Гендерні аспекти творчості О. Шапір

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 821.161.1Ш - 31.09 - 055.2

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Гендерні аспекти творчості О. Шапір

10.01.02 - російська література

Клименко Наталя Олександрівна

Херсон - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Погребна Вікторія Леонідівна, Запорізький національний університет, професор кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Ільїнська Ніна Іллівна, Херсонський державний університет, професор кафедри світової літератури і культури

кандидат філологічних наук, доцент Марченко Тетяна Михайлівна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, докторант кафедри російської та світової літератури.

Захист відбудеться 09.10. 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.02 Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розісланий 08.09.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Стеценко

Загальна характеристика роботи

В останні роки у літературознавстві спостерігається бурхливий розвиток гендерних досліджень. У межах цих студій обґрунтовується різне сприйняття світу чоловіком і жінкою, вивчаються різні способи їхнього буття, досвіду, ментальності, які знаходять своє відображення в художніх текстах. Активізація феміністських ідей і розвиток нових методологій, що розробляються в межах сучасного наукового дискурсу, обумовлюють посилення уваги дослідників до жіночої творчості (це доводить зміст робіт західноєвропейських і американських учених А. Розенхольм, М. Рюткьонен, Е. Шоре, Е. Шоуолтер; російських дослідників М. Михайлової, Є. Строганової, Т. Ровенської; українських науковців В. Агеєвої, Т. Гундорової, С. Павличко, В. Погребної, Г. Улюри й інших).

На сьогодні в дослідженні жіночої творчості першочерговими літературознавчими завданнями є: корегування стереотипних уявлень про тексти, створені письменницями; включення їх творчої спадщини в історико-літературний процес; вивчення специфіки «жіночого письма». Пріоритетні завдання гендерних досліджень - виявлення в художніх творах конструктів «жіночого» і «чоловічого», визначення традиційних стереотипів жіночості й мужності, типів жіночих і чоловічих характерів, відстеження їх еволюції в розвитку літератури.

У контексті гендерного літературознавства привертає увагу літературна спадщина О.А. Шапір (1850 - 1916) - однієї з найпопулярніших авторок другої половини ХІХ століття, яка у своїх творах відобразила «самовизначення російської жінки протягом майже півстоліття, її типи, сподівання, настрої …». Чебышева-Дмитриева Е. Ольга Андреевна Шапир. Ее жизнь и деятельность / Е. Чебышева-Дмитриева // Вестник Европы. - 1916. - № 10. - С. 382.

Романи, повісті, оповідання письменниці друкувалися протягом 1879 - 1912 років на сторінках журналів «Отечественные записки», «Вестник Европы», «Русское богатство» та інших, виходили окремими томами, деякі з них багаторазово перевидавалися. У 1910 - 1912 роках побачило світ зібрання її творів у десяти томах зі вступною статтею Д. М. Овсянико-Куликовського.

О. Шапір була популярною й впливовою публіцисткою з демократичними поглядами. Широкому загалу відомі її статті й доповіді, присвячені проблемам жіночої емансипації: «Про рівноправ'я жінок», «Жіночий з'їзд. Враження й підсумки», «Ідеали майбутнього», «Жіноче безправ'я».

Художня спадщина О. Шапір не була гідно оцінена дореволюційними критиками. М. Протопопов, О. Скабічевський, В. Чуйко та інші маркували творчість письменниці як «жіночу» (сентиментально-чуттєву, емоційну, віддзеркалюючу жіночий досвід), звинувачували жінку-автора у «вузькості» тематики її творів.

Увага радянських літературознавців до творчості О. Шапір обмежилася аналізом творів, опублікованих у 1879 - 1880 роках у журналі «Отечественные записки». М. Пінаєв, В. Смирнов, Е. Максименя досліджували белетристику письменниці з позицій ідеологічного дискурсу й характеризували її як народницьку (подібний підхід зберігається й у сучасному літературознавстві в роботах Т.В. Затєєвої, Е.П. Березкіної). Романи й повісті, оповідання й статті О. Шапір, надруковані в журналах недемократичної спрямованості, не вивчалися взагалі. До того ж більшість з них не перевидавалася після виходу десятитомного зібрання творів письменниці, яке вже стало бібліографічним раритетом.

Отже, на сьогодні вивчення творчості письменниці є епізодичним і недостатньо повним. Актуальність звернення до літературного й публіцистичного доробку О. Шапір зумовлена потребою введення до наукового обігу маловідомих джерел - романів, повістей, оповідань, нарисів авторки, її публіцистичних статей, автобіографічних матеріалів; необхідністю перегляду літературної репутації письменниці, твори якої широко і повно розкривають психологію, спосіб життя й мислення російської жінки другої половини ХІХ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Запропоноване дослідження пов'язане з науковою темою кафедри зарубіжної літератури Запорізького національного університету «Літературний процес: проблема типології й спадкоємності». Тема дисертації затверджена на засіданні науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 10 від 16 червня 2005 р.) й ухвалена на бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 20 вересня 2005 р.).

Мета дослідження - проаналізувати гендерні аспекти творчості О. Шапір, виявити їх художню реалізацію.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- відтворити історію виникнення й розвитку гендерних літературознавчих досліджень;

- окреслити інтерпретацію творчості О. Шапір у критичному дискурсі й літературознавчих дослідженнях кінця ХІХ - початку ХХІ століття;

- проаналізувати специфіку руйнування стереотипів «традиційної жіночості» у творчості письменниці;

- виділити й охарактеризувати типологію жіночих образів (з урахуванням їх відповідності/невідповідності традиційним уявленням про жіночість);

- виявити особливості формування авторського ідеалу жіночої особистості;

- визначити специфіку «жіночого письма» О. Шапір.

Об'єктом дослідження є художня і публіцистична творчість О. Шапір у контексті історико-літературних і соціокультурних процесів у Росії другої половини ХІХ століття.

Літературний контекст дослідження - твори сучасників О. Шапір: Н.Д. Хвощинської, Є.Я. Панаєвої, А.П. Суслової, С.І. Смирнової-Сазонової, А.Р. Крандієвської, Н.О. Арнольді, В.О. Слєпцова, М.Г. Чернишевського, І.В. Омулевського, І.С. Тургенєва, Л.М. Толстого, І.О. Гончарова, М.С. Лєскова, А.П. Чехова.

