Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

УДК 82.091

Спеціальність 10.01.05 - порівняльне літературознавство

Анотації

Плавуцька І.Р. Суспільно-політична сатира І. Франка та В. Теккерея: типологічні відповідності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2007. франко сатиричний літературний

Дисертація присвячена проблемі типологічних відповідностей у текстах І. Франка та В. Теккерея, що класифікуються як сатиричні твори суспільно-політичного звучання. Автор систематизує теоретичні підходи до вивчення сатири як модусу літературної творчості, досліджує специфіку його концептуалізації українським та англійським письменниками.

Основна увага в роботі приділяється виявленню типологічних збігів і невідповідностей, аналогій, а також потенційно можливих генетичних контактів на різних рівнях художньої структури текстів І. Франка та В. Теккерея (конструюванні галереї соціальних та політичних типів і моделюванні окремих сфер соціального буття).

Значна увага приділяється дослідженню особливостей використання українським та англійським письменниками поетичного арсеналу сатири. Розглядаються особливості вживання і сатиричні функції метафори, портретної характеристики, "промовистих" імен. Як ефективні засоби сатиричного моделювання дійсності вивчаються метаобраз і використання карнавальної поетики.

На основі виявлених характерних збігів та аналогій у способі організації художнього матеріалу, мікропоетики тексту, а також окремих авторських свідчень висунуто гіпотезу про можливість існування (опосередкованого) контактно-генетичного зв'язку між сатиричними творами В. Теккерея ("Ярмарок Суєти") та І. Франка.

Ключові слова: сатира, сатиричний модус, соціально-політична сатира, сатирична типізація, метаобраз, карнавальна поетика, промовисті імена, типологічні відповідності, контактно-генетичний зв'язок.

Плавуцкая И.Р. Общественно-политическая сатира И. Франка и В. Теккерея: типологические соответствия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 2007.

Диссертация посвящена изучению типологических схождений в текстах И. Франко и У. Теккерея, классифицируемых как сатирические произведения общественно-политического звучания. Автор систематизирует теоретические подходы к изучению социально-политической сатиры как модуса литературного творчества, исследует своеобразие ее концептуализации украинским и английским писателями.

Основное внимание в работе уделяется выявлению типологических совпадений, несоответствий, аналогий, а также потенциально возможных генетических контактов на разных уровнях художественной структуры текстов И. Франко и У. Теккерея (моделировании галереи социально-политических типов и отдельных сфер социумного бытия эпохи).

Пристальное внимание уделяется исследованию особенностей использования украинским и британским писателями поэтического арсенала сатиры. Рассматриваются особенности употребления и сатирические функции метафоры, портретной характеристики, "говорящих" имен. Как эффективные средства сатирического моделирования реальности рассматриваются метаобраз и использование карнавальной поэтики.

На основании выявленных характерных схождений в способе организации художественного материала, микропоэтике текста, а также отдельных авторских свидетельств выдвигается гипотеза о возможности существования (опосредованного) генетичeского контакта между сатирическими произведениями У. Теккерея ("Ярмарка Тщеславия") и И. Франко.

Ключевые слова: сатира, сатирический модус, общественно-политическая сатира, сатирическая типизация, метаобраз, карнавальная поэтика, говорящие имена, типологические соответствия, контактно-генетическая связь.

SUMMARY

Plavutska I.R. Social and political satire of I. Franko and W. Thackeray: typological correspondences. - Manuscript.

The Thesis for the Degree of Candidate of Philology in Speciality 10.01.05 - Comparative Literature. --Volodymyr Hnatyuk Ternopil National Pedagogical University. - Ternopil, 2006.

The candidate thesis is dedicated to the problem of typological correspondences in I. Franko and W. Thackeray's prose, classified as satirical pieces of art of social and political connotation.

The author clarifies the aspects of a narrow - genre understanding of satirical phenomenon, paying main attention to the term "inter-genre satire", systematizes theoretical approaches of satire investigation as a mode of a literary writing and studies the originality of its understanding by each writer.

Social and political type of satire, which reveals social clashes, negative features of a society, objects social and political system of a certain epoch in whole, serves to announce the protest against human dignity derogating is specifically regarded in the thesis.

Main attention in the investigation is drawn to the revealing of typological correspondences and potential possible genetic connections upon the different levels of artistic structure in I. Franko and W. Thackeray's works of art.

Common regularities in designing the gallery of social and political types as a main object of satirical depiction in the writers' narratives are noticed. The parallels are drawn in showing certain spheres of social being of the epoch. The important object of satirical reality creation in I. Franko and W. Thackeray's pieces of art - bourgeois and aristocratic marriage as a remunerative business deal, stipulating by money, property and status interests is thoroughly investigated in the thesis.

The author speaks about the peculiarities of using the poetic arsenal of satire by the Ukrainian and English writers. The special features of metaphor and its function, portrait characteristics, token names are studied carefully. Metha-image and the usage of carnival poetics are also regarded as effective means of satirical depiction.

A question of possible existence of mediated genetic connection between satirical I. Franko and W. Thackeray's pieces of art is raised on the bases of revealed typological coincidences.

Key words: satire, satirical mode, satirical typification, social and political satire, metha-image, carnival poetics, token names, typological correspondences, contact and genetic connection.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми та стан її розробки. Іван Франко як митець, що у своїй творчій манері виявляв виразне тяжіння до реалістичного моделювання дійсності та нищівної критики його негативних сторін, у своїх художніх пошуках та літературній діяльності не міг пройти повз творчий доробок одного з корифеїв західноєвропейського реалізму ХІХ століття. Вільяма Мейкпіса Теккерея, ім'я якого репрезентує одну з найяскравіших постатей в історії світового красного письменства. Вагомість творчої спадщини цього англійського автора визначається не тільки оригінальністю й естетичною довершеністю його творів, а й тим потужним впливом, що його художні надбання справили на представників інших національних літератур, у тому числі європейського Центро-Сходу. Серед письменників цього реґіону, у доробку яких художні відкриття видатного британського сатирика знайшли свій творчий розвиток, Іванові Франкові, без сумніву, належить одне з перших місць.

