Громадсько-політична діяльність О. Гончара

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадсько-політична діяльність О. Гончара

Становлення незалежної Української держави, відродження національної свідомості вимагає нового погляду і переосмислення історії боротьби українського народу за власну державність. Одним із підходів у її дослідженні є перенесення ваги із загальних схем до особистісного виміру історії. Діяльність політиків, громадських діячів, науковців на ниві державотворення дозволяє на конкретному прикладі деталізувати суспільно-політичні процеси в Україні, показати роль особистості у контексті історичних подій.

Українська творча інтелігенція традиційно виступала провідною силою національно-культурного розвитку. Для розуміння внеску інтелігенції у розбудову української державності впродовж другої половини ХХ ст. важливе значення має вивчення громадсько-політичної діяльності видатного письменника Олеся Терентійовича Гончара. Він був депутатом Верховних Рад СРСР і УРСР, членом Центрального Комітету КПУ, багато років очолював Спілку письменників України та Республіканський Комітет захисту миру. Своєю громадсько-політичною діяльністю митець намагався сприяти національно-культурному й духовному розвитку України.

Актуальність теми посилюється її недостатньою розробкою в науковій літературі, відсутністю узагальнюючого дослідження громадсько-політичної діяльності О.Гончара.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06БФ046-01).

Об'єктом дослідження є особистість О. Гончара і його громадсько-політична діяльність в контексті суспільного розвитку України у другій половині ХХ ст.

Предметом дослідження є зміст, основні напрями і форми громадсько-політичної діяльності О. Гончара.

Метою дослідження є комплексний аналіз громадсько-політичної діяльності О. Гончара, з'ясування його участі у суспільно-політичних процесах в Україні у другій половині ХХ ст.

Досягнення окресленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати сучасний стан наукової розробки теми, рівень її джерельного забезпечення;

- дослідити процес формування світогляду, ідейно-політичних переконань і громадянської позиції О.Гончара;

- простежити основні етапи еволюції поглядів О. Гончара на суспільно-політичні процеси в СРСР;

- розглянути політичну діяльність О. Гончара в умовах лібералізації й наростання кризи суспільного життя;

- з'ясувати ставлення письменника до руху шістдесятників;

- висвітлити основні аспекти громадської діяльності О. Гончара на посаді голови Спілки письменників України;

- показати участь О. Гончара в суспільно-політичному житті у роки «перебудови» і національно-державного відродження України;

- з'ясувати значення громадсько-політичної діяльності О. Гончара для духовного й культурного розвитку України.

Хронологічні межі роботи зумовлені специфікою дослідження персоналії і визначаються роками життя О. Гончара - 1918-1995 рр.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об'єктивізму, системного підходу. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила використання методів: проблемно-хронологічного, біографічного, структурно-логічного, аналітично-систематичного, порівняльно-історичного, аналізу історичного контексту. Також використано джерелознавчі методи (класифікація джерел, формування їх комплексів, атрибуція, внутрішня і зовнішня критика, порівняльний аналіз, контент-аналіз текстів), метод психологічного аналізу особистості.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у ній вперше комплексно досліджено основні напрямки громадсько-політичної діяльності О. Гончара у контексті суспільно-політичних процесів в Україні у другій половині ХХ ст.

У дисертації наводяться нові факти і концептуальні положення, що суттєво поглиблюють знання про О. Гончара й історичну епоху, в якій він жив і творив. Детально досліджено еволюцію поглядів О. Гончара на суспільно-політичні процеси в СРСР, основні напрями політичної діяльності письменника на посаді депутата Верховної Ради УРСР й СРСР, члена ЦК КПУ, з'ясовано його роль у збереженні й відродженні української мови, історико-архітектурних пам'яток України.

