Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 821.161.1(092): 82-3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Жанрова своєрідність прози Віктора Некрасова

10.01.02 - російська література

ЦЕХАНОВСЬКА НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

Сімферополь - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Ніколенко Ольга Миколаївна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Андрущенко Олена Анатоліївна, професор кафедри російської та світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди;

кандидат філологічних наук, доцент Свербілова Тетяна Георгіївна, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України

Захист відбудеться «19» червня 2009 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий «18» травня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої ради І. В. Остапенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Віктор Платонович Некрасов (1911 - 1987) - російський письменник, який народився в Україні і назавжди зберіг зв'язок із українською культурою. Художня спадщина В. Некрасова досить велика. Він увійшов у літературу з повістю «В окопах Сталинграда» (1946), яка мала великий успіх у сучасників. Згодом були написані й інші повісті: «В родном городе» (1954), «Кира Георгиевна» (1961). В. Некрасов відомий і як майстер оповідання, і як автор цілої низки мемуарних нарисів, і публіцистичних статей на злободенні теми. Він одним із перших виступав за вшанування жертв фашизму у Бабиному Яру, за створення музею М. Булгакова в Києві. В. Некрасов привернув увагу співвітчизників до таких болючих проблем, як вплив війни на суспільство, репресії, еміграція тощо. У зв'язку із появою закордонних нарисів письменника в 1960-х роках його звинуватили в негативному показі радянської дійсності, підлабузництві перед Заходом, спотворенні образу радянської людини. Внаслідок нищівної критики з боку влади і постійних переслідувань у 1974 році В. Некрасов змушений був емігрувати у Швейцарію, а потім оселився у Парижі, де й помер 1987 року. І за кордоном В. Некрасов не припиняв працювати. Він виступав на радіо «Свобода», разом з іншими письменниками-емігрантами (В. Максимовим, О. Галичем, А. Синявським) брав участь у заснуванні журналу «Континент», писав мемуари. Останнім твором митця стала «Маленькая печальная повесть» (1987).

Лише після смерті письменника, наприкінці 1980-х років, ставлення до В. Некрасова на батьківщині починає змінюватися, а до співвітчизників повертаються його неопубліковані (або опубліковані частково) твори. За цей час з'явилося чимало спогадів про письменника (В. Конецький, Г. Кіпніс, М. Пархомов, О. Ржевська та ін.), а також окремі розвідки творчості В. Некрасова, серед яких слід відзначити статті О. Парніса, А. Берзер, Л. Лазарєва, В. Юхта та ін. У Росії виконані перші дисертаційні дослідження про митця (О. Новікової, В. Ялишко, В. Скаковського, В. Корнєва). Утім, усе це тільки перші кроки в науковому вивченні спадщини письменника. На сьогодні не існує повного зібрання доробку В. Некрасова, не всі його твори дійшли до вітчизняного читача. В Україні, з якою В. Некрасова пов'язували життєві й духовні шляхи, немає ані монографій, ані дисертацій про митця, творчість В. Некрасова не розглянута в контексті української культури.

У зв'язку з цим актуальність даного дисертаційного дослідження зумовлена відсутністю у вітчизняному літературознавстві наукових праць, спеціально присвячених вивченню жанрової своєрідності прози В. Некрасова, а також дискусійністю проблем теорії та історії жанрів, питань їх специфічного розвитку в національних літературах. Дисертація є системним дослідженням художньої прози В. Некрасова в аспекті розвитку жанрів у російській прозі XX століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка в межах комплексної теми «Традиції і новаторство в літературі». Тема дисертаційного дослідження схвалена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (протокол № 3 від 2 жовтня 2006 року), а також бюро «Класична спадщина і сучасна художня культура» Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 22 лютого 2007 року).

Об'єкт дослідження - повісті, оповідання В. Некрасова («В окопах Сталинграда», «В родном городе», «Кира Георгиевна», «Маленькая печальная повесть», «Саперлипопет, или Если бы да кабы да во рту росли грибы», «Сенька», «Рядовой Лютиков», «Август-Фридрих-Вильгельм», «Вася Конаков», «Судак», «По обе стороны океана», «Первое знакомство», «Записки зеваки» та ін.).

Предмет дослідження - жанрова своєрідність прози В. Некрасова.

Методи дослідження: порівняльно-історичний, системний, структурально-функціональний, компаративний.

Методологічною базою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі теорії та історії жанрів (М. Бахтін, О. Фрейденберг, Л. Чернець, М. Римар, Ю. Лотман, Б. Томашевський, В. Гречнев, Т. Бовсуновська, Н. Фрай, Б. Ейхенбаум, А. Фаулер та ін.), а також роботи критиків і літературознавців, присвячені життю і творчості В. Некрасова (Л. Лазарев, О. Парніс, А. Берзер, І. Дзюба, В. Кардін, Г. Кіпніс, М. Пархомов, О. Ржевська та ін.).

Мета дисертації - виявити жанрову своєрідність прозових творів В. Некрасова.

Завдання дослідження:

· уточнити теоретичні поняття «жанр» і похідних від нього, визначити методологічні підходи до дослідження прозових жанрів у літературі;

· розкрити історію вивчення творчості В. Некрасова в критиці і літературознавстві, визначити проблемні питання в дослідженні прози письменника;

· дослідити еволюцію героя письменника;

· визначити характерні особливості жанрів повісті, оповідання, нарису, а також їх динаміку у творчості В. Некрасова;

· розкрити роль українських мотивів у формуванні жанрового змісту творів митця;

· охарактеризувати риси індивідуального стилю письменника;

· розкрити традиції і новаторство художника в галузі літературних жанрів і в контексті літературного процесу.

