Біблійна герменевтика української польськомовної прози кінця XVI – початку XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Біблійна герменевтика української польськомовної прози кінця XVI початку XVII ст.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження спрямована на комплексне дослідження всіх засобів біблійної інтерпретації української польськомовної прози поберестейської доби. Необхідність такого аналізу постає із відносної недослідженості творчих граней письменників-полемістів цього періоду і художнього осмислення ними релігійних проблем. Польськомовний творчий доробок українських полемістів вимагає переосмислення на тлі літературних явищ і релігійно-культурних процесів кінця XVI початку XVII ст. в Україні та Європі.

Особлива увага звернена на численні переклади Святого Письма національними мовами, зокрема польською та українською, що мало значний вплив на формування біблійної герменеї поберестейської доби в Україні і її рецепцію у полемічній польськомовній прозі. Серед польських перекладів Біблії на той час найбільш поширеними були католицькі Біблії Леополіти і Вуйка, які містили багато ідентичних фрагментів (на сучасному етапі біблістики найбільш поширеною залишається так звана Біблія Тисячоліття); в українській версії значної популярності набула Острозька Біблія (її сучасний переклад здійснив о. Р. Турконяк), з-поміж протестантських перекладів Святого Письма особливо виділялися Берестейський та Несвізький. Поряд з цими опрацюваннями грецької Септуагінти надалі була популярною латинськомовна Вульгата, до цитування якої неодноразово вдавалися і полемісти поберестейського періоду. Усі ці біблійні версії враховані нами під час вивчення інтерпретації сакралій у польськомовних полемічних трактатах, зразках кореспонденції, похоронних проповідях тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукової теми Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України «Академічна історія української літератури» (державний реєстраційний №0101U002081). Тема роботи затверджена на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література», протокол №1 від 25 березня 2008 року. Праця, зосереджена на всебічному вивченні полемічної спадщини українських письменників у межах єдиної загальноєвропейської субкультури, відповідає напрямку наукових досліджень «Київських полоністичних студій», тематично споріднена з діяльністю Інституту літературних досліджень Польської академії наук у Варшаві.

Мета дисертаційної праці полягає у комплексній систематизації біблійних образів, паралелей та співвідношень прози поберестейської доби для представлення розвитку художніх методів зображення, які в ході міжконфесійної полеміки поступово переважили релігійний та історично-документальний фактаж. Поставлена мета передбачає розв'язання комплексу завдань:

аналіз історичних процесів, які вплинули на формування творчої спадщини полемічного характеру письменників поберестейської доби;

оцінка і порівняння рівня художньої образності полемічних памфлетів безпосередньо в ході проведення Берестейської унії і після її підписання, зокрема в творчості Іпатія Потія, Мартина Броневського, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Іллі Мороховського, Андрія Мужиловського, Лева Кревзи та ін.;

визначення моделей релігійної свідомості кінця XVI початку XVII ст. і класифікація на цій основі символічної лексики поберестейської полемічної прози в Україні, писаної польською мовою;

дослідження індивідуалізації та типологічних особливостей біблійної герменевтики кінця XVI початку XVII ст. в Україні;

реконструкція вертикальних і горизонтальних моделей взаємозв'язків різних художньо-образних засобів, безпосередньо чи опосередковано почерпнутих зі Святого Письма;

визначення риторичної обумовленості біблійної персвазії польськомовних полемічних творів поберестейського періоду з урахуванням взаємопроникнення грецького і гебрейського типу риторики;

виявлення механізмів метафоризації лексики на основі систематизованої біблійної герменеї досліджуваного періоду.

Матеріалом дослідження слугувало 27 полемічних польськомовних праць кінця XVI початку XVII ст., а також сучасна польська Біблія Тисячоліття і чотири видання старопольських тлумачень Святого Письма авторства Якуба Вуйка.

Об'єктом дослідження є текстовий масив польськомовної прозової спадщини українських письменників поберестейської доби і їх польських та вітчизняних опонентів з метою класифікації апологетичного використання біблійних засобів персвазії.

Предмет дослідження засоби сакралізації слова, використані у Святому Письмі і опосередковано в поберестейській польськомовній полеміці.

Теоретичні засади зумовлені обраним матеріалом і поставленими завданнями. У роботі застосовано типологічний, порівняльно-історичний, генетичний методи дослідження у межах загальної теорії інтерпретації і біблійної герменевтики та екзегетики зокрема, а також метод дослідження історії ідей і метод аналізу дискурсу.

Зважаючи на гетерогенність досліджуваних текстів, методологію дисертації становлять також герменевтичні принципи, у межах вітчизняної літератури теоретично опрацьовані та систематизовані З. Лановик: єдності Старого і Нового Заповітів, принцип повноти значень, смислової прогресії, вибірковості, першопочатковості вживання, методи паралельних місць і багатозначності, етнічно-культурний, хронометричний, компаративний, моральний, порівняльний, селективний, алегоричний, символічний, типологічний, параболічний христоцентричний, контекстуальний, інтертекстуальний і метатекстуальний принципи дослідження біблійної герменевтики. Вони визначаються, у відповідності з інтерпретаційними парадигмами Біблії історичної, релігійної, культурологічної, географічної та біологічної, як «основні методи тлумачення». Окремого вивчення вимагає авторська парадигма як тип психологічної інтерпретації.