Автором вперше введено до наукового обігу нові джерела, в основному архівні, в тому числі з родинного архіву О.Гончара, що розкривають суспільні погляди і громадсько-політичну діяльність письменника.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її основних положень, висновків, фактичного матеріалу при дослідженні дотичних до теми проблем, підготовці узагальнюючих праць з історії національного-культурного розвитку України у другій половині ХХ ст., вивченні впливу громадської думки на суспільно-політичні процеси, при розробці навчальних курсів з відповідних дисциплін, складанні біографічних, довідкових видань.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі виступів на IV Всеукраїнській науковій конференції «Богданівські читання» (Черкаси, 2006), Всеукраїнській науковій конференції «…Шляхом твоїх ґолґот і слав, народе мій!..»: пам'яті репресованих письменників» (Київ, 2007), VI Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (Харків, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Постновітні реалії: виклики для України» (Київ, 2008). Основні положення і висновки дисертації відображено у 7 авторських публікаціях.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, рівень її джерельного забезпечення.

В дисертації відтворено процес накопичення знань про громадсько-політичну діяльність О. Гончара в радянській, діаспорній та новітній українській історіографії. В радянській історіографії деякі аспекти громадсько-політичної діяльності О. Гончара простежувалися в літературно-критичних статтях і монографіях про письменника, життєвий і творчий шлях якого ніколи не був обділений увагою дослідників. У ґрунтовних працях О.Бабишкіна, О.Килимника, М.Малиновської, І.Семенчука, А.Погрібного, М.Наєнка аналізується творчість О.Гончара, його публіцистика, визначається місце письменника в літературному процесі. Але автори не ставили за мету комплексно дослідити його громадсько-політичну діяльність.

В роки «перебудови» з'явилися публікації вчених-літературознавців, у яких висвітлювалися окремі напрями громадсько-політичної діяльності О.Гончара. Участь О. Гончара у миротворчому русі, його внесок у захист навколишнього середовища проаналізовано у збірнику статей до 70-річчя письменника. В.Коваль у книзі «Собор» і навколо собору» першим дослідив історію виходу в світ і заборони роману О. Гончара «Собор». На прикладі цього твору автор простежив долю української літератури в 1970-х - на початку 1980-х рр. В.Коваль продовжив досліджувати літературну й громадську діяльність О. Гончара в роки незалежності України.

Вагомий внесок у вивчення публіцистичної спадщини, редакторської роботи О. Гончара зробили філологи й журналісти В.Галич, М.Зобенко, Л.Курило, М.Степаненко та ін.

З середини 1990-х рр. увагу громадській діяльності О. Гончара приділяють історики. Детальний аналіз діяльності О. Гончара на політичній ниві міститься у передмові до збірника документів «Тернистим шляхом до храму: Олесь Гончар у суспільно-політичному житті України 60-80-х рр. ХХ ст». Упорядники збірника П.Тронько, О.Бажан, Ю.Данилюк висвітлили діяльність О. Гончара у галузі збереження української мови, охорони і відродження памяток історії й культури, навколишнього середовища, музейної справи. В.Пащенко дослідив взаємовідносини О. Гончара з радянською владою через призму релігійних переконань письменника, проаналізував причини конфлікту митця з компартійними можновладцями, показав його участь у боротьбі за духовний розвиток нації.

Історики опосередковано висвітлювали окремі аспекти громадсько-політичної діяльності О. Гончара у дослідженнях, присвячених становищу інтелігенції у радянську добу. Стосунки між владою і творчою інтелігенцією, систему підпорядкування і використання таланту письменників у справі поширення комуністичної ідеології аналізують у своїх працях Г.Касьянов, В.Баран, О.Заплотинська та ін. Досліджуючи еволюцію тоталітарної системи в 1960-80-х рр., зародження і розвиток нонконформістського руху в Україні, автори приділяють увагу діяльності О.Гончара, який в цей час очолював Спілку письменників України, був активним учасником літературного життя й політичних процесів у республіці.

Окремі науковці діаспори вважали О. Гончара радянським письменником, що писав у рамках соціалістичного реалізму. Так, Ю.Шевельов звинувачував О. Гончара у відсутності у нього таланту письменника і примітивізмі його творів, І.Кошелівець - в апологетиці соцреалізму. Дещо інші оцінки діяльності О. Гончара з'явилися в діаспорі після виходу роману «Собор.

Проти надмірної популяризації творів О.Гончара, «просякнутих радянськими цінностями», створення «штучно підсилюваного культу» письменника вже в часи незалежності України продовжував виступати І.Кошелівець та деякі інші дослідники. Однак у контексті сучасної доби постать О. Гончара як духовного речника української нації набуває дедалі вагомішого значення на противагу іншому поглядові на письменника - як класика соцреалізму й апологета радянської системи.