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше у світлі єдиного системного підходу розкрито жанрову своєрідність прози В. Некрасова. Визначено основні теми й мотиви, особливості художнього конфлікту, способи створення образів у творах письменника. Виявлено характерні риси індивідуального стилю письменника. Встановлено жанрові константи й домінанти у творах В. Некрасова різних років. Визначено особливості жанрів повісті, розповіді, мемуарів у творчості митця, а також їх взаємодії з іншими жанрами. Розкрито роль образу України та українських мотивів у формуванні жанрового змісту творів письменника. Розглянуто зв'язок В. Некрасова з традиціями російської класичної літератури і новаторство письменника в контексті літературного процесу.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття «жанр» і похідних від нього, а також жанрових ознак повісті, оповідання, мемуарів у російській літературі першої половини XX століття.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в курсі викладання російської літератури у вищих і середніх навчальних закладах, а також для підготовки нових підручників і посібників з російської літератури XX століття.

Особистий внесок здобувача у виконану роботу є достатнім, дисертація і всі опубліковані статті написані автором самостійно і одноосібно. некрасов жанр український критика

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Основні її положення викладені в доповідях на міжнародних конференціях: «Мова і культура» (Київ, 2007), «Крим і світова література» (Саки-Євпаторія, 2007), «Мова і культура» (Київ, 2008), «Крим і світова література» (Саки-Євпаторія, 2008).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей, у тому числі 6 - у виданнях України, затверджених ВАК.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел із 193 позицій. Повний обсяг дисертаційної роботи - 216 сторінок, із них - 202 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі «Методологічні засади дослідження» визначено методологічні підходи до вивчення жанрів у художній літературі, а також здійснено огляд науково-критичної літератури про творчість В. Некрасова.

Жанр - одна із найбільш дискусійних категорій у літературознавстві. Упродовж розвитку науки про літературу склалося багато жанрових теорій і концепцій, які по-різному трактують поняття «жанр» у теоретичному й історичному плані (Б. Томашевський, О. Фрейденберг, Г. Поспєлов, Ю. Лотман, М. Бахтін, Л. Чернець, К. Штірле, А. Фаулер, С. Аверінцев, Т. Бовсунівська і ін.). Виходячи з цього і спираючись на накопичений у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві досвід, ми умовно визначаємо літературний жанр як тип художньої структури, який має історично стійкі зміст і форму, що традиційно закріпилися традицією у низці творів. Характерними особливостями жанру як дефініції є типологічність, структурність, змістовність, формальність, традиційність і здатність виступати в класифікаційній функції.

Жанр є однією з констант у розвитку літератури. У жанрі поєднано загальне й індивідуальне, старе і нове, стійке і мінливе. Жанри здатні до відтворення в ході літературного процесу на його різних етапах. Літературні жанри не є застиглими субстанціями, вони живуть своїм життям і тяжіють до постійного оновлення у перебігу літературного процесу, проте це оновлення можливе, перш за все, на основі стійких ознак, що історично склалися і утворюють матрицю жанру.

Жанровий зміст є точкою зору на світ (концепцією світосприймання, осмислення дійсності), яка втілюється у відповідних жанрових ознаках - проблематиці, тематиці, системі образів, сюжеті, композиції, конфліктах, стилі, формі оповідання, модальності, просторово-часовій організації, а також в акумуляції художнього досвіду епохи, напряму, течії, школи.

Жанр можна розглядати в різних аспектах: як поняття загальнотеоретичне; як явище історичне; як явище національної літератури; як явище творчості письменника (Н. Копистянська).

На межі XIX - XX століть у структурі жанрів і жанрових системах відбуваються значні трансформації, зумовлені посиленням авторської свідомості, зміною характеру самої дійсності, впливом філософських учень, різних видів мистецтва та іншими чинниками. У першій половині XX століття народжуються нові жанри, активно виявляються міжродова та міжжанрова дифузії, що веде до утворення нових синтетичних жанрових структур. Це підтверджують жанри російської прози, у яких втрачається чітка межа поміж повістю й оповіданням, оповіданням і нарисом, романом і повістю тощо (В. Гречнєв). Для поглиблення уявлень про динаміку жанрів XX століття необхідні конкретно-історичні дослідження жанрових структур і жанрових систем у творчості окремих письменників. В. Некрасов зробив вагомий внесок у розвиток прозових жанрів XX століття, тому його спадщина становить особливий інтерес з погляду розвитку жанрів, традицій і новаторства митця.

Хоча про В. Некрасова висловлювалися ще за його життя і письменники-сучасники (А. Платонов, О. Твардовський, І. Еренбург, К. Симонов, В. Гроссман), і критики (М. Кузнецов, Н. Панов, Б. Рюріков, Г. Зінченко), об'єктивний розгляд його спадщини довго затримувався у зв'язку з ідеологічними заборонами. Лише на початку 1990-х років творчість В. Некрасова стає об'єктом неупередженого розгляду.

У роботах критиків В. Муратової, В. Конецького, Г. Кіпніса, М. Пархомова, О. Ржевської розкриті життєві колізії письменника, його правозахисна діяльність, соціально-політичні й етичні позиції. Найбільша кількість робіт дослідників присвячена повісті «В окопах Сталинграда», елементам автобіографічного в ній, способам відображення воєнних буднів. Твори письменника 1950 - 1970-х років досліджені лише фрагментарно.

У сучасному літературознавстві виділено наступні пласти у творчості В. Некрасова - воєнна проза, післявоєнна проза, мемуарна проза. Більшість дослідників вважають, що достовірність і автобіографізм є характерними особливостями стилю художника. Водночас проблеми жанрової своєрідності прози В. Некрасова, поетики його творів, типології образів залишаються ще маловивченими. Окремі кроки в цьому напрямі зроблено в працях О. Парніса, А. Берзер, Л. Лазарєва, В. Кардіна, Г. Свірського.

Як позитивний факт відзначимо появу в кінці 1990-х - на початку 2000-х років у Росії дисертаційних робіт про В. Некрасова - О. Новікової, В. Ялишко, В. Скаковського, В. Корнєва. У них здійснено перший досвід системного дослідження творчості письменника, зокрема в аспектах жанру і мови. Проте жанрова своєрідність прози В. Некрасова потребує глибшого і серйознішого вивчення в контексті єдиного методологічного підходу, що дозволить встановити традиції і новаторство художника в галузі жанрів російської прози.