Методологічною основою дисертації стали праці теоретиків та істориків літератури: українських І. Вагилевича, І. Франка, М. Грушевського, Д. Чижевського, М. Возняка, Л. Ушкалова, З. Лановик, В. Антофійчука, А. Нямцу, Н. Алексеєнко, П. Яременка, С. Абрамовича, Ю. Ісіченка, І. Бетко, В. Сулими, Г. Чуби, П. Загайка, В. Короткого, О. Мишанича, Н. Поплавської та ін.; зарубіжних Д. Фріка, Ю. Длугоша, Я. Билінського, Т. Грабовського, О. Наумова, Р. Лужного, С. Савицького, Ч. Бартніка та ін. Зокрема, особлива увага присвячена інтерпретаційній теорії Н. Фрая, який систематизував біблійну символіку в межах її літературного використання, і П. Рікера, який, представивши конфлікт інтерпретацій, повертає сучасного дослідника літератури до первинності сакральної сфери і метафоричності мислення. Синтез Біблії і риторики відображений у працях М. Королька, Т. Беньковського, Р. Мейнета, Г. Вернера, М. Сімонетті тощо.

Полемічні твори попередніх літературних періодів в Україні на сучасному етапі розвитку медієвістики були детально опрацьовані в монографічних працях В. Шевченка і Ю. Пелешенка. Науковий здобуток цих учених врахований при вивченні полеміки поберестейської доби.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше систематизовано біблійну паренетику українських польськомовних творів поберестейського періоду, а також скласифіковано її відповідно до рівня метафоричності слова, його духовного смислу і структурного аналізу полемічних текстів. Окремо розглянуто принцип апологетики у веденні літературних диспутів на основі теологічної тематики. Проведено паралелі поміж іманентним і трансцендентним рівнями символічного зображення, почерпнутого зі Святого Письма. Доведена залежність виникнення барокового «богомислення» і концептуальності від художньо-образного фактажу прози поберестейської доби. Дослідження проведено на основі відомого принципу біблійної герменевтики Філона Александрійського в тісній взаємозалежності зі східною школою ейдетичної філософії Імені. До такого поєднання спонукали дисертанта праці П. Рікера і Н. Фрая, які представляють теоретичну основу біблійної герменевтики в літературі. Доведено, що в польськомовній прозі кінця XVI початку XVII ст. в Україні біблійні впливи значно переважали грецьку міфологічно-язичницьку основу, а своєрідний сарматський колорит створювали національні мотиви. Водночас із продовженням сакральних літературних традицій давньої Русі, прозу поберестейської доби формували західні пробарокові тенденції, чому сприяла спільна тематика полемічних писань, можливість апологізації внаслідок мовної поліваріантності та універсальність біблійного метадискурсу.

Обрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Результати дослідження основані на багатьох польськомовних полемічних творах різноманітних жанрів, із врахуванням епістолярної і проповідницької, зокрема похоронної, спадщини, а також зразків поезії і українськомовних творів полемічного спрямування. Особлива увага звернена на різний час виникнення памфлетів, на основі чого представлено процес десакралізації ієрофаній з паралельним наростанням метафоризації образної лексики. Твори опрацьовано в апологетичній взаємозалежності, що дає можливість простежити за ланцюговим принципом уживання риторичних засобів біблійної персвазії і надає досліджуваному матеріалові статусу біблійного дискурсу в межах єдиної європейської субкультури. Таким чином дисертант продовжує традиції вітчизняних медієвістичних досліджень, не відкидаючи вагомого наукового внеску польської наукової школи у вивченні польськомовних полемічних писань поберестейської доби, створених на межі східнослов'янських культур.

Наукове значення роботи:

Пропонована кандидатська дисертація передусім покликана заповнити значну інформаційну та аналітичну прогалини, які виникли в українському літературознавстві з ідеологічних причин у часи тоталітарного радянського режиму внаслідок накладення вето на вивчення Біблії взагалі та її впливу на літературу зокрема. Поєднання різноманітних методів наукового дослідження у межах єдиної біблійної інтерпретації дає змогу схарактеризувати її східну та західну парадигми з метою представлення інтертекстуального рівня літератури кінця XVI початку XVII ст.

Урахування історичного аспекту формування досліджуваного літературного періоду дозволяє здобувачеві систематизувати відомості про Берестейську унію, що сприяє поглибленому вивченню вітчизняної історії на тлі спільної слов'янської літературної спадщини.

Розгляд теологічної тематики й аналіз рівня сакралізації лексики дозволяє стверджувати, що досліджуваний матеріал претендує на статус богословських трактатів, що, в свою чергу, спонукає сучасних богословів до вивчення розвитку біблійної герменевтики як інтердисциплінарної галузі.

Риторична насиченість польськомовної прози на межі XVI і XVII ст. свідчить про поєднання в межах біблійної персвазії грецької та єврейської риторик, що дозволяє вивчати під новим кутом зору художньо-інтерпретаційний рівень вітчизняної літератури. Конгломерат таких, на перший погляд, суперечливих засобів дослідження представляє процеси сакралізації та десакралізації слова з метою повернення йому первинного метафоричного смислу.

Практичне значення отриманих результатів полягає в подальшому їх використанні під час поглибленого і комплексного вивчення польськомовної спадщини письменників-полемістів кінця XVI початку XVII ст. в Україні та обумовленості парадигми українського бароко. Біблійна інтерпретація польськомовних полемічних творів сприятиме застосуванню цього методологічного аспекту в ході вивчення впливу Біблії на літературу різних історичних періодів від давнини до сучасності. Досвід дисертаційної праці також принесе практичну користь у вузівському викладанні загального курсу історії української літератури, проведенні спецкурсів і спецсемінарів, прислужиться при написанні нових підручників та посібників з української літератури.