Предмет дослідження - специфіка художнього відображення конструктів «жіночого», стереотипів «традиційної жіночості», авторського ідеалу жіночої особистості у романах, повістях, оповіданнях, нарисах О. Шапір.

Матеріалом дослідження обрано романи О. Шапір «Одна з багатьох» (1879), «Антиподи» (1880), «Без любові» (1886), «У бурхливі роки» (1906); повісті «Різними мовами» (1879), «Поминки» (1886), «Її ясновельможність», «Повернулася!» (1892), «Доньки Євдокії» (1898), «Друг дитинства» (1902); оповідання «Жертва» (1883), «Діти відмовили» (1889), «Розв'язка» (1901), «Докійка» (1904); новела «Рабство» (1898); нариси «Спалах» (1892), «Нотатки чоловіка» (1895), а також її публіцистичні статті, автобіографічні матеріали. У дисертації використано архівні матеріали, що зберігаються у фондах РДАЛІ (Москва).

Теоретична й методологічна основа роботи базується на досягненнях літературознавства ХІХ - ХХІ століть, працях вітчизняних і зарубіжних учених з теорії, історії й методології вивчення літературного твору. Аналіз творчості О.А. Шапір здійснюється з урахуванням позицій таких дослідників, як О.І. Білецький, Г.А. Бялий, Л.Я. Гінзбург, А.Б. Єсін, З.В. Кирилюк, Н.Є. Крутікова, Ю.М. Лотман, В.М. Пивоєв, В.І. Сахаров, М.В. Теплинський та інших. Методологічною основою роботи є також історико-філософські та соціокультурні дослідження О.А. Вороніної, Н.Л. Пушкарьової, Т.М. Мельник, Л.О. Смоляр, Н.Д. Чухим, у яких аналізується поняття «гендер», подається історія гендерних досліджень. Визначальними щодо використання гендерного підходу в літературознавстві для нас були статті й монографії В.П. Агеєвої, Т.І. Гундорової, С.Д. Павличко, В.Л. Погребної, Г.А. Улюри, І.Л. Савкіної, Є.Н. Строганової, А. Розенхольм, М. Рюткьонен, Е. Шоре.

У роботі здійснена спроба поєднання нових дослідницьких стратегій, передбачуваних феміністською критикою, гінокритикою, гендерним підходом, з традиційними методами (історико-типологічним, історико-функціональним).

Наукова новизна роботи полягає у зверненні до маловивченої, напівзабутої творчої спадщини О.А. Шапір, письменниці другої половини ХІХ століття:

- уперше у вітчизняному літературознавстві творчість О. Шапір розглянуто в гендерному аспекті (тобто з точки зору представлених у художніх творах письменниці конструктів «жіночого», характеристики авторського ставлення до стереотипів «традиційної жіночості», з'ясування авторського ідеалу жіночої особистості) на історичному, соціокультурному тлі доби;

- визначено новаторство О. Шапір у зображенні таких жіночих типів, як жінка-жертводавиця (жінка-страдниця), жінка-дитина, нігілістка;

- проаналізовано й уточнено послідовне формування авторського ідеалу жіночої особистості: від типу «жінки на роздоріжжі» - через тип «нігілістки» - до типу «нової жінки», головна життєва мета якої - самореалізація;

- доведено, що широко й багатогранно представивши у своїй творчості жіночі соціально-психологічні й соціокультурні типи, О. Шапір, наслідуючи традиції класичного реалізму, написала художню історію розвитку жіночої свідомості другої половини ХІХ століття, створила авторський ідеал жінки майбутнього.

Теоретичне значення роботи пов'язане з можливістю розширення уявлень про своєрідність історико-літературного процесу другої половини ХІХ століття шляхом дослідження гендерних аспектів творчості О. Шапір у контексті російської літератури зазначеного періоду.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для лекційного курсу з історії російської літератури другої половини ХІХ століття, а також спецкурсів і спецсемінарів, присвячених вивченню творчості російських письменниць другої половини ХІХ - початку ХХ століття у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Запорізького національного університету (2004-2007 рр.). Результати дослідження були викладені на Міжнародній науковій конференції «Теорія і практика гендерного виховання студентської молоді: досвід, проблеми, перспективи» (Запоріжжя, 11-12 листопада, 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми слов'янської філології» (Бердянськ, 19-20 вересня, 2005 р.), Гендерному форумі «Проблеми маргіналізації в журналістиці та літературі» (Запоріжжя, 28 березня, 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 11-12 травня, 2006 р.), Ювілейній конференції, присвяченій 75-річчю ЗНУ (Запоріжжя, 17-18 травня, 2006 р.), П'ятій Міжнародній науковій конференції «Діалог культур в поліетнічному світі» (Сімферополь, 18-20 травня, 2006 р.), XV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго «Мова і культура» (Київ, 19-23 червня, 2006 р.), Міжвузівській науково-практичній конференції «Російсько-український філологічний дискурс» (Запоріжжя, 5-6 жовтня, 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 17-18 травня, 2007 р.), XVI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго «Мова і культура» (Київ, 25-28 червня, 2007 р.).

Результати дослідження відображені в дев'яти публікаціях, вісім з яких надруковано в провідних фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження - 220 сторінок, обсяг основного тексту - 186 сторінок. Список використаних джерел містить 358 найменувань.

Основний зміст дисертації

гендерний літературознавчий шапір жіночий

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, окреслено методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну значимість роботи.

Перший розділ «Гендерні дослідження в сучасному літературознавстві» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. - «Феміністська критика, гінокритика й гендерний підхід як основні інтерпретаційні стратегії» - відтворено історію виникнення й розвитку гендерних досліджень у літературознавчих дискурсах різних країн, визначено напрямки застосування гендерного підходу в літературознавстві на сучасному етапі.

