Шекспірівський дискурс в німецькій літературі преромантизму та романтизму: генезис, механізми структурування, провідні конституенти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ШЕКСПІРІВСЬКИЙ ДИСКУРС В НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПРЕРОМАНТИЗМУ ТА РОМАНТИЗМУ: ГЕНЕЗИС, МЕХАНІЗМИ СТРУКТУРУВАННЯ, ПРОВІДНІ КОНСТИТУЕНТИ

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ХИТРОВА-БРАНЦ ТЕТЯНА ВАЛЕНТИНІВНА

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі англійської філології державного вищого навчального закладу “Запорізький національний університет” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ТОРКУТ Наталія Миколаївна,

Класичний приватний університет, завідувач кафедри англійської філології та зарубіжної літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ДЕМЧЕНКО Володимир Дмитрович, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, декан факультету систем і засобів масової комунікації;

кандидат філологічних наук, доцент КУЧЕР Зоя Іванівна, Черкаський державний технологічний університет, завідувач кафедри романо-германської філології.

Захист відбудеться “13” лютого 2009 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара (49027, Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара за адресою: 49010, Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “12” січня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П.БІЛЯЦЬКА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Феномен Вільяма Шекспіра, що експлікується у багатовимірності та позачасовій актуальності його творчої спадщини, уже протягом чотирьох століть відчутно впливає на розвиток світової культури. Популярність англійського генія “усіх часів і народів” зумовлюється не лише ідейно-естетичною глибиною його творчого доробку, а й спроможністю впливати на формування того чи іншого національного культурного канону.

Вивчення специфіки рецепції В.Шекспіра в культурному просторі Німеччини XVIII - першої половини ХІХ століття є надзвичайно важливим в контексті з'ясування ролі цього видатного поета і драматурга у формуванні й становленні загальноєвропейської культурної парадигми. Адже німці не тільки одними з перших поза межами Англії “відкрили Шекспіра”, але й започаткували ретельне дослідження його творчості, яке виявилося продуктивним і в плані органічного засвоєння й розвитку шекспірівських концептів, і в плані філософської та літературознавчої аналітики. Саме німецький просвітник Г.Лессінг визначив велике загальнокультурне значення творчості В.Шекспіра. Саме зусиллями представників німецького преромантизму та романтизму геніальний англійський драматург був відкритий для інших епох і націй, що глобальним чином вплинуло на розвиток європейської духовності. На підвалинах заснованого у 1864 р. Німецького Шекспірівського товариства, що започаткувало системне наукове вивчення творів англійського майстра слова, базується сучасне шекспірознавство не лише Німеччини, а й інших країн світу. Думається, що вивчення інтелектуально-духовного та інституціонального досвіду засвоєння Шекспіра культурою Німеччини спроможне стати важливим чинником інтенсифікації шекспірівського дискурсу в Україні.

У лоні сучасного вітчизняного шекспірознавства можна виокремити три магістральні напрямки досліджень: вивчення поетики шекспірівського канону і особливостей творчих пошуків видатного англійця, компаративний аналіз українських перекладів і оригіналів текстів Шекспіра, осмислення аналітичного досвіду і наукових здобутків світового шекспірознавства. У річищі останнього і здійснена дана дисертаційна робота. Водночас, дослідження німецької шекспіризації - самостійного принципу-процесу, що в другій половині XVIII - першій половині XIX століть сприяв створенню певних культурологічних лекал, які, у свою чергу, суттєво вплинули на формування, становлення і розвиток ключових літературних тенденцій - є вкрай важливим і для розуміння іманентної сутності німецького преромантизму та романтизму.

Радянські, українські та російські літературознавці неодноразово зверталися до розгляду деяких аспектів інтерпретації творчості англійського драматурга німецькими діячами культури. Проте їхня увага здебільшого концентрувалася на ставленні до Шекспірової спадщини окремих ключових фігур - лідерів духовного руху, приміром, таких як Г.Лессінг, Й.В.Гете, Ф.Шіллер, Л.Тік, Е.Т.А. ГофманАветисян В.С. Своеобразие гетевской рецепции творчества Шекспира / Аветисян В.С. // Научные доклады высшей школы. Серия филологические науки. - М., 1986. - № 2. - С. 35-41; Демченко В.Д. Проблемы немецкой литературной критики XVIII века и Шекспир (1730-1770): учебное пособие / Демченко В.Д. - Днепропетровск: ДГУ, 1984. - 88с.; Демченко В.Д. Шекспир в истолковании позднего Гете / Демченко В.Д. // Шекспир в критике зрелого немецкого Просвещения: Методические указания к спецкурсу. - Днепропетровск: ДГУ, 1984. - С. 10-49; Зусман В. Тик и Шекспир / Зусман В. // Диалог и концепт в литературе. - Новгород: ДЕКОМ, 2001. - С. 69-96; Протасова К.С. Шекспир и Шиллер / Протасова К.С. // Научные доклады высшей школы. Серия филологические науки. - Москва, 1964. - №1. - С. 57-69; Чавчанидзе Д.Л. Шекспир в творчестве Э.Гофмана / Чавчанидзе Д.Л. // Научные доклады высшей школы. Серия Филологические науки. - М., 1987. - №4. - С. 34-42; Шалагінов Б.Б. Фауст Й.В. Гете: Містерія. Міф. Утопія / Шалагінов Б.Б. - Київ: Вежа, 2002. - 279с..

Втім, ані у пострадянському, ані у німецькомовному шекспірознавстві на сьогодні все ще немає комплексного дослідження, у якому було б запропоновано цілісну і системну візію рецепції творчості англійського драматурга в Німеччині XVIII - XIX століть. Генезис, етапи структурування та основні конституенти тогочасного німецького шекспірівського дискурсу все ще потребують серйозної наукової уваги і ґрунтовного осмислення.

Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що застосування сучасних методологій (дискурсивного аналізу, окремих принципів текстології постструктуралізму, рецептивної естетики) для дослідження рецепції шекспірівської спадщини в Німеччині відкриває можливість нового прочитання вже відомих тестів - як художніх, так і літературно-критичних. Крім того, розгляд творів великого англійця у зв'язку з їхньою спроможністю породжувати все нові й нові тексти, утворюючи при цьому певні константи (культурні коди, концепти, символи) в інонаціональних культурних парадигмах, відкриває широкі дослідницькі перспективи як шекспірознавчого, так і історико- та теоретико-літературного характеру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертація виконана на кафедрі англійської філології Запорізького національного університету згідно з плановою науковою темою “Культурна модель у художньому тексті” (затверджена вченою радою Запорізького державного університету, номер державної реєстрації 0103V000727). Тема дисертації затверджена на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка (протокол № 2 від 8 квітня 2008 р.)

Основна мета роботи полягає у з'ясуванні соціокультурних та літературних передумов формування шекспірівської константи на теренах німецького культурного простору преромантизму та романтизму, а також у виявленні механізмів структурування і провідних конституентів тогочасного німецького шекспірівського дискурсу.

Дана мета зумовила постановку таких завдань:

– послуговуючись методологічним апаратом дискурсивного аналізу, рецептивної естетики, теорії інтертекстуальності та імагології, визначитися з поняттям шекспірівського дискурсу та сформувати теоретичні засади дослідження;

– окреслити комплекс онтологічних і гносеологічних передумов, що сприяли зародженню інтересу німців до творчого доробку В.Шекспіра;

– дослідити механізми структурування шекспірівського дискурсу Німеччини за часів преромантизму та романтизму і виявити його провідні конституенти;

– проаналізувати своєрідність перекладів шекспірівських п'єс німецькими літераторами XVIII - першої половини XIX ст.;

– висвітлити особливості репрезентації драматургії великого англійця на німецькій сцені за часів Просвітництва, преромантизму і романтизму;

– визначити специфіку актуалізації шекспірівських тем, мотивів і образів у німецькій літературі другої половини XVIII - першої половини XIX ст. та їх вплив на розвиток національної літературної традиції;

– з'ясувати природу шекспірівського міфу, що сформувався в Німеччині наприкінці XVIII - початку XIX століть, та шляхи деміфологізації постаті й творчості В.Шекспіра;

– виокремити проблемне коло питань рецепції творчості Шекспіра, що стали об'єктами літературно-критичного та теоретичного осмислення в Німеччині;

– розглянути діяльність Німецького шекспірівського товариства в рамках інституалізації інтересу до творчості англійського поета.

Об'єктом цього дослідження є рецепція творчості В.Шекспіра в культурній парадигмі Німеччини другої половини XVIII - першої половини XIX століть. При цьому шекспірівський дискурс розглядається на трьох рівнях: репродуктивному (особливості перекладацьких установок і театральної репрезентації), продуктивному (вплив шекспірівського канону на художню творчість німецьких літераторів) та аналітичному (літературно-критичний дискурс).

Предметом безпосереднього аналізу постають висловлювання німецької інтелектуально-духовної еліти і літературно-критичні праці, що стосуються постаті й творчості Шекспіра, німецькомовні переклади і сценічні постановки його творів, а також інспіровані ним художні тексти, які аналізуються із врахуванням особливостей як історичної, так і літературної ситуації, що склалася в Німеччині в досліджуваний період.

Теоретико-методологічною базою дисертації слугують фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних учених, що представляють класичний підхід до вивчення культури німецького преромантизму та романтизму (О.Анікст, Н.Берковський, Д.Наливайко, К.Шахова, А.Карельський, В.Демченко, Б.Шалагінов, Вл.Луков). Творчість Шекспіра при цьому розглядається насамперед з точки зору породжуваних нею дискурсивних практик (М.Фуко, Ю.Руднєв, Т.Гундорова, Т.Михед), які аналізуються у світлі рецептивної естетики (В.Ізер, Г.Яусс, Г.Блюменберг), теорії інтертекстуальності (М.Бахтін, Ю.Крістева) та імагології (Д.Наливайко, В.Орехов).

Наукова новизна даної дисертаційної роботи полягає в тому, що:

· вона є першою у дослідницькому просторі вітчизняного літературознавства спробою системного висвітлення і комплексного аналізу своєрідності сприйняття творчості В.Шекспіра німецьким реципієнтом у культурній парадигмі другої половини XVIII - першої половини XIX ст.;

· вперше структурована цілісна візія шекспірівського дискурсу Німеччини доби преромантизму та романтизму;

· проаналізовано його репродуктивний, продуктивний та аналітичний рівні;

· виявлено сутність таких понять, як шекспіризація, німецький гамлетизм та німецький міф про Шекспіра.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати і висновки, які сприяють створенню загальної візії впливу шекспірівського творчого доробку на європейську ментальність, можуть бути використані при підготовці лекційного курсу “Історія зарубіжної літератури”, у розробці спецкурсів з творчості Шекспіра та при підготовці навчально-методичних посібників літературознавчого та культурологічного характеру.

Теоретична значимість дослідження визначається як ґрунтовним аналізом специфіки шекспірівської рецепції в Німеччини за часів преромантизму та романтизму, так і новим ракурсом контекстуального прочитання класичного шекспірівського тексту з урахуванням тих його смислотворчих потенцій, що реалізуються в дискурсі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювалися на колоквіумі Англійського семінару (травень, 2005 р.) під час стажування у м. Базель (Швейцарія) та були представлені у доповідях на двох міжнародних наукових конференціях: “Масова література від давнини до сучасності” (Бердянськ, вересень 2006 р.) та “Дні науки 2006” (Запоріжжя, жовтень 2006 р.); трьох всеукраїнських конференціях: ІІ Міжвузівська конференція молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов та літератур” (Донецьк, лютий 2004 р.), Наукова конференція студентів, аспірантів, молодих вчених “Переклад у XX столітті” (Харків, березень 2005 р.), Науково-методична конференція “Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства” (Севастополь, вересень 2006 р.) та на щорічних науково-звітних конференціях Запорізького національного університету в 2004, 2005, 2006, 2007 роках.