Основні положення, які винесено на захист:

1. Розвиток біблійної інтерпретації у вітчизняній літературі як шлях інтегральної сакралізації суспільства у вимірі Слова.

2. Історично-документальний характер польськомовної полеміки кінця XVI - початку XVII ст. в Україні як важливої складової полемічного метадискурсу вітчизняної літератури.

3. Апологетичні засади вживання біблійної герменеї в українській польськомовній прозі поберестейської доби.

4. Богословський вимір біблійної герменевтики польськомовної полемічної літератури на основі проблематики Берестейської унії.

5. Синтез літерального і духовного смислів сакралій як один з основних проявів впливу Біблії на поберестейську польськомовну прозу.

6. Первинний та похідні метафоричні рівні біблійної символіки української польськомовної літератури на межі XVI і XVII ст.

7. Поєднання іманентної і трансцендентної семіосфер поберестейської польськомовної прози в Україні.

Особистий внесок здобувача. Автор дослідження одноосібно зібрала, проаналізувала і систематизувала біблійно-персвазійний матеріал польськомовних полемічних творів, написаних українськими письменниками наприкінці XVI на початку XVII ст. на тему Берестейської унії. При цьому вперше зроблена спроба поєднати теоретичні концепції герменевтичного аналізу александрійської та антіохійської (у сучасному розрізі західної та східної) інтерпретаційних шкіл на праксеологічній основі. Здійснено порівняльний аналіз використання біблійної паренетики польськими та українськими полемістами і доведено, що саме руські культурні осередки передусім сприяли веденню теологічно-літературної дискусії довкола питань міжконфесійного поєднання. Значну роль теж відіграли переклади Святого Письма на українську мову і їх переспіви.

Апробацію результатів дисертації здійснено в процесі її обговорення у відділі давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та відділі давньої літератури Інституту літературних досліджень Польської Академії Наук у Варшаві, а також на міжнародних наукових конференціях:

ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень «2003» (2027 жовтня 2003 р., Дніпропетровськ Дніпродзержинськ Київ);

Міжнародній науковій конференції «Україна і Польща: діалог культур. Мовно-літературні та суспільно-політичні відносини» (2930 жовтня 2003 р., факультет україністики ВДУ ім. Лесі Українки, м. Луцьк);

Міжнародній конференції « Українська школа в літературі і культурі українсько-польського пограниччя» (914 жовтня 2004 р., Київ Умань);

ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень «2004» (2130 червня 2004 р., Дніпропетровськ);

Міжнародній науково-практичній конференції «Європейський вимір української полоністики» (11-13 жовтня 2007 р., Київ Умань Ірпінь);

IV Міжнародній науково-практичній конференції «Наукове мислення інформаційного віку - 2008» (15-31 березня 2008 р., Дніпропетровськ - Прага);

Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми філології та перекладознавства» (20 березня 2008 р., Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»);

Міжнародній науковій конференції «Взаємодія етнічних і планових мов у контексті європейської інтеграції» (1012 квітня 2008 р., ВНУ ім. Лесі Українки, м. Луцьк).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено у монографії, тринадцяти статтях українською мовою, одній науковій публікації польською мовою (Пьотркув Трибунальский, 2005) і трьох тезах доповідей на міжнародних конференціях.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів (кожен містить кілька підрозділів), висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 210 сторінок, з них 181 сторінка основного тексту. Список використаних джерел містить 339 видань, в тому числі 32 основні джерела (польськомовні твори кінця XVI - початку XVII ст.) і 307 літературно-критичних статей і досліджень українською та іноземними мовами.

Основний зміст дисертації

полемічний письменник персвазія біблійний

У вступі обрунтовано актуальність обраної теми, названо основні методологічні засади, подано загальну характеристику роботи, встановлено мету та завдання, визначено об'єкт дослідження.

У першому розділі «Біблія як джерело полемічної польськомовної літератури кінця XVI початку XVII ст. в Україні» представлено методологічну основу кандидатського дослідження, яка знайшла своє вираження у використанні біблійної герменевтики в літературі поберестейської доби як конгломерату принципів і методів, що покликані відображати процес сакралізації і десакралізації Слова. З цією метою в історично-теоретичному розрізі представлено загальне поняття герменевтики (підрозділ 1.1. «Герменевтика: актуалізація поняття») з детальним аналізом розвитку біблійної інтерпретації зокрема (підрозділ 1.2. «Біблійна інтерпретація як один із видів герменевтичного осмислення літератури»). На підставі опрацьованої теорії проаналізовано загальні тенденції впливу Святого Письма на вітчизняну літературу від її витоків до кінця XVI ст. часу проголошення Берестейської унії.

В основу теоретичного підґрунтя дисертаційного дослідження покладено тезу П. Рікера щодо сакрального смислу слів, який знаходиться у фазі забуття і потребує реконструкції задля виявлення його символічного наповнення і первинної метафоричності. Доповнюючою ланкою цього твердження стала систематизація біблійних образів у літературі, запропонована канадським ученим Н. Фраєм. Уся історія розвитку герменевтики і біблійної інтерпретації зокрема це, по суті, аналіз процесу наближення національних культур до божественної природи Слова, яке, згідно з Біблією, є животворчим началом. З іншого боку, цей процес секуляризаційний, позитивним аспектом якого є надання сакраліям суб'єктивних художньо-образних характеристик і відмежування їх від власне богослів'я.