Поняття «гендер» у науковому дискурсі зобов'язане своєю появою феміністській теорії, що виявила й озвучила патріархатний характер культури та механізм дискримінації представниць «слабкої» статі. Гендерна теорія, одним із джерел якої став фемінізм, виникла в процесі об'єднання досягнень західноєвропейської й американської науки. У межах цієї теорії було синтезовано результати жіночих досліджень, феміністських практик, сформовано такі домінанти нового наукового дискурсу: розгляд суб'єктів - чоловіка і жінки - як культурних продуктів, вивчення стосунків між ними, взаємовпливів, характеристик та зв'язків.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття, коли виникла потреба у виробленні нових методологій та способів аналізу художніх текстів, гендерний підхід став одним з корисних пізнавальних конструктів. Механізм народження у свідомості й відображення у творчості гендерних стереотипів (як особлива тема «історії статей») був спочатку проаналізований зарубіжними літературознавцями, проте вже наприкінці 1990-х років виникли всі підстави говорити про формування гендерної школи як у російському, так і в українському літературознавстві. З'ясовано, що на сучасному етапі можна виділити такі напрямки гендерних досліджень в літературознавстві:

- виявлення гендерної природи літературної творчості (як жіночої, так і чоловічої);

- реінтерпретація художніх текстів, створених авторами-чоловіками;

- формулювання наукового визначення поняття «жіноча література»;

- переоцінка творів незаслужено забутих, неадекватно зрозумілих жінок-письменниць;

- відновлення жіночої літературної традиції;

- визначення специфіки «жіночого письма».

Інтерпретація творів О.А. Шапір крізь призму гендерного підходу обумовлена її позицією щодо особливостей жіночої творчості. Авторка наполягала на тому, що у своїх творах вона говорить «від імені жінки» Ольга Андреевна Шапир: автобиография // Первые литературные шаги: автобиографии современных русских писателей / [сост. Ф. Ф. Фидлер.]. - М., 1911. - С. 54., демонструючи свій специфічний, відмінний від чоловічого, погляд на світ.

У підрозділі 1.2. «Специфіка «жіночого письма» розглянуто проблему самовираження жіночої суб'єктивності в тексті, тобто власне специфіку «жіночого письма».

Концепції «жіночого письма», розроблені Е. Сіксу, Л. Ірігаре, теорія суб'єктивності Ю. Кристєвої сприяли обґрунтуванню «відмінності», «інакшості» «жіночого письма» від традиційного «логічного» «чоловічого». Запропонована Ю. Кристєвою інтерпретація ідей М. Бахтіна про природу й діалогічність «літературного слова» була позитивно сприйнята й засвоєна наприкінці 1970-х - початку 1980-х років англо-американською феміністською критикою. Її прихильники наполягають на тому, аби «жіноче письмо», а, відповідно, й жіночу прозу прочитували як «двоголосний дискурс», оскільки жінка-автор перебуває одночасно всередині двох традицій. Первісно вона є читачкою текстів, запропонованих чоловічою літературою, тому «жіноче письмо», перш за все, апелює до тем і образів домінуючої традиції, звертається до смислів і кодів, закладених у чоловічих текстах. Проте жінка-автор у процесі письма вступає в діалог-суперечку з патріархатною традицією, заперечуючи й руйнуючи її стереотипи, створюючи свій, жіночий текст. Наслідок - народження нової жіночої літературної традиції.

Висновки й пропозиції зарубіжних учених було враховано в роботах як російських (І. Савкіної, Т. Ровенської, М. Галіної та інших), так і українських (В. Агеєвої, Т. Гундорової, С. Павличко, М. Крупки та інших) дослідників жіночої творчості. Ці науковці вважають, що головним у жіночій стратегії письма є відношення до гендеру, що проявляється в деконструкції, руйнуванні в жіночих текстах гендерних стереотипів, які стосуються уявлень про мужність і жіночість. Висновок про те, що, існуючи в межах домінуючого типу дискурсу, традиційно маркованого як чоловічий, жінка-автор виявляє своє гендерне «я» у тексті, звертаючись до специфічних жіночих прийомів самовираження (іронія, пародійне висвітлення гендерних стереотипів, мовленнєві провокації), був поштовхом для подальших пошуків специфічних рис «жіночого письма». Тлумачення «жіночого письма» як «двоголосного дискурсу» дозволило розглядати жіночу літературу в загальному історико-культурному контексті в порівнянні з художніми текстами авторів чоловіків.

У процесі аналізу художніх творів О. Шапір доведено, що письменниця одночасно працювала як в руслі «чоловічої», так і в руслі «жіночої» літературних традицій. У своїй творчості письменниця намагалася відобразити моделі, норми й правила, пов'язані з «традиційною жіночістю» з метою їх дискредитації та руйнування. Зважаючи на це, авторка досить часто використовувала іронію, іноді вдавалася до сарказму. Окрім цього, метою «жіночого письма» О. Шапір було руйнування ідентифікації жінки як об'єкта, побудова й закріплення нового образу жінки в культурі. Саме цьому сприяли підвищена емоційність, посилена експресивність оповідної манери авторки, пильна увага до «непоетичних» сфер жіночого життя, психологічних нюансів. Зазначені характеристики можна вважати специфічними рисами художнього стилю письменниці.

Підрозділ 1.3. «Інтерпретація творчості О. Шапір у критико-літературознавчому дискурсі ХІХ - ХХІ століть: гендерний аспект» присвячено розгляду рецепції творчості О. Шапір у критичному дискурсі кінця ХІХ - початку ХХ ст. і визначенню особливостей її інтерпретації в літературознавчих дослідженнях другої половини ХХ - початку ХХІ століття.

Уже наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття критики й літературознавці аналізували тексти з гендерної точки зору, не використовуючи при цьому сам термін «гендер». Так, жінки-критики цього періоду - М. Цебрикова, О. Колтоновська, Є. Чебишева-Дмитрієва, - намагалися об'єктивно оцінити творчість О. Шапір (вважали її заслугою зображення проблем жіночої долі, жіночої особистості), не залишали без уваги особливості стилю письменниці, своєрідність її художньої манери (психологізм, увага до найтонших порухів жіночої душі). В. Чуйко, О. Скабічевський, А. Кауфман, М. Борисов справедливо визначали любовну й сімейну теми як центральні у творчості письменниці, наголошували, що розробка жіночої проблематики у творах О. Шапір відрізняється багатоаспектністю й різнобічністю. Проте в цілому вони не вважали це заслугою авторки. Ті самі критики поспішили охрестити порушувані О. Шапір проблеми взаємин між чоловіком і жінкою, проблеми материнства й жіночої самореалізації, жіночого щастя - «вузькою жіночою сферою», а саму письменницю - «співцем кохання».

У радянський період на прочитання дослідниками творів письменниці впливали і сформовані стереотипи сприйняття її художньої творчості, і домінуюча ідеологія. За О. Шапір закріпився статус письменниці-народниці, творчість якої вписується в «чоловічу» літературну традицію. Усе, що не вкладалося в цю традицію, або «підтягувалося» під неї, або ігнорувалося.