Про обізнаність І. Франка з творчістю В.Теккерея та незмінний інтерес до неї виразно промовляє й наявність у його особистій бібліотеці примірників "Нравоописательных очерков и путешествий по Лондону" [конволют 1125, компакт 2], та роману В. Теккерея "Ньюкомы" [конволют 1125, компакт 3] в російському перекладі В. Бутузова, опублікованих у додатку до журналу "Современник" 1856 року.

Матеріали, що увійшли до академічного п'ятдесятитомного видання творів І.Франка, також свідчать про те, що український письменник постійно тримав у полі зору творчість свого англійського колеги (статті "Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах" (1898), "Темне царство" (1881)). Ім'я В. Теккерея неодноразово згадувалось у листах І. Франка до М. Драгоманова. Так в одному з листів І. Франко писав, що добре було б знайти кількох семінаристів, які б переклали українською мовою роман В. Теккерея "Торговиця пустоти" (так скалькував І. Франко польську назву роману "Ярмарок Суєти" - "Targowisko proїnosci"). Це засвідчує, що І. Франко вважав твір одним з найвагоміших досягнень британського письменника і мав намір видати його переклад у "Дрібній бібліотеці", яка була започаткована з метою пропагування та поширення найкращих творів зарубіжної літератури серед народних мас Галичини.

Наведені факти, а також висновки авторитетних франкознавців (Д. Наливайко, М. Ткачук та ін.) та компаративістів (Д. Затонський, І. Журавська) дають підстави стверджувати, що український письменник був обізнаний з основними текстами В. Теккерея, знаходився у "зоні досяжності" його художніх традицій і це, у свою чергу, створює достатні передумови для порівняльного вивчення їх творчості.

Обраний ракурс дослідження мотивується низкою наступних чинників. По-перше, і В. Теккерей, і І. Франко належать до числа найбільш монументальних, "знакових" постатей у відповідних національних літературах. По-друге, саме В. Теккерей зажив слави як один з корифеїв європейської реалістичної літератури і виступив засновником того різновиду літератури критичного реалізму, в якому важливу ідейну-естетичну роль відіграють сатира та гротеск. З їх допомогою письменник викривав внутрішні суперечності англійського суспільства вікторіанської доби, його морально-етичні та соціальні вади.

Літературна діяльність І. Франка для розвитку української національної сатири мала не менш епохальне значення, ніж творчість В. Теккерея для розвитку британської і загалом європейської сатири. Будучи однією з граней творчого обдарування І. Франка, сатира, як специфічний модус художньої творчості, привернула увагу митця ще на початку його літературного шляху і зайняла вагоме місце у його мистецькому доробку. Сатиричний струмінь, як одна з вагомих складових художнього таланту письменника, потужно заявив про себе в тих повістях та романах українського митця, які за своєю основною естетичною домінантою не є сатиричними ("Boa сonstrictor", "Борислав сміється", "Для домашнього огнища", "Основи суспільності").

По-третє, сатиричний спосіб відбиття явищ життя український письменник використовув з тією ж метою, що й англійський - як засіб критики сучасних митцеві державницько-політичних інституцій та морально-етичних норм і оприявнився здебільшого у тих самих жанрах (цикл нарисів, оповідання, роман, повість), що й у творчості В. Теккерея.

Обрана тема дає можливість докладніше висвітлити питання про характер художніх традицій у творчості І. Франка та відкрити нові аспекти взаємин української та англійської літератур.

Необхідно також зазначити, що проблема порівняльного вивчення сатиричної прози суспільно-політичної проблематики В.Теккерея та І. Франка у її типологічних відповідностях і можливих генетичних контактах є практично недослідженою в сучасному українському літературознавстві. Окремі її аспекти висвітлені в наукових доробках Д. Наливайка, М. Ткачука та інших фахівців. Однак свого цілісного вивчення ця проблема на сьогоднішній день не отримала.

Отже, порівняльно-типологічний аналіз творчості В. Теккерея та І. Франка з метою означити специфіку вираження в них сатиричної першооснови, типологічні відповідності та можливі контактно-генетичні зв'язки у використанні сатиричних прийомів, способів моделювання сатиричного образу видається доцільним і своєчасним, що й зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у річищі комплексної теми "Проблеми рецептивної поетики, наратології та трансляторики в українсько-зарубіжних літературних зв'язках", що розробляється на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (№державної реєстрації 0105U000718).

Мета дисертації полягає у порівняльному дослідженні прозових суспільно-політичних сатиричних творів Вільяма Теккерея та Івана Франка, а також повістей і романів українського письменника, в яких сатира виступає як один з наявних модусів конструювання дійсності на предмет виявлення типологічних відповідностей, перегуків і зустрічних течій.

Мета роботи зумовлює вирішення таких завдань:

- систематизувати теоретичні підходи до вивчення сатири як модусу літературної творчості;

- окреслити специфіку суспільно-політичної сатири як особливого типу сатиричного заперечення дійсності;

- висвітлити особливості поглядів на "сатиричне" В. Теккерея;

- окреслити концепцію І. Франка на предмет і роль суспільно-політичної сатири як особливого естетичного явища;

- з'ясувати особливості об'єктів сатиричного викриття у творчості обох письменників;

- вивчити специфіку використання прийомів сатиричної типізації у прозових творах І. Франка та В. Теккерея;

- виявити й охарактеризувати індивідуально-авторські прийоми створення сатиричного образу у англійського та українського письменників;

- з'ясувати питання про наявність контактно-генетичних зв'язків у манері сатиричного моделювання дійсності В. Теккерея та І. Франка.

Об'єктом дослідження є художня проза В. Теккерея, передусім, роман "Ярмарок Суєти", збірки нарисів "Книга снобів" і "Записки Жовтоплюша", сатиричні оповідання та повісті І. Франка "Геній", "Гутак", "Доктор Бессервісер", "Задля празника", "Історія однієї конфіскати", "Іригація", "Місія", "Чума", "Слимак", цикл "Рутенці", "Опозиція", "Острий-преострий староста", "Як пан собі біди шукав" та ін., а також повість "Boa Constrictor" та романи українського письменника "Борислав сміється", "Для домашнього огнища", "Основи суспільності", в яких сатира виступає як один з наявних модусів зображення дійсності.

Предметом дослідження є типологічні відповідності, прийоми сатиричної типізації та сатиричної образності у прозових сатиричних творах суспільно-політичної проблематики В. Теккерея та І. Франка.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці фахівців у галузі літературної компаративістики та теорії сатири - М. Бахтіна, Ф. Богеля, Р. Веллека та А. Уоррена, О. Веретюк, Р. Гром'яка, Т. Денисової, Д. Дюришина, О. Діми, Д. Наливайка, І. Неупокоєвої, А. Нямцу; Ю. Борєва, А. Вуліса, С. Голубкова, Л. Гульхамета, З. Кирилюк, Л. Кобзарєвої, Ю. Манна, В. Осмоловського, В. Проппа, М. Роуз, Л. Тимофеєва, Є. Толстова, А. Щербини; дослідників творчості В. Теккерея - В. Вахрушева, В. Довгопол, В. Івашевої, І. Медянцева, Дж. Олмстеда, Л. Пантучкової, Г. Тілотсона, А. Троллопа, Дж. Фішер, Д. Яхонтової, а також таких авторитетних франкознавців як О. Білецький, Г.Вервес, М. Гнатюк, З. Гузар, Т. Гундорова, Р. Гром'як, І. Денисюк, М. Ільницький, М. Ласло-Куцюк, Д. Наливайко, Н. Тихолоз, М. Ткачук, З. Франко, А. Халімончук, Н. Чечот, С .Щурат.

Методи дослідження: історико-типологічний, порівняльний, а також частково біографічний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві здійснено комплексний порівняльний аналіз сатиричних прозових творів В. Теккерея та І. Франка суспільно-політичної проблематики, істотно розширене уявлення про характер зв'язків у творчості цих митців. У роботі систематизовано теоретичні уявлення про сатиру як тип художньої творчості та зосереджено увагу на явищі суспільно-політичної сатири. Вперше визначено і досліджено об'єкти сатиричного моделювання у творчості українського і британського письменників у співставленні, проаналізовано поетикальні засоби творення сатиричних явищ у прозі В. Теккерея та І. Франка, висловлено гіпотезу про можливість опосередкованого контактно-генетичного зв'язку між творами письменників.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані в розробці університетських і шкільних навчальних курсів з історії зарубіжної літератури XIX ст., української літератури ХІХ ст., української літературної критики, а також у спецкурсах для студентів-філологів, у працях з історії української та англійської літератур, порівняльного літературознавства, при подальших компаративістичних дослідженнях сатиричних творів письменників.

Апробація дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження стали основою доповідей на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ТНПУ (2004-2006), а також на Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми філології та перекладознавства" (12-13 травня 2005 р. м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції "Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення" (27-28 квітня 2006 р., м. Горлівка); ІІІ Міжнародній науковій конференції "Гуманітарне спрямування гендерних відносин" (5-6 травня 2006 р., ТЕІПО, Тернопіль); VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гуманітарні проблеми сучасного фахівця" (29-31 березня 2006 р., Київ, НАУ); Всеукраїнській науковій конференції до 135-річчя від дня народження академіка Володимира Гнатюка "Володимир Гнатюк у контексті розвитку сучасної культури України" (12-13 травня 2006 року Тернопіль, ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 праць, з них 8 - у провідних наукових фахових виданнях, 4 - в інших виданнях України, одні тези конференції.

Структура. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, 6 додатків та списку використаних джерел, який нараховує 279 позицій, з них 22 - іноземними мовами. Обсяг основного тексту роботи викладений на 178 сторінках.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь її розробленості, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, завдання, розкрито теоретичну та методологічну основу; висвітлено наукову новизну, практичне значення роботи; подані відомості про апробацію та застосування результатів дослідження.

У першому розділі дисертації "Сатира як літературознавча проблема" з'ясовано понятійні та термінологічні аспекти феномену сатиричного та проаналізовано ті зображувально-виражальні засоби, які є специфічним поетикальним арсеналом сатири, необхідним для критики неприйнятних для суспільства явищ життя.

У першому підрозділі "Сатира як модус літературної творчості" здійснюється докладний ретроспективний огляд проблем сатири в античному світі, що дає можливість увиразнити ті його аспекти, які зберегли своє значення як принципові, основоположні для сатири й у наші дні, а саме: викривальний характер, зумовлений невідповідністю зовнішнього і внутрішнього змісту зображуваних явищ; ідеологічну (політичну) злободенність і соціальну спрямованість; дидактичний ефект.

Крім того, вже на цій, найбільш ранній стадії, виникає функціональна поліфонія, тобто сатира (віршована чи змішана) існує не тільки як окремий літературний жанр, а починає виявлятись ще як міжжанровий феномен, що власне стає чинником тієї термінологічної неоднозначності, яка сьогодні фіксується практично всіма довідковими та науковими виданнями. Тому, щоб уникнути термінологічної плутанини, одразу дистанціюємося від первісного вузькожанрового розуміння цього явища. Відзначається, що сатира розглядається насамперед у широкому значенні - як міжжанрове явище, міжродовий феномен, у якому сатиричне ставлення до дійсності реалізується в усьому потенційному розмаїтті поетичних, прозових чи драматичних творів. Розглядається така концепція сатири, що полягає у спробі визначити її художню природу, пов'язавши з такими поняттями як "напрям", "рід", "вид" (Л. Тімофєєв, Ю. Борєв, Л. Кобзарєва, А. Маркарян, Є. Толстов).

Особлива увага зосереджена на понятті "суспільно-політична сатира" як одному з основних типів сатири, за допомогою якого піддаються висміюванню і викриваються негативні суспільні явища, заперечується суспільно-політична система певної епохи. Така сатира чутливо реагує на загострення соціальних конфліктів у суспільстві, сприяє увиразненню громадянських позицій автора, поринає у вир суспільно-політичних подій і пристрастей, виступає рупором ідей соціального протесту і нерідко закликом до боротьби.

У другому підрозділі "Поетикальні прийоми сатиричного твору" відзначено, що особливістю поетики сатиричного твору є якісне перебільшення, яке виникає перш за все завдяки використанню спеціальних, суто поетикальних прийомів, що слугують для увиразнення, загострення головних, істотних граней зображуваних характерів чи явищ. Значну увагу зосереджено на висвітленні репрезентативного потенціалу таких визначальних засобів конструювання сатиричного образу як іронія, гротеск, а також використанні "промовистих" власних імен, анімалізації. Заакцентовано на тому, що з метою сатиричного моделювання дійсності також достатньо часто використовується оксюморон - не лише як мовно-стилістичний, а й характеротворчий прийом, який забезпечує амбівалентність художніх образів, іпостасей героїв.

У другому розділі "Концептуалізація сатири у творчості В. Теккерея та І. Франка" висвітлюються особливості поглядів на сутність і призначення суспільно-політичної сатири українським та англійським письменниками.

У першому підрозділі "Концепція сатири В. Теккерея" окреслено концептуальний рівень сатиричного моделювання образів у літературно-критичній творчості В. Теккерея, простежено основний напрямок та етапи еволюції його розуміння і призначення феномену сатири. Традиційно творчий шлях В. Теккерея прийнято поділяти на два періоди - до 1848 року і після нього. Як особливість першого етапу на шляху творчої еволюції В. Теккерея відзначено "наступальний", бойовий характер його сатири, наявність непримиренної, нищівної, злої іронії у викритті негативних явищ суспільного життя Англії (пародії, нариси, "Книга снобів", "Ярмарок Суєти"). Однак уже наприкінці 1840-х років у творчій свідомості та естетичних поглядах письменника відбуваються відчутні зміни, своєрідна "переоцінка цінностей", певне "примирення з дійсністю", що передусім виявляється у затуханні "наступального пафосу" (В. Івашева) у творах, написаних у другий період творчості ("Англійські гумористи XVIII ст.", "Історія Пенденіса" та ін.).

У другому підрозділі "І.Франко про сутність і призначення суспільно-політичної сатири" відзначено, що серед конкретних теоретичних положень, які чітко окреслюються у роботах письменника, стосовно його розуміння феномену сатири, одне з чільних місць посідає питання про предмет сатири та її роль у житті суспільства (у рецензіях на збірку віршів Ів. Щипавки "Стрижок", на псевдосатиричні твори Я. Зробека "Дудар" та "Епопеї піснь третя", у розвідці "До студій над Ст. Руданським"). Міркування І. Франка щодо емоційно-психологічної реакції на смішне визначають й основні положення його статей: "Іван Вишенський і його твори", "Михайло Євграфович Салтиков (Щедрін)".

Важливим аспектом є те, що український письменник розрізняє два види сатири відповідно до стадій формування цього естетичного явища та специфіки об'єктів сатиричного висміювання на кожному з них. Визначальним для диференціації сатири І. Франком як своєрідного способу відображення явищ дійсності письменник вважає викриття типових негативних явищ соціального чи соціально-психологічного плану.

У третьому підрозділі "Спільне та відмінне у концептуалізації сатири у В. Теккерея та І. Франка" увиразнюється специфіка функціонування сатиричного дискурсу у творчості згаданих авторів та у їх поглядах на сатиру. Відзначається, що обидва письменники одностайні щодо характеру емоцій, які повинен викликати сатиричний твір, і завдань розвінчання "слабких і смішних" явищ життя як основної соціальної функції сатиричного твору. Спільним для англійського та українського письменників є також переконання, що суспільно-політична сатира покликана відтворювати широку картину життя суспільства, взяту в його найхарактерніших ознаках і типах.

Наголошується, що сатиричне бачення світу було органічною сутністю митецької особистості англійського письменника, яка яскраво виявилася не лише у його літературних творах, але й у мистецтві малюнка. Сатира як специфічний спосіб моделювання дійсності "покриває" увесь художній простір тих творів В. Теккерея, які традиційно визначають як сатиричні, не залишаючи місця для інших естетичних домінант. У той час у І. Франка "сатиричне" й "трагічне", "заперечення" й "утвердження", "сміховинне" та "піднесене" нерідко співіснують у межах одного твору і є лише одним з його художніх складових. У процесі сатиричного моделювання дійсності Іван Франко виразно дистанціюється від об'єктів сатири; у своїх творах Вільям Теккерей свідомо, іноді навіть демонстративно, підкреслює свою спорідненість з ними (наприклад, "Книга снобів, написана одним із них").

У третьому розділі дисертації "Особливості сатиричної типізації у творчості І. Франка та В. Теккерея" з'ясовується питання про специфіку об'єктів сатиричного викриття у доробку обох письменників.

