Художня Шевченкіана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художня Шевченкіана

Вступ

Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки дістали Міцкевича, німці - Гете, англійці мають Шекспіра, італійці - Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці - Тарасом Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу - явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов'язане, дороге нам і рідне.[Андрущенко Т. Відкриваючи творчість генія].

Майже в кожній українській родині на почесному місці стоїть його “Кобзар”. Шевченкіана включає понад 500 книг і брошур та 300 статей із журналів і газет. Вона постійно поповнюється новими матеріалами. А що таке шевченкіана?

Шевченкіана ? це зібрання, сукупність творів літератури і мистецтва, пов'язаних з життям і творчістю Т. Г. Шевченка, а також усі видання його творів. Брошура А. Луначарського [«Великий народний поет (Тарас Шевченко)»] відіграла неабияку роль в гострій боротьбі за спадщину поета на Україні, в тлумаченні і популяризації її в Росії. Вона посідає і сьогодні почесне місце в шевченкіані (Вітчизна, 2, 1964, 150); Понад десять років займається білоруською шевченкіаною Богдан Чайковський (Радянське літературознавство, 11, 1965, 88); Великий внесок у вокальну шевченкіану зробив український композитор В. Заремба (Літературна Україна, 28.IX 1965, 2); Театральна шевченкіана останнім часом поповнилася новими п'єсами і спектаклями.

Отже, художня Шевченкіана налічує понад 116 творів. Переважна їх більшість -- графічні аркуші,є кілька живописних робіт, одна скульптура,плакат й макет значка. У змістовному плані це -- портрети Т. Г. Шевченка, ілюстрації до його біографії, твори за мотивами поезій Кобзаря.

1. Шевченкіана І.Марчука

Іван Марчук -- наш сучасник, народний художник України, знакова постать для національної і світової культури в її позачасовому вимірі.

Іван Степанович Марчук -- український живописець,народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Народився в родині відомого на всю округу ткача. Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951-1956 років. Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року. Протягом 1965-1968 років працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України. Протягом 1968-1984 років працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З 1984 року -- на творчій роботі. Протягом 1989-2001 років мешкав у Австралії, Канаді й США. Тепер живе та працює в Києві. В еміграції у 1996 отримав звання заслуженого художника України,а в 1997 став лауреатом Шевчнківської премії.

Варто розглянути ще й те,що визначало шлях майстра в малярстві.

Іван Марчук неймовірно працьовитий :авторський доробок художника сьогодні порахувати нереально, адже через численні переїзди багато картин розгубилося. Марчук відомий своєю багатограністю.9 різних стилів, створених ним,вже давно визнані світом ,зараз триває робота над десятим. Попри поважний вік працює щодня без вихідних і свят: «…якщо хочете досягти чогось більшого-візьміть календар ,повикреслюйте з нього всі вихідні ,всі святкові дні ,повикреслюйте все-їх нема, для художника вони не існують!».[12,с.2]

Багато паралелей можемо спостерегти між життями Шевченка й Марчука: обидва вийшли з глибин українського села; обидва без протекції, завдяки лише вродженому талантові й титанічній праці, досягли найвищих мистецьких вершин; обидва, попри популярність і славу, усе життя були самітниками.

Його Шевченкіана -- це сорок два твори (із ста задуманих), це Шевченків «Кобзар» з його, Марчуковими, малюнками.

У творчості Марчука “Шевченкіана” посідає особливе місце. Тарас Григорович є національним поетом українського народу, тому кожен українець має “свого” Шевченка. Але - о диво! - чим глибше занурюєшся в його поезії, щоденникові записи та подробиці життя, тим краще починаєш розуміти невичерпність цього феномену нашої історії та культури. Шевченко давно існує у двох паралельних вимірах: як реальна історична особа та як згусток українського духу, матеріалізоване втілення національного пророка та духовного воїна, поставленого самими небесними силами на сторожі наших душ.