Наприкінці ХХ століття поширення жіночих досліджень, зацікавлення жіночою літературою зумовили спробу реінтерпретації деяких творів О. Шапір. Російські вчені І. Олехова, І. Юкіна, застосовуючи елементи гендерного аналізу, акцентували увагу на особливостях відображення жіночої проблематики у творчості письменниці, виділили окремі типи жіночих образів, створених авторкою (тип «нової жінки», жінки-«хижака»). Поза увагою дослідниць залишилися інші типи жінок О. Шапір; не було з'ясовано відношення письменниці до стереотипів «традиційної жіночості», невизначеною виявилася специфіка її «жіночого письма» - усе це вплинуло на подальші наукові пошуки.

У другому розділі «Руйнування стереотипів «традиційної жіночості» у творчості О. Шапір», що складається з чотирьох підрозділів, виявлено й проаналізовано специфіку руйнування стереотипів «традиційної жіночості» у творах письменниці.

Перш ніж стати авторкою власних творів, жінка-письменниця постає в ролі читачки переважно чоловічих текстів. Вона знайомиться з наявними в них авторитетними настановами, що визначаються в межах гендерного підходу як породження чоловічої суб'єктивності. Ці настанови не можуть не стосуватися «традиційної жіночості» - комплексу культурних і суспільних норм, що приписують жінці певні форми соціальної й моральної поведінки. У творах авторів-чоловіків «жіночість» відображає чоловічі уявлення про гармонійність і цілісність жіночої натури. Улюблена героїня О.С. Пушкіна, Тетяна Ларіна, вірна обов'язку дружини; героїні романів Л.М. Толстого, - жінки-матері; покірливі, здатні все пробачити, героїні Ф.М. Достоєвського; праведниці М.С. Лєскова - усі вони репрезентують традиційний тип ідеальної жінки, покликання якої - надихати чоловіка на подвиги, надавати сенс його життю.

Якщо класична чоловіча література, моделюючи ідеальні жіночі образи, ще від О.С. Пушкіна чималі зусилля докладала до того, аби створити й зберегти міф про російську жінку як натхненницю й праведницю, яка морально випереджає чоловіка, і, водночас, зовсім забувала про проблеми реальної жінки, то в жіночій літературі вже з другої половини ХІХ століття (наприклад, у творчості Є.Я. Панаєвої, А.П. Суслової, Н.Д. Хвощинської, С.І. Смирнової-Сазонової, О.А. Шапір та інших) простежується тенденція, пов'язана з його руйнуванням. О. Шапір, як і її «сестри по перу», прагнула перш за все зруйнувати традиційні стереотипи жіночості, які гальмували розвиток жіночої особистості, були суттєвою перепоною на шляху до здобуття жінками довгоочікуваної незалежності.

У підрозділі 2.1. «Носії й «охоронці» стереотипів «традиційної жіночості» у творах письменниці» охарактеризовано образи носіїв і «охоронців» сталих уявлень про жіночість.

Визначено, що у творах О. Шапір («На порозі життя» (1879), «Різними мовами» (1879), «Одна з багатьох» (1879), «Із сімейної прози» (1881), «Без любові» (1886) та інших) носіями стереотипного мислення, традиційного уявлення про призначення жінки, про її роль у житті чоловіка виступають як чоловічі, так і жіночі персонажі. Письменниця показує, що найчастіше герої помічають такі традиційні риси зовнішньої і внутрішньої привабливості жінки, як зовнішню красу, простоту, покірливість, відсутність гострого розуму, незлобливість тощо. О. Шапір щедро продукує численні фрази, які відображають усі нюанси й особливості чоловічого погляду на жінку: «он проводил ее нетерпеливым взглядом», «он …сел, жадно всматриваясь в нее своими выпуклыми красивыми глазами», «он слегка наклонил голову и ждал, откровенно разглядывая изящную, всегда раздражавшую его красоту этой прелестной девушки» і т.п. З'ясовано, що обрана перспектива відстороненого спостереження за чоловічими персонажами дозволяє письменниці відобразити стереотипність чоловічого сприйняття жінки. Доведено, що традиційними жіночими ролями герої О. Шапір визнають тільки ролі дружини й матері. Вони надають перевагу традиційним типам жінки: або слухняній, наївній «жінці-дитині», або кокетці/«демонічній жінці» (тут можливі варіанти), не так часто об'єктом їхньої любові й поклоніння виступає «нова жінка».

З чоловічими персонажами у творах О. Шапір, як і у творчості інших письменниць (Н.Д. Хвощинської, С.І. Смирнової-Сазонової), пов'язується також пряма декларація стереотипів «традиційної жіночості». Водночас іронічне зображення чоловічих персонажів, життєві фінали героїв (самогубство, божевілля) свідчать про неприйняття О. Шапір стереотипності чоловічого погляду на жінку.

Продемонстровано, що жіночі персонажі у творах письменниці також виконують ролі носіїв і «охоронців» стереотипів «традиційної жіночості», у ролі суддів здійснюють функції нагляду й контролю, стежать за дотриманням головними героїнями традиційних жіночих ролей. Зауважено, що іронія, за допомогою якої О. Шапір дистанціюється від «суддів» жіночої статі, від носіїв і «охоронців» гендерних стереотипів (мам, бабусь, тітоньок, нянь й інших), свідчить про негативне ставлення письменниці до подібних героїнь. Іронічне зображення другорядних жіночих персонажів, акцентування уваги на їх любові до пліток й пересудів, підгляданню, підслуховуванню, читанню чужих листів допомагає також О. Шапір досить реалістично передати повсякденність життя жінки традиційного типу, деідеалізувати її відносини з навколишнім світом, у якому такі явища, як, наприклад, плітки й чутки, є головним змістом жіночого життя.

У підрозділі 2.2. «Жіночість як інфантильність: тип «жінки-дитини» у творчості О. Шапір» охарактеризовано тип «жінки-дитини», представлений у творчості письменниці.