Історіографічний огляд свідчить, що результати вивчення громадсько-політичної діяльності О. Гончара ще не набули цілісності, немає окремого комплексного дослідження проблеми.

Джерельну базу дисертації складає комплекс різноманітних джерел: архівні й опубліковані документи, матеріали періодичних видань, епістолярна спадщина митця, мемуарна література.

Документи фонду ЦК КПУ (ф. 1) Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО) дозволяють дослідити діяльність О. Гончара у вищих партійних органах та на посаді голови Спілки письменників України. Значний інтерес становлять справи, внесені до описів 24 і 25 під грифом «Таємно» й «Цілком таємно», які висвітлюють протистояння партійних органів і творчої інтелігенції в УРСР.

В Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО) зберігаються документи фондів Верховної Ради УРСР (ф. 1), Ради Міністрів УРСР (ф. 2), Головного управління по охороні державних таємниць у пресі при Раді Міністрів УРСР (Головліт УРСР) (ф. 4605), Українського республіканського комітету захисту миру (ф. 4649), що дозволяють висвітлити маловідомі аспекти діяльності О. Гончара на посаді депутата Верховної Ради УРСР, у Комітеті захисту миру.

Особовий фонд О. Гончара зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ) (ф. 34). Його складають рукописи творів, виступів письменника, автобіографії, листи, які дають можливість опосередковано відобразити громадську позицію і політичні погляди митця. Важливу інформацію про діяльність О. Гончара на посаді голови СПУ дають матеріали фондів Спілки письменників України (ф. 590) і Київської організації Спілки письменників України (ф. 1098).

У роботі використано матеріали родинного архіву О. Гончара - переважно кореспонденцію. Цей блок джерел дозволяє дослідити ставлення митця до руху шістдесятників, проаналізувати його діяльність на посаді депутата Верховних Рад УРСР та СРСР.

Наступну групу джерел складають опубліковані документи і матеріали про життя та діяльність О.Гончара. У 1999 р. вийшов друком збірник документів та матеріалів, які безпосередньо відображають участь письменника у суспільно-політичному житті України в 1960-80-х рр., розкривають реакцію українського суспільства на роман «Собор», дають можливість простежити долю митця в умовах тоталітарного режиму. Окремі матеріали, присвячені громадсько-політичній діяльності письменника, наводяться у збірниках документів з історії культури.

Важливим джерелом є публіцистичні праці О.Гончара. Частина з них зібрана в кількох книгах. Інші - містяться в таких періодичних виданнях як: «Радянська Україна», «Сільські вісті», «Молодь України», «Демократична Україна», «Голос України», «Літературна газета», «Літературна Україна», «Соціалістична перемога», «Маяк комунізму», «Розгорнутим фронтом», «Ленінська зміна», «Слово просвіти» тощо. Публіцистика О. Гончара відрізняється актуальністю змісту, вагомістю порушених проблем, громадсько-політичним характером.

Епістолярна спадщина письменника розкриває маловідомі факти його біографії, сприяє глибшому розумінню суспільно-політичних процесів, що відбувалися в країні в другій половині ХХ ст. Для дослідження громадсько-політичної діяльності О. Гончара важливе значення мають його листи, адресовані органам центральної влади і високопосадовцям, в яких гостро порушуються проблеми суспільно-політичного і національно-культурного життя.

Серед джерел автобіографічного характеру для вивчення громадсько-політичної діяльності О.Гончара, зокрема для з'ясування еволюції його політичних поглядів, позиції відносно важливих питань суспільно-політичного життя особливе значення мають опубліковані щоденники митця. У них містяться враження від різноманітних зустрічей, поїздок, знайомств, дискусійні думки й оцінки подій літературно-мистецького, громадського, політичного життя.

Увага до О. Гончара у мемуарній спадщині його сучасників різниться між собою від наведення окремих фактів Ф.Овчаренком, П.Шелестом, Л.Кравчуком до детальних характеристик В.П'яновим, В.Гончар та ін. Спогади сучасників про О.Гончара, співпрацю з ним на літературній і державотворчій ниві лягли в основу кількох збірників. Однак в силу суб'єктивного характеру мемуари вимагають критичного аналізу.

