Історико-міфологічний дискурс у творчості Гора Відала

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.

2.

Таврійський національний універсистет ім. В.І. Вернадського

УДК: 821. 111-3.09 (Гор Відал)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Історико-міфологічний дискурс у творчості гора відала

10.01.04. - література зарубіжних країн

Єрмоленко Оксана Володимирівна

Сімферополь - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Іщенко Наталя Анатоліївна, професор кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Висоцька Наталія Олександрівна, професор кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету;

кандидат філологічних наук Гречуха Леся Олександрівна, старший викладач кафедри прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету

Захист відбудеться “3“ жовтня 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4). відал літературний творчість

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “1” вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Остапенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження обумовлено процесами і явищами, які відбуваються в суспільстві кінця XX - початку XXI ст. і знаходять відображення в сучасному літературному контексті. Зміна світоглядної парадигми, головні соціально-політичні трансформації призводять до «алітерації історії», її перегляду, коли йдеться про проблемно-орієнтований, критичний або іронічний підхід до вивчення історії, що переростає часто в національний історичний міф. Ці процеси призводять до створення нових міфів політичної культури й історії. На тлі вказаних тенденцій дослідження творчості Гора Відала (Gore Vidal, нар. 1925) вважається актуальним і своєчасним.

Суперечки навколо творчості Г. Відала, неоднозначні оцінки його творів у зарубіжному, радянському, пострадянському літературознавстві та літературній критиці свідчать про нестабільність письменницької репутації, обумовленої, почасти, значною кількістю створених Г. Відалом творів (художня спадщина письменника налычує близько трьох десятків романів), їх багатозначністю та різноплановістю. У. Аллен, Г. Блум, Л. Брауді, М. Дікштайн, Т. Діш, І. Кальвіно, М. Канліфф, Н. Мейлер, М. Росс, Л. Очінклосс, Дж. Олдрідж, Р. Стентон, К. Страут, Б. Уорнер, І. Хасан, С. Харріс зверталися до літературної діяльності Г. Відала й оцінювали її як важливе й визначне явище в американській літературі. Незважаючи на наявнысть декількох монографічних робіт оглядового характеру, написаних зарубіжними авторами і присвячених творчості Г. Відала, не існує цілісного монографічного дослідження усього творчого надбання письменника в межах його осмислення як єдиного літературно-естетичного явища.

Радянське, пострадянське та українське літературознавство також недостатньою мірою відгукнулося на творчу спадщину Г. Відала. М.А. Анастасьєв, О.Б. Гвоздєв, Т.Н. Денисова, Д.В. Затонський, О.М. Зверєв, М.П. Кізіма, Т.Є. Комаровська, О.С. Мулярчик, Т.Є. Некряч, С.М. Пригодій, О.А. Стеценко, Ю.В. Стулов, М.М. Яковлєв та інші дослідники писали про окремі аспекти творчості американського письменника. Основний корпус досліджень (1970-80-і рр.) сформувався в руслі культурно-історичного літературознавства і відзначається певною тенденційністю в оцінках, акцентуацією, як правило, на вивченні історико-політичних романів («Вашингтон, округ Колумбія», 1967; «Віце-президент Берр», 1974; «1876», 1976; «Юліан», 1964), що є лише незначною частиною творчої спадщини автора.

Відтак, недостатнє та однопланове висвітлення творчості Г.Відала в зарубіжному, а особливо українському літературознавстві, позбавляє можливості цілісного сприйняття його творчої спадщини, не дозволяє побачити картину літературної історії США загалом. Саме це обґрунтовує необхідність подальшого вивчення світоглядних і естетичних характеристик творчості письменника. Посиленої уваги заслуговує аналіз особливостей творчого методу письменника в площинах, що раніше не розглядалися. Зокрема, не вивчалися міфопоетичні аспекти творчості Г. Відала, незважаючи на притаманність неоміфологічних традицій як сучасній світовій літературі, так і літературі США, коли міфологізм став «однією з найважливіших категорій поетики літератури ХХ ст.» (О.М. Звєрєв). Відмінність міфологічного мислення Новітнього часу від традиції використання міфу в попередні епохи вказує на необхідність подальшого вивчення смислотворчого потенціалу міфу в сучасній художній літературі. У даному дослідженні зроблено спробу певною мірою заповнити цю лакуну.

Таким чином, актуальність репрезентованого дослідження обумовлено, з одного боку, недостатнім рівнем вивченості творчої спадщини Г. Відала в цілому, з іншого - характером його художніх пошуків у межах традиції та новаторства. Репрезентована дисертація - перша спроба дослідження історико-міфологічного дискурсу Г. Відала у вітчизняній науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського в межах комплексної теми «Література й культура: світовий і регіональний аспекти». Тему роботи затверджено на засіданні Вченої ради ТНУ ім. В.І. Вернадського (протокол № 3 від 02.04.01 р.) і схвалено Науково-координаційною радою Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 05.06.08 р.).

Метою дисертації є виявлення провідних міфопоетичних особливостей творчості Г. Відала в межах історико-міфологічного дискурсу як організуючого чинника його прози.

Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань:

· проаналізувати характер оцінок творчості Г. Відала в зарубіжному, радянському, пострадянському та українському літературознавстві й літературній критиці;

· виявити ідейно-естетичні аспекти творчості автора та простежити традиційні й новаторські начала творчої манері письменника;

· розглянути провідні тенденції міфопоетичного напряму в сучасному літературознавстві;

· визначити основні варіанти використання міфологем і сюжетно-образного матеріалу та їх функцій в міфоцентричних творах Г. Відала;

· довести, що підґрунтям історико-міфологічного дискурсу Г. Відала є прийом міфологізації як основний спосіб організації його художньої прози;

· ідентифікувати художню єдність історико-політичної «Саги про Золоте століття, 1776-1952».

Об'єктом дослідження є переважна більшість творів романної прози автора, публіцистика та матеріали інтерв'ю з письменником.

Предмет дослідження - історико-міфологічна парадигма в дискурсивному полі Гора Відала.

