Зображення почуттів і переживань у грецькій ліриці ранньої класики (Сапфо, Алкей, Анакреонт, Архілог та ін.)

Історія виникнення лірики як жанру. Особливості лірики в грецькій літературі. Основна тематика пісенної творчості Сапфо, головний мотив її поезії. Тема кохання в ліриці Алкея. Любовна лірика Анакреонта. Емоційність поезії Архілоха як поета нового типу.

Рубрика Литература
Вид научная работа
Язык украинский
Дата добавления 31.08.2015
Размер файла 25,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з історії зарубіжної літератури на тему:

«Зображення почуттів і переживань у грецькій ліриці ранньої класики (Сапфо, Алкей, Анакреонт, Архілог та ін.)»

Виконала

студентка 1 курсу

16-Ж групи

Воскресенська

Наталія Петрівна

План:

Вступ

1. Лірика в грецькій літературі

2. Любовна поезія Сапфо

3. Алкей. Серйозні та цнотливі почуття й переживання

4. Життєлюбець Анакреонт

5. Емоційна поезія Архілоха

Висновок

Вступ

VII-VI ст. до н. е.. - Це час розпочатого у VIII ст. до н. е.. подальшого розповсюдження та вираження світосприйняття греків, що сформувався протягом "темних віків", час великих змін. Греки енергійно перетворювали навколишній і свій власний світ: за кілька століть, що пройшли після напливу дорійців, число жителів неабияк зросло. У VIII ст. до н. е.. вони почали активно колонізувати узбережжя Чорного моря, південні області Італії і Сицилію, а також деякі місцевості Північної Африки. У VII ст. до н. е.. почалося, а в VI ст. особливо посилився рух в самій Греції: тут створювалися демократичні міста-держави. Це був складний, часом навіть досить драматичний процес. У більшості полісів він відбувався так: усі громадяни прагнули мати такі ж права, як і аристократи. В останніх права не віднімалися, але всі ставали рівноправними. Зазвичай це відбувалося не відразу. Лідером обурених громадян найчастіше був аристократ, який ставав правителем, званим тирана. Сучасне значення слова "тиран" походить звідси, але дещо відрізняється від грецького: Грецькою тиранією зазвичай не могли бути абсолютними деспотами. Аристотель дає таке пояснення: "Так як держава складається з двох частин - незаможних і заможних, то слід вселяти тим і іншим, що їх благополуччя спирається на владу тирана, і намагатися, щоб одні ні в чому не терпіли образи від інших. Мета зрозуміла: він в очах своїх підданих повинен бути не тираном, а домоправителем і царем, не грабіжником, а опікуном; він повинен вести скромний спосіб життя, не дозволяти собі надмірностей, знатних залучати на свій бік своїм поводженням, а народом керувати за допомогою демагогічних прийомів". Тиранія була недовговічною, після повалення тиранів затверджувалася демократія. Під час цих змін, в VII-VI ст. до н. е., з'явився новий жанр - лірика. лірика грецький література поезія

1. Лірика в грецькій літературі

Лірика - це поезія, яка співалася або декламувати в супроводі ліри, а іноді - флейти. У античні часи термін "лірика" (Явище з'явилося раніше, ніж термін. Назва "лірика" від слова "ліра" запропонували філологи елліністичного часу) фіксував лише зовнішні ознаки жанру (акомпанемент), але потрібно підкреслити, що VII-VI ст. до н. е. - Це час появи в Європі та ліричної поезії в сучасному сенсі слова. Тут важливі дві речі: по-перше формується вірш як літературний твір, що має певний обсяг і форму, по-друге, з'являється поезія індивіда, в якій переважає розкриття душевних переживань поета. Хоча від грецької лірики збереглися тільки випадкові уривки, тільки фрагменти, вона не може не зачаровувати глибиною і різноманітністю почуттів і тем. В античній ліриці не підкреслювались і не визначалися будь-якими правилами звукові співзвучності в кінці рядків або в інших місцях (рими), найбільшу увагу в ній приділялася ритму. Використовуючи чергування коротких і довгих складів, грецька поезія створила безліч ритмічних варіантів - метрів. Не перебільшуючи, можемо сказати, що метр був ідолом античних поетів. Він організовував вірш, упорядковував його, а поняття "порядок" і "відповідність", як уже згадувалося, булисинонімами поняття "краса". Метр визначав настрій вірша: вірші ясного, прозорого, а іноді урочистого симетричного ритму звучать по-своєму, інакше - віршівисхідного ритму, зовсім по-іншому - вірші спадного ритму.Можна виділити два різновиди грецької лірики ранньої класики: пісенну та декламаційну, інакше кажучи, пісні та вірші. Останні також часто декламувалися у супроводі музики.