Отже, джерельна база характеризується різноплановістю та різноманітністю. Обсяг опрацьованих джерел склав достатньо інформативну базу, використання якої дозволило реалізувати поставлені завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Формування та еволюція світогляду Олеся Гончара» розглянуто ранній період його життя, становлення особистості, формування життєвих пріоритетів і цінностей, які зумовили його подальшу діяльність. Показано еволюцію поглядів письменника на суспільно-політичні процеси в СРСР. Особливу увагу приділено його оточенню, родинному вихованню, що мало головне соціалізуюче значення, вплинуло на релігійні погляди О.Гончара.

Рання публіцистика і творчість О. Гончара відображала суспільно-політичні процеси, що мали місце в СРСР наприкінці 1920-30-х рр., а також розкривала ставлення до них самого автора. Незважаючи на те, що юнак виховувався на засадах комуністичної ідеології, вірив у можливість побудови справедливого комуністичного суспільства, це не затьмарило небезпечні суспільні явища, які молодий письменник помітив і відтворив у ранніх творах.

Значний вплив на формування політичного світогляду О. Гончара мали роки і події Другої світової війни. Починаючи з 1943 р., у щоденникових записах письменника помітні сумніви у правильності обраного державою шляху, докори існуючій владі й засудження її вождів, котрі розв'язали війну. Одночасно О.Гончар сподівався, що після перемоги над фашизмом становище в державі зміниться, послабиться політичний та ідеологічний диктат. Усвідомлення того, що тоталітарний режим не змінив своєї суті, прийшло уже в перший післявоєнний рік, коли в унісон «ждановщині» було розкритиковано новелу О. Гончара «Модри Камень».

Визначальними в еволюції політичного світогляду О. Гончара стали 1960-ті рр. З «відлигою» письменник пов'язував національно-культурне відродження. Очоливши в 1959 р. Спілку письменників України, він підтримав нові явища в літературно-мистецькому житті, виступив на захист шістдесятників. Це спричинило конфлікт О. Гончара з владою, виведення на деякий час його за межі номенклатури. У 1968 р. почалося переслідування роману митця «Собор», у якому влада побачила загрозу існуючому політичному ладу. «Антисоборна» кампанія ще раз засвідчила готовність комуністичного режиму до колективних переслідувань будь-кого, незалежно від посади і суспільного становища. Це створило ґрунт для більш критичного погляду О. Гончара на радянську дійсність, про що свідчать щоденникові записи 1970-х рр.

Період «застою» виявив для О. Гончара неспроможність гармонійного розвитку української нації і культури в умовах багатонаціональної тоталітарної держави. Він усвідомлював необхідність змін у політиці радянської влади, тому великі надії покладав на започатковану у квітні 1985 р. «перебудову». Але дуже швидко митець зрозумів обмеженість започаткованих процесів. Каталізатором при цьому виступила аварія на Чорнобильській АЕС, відповідальність за яку він справедливо покладав на існуючу політичну систему. Події в радянських республіках наприкінці 1980-х рр., студентське голодування в Києві у жовтні 1990 р. стали остаточним поштовхом до виходу О. Гончара з лав КПРС. Отже, комуністичну ідеологію О.Гончар сприймав лише в тій мірі, в якій вона не суперечила його власним переконанням, моральні принципи він ставив понад партійні обов'язки.

У третьому розділі «Громадсько-політична діяльність Олеся Гончара в умовах лібералізації та наростання кризи суспільного життя» досліджено основні напрямки громадсько-політичної діяльності О. Гончара впродовж другої половини 1950-х - початку 1980-х рр., проаналізовано його ставлення до руху шістдесятників.

В 1955-62 рр. О.Гончар був депутатом Верховної Ради УРСР IV та V скликань. Починаючи з 1962 р. і до останніх днів існування Радянського Союзу О.Гончар був депутатом Ради Національностей Верховної Ради СРСР. У Верховній Раді УРСР письменник входив до складу Комісії по освіті і культурі та Комісії в закордонних справах, у Верховній Раді СРСР - був членом Комісії по народній освіті. Митець опікувався інтересами своїх виборців, актуальними проблемами розвитку Південних областей УРСР.