Методологічна класифікація сакралій в українській польськомовній літературі поберестейського періоду здійснена дисертантом згідно з дослідженням С. Савицького, який запропонував визначення її семи рівнів, з чого випливає, що методика герменевтичних досліджень полягає не на максимальному визначенні кількості сакральних знаків, а передусім на виявленні значення, яке творить sacrum всередині досліджуваного твору чи творчого напрямку.

Ейдетичний смисловий фундамент, унаслідок реконструкції Першоджерела, надає можливість сучасним дослідникам біблійної герменеї в літературі проаналізувати співвідношення sacrum - profanum із визначенням рівня архаїчної метафоричності творчого фактажу на кожному літературному етапі. У випадку з поберестейськими польськомовними дебатами на наших землях маємо справу з симбіозом давньогрецької та семітської риторик, на чому наголошує М. Королько. Основні риторичні засоби, які були використані полемістами поберестейської доби в польськомовних трактатах, теоретично обґрунтовані і систематизовані дисертантом у підрозділі 1.3. «Синтез риторики і біблійної паренетики». При цьому звернена особлива увага на інтерпретаційну школу Лавта (Бенґеля) із врахуванням семантичної конкретизації, антитетичності, паратактичності, паралельних і концентричних структур Святого Письма. На цю концепцію тлумачення семіосфери накладається христологічний аспект Нового Заповіту з грецьким типом мислення. У герменевтичному розрізі це, в свою чергу, представлено як спроба поєднання антіохійського й александрійського типу інтерпретацій алегоричності прихованих сенсів, які будуються на буквальному (літеральному) підґрунті та сакральній ейдології Імені. З полемічною, часто глибоко індивідуалізованою, метою використано почерпнуту з Біблії керигматичну «риторику проголошення».

Поряд з безпосередньою інтерпретацією Першоджерела, у підрозділі 1.4. «Біблійна герменея української словесності від витоків до кінця XVI ст.» звернута увага на значний, хоча й посередній, вплив патристичних творів, апокрифів та вітчизняної літератури попередніх літературних епох. Передусім це давньоруські хронікальні матеріали, Києво-Печерський Патерик, писання Кирила Туровського, митрополита Іларіона, повчання Володимира Мономаха, перегринації, моління Данила Заточника тощо.

На рівні з цими джерелами принагідного пізнання біблійного світу, в давній Русі були поширеними перекладні твори релігійного характеру. Найбільшого розповсюдження на наших землях набули патристичні проповіді Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Златоуста, Єфрема Сирійського, а також гомелетична спадщина представників давнього візантійства Григорія Антіохійського, Єрусалимського патріарха Модеста, цісаря Лева Мудрого, митрополита Нікомедії Георгія та ін. Прищеплені на українському культурному рунті, ці твори були перекладені довільно, відповідно до умов східнослов'янського середовища, з певними елементами художньої варіативності. Типологічною залишалася тематика гомілій і традиційна форма їх побудови.

У дисертації звернена увага на індивідуальний підхід давньоруських митців до вживання з літературною метою біблійних парафраз із врахуванням їх типологічних характеристик.

Фрагментарне відтворення традиційної форми проповіді у творах Теодосія Печерського, Луки Жидяти, Климента Смолятича, іконічні споріднені ряди метафорики Святого Письма у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона, драматизація євангельського сюжету та алегоричність біблійних висловлювань у гомілетиці Кирила Туровського, поширені індивідуалізовані парафрази апологетичного звучання в батьківському «Повчанні» Володимира Мономаха та в «Моленії» Данила Заточника - це неповний ряд сакрального образотворення в літературі давньоруської доби, у процесі якого простежується поступова заміна літерального змісту біблійних образів на алегоричний.

Окремо необхідно згадати паломництва русичів у Святу Землю, які знайшли своє відображення в так званих «перегринаціях» описах подорожі з метою поглиблення віри. Найвизначнішою пам'яткою цього жанру в давній Русі вважається «Житье и хоженье Данила, руськя земли игумена». До цього ж стилю арґументації правд віри на початку XVII ст. вдався Мелетій Смотрицький, висвітливши свої духовні пошуки в «Апології» і наступних полемічних творах прокатолицького змісту.

Наступний етап розвитку української літератури включно до кінця XVI ст. не вніс нічого якісно нового в біблійну паренетику перекладних і ориґінальних творів. У межах так званого «другого південнослов'янського впливу», опрацьованого Ю. Пелешенком, поширювалися покутницькі мотиви, ісихазм, богомильство, рух «ожидовілих» і певною мірою візантійські полемічні твори. На особливу увагу в епоху пізнього Середньовіччя заслуговує творчість митрополита Кипріяна, Григорія Цамблака, Євтимія Тирновського, Теодосія Тирновського, Роміла Відинського. Вагомий вклад у тогочасну проповідницьку сферу руського письменства вніс Серапіон Володимирський. Окрім Біблії, на вітчизняну культуру XIIIXV ст. значно вплинули апокрифічні оповідання «Лист небесний», «Сон Богородиці» і «Плач Богородиці».

Унаслідок тісної взаємодії символічного пласту Святого Письма з ориґінальними та перекладними письменами давньої Русі його екзегеза не вступала в значеннєвий конфлікт з семантикою художньо-образної лексики, у результаті чого творився типологічний сакральний метасвіт руської культури. Специфіку вітчизняної біблійної герменеї становили язичницькі фольклорні впливи та поліваріантність образів, сюжетів і мотивів літературних писань. У результаті таких трансформацій ейдетичного змісту у відповідності з біблійною типологією розвинулася сакральна герменевтика полемічної польськомовної прози поберестейської доби.