З'ясовано, що у більшості творів О. Шапір утверджується думка про те, що стійкість стереотипів «традиційної жіночості», до складу яких входить уявлення про жінку як особистість менш розвинену, ніж чоловік, особистість, найбільш цінними якостями якої є дитячість та наївність, підтримується відповідним вихованням і освітою. Проблема жіночого виховання й освіти стає однією з провідних у творчості письменниці. Вона є традиційною для російської літератури ХІХ століття. У першій половині цього століття О.С. Грибоєдов, М.В. Гоголь, В.Ф. Одоєвський, О.В. Дружинін, С.П. Побєдоносцев, С.О. Закревська та інші письменники використовують або іронію, або сатиру, зображуючи негативні наслідки існуючої системи жіночого виховання та освіти. У другій половині ХІХ століття, що характеризується широким емансипаційним жіночим рухом, проблеми жіночого виховання й освіти займають особливе місце у творчості М.Г. Чернишевського, В.О. Слєпцова, І.В. Омулевського та інших авторів, які не стільки критикують традиційне жіноче виховання, скільки показують процес переродження й зміни жінки традиційного типу на героїню нової доби. У творах жінок-письменниць цього періоду (Марко Вовчок (М. Вілінської), А.П. Суслової, Є.Я. Панаєвої, В. Крестовського-псевдоніма (Н.Д. Хвощинської), В. Мікулич (Л.І. Веселітської), О.А. Шапір) художньо аналізується процес впливу стереотипів «традиційної жіночості» на виховання й освіту жінки.

Уже в ранніх творах О. Шапір («На порозі життя» (1879), «Різними мовами» (1879) підтримується думка про те, що виховання молодої дівчини в родині, освіта, яку вона здобуває в пансіоні, гімназії, інституті тощо, зовсім не готують її до дорослого життя. Окрім того, культивуючи в юній особі «природну чистоту та наївність» (вони все ще не виходять з моди), рідні і так звані «вихователі» зупиняють розвиток дівчини на рівні «чудової дитини», котра «живе для облагородження суспільства, а тому потребує охорони від надмірних розумових занять». Павлюченко Э. А. Женщины в русском освободительном движении: от Марии Волконской до Веры Фигнер / Э. А. Павлюченко. - М. : Мысль, 1988. - С. 45.

В оповіданні «На порозі життя» й повісті «Різними мовами» О. Шапір, вимальовуючи образи зовсім юних дівчат, які щойно закінчили гімназію/інститут, втілює тип «жінки-дитини». Мілочка («На порозі життя») і Лєнічка («Різними мовами»), подібно до Марфуні І.О. Гончарова («Обрив»), милі, по-дитячому невинні, поступливі й слухняні, призначені для спокійного й благополучного сімейного життя. Проте, якщо, наприклад, Марфуня є втіленням «позитивної» дитячості як особливого ментального типу (подібна духовна дитячість буде актуальною й у образі Соні Мармеладової (роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара»), то Мілочка й Лєнічка О. Шапір наділені так званою «негативною» дитячістю - інфантильністю, яка свідчить про незрілість розуму, емоційно-вольової сфери, що виражається в несамостійності рішень і дій, у відсутності критичності в оцінці чужих і своїх учинків тощо.

У творчості письменниці через зближення жіночості з інфантильністю, внаслідок іронії, тип «жінки-дитини» дискредитується, зазнає деідеалізації. Це дозволяє О. Шапір виявити авторську позицію до поширеного в суспільстві стереотипу, згідно з яким жінка якомога довше повинна залишатися дитиною, її призначення - радувати й зворушувати світ своєю наївністю й недосвідченістю.

У підрозділі 2.3. «Руйнування письменницею традиційних стереотипів «жінка-дружина» і «жінка-мати» проаналізовано руйнування у творчості О. Шапір стереотипів, пов'язаних з традиційними уявленнями про роль і призначення жінки (дружини, матері).

Відомо, що з другої половини ХІХ століття в Західній Європі, США, Росії відзначається зростання суспільного інтересу до проблем шлюбу, моральності в сімейному житті. У літературі актуальною стає «сімейна тема». Жінки-письменниці (Є. Панаєва, А. Суслова, Н. Дмитрієва, А. Крандієвська, О. Шапір) не шкодують фарб для зображення «жахів сімейного життя» і вбачають своє завдання, перш за все, у повному запереченні існуючої моделі родини.

Продемонстровано, що в більшості творів О. Шапір 1870-х - 1880-х років (романи «Одна з багатьох» (1879), «Без любові» (1886), повість «Різними мовами» (1879), оповідання «Із сімейної прози» (1881), «Дорогою ціною» (1882), «Жертва» (1883) та інші) розробляються сюжетні колізії, пов'язані з проблемами жіночої самотності й «жіночого рабства» у сімейному житті. О. Шапір відмовляється від соціально-політичного й морального максималізму чоловічої літератури і звертається до «прози» сімейного життя, відтворює щоденні сімейні драми, «поселяючи» своїх героїв та героїнь в емоційні й психологічні реалії повсякденного життя. Зображуючи нещасливе життя заміжньої жінки, використовуючи з цією метою прийоми драматизації оповіді (смерть дитини, ухід героїні з домівки), вводячи елементи мелодраматизму (самогубство, божевілля), О. Шапір деідеалізує традиційний тип жінки - служительки родини, руйнує стереотип сім'ї у її подібній формі. Уникаючи конкретизації місця подій (важко визначити, в якому провінційному місті чи містечку живе головна героїня), письменниця, підкреслює поширеність таких «невидимих» трагедій жіночої душі. Окрім того, звертаючись до жанру нарису («Спалах» (1892), «Bebи» (1892), «Нотатки чоловіка» (1895)) й об'єднуючи декілька нарисів у певний цикл з характерною назвою «Законні жінки», О. Шапір у такий спосіб прагне охопити якомога більше подібних «сімейних явищ», намагається підкреслити їх масовий характер, наголосити на типовості відтворених положень і ситуацій.

У романі «Антиподи» і в нарисі «Нотатки чоловіка» письменниця розвінчує «основний міф російської літератури ХІХ століття»Макушинский А. Отвергнутый жених, или Основной миф русской литературы ХІХ века / А. Макушинский // Вопросы философии. - 2003. - № 7. - С. 35. , відповідно до якого жінка-дружина є зразком вірності, святості, утіленням усіх моральних чеснот, руйнує стереотип, згідно з яким вона не може діяти поза межами традиційного жіночого простору, мати власні прагнення. Героїня О. Шапір виявляється врешті-решт Іншою для свого чоловіка, бо йде до реалізації своїх життєвих цілей, намагається жити з урахуванням власних уявлень про щастя й смисл життя.