Як правдиво віруюча людина будує своє життя, порівнюючи власні вчинки із вчинками та життям Христа або ж його учнів-апостолів, так і кожен свідомий українець рано чи пізно, але неминуче зіставляє себе з Тарасом, його долею чи долею героїв його творів. Хіба гоніння, наруга та недоля, які так вищедрили Шевченка, у тяжку хвилину не підтримували морально сотні тисяч українців, для яких життя Тараса стало дороговказом, символом і знаком їхньої долі, стало національною притчею-міфом, знову і знову увиразнюючись на крутих бескидах історії. Всі вони так чи так ішли шляхом поета, який палко любив Україну, щиро бажав їй добра і тяжко розплачувався за святе синівське почуття.

Про тривалий період життя Марчука можна висловитися пронизливими рядками Тараса Григоровича:

Ніхто не гавкне й не лайне,

Неначе й не було мене...

1994 року видавництво художньої літератури “Дніпро” надрукувало Шевченкового “Кобзаря” з ілюстраціями Івана Марчука, які являють собою цикл полотен за творами великого поета. Доля цього циклу - унікальна, про це варто розповісти окремо.

Марчук планував створити сто полотен на теми Шевченкових творів. Якби це сталося, ми мали б унікальну пластичну епопею, таку, що не має аналогів ні за художнім задумом, ні за кількістю робіт. На превеликий жаль, втілити в життя грандіозний задум не вдалося. Головна причина - вкрай агресивна реакція владних чиновників від мистецтва, котрі “пронюхали”, що Іван Марчук ілюструє “Кобзар”, якого тоді видавали з купюрами, а до самого поета ставились як до легалізованого “буржуазного націоналіста”.

Створюючи “Шевченкіану”, Марчук не йшов шляхом буквальної ілюстративності рядків поета, а навпаки - переступав через історичні деталі та етнографічні подробиці, прагнучи передати духову напругу “Кобзаря”, в якому є вся палітра емоційних переживань і нюансів. Звичайно, те, що “Шевченкіана” не була завершена, позначилося на її сприйнятті. Та все-таки, незважаючи на викликані цим лакуни, вона відбулася як цілісне естетичне явище, об'єднане спільними рисами авторського формо- та образотворення.

Визнання прийшло пізніше: тоді ж, у 80-х роках, новаторське прочитання Шевченка викликало цілу бурю відгуків та суперечок, силу пристрасті яких доносить до нас, приміром, стаття Дмитра Павличка “На марчукових полотнах”, опублі4кована в п'ятому випуску шевченківського збірника “В сім'ї вольній, новій” (1989 р). Запально публіцистична, ця стаття є однією з найкращих для розуміння особливостей художньої мови художника, схильної до символізму та образної метафоричності. Поет, сам великий майстер поетичної метафори, відзначає своєрідність трактування “Кобзаря”, зауважує навіть для багатьох мистецтвознавців не помітні пластичні деталі:

“Марчук явив нам свого Шевченка, не подібного до Шевченка Сластіона чи Касіяна, але саме тим і цікавого. Була ще, мабуть, у художника мета показати, що “Кобзар” - це вже не книжка, а плоть землі нашої. Тріщини, які пробігають через долоні, одежу, бандури, чола Шевченкових персонажів, нагадують тріщини у висохлому від суховію чорноземі. Відчувається спекотна суш у землі, але знати і її родючість, незрушність і незнищеність... Він змушує нас іншими очима прочитати Шевченка, наново осмислити і в собі зміцнити його філософський дух”.

Художник ішов не шляхом буквального ілюстрування рядків поета -- він намагався передати напруження слова шевченківського «Кобзаря», палітру емоцій, духовних поривань, філософських роздумів.

Дмитро Павличко, сам блискучий майстер поетичної метафори, відзначає своєрідність трактування «Кобзаря», тонко відчуваючи непомітні навіть для багатьох мистецтвознавців пластичні деталі: «Марчук явив нам свого Шевченка, не подібного на Шевченка Сластіона чи Касіяна, але саме тим і цікавого. Була ще, мабуть, у художника мета показати, що "Кобзар" -- це вже не книжка, а плоть землі нашої. Тріщини, які пробігають через долоні, одяг, бандури, чола Шевченкових персонажів, нагадують тріщини у висохлому від суховію чорноземі. Відчувається спекотна суша землі, але і її родючість, непохитність і незнищенність… Він змушує нас іншими очима прочитати Шевченка, по-новому осмислити і в собі зміцнити його філософський дух».

У центрі циклу образ Шевченка -- сім портретів поета.

