Галичині ніколи не друкували книг «руською» мовою) переслала рукопис до Відня, слов'янському філологу В. Копітару. Лише в липні 1835 р. прийнято рішення про заборону друкувати збірку, що пояснювалося усвідомленням небажаних для австрійської влади політичних наслідків, які викликала б публікація. У рецензії В. Копітара (опублікованій М.Возняком у перекладі з німецької мови) прямо говорилося, що «руснаки» Галичини та Угорщини «дуже прихильно привитають це видання у своїй мові». Прихильно поставившись до самої збірки, опрацювання «Трійцею» фольклорного матеріалу, він висловив думку про негативний вплив упровадження в літературу народної мови галицьких русинів на взаємини Австрії з Росією, вважав, що національний «розвиток поставив би 6-7 мільйонів мешканців ... полудневих провінцій Росії в духову опозицію» до петербурзької влади, що можна було використати «проти самої Австрії».

Незважаючи на цензурні утиски й заборони, «Руська трійця» не склала рук і в 1837 р. за допомогою слов'янських друзів (серба Г.Петровича, чеха Я. Коллара та ін.) надрукувала у Будапешті, в обхід львівської цензури, збірку «Русалка Дн?стровая» («Русалка Дністровая»). Книжка утверджувала «гражданку», якою писали в Росії, фонетичний правопис (хоч ще недавно в «азбучній війні» середини 1830-х рр. М.Шашкевич відстоював кирилицьку азбуку). Навіть у самій «Русалці» була вперше надрукована рецензія М.Шашкевича на «Руське весілля» зачинателя цієї війни Й. Лозинського, у якій містилися аргументи на захист кирилиці, що служила основою для церковнослов'янської мови з її етимологічним правописом. Самими літерами альманах декларував органічну єдність краю з Наддніпрянщиною.

«Русалка» пройнята щирою турботою про свій народ. «Мали і ми наших півців і наших учителів, але найшли тучі і бурі…, народові і словесності надовго ся здрімало, - підкреслювалося в передмові. - Однако ж язик і хороша душа руська була серед Слов'янщини...». Говорячи про загальнослов'янське національно-культурне відродження, М.Шашкевич писав, що «зволила добра доля появитися і у нас збіркам народних наших пісень і іншим хорошим і ціловажним ділам». Тут у примітках згадуються такі книжки, як тричі видана в Петербурзі «Енеїда» І.Котляревського (1798, 1808 і 1809 рр.), «Малороссийские песни» М.Максимовича (М., 1827) і його ж «Украинские народные песни» (М., 1834), чотири частини збірника «Запорожская старина» (Харків, 1833-1834), «Малороссийские повести» Г.Квітки-Основ'яненка (М., 1834), «Малороссийские приказки» Є.Гребінки (С-Пб., 1834). Окрім того, вказується на граматику О.Павловського (помилково зазначено місцем її виходу не Петербург, а Москву), видані в Австрії мовознавчі розвідки М. Лучкая, Й. Левицького, фольклорно-етнографічні праці Вацлава з Олеська та Й. Лозинського. Впадає у вічі загальна обізнаність автора передмови з науковим і літературним життям у Росії.

«Русалка» майже наполовину складається з фольклорних матеріалів. У впорядкуванні розділу «Пісні народні», авторам альманаху допомогло ознайомлення з першим пісенним збірником М. Максимовича. У книжці неодноразово вживається термін «Україна», що знайшов відображення в народних піснях. Щоправда, в більшості опублікованих пісень, як і взагалі в народнопісенній творчості, Україна виступає більше не як категорія історична, соціальна чи етнічна, а як поняття позаісторичне, сакральне й міфологічне. Історичне існування України в піснях незаперечне, хоч її етнічне окреслення дуже слабке. Так, у вперше опублікованій пісні «Гей, попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький», що була поширена в Галичині, є слова:

Пішли б ми в Угорщину,

В далекую Україну...

Відредагована М.Шашкевичем пісня «Ой Морозе, Морозенку, преславний козаче», що відображає народно-визвольні мотиви, містить, зокрема, слова:

Гей, за тобою ціла Литва й Україна плаче.

Не так тая Україна, як тоє гердо - військо... .

Термін «Україна» вжито і в творах авторів альманаху (розділ «Складання»). Так, М.Шашкевич писав:

Ходім, коню, на Украйноньку

Степами блукати.