В 1959 р. О.Гончар очолив Спілку письменників України. Серед основних напрямів його діяльності на цій посаді була підтримка молодих письменників, частина яких за свою творчість ставали об'єктами переслідувань з боку радянської влади. В січні 1966 р. О.Гончар відмовився брати участь у роботі Комісії ЦК, метою якої було розпочати ідеологічний похід проти І.Дзюби та інших письменників-новаторів. Про свою відмову він у письмовій формі повідомив П.Шелеста, завадивши таким чином розпочати репресії серед членів СПУ в середині 1960-х рр. Через це на ХХІІІ з'їзді КПУ у березні 1966 р. О. Гончара не переобрали до складу ЦК КПУ, куди він входив з 1960 р. Підтримку письменникам-шістдесятникам О.Гончар висловив під час V з'їзду письменників України у листопаді 1966 р. Анонімні листи-доноси на голову СПУ до ЦК свідчать про те, що О.Гончар допомагав шістдесятникам, відстоював їх інтереси перед партійним керівництвом, був на заваді їх виключення з СПУ. Спробою влади вплинути на письменника стало переслідування його роману «Собор».

За часів головування О. Гончара з СПУ не було виключено жодного літератора. Репресії серед членів письменницької організації розпочалися після його усунення в травні 1971 р. з цієї посади. Листування з дисидентами, офіційні звернення до вищих органів влади з клопотаннями за долю засуджених свідчать про те, що О.Гончар й надалі намагався підтримувати неугодних режимові митців.

Особливу турботу О. Гончара викликали розвиток і функціонування української мови, збереження та відновлення пам'яток історії й архітектури, охорона й захист навколишнього середовища тощо. Після прийняття у 1959 р. Закону УРСР «Про зміцнення зв'язку школи з життям і дальший розвиток системи народної освіти» письменник послідовно виступав проти політики русифікації України. На найвищому рівні він клопотався про збільшення тиражів україномовної літератури, налагодження роботи республіканських видавництв, удосконалення навчальних програм з української мови та літератури, виступав проти закриття україномовних шкіл.

В 1960-х рр. О.Гончар був ініціатором й учасником створення Державного архіву-музею літератури і мистецтва у м. Києві, музею М.Рильського. СПУ на чолі з О.Гончаром стала колективним членом-засновником Товариства охорони пам'ятників історії та культури УРСР, що утворилось в 1965 р., приймала активну участь у його діяльності. Прикладом співпраці цих організацій був проект увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією українського козацтва, у розробці якого брав участь О.Гончар. Він сприяв збереженню комплексу пам'яток Київського братства і Києво-Могилянської академії, ряду культових споруд у столиці та поза її межами.

В умовах лібералізації та наростання кризи суспільного життя громадсько-політична діяльність О. Гончара сприяла національно-культурному розвитку України.

У четвертому розділі «Участь Олеся Гончара в суспільно-політичному житті у роки «перебудови» та національно-державного відродження України» проаналізовано основні напрями діяльності митця в другій половині 1980-х - на початку 1990-х рр., з'ясовано його роль у розбудові української державності.

Зі змінами у суспільно-політичному житті О.Гончар пов'язував національно-культурне відродження, яке вбачав у поверненні українському народу мови й історичної пам'яті. В умовах демократизації й гласності мовний аспект став провідною темою статей, виступів та інтерв'ю письменника. Процес національно-державного відродження в Україні почався з вирішення мовного питання, і в цьому велика заслуга О.Гончара.

О.Гончар був у числі ініціаторів створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка й Народного Руху України. Участь митця у цих громадських організаціях, його заяви про причини та наслідки аварії на Чорнобильській АЕС не задовольняли республіканське партійне керівництво. У результаті в 1989 р. Політбюро ЦК КПУ не включило його у список кандидатів у депутати Верховної Ради СРСР від КПРС. Завдяки реформуванню виборчої системи О.Гончар став депутатом Верховної Ради СРСР від Спілки письменників СРСР. У складі Міжрегіональної депутатської групи - демократичної опозиції - О.Гончар брав участь у роботі чотирьох З'їздів народних депутатів СРСР. Основними програмними гаслами О. Гончара були боротьба за розформування секретних відомств та установ, припинення фінансування екологічно небезпечних проектів, запровадження практики народних референдумів при вирішенні важливих питань розвитку суспільства.

Загострення політичної ситуації в СРСР у 1990 р. викликало хвилю протестів у республіках. О.Гончар був у числі депутатів Верховної Ради СРСР, які засудили придушення мирної демонстрації у Тбілісі, виступили за визнання голодомору 1932-33 рр. злочином радянської влади проти власного народу. Під впливом студентського голодування на Хрещатику О.Гончар 9 жовтня 1990 р. написав заяву про вихід з лав КПРС, чим засвідчив підтримку демократично налаштованим силам.

Вік та хвороби не дозволили письменнику брати активну участь у політичному житті України в умовах незалежності. Основними напрямами його громадської діяльності були сприяння реабілітації репресованих письменників, підтримка митців старшого покоління, захист історико-культурних пам'яток, участь у Всесвітньому русі прихильників миру. У публіцистиці О. Гончара першої половини 1990-х рр. переважають теми духовного розвитку нації. На це була спрямована й діяльність митця на посаді Голови Комітету з Державних премій імені Тараса Шевченка. О.Гончар разом з іншими письменниками на сторінках преси виступав проти шовіністичних настроїв окремих політичних діячів Російської Федерації, надання російській мові статусу офіційної тощо.

О.Гончару належить першорядна роль у відновленні комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Митець був ініціатором створення добровільного фонду для їх відбудови, але йому не судилося побачити відновлені у столиці храми. Нині Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини носить ім'я Олеся Гончара.

Визнанням особистого внеску О. Гончара у національне і духовне відродження України стало заснування у 1997 р. Державної премії імені Олеся Гончара та присвоєння йому Указом Президента В.Ющенка від 14 липня 2005 р. звання Героя України.

У Висновках викладено підсумки і результати дослідження:

- Аналіз наукової і публіцистичної літератури свідчить, що проблема громадсько-політичної діяльності О. Гончара досі не була предметом спеціального дослідження. На основі невідомих раніше документів і «Щоденників» письменника сучасні дослідники зробили перші спроби проаналізувати окремі аспекти громадської діяльності митця. При цьому виразно простежується суттєва нерівномірність їх висвітлення. Водночас широка й різноманітна джерельна база створює основу дослідницької роботи, дозволяє всебічно проаналізувати громадсько-політичну діяльність О.Гончара;

- Формування світогляду митця відбувалося під впливом того середовища, в якому він ріс і виховувався. Значний вплив на моральні якості, духовні цінності й релігійність письменника здійснила його родина. Суспільно-політичні процеси в СРСР, більшовицька політика «українізації» в 1920-х рр., членство у комсомолі сприяли ідейно-політичному, військово-патріотичному, моральному вихованню О. Гончара в дусі марксизму-ленінізму. Однак його рання публіцистика і творчість свідчить про те, що він помічав і відтворював небезпечні суспільні явища, намагався привернути увагу до проблем життя в радянській державі;

- Щоденникові записи О. Гончара дають можливість прослідкувати, як змінювалися світоглядні орієнтири письменника впродовж життя. Народжений у революційну добу, вихований на ідеалах комунізму, він став свідком і сучасником утвердження тоталітарного режиму в передвоєнні роки. Але письменник завжди залишався віруючою людиною, комуністичну ідеологію сприймав лише в тій мірі, в якій вона не суперечила його власним переконанням. Втрати, трагедії й невдачі війни призвели до поступового усвідомлення ним справжньої сутності радянської влади. Саме тому О.Гончар вітав нетривалу «хрущовську відлигу», ліквідація якої в «брежнєвську добу» переконала його в необхідності демократизації суспільства, заміни існуючого політичного режиму на більш гуманний, демократичний, національно орієнтований;

- Політична діяльність О. Гончара в умовах лібералізації та наростання кризи суспільного життя мала на меті привернути увагу до актуальних проблем культурного відродження, консолідувати український народ, захистити та сприяти розвитку національної мови. Виявляючи дипломатичний хист, принциповість, він намагався обрати той варіант співіснування з системою, стосунків із високим чиновництвом, щоб бути корисним своєю діяльністю для України;

- З «відлигою» О.Гончар пов'язував можливість повернення до історичних традицій культурного розвитку України. Він вітав появу новаторських течій в українському мистецтві, підтримував молодих митців у їх прагненні до культурної окремішності. Проаналізований архівний матеріал дає можливість стверджувати про вагому роль О. Гончара у підтриманні руху шістдесятників. Твори митця «Кресафт» і «Двоє вночі» містили критику комуністичного режиму і замовчувалися ще задовго до «Собору». І хоч за віком письменник не належав до покоління шістдесятників, світогляд яких формувався під його впливом, він солідаризувався з ними у літературних та політичних поглядах. На високих рівнях, як депутат Верховної Ради УРСР, член ЦК КПУ О.Гончар намагався захищати українських митців;

- В умовах нового ідеологічного наступу на інтелігенцію Спілка письменників і О.Гончар стали опорою національного відродження України. За часів його головування з СПУ не було виключено жодного літератора. Опір О. Гончара партійному курсу спричинив конфлікт з комуністичною системою. Апогеєм протистояння митця і влади став роман «Собор», яким автор засвідчив підтримку рухові шістдесятників, заявив про здатність української інтелігенції протидіяти процесам русифікації й стати на захист духовних святинь власного народу.

Велику увагу О.Гончар відводив поширенню й популяризації української мови. Він брав участь у розробці і прийнятті у 1990 р. Закону УРСР «Про мови в Українській РСР». О.Гончар гостро порушував проблеми збереження історико-архітектурної спадщини, природного середовища, сприяв розвитку Всеукраїнського руху за мир на планеті;

- У роки «перебудови» та національно-державного відродження громадсько-політична діяльність О. Гончара була зумовлена політичними змінами у суспільстві. Заяви і виступи О. Гончара у пресі, з трибуни Верховної Ради УРСР і СРСР сприймалися як голос українського народу, що прагнув здобути політичний і економічний суверенітет в умовах руйнації СРСР.

О.Гончар одним із перших публічно заявив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, звинувативши у цьому існуючу політичну систему. Він виступив на захист прав різних народів на своє національне самовизначення, прагнув налагодити тісні зв'язки з українською діаспорою. Митець ініціював заснування Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини, що нині носить його ім'я. І хоч хвороба не дала письменнику в 1990-ті рр. можливості брати активну участь у політичному житті країни, О.Гончар своїм публіцистичним словом і громадською діяльністю вносив величезний вклад у справу духовного відродження нації, будівництва незалежної Української держави;

- Громадсько-політична діяльність Олеся Гончара стала важливою складовою національно-культурного відродження України впродовж другої половини ХХ ст. Він підносив свій голос на захист самобутності України, збереження її національного генофонду. Силою свого таланту митець пробуджував у народу самосвідомість, прищеплював повагу до першовитоків української культури.

громадський політичний письменник

Література

1. Громадсько-політична діяльність О.Гончара: історіографія проблеми / І. Сироїд // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». - К., 2007. - Вип. 89-90. - С. 49-51.

2. Формування світогляду О. Гончара / І.В. Сироїд // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». - К., 2007. - Вип. 89-90. - С.101-104.

3. Громадсько-політична діяльність О. Гончара в 1990-1995 роках / І. Сироїд // Часопис української історії. - К., 2008. - Вип. 9. - С.110-115.

4. Діяльність О. Гончара в сфері захисту української мови / І. Сироїд // Соціальна історія: науковий збірник. - К.: Логос, 2007. - С. 69-76.

5. Внесок О. Гончара у процес відродження та розвитку української мови / І. Сироїд // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир, 2007. - Вип. 35. - С. 221-224.

6. Громадсько-політична діяльність О. Гончара в умовах становлення української державності / І. Сироїд // Дні науки історичного факультету: матеріали Міжнар. наукової конф. студентів, аспірантів та молодих учених (Київ, 23-24 квітня 2008 р.) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Вип. 1: у 2 ч. - Ч. 1. - К., 2008. - С. 111-113.

7. Захист української мови як складова громадсько-політичної діяльності О. Гончара / І. Сироїд // Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії: зб. наукових статей. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. - С. 72-80.

Размещено на Allbest.ru