Узагалі ж, мовлячи про Шевченкіану Івана Марчука, можемо стверджувати, що ні до неї, ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентовано-психологічного трактування Шевченкових образів.

Ці твори художника зберігаються у фондах Шевченківського національного заповідника на колишній Чернечій -- Тарасовій горі.

2. Шевченкіана В.Касіяна

Василь Ілліч Касіян -- український радянський художник, графік, народний художник СРСР, професор Київського художнього інституту, Герой Соціалістичної Праці.

Народився 1 січня 1896 року в селі Микулинцях (нині у складі міста Снятин Івано-Франківської області) в багатодітній селянській родині. Українець.

Початкову освіту здобув у Снятинський семирічній і реальній школах, закінчив гімназію в місті Коломиї. З дитинства виявив неабиякі здібності до малювання.

Після першої світової війни навчався в Празькій академії образотворчих мистецтв (учень Макса Швабінського), яку закінчив у 1926 році. Празький період став одним із найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання і запровадження в професійному мистецтві. Низкою високохудожніх творів: «Лепта», «Карпатська мати», «У пошуках роботи», «Бездомні безробітні», «Страйк», «Робоча сім'я» та іншими роботами на соціальну тематику, він відобразив нелегке життя робітників.

Крім творчої праці В. Касіян був ученим, мистецтвознавцем і теоретиком українського та світового мистецтва. З 1947 року -- дійсний членАкадемії мистецтв СРСР. У 1964 році, у зв'язку з 150-ю річницею з дня народження Т. Г. Шевченка, за багаторічну подвижницьку працю і створення чисельних портретів, плакатів, і ілюстрування п'яти видань «Кобзаря» В. Касіяну, першому серед художників, за створену ним «шевченкіану», присуджена Державна премія України імені Т. Г. Шевченка. У 1971 році за участь у створенні 6-томної «Історії українського мистецтва» присуджена Державна премія УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 січня 1974 року за видатний внесок у розвиток радянського образотворчого мистецтва і плідну громадську діяльність народному художнику СРСР Касіяну Василю Іллічу присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Касіян був і активним громадським діячем. З 1962 по 1968 роки був головою правління Спілки художників УРСР. Обирався депутатомВерховної Ради УРСР чотирьох скликань.

За творче життя художником створено близько 10 тисяч робіт: гравюр, офортів, ілюстрацій, до творів класиків літератури. Твори Касіяна зберігаються у Національному художньому музеї та інших музеях України.

Помер 24 червня 1976 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Василь Ілліч прожив довге, багате творче життя. Його самовіддана праця принесла заслужену славу, всенародне світове визнання, любов і пошану. У 47 років він уже заслужений діяч мистецтва, з 1944-го -- народний художник, в 1947-му затверджений Радою Міністрів в першому складі дійсних членів Академії мистецтв. Багато років В. Касіян очолював українську Спілку художників і кафедру графіки Харківського, а після війни Київського художніх інститутів. Доробок художника-графіка складає понад 10 тисяч творів. Будучи неперевершеним митцем української графіки, художник створив геніальну Шевченкіану. Ще до війни він оформляв видання книг Т. Шевченка, В. Стефаника, С. Васильченка, Ю. Федьковича, І. Франка, П. Мирного, М. Коцюбинського, А. Тесленка, А. Головка. У післявоєнний час ілюстрував твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Леся Мартовича, Оксани Іваненко.

За своє творче життя митець проілюстрував письменницьку спадщину Тараса Шевченка у різних графічних техніках -- офорті, деревориті, лінориті, сухій голці, м'якому лаці, аквантині, акварелі тощо. Йому належать ілюстрації таких Шевченкових творів, як „Причинна”, „Катерина”, „Перебендя”, „Іван Підкова”, „Тарасова ніч”, „Гайдамаки”, „Мар'яна-черниця”, „Гамалія”, „Сова”, „Сон”, „Єретик”, „Наймичка”, „Кавказ”, „І мертвим, і живим...”, „Холодний яр”, „Садок вишневий коло хати”, „Хустина”, „Якби ви знали, паничі”, „Юродивий”, „Плач Ярославни” -- усіх не перелічити... Шевченкіана Василя Ілліча багатюща також чудовими портретними зображеннями Великого Поета.