2. Любовна поезія Сапфо

Сапфо -- відома поетеса часів античності, що створювала поезії у жанрі меліки (пісенної лірики). Сапфо високо цінували митці античної доби, давньогрецький філософ Платон назвав десятою музою, Катулл та Горацій її наслідували. Розповідають, що Солон -- знаменитий реформатор VI століття, почувши вірші Сапфо, сказав, що не хоче помирати раніше, ніж вивчить їх напам'ять.

Основна тематика творчості Сапфо -- жіночі культові гімни, весільні пісні, любовні та дружні висловлення почуттів, адресовані ученицям «дому Муз». Сапфо широко використовує й фольклорну пісню та епос, але традиційні мотиви фольклорних та обрядових дівочих пісень набувають особистого звучання. В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії. З усього масиву творчості Сапфо до нас дійшли, крім численних уривків, тільки дві цілі поезії: гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і друга поезія, перекладена пізніше римським поетом Катуллом і потім безліч разів перекладена всіма мовами світу, -- поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Обидві поезії в оригіналі написані так званою «сапфічною строфою», особливою формою чергування наголошених і ненаголошених складів, яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація.

Головним мотивом поезії Сапфо, як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті, палкі почуття. Особливої слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо.Вірші елегічні та ямбічні виражали особисті почуття. Та була й урочиста лірика. Особливий її вид -- дифірамб. Він бере початок від пісень, які прославляли Діоніса. Як загалом культ Діоніса, так і дифірамб мали ту особливість, що в ньому пафос доходив до екстазу. Дифірамб співали на фрігійський лад, з пристрасністю, що приводила слухачів у збуджений стан. Акомпонементом до дифірамбу були звуки флейти, а згодом -- кіфари. Співання дифірамбу поєднувалося з танцем, рухи в танці були поривчасті, стрімкі. У своїй любовній ліриці Сапфо поетизує любов та красу, із неприхованою пристрасністю висловлює вона свої палкі почуття. Наприклад, у поезії «До богів подібний мені здається» поетеса пристрасно і щиро розповідає про своє захоплення прекрасною людиною. А в наведеному нижче уривку вона стверджує про свою призначену долею здатність палко сприймати все прекрасне:

Жереб мені

Випав такий:

Серцем палким

Любити

Ласку весни,

Розкіш, красу,

Сонця ясне

Проміння.

Близька до фольклору, лірика Сапфо рідко виходила за межі сугубо жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю. Напружена пристрасність, відверте почуття, були основним достоїнством поезій.Сапфо часто писала про родинне життя. Вона милується своєю маленькою донькою, побивається, що брат закохався в недостойну жінку, але найчастіше поетеса розповідає про муки і шаленне кохання. Молитва, з якою Сапфо звертається до Афродіти, - це справжня сповідь жінки, що полюбила без взаємності і згадує, як колись прагнули її прихильності. Всевладна Афродіта мчала над землею, наче вихор, і схиляла в "любовне ярмо” обранця поетеси.

3. Алкей. Серйозні та цнотливі почуття й переживання

Алкей (грец. БлкбЯпт, близько 630 -- бл. 590 до н. е.) -- давньогрецький ліричний поет, представник монодичної лірики, народився і жив на острові Лесбосв його головному місті Мітіліні. Сучасник Сапфо та найбільш видатний поруч з нею еолійський поет.Акей оспівував чоловічу дружбу, ту насолоду, яку відчуває, підносячи келих з вином. Звертаючись до друга Меланіппа, поет запрошує його пити й не думати про майбутнє, бо «плач не плач -- шлях неминучий, попереду тільки смерть». Почуття безнадійності виникло у віршах Алкея після поразки боротьби з тиранією, а можливо, і на початку вигнання, коли майбутнє бачилося позбавленим перспектив.

Відійшовши після повернення на Лесбос від усякої політики, Алкей поринає у традиційні для монодичної лірики теми вина і кохання. Постійний заклик «Питимемо!» стає своєрідним рефреном у багатьох його сколіях. Поет уважає вино найкращим засобом, щоб забути всякі прикрості й турботи, щоб розвеселитися. Воно є справжнім другом, оскільки може відкрити істину. Бажання пити поет виправдує навіть будь-яким сезоном року. Вино для нього -- це найкращі ліки з ліків.