Аналіз критичної літератури про В. Некрасова свідчить, що в українському літературознавстві творчість письменника майже не розглядалася. Спадщина письменника, котрий був тісно пов'язаний з Україною і зробив великий внесок у вирішення культурних і соціально-політичних проблем нашої країни, відстоював свободу слова й історичну пам'ять, виявилася несправедливо забутою. У зв'язку із цим дисертація є першим монографічним дослідженням творчості В. Некрасова в Україні, актуальність і необхідність такої роботи про талановитого вихідця з України давно назріла.

У другому розділі «Жанровий зміст повістей В. Некрасова» здійснено системний аналіз повістей митця «В окопах Сталинграда», «В родном городе», «Кира Георгиевна», «Маленькая печальная повесть».

Повісті В. Некрасова засновані на життєвих враженнях письменника, тому в них досить великою є частка автобіографічного матеріалу. Водночас у них органічно переплелися мемуарні (зокрема документальні) елементи і художня вигадка, що дало художникові змогу створити багатогранну картину історії радянського суспільства 1940-х - 1980-х років.

У центрі уваги В. Некрасова ключові події життя країни - війна, післявоєнне відновлення країни, репресії, еміграція. Проте для повістей письменника не властива особлива гострота сюжету. Уся психологічна напруга зосереджена на зображенні внутрішнього стану людини у переломні моменти суспільства. В. Некрасова цікавить, перш за все, духовний світ його сучасників, яким довелося набути історично важливого і водночас трагічного досвіду війни з фашизмом, труднощів післявоєнного будівництва, переслідування з боку влади, пошуків духовної реалізації. Цей досвід є вихідним в етичній оцінці письменником персонажів і стану світу загалом.

У повістях письменника представлені різні типи характерів людей, на долю яких випали важкі випробування (фронтовики, репресовані, люди, котрі пережили окупацію, емігранти та ін.). Поліцентрізм (відсутність одного центрального героя) є провідним принципом побудови образної системи творів. Виразниками авторської позиції у повістях В. Некрасова є інтелігенти, які беруть на себе весь тягар філософських та історичних проблем (Юрій Керженцев, Микола Мітясов, Вадим Кудрявцев, Ашот Нікогосян, Ромка Кримов, Сашка Куніцин та ін.). Велике значення у портретах героїв складає їх історичний і творчий досвід (війна, післявоєнна діяльність, пошуки творчої реалізації, вплив культури), а також «ключові моменти», пов'язані з переоцінкою життєвих пріоритетів і змінами внутрішнього світу особистості.

У зв'язку з цим тема культури (мистецтва, його сутності та призначення) і тема історії тісно переплелися у повістях художника. Уже у повісті «В окопах Сталинграда» автор вводить мотив книги (солдати читають Л. Толстого, Дж. Лондона, Е. Хемінгуея, пишуть вірші), який посилюється в повісті «В родном городе» (у становленні Миколи Мітясова значну роль відіграє література). Повість «Кира Георгиевна» присвячена людям мистецтва, в ній письменник протиставив «святкове» (прикрашене) мистецтво і мистецтво, наповнене реальним життєвим змістом.

У розкритті проблематики повісті «Кира Георгиевна» велику роль відіграють гоголівські мотиви (ім'я М. Гоголя, Яреськи - батьківщина його матері, згадка про два пам'ятники М. Гоголя у Москві - Н. Томського і Н. Андреєва, розповідь про картину М. Іванова «Явлення Христа народові», на якій змальований М. Гоголь). Гоголівські мотиви лунають і в «Маленькій сумній повісті». Ставлення героїв повісті до «Шинелі» М. Гоголя є критерієм їх зв'язку з рідним мистецтвом і батьківщиною, а також виконання призначення творця. Слід відзначити посилення культурних мотивів від ранніх до пізніх повістей В. Некрасова. У «Маленькій сумній повісті» на них припадає найбільше семантичне навантаження. Мотиви російської та світової культури допомагають розкрити теми духовної реалізації особистості, свободи і насильства, вимушеної еміграції. Особливо виділимо пушкінські мотиви («Медный всадник», «Пиковая дама», «Евгений Онегин»), які пов'язані з такими проблемами, як людина і влада, трагічна доля особистості, етичні цінності суспільства. Стильовою домінантою у «Маленькій сумній повісті» є інтертекстуальність, яка виконує різні функції: проблемно-тематичну, мотивну, сюжетно-композиційну.

Для стилю письменника характерна посилена увага до деталей, побуту, реалій життя. У повістях поєднані епічні та ліричні елементи. Нерідко художник включає в об'єктивну оповідь внутрішні монологи, філософські роздуми, непряму мову персонажів. В. Некрасов використовує широкі можливості підтексту, форми якого в повістях різноманітні (деталь, образ, мова героїв, пейзаж тощо). Роль підтексту зростає в останніх повістях письменника, у яких значно посилений психологізм. Діалогізм, риторична стихія визначають неповторність індивідуального стилю письменника, який веде відкритий діалог зі своїми сучасниками, епохою і майбутнім. Зіткнення різних точок зору і життєвих позицій є рушійною силою розвитку сюжету повістей В. Некрасова.

Уже у першій повісті В. Некрасова «В окопах Сталинграда» простежуються окремі риси роману (історичного, філософсько-психологічного). Згодом романне мислення ще більше виявилося у повістях письменника. Широта художнього зображення, наявність «проблемного» індивіда, увага до незавершеної дійсності, пластичність характерів, біографічна основа - ці риси роману властиві повістям «В родном городе», «Кира Георгиевна», «Маленькая печальная повесть».

У своїх повістях В. Некрасов розвиває кращі традиції російської класичної літератури. Так, у повісті «В окопах Сталинграда» він продовжує традиції Л. Толстого («Война и мир», «Севастопольские рассказы»), у повісті «Кира Георгиевна» - традиції А. Чехова («Попрыгунья»). Письменник розвиває філософсько-психологічний напрям у російській реалістичній прозі, біля витоків якого стояли О. Пушкін, М. Гоголь, Ф. Достоєвський. Увага до «маленької людини», її трагічної долі і внутрішнього світу свідчить про продовження В. Некрасовим гуманістичних традицій російської класичної літератури.

У третьому розділі «Особливості художньої структури оповідань В. Некрасова» проаналізовано різновиди оповідань письменника та своєрідність їх структури.

В. Некрасов зробив великий внесок у розвиток жанру російського оповідання XX століття. Оповідання митця присвячені подіям Великої Вітчизняної війни і розкривають, насамперед, психологію людини - учасника бойових дій. Це дає змогу віднести більшість оповідань В. Некрасова до таких жанрових різновидів (згідно з класифікацією М. Макіної), як оповідання-характер («Судак», «Вася Конаков», «Сенька», «Вторая ночь», «Чао, Джульянчик» та ін.) і оповідання-випадок («Переправа», «Август-Фридрих-Вильгельм» та ін.). Якщо у першій групі оповідань письменника цікавить внутрішній стан, переживання, психологічна мотивація вчинків людини на війні, то в другій групі основу складає конкретний епізод війни, випадок, в якому виявляються особисті якості бійців. Хоча головними героями творів малої прози митця є учасники Другої світової війни, художник знімає ореол героїчного зі своїх персонажів. Буденність картин війни, увага до побутових деталей стають характерною особливістю стилю письменника. У подвигах радянських солдат В. Некрасов виділяє, перш за все, «людські складові» героїзму: подолання жаху («Сенька»), перемога над хворобою («Рядовий Лютиков»), уміння взяти відповідальність на себе («Судак»), співчуття до ворогів («Вторая ночь») і військовополонених («Чао, Джульянчик»). Письменник досліджує духовні витоки перемоги радянського народу над фашизмом. Він бачить їх у здатності солдат зберегти в собі людські якості навіть у нелюдських умовах.

Важливу роль у воєнних оповіданнях В. Некрасова відіграє мотив книги. Багато персонажів некрасовських оповідань із захопленням читають, література, на думку письменника, стає для них етичною опорою у боротьбі з ворогом («Посвящается Хемингуэю», «Новичок»). Ремінісценції з п'єси М. Гоголя «Женитьба» сприяють розкриттю етичних змін у героєві оповідання «Сенька». Гоголівський гумор допомагає солдатові отримати внутрішню перемогу над жахом смерті й піднятися на боротьбу з ворогом.

Особливо слід виділити таку групу оповідань В. Некрасова, як оповідання-спогад (або оповідання-рефлексія), у яких та чи інша подія війни набуває нових емоційних оцінок і рефлексій з позиції сучасності. До таких оповідань слід віднести твори «Землянка», «Девятое мая», «Случай на Мамаевом кургане». Порівняно з двома першими групами, в оповіданні-спогаді порушується хронологічний перебіг подій. Зсув часових і просторових планів дає можливість письменникові поставити актуальні проблеми: чи збереглася пам'ять про війну серед молодого покоління, яким є духовний стан сучасного суспільства, у чому полягає значення трагічного досвіду, який здобули фронтовики. Якщо в оповіданнях-характерах і оповіданнях-випадках авторські оцінки подій і персонажів були відкритими і прямолінійними, то в оповіданнях-спогадах вони більше приховані у підтексті.

Основний конфлікт оповідань В. Некрасова про воєнну та післявоєнну дійсність зосереджений довкола процесу духовної зміни героя, його внутрішнього переходу від одного стану до іншого (від жаху - до мужності, від сліпого виконання наказів - до вміння прийняти відповідальне рішення і тощо).

В оповіданнях В. Некрасова яскраво виявилися деякі ознаки нарису: документальна основа, точність і правдивість в зображенні окремих сторін воєнного життя і людських характерів, лаконізм описів. Але якщо в нарисі підкреслюється, перш за все, конкретність і одиничність фактів, то в оповіданнях В. Некрасова подано художнє узагальнення образів і явищ. З окремих епізодів складається загальна картина перемоги радянського народу над фашизмом, духовних джерел перемоги та її значення для сучасності.

Четвертий розділ дисертації «Жанрові різновиди мемуарної прози В. Некрасова» присвячений аналізу мемуарних творів митця.

Починаючи з 1960-х років, В. Некрасов написав чимало творів, які дослідники відносять до мемуарної прози: «Первое знакомство», «По обе стороны океана», «Записки зеваки», «По обе стороны стены», «Саперлипопет, или Если бы да кабы да во рту росли грибы», «Дом Турбиных», «Три встречи», «Виктория», «Станиславский», «Вас. Гроссман», «Ле Корбюзье» та ін.

Фабульну основу мемуарної прози В. Некрасова складає автобіографічний матеріал - спогади письменника про роки юності, участь у Другій світовій війні, літературну діяльність, перебування за кордоном (як туриста та емігранта) і численні зустрічі з різними людьми (від фронтових друзів і діячів мистецтва до випадкових перехожих). Проте художник практично ніколи не дотримується хронологічного принципу викладу життєвих подій у своїх мемуарах. Спогади про реальні факти у мемуарній прозі В. Некрасова переплітаються з філософськими роздумами, гострими публіцистичними виступами, коментарями (історичними, географічними, естетичними), документальними свідоцтвами, спонтанними спостереженнями, асоціаціями і враженнями, які виникли у автора під впливом того чи іншого моменту життя.

Мемуари В. Некрасова за своєю композицією мають форму щоденника, де важливим є не лише те, що побачив, зробив або з ким зустрівся автор, але й те, які у нього це викликало думки, відчуття, переживання, асоціації. Оскільки рушійною силою сюжету мемуарних книг письменника є активна авторська свідомість, можна говорити про значну міру ліризації мемуарної прози В. Некрасова. Авторське «я» спрямоване на осмислення життя у всьому його розмаїтті, на відтворення складної картини дійсності в різних її аспектах (культурному, історичному, соціально-політичному тощо).

У мемуарній прозі В. Некрасова так само, як у його повістях і оповіданнях, повною мірою виявилися грані художнього таланту письменника. У своїх мемуарних книгах він використовує характерні для його художньої прози прийоми поетики. Тут простежуються наскрізні для творчості В. Некрасова мотиви: історичної пам'яті, трагічного досвіду війни, фронтової дружби, сутності мистецтва, відповідальності художника, втрат, українські мотиви, гоголівські мотиви тощо.

Характерною особливістю стилю мемуарів В. Некрасова є інтертекстуальність. Звернення до досвіду російської і світової літератури, культури, історії допомагає авторові надати широкого, загальнолюдського звучання особисто пережитим подіям і спостереженням.

За організацією художньої структури у мемуарній прозі В. Некрасова можна умовно виділити декілька жанрових різновидів - мемуари-портрети, мемуари-нариси, мемуари-подорожі, мемуари-гра, між якими, втім, немає чітких кордонів.

Мемуарні портрети В. Некрасова об'єднують декілька творів про діячів мистецтва (В. Гроссман, К. Станіславський, І. Кожич, Ле Корбюзьє та ін.) і рідних для В. Некрасова людей (бабуся, тітка). Історія знайомства із сучасником розгортається до широкого узагальнення його значення для мистецтва загалом і для автора особисто. Звернення до образу тієї чи іншої людини дає змогу письменникові висловити і свої етичні та естетичні погляди. Так, в образі К. Станіславського В. Некрасов підкреслює його прагнення до правди в мистецтві, що було властиво і самому авторові. В особистості Ле Корбюзьє його приваблює діяльність художника-новатора, котрий шукає нових шляхів у архітектурі, пропонуючи нові форми осмислення світу.

До мемуарних нарисів В. Некрасова належать такі твори, як «Дом Турбиных», «Три встречи», «Виктория». Вони являють собою ланцюг роздумів та асоціацій автора з приводу конкретного випадку. «Дом Турбиных» презентує уявні прогулянки автора київськими вулицями, які дали імпульс художній уяві М. Булгакова. В. Некрасов один із перших оцінив обдарування великого майстра і його роль у художньому пізнанні історії. У зв'язку з цим він стає на захист пам'яті М. Булгакова. У нарисі «Три встречи» розповідь про зустріч з фронтовим другом - Волеговим переростає в роздуми про специфіку художнього образу, про його літературне та кінематографічне втілення. У нарисі «Виктория» предметом роздумів письменника стає суспільна позиція художника, його зв'язок з епохою.

Мемуари-подорожі В. Некрасова («Записки зеваки», «Первое знакомство», «По обе стороны стены», «По обе стороны океана») присвячені зіставленню життя в радянському суспільстві і за кордоном, різних соціальних систем, національних устроїв, культурних цінностей. Зовнішня подія (або зустріч) набуває у мемуарному викладі В. Некрасова не одного, а декількох трактувань, оцінок, що дає змогу авторові зробити зображення об'ємнішим, неоднозначним. В описах фактів і випадків життя, з якими письменникові довелося зіткнутися, художник вдається до різних історичних і культурних аналогій, порівнянь. Це сприяє філософському поглибленню мемуарної оповіді.

Мемуарним творам-подорожам В. Некрасова властиво вільне переміщення в часі й просторі, причому письменник порушує звичні уявлення про час і простір. Перебіг часу для нього обумовлений не стільки хронологічними відрізками, скільки значущими в історичному, соціальному й культурному плані подіями. Тому минуле (війна) стає для письменника точкою відліку для решти подій. У мемуарних книгах В. Некрасова знаходимо різні види простору: географічний (Київ, Париж, Америка, Італія тощо), культурний (простір п'єси М. Булгакова «Дни Турбиных», гоголівські місця тощо), історичний (Бабин Яр, Мамаїв курган тощо), оніричний (сни, марення автора).

У мемуарній книзі-грі «Саперлипопет, или Если бы да кабы да во рту росли грибы» автор змінює хід реального часу життя і застосовує прийом художнього припущення, що дає змогу переосмислити справжні факти та явища. В. Некрасов здійснює дослідження історії та власного життя за допомогою художнього прогнозування.

Мемуари В. Некрасова є складними синтетичними утвореннями, у яких виявилися елементи автобіографічної, документальної й художньої оповіді, а також елементи різних жанрів і родів літератури.

Дисертація завершується висновками, у яких узагальнено результати дослідження.

У розвитку жанрів російської прози XX століття активну роль відіграє авторська свідомість, яка впливає як на формування жанрового вмісту, так і на динаміку формальних ознак жанрів. Прозові жанри націлені на зображення незавершеної дійсності, що обумовлює їх пластичність і відсутність чітких меж поміж жанрами й родами. Взаємодія різних елементів у рамках окремих творів привела до появи складних синтетичних жанрових утворень. У центрі жанрів російської прози - «проблемний індивід», який переймається історичними, соціальними та духовними питаннями часу. Ці тенденції яскраво виявилися у творчості В. Некрасова.

Провідними жанрами прози В. Некрасова є повість, оповідання, а також жанри мемуарної літератури - нарис, портрет, подорож тощо. Основою авторської оповіді є особистий досвід письменника і той трагічний досвід, який випав на долю всього народу протягом XX століття - тиск тоталітарної системи, війна, післявоєнні труднощі, еміграція. Це зумовило документально-біографічну природу жанрів В. Некрасова. Водночас факти власної біографії стають для письменника вихідною точкою для широких художніх узагальнень, типізації явищ і образів дійсності.

У побудові концепції героя в повістях і оповіданнях В. Некрасова провідну роль відіграє авторське «я». Починаючи з повісті «В окопах Сталинграда», автор і головний герой (Юрій Керженцев) мають багато схожого як у біографії, так і у ставленні до життя, війни, людей. Проте вони не тотожні, оскільки авторові повісті відоме те, що ще не відоме Юрію Керженцеву, перемога неодмінно настане, але для неї необхідні не лише фізичні, а й великі внутрішні зусилля. Згодом риси авторської свідомості перебирають на себе й інші герої письменника - Микола Мітясов, Олексій Чекмень, Вадим Кудрявцев, Ашот Нікогосян, Ромка Кримов, Сашка Куніцин, персонажі оповідань. З часом зв'язок між героєм і автором слабшає, що виявляється у зміні форми оповіді, яка ведеться вже від імені не першої, а третьої особи. Поліцентрізм в образній системі повістей та оповідань дає змогу письменникові вести складний діалог із самим собою, сучасниками та епохою, а також показати різноманітність поглядів на складні явища дійсності.

У мемуарній прозі В. Некрасова провідне начало припадає на авторське «я», що зумовлене самою жанровою природою мемуарів. Водночас автор як герой ніколи не обмежується лише власними враженнями й оцінками. Важливою особливістю мемуарів В. Некрасова є множинність (інколи навіть полярність) точок зору, серед яких автор шукає відповіді не тільки на болючі питання власного життя, але й на виклики часу.

Головним героєм прози В. Некрасова є людина, тісно пов'язана зі своєю історією, країною, епохою. У складних історичних випробуваннях некрасовський герой набув трагічного досвіду (війна, репресії, еміграція), проте автор підкреслює нездоланність у ньому духовного начала, яке допомагає встояти героєві і зберегти в собі людські якості. Тому основні конфлікти часу письменник переносить у внутрішній світ особистості, де відбувається боротьба життя і смерті, свободи й насильства, пам'яті й забуття.

Особливого значення у побудові образів В. Некрасова набувають мотиви культури. Ставлення до книги, мистецтва, на думку письменника, є запорукою етичного розвитку людини і його духовної стійкості. Тому герої-інтелігенти письменника не лише виживають у скрутних умовах, але й зберігають у собі найкращі якості і здатність одухотворювати, змінювати світ. Хоча більшість творів митця сповнені трагічності, вони не позбавлені категорії надії, яку автор убачає в загальнолюдських культурних цінностях.

Жанр повісті у творчості В. Некрасова змінювався з плином часу. Якщо у повісті «В окопах Сталинграда» більше виявилися тенденції історичної оповіді, то у повісті «В родном городе» - риси соціально-психологічної повісті, а у повістях «Кира Георгиевна» і «Маленькая печальная повесть» - ознаки філософсько-психологічної повісті. Остання повість В. Некрасова увібрала й елементи мемуарів. Кількість персонажів у повістях митця поступово зменшувалася, що привело до поглиблення конфліктів, більш розлогого зображення внутрішніх колізій героїв. При всіх відмінностях для повістей письменника характерна біографічна основа, елементи романного мислення, включення особи у вирішення гострих проблем часу, відкритість фіналу як знак незавершеної дійсності.

Оповідання В. Некрасова тематично поділяються на дві групи: воєнні та повоєнні. Якщо у першій групі представлено події й учасників Великої Вітчизняної війни, то в другій - їх переосмислення з певної часової дистанції. За організацією художньої структури оповідання В. Некрасова можна умовно поділити на оповідання-характер, оповідання-випадок, оповідання-спогад (рефлексія). В оповіданнях письменника виявилися деякі риси мемуарної літератури - нарису, портрета. Точність і лаконізм описів, уміння у малому побачити істотне й глибинне, психологізм описів - характерні риси оповідань В. Некрасова.

У мемуарах В. Некрасова поєдналися особливості документально-автобіографічної та художньої оповіді. Жанровий зміст мемуарів письменника не обмежується тільки особистими враженнями від побаченого й пережитого. Автор прагне осмислити життєвий досвід із позиції кардинальних проблем свого часу. Тому в його мемуарах порушуються такі важливі проблеми, як проблеми соціального устрою, духовної реалізації особистості, масової культури, вітчизняного і західного способів життя тощо.

Для індивідуального стилю В. Некрасова характерне поєднання епічного й ліричного, риторична стихія, увага до деталей, опора на реальні факти й події, прагнення до філософсько-психологічних узагальнень. Стильову своєрідність прози письменника визначає і розгорнута система мотивів, серед яких слід виділити наскрізні для багатьох творів митця: мотив любові до батьківщини, історичної пам'яті, єдності (й роз'єднання) народу, призначення мистецтва, реалізації особистості, відповідальності за долю світу, втрат (фізичних і духовних), свободи й насильства тощо. Велику роль у повістях, оповіданнях і мемуарах В. Некрасова відіграють українські мотиви, які беруть участь у формуванні проблематики, композиції, образної системи, розвитку сюжету. Образи Києва, Дніпра, М. Гоголя (та його батьківщини, мотиви його творів), українські пісні й історія мають істотний вплив на жанровий зміст творів письменника.

В. Некрасов розвиває кращі традиції російської реалістичної прози О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, А. Чехова та ін.: історизм в оцінці явищ і подій, увага до образу «маленької людини», глибокий психологізм, прагнення до розкриття сутнісних проблем часу через приватне життя особи, відкрита позиція автора-філософа.

В. Некрасов досліджує дійсність крізь призму особистої долі людини, її внутрішній світ та духовну реалізацію. Це дає змогу віднести прозу письменника до філософсько-психологічного напряму російської реалістичної літератури, який у XX столітті представляють А. Платонов, Е. Казакевич, В. Гроссман, О. Солженіцин та ін.

У творах В. Некрасова виявилися й деякі стильові особливості натуралізму (у повісті «В окопах Сталинграда» і деяких воєнних оповіданнях) - увага до одиничного, фактографічність, настанова на зображення неприкрашеної правди дійсності. Елементи постмодернізму простежуються, зокрема, у повісті «Маленькая печальная повесть», мемуарній книзі «Саперлипопет…», в оповіданні «Случай на Мамаевом кургане» тощо. Це інтертекстуальність, літературна гра з образами і явищами дійсності, прийом художнього припущення, зсув просторово-часових планів та ін.

Письменник виступає як активний новатор у галузі прозових жанрів, зміщуючи межі поміж ними та органічно синтезуючи різні елементи. Введення в російську літературу гострих тем і проблем (зокрема, трагічної долі фронтовиків, репресій, еміграції, розриву духовних зв'язків тощо), зміни в структурі художнього образу, у самому способі зображення дійсності - все це свідчить про новаторство письменника в російській прозі XX століття.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Цехановська Н. В. Доля В. Некрасова та його книги „В окопах Сталінграда” / Наталія Цехановська // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Випуск 1-2 (48-49). - Серія „Філологічні науки”. - Полтава, 2006. - C. 153-159.

2. Цехановська Н. В. Тема війни у творчості В. Некрасова / Наталія Цехановська // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Випуск 1-2 (50-51). - Серія „Філологічні науки”. - Полтава, 2007. - C. 138-144.

3. Цехановська Н. В. Герої повісті В. Некрасова „В окопах Сталінграда”/ Наталія Цехановська // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Випуск 1-2 (59-60). - Серія „Філологічні науки”. - Полтава, 2008. - C. 90-97 .

4. Цехановская Н. В. Оценка творчества Виктора Некрасова в критике и литературоведении / Н. В. Цехановская // Мова і культура. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. - Вип.10. - Т.ХІ (ІІІ). - С. 106-112.

5. Цехановская Н. В. Стилевое своеобразие военной прозы Виктора Некрасова / Н. В. Цехановская // Вестник Крымских литературных чтений : Сб. научных статей и материалов : Вып.4. - Симферополь : Крымский Архив, 2008. - С. 245-254.

6. Цехановская Н. В. Тема возвращения в повести В. Некрасова «В родном городе» / Н. В. Цехановская // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія «Літературознавство». - Харків : ППВ „Нове слово”, 2009. - Випуск 1 (57). - Ч. 1. - С. 134-142.

7. Цехановская Н. В. Особенности изображения характеров в путевых заметках В. Некрасова «Первое знакомство» / Н. В. Цехановская // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія «Літературознавство». - Харків : ППВ „Нове слово”, 2009. - Випуск 1 (57). - Ч. 2. - С. 134-143.

АНОТАЦІЯ

Цехановська Н. В. Жанрова своєрідність прози Віктора Некрасова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Сімферополь, 2009 р.

У дисертації на матеріалі прозових творів В. Некрасова доведено, що у розвитку жанрів XX століття активну роль відіграє авторська свідомість, яка впливає як на формування жанрового вмісту, так і на динаміку формальних ознак жанрів. Прозові жанри націлені на зображення незавершеної дійсності, що обумовлює їх пластичність і відсутність чітких меж поміж жанрами й родами. У роботі розкрито жанрову своєрідність прози В. Некрасова, взаємодію в ній документально-автобіографічного і художнього начал. Визначено провідні теми й мотиви, особливості художнього конфлікту, способи створення образів у прозі письменника. Встановлено роль образу України та українських мотивів у формуванні жанрового змісту творів письменника.

Розкрито концепцію героя та його еволюцію на різних етапах творчості митця. Головним героєм прози В. Некрасова є людина, тісно пов'язана зі своєю історією, країною, епохою. У складних соціально-історичних випробуваннях некрасовський герой набув трагічного досвіду (війна, репресії, еміграція), проте автор підкреслює нездоланність у ньому духовного начала, яке допомагає встояти героєві й зберегти в собі людські якості. У зв'язку з цим основні конфлікти часу письменник переносить у внутрішній світ особистості, де відбувається боротьба життя і смерті, свободи й насильства, пам'яті й забуття. У центрі прозових жанрів В. Некрасова - «проблемний індивід», який переймається історичними, соціальними та духовними питаннями часу.

У дисертації визначено особливості жанрів повісті, оповідання, мемуарів у творчості митця, а також їх взаємодію з іншими жанрами. У жанрі повісті В. Некрасова відзначено елементи романного мислення, зв'язок з історичними творами, а також філософсько-психологічним напрямом російської літератури. У прозі В. Некрасова виділено різновиди оповідань: оповідання-випадок, оповідання-характер, оповідання-спогад (рефлексія). Досліджено форми мемуарної прози письменника: нарис, літературний портрет, подорож, книга-гра.

Виявлено характерні риси індивідуального стилю письменника: поєднання епічного й ліричного, риторична стихія, увага до деталей, опора на реальні факти й події, прагнення до філософських узагальнень. Встановлено жанрові константи й домінанти у творах В. Некрасова різних років. Розглянуто зв'язок творчості В. Некрасова з традиціями російської класичної літератури (О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, А. Чехова та ін.) і новаторство письменника в контексті літературного процесу.

Ключові слова: жанр, жанровий зміст, повість, оповідання, мемуари, авторська свідомість, проза.

АННОТАЦИЯ

Цехановская Н. В. Жанровое своеобразие прозы Виктора Некрасова. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского, Симферополь, 2009 г.

В диссертации на материале прозаических произведений В. Некрасова доказано, что в развитии жанров XX века активную роль играет авторское сознание, которое влияет как на формирование жанрового содержания, так и на динамику формальных признаков жанров. Прозаические жанры нацелены на изображение незавершенной действительности, что определяет их пластичность и отсутствие четких границ между жанрами и родами. В работе раскрыто жанровое своеобразие прозы В. Некрасова, взаимодействие в ней документально-автобиографического и художественного начал. Определены основные темы и мотивы, особенности художественного конфликта, способы создания образов в прозе писателя. Установлена роль образа Украины и украинских мотивов в формировании жанрового содержания произведений художника.

Раскрыта концепция героя и прослежена его эволюция на разных этапах творчества писателя. Главным героем прозы В. Некрасова является человек, тесно связанный со своей историей, страной, эпохой. В сложных социально-исторических испытаниях некрасовский герой приобрел трагический опыт (война, репрессии, эмиграция), однако автор подчеркивает неистребимость в нем духовного начала, которое помогает устоять герою и сохранить в себе человеческие качества. В связи с этим основные конфликты времени писатель переносит во внутренний мир личности, где происходит борьба жизни и смерти, свободы и насилия, памяти и забвения. В центре прозаических жанров В. Некрасова поставлен «проблемный индивид», который принимает на себя тяжесть исторических, социальных и духовных вопросов времени.

В диссертации определены особенности жанров повести, рассказа, мемуаров в творчестве писателя, их взаимодействие с другими жанрами. Существенной особенностью жанров В. Некрасова является историзм, который проявляется не только в непосредственном изображении исторических событий, но и в характерном для писателя историческом подходе: оценка истории с позиции непосредственного участника и творца истории. Писатель не просто описывает реальные факты и события, а раскрывает их глубинную сущность, например, причины поражения Красной Армии в первые годы войны, источники победы советского народа над врагом, исторические и нравственные последствия политики репрессий, влияние идеологического давления на состояние культуры и общества в целом, факторы эмиграции и т.д. Проблема исторической памяти и исторической ответственности поколений - одна из центральных в прозе художника.

В жанре повести В. Некрасова отмечены элементы романного мышления, связь с историческими произведениями, а также философско-психологическим направлением русской литературы.

Рассказы В. Некрасова тематически разделяются на две группы: военные и послевоенные. Если в первой группе непосредственно представлены события и участники Великой Отечественной войны, то во второй группе - их осмысление и переосмысление с точки зрения некоторой временной дистанции. По организации художественной структуры рассказы В. Некрасова разнообразны: рассказ-характер, рассказ-случай, рассказ-воспоминание (рефлексия). В рассказах писателя проявились некоторые черты мемуарной литературы - очерка, портрета. Точность и лаконизм описаний, умение в малом увидеть существенное и глубинное - характерные черты рассказов В. Некрасова.

Исследованы жанровые формы мемуарной прозы писателя: очерк, литературный портрет, путешествие, книга-игра. В мемуарах В. Некрасова соединились особенности документально-автобиографического и художественного повествования. Жанровое содержание мемуаров писателя не ограничивается только лишь личными впечатлениями от увиденного и пережитого. Автор стремится осмыслить свой жизненный опыт с позиции кардинальных проблем своего времени. Поэтому в его мемуарах подняты такие важные проблемы, как проблемы социального устройства, духовной реализации личности, массовой культуры, отечественного и западного образа жизни и т.д.

Определены характерные черты индивидуального стиля писателя: синтез эпического и лирического, риторическая стихия, внимание к деталям, опора на реальные факты и события, стремление к философским обобщениям. Определены жанровые константы и доминанты в произведениях В. Некрасова разных лет. Рассмотрена связь творчества В. Некрасова с традициями русской классической литературы (А. Пушкина, Н. Гоголя, Л. Толстого, А. Чехова и др.) и новаторство писателя в контексте литературного процесса.

Ключевые слова: жанр, жанровое содержание, повесть, рассказ, мемуары, авторское сознание, проза.

SUMMARY

Tsekhanovska N. V. «Genre Originality of Viktor Nekrasov Prose». - Manuscript.

The thesis for a candidate degree of philological sciences on speciality 10.01.02 - The Russian Literature. Tavrida National V. I. Vernadsky University, Simferopol, 2009.

In the thesis on the material of V. Nekrasov's prosaic works it is proved, that in the development of the XX th century genres the author's consciousness plays an active role, which influences both on the formation of genre content and on the dynamics of genres' formal features. Prosaic genres are aimed on the uncompleted reality depiction which stipulates their plasticity and absence of clear borders between genres and styles. In the paper V. Nekrasov's prose genre originality, coordination of documentary-autobiographic and artistic beginnings are exposed. The main topics and motives, peculiarities of artistic conflict, methods of images creation in the prose of the writer are determined. The role of Ukraine image and Ukrainian motives is set in the formation of writer's works genre content.

The conception of a hero and his evolution on the different stages of artist's creativity is exposed. The protagonist of V. Nekrasov prose is the man, closely connected with the history, country, and epoch. In difficult social and historical probations the Nekrasov's hero gains tragic experience (war, repressions, emigration), however the author underlines insuperability of his spiritual origin which helps the hero to withstand and to preserve his human qualities. In this connection the writer transfers the basic conflicts of the epoch in the inner world of the personality, where the fight of life and death, freedom and violence, memory and oblivion is occurring. A «problem individual» who penetrates the historical, social and spiritual questions of the epoch is put in the center of V. Nekrasov's prosaic genres.

In the thesis the genres peculiarities of story, short story, memoirs in the artist's creative works and also their coordination with other genres are determined. The elements of novel thinking, connection with historical works, and also philosophical and psychological trends of the Russian literature in the genre of V. Nekrasov's story are detected. The varieties of short stories are singled out in V. Nekrasov's prose: short story-case, short story-character, short story-recollection (reflection). The varieties of writer's memoirs prose are investigated: essay, literary portrait, trip, game composition.

The distinguishing characteristics of writer's individual style are is found out: the combination of epic and lyric, rhetorical element, attention to the details, reference on the real facts and events, tendency to philosophical generalizations. Genre constants and dominants are set in V. Nekrasov's different periods works. The connection of V. Nekrasov literary creativity with traditions of Russian classic literature (O. Pushkin, M. Gogol, L. Tolstoy, A. Chekhov and others) and writer's innovations in the context of a literary process are considered.