О. Шапір також ревізує й десакралізує традиційне для російської літератури уявлення про матір, материнство. Зображуючи у своїх творах матерів або як егоїстичних, істеричних жінок («На порозі життя», «У бурхливі роки», «Рабство»), або як безвольних безхарактерних жертв, які змирилися зі свою участю («Кандидат Куратов», «Без любові», «Діти відмовили», «Спалах»), письменниця деідеалізує материнський комплекс. Розглядаючи повсякденні, звичні ситуації з жіночого життя, вона намагається відобразити не культурний символ материнства як такий, а реальні стосунки матері й дітей. У творчості О. Шапір проблематизація теми материнства пов'язана також із ситуацією смерті дитини (образ важкохворої чи вмираючої дитини присутній майже в кожному творі письменниці). Мотив дитячої хвороби й смерті, до якого звертається жінка-авторка при зображенні звичайної родини, свідчить про серйозну кризу традиційних уявлень, що стосуються батьківства й материнства, і, ширше - про хворобу суспільства, що підтримує існуючу систему гендерних стереотипів, стару модель сім'ї.

У підрозділі 2.4. «Специфіка руйнування стереотипу жіночої жертовності» з'ясовано відношення письменниці до традиційного для російської класичної літератури типу «жінки-жертводавиці».

Як відомо, у російській класичній літературі, як і в російській культурі взагалі, ідеальний образ жінки вибудовувався з опорою на культ жіночої святості, під яким розумілася, перш за все, моральна досконалість жінки, її висока духовність. Основними рисами ідеалу жіночої особистості вважались терплячість, підлеглість, покірливість. Проте в реальному житті прагнення наслідувати подібний зразок, коритися своїй жіночій долі, стоїчно переносити всі випробування і не намагатися щось змінити мало для жінки трагічні наслідки, оскільки її обожнення й ідеалізація не мали жодного відношення до звичайного сімейного життя, реальної жіночої долі. Про це голосно заговорили письменниці, зокрема Жорж Санд («Індіана» (1832), «Графиня Рудольштадт» (1844)), а за нею й М.С. Жукова («Самовіддання» (1839), «Помилка» (1841), Є.Я. Панаєва («Жіноча доля» (1862), А.П. Суслова («До весілля» (1863) та інші. На цьому наполягала й О.А. Шапір. У своїй творчості вона руйнувала традиційне уявлення про жіночу жертовність; переосмислювала літературний стереотип ідеальної жінки як жінки-жертводавиці, що відмовляється від особистого життя, власних поривань і прагнень на користь роду, родини, дітей; підкреслювала трагічність і безглуздість її буденного існування. До того ж, зв'язок мотиву жертви/самопожертви з іншими темами й мотивами, наприклад, з темою жіночої самотності («Інваліди й новобранці», «Привид»), з темою жіночого життя, що не склалося («Без любові», «Друг дитинства» та інші), сприяв руйнуванню соціокультурного стереотипу жіночої жертовності.

В оповіданні «Кандидат Куратов» і повісті «Поминки» в оцінці вчинків і доль героїнь, що жертвують собою заради інших, письменниця вдалася до прихованої іронії, співчутливо-іронічної інтонації. Іронія виступила засобом руйнування стереотипів жіночої жертовності як обов'язкової складової жіночої долі. Окрім того, використовуючи прийом «зниження» й «опобутовлення» мотиву жертви/самопожертви, письменниця деміфологізувала ідеальний жіночий образ жінки-жертводавиці (Зіна в повісті «Кандидат Куратов», тітка Катря в оповіданні «Поминки»).

Отже, О. Шапір прагнула реабілітувати самоцінність жіночої особистості як такої, наголошувала на необхідності збереженні її індивідуальності. Такі прагнення письменниці повністю відповідали потребам часу, бо, як зауважує Л.А. Колобаєва, «межа XIX - XX століть у Росії була тією добою, коли з особливою силою як в літературі, так і в житті розпалювалося відчуття особистості в людині, її достоїнства й цінності» Колобаева Л.А. Концепция личности в русской литературе ру-бежа XIX - XX вв. / Л. А. Колобаева. - М. : Изд-во МГУ, 1990. - С. 24..

Третій розділ «Шлях до нових конструктів жіночості: спроба формування авторського ідеалу жіночої особистості», який складається з трьох підрозділів, присвячено аналізу формування авторського ідеалу жіночої особистості, дослідженню еволюції типу «нової жінки».

У підрозділі 3.1. «Перехідні» жіночі типи: тип «жінки на роздоріжжі» проаналізовано тип «жінки на роздоріжжі», представлений у романі О. Шапір «Одна з багатьох» (1879).

Уже з другої половини ХІХ століття виявився неминучим перегляд патріархальних норм і стереотипів жіночості, змінювався погляд на жінку. С. Смирнова-Сазонова («Вогник», 1871), А. Стацевич («Ідеалістка», 1878), Н. Арнольді («Василина», 1879), О. Шапір («Одна з багатьох», 1879) та інші письменниці намагаються осмислити й описати зміни, що відбуваються в жіночому житті.

Складна історія жіночого характеру перехідної доби відтворена в романі О. Шапір «Одна з багатьох» (1879). На відміну від авторів-чоловіків, які працювали в руслі демократичного напрямку, у чиїх творах історія звільнення дівчини/жінки майже завжди закінчувалася щасливо (М.Г. Чернишевський «Що робити?» (1863), І.В. Омулевський «Крок за кроком» (1870) та інші), письменниця показує труднощі розкріпачення й «новообертання» жіночої особистості. Головна героїня роману Єва Симбірська втілює тип «жінки на роздоріжжі», котрий, як зауважує В.Л. Погребна, представляє «не менш помітне явище в російській літературі 1860 - 1880-х років, ніж тип «нової жінки» Погребная В.Л. Мир русского женского романа (1860 - 1880 гг.) / В. Л. Погребная. - Запорожье : ЗНУ, 2006. - С. 54.. О. Шапір демонструє, що не кожній жінці легко було відмовитися від традиційних уявлень про жіноче щастя й принести себе в жертву далекому й оманливому суспільному благу. Психологізуючи оповідь (психологічні деталі в зовнішньому портреті героїні, численні внутрішні монологи), письменниця зображує процес становлення свідомості «нової жінки» як дуже складний, проблемний, поєднаний з труднощами руйнування стереотипів «традиційної жіночості». Авторка порушує питання про неоднозначність впливу емансипаційних процесів, революційних тенденцій на внутрішнє й зовнішнє життя жінки.