Значне місце в ліриці Алкея належить темі кохання. В одному чотиривірші поет з гумором звертається до Ерота, називаючи цього юного бога «найстрашнішим з усіх безсмертних». Як правило, до почуття кохання Алкей ставиться досить серйозно і цнотливо. Це засвідчує, зокрема, його звернення до своєї уславленої співвітчизниці Сапфо, яку поет, мабуть, ніжно кохав:

Сказати дещо хочу тобі одній,

Але як тільки глянеш на мене ти, --

Уста мої замикає сором,

Перед тобою стою безмовний.

Проте поет, очевидно, не виправдує надто сильні пристрасті, що можуть примусити забути обов'язок чи пролити кров. У вірші, умовно названому «Провина Єлени», він саме в цьому обвинувачує героїню. Її кохання до Паріса спричинило трагічну долю Трої. Ще до Алкея лесбоські поети, використовуючи місцеві народні пісні, ввели в монодичний мелос низку нових поетичних прийомів і розмірів. Алкей продовжив цю традицію і залишив так звану «алкеєву строфу» -- чотиривірш із складною ритмікою, що пізніше зажив чималої слави.

Алкеєм був також написаний ряд чудових гімнів, присвячених Ероту, Гермесу, Афіні, Гефесту й Аполлону. До нас дійшли невеличкі їх уривки, гімн до Аполлона докладно відомий з прозового переказу. Навіть у ньому вражає тонке й проникливе відчуття поетом природи.

4. Життєлюбець Анакреонт

Анакреонт - представник монодичної лірики; спадкоємець Алкея та Сапфо, а проте тон його текстів більш світський і більш насмішкуватий. Анакреонт - прихильник розваг, вина, любовних вті: одним словом - життєлюбець, але і в розвагах він закликає знати міру (до речі, "міра" - одне з ключових понять еллінської філософії), якщо, наприклад, пити вино, то не надмірно, не перетворюючи святкування на оргію, іноді він навіть вказує, скільки треба до кратера (в перекладі - "в келих", але важко уявити собі келих обсягом п'ятнадцять ковшів; елліни ж розводили своє вино з водою в кратері, вже з нього наповнювали келихи) залити води, а скільки - вина (в перекладі - "браги"), щоб застілля пройшло весело. Поет описує особливого роду божевілля, яке викликане не сп'янінням, а надмірою палких почуттів: «Принеси води, юначе, і вина подай швиденько, І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись. Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо. Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом , Давай пісню, серцю милу.»

Взявши повід, біг твій бистрий на призначену мету.

Нині ти лише по луках вільно скачеш і пасешся,

Досі, мабуть, не траплявся вершник сміливий тобі.

У цьому вірші слово «Кобилиця» -- це метафоричний образ жінки-фракіянки; «дикість», тобто незалежність, волелюбність; образ коня - один із поширених образів пластичної краси у греків. Для ліричного героялюбов тут -- як гра-змагання, що викликає палке захоплення, жагу до перемоги над достойним суперником, але це й естетична насолода від скульптурної краси уявленої сцени підкорення дикої кобилиці.

Любовна лірика Анакреонта -- це не поезія сильного і глибокого кохання, а поезія завжди живого захоплення пластичною красою, що властиве взагалі стародавнім грекам. Як згадувалось раніше, предметом еротичної лірики Анакреонта часто є не тільки жінка, але і красивий юнак. Це викликано, насамперед, чистим, артистичним почуттям, витонченою насолодою скульптора перед чудовою вишуканістю форми. Анакреонт з повною безтурботністю віддавався розвагам при самоському дворі. Прекрасна природа, вічно ясне небо, розкіш іонійського життя -- все це при розмаїтті творчості грецького генія, при міцності і здоров'ї тіла, позбавленого усяких хвороб суворим гімнастичним вихованням, природно схиляло душу до постійного задоволення, до задоволення чудовим світом і створювало із життєвого тягара легку, відрадну ношу.

5. Емоційна поезія Архілоха

Архілох -- давньогрецький поет. Він стоїть біля джерел декламаційної лірики. Йому приписують значну кількість поезій, написаних ямбами, хореями та елегійними двовіршами. Проте до нашого часу вціліло трохи більше сотні віршованих текстів, переважно в уривках. Уже сучасники сприймали Архілоха як поета нового типу, котрий протистоїть гомерівській традиції. Справді, ми відчуваємо внутрішню полеміку Архілоха з позицією епічного художника. По-перше, Архілох як ліричний поет говорить від імені свого «я», спирається на особистий досвід, утверджує право на вираження особистих почуттів і думок. Ці почуття та думки часто діаметрально протилежні тим, що розвивалися в епосі.