Структура дисертації: Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 225 позиції. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, із них 189 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність і наукова новизна обраної теми, визначається мета, завдання і методологічні засади дослідження, окреслюється предмет і об'єкт літературознавчого пошуку, а також наводяться дані про апробацію основних положень дисертації.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ - “Проблеми формування шекспірівського дискурсу в німецькому культурному ареалі” - концептуалізовано такі базові поняття, як шекспірівський дискурс та його структура, шекспіризація, міф про Шекспіра, німецький гамлетизм і представлено теоретико-методологічні засади дослідження. Останні, зокрема, включають застосування основних концептів і категорій теорії дискурсу (при визначенні поняття “шекспірівський дискурс”) та аналітичних стратегій рецептивної естетики (при аналізі продуктивного, репродуктивного і аналітичного рівнів цього дискурсу), а також використання окремих елементів теорії інтертекстуальності (при розгляді процесу шекспіризації) та імагології (при дослідженні природи міфу про Шекспіра та німецького гамлетизму). У цьому розділі розглянуто також специфіку зародження інтересу до вивчення творчості великого англійського драматурга в Німеччині.

У підрозділі 1.1 визначено поняття “шекспірівського дискурсу”, обґрунтовано правомірність його розгляду крізь призму таких сучасних методологій, як теорія дискурсу (М.Фуко), текстологія постструктуралізму, зокрема теорія інтертекстуальності (Р.Барт, Ю.Крістева, Ж.Женетт та ін.), рецептивна естетика (В.Ізер, Г.Яусс та ін.) та імагологія (Д.Наливайко, В.Орехов та ін.).

Під шекспірівським дискурсом у даній дисертації розуміємо присутність Шекспіра в німецькому культурному просторі, яка спричинила цілу низку різноманітних інтерпретаційних стратегій і мисленнєвих практик, а також сприяла появі оригінальних інтелектуально-духовних продуктів, біля витоків яких стояло Шекспірове слово. Тобто шекспірівський дискурс розглядається як різновид того, що M.Фуко називає “літературним дискурсом” Фуко М. Що таке автор? [пер. з француз. М.Зубрицька] / Фуко М. // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.: [за ред. М.Зубрицької]. - Львів: центр гуманітарних досліджень Львівського нац. університету, 2002. - С. 598-617.. При цьому сам Шекспір виступає як “засновник дискурсивності”: він не лише є автором власних текстів, а й створює дещо більше - можливість народження інших текстів, інтерпретацій, полемічно спрямованих продовжень.

Присутність Шекспіра в німецькій культурі (зародження і канонізація шекспірівського міфу, концепт німецького гамлетизму, найрізноманітніші прояви принципу-процесу шекспіризації, деміфологізація постаті англійського драматурга та ін.) постає як прояв інтертекстуальності, що поряд з такими культурними практиками, як переклади Шекспірових творів, їх театральні постановки та шекспірівська критика, є основними формами оприявлення німецького шекспірівського дискурсу.

У підрозділі 1.2 виокремлено фактори, що сприяли формуванню німецького шекспірівського дискурсу. Важливим чинником формування інтересу до творчості англійського драматурга була гостра полеміка просвітників навколо проблем розвитку національного театру. Попри упереджене ставлення ранніх просвітників до драматургічної техніки Шекспіра, німецьким теоретикам мистецтва зрештою вдалося вийти за рамки того горизонту очікування, тих естетичних стереотипів, що були сформовані класицизмом. Активна популяризаторська діяльність таких видатних культурних діячів, як Й.Шлегель, Ф.Ніколаї, Г.Лессінг, Й.Гердер та ін. призвела до того, що В.Шекспір був визнаний взірцем для наслідування при відродженні національної театральної традиції.

При цьому підкреслювалася геніальність великого англійця та близькість його творів німецькому національному духові. Переклади шекспірівських п'єс, які вийшли з-під пера К.Борка, Х.Віланда, Й.Ешенбурга, успішне функціонування літературно-критичних журналів, на сторінках яких обговорювалися окремі питання, пов'язані з шекспірівською творчістю, наявність творів англійського драматурга в університетських бібліотеках, театральні постановки його п'єс, здійснені Ф.Шредером, Й.Хойфельдом, Ф.Шіллером - усе це створило онтологічні передумови для інтенсивної популяризації творчості англійського генія в Німеччині XVIII століття.

Важливу роль у процесі розгортання шекспірівського дискурсу відігравали також і гносеологічні чинники: співзвучність німецького національного духу з англійським з огляду на спільність германського культурного коріння; перевага, яку діячі німецького Просвітництва надавали англійському художньому смаку перед французьким; співвіднесення творчої особистості Шекспіра з концептом “позачасового генія”.

Цілісний модус існування шекспірівської парадигми в Німеччині в єдності онтологічних і гносеологічних чинників зумовив глибоке укорінення постаті і творчості видатного англійського драматурга в німецькому культурному просторі.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ - “Репродуктивний рівень шекспірівського дискурсу другої половини XVIII - першої половини ХІХ століть” - аналізуються перші перекладацькі спроби, завдяки яким широкий німецький загал отримав реальну можливість ознайомитися з шекспірівськими творами німецькою мовою, а також театральні пошуки, пов'язані з репрезентаціями шекспірівських п'єс на німецькій сцені за часів Просвітництва, преромантизму і романтизму.

У підрозділі 2.1 запропоновано дослідження німецькомовних перекладів творів Шекспіра, здійснених у другій половині XVIII - першій половині ХІХ століть.

Уже перші переклади К.В.Борка (1741), Й.Е.Шлегеля (1741-1749) і С.Гринеуса (1758) відіграли надзвичайно важливу роль в історії формування шекспірівського дискурсу, оскільки поява німецькомовних текстів п'єс великого англійця уможливила залучення широких мас до процесу театральної і читацької рецепції. Характер німецькомовних перекладів другої половини XVIII століття значною мірою детермінований специфікою тогочасних перекладацьких установок, зокрема орієнтацією на передачу ідейно-смислового аспекту при очевидній недооцінці аспекту суто естетичного. Крім того, деякі перекладачі, зокрема Х.Віланд (1762-1766), не приділяли належної уваги вибору тексту англомовного оригіналу, тож інколи невдалий вибір слугував причиною перекладацьких похибок і прорахунків. Багатьох неточностей, яких припустився Х.Віланд, вдалося уникнути професору філології Й.Ешенбургу, котрий у 1775-1777 рр. здійснив перший повний німецькомовний переклад шекспірівського канону.