У свою чергу, вірш Я.Головацького «Два віночки» містить строфу:

Вернись, вінку із барвінку,

Приплинь к береженьку!

Вернись, милий, з України,

Пристань ко серденьку!

У цілому «Русалка Дністровая» з чисто галицьким профілем, незважаючи на порівняно невисокий літературний рівень збірки, стала всеукраїнським явищем за змістом, мовою, духом. Збірка ввела народну мову галицьких русинів у літературу. І. Франко писав, що «Русалка» характеризувалася «незначним змістом» та «неясними думками», водночас «була свого часу явищем наскрізь революційним». Книжка виразно засвідчила, що між мовою галицьких русинів і наддніпрянських «малоросів» у складі Російської імперії немає суттєвих відмінностей, продемонструвала «цілковиту солідарність» із національним рухом на Наддніпрянщині. «Русалка» започаткувала процес становлення нової української літератури в Галичині та вперше висунула ідею етнічної єдності українських («руських», «малоруських») земель, що перебували під владою Австрійської та Російської імперій. Лідер «Трійці» М.Шашкевич, за влучним висловом українського громадсько-політичного діяча, історика К.Левицького, «кинув між нас світло національної свідомости і пробудив почуттє одноцілости всього українського народу, ... підніс українську національну ідею...».

Альманах «Руської трійці» потрапив під суворий контроль з боку місцевих властей. У квітні 1837 р. основна частина тиражу «Русалки», надіслана до Львова, була конфіскована, проти упорядників розпочали слідчу кампанію. Видання книжки простонародною мовою із застосуванням фонетичного правопису і «гражданського» шрифту розцінювалося цензурою як виклик системі, що підривав високий авторитет церковнослов'янської мови.

З виходом «Русалки» фактично розпалася «Трійця», автори зазнали урядового тиску і переслідувань. Після висвячення на священика М.Шашкевичу довелося тричі за неповних п'ять років змінювати місця роботи, бідні парафії, виснажений працею і постійними нестатками, він помер 1843 р. у 32-річному віці. Я.Головацький та І. Вагилевич довго не могли отримати сану священиків, у подальшому їх долі розійшлися. Отже, через урядові заборони «Русалка Дністровая» практично не викликала резонансу в громадському житті Галичини.

В альманасі принципово порушувалося й заплутане для галичан питання про шляхи розвитку української літературної мови. Звернувшись до народного мовлення, орієнтуючись на багатство й красу мови усної поезії, діячі «Руської трійці» вказали своїм сучасникам єдино правильний шлях у розв'язанні мовної проблеми. Вони рішуче виступили за цивільну азбуку, що вже слугувала літературам східнослов'янських народів.

«Русалка Дністровая» задокументувала початок становлення нової літератури в Галичині. Якщо досі тут культивувалися жанри «високої» поезії, представлені псевдопафосними панегіриками та одами на честь давньоруських князів і сучасних авторам митрополитів, якщо в тих запізнілих епігонсько-провінційних наслідуваннях іншомовної класицистичної літератури, власне, відбивалися кастові інтереси місцевого духовенства, то альманах розповідав про народ, його духовну творчість, звичаї та обряди, про його героїчну історію. Замість мертвечини в альманасі забуяло життя.

3. Зацікавленість «Трійці» наддніпрянсько-українською літературою

Цензурні переслідування і державний кордон, що віддаляв Австрійську імперію від Російської, не змогли перешкодити встановленню зв'язків між нечисленними галицькими і наддніпрянськими діячами. Характер взаємодії між Галичиною і Наддніпрянською Україною, що практично проявилася, як стверджує дослідник М.Мудрий, на рівні “окремих друкованих видань” та діяльності «кількох істориків і літераторів», визначали «не інтелектуальні впливи чи політичні ідеї..., маємо справу з чимось ірраціональним, певного роду міфом як передумовою і найміцнішою ланкою української соборності». Інтерес невеликого кола галицько-руської інтелігенції до національно-культурних процесів на Наддніпрянщині пояснювався пошуками власної національної ідентичності, прагненням протистояти полякам у Галичині і поступово сприяти активізації національного розвитку. Серед чинників, що зумовили погляди галичан у бік Наддніпрянщини, можна виділити бажання поглибити історичну свідомість, прагнення ідентифікувати галицький варіант народно-розмовної мови. Представники старшого покоління галицьких діячів цікавилися історією князівської Русі і церковних братств (М. Гарасевич, Д. Зубрицький та ін.), тоді як молодші - козацькою добою. Ідея етнічної спорідненості, що простежувалася в контактах галичан із наддніпрянцями в 1830-1840-х рр., була своєрідним національним міфом із метою впорядкування “загрозливого хаосу реальності”, ідентифікації «себе з чимось ідеальним, що свідомо наділялося позитивними якостями».