Так, у Архілоха ми не знайдемо епічного трактування теми батьківщини, героїзму, військової звитяги. Його не ваблять багатство, значне становище, військові почесті:

В думках не Гігес, що багатий на скарби,

Мене не мучить заздрість, не дивуюся

З діянь богів я, влади царської не жду:

Далеко дуже все це від очей моїх.

Полемізує Архілох і з традиційно зображуваним типом фізичної краси воїна:

Не люблю вождя ставного,

що, мов жінка, м'яко йде,

Що пишається волоссям --

плеканим, укладеним.

Хай приземкуватий буде, коренастий, --

тільки б він

По землі ступав несхитно,

тільки б мужнє серце мав.

Архілох понад усе цінує в людині особисту відвагу, вміння захистити себе. Проте усвідомлює мінливість людського духу і зізнається у власній слабкості. Так, в одному з віршів він одверто розповідає, що кинув щит на полі бою та втік, проте не бідкається з цього:

Хтось із саійців щитом моїм добрим

пишається нині:

В битві його хоч-не-хоч десь у кущах я лишив.

Душу зате врятував!

А щитом, далебі, не журюся:

Хай собі! Втратив один -- інший,

не гірший, куплю.

Прикметний цілий ряд поезій Архілоха з філософським звучанням. Він закликає мужньо витримувати удари долі, пам'ятати про ритм людського лиття, де удачі чергуються з лихом і злигоднями. Незаперечна для поета влада богів, проте він бачить і опертя, дане ними в силі духу. Прикметна у цьому сенсі елегія Архілоха на смерть його зятя, якогось Перікла, який загинув під час бурі на морі:

Смуток, Перікле, довкола запав,

не зазнає сьогодні

Втіхи ніхто з громадян, місто -- в скорботі важкій;

Скільки прекрасних людей розколихане

бурею море Вкрило!

Від болю та сліз наші серця водночас

Мовби набрякли. І все ж од нестерпної туги,

мій друже,

Засіб дали нам боги -- стійкість незламну душі.

Лихо по черзі спадає на кожного: от і над нами

Нині простерлось воно, нас до живого дійма,

Завтра страждатимуть інші; тож годі!

Згадайте, нарешті,

Хто ви, й слізливим жінкам жалощі

й тугу лишіть!

Можна стверджувати, що найвідоміший вірш поета також розвиває ідею душевної непохитності. Цей написаний хореями текст містить звернення Архілоха до власного серця, вірніше, власного духу:

Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять --

Ти ж відважно захищайся, з ворогами

позмагайсь.

Хай на тебе скрізь чатує ворожнеча -- завжди будь

Непохитне. Переможеш -- не хвались

відкрито цим,

Переможене -- удома в самотині стримуй плач.

Радість є -- радій не надто, є нещастя -- не сумуй

Понад міру. Вмій пізнати

зміни в людському житті.

Проте, незважаючи на те, що Архілох зазнав чимало злигоднів і навчився мужньо зустрічати їх, нічому не дивуючись, ми відчуваємо, що він -- життєлюб, уміє знаходити радощі в житті та цінувати їх. Для Архілоха -- це поезія, «солодкий подарунок муз», це підтримка відданого друга, врешті-решт, це втіха бенкетів, «пінна чаша». Згадані поезії потверджують розмаїття ритмів Архілоха. Відомо, що поет користувався т. зв. «паракаталоге» -- типом виконання, середнім поміж співом і читанням, схожим на мелодекламацію чи речитатив. А писав також музичні твори для флейти. Проте найбільше прославився Архілох ямбами, віршами іронічного, полемічного і різко сатиричного змісту. Відомо, що частина цих творів була пов'язана з його невдачею у коханні. Він був закоханий у якусь Необулу, чию красу пристрасно прославляв. Але після відмови батька дівчини при сватанні Архілох написав про Необулу, її батька та сестер настільки жовчні вірші, що, за легендою, ті не пережили образи і наклали на себе руки.

Архілох писав не лише елегії та ямби, а й дифірамби, гімни, байки. Так, відомо, що великої популярності зажив його гімн на честь Геракла, що містив звуконаслідувальний приспів «tenella» і т. д. Через багато століть після смерті Архілоха його ще виконували на Олімпійських іграх. Пам'ять про Архілоха довго берегли його земляки. Це підтверджує знайдений на о. Парос напис, який свідчить про заснування на острові культу Архілоха як героя.