У другому розділі «Екзистенція Слова Божого від Іпатія Потія до Мелетія Смотрицького» розглянуто основні чинники формування біблійної герменевтики досліджуваного періоду з урахуванням її поетапного розвитку. З огляду на окциденталізацію тодішнього вітчизняного суспільства, поберестейська проза претендувала на статус документалістики і богословських трактатів. Проте слушною є позиція А. Брюкнера, який зазначав, що її образний рівень підносився значно вище над хронологічним і теологічним, даючи початок концептуальності барокового «богомислення».

Передумовами формування біблійної герменеї польськомовної прози поберестейської доби стало декілька основних факторів, серед яких чільне місце займає історичний - з огляду на події, у яких учасники полеміки брали безпосередню участь, будуючи справу унії або виступаючи в ролі її противника з боку православних християн. Детальний його аналіз подано у підрозділі 2.1. «Історико-хронологічний вимір поберестейської полеміки в Україні».

Безпосередньо під час підписання Берестейської унії і відразу після цієї епохальної події в полеміку вступили: з католицького боку Адам Іпатій Потій та Ілля (Йоахим) Мороховський при вагомій підтримці польського єзуїта Петра Скарги, з боку православ'я Леонтій Карпович, Стефан Зизаній, Клірик Острозький, Мартин Броневський та ін. Наступним важливим рушієм пожвавлення літературно-богословського диспуту став вихід у світ твору «Threnos» Мелетія Смотрицького, а третім факт переходу цього автора на уніатство і поява його «Апології». У цей час гострого полемічного звучання набули також антиунійні виступи Захарії Копистенського, Андрія Мужиловського, історичні довідки унійного письменника Лева Кревзи-Ревуського, Тимотея Симоновича тощо.

На Берестейському синоді та антисиноді сформувалися два опонентські табори, які в пошуках переконливості арґументів залучали до міжконфесійної дискусії осіб світських (Костянтин Острозький, Мартин Броневський), що сприяло новаторству авторської парадигми у вживанні біблійної герменевтики. Водночас представники церковної ієрархії (Іпатій Потій, Мелетій Смотрицький, Ілля Мороховський та ін.) вели богословські суперечки, послуговуючись багатою семіосферою Писання для підтвердження релігійних засад дійсності чи фальшивості Берестейської унії.

Як відомо, польською мовою послуговувалися здебільшого представники католицького світу, православні спілкувалися в основному по-українськи. Однак полемічні трактати виходили в світ найчастіше у двох редакціях - паралельно українською і польською мовами, з метою заохочення до дискусії ширшого кола читачів і доступності полемічних писань опонентам.

Учасники польськомовної полеміки часто вживали одні і ті самі біблійні фрагменти для аргументації двох полярних позицій. Подібну функцію виконували цитати з творів Отців Церкви (так звана рання апологетика) і численні покликання на цих авторів як опосередкованого типу біблійної інтерпретації. При цьому представники західного світу християнства для більшої переконливості послуговувалися зразками східного богослів'я і навпаки. У ролі полемічного засобу виступала також латинь (цитати з Вульгати). Унаслідок мовного дуалізму і додаткового цитування латинських текстів українська польськомовна література кінця XVI - початку XVII ст. характеризувалася високим ступенем інтелектуалізації.

При розгляді історичного розрізу досліджуваного матеріалу передусім виявлено його синтетичний характер, зі взаємним наслідуванням і переплетенням біблійних засобів польськомовної прози в цілому. Це явище можемо окреслити як процес апологізації. Унаслідок цього в підрозділі 2.2. «Апологетика як один з основних проявів впливу Біблії на давню українську літературу», опираючись на зразки полемічної польськомовної прози кінця XVI початку XVII ст., представлено загальні принципи апологетичного дискурсу як одну з головних передумов розвитку біблійної герменевтики літератури цього періоду.

Польськомовну тогочасну прозу поділяють на декілька полемічних спрямувань: кореспонденція, полемічні проповіді (зокрема похоронні), документалістика Берестейської унії та її супротивних сил і власне апології. Формально вона була представлена за допомогою типової схеми «теза антитеза», яка дозволяла розглядати окремі трактати не ізольовано, а в тісному семантичному співвідношенні різних точок зору, що, в свою чергу, сприяло виникненню апологетичних «ланцюгів» з їх синкретичним характером починаючи від символічної назви твору і закінчуючи детальним аналізом смислу та структури кожної тези. Протиставність жанрових моделей (трактат, перегринація, лементація, проповідь) становила органічну цілісність.

У дисертації на прикладах трактатів, листів, проповідей, апологій представлена поступова заміна на зламі XVI і XVII ст. політично-теологічної дискусії на літературний процес, де першість належала художньо-образним засобам, основаним на Біблії. Апологія виступала одним з найпоширеніших тогочасних типів дискурсу, у якому таке перетворення могло відбуватися в усій повноті. Цьому слугували також «три кити», на які вона опиралася: пошана до старовини, інтеграція багатьох напрямків суспільної діяльності і типово східний, сарматський колорит. Поєднання європейських і роксолянських рис у польськомовній прозі поберестейської доби в майбутньому спричинило виникнення такого могутнього і неповторного феномену вітчизняної культури як українське бароко. З іншого боку, на цьому етапі становлення літератури сакральний рівень слова, і Слова Божого зокрема, внаслідок політизації біблійного фактажу підлягав значній деградації.