Поштовх до зацікавлення в Галичині народознавчою діяльністю, розвитку українофільства дало знайомство з творами наддніпрянських учених і літераторів, що містилися в бібліотеці Оссолінських у Львові. Вона була відкрита для читачів у 1832 р., коли стала публічною. Крім «Енеїди» І.Котляревського, фонди книгозбірні містили народознавчі видання з Росії, що викликали інтерес діячів «Трійці». Так, у «щоденнику» читального залу бібліотеки Інституту Оссолінських збереглися відомості про видачу книг студентам Львівського університету М.Шашкевичу, І.Вагилевичу та Я.Головацькому протягом грудня 1832 р. - жовтня 1836 р.. Вони кілька десятків разів замовляли фольклорну збірку М.Максимовича «Малороссийские песни», що вийшла 1827 р. у Москві, зокрема, робили це неодноразово в грудні 1832 р. (першим взяв книжку для читання 10 грудня Я.Головацький), регулярно впродовж 1833 року і на початку 1834 р.. Крім того, діячі «Трійці» читали в бібліотеці «Слово о полку Ігоревім», твори німецького філософа Й.Гердера, що з вірою в майбутнє писав про відродження слов'янських народів, російських учених та письменників М. Карамзіна і М. Греча, відомих філологів П.Шафарика, В. Караджича, Я. Коллара та ін., часописи, що виходили як у Львові, так і за межами краю, у тому числі в Росії.

Загалом наддніпрянсько-українська книжка в Галичині в першій пол. ХІХ ст. була неабиякою рідкістю, надходила різними шляхами: по пошті, через проїжджих у Європу діячів або через бродського комісіонера Д.Гартенштейна, нерідко контрабандою. Польські книготорговці не цікавилися виданими в Росії українськими книжками, однак навіть якщо вони погоджувалися їх привезти, були цензурні перешкоди. Я.Головацький вмовив одного з них (І.Мілліковського) придбати «Енеїду» І.Котляревського та «Историю Малой России» Д.Бантиш-Каменського, заплатив немалу суму (29 гульденів), десь через десять місяців видання з'явилися у Львові, але Я.Головацькому довелося ще майже півтора роки чекати повернення замовленої літератури від цензора. «Мы ходили, узнавали, просили, ходатайствовали», - писав Я.Головацький у спогадах на схилі віку. Однак справа рухалася надто повільно, австрійська влада і поляки, за його словами, не хотіли, щоб «галицкіе русины знакомились съ русской литературой…». Іншим разом той же польський купець відмовився прийняти замовлення на фольклорні збірки М.Максимовича та І.Срезневського, «Историю русского народа» російського історика, письменника М.Полевого.

Як наслідок, галицька інтелігенція була змушена вдатися до копіювання, що виразно проявилося в діяльності «Руської трійці», а особливого поширення набуло з проникненням у Галичину на початку 1860-х р. творчості Т.Шевченка. Враховуючи досить високі ціни на книжкову продукцію з Росії, галичани отримували літературу в обмін на слов'янські першодруки і нові галицькі видання або в подарунок від тамтешніх учених - М.Погодіна, О.Бодянського, І.Срезневського, М.Максимовича, самі ж купували обмаль книжок. Так, Я.Головацький зробив рукописну копію першого повного видання «Енеїди» аж на 90 сторінок. У 1830-ті роки він мав також рукопис І.Котляревського «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракину». Можливо, її готував до друку або радив опублікувати М.Шашкевич, який прихильно ставився до творів І.Котляревського. В автографі Шашкевичевого вірша «Безрідний» («Безрфдный»), датованого 2 листопада 1840 р., можна прочитати на звороті: «П?снь Курякину писавъ Котляревск. Курякинъ бувъ губернаторомъ, а потомъ Министромъ внутреныхъ д?лъ».