У підрозділі 3.2. «Своєрідність типу «нігілістки» у творчості О. Шапір» визначені новації письменниці в зображенні типу «нігілістки» (романи «Антиподи» (1880) і «У бурхливі роки» (1906).

Уже наприкінці 50-х років ХІХ століття на вулицях Петербурга з'явилися перші нігілістки - молоді жінки, дівчата, які своєю зовнішністю, поведінкою, способом життя не відповідали традиційним уявленням про жіночість. Своєрідним «бунтом у одязі», що виражався у відмові від романтичних жіночих суконь, презирством до кокетування й манірності, прямотою й різкістю в спілкуванні, пристрасним прагненням до освіти й масовим захопленням природничими науками, нігілістки виражали протест проти умовностей і форм традиційного жіночого життя. Вони епатували суспільство й демонстративно нехтували «суспільною думкою».

Негативне відношення до цього жіночого типу, його неприйняття позначилося на творчості російських класиків ХІХ століття: І.С. Тургенєва (образи Кукшиної в романі «Батьки й діти» (1862), Суханчикової в романі «Дим» (1867), М.С. Лєскова (образ Бертольді в романі «Нікуди» (1864), Ванскок у романі «На ножах» (1871), Бізюкіної в романі «Соборяни» (1872), А.П. Чехова (образ Поліни Рассудіхіної в оповіданні «Три роки» (1895) й інших), які використовували іронію, шарж, карикатуру, зображуючи нігілісток.

До типу «нігілістки» звернулися і письменниці Н. Суслова («Оповідання у листах» (1864)), С. Ковалевська («Нігілістка» (1892)), О. Шапір («Антиподи» (1880), «У бурхливі роки» (1906).

Помічено, що в процесі створення образів нігілісток Рити Відяєвої («Антиподи», 1880) і Віри Баскіної («У бурхливі роки», 1906) О. Шапір відтворює конфлікт, спровокований несумісністю «нової» і традиційної моделі жіночості, котра була глибоко засвоєна жіночою свідомістю. Використовуючи різні психологічні прийоми (внутрішні монологи, сни, сповіді), авторка прагне передати внутрішні хитання, протиріччя, що виникають у свідомості героїнь. Письменниця акцентує увагу на тому, що відмова від своєї природи, втрата власної ідентичності обертається для них внутрішнім розладом, жіночою самотністю. Пізніше, створюючи свій ідеал жіночої особистості, О. Шапір робить висновок, що емансипація жінки не означає її маскулінізацію.

Суперечливі й складні характери Рити Відяєвої, Віри Баскіної свідчили також про небажання жінки-авторки замовчувати негативні явища індивідуальної жіночої долі, пов'язані з народницькими ідеалами. Відомо, що в основу народницької етики було покладено ідею мучеництва, жертви для народу. Саме в цьому середовищі формувалася концепція жіночої жертовності в ім'я соціальних ідеалів. Акцентуючи у своїх романах на жіночих долях, що не склалися, О. Шапір заперечувала жіночу жертовність у будь-якій формі. Це свідчило про прямий відхід письменниці від ідеологічної доктрини народництва, навколо якої у той час формувався літературний канон.

У підрозділі 3.3. «Самореалізація як емансипація. Новаторство письменниці в зображенні типу «нової жінки» проаналізовано концепцію ідеалу жіночої особистості, запропонованого О. Шапір, відображено пошук письменницею нових конструктів жіночості.

Життєві стратегії, стиль поведінки головних героїнь пізніх творів О. Шапір (повістей «Її ясновельможність» (1889), «Повернулася!» (1892), «Доньки Євдокії» (1898), «Друг дитинства» (1903), оповідань «Розв'язка» (1903), «Докійка» (1904) та інших) свідчать про те, що після важкого періоду особистісного самовизначення «нова жінка» починає мислити по-новому. Цей «новий», альтернативний образ мислення пов'язаний з культивуванням власної індивідуальності, з раціональним використанням власних сил. Практично не виписуючи передісторію життя своїх героїнь, О. Шапір показує їх уже сформованими особистостями, які самостійно проявляють глибокий інтерес до нових віянь епохи. Духовну емансипацію створених нею «нових жінок» письменниця пояснює їхнім внутрішнім, особистісним розвитком.

Полемізуючи з чоловіками-романістами минулого, для яких єдиним смислом життя героїнь було кохання (рокове, рятівне, згубне), О. Шапір наполягає на тому, що любов її героїнь - це «простий акт життя». Таке твердження, проголошене в дусі героїв М.Г. Чернишевського, свідчить про те, що рахметівський варіант «людини на rendez-vous» у прозі письменниці опиняється дзеркально перевернутим і набуває іншого значення: герой уже не грає домінуючу роль у відношеннях з «новою жінкою». У пізніх творах О. Шапір героїня, а не герой висуває вимоги й робить вибір між почуттям і обов'язком/іншим покликанням на користь останнього, що, на думку письменниці, означає остаточне перетворення героїні на «нову жінку» і свідчить про зміну гендерних ролей.

У творах цього періоду письменниця, наслідуючи М.Г. Чернишевського, практично повністю виключає трагічні фінали любовних конфліктів (виняток - повість «Повернулася!»). З'ясовано, що перевага щасливих, позбавлених драматизму й трагедійності життєвих розв'язок («Її ясновельможність», «Доньки Євдокії», «Докійка»), індивідуальних ситуацій, сприятливих для «нових жінок» («Рабство», «Розв'язка»), свідчить про прагнення О. Шапір пропагувати створений нею ідеал жіночої особистості.

«Нові жінки» О. Шапір постають людьми прагматичними, реалістками з конкретними цілями й уподобаннями, що опікуються буденними справами. Вони не тільки мріють служити людям, а й своїми знаннями, діяльністю приносять користь суспільству. У створенні жіночих образів О. Шапір надає перевагу реалістичній естетиці, сповідує реалізм як світорозуміння, згідно з яким людина є тілесною істотою, котра живе і діє в суспільстві.

Зауважено, що яскраво виражена тенденційність названих вище творів письменниці, їх відкрита ідеологічна спрямованість не завжди поєднуються з глибоким психологічним аналізом, перешкоджають об'єктивності в оцінці жіночої поведінки. Підвищена риторичність, публіцистичність пізніх творів О Шапір покликані не стільки виразити існуючі конфлікти жіночого життя, скільки вказати на шляхи їх розв'язання.