У підрозділі 2.3. «Богословська проблематика українського давнього польськомовного письменства» проаналізовано теологічний аспект формування польськомовної біблійної герменеї поберестейської епохи в літературі. В основу контроверсійних богословських трактатів кожного з полемічних письменників було покладено працю Петра Скарги «O jednoњci Koњcioіa Boїego…» (1577), яка, відповідно до умов Флорентійської угоди (1438-39 рр.), визначила п'ять основних причин поділу християнської Церкви: питання Filioque (щодо походження Святого Духа); форма і суть святого Причастя; суперечка відносно існування чистилища; проблема неба і пекла, вічного і земного раю; верховенство Папи Римського.

Православні письменники, виступаючи проти унії, разом з тим заперечували існування чистилища та партикулярного суду після смерті, походження Святого Духа від Отця і Сина, Причастя у формі пісного хліба та верховну владу Римського єпископа (А. Мужиловський, З. Копистенський, Клірик з Острога, М. Броневський, М. Смотрицький на ранньому етапі творчості та ін.). Паралельно з безпосередніми біблійними посиланнями, ці автори використовували цитати з богословських праць Іренея, Єпіфанія, Йоана Златоуста.

Основні напрямки унійної діяльності щодо римського верховенства викладені Мелетієм Смотрицьким в «Апології» у формі полемічних тез, що ґрунтуються на біблійних фрагментах. У цьому трактаті також стверджувалося, що Святий Дух походить водночас від Отця і Сина, форма Причастя визначалася як незаквашений хліб, а перед пекельними муками чи небесною нагородою існує перехідний етап чистилище. Із тлумаченням М. Смотрицьким теологічних контроверсійних тез погоджувалися І. Потій, І. Мороховський, Л. Кревза-Ревуський та інші полемісти прокатолицького спрямування. Специфікою аргументації уніата Кревзи-Ревуського стало детальне використання ним східного богослужіння для доведення верховенства св. Петра.

Центральною ідеєю полемічних писань залишалася ідея єдності з варіативністю універсального та локального її вирішення. Біблійний вимір цієї проблеми найґрунтовніше опрацьовано в творі І. Потія «O przywilejach nadanych od najjaњniejszych krуlуw polskich i przedniejszych niektуrych dowodach…». Трактат унійного єпископа базувався на ключових парадигмах з Євангелія від Йоана і Послань апостола Павла. Оскільки заклик до єдності в Біблії вийшов з уст самого Ісуса Христа, жодна з конфесійних сторін християнства під час поберестейської полеміки цю авторитетну тему сумнівам не піддавала. Поряд з Остаточним Судом, вона була однією з головних точок дотику Східної і Західної Церков. Розбіжність полягала лише в тому, хто саме претендував на право бути оправданим на Остаточному Суді і кому належало виконувати арбітральну роль у справі церковної єдності. Унійний розкол у ході польськомовної полеміки кінця XVI початку XVII ст. надалі поглиблювався у зв'язку з радикальними протиріччями щодо узгодження правд віри.

У третьому розділі «Генезис «барокового богомислення» в українській польськомовній літературі початку XVII століття» представлено процес становлення літературно-художнього типу мислення на прикладі розвитку біблійної герменевтики полемічних польськомовних писань з вирізненням символічного семіосвіту. У досліджуваних творах спостерігаються згідні з семіцькою логікою два напрямки інтерпретації біблійної паренетики: від загального до індивідуального та від іманентного до трансцендентного. Третім важливим аспектом залишався філонський поділ сенсу на буквальний і духовний «розуми». У світлі такого роду досліджень впливу Біблії на літературу безсумнівним є факт, що Logos i Mithos не становили взаємовиключної суперечності, а взаємно доповнювалися.

У підрозділі 3.1. «Внутрішній характер Слова Божого: від «літерального» до «духовного»» простежена взаємозалежність буквального (дескриптивного) і духовного смислів із врахуванням їх горизонтальних і вертикальних співвідношень. Ідучи за твердженням Л. Ушкалова, маємо справу з граматичним і риторичним інструментаріями біблійної герменевтики, представленими в динаміці сакральних та секулярних смислоутворень. Таким чином зароджується біблійний конкордизм з поширеними рядами метафорики, значною мірою ідентинтифікуючи герменею Святого Письма з образним фактажем польськомовних трактатів поберейстейської доби.

Літеральний сенс різнопланового персвазійного матеріалу, який був використаний під час написання полемічної польськомовної прози наприкінці XVI ст., уповні відображали цитати зі Святого Письма. Важлива роль при цьому відведена численним тогочасним перекладам Біблії з ориґінальних джерел національними мовами. В умовах русько-польського мовного дуалізму та конфесійної неоднорідності на вітчизняних теренах творилася геральдичність сакральної метамови, почерпнута зі Святого Письма і адаптована до специфіки сарматських мотивів.

Перехідною ланкою від літеральності до алегоричного типу відтворення дійсності стала біблійна парафраза. Вона інкрустувалася в контекст полемічних трактатів, не виділяючись з їх загальної структури, надаючи можливість письменникам довільно встановлювати пропорції біблійної паренетики в літературі і на власний розсуд розставляти в ній емоційні акценти. Зважаючи на полемічні завдання авторів прокатолицького та ортодоксійного спрямувань та опираючись на теоретичні засади А. Карпінського щодо парафрази в цілому, можна виділити варіативну, імітаційну, утилітарну та інтерпретаційно-пояснювальну функції біблійних парафраз.