Я.Головацький ще до «Енеїди» переписав у саморобні зошити літературні твори з Наддніпрянщини - уривок з «Наталки Полтавки» І.Котляревського, поезії Л. Боровиковського, О. Бодянського, М. Костомарова (Ієремії Галки), П.Куліша, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, В. Забіли, М. Петренка, А.Метлинського (Могили), повість Г. Квітки-Основ'яненка “Конотопська відьма” (40 сторінок рукопису), оперету С. Писаревського (псевдонім - Стецько Шереперя) «Купала на Івана» 1840 р., а також деякі вірші М.Шашкевича. Інтерес Я. Головацького привернула магістерська робота О.Бодянського («О народной поэзии славянских племен»), захищена в Московському університеті 1837 р., з якої молодий дослідник зробив кілька виписок. Я.Головацький скопіював у 1833р. збірку народних пісень М.Максимовича «Малороссийские песни», видану 1827 р. у Москві. Пізніше він згадував, що в бібліотеці робив виписки з книг, зокрема переписав «весь «Сборник малороссийских песен» Максимовича…, прежде в черновую тетрадку, а потом дома переписывал начисто». У збірці містилася балада П.Гулака-Артемовського «Твардовський», але під час переписування у прізвищі письменника зроблено помилку - «Гуляка-Артемовскій», яку повторив М.Шашкевич у «Русалці Дністровій», перераховуючи діячів наддніпрянської літератури та їх твори. Збереглися також виписки Я.Головацького з альманаху «Ластфвка» («Ластівка»), упорядкованого Є.Гребінкою, що вийшов у Петербурзі 1841 р..

Переписуванням творів нової української літератури наддніпрянських авторів, важко доступних у тогочасній Галичині, займався й І. Вагилевич, щоправда, менш активно, ніж Я. Головацький. Зокрема, про це свідчать матеріали його особистого архівного фонду у Львові. Серед власноруч переписаних І.Вагилевичем праць були уривки з «Енеїди» І. Котляревського видання 1842 р., поезії Є. Гребінки, А. Метлинського, М. Костомарова, взяті з поетичних збірок «Українські балади» (1839 р.) і «Вітка» (1840 р.), Л.Боровиковського та ін. Крім того, він робив виписки з творів молодих галицьких письменників М.Шашкевича, І. Гушалевича тощо. Впадає у вічі, що в своїх записах І. Вагилевич нерідко використовував латинські букви.

Художня література з Наддніпрянщини мала безперечний вплив на формування світогляду і творчість лідера «Трійці» М.Шашкевича. За спогадами Я. Головацького, М. Шашкевич, познайомившись з «Енеїдою» І.Котляревського, фольклорною збіркою М. Максимовича, побачив у них «живий приклад, переконався о можності народної руської словесності, загадав великую гадку: утворити чисто народну словесність южноруську, і сесій гадці вірен остав до кінця». М.Шашкевич читав «Енеїду» І.Котляревського, але не всю, бо повністю поема вийшла в Харкові у 1842 р., натрапив на видання в бібліотеці Оссолінських на початку 30-х рр.. Він був знайомий з двома збірками народних пісень М.Максимовича (1827 і 1834 рр.), можливо, з граматикою О.Павловського і творами П.Гулака-Артемовського («До Пархома», «Батько та Син», «Рибочка», «Пан та Собака» та ін.). Від когось із приятелів М. Шашкевичу в 1842 р. потрапив до рук виданий роком раніше згаданий альманах «Ластівка». На сторінках альманаху публікувалися твори його упорядника Є. Гребінки, Л.Боровиковського, Г. Квітки-Основ'яненка, В. Забіли, І. Котляревського, П.Куліша, Т. Шевченка та ін. У післямові Є. Гребінка звернувся до земляків з проханням читати книжку швидше: «Полюбите же землякы нашу Ластивочку, чытайте іи швыдче, бо незабаромъ може прылетять соловьи, тогди хто стане слухать Ластфвку!?». Ознайомлюючи з цим виданням далекого родича М.Козловського, М. Шашкевич писав: «Несе ся воздухами до вас, мої миленькії, шпарка Ластівка; ой, ластівка ж то, ластівка! Такої ще нїхто зроду не бачив...».