На ранніх етапах розгортання перекладацьких проектів, пов'язаних з шекспірівськими текстами, домінував комунікативний тип перекладання (термін П.Ньюмарка Newmark P. Approaches to Translation / Newmark P. - Oxford-NewYork-Toronto-Sydney-Paris-Frankfurt: Pergamon Press, 1988. - 200p.), що, вочевидь, зумовлювалося цільовими установками німецьких літераторів. Орієнтовані на досягнення максимальної зрозумілості для вітчизняного реципієнта переклади К.Борка, Й.Е.Шлегеля, С.Гринеуса, Х.Віланда добре вписувалися у тогочасну літературну традицію Німеччини, що сприяло органічному входженню “перших” Шекспірових творів в духовно-культурний універсум німецької нації.

Згодом перекладачі все більше починають опікуватися і формальними аспектами відтворенням неповторності шекспірівських текстів. При цьому підвищення їхнього інтересу до стилістики і семантичної багатовимірності Шекспіра не в останню чергу зумовлювалося їх тісними контактами зі знавцями творчості англійського драматурга (зокрема І.Бодмером, Й.Гердером, Й.В.Гете та ін.) .

Стрімке розгортання шекспірівського дискурсу на рубежі XVIII - XIX століть сприяло появі низки доволі вдалих перекладів шекспірівських творів, здійснених А.Шлегелем (1797-1810). Невдовзі побачив світ і найбільш досконалий повний переклад шекспірівського канону - колективна праця групи літераторів, на чолі якої стояв Л.Тік. Це видання, що ввійшло в історію як переклад А.Шлегеля - Л.Тіка (1839-1940), не втратило своєї цінності і в наш час. Установка перекладачів - прагнення створити у читачів враження, подібне до того, яке виникає у читачів англомовного оригіналу - сприяла появі першого повноцінного семантичного перекладу шекспірівського канону німецькою мовою. Відповідаючи прагненню німецької духовної еліти до функціональної повноти національної культури, цей переклад давав додатковий духовний імпульс на шляху формування нової літератури.

Підрозділ 2.2 присвячений аналізу репрезентацій творів англійського драматурга на німецькій сцені часів преромантизму і романтизму.

Своєю популярністю серед широких мас Німеччини у другій половині XVIII - на початку XIX століть англійський драматург завдячує не тільки талановитим перекладачам, але й тогочасним театральним діячам, зокрема Ф.Шредеру, Ф.Хойфельду, А.Іфланду, Ф.Шіллеру, К.Імерману, Л.Тіку. У 1750-ті - 1770-ті роки на німецькій сцені панувала тенденція до переробок шекспірівських п'єс, при цьому режисери (зокрема Ф.Шредер та Ф.Хойфельд) орієнтувалися на свідому адаптацію текстів великого англійця до смаків німецької публіки, до вимог тогочасної естетики, і зрештою, до світоглядних орієнтацій доби Просвітництва.

Постановки штюрмерського періоду спрямовувалися на відтворення духу і атмосфери шекспірівського твору. Найяскравіше ця традиція втілилася у постановках А.В.Іфланда, режисерська концепція якого передбачала створення емоційно-психологічної ілюзії занурення глядача в шекспірівську епоху. І акторська гра, і декорації, і костюми, і сценічні ефекти - все спрацьовувало на досягнення потрібного ефекту.

Важливе місце твори Шекспіра посідали в репертуарі Веймарського театру, головні принципи роботи якого були викладені Й.Гете у “Правилах для акторів” (1803). Постановки п'єс Шекспіра на німецькій сцені спричинювали відчутний критичний резонанс (К.Т.Дальберг, Й.Рейнек, Й.Ф.Шинк та ін.), пов'язаний з творчою спадщиною великого англійця, стимулюючи розвиток театрального мистецтва.

Щодо першої половини XIX ст., духовна атмосфера якої визначалася інтенсивним розвитком романтизму як потужного культурного руху, то особливості сценічної репрезентації шекспірівських творів у цей час були детерміновані здебільшого прагненням відкрити справжнього Шекспіра, донести до німецького реципієнта глибинну сутність його драматичних шедеврів, що було цілком суголосним з магістральним вектором тогочасних перекладацьких пошуків (А.Шлегель, Л.Тік, В.Баудісін). І режисери романтичного театру (Л.Тік, К.Імерман), і його актори (Й.Флек, Л.Деврієнт) при відтворенні шекспірівських характерів надавали перевагу драматичній експресії, що призвело до витіснення раціональної манери, властивої класицистичній естетиці, манерою емоційно-інтуїтивною. Л.Тік, детально вивчивши особливості театральних практик шекспірівської доби, запропонував низку цікавих інновацій, пов'язаних з реконструкцією сценічного майданчика та розширенням спектру виражальних засобів. Традицію використання активної взаємодії музики, декорацій та сценічних ефектів з метою посилення емоційного впливу на глядача продовжив К.Імерман, який протягом 1834-1837 років здійснив постановки восьми шекспірівських п'єс.

У 40-ві роки ХІХ ст. на зміну орієнтації на психологізацію конфліктів шекспірівських творів приходить акцентування соціально-політичної проблематики. Шекспірівський репертуар німецьких театрів помітно розширюється: до трагедій і комедій додаються ще й історичні хроніки (Ф.Дінгельштедт, пізній К.Імерман). Це сприяє ще більшій популяризації творчості англійського драматурга в тогочасній Німеччині, водночас стимулюючи розгортання теоретичних розмислів як власне шекспірознавчого, так і театрознавчого характеру.

У процесі сценічного втілення Шекспірового слова, коли горизонт очікування твору вступав у конструктивний діалог з горизонтом очікування театрального діяча (режисера, актора, трупи), якраз і відбувалося оприявлення прихованих смислів, що були суголосні умонастроям певного соціуму на певному етапі його розвитку.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ - “Актуалізація шекспірівської творчості в літературі німецького преромантизму і романтизму як продуктивний рівень дискурсу” - складається із двох підрозділів, у яких представлено аналіз основних конституентів шекспірівського дискурсу.

У підрозділі 3.1 розглядається “шекспіризація” як принцип-процес (термін Вл.ЛуковаЛуков Вл. Предромантизм / Луков Вл. - М.: Наука, 2006. - 683с. ) у художній творчості німецьких літераторів. Практичне освоєння Шекспірового доробку було для них настільки важливим, що майже кожний вважав для себе необхідним вступити з англійським генієм у своєрідний творчий діалог. Письменники не лише захоплено вивчали твори Шекспіра, запозичували його образи і мотиви, але й не зрідка продукували нові художні форми, що доповнювали і розвивали його творчі ідеї. І хоча іноді ці форми, що починали функціонувати за власними законами, ставали цілком самодостатніми, усе ж таки вони залишалися співпричетними до загального феномену німецької рецепції Шекспіра. Взяті у сукупності всі найрізноманітніші прояви інтертекстуальності, пов'язаної з персональними моделями (постать і творчий доробок Вільяма Шекспіра), є елементами німецького шекспірівського дискурсу. Вони встановлюють зв'язок між вічно живою класикою, новим текстом і безмежним текстом світової культури.

Найбільш яскравим прикладом наслідування шекспірівської драматичної форми є “Гец фон Берліхінген” (1773) Й.Гете. В цьому творі має місце не стільки пряме цитування чи алюзивність, скільки імпліцитний вияв інтертекстуальності. Чимало епізодів репрезентовано Й.Гете цілком у дусі Великого Барда - у шекспірівських фарбах, зі справжньою напругою пристрастей, з епічною масштабністю, властивою історичним хронікам. Наслідування Шекспіра у структурній площині, зокрема використання його драматичної техніки, спостерігається й у п'єсі Л.Тіка “Кіт у чоботях” (1797), де німецький романтик досить оригінально використовує шекспірівський прийом “сцена в сцені”.

Шекспіризація була одним із засадничих принципів художнього методу драматурга Я.Ленца. У його п'єсах “Домашній вчитель” (1774), “Солдати” (1776), “Новий Меноза” (1774) вона відчувається як на рівні структури (характер кореляції сюжетних колізій, роль хронотопу в розгортанні сюжету та його невідповідність класицистичному принципу трьох єдностей, збільшення питомої ваги і функції внутрішніх монологів), так і в стильовій палітрі (зростання ролі мовної характеристики у формуванні образу персонажу, поєднання трагічного і комічного модусів). Неодноразово Я.Ленц використовує алюзії, що відсилають до шекспірівських текстів (приміром, у “Домашньому вчителі” є декілька згадок про Ромео і Джульєтту).

Присутність Шекспіра прослідковується і у проблемно-тематичній площині романів Й.Гете “Літа науки Вільгельма Майстера” (1795), Е.А.Гофмана “Життєва філософія кота Мура” (1821) та драм Ф.Шіллера “Розбійники” (1779-80) і Г.Клейста “Сімейство Шроффенштейн” (1802).

Певна подібність зазначених авторів і Шекспіра простежується також на рівні системи образів (Гамлет - Вільгельм Майстер, Гамлет - Крейслер, Річард ІІІ - Франц Моор, Ромео і Джульєтта - Оттокар і Агнеса). При цьому Й.Гете ототожнює свого героя з шекспірівським, для Е.А.Гофмана Шекспір виявляється таким собі партнером, з яким романтикові вкрай цікаво вести філософський і творчий діалог, а Г.Клейст пропонує власну версію розвитку сюжету про юних закоханих, які належать до ворогуючих родин.

У багатьох тогочасних художніх творах англійський геній сам постає в якості літературного персонажа. Показовими у цьому плані є п'єси “Шекспірівська гра у віршах” (1818) К.Лебруна і “Шекспір-коханець” (1818) Ф.Курлендера, драматична феєрія “Літня ніч” (1789) і “Шекспірівські новели” (1826) Л.Тіка, а також драма “Шекспір на батьківщині. Друзі” (1840) К.Голтея. У цих творах німецькі літератори пропонують сповнені художнього вимислу власні трактування чи то певних рис характеру великого англійського драматурга (ревнивий коханець), чи то окремих реальних фактів біографії (здебільше пов'язаних з так званими “темними роками”), намагаючись краще зрозуміти його життєвий і творчий шлях.

Отже, представники німецького преромантизму та романтизму, що апологетично ставилися до творчого генія В.Шекспіра, свідомо чи несвідомо наслідували окремі структурно-композиційні елементи його драматичних творів, намагалися відтворити властиву йому епічність та мальовничість зображення, активно розробляли шекспірівські мотиви, теми і образи.

У підрозділі 3.2 увага концентрується на таких провідних конституентах шекспірівського дискурсу, як міф про Шекспіра та німецький гамлетизм.

Наприкінці XVIII - початку XIX століття в Німеччині під вплив шекспірівського генія потрапляє практично вся духовна еліта нації, з'являються численні публікації, присвячені творчості Шекспіра, відбуваються театральні та літературно-критичні дискусії, що набувають широкого суспільного резонансу. Протягом кількох десятиліть у німецькому інтелектуальному і культурному просторі відбувається зародження і розвиток надзвичайно потужної традиції вивчення творчого доробку великого англійського поета.

Одним із наслідків цього процесу стає формування німецького міфу про Шекспіра, в якому поєднується його ідеалізація як генія, що є близьким романтичному духові, та ототожнення німецької нації з шекспірівськими образами. Тобто німці зі своєю ментальністю немов би інкорпоруються у шекспірівське імаго. Йдеться про усвідомлене чи несвідоме прагнення німецької еліти співвідносити аксіологічні орієнтири власного світосприйняття з цінностями, проголошеними у шекспірівських творах. Річ у тім, що в ті часи роздрібненій Німеччині явно бракувало власної ідентичності, вона навіть не мала єдиної мови. Тож, новостворений міф про Шекспіра-поета, що найбільш яскраво і переконливо відобразив основні риси національного характеру англійців, стимулював процес самоусвідомлення і самоідентифікації німецької нації, сприяючи її об'єднанню.

