Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАТЕГОРІЯ SACRUM У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ХХ-ХХІ СТОЛІТЬ

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

НАБИТОВИЧ Ігор Йосипович

ЛЬВІВ - 2009

Анотація

Набитович І.Й. Категорія sacrum у художній прозі ХХ-ХХІ століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

У дисертації вперше в літературознавстві запропоновано цілком новий підхід до досліджень категорії sacrum, сакрального у художній літературі, а також уперше розглядається гіпотеза про фрактальну природу цієї категорії. Створено динамічну фрактальну модель-матрицю категорії sacrum, яка дозволяє системно досліджувати, аналізувати й інтерпретувати ірраціональні та раціональні вияви сакрального в художній літературі. Подібна модель-матриця може бути застосована й для ширших культурологічних досліджень. Запропоновано методологічні стратеґії літературознавчих досліджень sacrum, які уможливлюють окреслення діахронічних трансформаційних процесів, змін поетики та стилістичних засобів у реалізації як окремих елементів сакрального в художньому тексті, так і спроб художнього освоєння та осмислення цієї категорії у різних літературах європейської традиції. На прикладах художньої прози як українських (О. Кобилянської, Н. Королевої, Л. Мосендза, Ю. Клена, В. Барки), так і іноземних авторів (В. Реймонта, Г. Гессе, Ж. Бернаноса, П. Лаґерквіста, Р. Брандштаттера, У. Караткевича, Д. Брауна) показано можливості застосування цієї динамічної фрактальної моделі-матриці у літературознавчих дослідженнях. Такий компаративістичний підхід стає, разом з усім, безсумнівним підтвердженням інкорпорованости української літератури y загальноєвропейський культурний контекст як невід'ємної й важливої його складової.

Ключові слова: sacrum, profanum, фрактал, сакрохронотоп, Біблія, біблійні стилізації, релігійно маркований концепт.

Summary

Nabytovych I. Category of sacrum (the sacred ) in fictional prose of the ХХ - ХХІ centuries. - Manuscript.

Thesis for the academic degree of Doctor of philological science in speciality 10.01.06 - Theory of literature. Lviv Franko State University. - Lviv, 2009.

In the dissertation for the first time in literary criticism a new approach to researches of the category of the sacred (Latin: sacrum) in fictional literature is proposed, as also is the hypothesis about the fractal nature of this category. A dynamic fractal model-matrix of this category is created, which allows systematic investigation, analysis and interpretation of the irrational and rational manifestations of the sacred in fictional literature. The created model-matrix can be also applied to researches in cultural studies. Fictional literature, which creates its own reality of manifestations of human existence, is one of the fields of activity of human spirit and mind where the category of the sacred expresses itself in the most diverse hypostases, declaring and interpreting the the sacred's presence in man's world, realizing man's aspiration to join to the Absolute, to search and find answers to the question of the nature and intrinsic characteristics of the sacred, to uncover the secrets of existence and nonexistence. Thus, literary researches are impossible without the study, analysis and interpretation of the components of the sacred, of the irrational manifestations and rational structures and objects with which help an integral artistic picture of this comprehensive and general category can be created. Proceeding from Rudolf Otto's ideas, in this work we inspect both rational and irrational manifestations of the sacred.

The definition of the category of the sacred as a fractal structure allows us to view this category at different typological levels of fiction, at the same time applying the strategies of macro- and micro-approaches. At the macroscopic approach to literary studies of the functioning of the sacred it is mostly wide, global problems that are analyzed and interpreted. Such a macro-approach makes it possible to examine large-scale modules which are the expressions, either rational or irrational, of the sacred in a fictional text and to investigate regularities and their synchronic or diachronic occurence specificity. Most frequently such an approach is practised at the geneological and morphological levels, at the level of literary epochs, trends, directions, styles, and poetics. As regards the micro-approach, it enables the consideration of separate aspects of the category of the sacred or (which is equally possible for a fractal structure) its separate manifestations, for example, at the thematological or figurative levels. Such poly-perspective macro- and micro-approximations in many cases can also superimpose, they can coexist, thus allowing the creation of a panoptical volumetric picture of the main object of research.

In the thesis on the basis of both scientific and literary sources a many-sided picture of manifestations of the category of the sacred at different levels of a fictional text is presented. The scholarly and fictional texts introduced into the scientific circulation and, to some degree, analyzed and interpreted in our thesis, change the paradigmatic values of the research of this category, deepen the understanding of its nature, outline new prospects of its role in fiction.

In our doctoral thesis we propose methodological strategies of literary studies of sacrum (the sacred), through which it is possible to outline diachronic transformational processes, changes in poetics and stylistic means while carrying out both the separate elements of the sacred in a fictional text and the attempts of artistic mastering and comprehension of the aforementioned category in various literatures of the European tradition of the XX-XXI centuries.

The applicational capacities of the proposed dynamic fractal model-matrix in literary studies are demonstrated at the examples of fictional prose by the Ukrainian (O. Kobylians'ka, N. Koroleva, L. Mosends, Y. Klen, V. Barka) and foreign (W. Reymont, H. Hesse, G. Bernanos, P. Lagerkvist, R. Brandstaetter, W. Karatkevich, D. Brown) authors. This comparative approach to the study of the category of the sacred undoubtedly testifies to the incorporation of Ukrainian literature into the all-European cultural context as its inalienable and important part.

Keywords: the sacred, the profane, fractal, sacrochronotop, the Bible, biblical stylizations, religiously marked concept.

Аннотация

Набитович И.И. Категория sacrum в художественной прозе ХХ-ХХІ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. Львовский национальний университет имени Ивана Франко. - Львов, 2009.