У чотирьох виданнях „Кобзаря” безпосередню участь брав В. Касіян як художник і як редактор.

Останнє видання „Кобзаря” з ілюстраціями Василя Касіяна побачило світ кілька літ тому у видавництві „Веселка”, директором якого є ще один Шевченківський лауреат, покутянин, письменник Ярема Гоян -- племінник славнозвісного художника.[ Гришко Г. Шевченкіана Василя Касіяна Захід. - 2003. - 10 січ. (№ 2). - С. 11]

3. Шевченкіана О.Сластьона

Сластіон (Сластьон, Сластьонов) Опанас Георгійович -- маляр і графік романтично-народницького напряму,етнограф і педагог, народився у Бердянську.

Вчився спершу у батька-іконописця, у 1874-1882 в Петербурзькій Академії Мистецтв, де відшукав чимало відомостей про Тараса Шевченка, його посмертну маску тощо. Працюючи у воєнному Міністерстві (1887-1900), Сластіон мав змогу вивчати матеріали про українське козацтво;1897-1900 -- голова Українського клубу в Петербурзі. З 1900 у Миргороді, де був викладачем Художньо-промислової школи ім. М. Гоголя, з 1921перейменованої на Художньо-керамічний технікум. Багато років їздив по Україні, змальовував і збирав зразки народного мистецтва, фольклорний матеріал та записував на фонографі спів і гру кобзарів (Філарет Колесса використав ці записи у «Матеріалах до української етнології», тт. 13, 14,1913); сам він артистично виконував думи. Зібрані матеріали опрацьовував в альбоми: української і запорізької старовини, народився ноші, орнаменту, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів

Сластіон автор статей в українських («КСт.», «Рідний Край», газ. «Рада» та ін. -- псевдонім «Гончар», «Опішнянський гончар») і російських журналах (зокрема про кобзарство і кобзарів з їхніми портретами), підготував матеріал до книги «Українські народні думи», т. І (1927); автор книг «Мартинович. Спогади» (1931) і «Портрети українських кобзарів» (1961). Сластіон ілюстрував твори Т. Шевченка (зокрема «Гайдамаки» 1886, перевидані у 1920-их pp. Яковом Оренштайном у Берліні, «Катерину»), читанку «Вінок» Б. Грінченка, «Козаки і море» Д. Мордовця, сатиричний журнал «Шершень» та ін. Сластіон плодовитий маляр українських краєвидів і жанрових сцен: «Українка», «Проводи на Січ» (1886), «Миргород» (1901), «Вечір. Село» (1904), «Зима на Чернігівщині», «На Волині» тощо. Його малярство позначене впливом передвижників, але національною тематикою.

Твори Сластіона зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському Державному Художньому Музеї та ін.

За своє творче життя Опанас Сластьон, український художник, мистецтвознавець, етнограф, педагог, колекціонер, музеєзнавець залишив нащадкам значну спадщину, що становить кілька тисяч: його малярські твори, записані пісні, думи, зібрані і збережені ним етнографічно-побутові речі, меморії видатних діячів української культури. Нині твори митця поповнюють колекції художніх музеїв Миргорода, Полтави, Харкова та Національного художнього музею України у Києв.[ Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. - Львів, 2000. - Т.8. - С.2880-2881.]

Вагому частину фондового зібрання Національного музею Тараса Шевченка становить також шевченкіана Сластіона. Це начерки, малюнки й живописні твори, ілюстрації до поезій Шевченка, колекція портретів видатних діячів української культури, книжок, скульптурних творів, прижиттєві світлини Кобзаря.

Опанас Сластьон захопився творчістю Шевченка під час навчання в Академії мистецтв (1874-1882), де ще живою була пам'ять про поета. Ректором Академії був добрий знайомий Шевченка, професор гравюри Іордан. Заприятелював Сластьон із двома натурниками-українцями Тарасом Малишевим і Созоном Лукашем, які добре знали поета. Учнівська молодь Академії, що організувалася у гурток, так звану «вільну академію», душею якої був Сластьон, захоплено читала «Кобзаря». [Сластіон Опанас. Микола Віталієвич Лисенко. Спогади. // М.В.Лисенко у спогадах сучасників.- К., 1968. - С.256-257.]

Опанас Сластьон активно цікавився всім, що стосувалося Шевченка: збирав книжки, й меморії поета, замальовував місця, де був Кобзар. Саме в цей час у нього виникає задум передати свої відчуття поезії Шевченка в малюнках.

У 1877 році проілюстрував поему «Невольник», до сюжету якої звертатиметься й у 1929 році. Принесла йому успіх інтерпретація поеми «Катерина» репродукована у ж. «Нива». Пізніше згадував: «“…Я присвячував себе ілюстраціям “Кобзаря”. Я ж так був ним захоплений! Я носився з думкою, що потроху буду вміщати в руських журналах окремі величенькі рисунки на якусь з поем Шевченка і коли таких рисунків набереться доволі, тоді, добавивши ще дещо, видати їх окремо.

Отож як реальна спроба сього плану й надрукована 1884 року моя велика, на дві сторінки, гравюра «Катерина». Тоді я сю поему вибрав для сього пляну. Робив багатенько й інших ескізів для неї».[ О.Сластіон. Як утворились ілюстровані мною “Гайдамаки” Т.Г.Шевченка. // Шевченко. Річник другий. - ДВУ. 1930. - С.299.]

Впродовж творчого життя неодноразово звертався до ілюстрування поеми, створивши 15 сюжетів. Особливо старанно художник розробив сцену гибелі Катерини, присвятивши цьому епізоду 4 сюжети, сповнені драматизму і трагізму. Але йому не вдалося втілити в життя свій задум, видати поему Шевченка зі своїми малюнками.

У 1886 році Опанас Сластіон видав окремою книжкою проілюстровану ним поему Тараса Шевченка «Гайдамаки» до 25-річчя з дня смерті поета у друкарні петербурзького книговидавця Суворіна.

Розкішне широкоформатне видання стало значною подією книжкової шевченкіани, в якому сила малюнка за переконливістю рівнялася силі Шевченкового слова. Книжка була достойно поцінована сучасниками: "Робота молодого художника О.Г.Сластьона є ніби першою спробою ілюстрації цілого твору Шевченка та й чи не першою серією малюнків на тему історії України", - писав Василь Горленко. До поеми Шевченко підготував 50 ілюстрацій. Було вміщено 49. В той час цензура не пропустила малюнок до слів "Скрізь по селах шибениці, навішано трупу".[]

Хоча книжка перевидавалася в Україні й за її межами більше десяти разів, але й до сьогодні названий твір ніде не репродукований й зберігається у фондах Національного музею Тараса Шевченка.

У списку шевченкіани Сластьона значаться ілюстрації до поеми «Катерина» (нині всі 15 малюнків у музейному зібранні і чекають на свого видавця); цинкографії підправлені автором, естампи, частина ескізів і малюнків до поеми «Гайдамаки»; цілий ряд ілюстрацій до поезій: «Ой одна я одна», «Не хочу я женитися», «Дівча любе, чорнобриве», «Закувала зозуленька», «Невольник», «Наймичка», «На великдень, на соломі…», «Вітре буйний, вітре буйний..», «Гамалія». Стосовно останнього малюнка, то мистецтвознавець і сластіонознавець Віталій Ханко у своєму дослідженні, посилаючись на публікацію К.Широцького «Ілюстратори Шевченка» й порівнюючи їх з однойменною картиною Шевченка, стверджує, що це є не ілюстрація до поеми Шевченка, а ілюстрація до поеми Д.Мордовця «Козаки і море», виданої українською мовою у Петербурзі.[ В.М.Ханко. Шевченкіана художника і мистецтвознавця Сластьона. /Народна творчість та етнографія. - 1988, №2. - С. 46-47.]

До графічної шевченкіани Сластьона відносяться також портрети Шевченка. Один із них митець виконав на замовлення Полтавської земської управи для поштової листівки оздобленої візерунками й написом «Жертвуйте на памятник Шевченкові», репродукованої у «Рідному краєві» за 1908 рік.

4. Змістові особливості творів, присвячених Шевченку

Шевченкіана Івана Марчука не лише ілюструє поетичні рядки Тараса Григоровича, а й виражає світобачення самого Марчука, насамперед його історіософію - тобто бачення української історії.

Оскільки Марчук не займається класичною графікою, перед ним стояло складне завдання - не протиставити кольорове зображення монохромному тексту. І з цим суто пластичним завданням він блискуче впорався, не кажучи вже про глибоке проникнення в психологічну канву рядків “Кобзаря”.

Майстер використав техніку гризайлю - наближену до монохромності, переважно майже однотонну гамму найтонших варіацій кольору, побудовану на віртуозному відчутті його оптико-хроматичних можливостей. Лише окремі твори циклу є багатобарвними, але їх колорит дуже стриманий та шляхетно-вишуканий. шевченкіана література касіян

В центрі його шевченкіани - образ Шевченка.

Яскравим прикладом цього є портрети Тараса Шевченка.

Марчукові вдалося створити надзвичайної психологічної глибини образ, який концептуально перегукується зі знаменитим “Автопортретом із свічкою” 1860 року, де Тарас Григорович, всупереч тяжким рокам, які відняли у нього молодість та здоров'я, зобразив себе юним і сповненим творчих сил.

На двох полотнах Шевченка зображено молодим, зосереджено-задумливим. На першому з них образ поета розкривається через контекст циклу віршів, написаних у В'юнищі наприкінці 1845-го в період, переломний у житті Тараса Григоровича. Поет, якому невдовзі мало виповнитися 32 роки, охоплений болісними роздумами про минучість життя, про його наповненість, про сокровенний сенс історії. Проминули захват і захоплення, пов'язані з переїздом до України після закінчення навчання в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв. Скрізь, де йому довелося бувати, Шевченко стикався з національним приниженням та соціальною несправедливістю.

Інші портрети зображують Тараса Григоровича вже після десятилітнього заслання - постарілим, з характерними козацькими вусами та лисиною, що лише увиразнила могутню форму його опуклого черепа мудреця і мислителя. На них ми бачимо Шевченка-мученика, що стоїчно несе хреста своєї долі, Шевченка - володаря дум, слово якого зміцнює та надихає людей, Шевченка - містика та філософа та на порозі вічності, просвітленого і очищеного від марноти марнот світу.

Окреме місце займає картина ,де Марчук зобразив двох Шевченків - босоногого, що задумливо сидить на землі “в старій ряднині”, через яку виглядає голе тіло, та вже постарілого, незадовго до смерті. Їх відокремлює плетений лозовий тин (образ прожитих літ); старий, згадуючи молодість, дивиться на малого, а той, ще ні про що не знаючи-не відаючи, сумує від своєї безпритульності. Поряд з хлопчиком - мудрий ворон (один з улюблених Марчуком символів) - от він знає майбутнє і може “прокаркати” його людині. Цього птаха бачимо й на інших полотнах: ворон тут не лише мовчазний свідок життя поета, а й його побратим у суєтності світу.

Попри глибоке особистісне бачення творчості національного генія, Марчук широко послуговується низкою формальних прийомів побудови композиції, характерними для українського народного та релігійного мистецтв. Це, зокрема, деформація пропорцій тіла людини (переважно збільшений розмір голови порівняно з тулубом) заради психологічного увиразнення персонажу твору (Гонта над убитими синами - “Гайдамаки”,; осліплений турками козак Степан - “Дума”,; малий Тарас біля тину - “І золотої й дорогої”,. Інший широковживаний прийом церковного та давнього українського мистецтв - створення ефекту монолітності великої групи людей через змалювання не всієї постаті, а лише переважно облич (запорожці у човні - “Іван Підкова”,; натовп гайдамаків - розділ “Червоний бенкет” з поеми “Гайдамаки”, с. 99; жінки з дітьми та дівчата у сяйві весняного місяця - “Садок вишневий коло хати”; поховані в братській могилі козаки - “Буває, в неволі іноді згадаю”.).

Не раз вдається Марчук до вертикальної багатоярусності в побудові композиції та її умовної оповідності. Ілюстрації до поеми (їх чотири) насамперед цікаві тим, що в них Марчук (услід за Шевченком) по-своєму інтерпретує євангельські події, що вже давно мають усталене іконографічне та богословське тлумачення.

Тарас Шевченко з-під пензля художника не бронзовий, камінний чи й трибунний, а воістину вічноживий, бо “страждає, мучиться...”, як певною мірою кожен на цій землі.

Размещено на Allbest.ru