Деякі діячі німецької культури, а серед них були як літератори (Й.Гете, Ф.Фрейліграт), так і філософи (Г.Гегель, Ф.Ніцше), неодноразово підкреслювали спорідненість німецького національного характеру з гамлетівським. Принца Датського, чия бездіяльність, на їхню думку, зумовлювалася надмірною схильністю до саморефлексій та розривом між думкою і волею, вони вважали дзеркальним відображенням сучасного німця, який багато теоретизує та рефлексує, але не здатний до рішучих дій і єднання.

У двадцяті роки XIX століття в німецькому шекспірівському дискурсі поступово почала викристалізовувалася тенденція критичного ставлення до культу Шекспіра та романтичного міфу про нього. Процес деміфологізації, розпочатий Й.Гете, X.Д.Граббе та ін., призвів до певної десакралізації постаті Шекспіра, а це, у свою чергу, дало імпульс для стрімкого розвитку суто наукового вивчення як біографії, так і художньої спадщини англійського генія.

У ЧЕТВЕРТОМУ РОЗДІЛІ - “Аналітичний рівень німецького шекспірівського дискурсу: від літературно-критичних розмислів до інституалізації наукових пошуків” - проаналізовано характер дискусій стосовно поетики та естетики шекспірівської драми, які сприяли зародженню наукового вивчення творчості англійського драматурга.

У підрозділі 4.1 представлений огляд і аналіз літературно-критичних розмислів німецької духовної еліти щодо шекспірівської творчої спадщини.

Рецепція Шекспіра в Німеччині другої половини XVIII - першої половини XIX століття здійснювалася в контексті інтенсивних естетичних та філософських пошуків. Німецькі просвітники і преромантики (Г.Лессінг, Й.Гердер, Г.Герстенберг, Я.Ленц, Й.В.Гете, Ф.Шіллер), які переймалися проблемами національної самоідентифікації, вважали, що саме трагедія повинна сприяти пробудженню національної самосвідомості німців. Найгеніальнішим автором трагедій вони проголошували саме Шекспіра, якому вдалося з надзвичайною силою узагальнити й виразити не тільки природну сутність людини, динаміку її почуттів і силу пристрастей, але й дух своєї нації.

Німецькі літератори кінця XVIII століття (Й.Гердер, Й.В.Гете, Ф.Шлегель), аналізуючи драматургію Шекспіра, порівнювали його п'єси зі спадщиною античних поетів, вказували на оригінальність ідей англійського драматурга, визнаючи його творчість взірцем для наслідування при створенні власних трагедій.

Згодом романтики, що спиралися на дослідження просвітників і штюрмерські трактування шекспірівських творів, додали нових імпульсів у дискусію стосовно спадщини англійського драматурга та перспектив розвитку національної театральної традиції. При цьому в центрі уваги А.Шлегеля, Л.Тіка, Р.Вагнера та ін. перебували питання, пов'язані з художньою структурою шекспірівської драми, специфікою поєднання трагічного та комічного у художньому просторі його п'єс, характером використання фантастичного і чудесного.

Динаміка аналізу драматургії Шекспіра, що на перших етапах характеризувалася здебільшого лише започаткованим ще Г.Лессінгом загальним оглядом його трагедій, згодом, у працях Г.Гетнера, О.Людвіга і Г.Фрайтага, набула потужності за рахунок розширення кола теоретичних питань. В поле зору літературних критиків 1850-1870-х років потрапили такі проблеми, як художній метод драматурга та специфіка його історизму. Важливу роль у розгортанні німецького шекспірівського дискурсу відіграли і філософи, зокрема Ф.Шеллінг, Г.Гегель, Ф.Ніцше. Їх цікавила здебільшого психологія та логіка вчинків шекспірівських персонажів, а також масштабність і характер драматичних конфліктів.

Таким чином, вдаючись до аналізу драматургії Шекспіра, німецькі діячі культури, літературні критики та філософи не тільки сприяли тому, що широкий німецький загал більш глибоко розумів її ідейно-смислову глибину і художню цінність, але й долучалися до розв'язання гостроактуальних проблем національного культурного і політичного життя.

У підрозділі 4.2 аналізується інституалізація шекспірознавчих пошуків у німецькому культурному просторі.

Одним із численних наслідків загального захоплення німецької нації постаттю і творчістю Шекспіра, яке зародилося у XVIII столітті й набуло розвитку в епоху романтизму, стала подальша інституалізація шекспірівського дискурсу. Під інституалізацією мається на увазі процес створення онтологічних гарантів, спрямованих на легітимізацію і популяризацію наукового та загальнокультурного інтересу до постаті В.Шекспіра, а також на збереження, стимулювання і поглиблення рецепції його творчості у німецькому культурному просторі. Одним із таких онтологічних гарантів є, зокрема, Німецьке шекспірівське товариство, засноване у 1864 р. впливовим у фінансових і політичних колах промисловцем В.Ехельгаузером, який був палким шанувальником геніального англійського драматурга.

І хоча у суто хронологічному плані створення цієї інтелектуально-культурницької асоціації виходить за межі аналізованого періоду, розгляд початкової фази її діяльності в даній дисертації є науково виправданим. Німецьке шекспірівське товариство правомірно вважати цілком закономірним результатом розгортання літературно-критичних розмислів просвітників, преромантиків і романтиків, інституціональним втіленням попередніх інтенсивних наукових пошуків німецьких літературних критиків, філософів, театрознавців. Суспільне визнання та публічне проголошення Шекспіра об'єктом наукового вивчення і популяризації призвели до суттєвих зрушень у самій природі німецького шекспірівського дискурсу, до появи нової його якості, що не в останню чергу детермінувалася академізмом. Популяризаторський імператив у рецепції творчості великого англійця поступово поступився місцем інтерпретативно-дослідницькому, а шекспірівська критика сама стала об'єктом теоретичного дослідження, розширивши межі шекспірівського дискурсу.