У першому підрозділі "Галерея соціальних типів як об'єкт сатиричного зображення" як відправна точка зіставного аналізу визначаються та досліджуються об'єкти сатиричного зображення у В. Теккерея, якими є переважно прояви феномену снобізму, що становить художнє відкриття і головний ареал творчості британського сатирика. У контексті висвітлення проблеми з'ясовуються аспекти етимології понять "сноб" та "снобізм", наголошується, що тема снобізму з'являється уже в ранніх нарисах та оповіданнях В. Теккерея ("The Yellоwplush Correspondenсе", 1837-1838; "Bazbek Cox and the Cutting of his Comb", 1840). Об'єктом спеціального художнього дослідження і сатиричного викриття феномен снобізму стає лише у циклі нарисів "Книга снобів" ("The Snobs of England by One of Themselves", 1846-1847) та романі "Ярмарок Суєти" ("Vanity Fair, 1848).

Аналогічні тенденції до виділення певних соціально-психологічних типів - вже галицького життя - та їх різноаспектного змалювання спостерігаємо й у творчості І. Франка. Об'єктами сатиричної репрезентації українського письменника стали передусім "жиди-капіталісти", представники типу "ділка-мілійонера", "підприємця-спекулянта", що виразно окреслився в галицькій дійсності доби індустріального розвою з притаманним їм комплексом специфічних характерологічних ознак: жадобою до збагачення, безсоромним здирством, незмінним домінуванням грошового інтересу. Образи цих знакових представників уособлюють собою "різні об'яви" одного соціально-психологічного типу (подібно до образів Теккереєвих снобів) - Германа Гольдкремера та Леона Гаммершляга - розкриваються за принципом паралелізму на тлі широкого загалу життя єврейської людності в Галичині.

У процесі зіставного аналізу з'ясовується те, що основні вектори суспільного життя Гольдкремера, етапи його еволюції по суспільній вертикалі у своїх типологічно значущих рисах видимо співвідносяться з прагненням Ребеки Шарп зайняти вище положення у суспільстві, яка торує свої життєві шляхи за допомогою таких же ганебних і нищівних для внутрішнього світу індивіда засобів, що й Гольдкремер, з єдиною різницею - "маленька бестія" використовує для цього передусім жіночі можливості - кокетування, авантюрні любовні інтриги тощо. Типологічна спорідненість між образом Германа Гольдкремера як ділка капіталістичної формації і Бекі Шарп як найбільш яскравого носія психології снобізму в Теккереєвому "Ярмарку Суєти" - попри їх відмінні національно-культурні та ґендерні характеристики - полягає ще й у тому, що обоє вони чітко усвідомлюють ту роль, яку в житті їхньої доби відіграють гроші.

Попри різний художній масштаб зображення "снобів" і "рутенців" та, так би мовити, "територію побутування" цього соціально-психологічного типу, рівень універсалізації притаманних йому поведінкових стереотипів і морально-етичних властивостей, різну жанрову природу розглянутих творів, І. Франко, не виходить у "Рутенцях" за межі одного соціального типу і концентрує увагу на різноманітних проявах одного суспільно-психологічного явища, як і В. Теккерей. Ще одна цікава схожість виявляється у тому, що подібно до того, як англійський романіст, український письменник, "відкривши" феномен "рутенства", пильно стежить за еволюцією цього типу, його новими модифікаціями, фіксуючи появу нових рис у їхній політичній поведінці, досліджуючи морально-психологічні прояви рутенства в різних верствах тогочасного галицького соціуму.

У другому підрозділі "Буржуазно-аристократичний шлюб як об'єкт викриття" відзначається, що типологічні збіги в осмисленні шлюбу в текстах обох письменників полягають у розумінні сутності буржуазно-дворянського шлюбу як, насамперед, вигідної ділової угоди, зумовленої грошовими, майновими чи становими інтересами. І. Франко, виявляючи суголосність з англійським автором, вважає, що шлюб у буржуазному суспільстві є нічим іншим, як актом "купівлі-продажу", в основі якого лежать не щирі почуття любові, а передусім фінансові міркування. У зв'язку з цим пильну увагу обох письменників привертає місце і роль жінки у буржуазно-аристократичному шлюбі.

Типологічні сходження вбачаються й у тому, що і І. Франко, і В. Теккерей осмислюють привабливу зовнішність як "товар", виставлений "напоказ" для вигідного продажу, і, водночас, як потужну зброю, за допомогою якої можна "вибороти" вигідну партію для шлюбу.

Четвертий розділ "Потенціал поетики сатиричного модусу у творах І. Франка та В. Теккерея" містить аналіз текстового фактажу, у результаті якого виявлено подібність художньо-стилістичних прийомів сатиричного моделювання дійсності у доробках В. Теккерея та І. Франка і складається з п'яти підрозділів.

У першому підрозділі "Сатирична функція метаобразу" з'ясовуються особливості використання таких одиниць метасемантики як метаобраз і абстрактно-алегоричного (образи Boa constrictor-а, Ярмарку Суєти), і метафоризованого (образ Борислава) характеру. Відзначено, що образи Boa constrictor-а, Ярмарку та Борислава є практично рівнозначними за своїм художнім масштабом і естетичними функціями, що створює достатні передумови для їх порівняльного аналізу. Подібно до образу Ярмарку в романі В. Теккерея, образ Борислава охоплює усі рівні структури роману. У той же час персоніфікований образ Борислава обіймає собою дуже конкретний часопросторовий континуум (доба промислового освоєння бориславського нафтового басейну). Образ Ярмарку Суєти, що виникає як перехрещення семантичних полів двох лексем, є більш абстрактним і універсальним і місцями проектується письменником на суспільне життя усієї Європи того часу. Однак образи Boa constrictor-а та Ярмарку Суєти відрізняються за своєю художньою природою і є яскравими прикладами "алегорії ідеї" як одного з проявів прийому інакомовлення та за своєю багатогранністю, функціональним статусом (метаобраз) є типологічно близькими.