Висновки

Творчість Ольги Андріївни Шапір, самобутньої російської письменниці другої половини ХІХ століття, є маловідомою і малодослідженою, що пояснюється кількома причинами: гендерними, ідеологічними, рецептивними, естетичними.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття були здійснені перші спроби гендерної інтерпретації творчості цієї авторки, визначення специфіки її «жіночого письма». Проте стереотипи офіційного канону не дозволили критикам визнати своєрідність творчої манери О. Шапір, оцінити її вагомий внесок у детальну розробку жіночої й сімейної проблематики.

У радянському літературознавстві рецепція творчості О. Шапір була звужена до двох її романів «Одна з багатьох» (1879), «Антиподи» (1880) і оповідання «Кандидат Куратов» (1880), опублікованих у «Отечественных записках». Дослідники традиційно розглядали ці твори в контексті літературної школи М.Є. Салтикова-Щедріна. За О. Шапір закріпився статус письменниці-народниці, творчість якої повністю вписується в «чоловічу» літературну традицію.

Поєднання нових і традиційних методів у процесі дослідження творчості О. Шапір у контексті історико-літературних і соціокультурних процесів у Росії другої половини ХІХ століття дозволило зробити висновок про те, що основне завдання письменниці полягало в руйнуванні старих міфів і стереотипів, пов'язаних з уявленнями про жінок, й утвердженні нового ідеалу жіночої особистості. Руйнування гендерних норм і стереотипів «традиційної жіночості», що відбилося у творчості О. Шапір, стало показником специфіки її «жіночого письма» і проявилося як на рівні сюжету, так і при створенні традиційних жіночих типів.

У творах письменниці носіями стереотипного мислення, традиційного представлення про призначення жінки, «охоронцями» стереотипів «традиційної жіночості» постають як чоловічі, так і жіночі персонажі. Чоловічі персонажі виконують традиційні для російської літератури другої половини ХІХ століття чоловічі «ролі»: спокусника, «вихователя», чоловіка-деспота, чоловіка-тирана. Акцентуючи увагу на виборі героїв на користь жінки традиційного типу, письменниця підкреслює традиціоналізм і нормативність патріархальної культури, її стійкість і малосприйнятливість до нових форм і явищ, яким, наприклад, для другої половини ХІХ століття стала поява «нової жінки».

Жіночі персонажі другого плану (численні образи мам, бабусь, тіток) у творчості О. Шапір злилися в своєрідний образ-символ «жіночого суду», до зображення якого зверталися ще письменниці першої половини ХІХ століття (О. Ган, Н. Дурова, М. Жукова, Ю. Жадовська та інші). Іронія, за допомогою якої О. Шапір дистанціювалася від «суддів» жіночої статі, звернення до мотивів поголосу, суду, чуток, підглядання при зображенні представниць «жіночого ареопагу» свідчать про негативне ставлення письменниці до подібної жіночої поведінки.

О. Шапір художньо досліджує жіночі типи - «жінки-дитини» (жіночість як інфантильність), «жінки-дружини» (покора, смирення, вірність подружньому обов'язку), «жінки-матері» (відмова від особистого щастя, життя заради дітей) і «жінки-жертводавиці» (самозречення, жертовність).

В оповіданні «На порозі життя» і повісті «Різними мовами» письменниця актуалізує тип «жінки-дитини» з метою його дискредитації. Позбавлення портретних характеристик героїнь цього типу психологічного наповнення, зображення їх переважно із зовнішнього боку, свідоме зниження образів дозволило письменниці дискредитувати вказаний жіночий тип і внаслідок цього зруйнувати стереотип, згідно з яким жінка повинна залишатися «вічною» дитиною.

У романі «Без любові» (1886), повісті «Різними мовами» (1879), оповіданнях «Із сімейної прози» (1881), «Дорогою ціною» (1882), «Жертва» (1883), циклі нарисів «Законні дружини» (1892 - 1895) та інших, які за своєю тематикою і проблематикою належать до «сімейної прози», метою авторки стало руйнування традиційних стереотипів «жінка-дружина» і «жінка-мати». Способами художнього втілення цієї мети письменниця обрала прозаїзацію традиційного жіночого простору, його десакралізацію, посилення побутовості в зображенні жіночого світу, драматизацію і підкреслений трагізм у змалюванні традиційної жіночої долі.

У романі «Без любові», повістях «Поминки», «Друг дитинства», оповіданнях «Кандидат Куратов», «Із сімейної прози», «Дорогою ціною», нарисах «Спалах», «Нотатки чоловіка» О. Шапір поставила під сумнів традиційне уявлення про жіночу жертовність, що закріпилося в патріархальній культурі не без впливу творчості письменників-класиків і набуло канонічного вигляду. Обравши мотив жертви/самопожертви засобом типізації жіночих образів, письменниця пов'язала його з темами жіночої самотності, стародівоцтва, жіночого життя, котре не склалося. Це сприяло деідеалізації образів героїнь, які втілюють тип «жінки-жертводавиці». Використовуючи приховану іронію, співчутливо-іронічні інтонації, авторка виражає своє негативне відношення до традиційного для російської літератури ідеалу жінки-страдниці.

Таке ставлення О. Шапір до «традиційної жіночості» пояснювалося її феміністськими поглядами, обумовлювалося не тільки впливом чоловічої демократичної літератури другої половини ХІХ століття (М.Г. Чернишевський, В.О. Слєпцов, І.В. Омулевський та інші), але й жіночої літератури цього періоду. Для творчості більшості письменниць другої половини ХІХ століття характерними були пошуки принципово іншого, порівняно з раніше наявним, ідеалу жіночої особистості - «нової жінки».

О. Шапір, намагаючись бути об'єктивною, прагнула описати й проаналізувати причини та наслідки не тільки «жіночого рабства», обумовленого побутуванням стереотипів «традиційної жіночості», але й жіночого «розкріпачення». Новаторським у творчості О. Шапір стало зображення хитань, внутрішніх конфліктів героїнь таких типів, як «жінка на роздоріжжі» і нігілістка. Письменниця, переключаючи увагу читача/читачки на внутрішній світ героїнь, використовуючи з цією метою численні психологічні прийоми, тим самим відходить від «чоловічої» літературної традиції, у межах якої (наприклад, при зображенні нігілісток) найчастіше використовувалася іронія, шарж і карикатура.