У зв'язку з інституалізацією шекспірівської константи в Німеччині виникла нова хвиля інтересу до творчості великого англійця: його п'єси не сходили зі сцен театрів, з'являлися нові бібліографічні та довідкові видання, була створена шекспірівська бібліотека, якій у майбутньому судилося стати одним із найбільших спеціалізованих зібрань на континенті. Німецькі переклади його творів почали активно перевидаватися: у 1867 р. виходить друком дев'ятитомне видання Шекспіра під редакцією Ф.Дінгельштедта, у 1867-1871 рр. - дванадцятитомне, під редакцією Г.Ульріці, протягом 1867-1872 рр. перекладач і літературний редактор Ф.Боденштедт видав 38 томів шекспірівських творів. Особливу цінність і сьогодні зберігають двадцятитомне видання В.Ехельгаузера (1870-1878), де, крім текстів Шекспіра, представлені переробки його п'єс для німецької сцени, та шекспірівські лексикони Н.Деліуса (1852) і О.Шмідта (1866). За ініціативи Ф.Боденштедта з 1865 року починає видаватися шекспірівський збірник “Shakespeare Jahrbuch”, на сторінках якого друкуються найрізноманітніші критичні матеріали, літературознавчі розвідки, театральні рецензії.

Німецьке шекспірівське товариство значною мірою сприяло встановленню тісного зв'язку між науковим вивченням тексту та сценічною практикою. Одним із важливих здобутків діяльності товариства був також і накопичений організаційний досвід, який згодом був запозичений при створенні аналогічних асоціацій чи наукових угрупувань. Невдовзі в Німеччині виникли товариства шанувальників Й.Гете, Г.Клейста, Х.Д.Граббе. Доречно пригадати тут і Українське шекспірівське товариство, яке було засноване саме у Німеччині: 25 серпня 1957 p. у Гейдельберзі за ініціативи Д.Чижевського, Я.Рудницького, І.Костецького була створена наукова група, яка проводила конференції шекспірознавців з числа українських емігрантів, стимулювала українські переклади Шекспірових творів.

У висновках запропоновано стислий виклад результатів дослідження.

Наприкінці XVIII століття в німецькому культурному ареалі розпочинається формування шекспірівського дискурсу, основними формами оприявлення якого стали такі культурні практики, як театральні постановки і переклади Шекспірових творів, шекспірівська критика, а також найрізноманітніші прояви інтертекстуальності: зародження і канонізація шекспірівського міфу, концепт німецького гамлетизму, висока частотність шекспірівських алюзій і ремінісценцій у творах німецьких письменників, деміфологізація постаті англійського драматурга та започаткування власне наукового вивчення шекспірівського канону та ін.

У процесі аналізу німецького шекспірівського дискурсу було виокремлено три основні рівні його розгортання, відповідно до трьох основних видів рецепції Шекспіра в інокультурному контексті: репродуктивний, продуктивний та аналітичний. В реальності культурного буття ці три рівні не були чимось автономним, а взаємодіяли, перехрещувалися та контактували між собою. Поява перших перекладів шекспірівських п'єс, здійснених Х.Віландом (репродуктивний рівень), уможливила німецькомовні театральні постановки Ф.Шредера та Ф.Хойфельда (репродуктивний рівень). Знайомство широкого німецького загалу з творами Шекспіра сприяло стрімкому зростанню його популярності, а це спричинило як критичне осмислення шекспірівських текстів Й.Гердером, Г.Герстенбергом, Й.В. Гете, Х.Д.Граббе, братами Шлегелями, Л.Тіком (аналітичний рівень), так i появу нових перекладів А.Шлегеля, Л.Тіка (репродуктивний рівень). В процесі розгортання шекспірівського дискурсу все відчутніше проступало прагнення німецьких літераторів (зокрема Й.В. Гете, Ф.Шіллера, Я.М. Ленца, Л.Тіка, Е.Т.А. Гофмана та ін.) вступити у творчий діалог з геніальним англійським драматургом, що призводило до шекспіризації їх власних творів (продуктивний рівень).

Аналіз шекспірівського дискурсу в Німеччині другої половини XVIII - першої половини ХІХ ст. крізь призму новітніх методологій (теорії дискурсу, текстології постструктуралізму, рецептивної естетики) уможливив системний розгляд німецької рецепції шекспірівського канону як цілісної парадигми. Сформована в інтелектуально-духовному контексті преромантизму і романтизму, ця парадигма заклала надійні епістемологічні основи подальшого засвоєння світовою культурою творчого доробку видатного англійського драматурга. Досвід німецької популяризації і вивчення Шекспіра виявився надзвичайно цінним для інших культурних спільнот, що сприяло більш глибокому осягненню шекспірівського феномену, визначенню його місця і ролі в історії Західної цивілізації.

шекспірівський романтизм німецький аналітичний

Основні положення відбиті в таких публікаціях автора

1. Специфіка інтерпретації трагедій В.Шекспіра німецькими просвітниками Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005. - С. 212-215.

2. Онтологічні та гносеологічні передумови виникнення шекспірознавчого дискурсу Німеччини XVIII століття // Держава та регіони. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006. - Випуск 2. - С. 30-35.

3. Шекспірознавчий дискурс Німеччини: механізми інституалізації // Науково-методичний журнал “Наукові праці” Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили комплексу “Києво-Могилянська академія” - Миколаїв, 2006. - Випуск 46. - С. 112-117.

4. Міфологізація та деміфологізація творчості В.Шекспіра в Німеччині кінця XVIII - першої половини XIX ст. // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. - Черкаси: ЧДТУ, 2007. - С. 161-165.

5. Специфіка рецепції образу Гамлета в Німеччині XIX століття // Держава та регіони. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007р. - Випуск 1. - С. 20-23.

6. Специфіка репрезентації драматургії В.Шекспіра на німецькій сцені кінця XVIII - початку ХІХ ст. // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2007. - С. 194-198.

Додаткові публікації:

1. Німецькі просвітники про структуру Шекспірової драми // Збірка матеріалів ІІ Міжвузівської конференції молодих учених. - Донецьк, 2004. - С. 255-256.

2. Перші німецькомовні переклади шекспірівських творів: особливості перекладацьких установок // Матеріали наукової конференції “Переклад у ХХІ столітті”. - Харків: Військовий інститут внутрішніх військ МВС України, 2005. - С. 48-49.

3. Специфіка рецепції Шекспіра німецькими романтиками // Дні науки: Зб. тез доповідей в 4 т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 2006. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006. - Т.4. - С. 269-271.

Анотація

Хитрова-Бранц Т.В. Шекспірівський дискурс в німецькій літературі преромантизму та романтизму: генезис, механізми структурування, провідні конституенти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04. - література зарубіжних країн. - Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація є першим у вітчизняному літературознавстві комплексним дослідженням німецького шекспірівського дискурсу другої половини XVIII - першої половини ХІХ ст.

Дисертантка пропонує власну дефініцію поняття шекспірівського дискурсу, досліджує генезис, етапи і механізми його структурування.

Аналіз шекспірівського дискурсу на трьох рівнях (репродуктивний, продуктивний, аналітичний) дозволив висвітлити особливості перекладів та театральних репрезентацій шекспірівської спадщини в Німеччині, виокремити основні конституенти шекспірівського дискурсу Німеччини часів преромантизму та романтизму (міф про Шекспіра, німецький гамлетизм, деміфологізація), а також розглянути інституалізацію інтересу до Шекспіра в Німеччині ХІХ століття.

Ключові слова: шекспірівський дискурс, шекспіризація, преромантизм, романтизм, переклад, сценічна репрезентація, німецький гамлетизм, шекспірівський міф, деміфологізація.

Аннотация

Хитрова-Бранц Т.В. Шекспировский дискурс в немецкой литературе предромантизма и романтизма: генезис, механизмы структурирования, главные конституэнты. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2008.

В данной диссертации впервые проводится системное исследование шекспировского дискурса в Германии периода предромантизма и романтизма.

Анализ особенностей возникновения интереса немцев к творчеству английского драматурга дает основания утверждать, что в культурном ареале Германии второй половины XVIII века начинается формирование специфического социокультурного феномена, который в данной диссертации обозначен как шекспировский дискурс. Этому способствовал ряд социокультурных (феодальная раздробленность, княжеский абсолютизм, слабость национальных позиций немецкой литературы во времена раннего Просвещения, поиск новых эстетических ориентиров) и гносеологических (сопоставление немецкого национального духа с английским на основе общих германских корней, предпочтение, которое представители немецкого Просвещения отдавали английскому художественному вкусу перед французским, соотнесение Шекспира с концептом гениальности, признание английской сценической традиции изображения характеров наиболее соответствующей требованиям немецкой действительности) факторов. Под шекспировским дискурсом имеется в виду присутствие Шекспира в немецком культурном контексте, что способствовало возникновению целого ряд разноплановых интерпретационных стратегий и появлению оригинальных интеллектуально-духовных продуктов, в основе которых - слово английского гения.

Своеобразие восприятия творчества Шекспира в немецкой культурной парадигме предромантизма и романтизма исследуется в свете таких современных методологий как теория дискурсивности (М.Фуко), текстология постструктурализма, в частности теория интертекстуальности (Р.Барт, Ю.Кристева, Ж.Женетт и др.), рецептивная эстетика (В.Изер, Г.Яусс) и имагология (Д. Наливайко, В.Орехов).

В процессе исследования установлено, что основными формами выражения немецкого шекспировского дискурса второй половины XVIII - первой половины XIX в. были такие культурные практики как переводы, театральные постановки шекспировских произведений, а также разнообразнейшие проявления интертекстуальности: шекспировский миф, концепт немецкого гамлетизма, шекспировские аллюзии и реминисценции в творчестве немецких писателей, демифологизация личности английского драматурга и собственно научное изучение шекспировского канона.

Диссертантка разрабатывает структурную модель анализа шекспировского дискурса, дифференцируя три уровня его существования в соответствии с тремя основными видами рецепции Шекспира в инокультурном контексте: репродуктивный, продуктивный и аналитический. В реальности культурного бытия эти уровни не являлись чем-то автономным, а взаимодействовали, пересекались и контактировали между собой. Первые переводы Шекспира, выполненные К.Виландом (репродуктивный уровень), сделали возможными немецкоязычные театральные постановки Ф.Шредера (репродуктивный уровень), а также повлекли за собой критическое осмысление шекспировских текстов Й.Гердером, И..В.Гете, Д.Граббе, братьями Шлегелями, Л.И.Тиком (аналитический уровень) и появление новых переводов А.Шлегеля (репродуктивний уровень). Это привело к ощутимой шекспиризации собственных произведений немецких писателей, в частности И.В.Гете, Ф.Шиллера, Я.М.Ленца, Л.И. Тика, Э.Т.А. Гофмана (продуктивный уровень).

Ключевые слова: шекспировский дискурс, шекспиризация, предромантизм, романтизм, перевод, театральная репрезентация, немецкий гамлетизм, шекспировский миф, демифологизация.

SUMMARY

Khytrova-Branz T.V. Shakespeare discourse of German pre-Romantic and Romantic Literature: genesis, mechanisms of structuring, principal constituents. - Manuscript.

A thesis for the degree of candidate of Philology. Speciality 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Dnipropetrovsk National University named after Oles' Honchar. -Dnipropetrovsk, 2008.

It's for the first time that the complex research of German Shakespeare discourse of the 1750s - 1850s has been carried out in Ukrainian literary studies.

The author of the thesis gives her own definition to the concept of Shakespeare discourse, studies its genesis, phases and mechanisms of structuring.

The analysis of Shakespeare discourse made on three levels (reproductive, productive and analytical) permitted to evince the peculiarities of translations and stage representations of Shakespeare heritage in Germany, to state the principal constituents of Shakespeare discourse in pre-Romantic and Romantic German Literature (Shakespeare myth, German Hamletism, demythologization) as well as to consider the institutionalizing of the interest in Shakespeare in the 19th century Germany.

Key words: Shakespeare discourse, Shakespearization, pre-Romanticism, Romanticism, translation, stage representation, German Hamletism, Shakespeare myth, demythologization.

Размещено на Allbest.ur