Образ Парижу у романі "Парфумер" Патріка Зюскінда

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОБРАЗ ПАРИЖУ У РОМАНІ "ПАРФУМЕР" ПАТРІКА ЗЮСКІНДА

Шурянська Катерина Олександрівна

Патрік Зюскінд - німецький письменник і кіносценарист ХХ століття. У 1985 році, у Швейцарії, вийшов роман «Парфумер». На сьогоднішній день він визнаний найвідомішим романом, написаним німецькою мовою з часів Ремарка, і витримав безліч видань загальним тиражем понад 12 мільйонів примірників. Книга була перекладена на 42 мови, включаючи латину. Вперше російською мовою роман був опублікований у восьмому номері журналу "Іноземна література" в 1991 році, у перекладі Е.В. Венгерової. Роман німецького письменника Патріка Зюскінда "Парфумер" знають і читають у всьому світі.

«Історія одного вбивці» розповідає про життя людини, чиї «геніальність і феноменальне марнославство обмежувалися сферою, яка не залишає слідів в історії, - летючим царством запахів» [5, с.140].

Оригінальність історії, придуманої Зюскіндом, забезпечила їй успіх. Але вона формально продовжує традиції Гюго - головним чином у зображенні мальовничого паризького "дна" і його монстрів. Це історія життя нещасного і геніального француза Жана - Батіста Гренуя: «він народився в паризькій клоаці, під прилавком рибного ринку» [2, с. 21]. Народжений від базарної торговки, він від природи був наділений надзвичайно загостреним нюхом. зюскінд парфюмер париж антитеза

Метою нашої роботи є дослідження образу Парижу XVIII століття у романі Патріка Зюскінда «Парфумер». Автор понурює головного героя у «смердюче» дно столиці. Зюскінд зображує Париж неприйнятним для нашої сучасної дійсності.

Жан - Батіст Гренуй народжується серед сміття і смороду паризького ринку XVIII століття. Поступово він знаходить загострену чарівність: тепер, подібно собаці, він сприймає світ через його запахи.

Так само, як і в часі, сюжет роману є закільцьованим у просторі - він починається і закінчується в одному й тому ж місці Парижа - на кладовищі Невинних. Подорожі героя не виходять за межі Франції.

Париж - французька столиця тоді, в середині XVIII століття, представляла собою море запахів. У містах того часу стояв сморід, майже неймовірний для сучасних людей. Вулиці смерділи гноєм, двори смерділи сечею, сходи - гнилим деревом і щурячим послідом, а кухні - кепським вугіллям і баранячим салом; непровітрені вітальні смерділи залежаним пилом, спальні - брудними простирадлами, вологими перинами і гостро-солодкими випарами нічних горщиків.

Смерділи річки, площі, церкви, під мостами і в палацах. І, зрозуміло, в Парижі стояв найбільший сморід, бо Париж був найбільшим містом Франції. А в самому Парижі було таке місце між вулицями О-Фер і Ферронрі під назвою Кладовище невинних, де стояв зовсім вже пекельний сморід. Вісімсот років поспіль сюди доставляли небіжчиків з Готель-Дьє і довколишніх парафій, сюди на тачках дюжинами звозили трупи і вивалювали в довгі ями, а потім їх укладали шарами в сімейні склепи і братські могили [5, c.143].

Ось ще один «ароматний» уривок опису паризьких вулиць: «У провулках, люди жили так щільно, будинки в п'ять-шість поверхів стояли так тісно, що закривали небо, і повітря було стоячим, як вода в канавах, і наскрізь просякнутий запахами. У ньому переважали запахи людей і тварин, випаровування їжі і хвороби, води та каменю, золи та шкіри, мила і свіжоспеченого хліба. Тисячі і тисячі запахів створювали невидиму крамницю, що наповнювала прірви вулиць. Люди, що жили там, давно принюхалися до цієї суміші: адже вона виникла з них знову, це було повітря, яким вони дихали і жили, було як заношений теплий одяг - його не відчуваєш на тілі, його запаху не помічаєш. Але Гренуй все це чув уперше. І він не тільки сприймав мішанину ароматів у всій її повноті - він розщеплював її аналітично на найдрібніші і найдальші частинки. Його тонкий нюх розплутував вузол з випарів і смороду на окремі нитки» [2, с.155].

П. Зюскінд не був новатором у зображенні Парижу як місця, в цілому неприємного, смердючого, брудного. Подібні картини ми бачимо й в творах В.Гюго і Е.Золя. Моторошні описи столиці того часу, Парижу, складають в уяві читача огидний образ дійсності. Зюскінд невипадково зображує Париж таким: він є ніби віддзеркаленням особистості головного героя, а, отже, подвоює ефект від опису Гренуя як аморального, бездушного злодія. Саме ці запахи, в яких виріс головний герой, і вплинули на його дивовижні здібності.

Парадоксальність полягає у виборі саме Парижа для створення парфумів першого ґатунку, адже в Парижі стояв найбільший сморід. Незважаючи на те, що столиця Франції у XVIII столітті була гидким і неприємним місцем, тут створювалися найкращі, досконалі аромати.

Отже, роман побудовано за принципом антитези: протиставляються жахливий сморід великого міста і дорогі, вишукані парфуми, геніальність головного герою і його злочинна сутність. Образ Парижу створено за допомогою чисельних описів, важливу роль при цьому грає художня деталь. Для створення гіпертрофовано-огидного, але реалістичного образу автором використано такі стилістичні засоби, як метафора, епітет, гіпербола, порівняння. Важливу роль грає кільцева композиція роману: символічним є народження і смерть героя біля найсмердючішого місця Парижу.

Література

1. Арская Ю.А. Чудовище, убивающее красавиц, как метафора постмодернистской концепции творчества: (Опыт интерпретации романа П. Зюскинда "Парфюмер") // Художественный текст: варианты интерпретации. - Бийск, 2007. - Ч.2. - С. 27 - 35.

2. Зюскинд П. Парфюмер. История одного убийцы / П. Зюскинд. - М: Азбука, 2009. -304 с.

3. Немецкая литература после 1945 года. Зарубежная литература XX века / под ред. В.М. Толмачева. - М.,2003. - 615 с.

4. Салахова А.Р. Роман «Парфюмер» П. Зюскинда в контексте современной европейской прозы // Вестн. Ун-та Рос. акад. образования. - М., 2005. - № 1. - С. 225 - 232.

5. Цветков Ю.Л., Калугин В.А. Интертекстуальное пространство романа Патрика Зюскинда "Парфюмер" // Художественное слово в пространстве культуры. - Иваново, 2006. - С.140 - 149.

Размещено на Allbest.ru