У другому підрозділі "Метафора та її функції у реалізації сатиричного образу" зазначається, що обидва письменники виражають сутність соціальних колізій та особистісних стосунків у буржуазному суспільстві за допомогою цілої низки яскравих концептуально-значущих сатирично-насичених метафор - ярмарку, театру, війни, а також тематично споріднених з ними метафоричних образів улію, вистави, гри (акторської), нападу/атаки, зброї. Цікавим у плані зіставлення є те, що типологічно співвідносним з образом Теккереєвого ярмарку є образ улію, що двічі зустрічається у циклі оповідань Івана Франка "Рутенці". Зауважується також, що використаний поряд з образом улію метафоричний образ "війни" - ключовий для Франкового погляду на сутність стосунків у середовищі галицько-рутенської "золотої" молоді, - на концептуальному рівні є співвідносним з Теккереєвою візією процесу укладання шлюбу в буржуазному суспільстві як важливої життєвої "баталії", "військових дій", що мають на меті взяти "супротивника" у "полон" матеріального чи ієрархічно вигідного шлюбу.

У підрозділі констатується, що в романі В. Теккерея "Ярмарок Суєти" метафора театру має всеосяжний, організуючий характер і визначає театралізацію подієвого плану твору загалом. Топос театру у "Ярмарку Суєти" стає жанротворчим началом, котре підсилюється й концептами "актора", "міни", "комедії", що активно розробляються в романі В. Теккерея. Мотив лицедійства і "комедії" виникає й у творі І. Франка "Основи суспільності" стосовно образу пані Олімпії. Однак цей концепт має більш вузьке, локальне, побутове значення. Водночас слід наголосити, що ефект театрального дійства виникає й у повісті "Основи суспільності", хоч і не набирає такого всеосяжного характеру, як у "Ярмарку Суєти". Тут ми схильні вбачати його у використанні персоніфіковано-метафоричного образу "старої чарівниці-ночі", що є організуючим в сюжетно-композиційній побудові XII розділу першої частини роману. Цей образ-персоніфікація за тими функціями, які він виконує у художній структурі даного розділу, типологічно може бути співвіднесений із образом Теккереєвого Лялькара як режисера "комедії" життя. З огляду на те, що "з хронотопом ночі у повісті пов'язаний часопростір злочину" Ковальчук А. Поетика характеротворення жінки-злочинниці (Олімпія Торська та Анеля Ангарович) // Українське літературознавство. Зб. наук. праць. - Вип. 64. - 2001. - С. 98. "чарівниця-ніч" справедливо потрактовується дослідниками як "режисер злочину", котрий керує діями "акторів кривавої драми".

Аналіз текстів обох письменників дає підстави говорити про типологічні відповідності й у баченні В. Теккереєм та І. Франком людей як "акторів" життєвої "комедії" (у В. Теккерея) чи "драми" (у І. Франка). Персонажі Франкового роману такі ж "маріонетки долі", як і дійові особи Теккереєвого "Ярмарку Суєти".

Певні типологічні відповідності вбачаємо й у використанні обома письменниками такого звичного елементу театральної атрибутики як "завіса" (у І. Франка - "серпанок"). У романі англійського сатирика із топосом завіси пов'язано два ритуали - ритуал "опускання" та ритуал "піднімання" завіси, у яких цей концепт у більшості випадків набирає переносного метафоричного і навіть символічного значення.

У третьому підрозділі "Карнавальна поетика як засіб сатиричного моделювання дійсності" твори В. Теккерея та І. Франка розглядаються крізь призму поетики карнавалу та жанрову специфіку меніпеї, з якою - як універсальним метажанром - пов'язують художню природу, зокрема, Теккереєвого "Ярмарку Суєти" (В. Вахрушев). Наголошується, що властива для меніпеї "гра контрастів", "оксюморонність поєднань" проступає в образі Бекі Шарп ("Ярмарок Суєти"), яка є головним і єдиним у творі носієм карнавального світовідчуття. У межах соціальної парадигми Ребека Шарп виступає водночас і як "жертва", і як "злочинниця", цинічна лицемірка. Ця іпостась в образі Бекі увиразнюється за допомогою фантастично-алегоричного образу сирени, який, з огляду на властиві для карнавалу "очуднення", може також розглядатись як прояв карнавалізації. За своєю художньою природою та ідейним призначенням образ Бекі-сирени може бути співвіднесений із фантастично-анімалістичною алегорією - образом змія-полоза з повісті І. Франка "Boa-constitor", за допомогою якого український автор намагається яскравіше відтінити мерзенну внутрішню сутність спотворених жагою збагачення Гольдкремерів - батька та сина.

Оксюморонність екзистенційних іпостасей відзначається і в образі Емілії Седлі, яка занадто м'яка й несамостійна, тому повсякчас виступає "жертвою" (батькового банкрутства, історичних обставин, власних ілюзій). Однак у любовній колізії "Емілія-Доббін" проступає її інша, протилежна грань: не перестаючи бути жертвою, вона змальовується ще й як егоїстка, котра безсоромно користається з благородства Доббіна. Таке ж оксюморонне начало притаманне, зокрема, й образу Анелі Ангарович з роману І. Франка "Для домашнього огнища": опозиція "ангел-диявол", що виразно проступає у її поведінкових мотиваціях та вчинках, типологічно співвідноситься з контрастним поєднанням зовнішньої ангелоподібності та демонічної внутрішньої сутності, характерної для образу Бекі.

У текстах В. Теккерея та І. Франка спостерігається й суто індивідуальне вживання елементів поетики карнавалу. Для "Ярмарку Суєти" В. Теккерея це, передусім, використання техніки карнавального "колеса" як зміни "верху" і "низу", й, особливо, - обряду "розвінчання карнавального короля" (перипетії соціального життя Джорджа Осборна та Родона Кроулі, утопічне прагнення Ребеки Шарп пробитись у "верхи" суспільства). Окремі епізоди роману І.Франка "Борислав сміється" (змалювання страйку ріпників), можна також розглядати як ситуацію зміни "верху" і "низу". Яскравим прикладом зміни "верху" і "низу" є і метаморфоза, що відбувається з паном в оповіданні І. Франка "Як пан собі біди шукав", коли пан, який не розумів слова "біда", втручанням Вищих сил перетворюється на звичайного селянина і зазнає усіх бід і знущань. Однак соціальний масштаб і оцінка змін, що вкладаються у схему карнавального "колеса", у розглянутих творах В. Теккерея та І. Франка, як і частотність використання цього характерного елементу карнавальної поетики, відмінні і визначаються естетичними завданнями та ідейно-світоглядними позиціями їх авторів. Важливо, що і англійський романіст, і український письменник вживають техніку "карнавального колеса" з метою викриття негативних морально-психологічних і соціальних явищ.

Як елементи карнавалізації, що зазнають суто індивідуального вжитку, у творах І. Франка слід виділити "кризові" сни героїв. Вони зустрічаються у текстах письменника доволі часто і виконують важливі функції (страшні задушливі сни-спогади пані Олімпії з повісті "Основи суспільності"); марення Германа Гольдкремера; сни Германового вірника Мортка).

У четвертому підрозділі "Портретна характеристика як засіб моделювання сатиричного образу" відзначено, що сатирично насичена портретна характеристика використовується обома митцями при змалюванні персонажів, які є носіями негативних моральних якостей. І В. Теккерей, й І. Франко найчастіше уникають розгорнутих портретних описів та фіксують увагу читача на найбільш виразних характеротворчих портретних деталях. У деяких випадках подаються розгорнуті портретні характеристики позитивних і негативних персонажів (оповідання "Слимак", 1881). Сатирично забарвлені деталі використовуються В. Теккереєм та І. Франком при змалюванні й тих персонажів, які опустилися не лише внутрішньо, але й у сенсі зовнішнього вигляду (Пітт Кроулі, о. Нестор, пані Олімпія).

Сатиричний ефект виникає за рахунок антитетичності, "цілеспрямованої" гротесковості, елементів карикатурності у зовнішньому вигляді героїв, використання прийому анімалізації, стилістично знижених порівнянь і негативно забарвленої лексики.

У результаті компаративного аналізу виявлено спільні для обох письменників "схеми" застосування портретних деталей, їх "вживлення" в художню тканину творів та характерні співпадіння елементів мікропоетики текстів обох авторів, що найяскравіше свідчать про можливість існування опосередкованого генетичного контакту між "Ярмарком Суєти" В. Теккерея і творами І. Франка. Це дає зайві підстави висунути гіпотезу про ймовірність існування між ними (текстами) опосередкованого генетичного контакту як творчого переосмислення Іваном Франком здобутків англійського романіста з огляду на включеність українського митця до загальноєвропейського культурно-мистецького континууму, де творчість англійського сатирика мала широкий резонанс; постійне, не раз відкрито вербалізоване у висловлюваннях Франка творче використання найкращих художніх надбань минулого.

П'ятий підрозділ "Сатирична функція "промовистих" імен" присвячено аналізу тих поетикальних прийомів, що зазнають найбільш індивідуалізованого вжитку у творах досліджуваних авторів, зокрема, використанню "промовистих" імен. З огляду на вузол дискусійних питань, які виникають навколо проблеми художнього перекладу, заакцентовано, що співвідношення оригінального й перекладного тексту розглядається з точки зору його літературознавчого аспекту, тобто у з'ясуванні співвідношення словесної матерії з художнім цілим твору.

Відзначається, що випадки використання "промовистих" імен спостерігаються уже в ранніх нарисах та оповіданнях В.Теккерея, зокрема, у "Записках Жовтоплюша" ("The Yellowplush Correspondenсе", 1837-1838), а у "Ярмарку Суєти" "імена-вивіски" застосовуються для характеристик практично усіх персонажів твору - від його головних діячів Родона Кроулі ("crawl" - плазувати, підлабузнюватися), Ребеки Шарп ("sharp" - шахрайка, крутійка), Вільяма Доббіна ("dobbin" - шкапа) до персонажів-статистів - учителя Лупмена (у оригіналі "swishtail" складається із "swish" - лупцювати, шмагати, та "tail" - поряд із "хвіст" означає зад, сідниці); лейтенанта Спуні, який найяскравіше репрезентує офіцерів британської армії ("spoony" - дурень), лікаря Катлера (у перекладі з англійської "ножівка") і є одним з основних засобів сатиричного заперечення автором звичаєвого кодексу і моральних цінностей, що панують у світі снобів.

У роботі зазначається, що у текстах І.Франка "промовисті" імена використовуються тільки як додатковий засіб реалізації сатиричного модусу конкретних художніх образів: їхня семантика (доктор Бессервісер в однойменному оповіданні, патер Гаудентій, отець Чимчикевич в оповіданні "Чума", староста Зам'ятальський в оповіданні "Острий-преострий староста", Рябко Хельт у фейлетоні "Опозиція") допомагає увиразненню ідейної сутності персонажів сатиричних оповідань і віршованих сатир письменника, а також образів Германа Гольдкремера та Леона Гаммершляга, що є головними діячами у знакових для творчості І. Франка текстах. У літературному доробку В. Теккерея, передусім в "Ярмарку Суєти", використання "промовляючих" антропонімів і топонімів оформляється як цілеспрямована, викінчена, глобальна художня стратегія.

У Висновках роботи остаточно підсумовуються, узагальнюються та осмислюються результати окремих розділів в аспектах їхньої предметно-об'єктної актуальності й новизни. Серед проміжних та підсумкових узагальнень акцентуємо наступні.

У сучасному літературознавстві, у тому числі й українському, співіснують кілька точок зору на художню природу сатири, що зумовлює й термінологічну неоднозначність відповідного поняття. Учені або ідентифікують сатиру як специфічний модус літературної творчості, або намагаються визначити художню природу сатири за допомогою більш універсальних категорій, пов'язавши з такими поняттями як "напрям", "стиль", "рід". Точка зору, яка покладена в основу дослідження, полягає у тому, що сатиричним може вважатися твір, у якому домінантним і організуючим є відповідний естетичний принцип змалювання явищ життя, що виявляється на всіх рівнях художньої структури тексту - від його проблемно-тематичного комплексу до мовної стилістики. В інших випадках про сатиричний модус зображення мова може йти лише як про одну з художніх стихій конкретного твору.

Як особливий тип сатиричного зображення виступає суспільно-політична сатира, для якої характерна цілковита негація суспільно-політичної системи та окремих граней соціумного буття.

Відмінною особливістю поетики сатиричного твору є межове загострення (перебільшення) і концентрація сутнісних ознак зображуваного явища. Основними засобами конструювання сатиричного образу (сатиричної виразності) є гіперболізація, іронія, гротеск, шаржування, пародіювання, використання промовистих власних імен.

У дисертації окреслено концептуальний рівень сатиричного моделювання дійсності у літературно-критичній творчості В. Теккерея та І. Франка. В результаті аналізу думок, тверджень, оцінок В. Теккерея та І. Франка з'ясовано, що обидва митці одностайні щодо характеру емоцій, які повинен викликати сатиричний твір, та розуміння завдань письменника-сатирика - викриття "слабких і смішних" явищ життя.

Індивідуальні особливості функціонування сатиричного дискурсу у творчості згаданих авторів та їх поглядів на сатиру зумовлені очевидними відмінностями реалій тогочасного матеріального й культурно-мистецького буття Англії та Галичини, а також специфікою творчого обдарування та життєвих перипетій кожного з митців.

З'ясовано, що сатира цікавить І. Франка як самостійна теоретична проблема, тоді як інтерес В. Теккерея диктується лише зацікавленням творчістю конкретних письменників.

У творах англійського письменника сатиричний спосіб конструювання дійсності "покриває" увесь їх художній простір, у І. Франка є лише одним із художніх струменів його обдарування. Іван Франко виразно дистанціюється від об'єктів сатири, а Вільям Теккерей свідомо, іноді навіть демонстративно підкреслює свою спорідненість з ними.

Основним об'єктом сатиричного зображення у В. Теккерея є переважно різноманітні вияви феномену снобізму. У своїх нарисах письменник вибудовує соціальну вертикаль англійського снобізму: від "сноба царюючого" до снобів, що репрезентують парламентські партії та аристократію, снобів, які "дають вечірки", провінційних снобів, клубних снобів тощо. Об'єктами ж Франкової сатиричної репрезентації стали головним чином індивідуалізовані втілення типу "жида-капіталіста", "ділка-міліонера", а також "рутенців" - типових представників галицьких русинів.

У текстах В. Теккерея та І. Франка важливим об'єктом сатиричного моделювання виступає також буржуазно-аристократичний шлюб. Зображення обставин подружнього життя героїнь творів і видатного англійського сатирика, і представника письменницької еліти Галичини виявляються багато у чому спорідненими.

Суттєвою спільною ознакою сатиричного моделювання дійсності у В. Теккерея та І. Франка є використання метаобразів як абстрактно-алегоричного (образи Boa constrictor-а, Ярмарку Суєти), так і метафоризованого (образ Борислава) характеру. У творах В. Теккерея і І. Франка потужним засобом творення сатиричного образу виявляється метафора. Прозова творчість досліджуваних авторів реалізує цілий ряд яскравих метафор: ярмарку, театру, війни, сну.

Сатиричний модус у В. Теккерея й І. Франка активно ангажує традиції карнавалізованої літератури минулого. Найбільш широко й масштабно в аналізованих творах обох авторів проявляється оксюморонність характерів персонажів (Бекі, Емілія, Анеля Ангарович, Олімпія Торська, о. Нестор); життєві колізії героїв часто вибудовуються за схемою карнавального "колеса" (зміна "верху" й "низу"). У романі В. Теккерея широко використовується ситуація "розвінчання" карнавального короля; для творів І. Франка суто індивідуальним є використання такого елементу карнавалізованої літератури як "кризові" сни героїв.

Ефективним засобом конструювання сатиричного образу у творах англійського й українського письменників є змалювання зовнішності героїв. Деякі спільні для обох письменників "схеми" застосування портретних деталей, їх "вживлення" в художню тканину творів свідчать про вірогідність існування опосередкованого генетичного контакту між "Ярмарком Суєти" В. Теккерея і творами І. Франка.

Найбільш індивідуалізованого вжитку у творах досліджуваних авторів зазнають "промовисті" імена. У текстах І. Франка цей прийом використовується лише як додатковий засіб реалізації сатиричного модусу конкретних художніх образів. У літературному доробку В. Теккерея, передусім у "Ярмарку Суєти", використання "промовляючих" антропонімів і топонімів оформляється як цілеспрямована, викінчена, глобальна художня стратегія, що поширюється практично на усіх персонажів твору і є одним з основних засобів сатиричного заперечення автором звичаєвого кодексу та моральних цінностей, що панують у світі снобів.