Висновок

Грецька література - це основа європейської літератури, її коріння, її джерело. Маленька й небагата Греція, подібно до атому, сконцентрувала величезну літературну енергію. Згодом, вона розсіяла цю енергію на всі боки, в різні часи стимулюючи розвиток творчості інших народів. Перш за все її вплив випробували Близький Схід, Єгипет, але особливо великий вплив вона справила на римлян, яким історією було визначено отримати багаті дари з рук ще живої, немузейной Греції. Грецької культурі в той час було близько тисячі років, і ще близько семи століть вона існувала поруч з римлянами, створюючи разом з ними єдиний комплекс античної (слово прийшло з лат. antiquus через італійська та французька мови) культури. Зовнішнім знаком існування літератури вважається наявність літературної теорії, критики та філології -- областей, осмислюють літературні результати [20, 209]. Внутрішнім ознакою літератури вважається факт, що грецька література усвідомлює себе як істинну. Та найціннішим є те, що творці відчувають свою творчу необхідність.

Список використаної літератури:

1. О. І. Білецький / Антична література. Хрестоматія - К.: Радянська школа. 1968 - 611 с.

2. Гаспаров М. Л. / Об античной поэзии. Поэти. Поэзия. Риторика - С. Пб.:Изд.«Азбука» - 2000. - 479 с.

3. Ярхо В. Н. / Епос. Ранняя лирика / Древнегреческая литература - М.: Лабиринт, 2001. - 368 с.

4. Сапфо. Пісенна лірика. Переклад А. Содомори / Жовтень - 1968. - №1

5. Алкен. Пісенна лірика. Переклад А. Содомори / Жовтень - 1968. №1

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Жизненный путь Сапфо, влияние окружающего мира на становления ее как поэтессы. Исследование места любви в мире древнегреческой женщины на основе лирики Сапфо. Анализ творчества Алкея и сравнение его с лирикой Сапфо. Отношение Сапфо к браку и материнству.

    курсовая работа [99,6 K], добавлен 26.02.2012

  • Образність, образний лад та емоційність поезії. Представники сучасної поезії. Тенденції, характерні для словесної творчості нинішньої доби. Засоби вираження змісту способом нового поетичного мовлення, спрямованого не до кожного, а до елітарного читача.

    презентация [334,7 K], добавлен 18.01.2014

  • Дослідження рівня впливу античної культури на поезію Середньовіччя. Характеристика жанру лірики вагантів: тематичні та стилістичні копіювання, метричні особливості, розміри і строфіка. Особливості настрою, пафосу віршів, любовна тема і викривальна сатира.

    курсовая работа [37,1 K], добавлен 14.12.2013

  • Вивчення біографії та творчості поетеси Сапфо. Організація гурту молодих жінок "Домом муз". Зображення у творах автора внутрішнього стану людини не за зовнішніми ознаками, а за внутрішніми. Оспівування кохання й ревнощів у вірші "До богів подібний".

    статья [18,8 K], добавлен 14.08.2017

  • Стилізація спрямованості ранньої лірики поета та її настрої, розмаїтість метричної, ритмічної та строфічної форм поезії. Значення тропів для віршів дебютної збірки М. Рильського. Аналіз мелодичності звукопису та засоби її досягнення у віршах поета.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 26.02.2012

  • Моральні основи людської особистості в естетиці романтизму. Тематичне розмаїття поетичного доробку Г. Гейне, М. Лермонтова, А. Пушкіна, Дж. Байрона, провідні риси їх лірики. Порівняльне дослідження мотивів кохання в поетичних творах письменників.

    дипломная работа [64,4 K], добавлен 21.06.2013

  • Переживання самотності як емоційна константа ліричного героя у поезії Тодося Осьмачки. Зустріч, що не сталася - типова ситуація, навколо якої обертається ліричний сюжет інтимної лірики поета. Коротка характеристика ліричних віршів Тодося Осьмачки.

    реферат [26,1 K], добавлен 20.09.2010

  • Зародження й розвиток літератури Середньовіччя. Становлення лицарської літератури. Типологічні риси куртуазної поезії як поезії трубадурів. Особливості немецької рицарської лірики. Найпопулярніший лицарський роман усіх часів "Трістан та Ізольда".

    курсовая работа [42,1 K], добавлен 25.03.2011

  • Життєвий шлях поета. Ранні досліди та наслідування в поетиці. Місце творчості Е.А. По в світовій літературі. Естетична концепція поета. Стилістичні особливості, символічність та музичність лірики. Основні жіночі образи, що впливали на написання віршів.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 05.06.2014

  • Постать Павла Тичини в українській літературі. Творчий здобуток поета. Фольклорні джерела ранніх творів Павла Тичини. Явище кларнетизму в літературі. Рання лірика П. Тичини як неповторний скарб творчості поета. Аналіз музичних тропів "Сонячних кларнетів".

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 24.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.