М. Шашкевич захоплювався творчістю Г. Квітки-Основ'яненка, у цитованому листі до М. Козловського 1842 р. хвалив «Марусю», «Мертвецький Великдень» і «Салдацький патрет» («прехороша там Маруся, окаянний п'янюга Нечипір і таки живісінький на патреті солдат...»), що були вміщені у першій книжці Основ'яненкових «Малороссийских повестей» (Москва, 1834). Є підстави вважати, що лідер «Трійці» тримав у руках і друге видання книжки (Москва, 1837), твори Г. Квітки-Основ'яненка могли бути навіть Шашкевичевою власністю. Із позичених книг М.Шашкевич виписував те, що найбільше припало йому до душі. З альманаху «Ластівка» виписав баладу Т.Шевченка «Причинна», закінчуючи нею саморобний зшиток, де міститься також частина збірки (12 віршів) відомого наддніпрянського поета й етнографа А.Метлинського «Думки и п?сни та ще дещо» (далі - «Думки й пісні»), яка побачила світ під псевдонімом А.Могила 1839 р. у Харкові.

Із рядків поезії («Гостинець вже інший - от вже думку несе...») і з «огочасних листів М. Шашкевича можна здогадатися, що він посилав М. Устияновичу поетичну збірку А. Могили «Думки й пісні та ще дещо». «А кінець цієї «думи», - стверджував М. Возняк, - про те, як українська пісня заквітчає себе при Чорному морі, заграє весело на просторих степах, як умиється в Дніпрі й на легеньких крилах занесеться на Дністер, як вона скрізь літатиме та співатиме про українську славу - це поетичний відповідник прозових слів Михайла Максимовича». Мова йшла про статтю «О стихотвореніяхъ Червонорускихъ», опубліковану в другій книзі «Кіевлянина» 1842 р., де говорилося про близькість Галичини для Києва.

Висновок

Життя та творчість провідників національного та культурного відродження, «будителів руського духа» в Галичині, учасників гуртка Маркіяна Шашкевича вже з останньої чверті ХІХ століття привертають увагу численних дослідників.

Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», фольклорні стилізації «О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова» М. Шашкевича, «Dumy», легендарно - історична балада «Мадей» Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: «Підлиссє», «Сумрак вечерній» Шашкевича, «Весна», «Річка» (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і любовної лірики: «Туга», «Вірна» Шашкевича, «Wspomnienie», «Spotkanie» Вагилевича, «Два віночки» Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: "Слово до чтителей руського язика", «Руська мати нас родила» Шашкевича, «Руський з руським повстрічався...», «Братові з-за Дунаю» Головацького.

Етнографічні дослідження «Трійці» започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

Діяльність «Руської Трійці» в Галичині мала величезне значення для української культури. Все, що пропонувала Трійця, було новим і незвичним. Історична концепція трійчат, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності в мистецтві - все це відкривало перспективу розвитку потужної науково-літературної діяльності на західноукраїнських землях. Діячі «Руської Трійці» глибоко шановані в Україні. Їхніми іменами названі вулиці, ставлять меморіальні дошки та пам'ятники, їхня спадщина широко вивчається науковцями.

Список використаної літератури

1. Жулинський М. Г. «Руська трійця» / М. Г. Жулинський // Жулинський Микола Григорович. Слово і доля [Текст]: навчальний посібник / М. Г. Жулинський. - К., 2006. - С.60-71

2. Іваничук Р. Феномен «Руської трійці» // Р. Іваничук // Літературна Україна. -2011. - №41(27жовтн.). - С.6-7

3. Кирчів Р.Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці» - К. : Наук. думка. - 1990.

4. Купчинський О. Біля джерел творчості «Руської трійці»: / М. Шашкевич, І.Вагилевич, Я. Головацький // Жовтень. - 1986. - №10. - С.88-89

5. Мельник О. Подвиг «Руської трійці» // Українська газета. - 2008. - 24-30 січня. - С.6

6. Петраш О. О. «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники) / Осип Осипович Петраш. - 2-е вид., доп . - Київ: Дніпро, 1986 . - 229 с.

7. Райківський І. Діяльність «Руської трійці». «Русалка Дністровая». Зацікавленість «Трійці» наддніпрянсько-українською літературою / І.Райківський // Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття [текст]: монографія / І. Райківський. - Івано-Франківськ, 2012. - С.248-263

8. Скринник М. Дискурс галицько-української самодостатності: «Руська трійця» / М. Скринник // Наративні практики української ідентичності: Доба Романтизму [Текст]: монографія / М. А. Скринник. - Львів, 2007. - С. 263-291

9. Шеремета О. М. Культурно-просвітницька діяльність «Руської трійці» //Наука Релігія Суспільство. - 2007. - №3. - С.180-183

Размещено на Allbest.ru