У зв'язку зі значним впливом протестантизму на свідомість М. Броневського і стилістичну специфіку його праці «Ekthesis», яка не допускала імпровізації, парафрази в цього полеміста знаходимо лише принагідно. Натомість уже в «Apokrisis», яким Філалет (швидше за все той же Броневський) опонував твір П. Скарги «Synod brzeski i jego obrona», спостерігається антитетичний принцип застосування парафраз Святого Письма. Далі за свого противника пішов Іпатій Потій у полемічному виступі «Antirresis», оздобивши біблійний стиль висловлювання колоритною гостротою народного мовлення. Одна парафраза в нього тлумачить іншу, представляючи наростаючу прогресію герменевтичного кола. Подібно Клірик Острозький у листах до Потія використовував конгломерат біблійних цитат і парафраз, у смисловому плані надаючи йому обернено пропорційних значень щодо тез супротивника. На якісно новий рівень вивів біблійне парафразування Мелетій Смотрицький, поєднавши у «Треносі» посилання на Старий і Новий Заповіти, надавши їм форми профетичного лементу і персоніфікації. Фактично у всіх польськомовних полемічних трактатах кінця XVI початку XVII ст. в Україні парафраза займала одне з чільних місць серед засобів біблійної персвазії, таким чином надаючи символічному пласту образотворення статусу літеральності і в якості іконічної репрезентації наближаючи його до читача, якому суть вживаної сакральної лексики мала бути вже достеменно відомою.

На зміну винятковому парафразуванню прийшла алегоризація полемічних текстів з концентрацією уваги читача на безпосередніх та віддалених аналогіях зі Святим Письмом, виявлена насамперед у поширених метафоричних рядах. Цій специфіці художнього зображення підпорядкована різноманітна біблійна топіка, а також структурний та стилістичний аспекти.

У підрозділі 3.2. «Біблійна символіка в прозі поберестейського періоду» особливу увагу звернено на роль символів у виявленні внутрішньої суті ієрофаній. При цьому дисертант наголошує, що в основу символічного світу полемічних польськомовних писань після підписання Берестейської унії було покладено систему універсальних прообразів (у Н. Фрая антитипів).

Особливе місце серед сакральних елементів польськомовних творів полемічного характеру займали метафори. Символічність «богомислення» виникала з самої природи Біблії: вона дана Богом, а водночас написана натхненними Ним людьми.

Метафорика чисел (семіцька нумерологія) представлена вибірково, найчастіше з метою зображення повноти божественного начала, що передусім відображали числа три, сім і сорок. У першу чергу велася мова про суть Пресвятої Трійці як одну з головних правд віри. Структура семисвічника Menorah, почерпнута з книг Старого Заповіту, лише частково знайшла відображення у полемічних польськомовних тезах поберестейського періоду її опосередкований характер свідчить про індивідуалізацію біблійної герменеї в літературі і значний вплив грецької риторики на вітчизняну культуру.

Залежно від контексту полемічного твору, згідно з пропозицією Н. Фрая, смислові характеристики біблізмів умовно можна поділити на демонічні, апокаліптичні та проміжні аналогічні. У полемічній поберестейській дискусії такий поділ зазнав певної акомодації, проте часто вживалися теж типові виключно демонічні образи (для осуду опонентів) і виключно апокаліптичні для збереження за собою права достовірності.

Ейдоси чоловічого і жіночого начал в біблійній іменній образності та топоніміці, прийоми іронії, метаморфози, параболи, метонімії, явище парадоксу в Ісусових заповідях, антитези і утворені на їх основі протиставні метафори (ентимемати) все це сприяло виникненню концептів як довершеного художнього засобу, який за зовнішньою суперечливістю приховував комплекс гармонійно поєднаних між собою символічних рядів. Скажімо, в межах концепта будівництва дому на основі сакральних типологій кожним письменником-полемістом поберестейської доби індивідуально обігрувалися образи ґрунту, фундаменту, наріжного каменя, фортеці тощо. Спрацьовувала часто вживана полемічними авторами тактика біблійних контрастів, на основі якої розвинуті протиставні дискурсивні пласти морфологічний, лексичний, синтаксичний, а також герменевтична гра стилем, на якій наголошував Ґадамер.

Підрозділ 3.3. «Синтез іманентного і трансцендентного в давній польськомовній прозі України» підсумовує попередньо розглянутий персвазійний матеріал, систематизуючи герменевичні підходи східної та західної наукових шкіл з метою виявлення ейдетичного підґрунтя наступної барокової літературної епохи в Україні.

Пізнання трансцендентного в польськомовних полемічних текстах і його єдності з іманентною сферою біблійної топіки творів здійснено на підставі загальновідомих семи технік художнього аналізу: контрасту, негації, афірмації, символіки, відокремлення надприродного від земного буття, виявлення безпосереднього і опосередкованого впливу учасників позаземної дійсності та образної системної атрибутики.

Апокаліптичне злиття воєдино простору і часу в понятті вічності, остаточні візії нового неба і нової землі, Церква у ролі ідеальної позаземної структури, представленої в образі Нового Єрусалиму, Дому Божого, Оселі Святих у Біблії носять виключно трансцендентний характер, натомість як засоби польськомовної полемізації довкола унійних питань не позбавлені суспільного звучання, унаслідок чого значною мірою наближали трансцендентальну сферу полемічних польськомовних трактатів до зображуваних в них іманентних реалій з перевагою горішнього «восходження» метафоричного образотворення.

Кульмінацію метафоричної трансцендентності в польськомовній полемічній прозі поберестейського періоду виявлено у двох її яскравих проявах: апокаліптичному вимірі образів і королівській метафорі. У першому та другому випадках в основу було покладено іманентний біблійний матеріал і застосовано метод герменевтичної аналогії. Однак тип королівської метафори не становив статистичного явища. Він формувався поступово впродовж віків, надаючи людському мисленню причетності до сакрального.