Методи дослідження. Характер поставлених завдань, специфіка матеріалу і рівень його осмислення зумовили вибір методів дослідження: культурно-історичний метод дозволив виявити зв'язок поетики романів Г. Відала з подіями культурного життя епохи та історичними фактам; метод міфологічної критики сприяв визначенню неоміфологічних аспектів творчості Відала; типологічний метод дозволив простежити традиційні й новаторські начала у творчій манері автора.

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили фундаментальні роботи вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері теорії міфу та міфокритики (Р. Барта, Я.Є. Голосовкера, М. Еліаде, О.С. Козлова, О.Ф. Лосєва, Є.М. Мелетинського, Є. Кассірера, А.Є. Нямцу, Н. Фрая,); теорії та історії літератури (М.М. Бахтіна, Т.Н. Денисової, Д.В. Затонського, О.М. Зверєва, О.С. Мулярчика, Б.В. Томашевського); філософії історії (Ф. Анкерсміта, Д. Беккера, А. Мегілла, П. Рікера, Є. Трельча, Х. Уайта, Ф. Фукуями, М. Кукарцевої); роботи українських американістів (Н.О. Висоцької, Т. Н. Денисової, Т. В. Михед, С. М. Пригодія).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві, літературознавстві країн СНД, літературознавстві США зроблено спробу цілісного монографічного аналізу міфопоетичного аспекту творчості Г. Відала. Вперше центральним компонентом інтегрального аналізу творчості Г. Відала стало дослідження романів «Саги про Золоте століття, 1776-1952» як одного твору, об'єднаного єдиним оповідним задумом і цілісною художньою концепцією. Доведено, що особливістю художнього методу Г. Відала є активна експлуатація міфопоетичних прийомів в історико-політичному романі. До дослідження залучаються тексти романів, які радянськими і пострадянськими літературознавством не розглядалися з погляду міфопоетичного прочитання, а деякі не були предметом художнього аналізу взагалі («Дві сестри», «Місто і стовп», «Месія», «Майра Брекінрідж», «Майрон», «Калкі», «Суд Паріса», «Створення світу», «Юліан»).

Теоретичне значення роботи полягає у конкретизації значень і розмежуванні термінологічного інструментарію (міфологізування і міфологізація) в межах «неоміфологічної» поетики сучасних міфопоетичних концепцій з метою його подальшого використання в дослідженнях літературознавчого характеру.

Практичне значення дослідження визначається тим, що представлений матеріал і зроблені у ньому висновки можуть бути використані при укладанні лекційного курсу з історії зарубіжної й американської літератури у вищих і загальноосвітніх навчальних закладах, при підготовці спецкурсів і спецсемінарів з вивчення сучасного американського роману.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки і тексти публікацій розроблені та викладені автором самостійно. Виняток становить стаття «Публицистика Гора Видала: имагологический аспект», написана у співавторстві з В.В. Орєховим, в якій автором даної роботи визначено закономірності функціонування образу США в публіцистиці Г. Відала.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 17 публікаціях, 7 із яких надруковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на наукових конференціях і семінарах: «Проблемы современного литературоведения и искусствознания» (Севастополь, 1998, 2000, 2001, 2003); «Проблеми сучасної світової літератури і лінгвістики» (Черкаси, 2000); XIII, XIV, XVIII Пуришевские чтения (Москва, 2001, 2002, 2006); III-и Шрейдеровские чтения (Дніпропетровск, 2001); 11-th International сonference «The Many Languages of the USA: Finding a Voice - Recovering Public Cultures» (Мінск, 2001); 12-th International сonference «Moving Beyond the Great Narrative: the Challenge of the Postmodern in the American Culture» (Мінск, 2002); II Міжнародна конференція з літератури США «Американська література на рубежі XX-XXI століть» (Київ, 2002); 2-nd International сonference «Breaking Boundaries: Literatures in English and Culture in the Epoch of the Postmodern» (Мінск, 2003); 14-th International сonference «Toward a Common Ground: Rethinking the Boundaries of Multicultural Study of the United States» (Мінск, 2004); Міжнародний український конгрес дослідників зарубіжної літератури і культури «Світова література на перехресті культур і цивілізацій» (Севастополь, 2008, 2009).

Структура дисертації обумовлена загальною концепцією дослідження і поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (303 позиції), двох додатків. Обсяг дисертації - 213 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, її новизна, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи і теоретико-методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну і практичну цінність роботи.

У першому розділі «Творчість Гора Відала в оцінці зарубіжного і вітчизняного академічного літературознавства і літературної критики» проаналізовано специфіку оцінок творчості Г. Відала в зарубіжному, радянському, пострадянському, українському літературознавстві та літературній критиці, виявлено основні ідейно-естетичні аспекти творчості письменника. В основу аналізу покладено хронологічний принцип, виправданий спорадичним, оглядовим чи фрагментарним характером відгуків на творчість автора, а також відсутністю ґрунтовних досліджень творчого методу письменника. Особливо підкреслюється думка, що англомовні монографії і літературно-критичні роботи, присвячені творчому доробку Г. Відала (Р. Уайт, 1968, Б. Дік, 1974, Р. Кірнан, 1982, Ф. Каплан, 1999), мають оглядовий характер та часто зводяться до викладу змісту романів і обмежуються ілюстрацією біографії письменника, що знижує цінність художніх відкриттів романіста. Автори більшості літературно-критичних статей не беруть до уваги творчість у цілому, розглядають окремі аспекти тих чи інших романів, побіжно посилаються на Відала в рамках контексту, обмеженого певною спрямованістю (Р. Спіллер, У. Торп, М. Канліфф, Дж. Харт, Б. Уорнер, С. Бейкер, К. Гібсон, Л. Брауді, К. Страут, М. Росс, І. Хассан, М. Дікштайн), лише зрідка порівнюючи їх із текстами інших авторів у типологічному чи синхронічному рядах (Р. Бойєрс, М. Каулі, M. Канліфф, Т. Діш, М. Дікштайн, Д. Паріні, Р. Поїр'єр, Д. Прайс, M. Росс, К. Стімпсон, С. Спендер, К. Саммерс).

Розбіжності дослідників щодо творчості Відала, обумовлені значним обсягом його творчої спадщини (Д. Паріні), творчою непередбачуваністю (Р. Стентон), «старомодністю» (Ф. Карл), неприйняттям творчої позиції автора (письменник «проти шерсті», критик і мораліст, що розвінчує сильних світу цього (Д. Паріні)). Проте, саме ці розбіжності й дозволяють визначити, що художній метод Г. Відала має реалістичну спрямованість (У. Аллен, О. Прескотт, Л. Брауді, М. Дікштайн, Р.Ф. Абузарова, Н.А. Анастасьєв, Т.Н. Денисова, Д.В. Затонський, О.М. Звєрєв, М.П. Кизіма, Т.Є. Комаровська, О.С. Мулярчик, Т.Є. Некряч, О.А. Стеценко, Ю.В. Стулов, М.М. Яковлєв). Аналіз особливостей романів «малої» прози Відала та їх оцінок («У жовтому лісі», 1947; «Місто і стовп», 1948; «Час затишку», 1949; «У пошуках короля», 1950; «Темно-зелене, яскраво-червоне», 1950) дає можливість говорити як про художню нерівноцінність перших романів прозаїка, так і про особливості формування його ідейно-естетичних переконань, які повною мірою виявляться в подальших творах автора, де він наполягатиме на глибокому і всебічному осмисленні трагічних уроків історії («Сага про Золоте століття, 1776-1952», «Юліан»). Уже в романі «Уілліво» (1946) Відал наслідує «класичні зразки критичного реалізму» (Р.Ф. Абузарова), взявши на себе сміливість показати психологічний бік наслідків минулої війни «навпаки».

В дисертації розглянуто літературно-політичну атмосферу США часів виходу перших романів письменника, представлено основні життєві віхи й факти біографії Відала, що визначили ідейно-естетичні аспекти творчості письменника.

Запропоновано періодизацію творчості письменника згідно з провідними завданнями його творів: перший творчий етап Г. Відала (1946-1954) - філософські пошуки героїв романів автора, пошук власної ідентичності. У наступному десятилітті (другий етап творчості) письменник звертається до драматургії, написання публіцистичних статей для великих американських журналів («Esquire», «New York Review of Books», «New Statesman», «Nation»), політичних есе, пише сценарії для телебачення й кінематографа. Запропоновано і третій творчий період (1964 - до тепер), обумовлений публікацією роману «Юліан», семитомної «Саги про Золоте століття, 1776-1952» (1968-2000). Відал працює над переосмисленням минулого, щоб створити нове відчуття історичної самосвідомості, якого бракувало упродовж 1960-х рр. Підкреслюється, що на тлі реалістичних тенденцій, які панували в американській літературі, відчутнішим ставало прагнення письменників охопити більший період часу, прагнення до філософських узагальнень і епічності. Найпоказовішими в цьому плані є історичні романи Г. Відала-реаліста. О.М. Звєрєв розглядає роман «Берр» у межах «великої американської літературної традиції», що полягає в прагненні письменників США зрозуміти своєрідність суспільного устрою, історичний досвід, національну психологію своєї країни, зрозуміти, що ж трапилося з «Мрією». Особливо акцентується прихильність Відала до класичних традицій романної оповіді (побудова сюжетної основи) (Б. Дік) та самобутність романної творчості Г. Відала, що дозволяє романістові відокремитися від сучасників і модернізму та сучасного роману. Публікація епатажних романів «Місто і стовп», «Майра Брекінрідж», 1968 і «Майрон», 1974, що привернула виняткову увагу критиків, дозволила стати Відалу провідним голосом революції контркультури кінця 1960-х рр. (Д. Паріні). Р.Ф. Абузарова робить вдалу спробу визначення художнього значення й своєрідності історико-політичного роману в творчості письменника як концентрації естетичних і політичних поглядів Відала-реаліста. Водночас в роботі наголошується на суперечності поглядів Р.Ф. Абузарової щодо близькості творчості Відала як до американських, так і до європейських літературних традицій.

Дисертантом приймається позиція Р. Кірнена, Л. Брауді щодо творчого «багатоголосся» письменника, і заперечується думка Ф. Каплана, Д. Паріні про причетність Відала до постмодерністів.

У другому розділі «Міфологізація історії в контексті сучасних міфопоетичних концепцій» розглянуто основні аспекти міфопоетичного напряму в сучасному літературознавстві, що характеризуються певною різноплановістю поглядів, а також визначено методологічний і термінологічний інструментарій запропонованого дослідження. Зроблено акцент на дискусійності проблеми співвідношення міфологічного та історичного начал, міфу та історії, наведено трактування даних понять (Р. Барта, Ж. Бодріяра, М. Еліаде, А. Гуггенбюль-Крейга, О.Ф. Лосєва), відзначено зміни у з'ясуванні історичної ідентичності в межах парадигми епохи постмодерну, коли історик стає деміургом і творить історію наново (С. Берковіч), з цим пов'язані трансформації історичного роману і відмінності історичного і літературного наративів щодо теорії «інтелектуальної філософії», коли письмо є позначенням літературного міфу (Р. Барт). Виокремлено базові міфи колективної свідомості американського суспільства і підкреслено, що ідеологічною і методологічною основою міфологічного літературознавства США є прагнення відшукати національний «першоміф», оскільки як у світовій, так і в американській літературі міф є культурно-історичною даниною, яку або свідомо заперечували, або свідомо використовували письменники у своїй творчості від Т. Паркера до Т. Уільямса.

У дослідженні показано ключові особливості міфологічного роману, виділені А. Булум'є: переосмислення міфу та його інтеграція до образної й композиційної структури твору, міфологічні ремінісценції (концепція циклічного часу, анігіляція часу, міфологічний простір, принцип музичної побудови твору тощо), які дозволяють говорити про міфотворчу складову романної оповіді і визначити його міфологізуючий аспект. Особливо підкреслюється ідея Є.Є. Моттіроні, що факт запозичення сюжету або образу не означає написання міфологічного твору, а, на думку А.Є. Нямцу, поєднання міфу і сучасності дозволяє авторам XX-XXI ст. у процесі «реміфологізації» використовувати міфи і міфологеми лише як художні прийоми осучаснення й розширення трансформаційного діапазону класичних структур художніх творів.

На основі аналізу запропонованих Є.Є. Моттіроні розмежувань на міфотворчу - створення міфологічної картини світу як творчий образ дійсності - і міфологізуючу - форми запозичення й актуалізації міфологічних сюжетів, образів та структур, імітація специфіки міфологічної думки - складові, а також термінології «поетика міфологізування», «поетика міфотворчості», які використовує Є.М. Мелетинський як тотожні поняття, автор дослідження вважає за необхідне внесення певних термінологічних уточнень. Поняття «міфологізування історії», визначене А.П. Забіяко як тип історичної свідомості, що ґрунтується на принципі міфологічного світобачення і розкриває свій зміст за допомогою міфу, має на увазі контекст міфологічного мислення, що дозволяє говорити про неточність чи неповноту розкриття змісту даного поняття. Дисертант вважає за доцільне «розмежувати» ці поняття і визначити міфологізацію як елемент поетики, художній прийом автора (наприклад, факт запозичення міфологічного сюжету чи образу) з метою осучаснення і розширення трансформаційного діапазону класичних структур художніх творів, що не створюють при цьому міфологічної картини світу. Даний підхід вважається принциповим, оскільки дає можливість обґрунтувати гіпотезу дослідження, відповідним чином визначити його специфіку та розглядати творчість Г. Відала з погляду міфопоетичних концепцій сучасності. Це дозволяє довести міфопоетичну основу художньої творчості Відала в межах традицій міфологізації і виявити основні особливості творчої манери письменника з погляду формування історико-міфологічного дискурсу як організуючого чинника його прози.

У третьому розділі «Міфологічний «архів» у творчості Гора Відала» продемонстровано багатство й розмаїття «архіву», представленого античною міфологією, коли Відал використовує традиційні міфологічні сюжети, моделі й мотиви («Суд Паріса», 1952, «Дві сестри», 1970), звертається до традиційних історичних персонажів («Юліан»), легендарно-церковних образів (Іісус Христос, апостол Павло в романі «Прямий репортаж з Голгофи», 1992).

Підрозділ 3.1. «Антична міфологема в творчій інтерпретації Гора Відала» спрямовано на аналіз «античних» романів письменника. На прикладі роману «Дві сестри» показано, що свідоме звернення автора до античного міфу призводить до реалізації його смислових функцій. Орієнтація на прийом «сюжет у сюжеті» сприяє внутрішній напрузі оповіді. Використаний же автором принцип «стягування часу» дозволяє зіставити віддалені один від одного культурно-історичні епохи. У роботі продемонстровано міфічну спрямованість, яка збагачує оповідь роману «Місто і стовп», в якому виявляються біблійні алюзії (міф про Содому) і визначається відалівське трактування біблійного міфу, що виносить вирок не содомії, а помилковій ідеалізації й романтизації минулого (міф про Едем).

У дисертації запропоновано аналіз історичного роману «Юліан», задуманий письменником як продовження двох історико-політичних «римських» романів XX ст. - «Я, Клавдій» (1934) Р. Грейвза та «Березневі іди» (1948) Т. Уайлдера. У результаті створеного Відалом яскравого художнього образу «реального» Юліана можна виокремити відалівську концепцію особистості, образ ідеального політичного лідера, наділеного рисами міфологічного героя (образ лицаря, аскета, мислителя, романтика з домінуючим у романі мотивом долі). Відал експлуатує міфологему влади, для посилення якої романіст створює контрастні художні образи попередників Юліана; християнську міфологему; міфологему смерті-воскресіння, міф про так звану історичну необхідність, старогрецькі міфи.

Відал використовує мемуарно-епістолярну форму оповіді як можливість задовольнити прагнення читача до достовірності і як засіб оновлення романної техніки, що призводить до порушення лінійності оповіді, гри «дзеркал», множинності точок зору на певні історичні події. Стрижнем роману служать щоденники Юліана, що коментуються двома представниками античної культури (Лібанія, Пріска). Відал вводить у текст роману різні типи «авторів» (автор-безпосередній учасник подій, автор-свідок, автор-коментатор), що дозволяє йому моделювати смислове ціле завдяки різним, часто взаємовиключним точкам зору (наприклад, Пріск-Лібаній, Юліан-Пріск), концепціям, характеристикам. Завдяки такому типу оповіді авторові вдається створити досить цілісну картину життя головного героя, показати дух історичної епохи, забезпечити поліфонізм тексту. Підкреслюється, що прийом зміни оповідного центру активно використовується в літературних версіях легендарно-міфологічних структур і «авторських міфах» XX ст. А включення в змістову структуру нового оповідача, що відмежовує автора від тексту, надає широких можливості для продовження, переосмислення, реміфологізування традиційного матеріалу, «пожвавлення» і доповнення схемної фабули новими національно-історичними, наочно-побутовими, чи іншими подробицями (А.Є. Нямцу), що й відбувається в романі «Юліан». У цьому випадку фабула звужується до меж свідомості персонажів (Юліана, Лібанія, Пріска). Домінування у творі декількох оповідачів, зрозуміло, не усуває реального автора, і читач може чітко простежити позицію самого Відала. Щоправда, визначено, що літературний текст змодельований за «міфологічним сценарієм» з характерною структурою оповіді (3 частини): виділення індивіда з суспільства («Юність»), проміжний період («Цезар») та реінкарнація в новому статусі («Август»).

Простежуються схожі і відмінні риси романів «Юліан» Г. Відала, роману Д. Мережковського «Смерть богов. Юлиан Отступник» (1894) і драми Г. Ібсена «Кесар і Галлілеянин» (1876), Р. Грейвза «Я, Клавдій» та Т. Уайлдера «Березневі іди».

Встановлено, що «міфологічність» творчого методу Г. Відала виявляється у використанні характерних міфопоетичних літературних методів і прийомів (традиційний сюжетно-образний матеріал, прийом «відсторонення», поліфонізм тексту тощо), у принципах побудови романної оповіді, активній експлуатації грецької й римської міфологем у міфоцентричних творах («Суд Паріса», «Дві сестри», «Місто і стовп», «Ромул», «Юліан»). Це дозволило авторові вдало поєднати факти історії й домислу в історичному романі «Юліан», що збагатився завдяки міфопоетичним прийомам оповіді.

У підрозділі 3.2. «Есхатологічні та космогонічні мотиви як аспект міфопоетичної творчості в романах Гора Відала» простежено втілення есхатологічних і космогонічних ідей у творчості романіста. Наголошується, що впродовж світової історії простежується звернення до есхатологічних ідей, коли мотив кінця світу стає «рухомим». Особливо яскраво це проявляється в періоди соціальних криз. У другій половині XX ст. загроза ядерного знищення, екологічної катастрофи, терористичні атаки значно активізували функціонування сюжетів, що оповідають про геологічні і соціально-політичні катаклізми, а есхатологічні міфи і легенди виявилися продуктивною сюжетною основою для написання творів-застережень. Особливо підкреслюється, що в американській літературній традиції апокаліптична тема часто розглядається як одна з центральних (Д. Робінсон). Будучи відкритим викликом пануючій американській ідеології (у роботі показано, що саме цей виклик Відал робить США), апокаліптична ідея виходить з інших уявлень про історію й культуру Америки.

Розглядаються романи Відала «Калкі» (1978), «Месія» (1954), «Прямий репортаж з Голгофи» як такі, що продовжують релігійну тематику та тему історико-міфологічного дискурсу романіста, визначаються їх жанрові й формальні ознаки, що зумовили подальші творчі експерименти письменника, виділяються міфопоетичні прийоми. У романі «Месія» простежено екзистенціальні мотиви. Значною мірою екзистенціальний початок наявний і в романі «Юліан», де очевидним є відчуття одвічної самотності людини при владі. Все це призводить історичного героя до екзистенціального стану роздоріжжя, «кризову ситуацію» вибору. Визначено, що гротескна форма оповіді дозволяє романісту «переглянути» біблійні сюжети («Прямий репортаж з Голгофи»). Встановлено, що завдяки своєму нігілістичному світогляду Відал створює пародійну «версію» міфу Христа з метою наповнення його новим ідейно-естетичним змістом: віртуальні світи, штучні середовища, що ведуть до руйнування людської природи. Романна дилогія Г. Відала «Майра Брекінрідж» і «Майрон» - про втрату гендерної ідентичності й трагедію нації, що втратила орієнтацію у гонитві за помилковими кумирами. Сатира Відала направлена на середнього американця-обивателя, типовий «продукт» голлівудської і телевізійної «масової» культури. У романі «Майра Брекінрідж» автор пропонує на розсуд читача психологічну боротьбу між «чоловічим» і «жіночим» началом. Ідейно-естетична основа романів «Калкі», «Майра Брекінрідж» / «Майрон» про катастрофічний потенціал сучасності аналогічна багатьом іншим творам Г. Відала.

Трагічні риси відалівского дискурсу в романах «Калкі», «Месія», «Майра» / «Майрон» пов'язані не стільки з екологічною кризою як однією з причин катастрофічного умонастрою епохи, скільки з етичною. Апокаліптичні прогнози й умонастрої автора простежуються в семитомнику «Сага про Золоте століття, 1776-1952», а також у численних публіцистичних роботах (деякі аналізуються нами в даному підрозділі), де Відал обирає стрижнем своєї творчості зображення іміджу США як «жорстокої імперії», «високоорганізованого зоопарку», на який чекає економічний спад і моральний апокаліпсис. Виділяються риси міфологеми «американської невинності» за Відалом. Етично-дидактичний аспект творчості Відала забезпечує своєрідність функціонування «есхатологічних» структур у сучасній літературі. Наголошується, що настроями катастрофічного потенціалу сучасності пройняті твори багатьох американських письменників (Дж. Апдайк, Дж. Гарднер, К. Воннегут, Е. Колленбах, Д. ДеЛілло, Дж. Хеллер, Е. Еббі, У. Еко, Дж. Барт, Ж. Бодріяр).

У процесі аналізу історико-філософського роману «Створення світу», що утворює сюжетно-смислову пару з романом «Юліан», зроблено акцент на сюжетно-тематичних аспектах та ідейно-естетичній позиції автора, що й визначає художню цінність твору. «Достовірність» історії про античну епоху та її героїв представлено в мемуарній формі. Виявлено методику «ступінчастої» оповіді (Б.В. Томашевський) у романі, запропоновано та визначено його структуру (екстенсивний тип), жанрові особливості (авантюрно-пригодницький роман-подорож), основні художні прийоми оповіді (детальна характеристика або повне занурення читача в історичну атмосферу, ефект візуалізації, деміфологізація - іронічне переосмислення загальновідомих сюжетів і образів, викриття і полеміка із загальновизнаними авторитетами, використання міфологем влади, античної міфологеми і міфологеми творіння, що лежать в основі роману тощо), стилістичні особливості. Виявлено імагологічний підхід Відала до змалювання образів інших країн і держав як елемент художньої системи автора.

У четвертому розділі «Реміфологізация і деміфологізація в історико-політичній парадигмі «Саги про Золоте століття, 1776 - 1952» простежено специфіку функціонування історико-міфологічної парадигми саги в межах реміфологізації й деміфологізації національної політичної історії США. Визначено складові, характерні для ідейного аспекту творчості Відала. Проаналізовано сім романів саги «Вашингтон, округ Колумбія», «Віце-президент Берр», «1876», «Лінкольн» (1984), «Імперія» (1987), «Голлівуд» (1990), «Золоте століття» (2000).

У підрозділі 4.1. «Авторська деміфологізація як історична верифікація» наголошено, що період написання перших романів саги характеризувався підйомом жанру історичного і політичного романів. Деміфологізація національної історії США, політичної міфологеми «золотого» століття, де автор пропонує власну версію американської політичної історії - надзадача, поставлена Г. Відалом у «Сазі». Повалення політичних кумирів і авторитетів (експлуатація міфологем особистості, денотатом яких є видатні фігури в історії США), ідеологічних установок і моральних норм знайшло відображення в усіх романах саги. Викриття американських владних структур відбувається в політичному романі «Вашингтон, округ Колумбія». У романах «Берр», «1876» фігурують художні образи президентів Вашингтона, Джефферсона, Адамса, Медісона, Джексона, генералів американської революційної армії, прокурорів, письменників та інших діячів ранньої історії країни - типові американські характери, яскраві особистості, що володіють власними уявленнями про цінності, на яких тримається авторитет міфологеми «американської мрії».

Встановлено, що у створенні романістом портрету Берра (аналогічним прийомом Відал користується в «Лінкольні», «Юліані») простежуються елементи міфотворчості - ідеалізація героя, возвеличення його подвигів, добрих справ. Всі ці тексти не можна назвати прецедентними, оскільки в них автор представляє міф сьогодення, що твориться для сучасного читача. Г. Відал використовує дискурсивну стратегію анігіляції, до якої звертаються сучасні політичні комунікації, - вербальне «знищення» політиків. Цю стратегію реалізовано автором шляхом тактики заниження (стилістичне заниження, лексичні засоби зменшення значущості, скупчення негативно-оцінної лексики тощо) і тактики заперечення (наприклад, заперечуються «героїчні» заслуги історичних діячів, відомі факти їх біографій). Продемонстровано, що Г. Відал наслідує класичну літературну традицію використання фіктивної документалістики як чинника організації історичної оповіді (романи «Берр», «1876», «Лінкольн», «Юліан», «Створення світу» містять щоденники, мемуари, листи і представляють широкий спектр використання форм мемуарно-біографічного і епістолярного жанрів). Прийом зображення багаторакурсного образу Лінкольна узгоджується з «одним із улюблених прийомів сучасних американських історичних романістів» (Н.Є. Знаменська). Як елемент поетики дисертант визначає передбачувану епічність роману «Лінкольн», яким оперує автор, виражаючи епічну ідею співвідношення особистості та суспільства, особистості та історії. Фіктивним мемуарам і фіктивним записам щоденників Відал протиставляє автентичний матеріал, збагачуючи, тим самим, жанрову форму історико-політичного роману. Автор деміфологізує («Берр», «1876») / реміфологізує («Лінкольн») основні версії національної історії, робить особливий акцент на десакралізації базових міфів американської свідомості і міфологем-образів ключових фігур американської історії з метою створення «правдивої» художньої оповіді.

У підрозділі 4.2. «Міфологема «американської мрії»: дискурс поколінь» встановлено, що «Сага про Золоте століття» - це сімейна сага, що розповідає про декілька світських поколінь сім'ї Сенфордів, які зображно Відалом у руслі критичного реалізму з пафосом викривання міфологеми «американського золотого століття», де чітко простежується неприйняття «офіційної міфології», що закріплює імідж процвітаючої Америки на прикладі життя Сенфордів. Показано, що відалівська «Сага» по-своєму вписується в рамки як літературного контексту США 2-ої половини 1970-х рр., так і світової літератури, оскільки сімейна проблематика навряд чи може вважатися чужою для літератури США - жанр сімейних саг відсилає читачів до «коріння», «витоків» американської нації, а також соціального, історичного контексту.

Розглядається лінія сім'ї Сенфордів, Епгарів, проводиться паралель з героями зі світу Форсайтів Дж. Ґолсуорсі. Вказується на те, що міфологема грошей і міфологема власності (міфологеми матеріалістичної іпостасі міфу про американську мрію) функціонують у межах саги як самостійні «герої»; з ними пов'язаний відалівський епгаризм, що є втіленням рис могутнього американського капіталізму. Наголошується на домінуванні образу антигероя, яке властиве всім персонажам саги. Робиться акцент на жіночому образі К. Сенфорд (типовий художній образ саги) як безперечному успіху письменника - типовий американський характер, що увібрав «риси американізму», який «не знає забобонів», і йде до здійснення непорушної «американської мрії». Підкреслюється, що багато романів саги (особливо «1876», «Імперія», «Голлівуд») співзвучні не тільки часу написання роману, коли відбувалося відродження теорії й практики сильної Америки, але й сьогоденню.

Продемонстровано, що рух оповідного задуму «Саги» розкриває суть історико-політичного життя американської держави і національного світогляду (міфологема «американської мрії»: світогляд власника - епгаризм - сімейна міфологема - дискурс поколінь). Активна експлуатація міфологем американської політичної історії в історико-політичній сазі як елементу поетики дозволяє говорити про наявність міфопоетичних рис у художній творчості письменника. Результати аналізу романів саги дають підстави ідентифікувати сагу як єдиний текст єдиної художньої реальності, в основі якої лежить авторська стратегія десакралізації міфологем американської історії при зміні дискурсивної ціннісної парадигми.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

У літературознавстві простежуються суперечливі ідейно обумовлені оцінки спорадичного характеру щодо творчості Г. Відала, які обмежуються соціологічним аналізом, зазначаються жанрові переваги письменника, акцентується увага на його історичній романістиці. Літературні критики і літературознавці позиціонують прихильність Г. Відала до класичних традицій романної оповіді (побудова сюжетної основи, типова романна ситуація тощо), витриманого в реалістичному ключі. Письменник наслідує традиції американської реалістичної літератури XX ст. і створює низку історико-політичних романів на основі принципів «розгрібачів бруду». Літературознавці відзначають прояв елементів романтизму, модернізму, постмодернізму в романній творчості автора.

Діалектичним ядром естетичного методу Г. Відала є усвідомлений історизм, збагачений неоміфологічними рисами, що проявили себе, у першу чергу, як авторський інтерес до американської національної міфології. Провідним принципом художнього бачення Г. Відала є історико-міфологічний, суть якого полягає у збалансованій взаємодії експліцитного й імпліцитного начал міфу та історії. Фактична «достовірність» історичного дискурсу в руслі реалістичних традицій є виразом естетичної позиції Г. Відала. Естетика факту, діалектика факту й домислу, «напруга» між автентичністю та імітацією, обумовлені установкою на «невидуманість» у творчості Відала, визначають художню спрямованість його творів і спосіб організації художньої оповіді.

Новизна художньої манери Г. Відала полягає в широкій експлуатації міфопоетичних прийомів (елементів сучасної політичної міфології, американського національного історичного міфу і його міфологем як стійкої форми ірраціонального компоненту сучасної політичної культури, античних міфологем, есхатологічних і космогонічних мотивів) в історичному і історико-політичному романі. Особливості міфопоетичного підходу Г. Відала полягають у використанні автором давніх і сучасних міфологем для проведення паралелі між сучасністю й світовою історією, теперішньою американською дійсністю й американською історією як аспектів міфологізації в сучасному історичному чи історико-політичному романі, наповнюючи його новим історичним змістом (романи «Дві сестри», «Суд Паріса», «Місто і стовп», «Юліан»). Міфологізація і метод історизму (звернення до проблем національної політичної історії) є засобами семантичної і композиційної організації історико-міфологічного дискурсу Г. Відала, що додає специфічної самобутності реалістичним традиціям Відала і певної збалансованості історичного й міфологічного планів і пластів. Письменник розробляє релігійні міфи і міф космогонічний («Створення світу», «Месія», «Прямий репортаж із Голгофи»), створює апокаліптичний роман-попередження, використовуючи міф про кінець світу («Калкі»). Дані аспекти функціонування міфологічної парадигми в міфоцентричних творах Г. Відала дозволяють говорити про пряме використання письменником класичного сюжетно-образного матеріалу, його розширення і трансформацію як основний текстотворчий потенціал, що визначає інтерпертативні особливості історико-міфологічного дискурсу американського письменника.

«Міфологічність» творчості Відала, підґрунтям якої є метод міфологізації, виявляється у принципах організації романної оповіді (множинність точок зору, іронія, текст у тексті, заниження тощо), характерних для неоміфологізму в літературі XX ст.

Ключовими аспектами формування дискурсивної тактики Г. Відала у процесі формування і внутрішнього розвитку жанру історико-політичної «Саги про Золоте століття» є деміфологізація і реміфологізація основоположних версій американської політичної історії. Єдність оповідного задуму саги об'єднана сімейною хронікою і обумовлена ідейною спрямованістю твору, яка є основною художньою складовою саги. Домінуюча форма мемуарної оповіді в романах Г. Відала, що використовувалась як основний прийом, виступає структуротворчим компонентом цілісної й самобутньої художньої дійсності творів письменника («Саги про Золоте століття», «Месія», «Юліан», «Майра Брекінрідж», «Створення світу», які мають аналогічну форму оповіді). Творчий метод автора романів саги обумовлено поєднанням реалістичних, модерністських і неоміфологічних рис, які утворюють художню тканину романів саги. Найхарактернішим проявом модерністських рис є типізація автором антигероя, який знаходиться, проте, у типових ситуаціях соціального середовища реального історичного часу (прояв реалістичного начала).

У результаті цілісного аналізу романної творчості Г. Відала було визначено основні особливості авторського хронотопу як сублімовані характеристики художньої системи письменника (поєднання історичного часу і сучасності, космологічної, есхатологічної парадигм). Концептуальна функція категорії пам'яті персонажів визначає внутрішній простір розвитку подій. Вона спрямована на створення об'єктивованої ціннісної моделі істинності (помилковості), коли мемуарна форма оповіді використовується автором як ключова в більшості його романів («Месія», «Юліан», «Майра Брекінрідж», «Дві сестри», «Берр», «1876», «Калки», «Створення світу»), створюючи цілісний і самобутній образ часу в художній дійсності письменника. Ці особливості специфічного хронотопу в художній системі творчості Г. Відала заслуговують на подальший розгляд.

Таким чином, Гор Відал є носієм історичної і міфологічної традицій, характерних для світової літератури XX ст.; синтез методу історизму і методу міфологізації виявилися вдалою авторською знахідкою для втілення його літературного кредо з метою художнього зображення «достовірної» історії та осмислення її трагічних уроків для сучасників. Міф як згусток смислу в творчості Відала слугує реалістичному зображенню дійсності, а міфологізація виступає не як засіб створення міфологічної картини світу, а як художній прийом автора (специфіка використання та інтерпретації в сучасних творах елементів «класичної» міфології, запозичення і різний характер тлумачення експлуатованих міфологічних тем і образів), що дозволяє нам говорити про міфопоетичну основу творчої манери письменника.

У Додатку А подано біографію Г. Відала. У Додатку Б представлено окремі факти життя й діяльності імператора Юліана.

Основні положенні дисертації викладено в публікаціях

1. Ермоленко О. В. Романистика Гора Видала и американская история / О. В. Ермоленко // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 6. - С. 112-116.

2. Єрмоленко О. В. Екзистенціальні мотиви в романі Гора Відала «Месія» / О. В. Єрмоленко // Гуманітарний Вісник. Сер. Іноземна філологія. Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики. - Черкаси : [б. и.], 2000. - С. -40.

3. Ермоленко О. В. Проблематика романа Гора Видала «Вилли-Во» / О. В. Ермоленко // Культура народов Причерноморья. - 2000. - № 13. - С. 122-125.

4. Ермоленко О. В. Поэтика романа Гора Видала «Сотворение мира» / О. В. Ермоленко // Від бароко до постмодернізму : вип. 5 : зб. наук. праць. - Дніпропетровськ : [б. в.] 2004. - С. 249-255.

5. Ермоленко О. В. Публицистика Гора Видала : имагологический аспект / О. В. Ермоленко, В. В. Орехов // Вестник СевГТУ : вып. 51. Филология : сб. науч. тр. / [отв. ред. А. С. Козлов]. - Севастополь : Изд-во СевНТУ. - 2004. - С. 64-74.

6. Ермоленко О. В. Демифологизация / ремифологизация в историко-политической парадигме «Саги о Золотом веке, 1776-1952» / О. В. Ермоленко // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 122 - С. 67-68.

7. Ермоленко О. В. Особенности историзма в творчестве Гора Видала / О. В. Ермоленко // Культура народов Причерноморья. - 2007. - № 123. - С. 7-8.

8. Єрмоленко О. В. Проблема становлення світових цивілізацій в романістиці Гора Відала / О. В. Єрмоленко // Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики : тези Всеукр. наук. філолог. конф. - Черкаси : ЧІТІ, 2000. - С. 11.

9. Ермоленко О. В. Римская история в современном англо-американском историческом романе (проблема формы) / О. В. Ермоленко // Американские исследования : ежегодник. 2001 / под. ред. Ю. В. Стулова - Минск : ЕГУ. - 2001. - С. 38-43. American studies : Yearbook. 2001 / еd. by Yu. V. Stulov. - Minsk, EHU Press, 2001. - С. 38-43.

10. Ермоленко О. В. Творчество Гора Видала в зарубежной и отечественной литературе / О. В. Ермоленко // Материалы ХХХ Межвуз. науч.-метод. конф. преподавателей и аспирантов : вып. 15, ч. 1 : История зарубежных литератур. - СПб. : СПбГУ. - 2001. - С. 32-35.

11. Ермоленко О. В. Этическая концепция автора в романе Г. Видала «Юлиан» / О. В. Ермоленко // XIII Пуришевские чтения. Всемирная литература в контексте культуры : сб. ст. и матер. / отв. ред. Н. И. Никола. - М. : МПГУ. - 2001. - С. 79-80.

12. Woodward C. A., Yermolenko O. V. In Search of Identity : Gore Vidal and the American Character Today / C. A. Woodward, O.V. Yermolrnko // Проблема национальных идентичностей в литературах Старого и Нового света : матер. междунар. науч. конф. - Минск : [б. и.], 2002. - P. 96-97.

13. Ермоленко О. В. «Сага о Золотом Веке, 1776-1954» Гора Видала / О. В. Ермоленко // XIV Пуришевские чтения. Всемирная литература в контексте культуры : сб. ст. и матер. / [отв. ред. М. И. Никола ; отв. ред. В. П. Трыков]. - М. : МПГУ. - 2002. - С. 100-101.

14. Ермоленко О. В. Gore Vidal as Essayist / О. В. Ермоленко // American studies. Yearbook 2002. Moving Beyond the Great Narrative : The Challenge of the Postmodern in American Culture / еd. by Yu. V. Stulov. - Minsk, 2003. - P. 190-195.

15. Ермоленко О. В. Мифологический «архив» в творчестве Гора Видала / О. В. Ермоленко // Проблемы идентичности, этноса, гендера в культуре и литературе Старого и Нового света : сб. науч. ст. / под ред. Ю. В. Стулова. - Минск : Пропилеи, 2004. - С. 140-149.

16. Ермоленко О. В. Myth and Reality in Gore Vidal's. Fictional Writings of Political History / О. В. Ермоленко // American literature at the Edge of ХХ th and ХХI st Centuries. Proceedings of the Second International Conference on American Literature / [ed. by T. Denisova]. - K. : Institute of International Relations Publishers, 2004. - P. 198-203.

17. Ермоленко О. В. Мифологическая парадигма в дискурсивном поле Гора Видала / О. В. Ермоленко // XVIII Пуришевские чтения. Литература конца XX - начала XXI века в международной коммуникации : сб. матер. междунар. конф. / [отв. ред. М. И. Микола]. - М. : МПГУ, 2006. - С. 36.

Анотація

Єрмоленко О.В. Історико-міфологічний дискурс у творчості Гора Відала. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2009.

У дисертації вперше здійснено аналіз творчості Г. Відала як цілісного явища, де міфопоетичні аспекти вперше виділено як пріоритетні. Вперше центральним компонентом інтегрального аналізу творчості Г. Відала стало дослідження 7 романів «Саги про Золоте століття, 1776-1952» як одного твору, об'єднаного єдиним оповідним задумом і цілісною художньою концепцією, в основі якого знаходяться фіктивні документи з використанням форм мемуарно-біографічного жанру. Визначено, що мемуарно-біографічна форма оповіді у творчості Відала є домінуючою. Продемонстровано, що ключовою особливістю міфопоетичної основи творчого доробку автора є прийом міфологізації. Новизна художньго методу Г. Відала полягає в експлуатації прийомів міфопоетики в історико-політичному романі.

Ключові слова: міфопоетика, міфологізація, художній прийом, історизм.

Summary

Yermolenko O.V. History-Mythological Discourse in Gore Vidal's Oeuvre. - Manuscript.

The thesis is for a Candidate degree of Philological Studies. Speciality 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Tavrida National V.I. Vernadsky University, Simferopol, 2009.

The present thesis presents the first attempt of the analysis of Gore Vidal's oeuvre on the ground of Mythological Critics and aims at ascertaining the author's artistic method as mythopoetic manner. The main peculiarities of Gore Vidal's narrative manner are examined in the field of history-mythological discourse as the formative factor of his prose. The key device of the author's narration is determined to be mythologization. The author's novelty concerns for about the usage of mythopoetic devices in contemporary historical and political novels. On the basis of integral and differential strategy of analysis of seven novels of «The Golden Age Saga, 1776-1952» is considered as a single whole with a holistic artistic concept. The form of literary memoirs and biographic literature is studied to be dominant. It is stated that the key factor of the author' esthetics is historical method enriched by mythopoetics.

Key words: mythopoetics, mythologization, artistic device, historical method.

Аннотация

Ермоленко О.В. Историко-мифологический дискурс в творчестве Гора Видала. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2009.

В диссертации впервые в украинском литературоведении, литературоведении стран СНГ, литературоведении США осуществлён интегральный мифопоэтический анализ творчества Г. Видала. Активное использование мифопоэтических приёмов в творчестве писателя определяет своеобразие его художественного метода. Широко используя сюжеты и образы западной и восточной мифологии, Г. Видал переводит их в современную плоскость, наполняя новым историческим содержанием («Город и столп», «Две сестры», «Калки», «Мессия», «Прямой репортаж с Голгофы», «Ромул», «Сотворение мира», «Суд Париса», «Юлиан»). Историко-мифологический дискурс Видала ориентирован на конкретные мифы или мифологемы, на традиционный сюжетно-образный материал, что составляет основу метода «мифологизации» автора и определяет мифопоэтические особенности творческой манеры писателя, основанной на эксплуатации библейских аллюзий, приёма «остранения», полифонизме текста, использовании «мифологического» сценария фабульной основы романа, приёме «сюжет в сюжете», пародийной интерпретации мифа. Автор удачно сочетает факты истории и свободный вымысел в историческом романе «Юлиан», получившем обогащение мифопоэтическими приёмами повествования.