B диссертации впервые в литературоведеньи предложено новаторский подход к исследованиям категории sacrum, сакрального в художественной литературе, а также впервые рассматривается гипотеза о фрактальной природе этой категории. Создано динамическую фрактальную модель-матрицу категории sacrum, которая позволяет системно исследовать, анализировать и интерпретировать иррациональные и рациональные проявления сакрального в художественной литературе. Подобная модель-матрица может быть применена и для более широких культурологических исследований. Предложено методологические стратегии литературоведческих исследований sacrum, которые дают возможность представления диахронических трансформационных процессов, изменения поэтики и стилистических средств в реализации как элементов сакрального в художественном тексте, так и попыток художественного освоения и осмысления этой категории в разных литературах eвропейской традиции.

На примерах художественной прозы как украинских (О. Кобилянской, Н. Королевой, Л. Мосендза, Ю. Клена, В. Барки), так и зарубежных авторов (В. Реймонта, Г. Гессе, Ж. Бернаноса, П. Лагерквиста, Р. Брандштаттера, У. Караткевича, Д. Брауна) показано возможности применения предложенной динамической фрактальной модели-матрицы в литературоведческих исследованиях. Такой компаративистический подход становится, вместе со всем, несомненным подтвердженнием инкорпорированости украинской литературы в общеевропейский культурный контекст как неотемлемой и важной его части.

Ключевые слова: sacrum, profanum, фрактал, сакрохронотоп, Библия, библийные стилизации, религиозно маркированный концепт.

sacrum проза біблійний

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Художня література в онтологічному ракурсі завжди була своєрідним засобом освоєння, пізнання людиною світу, в якому вона живе, його упорядкування, а, разом із тим, й окресленням, представленням свого буття-у-світі. Одночасно на мікрорівні власного світу, через письменство homo scriptor пізнає й презентує себе й виявляє своє “я” світові. Sacrum, сакральне світовідчування є однією з наріжних категорій у художній літературі яка представляє й виражає це буття-у-світі. Поняття sacrum (сакральне, святе, святість), як одна із центральних категорій релігії, один із найяскравіших елементів її ідентифікації, застосовується в науці уже більш ніж століття. Sacrum є однією з найважливіших субстанцій людського існування, квінтесенцією релігійного світовідчування й буття homo religiosus - людини релігійної. Категорія sacrum, сакральне - одна з універсалій, яка найповніше містить у собі співвідношення, взаємозалежності й зв'язки, найхарактерніші, ключові поняття та концепти різних релігій, та, беручи ширше, концепти культури загалом. Термін profanum є корелятивним до поняття sacrum. Корелятивна пара sacrum / profanum (сакральне / світське) взаємно доповнюють одне одного, але, одночасно з цим sacrum є протиставленням до того, що є profanum.

До останнього часу у літературознавстві вивчення різнорідних компонентів категорії sacrum проводилося у різних, сказати б, розпорошених, напрямах. В українській літературі найбільша увага, наприклад, приділялася проблемі функціонування біблійних тем, мотивів, образів, алюзій у письменстві - як за допомогою різних методологічних підходів, так і з різних ідейно-світоглядних точок зору. Визначення й окреслення цих тем, мотивів, образних систем, їх аналіз - із застосуванням цілого комплексу методологій дослідження, спроби їх класифікацій дозволяють вирішити конкретні завдання встановлення структурних і ґенетичних взаємин між їх біблійною (і в першу чергу - євангельською) першоосновою та мистецьки трансформованого “другого відлуння” (Г. Кочур) у художніх текстах. У дослідженні трансформації сакральних текстів у художній літературі варто розглядати, й, сказати б, динамічну складову цього феномену: її незмінні, консервативно стійкі елементи художньої форми, структури та змінні змістові характеристики й модуляції, художні вирішення, які працюють із традиційними ідеями, образами, символами. Важливим тут є й представлення місця й ролі традиційних нараційних структур у процесі особистої творчості, тобто, кажучи іншими словами, декларація того, як канонічні релігійні першотексти трансформуються у те, що М. Бахтін назвав “естетичним об'єктом” або “твором у його цілісності” (який не співпадає з самим художнім текстом). З іншого боку проводяться дослідження виявів певних релігійних переживань, релігійного світобачення й світовідчування (релігійного й арелігійного світогляду), релігійної постави людини.

Виявлення сакральних елементів у літературі неможливе без спроб окреслити термінологічний інструментарій цих студій, визначення методологічних підходів до таких досліджень, окреслення сфери пошуків проникнень сакрального в поезію, драматургію, прозу, без побудови для цього літературознавчих інтерпретаційних моделей. Категорію sacrum можна досліджувати, асимптотично підступаючи до різних рівнів її структури - через дескриптивне наближення до тих чи інших ірраціональних досвідів її переживання, містичних просторів сакрального у світі психічних відчувань чи аналізу та інтерпретації інституційних елементів релігії, зраціоналізованих релігійно маркованих концептів (як певних ментальних сутностей), образів та символів (як своєрідних “cутностей об'єкта”). Тому одним із першозавдань є створення певної моделі-матриці категорії sacrum, яка, з одного боку, давала б уявлення про її структурні особливості, а з іншого - дозволяла б застосовувати її для дослідження виявів сакрального в художніх текстах.

Певні проблеми дослідження категорії sacrum у художній літературі уже розглядалися як у працях іноземних дослідників, так і українських: В. Антофійчука, І. Бетко, А. Вайлда, С. Заремб'янки, В. Ґутовського, З. Лановик, А. Носоля, А. Нямцу, Я. Поліщука, С. Савіцького, Е. Сальмана, Л. Софронової, Є. Шиміка, М. Ясінської-Войтковської та інших. Однак цілісної картини стратеґії досліджень цієї категорії представлено не було. Одночасно досі в літературознавстві не було побудовано певної універсальної інтерпретаційної моделі категорії сакрального, й не запропоновано цілісної картини стратеґії її досліджень в художній літературі. С. Савіцький пропонує формулювання терміну sacrum, оперування яким дає можливість визначити головні напрями його досліджень у літературознавстві: sacrum - це все, “що в якийсь спосіб переступає реальність і дочасність, вказуючи на існування “надреальної” дійсності, від якої людина є узалежнена, яка виводить на яв сенс її існування, тлумачить її трансценденцію. Це все те, що стосується релігії й віри в “надприродне”, але одночасно відрізняється від того, що окреслюємо як “маґічне” чи “фантастичне”” Sawicki S. Sacrum w badaniach literatury / Stefan Sawicki // Wartoњж-Sacrum-Norwid. - Lublin : Redakcja Wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1997. - S. 95.. Можна б додати, що sacrum, таким чином, творить онтологічну цілісність і ціль для homo religiosus (людини релігійної). Таке узагальнене визначення sacrum'у дає можливість проводити студії над його проблемами у різних площинах, застосовуючи різні методи досліджень. У представленні певної інтерпретаційної матриці-моделі, яка б дала можливість створити достатньо цілісну теоретико-літературознавчу картину вираження категорії sacrum у художній літературі, узагальнювала попередні наукові дослідження та розширювала поле досліджень полягає найвагоміший аспект актуальності поставленої у дослідженні проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка на кафедрі теорії та історії української літератури. Одним із наукових пріоритетів кафедри є дослідження здобутків української літератури та українського літературознавства в світовому та європейському літературному процесі. Саме категорія сакрального, як основоположна й визначальна категорія буття та людської екзистенції стає однією з найважливіших цементуючих сил, яка лучить українську та світову літератури ХХ-ХХІ століть.

Метою дослідження є комплексне, систематизоване вивчення проявів та функціонування категорії sacrum у художній прозі ХХ-ХХІ віків, а також створення динамічної фрактальної моделі-матриці категорії sacrum, яка дозволила б системно досліджувати, аналізувати й інтерпретувати ірраціональні та раціональні вияви сакрального в художній літературі. Досягнення задекларованої мети передбачає необхідність розв'язання ряду завдань, серед яких:

освоєння наукового, літературно-критичного матеріалу та літературного матеріалу, присвяченого як категорії сакрального, так і проблемі досліджень її функціонування в художній літературі та створення на цій базі певної інтерпретаційної моделі;

дескрипція структури категорії sacrum та виділення найвідповідніших методологічних стратегій її досліджень;

створення фрактальної динамічної моделі категорії sacrum;

представлення можливостей застосування фрактальної динамічної моделі сакрального для досліджень як української, так і зарубіжних літератур;

студії над виявами sacrum на різних рівнях художнього тексту;

виявлення спорідненості представлення категорії сакрального в українській та європейській прозі ХХ-ХХІ століть.

Об'єктом дослідження у дисертації обрано як прозові твори українських авторів (О. Кобилянської, Н. Королевої, Л. Мосендза, Юрія Клена, Василя Барки), так і іноземних (В. Реймонта, Г. Гессе, Ж. Бернаноса, П. Лаґерквіста, Р. Брандштаттера, У. Караткевича, Д. Брауна), в яких задекларовано найяскравіші приклади функціонування сакрального. (Такий компаративістичний підхід стає, разом з усім, безсумнівним підтвердженням інкорпорованості української літератури y загальноєвропейський культурний контекст як невід'ємної й важливої його складової).

Предметом дослідження є раціональні та ірраціональні вияви sacrum в художній прозі; жанровий рівень вираження sacrum'y та поетика сакрохронотопу; антропологічні аспекти проявів сакрального в літературі; морфологія категорії sacrum як проекту художнього дослідження; ідейно-естетичні та аксіологічні критерії, які декларують сакральне.

Наукова новизна роботи. Вперше в українському літературознавстві категорія сакрального постала самостійним об'єктом інтерпретації як всеохопний феномен буття. Разом з тим, запропонована у роботі вперше в літературознавстві (й не тільки в українському) узагальнена інтерпретаційна динамічна фрактальна модель-матриця категорії sacrum дозволяє упорядкувати сучасні дослідження функціонування та проявів цієї категорії у художній літературі, дає можливість об'єднати розрізнені студії над тими чи іншими модусами релігійного світовідчування й світопредставлення в художньому тексті.

У науковий обіг вводяться нові терміни, здійснюється їх систематизація, аналіз та інтерпретація, визначається їх місце у теоретичному та загальнолітературному дискурсі.

У дисертації на основі на основі як наукових, так і літературних джерел ґрунтовно представлено багатогранну картину виявів категорії sacrum у різних літературах на різних рівнях художнього тексту. Залучені до наукового обігу й певним чином проаналізовані та проінтерпретовані як наукові, так і художні тексти змінюють парадиґматику дослідження цієї категорії, поглиблюють розуміння її природи, окреслюють нові перспективи бачення її ролі в художній літературі.

Теоретико-методологічна база дисертації ґрунтується на системному підході до об'єкта дослідження. У представленій науковій роботі передбачено комплексний поліметодологічний підхід, який дозволяє створити цілісну та всеохопну картину функціонування категорії sacrum у художній прозі ХХ-ХХІ століть. Основними методами дослідження є як інтерпретаційно-герменевтичні підходи (феноменологічний, герменевтичний, компаративістичний, архетипно-мітологічний), так і аналітично-наукові стратеґії (семіотика та структуралізм) - у поєднанні з культурно-історичним, рецептивно-естетичним методами. Важливим є використання й поєднання в представленій науковій роботі, здавалося б, дещо відмінних концепцій герменевтичного кола Ф. Шляєрмахера та М. Гайдеґґера. За першою - неможливо зрозуміти частини тексту без розуміння цілісності, й навпаки, цілісність буде затемнена, якщо не звертатись до окремих частин. За другою - розуміння можливе через перед-розуміння, певний досвід, необхідний для інтерпретації. Тобто й у першому, й у другому випадку така фігура герменевтичного кола передбачає, що розуміння починається не з рівня tabula rasa. Висунута дисертантом ідея фрактальної природи sacrum'y гармонійно поєднує у собі й Шляєрмахерівське, і Гайдеґґерівське бачення герменевтичного кола, робить їх своєрідними двома взаємозв'язаними осями координат інтерпретації й розуміння виявів сакрального у художньому творі.

Одночасно феноменологічний та герменевтичний підходи дають можливість осягнути кілька інших цілей: виділити елементи категорії сакрального у художніх текстах; представити найрізноманітніші форми декларування в літературі ієрофаній sacrum'у; здійснити емпатичне заглиблення в почуття homo religiosus, завдяки чому можна дійти до розуміння переживання сприймання релігійних явищ; окреслити теологічні, релігійні (зокрема, християнські) елементи в поетиці художнього тексту, провести паралелі та задекларувати відмінні риси між представленням sacrum у літературі та теології, філософії релігії, виявити в них трансісторичні релігійні й архетипні структури, показати типологію виявів релігійних явищ в українській та інших літературах тощо. Застосування феноменологічного підходу полягає також і в феноменологічному наближенні до зраціоналізованих релігійно маркованих концептів та у представленні у Інґарденівській перспективі багатошарової структури художнього твору виявів фрактальної природи sacrum. Компаративістичний підхід уможливлює виявлення в художній літературі як національних, так і понаднаціональних трансісторичних релігійних і архетипних структур і концептів. Структуралістський та семіотичний підходи дають змогу побудувати своєрідний конструкт, точніше - модель-матрицю, яка даватиме уявлення про функціонування категорії sacrum у художній літературі. Дисертант спирається на праці з історії та теорії літератури, філософії, релігієзнавства, теології - Р. Отта, Е. Дюркгайма, М. Еліаде, Ж. ван дер Леу, Ґ. Віденґрена, П. Тілліха, Е. Кассірера, Р. Каюа, Р. Інґардена, Д. Чижевського, М. Бахтіна, К. Гірца, Ю. Кристевої, У. Еко.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Запропонована праця є певною синтезою, з одного боку, з огляду на представлення дескрипції категорії sacrum, динамічної фрактальної моделі-матриці її структури, проявів і функціонування в художньому тексті цієї категорії, а з іншого - проектом стратеґій її досліджень та демонстрацією на конкретних прозових творах практичного застосування задекларованих гіпотез та ідей. Представлена у роботі концепція-матриця може мати застосування не тільки в літературознавчих дослідженнях, а й у інших наукових напрямках здобування гуманітарного знання, для ширших культурологічних досліджень - з очевидними певними обмеженнями чи розширеннями - в залежності від об'єктів досліджень та арсеналу методологічних стратеґій, які можуть в цьому випадку бути застосовані. Положення дисертації можуть бути використані для створення цілісних літературознавчих досліджень функціонування як категорії сакрального, так і окремих інґредієнтів цієї фрактальної структури й у історії української, й у історії інших літератур, для розробки лекційних курсів з історії української та інших літератур ХХ-ХХІ століть, для підготовки семінарів, спецкурсів та при роботі над дисертаційними дослідженнями, при написанні дипломних та маґістерських робіт, присвячених дослідженням виявів та функціонування категорії sacrum y літературних процесах різних періодів та творчості окремих письменників.

Матеріали і результати роботи також можуть бути використані у лекційних та спеціальних університетських курсах з історії української та зарубіжних літератур, філософії, теології, культурології.

Особистий внесок здобувача: оригінальні авторські ідеї, оприлюднені у монографії, наукових статтях та доповідях, є результатом самостійних наукових пошуків. Будь-які форми використання досліджень інших науковців підтверджені посиланнями, відображеними в списку літератури. Всі друковані праці виконані без участі співавторів.

Апробація дослідження. Дисертація обговорена і схвалена на засіданні кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка 24 грудня 2008 р., протокол № 13. Основні положення дисертації відображені в монографії, статтях у наукових збірниках і доповідях на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, зокрема “Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), ХІІ Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Москва, 2004), “Проблеми теорії літератури та літературознавчих досліджень” (Кам'янець-Подільський, 2004), “Sacrum в українській літературі” (Люблін, 2004), “Біблія в українській літературі” (Люблін, 2005), “Інтертекстуальність у слов'янських літературах” (Щецін, 2005), “Великі теми культури в слов'янських літературах” (Вроцлав, 2005), “Актуальні проблеми історії та теорії української літератури” (Львів, 2005) “Ukraina irredenta. Література, мова і культура України ХХ століття ” (Краків, 2006), “Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам'янець-Подільський, 2006), “Українське письменство Буковини в загальнонаціональному літературному контексті” (Чернівці, 2007), “Феномен пограниччя: українська, польська і білоруська література: взаємопроникнення і взаємозбагачення” (Люблін, 2008), “Studia Ingardeniana. Інтерпретація художнього тексту” (Люблін, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опублікована монографія “Універсум sacrum'y в художній прозі (від Модернізму до Постомодернізму)” (Дрогобич, 2008) та біля 40 наукових статей, з яких 20 статей у фахових виданнях.

2. Основний зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовані актуальність і новизна, окреслена мета, визначено предмет, об'єкт дослідження, розкриті теоретичне та практичне значення роботи. У вступній частині дисертації також розглянуто дві теорії сакральних явищ - універсальну та селективну, й висвітлено взаємовідношення й різницю між термінами Бог і sacrum, проаналізовані післякантівські ідеї філософії релігії та релігієзнавчих феноменологічних досліджень, де категорія sacrum з'являється майже одночасно як головна категорія для означення об'єкта релігійного культу - незалежно від виду і форм релігії; вона мала замінити категорію Бога як єдиний Абсолют. Цим шляхом пішли, зокрема, дослідники sacrum'y у релігієзнавстві на початку ХХ віку: категорію sacrum до інтерпретацій явища релігії запровадили представники французької соціологічної школи Г. Губерт, М. Моос, Е. Дюркгайм. Вони зредукували релігію до суспільних фактів і факторів. Релігію, вважали вони, створює суспільство й вона вичерпує себе у досягненні суспільної цілі. Феноменологи релігії Р. Отто, М. Еліаде, Р. Каюа, Ж. ван дер Леу, Ґ. Віденґрен розширили й поглибили межі функціонування цього терміну. Вони виокремили й сформулювали поняття sacrum'у, опрацювали власні концепції цієї категорії, які й спричинилися до розповсюдження цього терміну в дослідженнях релігії та увійшли в науковий і культурний обіг. Означення релігії почало, таким чином, формулюватися через категорію sacrum: релігія є “зустріччю з sacrum'ом”, “досвідом sacrum'у”, “співвідношенням людини та sacrum'у”. Саме два підходи до дослідження цієї категорії в сучасному релігієзнавстві стали визначальними: Р. Отто вперше достатньо повно й детально розглянув ірраціональні аспекти sacrum; дещо пізніше М. Еліаде намагався розглянути цю проблему у всіх можливих її виявах.

У першому розділі дисертації “Категорія sacrum та художня література” дефінітивно окреслено категорію sacrum та розглянуто теоретичні аспекти її дослідження в художній літературі. У підрозділі 1.1. “Категорія sacrum та художня література: дескрипція структури та стратеґії досліджень” проведено дескрипцію структури категорії сакрального, представлено її раціональні та ірраціональні інґредієнти, запропоновано фрактальну модель-матрицю цієї категорії, задекларовано певні методологічні ідеї її дослідження в художній літературі.

Сучасні літературознавчі студії неможливі без досліджень сакральних елементів, проявів релігійних первнів, виявів sacrum'у в художній літературі. Вони стають одним із важливих завдань сучасного літературознавства, бо, оскільки, як пише Л. Рудницький, однією з головних ознак українського письменства від “ранніх початків до сьогодні є його релігійність. Коли б мати такий магніт, що виявляє усі прояви релігії й приложити його до української літератури, то вона б завалилася: після витягнення з неї усіх тем і мотивів, мало що б залишилося” Рудницький Л. Вияви релігійности в українській совєтській літературі: 1953-1988. Спроба аналізи / Леонід Рудницький // Збірник праць Ювілейного Конґресу у 1000-ліття хрищення Руси-України. - Мюнхен, 1988-1989. - С. 825.. Таку ж характеристику можна було дати й будь-якій іншій європейській літературі. Об'єднувальним, структуротворчим досвідом релігій, універсальним компонентом, що містить спільні видові їх властивості, ті їх невід'ємні (indifferens) елементи є sacrum. Індиферентизм сакрального разом із особливими (differens), притаманними саме тій чи іншій релігії елементами, становить наріжний камінь будови Універсуму homo religious (людини релігійної). В бутті homo religiosus постійно відбувається взаємне спілкування з сакральним, яке набуває різних форм: sacrum певним чином втручається, входить у людське буття (через ієрофанії, чуда, в оніричних візіях); людина релігійна знаходить вихід у сферу sacrum, зокрема, через культи та ритуали. У підрозділі доводиться, зокрема, що окреслення структури та морфології святого, сакрального вимагає обґрунтування вибору саме латинського терміна sacrum для номінування об'єкта дослідження - певної універсальної категорії та її виявів у художній літературі. Для української мови (як і для інших слов'янських) існує необхідність розрізнення терміна сакральне (як найбільш точного відповідника до латинського sacrum) і святе, священне - оскільки спроба вживання цих лексем як тотожних викликає певні семантичні, теологічні, аксіологічні та методологічні сумніви та проблеми. Категорію sacrum можна досліджувати, асимптотично підступаючи до різних рівнів її структури - через дескриптивне наближення до тих чи інших ірраціональних досвідів її переживання, містичних просторів сакрального у світі психічних відчувань чи аналізу та інтерпретації інституційних елементів релігії, зраціоналізованих релігійно маркованих концептів (як певних ментальних сутностей), образів та символів.

Р. Отто розглядаючи релігію співвідносно з категорією святості, сакрального першим виділив її ірраціональні аспекти. Під раціональними елементами в окресленні поняття Бога та категорії сакрального він розуміє ті поняття й атрибути, які є “ясними й виразними концептами, надаються до обмислення, аналізу, і навіть для дефініювання” Otto R. Њwiкtoњж. Elementy irracionalne w pojкnciu bуstwa i ich stosunek do elementуw racjonalnych / Rudolf Otto. - Warszawa : Wydawnictwo KR, 1999. - S. 5.. Категорія sacrum не виникає з нічого іншого й як така містить у собі “особливий елемент, який виривається з під того, що є раціональне” і є “arreton ineffabile (чимось невисловленим), оскільки є цілком недоступним поняттєвому окресленню”. Р. Отто вводить термін numinosum (від numen - бог): “як зовсім інше, тобто щось радикальне і цілком відмінне”, не схоже “на щось людське і космічне”. Ірраціональний аспект проявів sacrum'y в художній літературі є, як видається, на сьогодні найменш дослідженим: він, в основному, зводиться до пошуку й інтерпретації в художніх текстах морально-етичних та аксіологічних аспектів людського буття. Таким чином нумінозне - у всій своїй повноті - випадає з поля зору літературознавчих студій та інтерпретацій.

Пошук виявів sacrum у художній літературі здійснюється через інтерпретаційно-герменевтичні окреслення характеристик сакрального часу та священного простору (сакрохронотопу), виявлення ієрофаній, теофаній, через аналіз структурних компонентів релігійної символіки, у описі обрядових ритуалів та у відчитанні та дескрипції мітологічних структур - опираючись на релігійно марковані концепти. Слід зауважити, що в матеріальному світі сакральне може виявлятися й у матеріальних об'єктах: в постатях з певними, інколи - неординарними, функціями (король, кат, священик тощо), або в різних предметах - зокрема тих, які мають ритуальний характер. Явище набуття тим чи інших об'єктом чи елементами хронотопу ознак сакрального називають сакралізацією, а протилежне до нього - профанізацією чи десакралізацією.

Дослідження літературної сакрології можна проводити на різних типологічних рівнях: 1. на ґенологічному (родів, жанрів), морфологічному (структури твору, її трансформації, архітектоніки, інтертекстуальності та ґлокалізму); 2. на тематологічному (тем, сюжетів, мотивів, фабул); 3. на рівні літературних епох, течій, напрямків, стилів та ідіостилів, поетики.

Вивчення внутрішньої організації художнього твору (яка має й безпосередній зв'язок із контекстуальними параметрами й факторами), намагання виділити в його нараційній структурі складові елементи й встановити зв'язки між ними, вимагає опертя на певні структурні вузлові інґредієнти, своєрідні атомарні вузли тексту, які відіграють ключову, визначальну роль у цьому тексті. Такими вузловими елементами, які допомагають у пошуку й пізнанні сакральних глибин художнього твору, його сакральних коренів - на різних рівнях структури тексту - можуть служити релігійно марковані концепти. Якщо в узагальненому вигляді сакральну сферу, іманентно представлену в художньому тексті, уявити у вигляді своєрідної раціональної (в значенні Р. Отто) “атомарної” структури, яка тримається на ієрофанних, ритуальних, мітологічних структурних зв'язках, то концепти, локус яких - ця сфера (тобто - релігійно марковані концепти), стають своєрідними “ядрами” у структурі sacrum. Варто наголосити, що кожне з цих “ядер” є певним чином “міченим” (володіє дуже широким спектром достатньо стійких, квазіпостійних та змінних семантичних, аксіологічних, історико-культурних характеристик). Одночасно вони (і спільно, й окремо) мають різнорівневу “діахронічну” пам'ять - від “пам'яті жанру” до пам'яті діахронічного семантичного структурування - як у окремому існуванні, так і в певних культурно-історичних структурах. Ці релігійно марковані концепти в художній літературі дуже часто реалізуються в певних образах, символах, архетипах. Вони є модусами субстанції, яка, у нерозлучній єдності з плазмою ірраціонально виражених структурних компонентів numinosum, творять матерію сакрального. Вияви й характеристики таких модусів знаходять вираження на різних рівнях художнього тексту. Модель-матриця представляє категорію sacrum як своєрідну динамічну субстанцію, в якій постійно відбуваються процеси народження, життя, трансформація, метаморфози та трансмутація і мімікрія релігійно маркованих концептів (аж до перетворення їх у симулякри) й відмирання цих своєрідних “ядерних” структур. Це і є запропонована дескриптивна система - фрактальна динамічна модель-матриця категорії sacrum - віртуальна сукупність ірраціональних виражень сакрального та релігійно маркованих концептів, які в структурній єдності творять особливу дискурсивну картину категорії sacrum. Існування цієї особливої динамічної структури на синхронному рівні творить неповторну, особливо-індивідуальну цілісність у художньому творі, в якому існують простори sacrum / profanum, де це сакральне проявляється. Саме така “атомарна” динамічна структура (занурена в психологію релігійних і/чи арелігійних переживань, тісно зав'язуючись й на морально-етичних та аксіологічних проблемах), яка є певною умоглядною ідеєю, як видається, має стати головним об'єктом досліджень категорії sacrum у письменстві. Структурно категорія sacrum є певним фракталом. Термін цей уведений у науковий обіг у 1975 році математиком Бенуа Б. Мандельбротом, який запропонував найзагальніше означення фрактала (“це певна структура, яка складається із подібних до себе підструктур”), алґоритми побудови різних типів фракталів як нерегулярних і самототожних (самоподібних) структур. Запропонована у представленій монографії дослідницька стратеґія представлення категорії sacrum y художній літературі побудована саме на таких ідеях фрактальної ідеології. Загальні характеристики явища й поняття фракталів, які надаються до дескрипції або представлення у вигляді математичних формул (в межах математики нелінійних процесів), дозволяють задекларувати основні фрактальні параметри, які характерні й для категорії sacrum: фрактал (і категорія sacrum як фрактальна структура) не має однозначного визначення; однією з найважливіших характеристик фракталів є їх самоподібність - тобто подібність їх окремих частин до цілого. Таким чином існує можливість вибору найоптимальнішого сеґмента фрактальної розмірності, яка є найзручнішою для літературознавчого дослідження, оскільки окремі релігійно марковані концепти, образи та символи чи ірраціональні характеристики сакрального дають можливість побачити й досліджувати категорію sacrum у художній літературі у цілісних виявах; фрактал - це явище, яке існує й декларує себе динамічно, він є процесом. Модель-матриця, запропонована у цій роботі, декларує динамічні характеристики категорії sacrum'y; як і фрактали, категорія sacrum - це явище одночасно й об'єктивне, й суб'єктивне - в залежності від ставлення до нього суб'єкта (художня література особливо яскраво демонструє цю особливість сакрального); властивості фракталів як об'єктивного процесу змінюються у межах від чіткої регулярності до хаосу. Знову ж, запропонована в цій роботі модель-матриця, демонструє близькість науки (зокрема філософії й літературознавства) до художньої літератури в межовій “зоні хаосу” й формування там “порядку з хаосу”; фрактали (і категорія sacrum) декларуються на межі між мистецтвом (літературою) та наукою, затираючи між ними попередні кордони. Підхід до категорії sacrum як до фрактала допомагає, зокрема, розширити розуміння художнього світу літературного твору, оскільки дає можливість виділити, структурувати певні літературні коди як систему очікувань, які функціонують у його знаковому просторі. Дескрипція цих кодів “наводить контури”, “проявляє” відповідну систему очікувань, які лучать їх, отримуючи певне значення в універсумі психологічних феноменів. Зі структурального погляду (зокрема й через фрактальну природу категорії sacrum) абсолютно індиферентною є відмінність між самою структурою та її елементами (у випадку фрактальної моделі “атомарної” структури sacrum йдеться, наприклад, про релігійно марковані концепти). Одночасно для такої “атомарної” структури sacrum важливою характеристикою є те, що дуже неподібні субстанційно, навіть абсолютно різні між собою її інґредієнти (як з погляду структуралізму, так і фракталів) - на рівні структури - є цілком рівноправними й однорівневими, такими, що прямують до еквівалентності.

Згідно з теорією будови художнього твору Р. Інґардена, наймаркантнішою його особливістю є те, що твір складається з кількох різнорідних шарів. Саме такий підхід - з одного боку, й фрактальна будова категорії sacrum - з іншого, дають можливість досліджувати прояви цієї категорії на різних рівнях (шарах) художнього тексту й робити певні узагальнення: окремі інґредієнти сакрального як фрактальної структури, проявляючись на різних планах твору мистецтва, можуть представляти достатньо повну картину особливостей виявів категорії sacrum як цілісності у творі.

Застосування в літературознавчому дослідженні sacrum'y одного або навіть кількох різних методологічних підходів до його структурних компонентів дає можливість створити одно- або двомірну проекцію певного виду поверхневої структури. Лише, як видається, комбінаторне застосування методологічних підходів до елементів представленої вище моделі-матриці може подати трьохмірну або й n-мірну модель більш глибинної структури. Одночасно такий комбінаторний підхід стає заборолом перед редукуванням повнозначних вихідних сакральних елементів, що їх дослідник намагається виявити в художньому тексті, перед їх спрощеним трактуванням. Але, найголовніше: такий підхід стає верифікаційним ситом, яке відсіює можливі надінтерпретації, невластиві підходи, даючи, в кінцевому, на виході одну з моделей глибинної структури, яка, в свою чергу, дозволяє рухатися в напрямку більш глибинної структури, останньої на теперішньому етапі дослідження. Перехід від досліджень окремих релігійних феноменів (тем, образної системи, мотивів Нового Заповіту, Тори, Корану тощо) до пошуку ширших проявів sacrum'y в художньому тексті дає можливість переходу до нових моделей глибинних структур. Залучення нових сакральних феноменів художнього тексту є тією складовою наукового пошуку, яка, при застосуванні гетероґенних методологічних підходів, перетворює окреслену й уконституйовану глибинну структуру на одну з кількох поверхневих структур і стає лише проміжною ланкою в напрямку побудови чергової глибинної структури, переходом від попереднього коду до метакоду.

У підрозділі 1.2. “Біблія і Книга природи: джерела народження сучасного роману з духу музики sacrum” представлено ідею народження сучасного роману (як одного з найпоширеніших і найпродуктивніших жанрових утворень епохи Модерну) з джерел сакрального. Це спроба окреслення історіософського бачення ідеї зародження сучасного роману: як з ідей двох Книг у світоглядній сфері поступово формується ідея опису світу та його перетворення в світ художнього прозового тексту; зроблено спробу прослідкувати трансформацію ідеї двох книг - у нескінченний сучасний книжковий простір. Не йдеться лише про обмеження пошуку сакральними витоками ідеї сучасної прози, а про народження нараційних структур із спроб поєднання Книги Книг і Книги природи, з намагання узгодити їх і сполучити у турбулентному просторі переходу від середньовічної цивілізації до цивілізації сучасного суспільства та сучасної культури. Важливими розвідками, в яких розглядається історія метафорики книги та письма, є дослідження Е. Р. Курцiуса, М. Бахтіна, Д. Чижевського, О. Фрейденберґ, С. Аверінцева, Ю. Кристевої, Є. Мелетінського, Г. Блюменберґа. У підрозділі сформулювано гіпотезу ідеї зародження й становлення сучасного роману, як своєрідно трансформованих ідей Біблії та Книги природи - не лише в жанровій трансформації, а саме як історіософської ідеї. Така гіпотеза дає можливість значно розширити й стратеґічні, й тактичні напрямки аналітичного дослідження (під різними оглядами й ракурсами) ґенеалогії роману як жанру, дає змогу побачити один із нових, універсальних пунктів спостереження “романного періоду” в історії літератури.

У підрозділі 1.3. “Біблійний ґлокалізм у художній літературі versus літературна традиція та інтертекстуальність: назад у майбутнє” введено новий авторський термін - біблійний ґлокалізм і показано, як він дає можливість побачити дещо іншу, ніж дотепер, перспективу літературознавчих досліджень проблеми взаємин Біблії та красного письменства, та як він протиставляється щодо культурної (вужче - літературної) традиції та інтертекстуальності. Для розширення інтерпретаційного поля й повноти характеристики впливу Біблії на зародження, збереження та трансформацію, існування та перенесення у просторі культури в межах “великого часу” (М. Бахтін) традиції та формування на основі цього української літератури (й, зрештою, багатьох інших літератур), а, з іншого боку, й християнського світовідчування, варто ввести новий термін - біблійний ґлокалізм. Ґлокалізація в культурі - це її здатність адсорбувати в себе ті чи інші позитивні інґредієнти інших культур, сильніших або й слабших, й збагатитися таким коштом, володіючи при цьому певним імунітетом щодо чужорідних елементів; не відкидаючи цих відмінних елементів, знайти їм певне місце в своєму просторі, якщо вони несуть у собі позитивні тенденції. Отже, під біблійним ґлокалізмом слід розуміти багатоаспектне сприйняття біблійними наративами мистецького втручання, адсорбцію й трансформацію традицій, культури, менталітету того чи іншого народу та постання художніх творів, створених на основі Біблії, з різнорівневими біблійними структурами, в яких вплив національних відмінностей і особливостей, однак, не залишає сумніву щодо їх народження на субстраті Книги Книг. Очевидно, що можливим є й таке “розмивання” різних рівнів Біблії, яке веде до повної асиміляції біблійної “матерії”, її перетворення на “антиматерію” (що дуже часто відбувається у межах дискурсивних практик постмодернізму). Біблійний ґлокалізм є дещо іншим явищем ніж інтертекстуальність та літературна традиція - оскільки йдеться не тільки можливість рівноправного сучасного діалогу між окремими художніми текстами (чи цілою серією текстів) та Біблією чи діахронічну трансформацію того чи іншого елемента Святого Письма як фрактальної структури. Біблійний ґлокалізм (якщо йдеться про використання елементів того чи іншого рівня особливої сакрохронотопної макросистеми (тобто макроінтерпретанта), якою є Біблія) частково охоплює й літературну традицію й інтертекстуальність, й, користуючись мовою множин, є значно ширшою множиною (хоча частина конотаційних елементів, на які вказуватиме літературна традиція та інтертекстуальність, не цілком охоплюватиметься семіотико-семантичними та ідейно-естетичними полями біблійного ґлокалізму). Біблійний ґлокалізм можна окреслити як обернено-симетричну перспективу до бачення крізь призму літературної традиції. Це - обернено-симетричне діахронічному рівню бачення (повернення назад-у-майбутнє). Т. С. Еліот справедливо наголошував, що “Біблія має літературний вплив на […] письменство не тому, що розглядається як художня література, а розглядається такою тому, що вважається переказом слова Божого” Eliot T. S. Religion and Literature / T. S. Eliot // Eliot T. S. Selected esseys. - London : Faber and Faber Limited, 1961. - P. 390.. Отже, біблійний ґлокалізм є своєрідним “другим відлунням”, яке посилює повторний відгомін Біблії, дозволяє побачити глибинний зміст і справжню сутність Святого Письма у все нових теологічних, філософських, ідейно-естетичних, культурологічних ракурсах у поезії, художній прозі, драмі.

Підрозділ 1.4. “Біблійні стилізації як стилетворчий засіб в українській прозі ХХ віку” присвячено біблійним стилізації, як одного з важливих виявів як фрактальної природи sacrum, так і явища біблійного ґлокалізму, а також, на прикладах історичних романів Л. Мосендза та Н. Королевої тут продемонстровано, як біблійні стилізації можуть реалізовуватися в прозових творах в певній національній мові. Біблійні стилізації не надто часто використовувалися в українській прозі ХХ століття. Основними художніми творами цього періоду, в яких вони застосовуються настільки широко, що є важливим (можна сказати й одним із визначальних) елементом у сфері поетичної мови та стилю й відіграють формотворчу роль, є історичні романи з євангельських часів Н. Королевої “Quid est Veritas?” (“Що є Істина?”) та Л. Мосендза “Останній пророк”. Виокремлення цих стилістичних макроструктур дає можливість представити загальні вияви основних елементів ідіостилю кожного з цих авторів. Окремим видом стилізацій у художньому тексті є так звані біблійні стилізації. Із кількох можливих семантичних варіантів будемо користуватися на їх означення тим, що передбачає навмисне використання стилістичних елементів і характеристик, притаманних для біблійного тексту - як Старого, так і Нового Заповітів. Біблійні стилізації в тому чи іншому художньому творі завжди несуть у собі своєрідне, особливе смислове навантаження, втрачають свою стилістичну нейтральність і відіграють важливу роль у творенні ідіостилю автора. Перед письменником, який в історичному романі намагається створити сакральну “картину світу” в національному семантичному просторі, постає проблема креації особливої “мовної картини світу”. Щодо мови першоджерела, то у випадку гебрейського світу такою мовою був іврит. І Л. Мосендз, і Н. Королева шукали в своїй творчості своєрідний замінник цій івритній мовній картині світу, й таким замінником у обидвох цих авторів - у тій чи іншій мірі - стають біблійні стилізації. Саме таким чином відбувається трансформація мовної картини світу в історичному романі.

У підрозділі 1.5. “Теологія і письменство. Художня література ХХ-ХХІ століть як locus theologicus” розглянуто взаємини теології, як одного з науково систематизованих розділів людського знання про Всевишнього, світ, Одкровення, людину й віру, моральні засади, як науки про Бога та красним письменством. На початкових етапах свого розвитку література й теологія (зокрема у мітологічних ракурсах і виявах) мали розлоге спільне коріння. Ще донедавна, однак, вони взаємно розглядали себе як майже повністю відокремлені одна від одної. Розглядаючи функціонування художнього слова як locus theologicus (теологічного місця), можна твердити, що питання пошуку сакральних вимірів сучасного світу крізь призму літератури, необхідність віднаходження механізмів і засобів відображення у красному письменстві можливості трансформації зі світу profanum у світ sacrum, здатності пошуку й знаходження сучасною людиною вічних істин, дороги до Бога може бути важливим свідченням письменства здатності переходу від людини арелігійної до homo religiosus. Пошук спільних шляхів пізнання й представлення таких проблем - головна мета їх діалогу. Пізнання трансцедентального, змісту віри, реальності Бога - всього того, що становить поле досліджень для теології, не завжди надається до формулювання у стислих поняттях і категоріях. Тут теологія все частіше звертається до письменства. У теології виділяють так звані “теологічні місця” або “теологічні топоси” (loci theologici) - джерела, з яких ця наука черпає матеріал для своїх ідей, тверджень і аргументів, нових теорій. У сучасній теологічній думці виділяють такі основні теологічні місця: конститутивні (Святе Письмо й апостольську традицію), декларативні (постанови Соборів, праці Отців Церкви і теологів тощо) та допоміжні й зовнішні. У кінці ХХ - ХХІ століттях усе частіше починають говорити про ще одне украй важливе locus theologicus - художню літературу. Літературознавство, освоюючи нові сфери досліджень, шукаючи нових методологічних підходів, могло б знайти достатньо спільних площин перетину з теологією. Українська література, в свою чергу, могла б стати потужним джерелом пошуку Істини та самовидцем рецепції віри, бути теологічним місцем свідчення взаємин людини і Бога.

У другому розділі - “Ірраціональне в художньому творі” розглянуто ірраціональні вияви sacrum'y в літературі (як на прикладі певних релігійно маркованих концептів, так і виявів людських переживань, пов'язаних із сакральним). Ірраціональний досвід людини “раціоналізується”, “кристалізуючись” у релігійно марковані концепти (одними із найяскравіших прикладів цього є, наприклад, концепти смерті та чуда).