У загальних висновках підсумовано результати всього дослідження. Біблійна герменея польськомовної прози кінця XVI початку XVII ст. в Україні була зумовлена історично і представлена в межах теологічної тематики, що надало їй особливої гостроти і проблемного звучання. Це певною мірою поєднало панегіричну і паренетичну спрямованість полемічних послань.

У дисертації доведено, що апологетична антитетичність полемічної польськомовної прози була виражена на лексичному, морфологічному, синтаксичному і, врешті, дискурсивному рівнях. Це відповідало принципу єврейської риторики, основаної на внутрішній образності понять. Біблійний принцип структуралізму в українській польськомовній прозі поберестейського періоду тісно переплітався із властивим східнослов'янському менталітету типом грецької риторики.

Літеральний (буквальний) значеннєвий еквівалент виявлено в цитуванні Біблії, що вказувало на якісно нову перекладацьку діяльність за часів укладення Берестейської унії. Основними джерелами при цьому виступали: латинськомовна Вульгата, переклади польською мовою Святого Письма Леополіти і Вуйка, Острозька Біблія, протестантська Біблія Будного тощо. Перехідним етапом до топіки біблійного характеру стали парафрази з перевагою імітації над емуляцією і збереженням глибинного сакрального змісту. Опосередковану роль відіграли патристичні тексти, подаючи власну інтерпретацію Біблії в літературі.

На основі літеральності формувалися моральний, анагогічний і алегоричний модуси як складові частини префігурації. У межах біблійної герменевтики ноематичний аспект поступово набував типових рис профористики, розвитку якої сприяло біблійне парафразування у всіх його проявах.

Особливого поширення в полемічній прозі поберестейської доби набули біблійні метафори, які, з одного боку, становлять первинну міфотворчу суть слова, з іншого ж внаслідок символічності вуалюють перед сучасним читачем його сакральний рівень. Трансцендентний характер біблійної образності найповніше виражений у вживанні полемістами поберестейського періоду так званого королівського типу метафорики.

Письменники поберестейської епохи відшукали ориґінальний шлях вирішення проблеми щодо справи створення нового політичного дискурсу, основаного на метадискурсі Святого Письма, який ліг в основу образності всієї української літератури. З метою полемізації вони використовували варіативну, імітаційну, інтерпретаційно-пояснювальну й утилітарну парафрази, творячи ряд ейдосів, співзвучних з попередніми літературними епохами. Поряд із цитуванням Святого Письма, ці засоби біблійної персвазії носили не лише типологічний характер, а й слугували довільній художньообразній інтерпретації Першоджерела.

Така іконічна репрезентація виявлена в безпосередньому і опосередкованому, на основі цитувань Отців Церкви, парафразуванні Біблії в полемічних польськомовних писаннях, позитивному та негативному аспектах відтворення первинної метафоричності біблійної паренетики, аналогії як одному з основних видів символічного зображення дійсності, прообразній послідовності зображуваного матеріалу, метаморфозній фігурантивності та варіативній стилізації літературних текстів під Святе Письмо. Смислова прогресія як один з основних принципів трактування Святого Письма знаходила свій вияв у представленні конкордаційних рядів і різнопланової біблійної топіки.

У більшості полемічних творів поберестейського періоду біблійні цитати і парафрази ішли відразу одна за одною, трактуючи попередньо висловлену думку за принципом герменевтичного кола. Ключовими моментами традиції, яку читач був покликаний імпліфікувати в межах власного релігійного досвіду, ставали ті історичні віхи, які сприяли об'єднанню всіх християн в єдину соборну Церкву. Подібний утопізм мислення а саме з такими реаліями мали справу полемісти поберестейської доби спонукав до подальшої міфотворчості і сакралізації суспільного світосприймання, що знайшло відповідний прояв у літературі цього періоду, відсуваючи на століття з царини слова руйнівні секуляризаційні процеси. Навпаки, з'являлися перші пагони концептизму, які з особливою потужністю набули росту в часи діяльності Києво-Могилянської академії. Ще більш потужним літературно-суспільним явищем унаслідок полемічного використання Біблії стало сковородинське «богомислення», яке своєю поетикою перевершило всі попередньо створені сакральні образні пласти.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях

1. Сухарєва С.В. Біблійний вимір української польськомовної прози поберестейської доби: Монографія. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - 209 с (9 др. арк.).

2. Пиза С.В. Мелетій Смотрицький на захист «Apologii peregrinacji do krajуw wschodnych»: біблійні тропи // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - №8. - С. 206-210 (0,2 др. арк.).

3. Пиза С.В. Мартин Броневський - ревний поборник Біблії в українській польськомовній літературі на межі XVI і XVII ст. // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. - №6. - С. 199-204 (0,5 др. арк.).

4. Сухарєва С.В. Синтез Біблії та риторики в польськомовних похоронних проповідях початку XVII ст. на Україні // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. - №1. - С. 16-20 (0,5 др. арк.).

5. Сухарєва С.В. Біблійні мотиви польськомовної полемічної творчості Клірика з Острога // Філологічні студії. - Луцьк: Волин. академічний дім, 2008. - №1-2. - С. 158-164 (0,4 др. арк.)

6. Сухарєва С.В. Богословські тенденції української польськомовної прози поберестейської доби // Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - №2. - С. 199-204 (0,6 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru