Своєрідність пасторальності в поемі "Пастуший календар" Е. Спенсера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Своєрідність пасторальності в поемі "Пастуший календар" Е. Спенсера

Одним із найвизначних англійських поетів доби Відродження справедливо вважається Едмунд Спенсер (1552-1599), якому національна літературна традиція завдячує появою оригінального версифікаційного феномену (спенсерової строфи), помітним оновленням жанрового діапазону та ідейно-концептуального простору поезії, а також унікальним поєднанням античних, середньовічних і ренесансних тенденцій. Ще за часів життя його називали «князем поетів», а у 1591 році за поему «Королева фей» він був удостоєний високого звання Поета-лауреата.

Попри те, що свого часу Е.Спенсер був законодавцем поетичної моди і мав велику популярність, у наші дні він сприймається читацьким загалом скоріше як «музейний експонат»: ніхто не ставить під сумнів масштабність його творчої особистості й потужність впливу на розвиток національної поезії, однак більшість його текстів маловідомі навіть співвітчизникам, а літературний доробок цікавить головним чином фахівців з англістики чи ренесансознавства. Щодо перекладів Спенсера у східнослов'янському світі, то російською мовою перекладена тільки третина його творів, а українською - лише низка сонетів та кілька фрагментів з поеми «Королева Фей», що побачили світ завдяки плідним перекладацьким зусиллям Дм. Павличка.

Творча спадщина Е. Спенсера, чиє ім'я стоїть в одному ряду з іменами таких геніальних майстрів слова, як Дж. Чосер, К. Марло, В. Шекспір, органічно вписується у літературний контекст англійського Ренесансу - «золотої доби» в історії культури Великої Британії. Він був засновником національної модифікації жанру героїчної епопеї і одним із творців єлизаветинського міфу. При цьому Єлизавета Тюдор поставала в його поезії в декількох іпостасях: як Еліза-королева пастухів, цнотлива діва Бельфеба, славетна Глоріана, справедлива Марсилла, покровителька релігії Уна і, зрештою, як Королева фей. Е.Спенсер відродив окремі жанри античної поезії, оновивши їхню семантику елементами поетики середньовічної літератури, та збагативши арсенал мистецьких прийомів за рахунок актуалізації можливостей алегоричних художніх форм.

Творчі пошуки Е. Спенсера припадають на період активного зростання ман'єристичних тенденцій, коли англійські літератори намагалися переосмислити античні зразки і сформовані за часів Середньовіччя канони, а також активно опановували ті літературні конвенції, що виникли в лоні ренесансної культури Італії (Дж. Боккаччо, М. Банделло, М. Боярдо, Л. Аріосто, Т. Тассо), Іспанії (Пальмеринівський цикл, «Амадіс Гальський»), Франції (П. Ронсар, Ж. Дю Белле, М. Монтень). Вступаючи в діалог з континентальними літераторами, єлизаветинські «men of letters» створювали власні експериментальні зразки найрізноманітніших жанрів (історична хроніка і трагікомедія В. Шекспіра, комедія гуморів Бена Джонсона, конні-кетчерівський памфлет Р. Гріна та ін.). Часто-густо літературні експерименти виявлялися надзвичайно плідними: вони породжували новації, сприяли започаткуванню оригінальних і продуктивних тенденцій (приміром, евфуїзм Дж. Лілі, метафізична лірика Дж. Донна), призводили до появи нових художніх форм, серед яких однією з найоригінальніших по праву вважають спенсерову строфу. Саме Спенсерові завдячує єлизаветинська культура стрімким зростанням популярності пасторальних образів, топосів і мотивів.

Попри значний вклад у розвиток англійської літератури, Е. Спенсер сьогодні залишається однією з найзагадковіших фігур з поміж тих авторів, що належать до «першого ряду» єлизаветинських літераторів. У реконструйованій вченими біографії поета залишається ще чимало «білих плям», а його творам далеко не однаковою мірою пощастило на дослідницьку увагу.

У вітчизняному культурному просторі уявлення про Спенсера формуються здебільшого завдяки довідниковим статтям в енциклопедичних виданнях, підручникам з історії літератури доби Відродження та декільком працям російських та вітчизняних науковців (І. Бурова, К. Зикова, Л. Привалова, Т. Чеснокова). У монографіях С. Генінгера, Р. Лейн, І. Маккафрі, Б. Маккелдері, П. Маклейна створена цілісна картина творчості поета, міститься певна кількість надзвичайно цікавих літературознавчих спостережень над поетикою його окремих творів. Проте, зв'язки художнього мислення Спенсера з естетичними традиціями тогочасся, характер кореляції ідейно-змістових концептів його поетичного універсуму з соціокультурним контекстом епохи, його внесок у структурування особливої фігуративної поетичної мови єлизаветинців все ще потребують ґрунтовного осмислення і системного аналізу.

Стрімкий розвиток новітніх методологій літературознавчого аналізу (соціокультурологія, рецептивна естетика, фемінізм, гендерні студії, новий історизм) сприяє розробці нових підходів до інтерпретації спенсерової творчості. Вони уможливлюють прояснення певних «темних» моментів і розкодування імпліцитних смислів. Дослідження літературного доробку Е. Спенсера з використанням сучасних аналітичних стратегій, а саме технології «пильного читання» (close reading) та дослідницьких прийомів, розроблених у методологічній парадигмі рецептивної естетики, герменевтики та нового історизму, відкриває перспективи більш чіткого визначення сутності творчих новацій «князя поетів» на тлі тогочасного культурного ландшафту та більш глибокого розуміння характеру його творчих експериментів з літературними традиціями, зокрема традицією пасторальності.

Тож вибір теми цього дисертаційного дослідження зумовлений прагненням поглибити розуміння семантичної багатовимірності одного з найменш досліджених творів Е. Спенсера - пасторальної поеми «Пастуший календар» (1579) і тим самим розширити загальні уявлення про розвиток англійської ренесансної пасторалістики.

Актуальність роботи визначається необхідністю формування цілісного уявлення про поетичний універсум «Пастушого календаря» - поеми, яка є важливим сегментом загальної панорами англійської ренесансної поезії. Інтерпретація ідейно-художньої своєрідності цієї визначної літературної пам'ятки крізь призму новітніх методологій відкриває цікавий ракурс прочитання творів Е. Спенсера, що у свою чергу сприятиме уточненню його ролі в інтелектуально-духовному континуумі англійського Ренесансу та визначенню місця в історії розвитку пасторальної традиції, а також збагаченню сформованої в українському літературознавстві загальної картини історико-літературного процесу в Англії доби Відродження.

Зв'язок роботи з науковими програми, планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара в межах комплексної наукової теми «Функціонування літератури в культурному контексті епохи» (протокол №7 від 20 березня 1997р.) та Науковою радою НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол №6 від 07 грудня 2010 р.)

Мета роботи полягає у з'ясуванні своєрідності поетики пасторальності в поемі Е.Спенсера «Пастуший календар», яка розглядається в широкому соціокультурному контексті англійського Ренесансу.

Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачено вирішення таких завдань:

- зібрати і систематизувати наукову інформацію щодо вивчення літературної пасторалі як художнього феномену, окреслюючи при цьому коло дискусійних питань;

- у процесі аналізу пасторалезнавчого дискурсу виокремити періоди його розгортання, викрити основні наукові здобутки та полемічні аспекти;

- розкрити специфіку пасторалізації в літературі англійського Ренесансу;

- структурувати загальну картину сприйняття і критичного осмислення творчості Едмунда Спенсера, виявляючи основні етапи рецепції, її рівні та фактори, що забезпечили домінування певних тенденції у спенсерознавчому дискурсі;

- скласти стереоскопічну візію жанрової парадигми творчості Спенсера, акцентуючи увагу на взаємодії традицій та новаторства у його поезії;

- висвітлити стан вивчення поеми Е.Спенсера «Пастуший календар» у світовому літературознавстві та виявити при цьому ті аспекти поетики, що потребують поглибленого наукового осмислення;

- використовуючи методологію «пильного читання» та принципи соціокультурології і нового історизму, з'ясувати характер кореляції поетичного універсуму «Пастушого календаря» з провідними культурними практиками, світоглядними уявленнями й естетичними пошуками тогочасся;

- визначити імпліцитні смисли, що оприявлюються через пасторальні культурні коди «Пастушого календаря», та їхній вплив на подальше структурування пасторального ландшафту в літературі англійського Відродження.

Об'єктом дослідження обрано поему Е.Спенсера «Пастуший календар», що розглядається на тлі діахронічної візії пасторальної традиції (від античності до Ренесансу) із урахуванням соціокультурної ситуації в єлизаветинській Англії.

Предметом аналізу постає поетологічна специфіка пасторальності в поемі «Пастуший календар» Е.Спенсера.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження слугують фундаментальні роботи зарубіжних і вітчизняних вчених, що присвячені аналізу пасторалістики (П. Алперс, С. Льюіс, В. Нелсон, Д. Розенберг, П. Сакс, Р. Сильвестер, І. Бурова, К. Зикова, Л. Нікіфорова, Н. Пахсарьян, Л. Потьомкіна, Т. Чеснокова) та англійського Ренесансу (Р. Готфрід, Е. Прескотт, В. Ренвик, Т. Хілі, Д. Шо, І. Лєтуновська, Л. Привалова, Н. Торкут). Дослідницька методологія вибудовується з використанням методологічного досвіду та інтерпретаційних стратегій соціокультурології (Ж. Делюмо, Д. Соколов, Е. Тільярд), рецептивної естетики (В. Ізер, Р. Яусс, ) та нового історизму (К. Галахер, С. Грінблат, Л. Монроз та ін.).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою в українському літературознавстві спробою полівекторної інтерпретації поетики «Пастушого календаря». При цьому в художньому світі поеми виявляються імпліцитні смисли, розкодовується семантика пасторальних мотивів, культурні імплікації художніх образів. «Пильне прочитання» тексту поеми дозволило виявити специфіку аксіологічного інтонування ключових пасторальних топосів та запропонувати власний переклад «Пастушого календаря».

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що в ній уточнено певне коло питань, пов'язаних із життям та творчістю «князя поетів» (зокрема, дата смерті поета, специфіка інтертекстуальності і жанрових новацій «Пастушого календаря», характер кореляції літературно-художнього і візуального компонентів у художньому світі цієї поеми та ін.), а також систематизовано дослідницькі спостереження, які структурують сучасний пасторалезнавчий дискурс і можуть використовуватись при вивченні специфіки пасторальної поетики у творчості інших єлизаветинців, приміром, Б. Гуджа, Дж. Тербервіля, В. Брауні, Ф. Сідні, Т. Лоджа, Р. Гріна та ін.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати та висновки, які увиразнюють роль Е. Спенсера в розвитку пасторальної традиції на теренах англійської літератури, можуть бути використані в лекційних курсах з історії зарубіжної літератури, на семінарах і практичних заняттях, присвячених проблемам вивчення англійської літератури доби Відродження, при укладенні спецкурсів з історії англійської ренесансної літератури. Досвід вивчення поетики «Пастушого календаря» може бути корисним для компаративного вивчення особливостей розвитку пасторальної традиції в різних національних літературах.

Особистий внесок дисертанта. Робота є цілком самостійним дослідженням.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження були представлені у доповідях на трьох міжнародних наукових форумах: I Міжнародному українському науковому конгресі «Мировая литература на перекрестке культур и цивилизаций» (Севастополь, лютий 2008р.), II Міжнародному українському науковому конгресі «Мировая литература на перекрестке культур и цивлизаций» (Алушта, лютий 2009р.) та Міжнародній науковій конференції «Поетичний універсум «Сонетів» Вільяма Шекспіра» (Запоріжжя, квітень 2009); на чотирьох всеукраїнських наукових конференціях: «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур» (Донецьк, лютий 2005р.), «Слов'яни: історія, мова, культура» (Дніпродзержинськ, травень 2005р.), «Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур» (Донецьк, лютий 2006р.), на шести міжвузівських конференціях: «III Шрейдерiвські Читання» (Дніпропетровськ, лютий 2001р.), «V Шрейдерiвські Читання» (Дніпропетровськ, лютий 2003р.), «VI Шрейдерiвські Читання» (Дніпропетровськ, лютий 2004р.), «Мова і культура» (Київ, червень 2007р.), «Мова і культура» (Київ, червень 2008р.), «X Шрейдерiвські Читання» (Дніпропетровськ, лютий 2009р.), «Мова і культура» (Київ, червень 2009р.); а також на міжвузівських аспірантських семінарах з історії світової літератури (Донецьк, листопад 2004р., Донецьк, листопад 2005р.).

За матеріалами дисертації підготовлено та надруковано п'ятнадцять публікацій, серед них: 11 статей у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 стаття у зарубіжному виданні (США), тез - 3.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (316 позицій) та двох додатків.

Загальний обсяг дисертації становить 246 сторінок. Основний текст дисертації складає 198 сторінок.

У ВСТУПІ визначена актуальність і наукова новизна обраної теми, висвітлено стан її наукового осмислення, сформульована мета, завдання, теоретичне і практичне значення роботи, а також наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ «Літературна пастораль як художній феномен» націлений на створення загальної панорами розвитку пасторальної традиції та з'ясування місця англійської пасторалі доби Відродження в ній.

Здійснений у підрозділі 1.1 огляд ґенези і розвитку пасторалістики дає підстави стверджувати, що літературна пастораль належить до тих художніх феноменів, історія існування яких нараховує не одне сторіччя, а її різновиди й модифікація виявляються навдивовижу різноманітними. Народжена в надрах античної художньої свідомості й зведена на п'єдестал високої поезії завдяки зусиллям Теокріта й Вергілія, пастораль увійшла до літературного побуту західноєвропейського культурного ареалу за часів пізнього Середньовіччя та Ренесансу.

У добу Відродження, інтелектуально-духовна атмосфера якої просякнута особливим пієтетом до античності, звернення до пасторалі поступово стає однією з улюблених поетичних практик. Тож цілком природно, що пасторальність входить як важливий поетологічний компонент до художньої структури різних жанрів (порівняємо: повість «Амето» Дж. Боккаччо, драма «Амінта» Т. Тассо, пасторальні еклоги Е. Спенсера, пасторальні романи Дж. Саннадзаро, Х. Монтемайора, Ф. Сідні, Т. Лоджа, М. Сервантеса, а також численні пасторальні сцени у ренесансних любовно-авантюрних романах, комедіях та трагедіях). Акумулюючи художній досвід різних культурних традицій (античної та середньовічної) і збагачуючись елементами поетики інших жанрів, пастораль істотно розширює коло улюблених тем і мотивів.

З XVI століття починається теоретичне осмислення пасторалі (Дж. Віду «Поетика» (1527); Ю. Скалігер «Поетика» (1561); передмова й коментар до виданого 1579 року «Пастушого календаря» Е. Спенсера, що належать критику й інтерпретаторові поеми, який приховується за ініціалами Е. К.). За тих часів літератори-практики часто зверталися до поетологічних ресурсів пасторалістики у пошуках як культурних кодів (locus amoenus як місце, де максимально повно розкриваються духовні, творчі та психологічні аспекти характерів персонажів), так і літературних конвенцій (поетизація образу гуманістичного побуту заміського будинку, «шляхетні пастухи», «вишукані пастушки», «приємне дозвілля» тощо).

У другій половині XVII ст. пастораль перетворюється на об'єкт жвавих літературних суперечок: спостерігається поступовий занепад її популярності. Перетворившись на літературну конвенцію, якій бракує життєздатності, пастораль з плином часу вичерпує свої естетичні можливості. Помітно зменшується інтерес до пасторальних жанрів протягом XVIII століття, дещо пожвавлюючись з появою пародій на кшталт «Вівчарського тижня» (1714) Дж. Гея. Втім остаточно він не згасає, відчутно проступаючи в ранньопросвітницькій поезії (А. Поуп, Дж. Томсон, В. Каупер), де концепт усамітненого споглядання набуває особливої духовної та смислової ваги. В цей час у Франції з'являється ціла низка так званих руссоїстських пасторальних романів («Поль і Вірджині» Бернардена де Сен-Пьера, «Галатея» Флоріана та ін.), для яких характерне поєднання пасторальної топіки з описами реалій сільського побуту та сентиментальною емоційністю.

У XX столітті письменники використовують переважно «жанрову пам'ять» пасторалі, часто-густо орієнтуючись на іронічне акцентування невідповідності між її жанровими особливостями й змістом твору (наприклад, «Пасторалі» Л. Арагона, «Остання пастораль» Л. Адамовича, «Пастух і пастушка» В. Астаф'єва, «Пастораль XX сторіччя» Л. Костенко, «Пастораль доби пізнього сталінізму» М. Бородай, «Американська пастораль» Ф. Рота).

Той факт, що пастораль істотно вплинула на розвиток багатьох літературних жанрів, а за певних часів навіть сформувала власну традицію (пасторальна традиція античності, пасторальна традиція Ренесансу), дає підставу говорити про масштабність феномену, а можливо, ставити його в один ряд з такими явищами як міф, притча, історична література. Тож, науковий інтерес до пасторальності є цілком закономірним. Наявність достатнього дослідницького поля (художніх текстів, у яких тією чи іншою мірою присутня пасторальність), часта реактуалізація пасторальних топосів і культурних кодів у літературі ХХ століття, поява нових методологічних підходів, які розширюють діапазон дослідницьких стратегій, - усе це дає підставу припускати, що сучасний літературознавчий дискурс про пастораль може бути захоплюючим і результативним.

В історії пасторалезнавства можна виокремити три основні періоди, які виявляють свої пріоритетні сфери наукового інтересу і свої інтелектуальні здобутки.

Перший період (кінець ХІХ - 60-ті роки ХХ ст.) характеризується домінуванням екстенсивного підходу (Т. Гаррісон, В. Грег, В. Джонс, В. Емпсон, Ф. Кермод, Дж. Конглтон, Х. Корі, Р. Поджиолі та ін.), який сприяв створенню широкої панорами розвитку жанру та уточненню кола репрезентативних авторів. Більшістю науковців пасторальні твори розглядалися у контексті конкретних соціокультурних ситуацій, що дозволило виявити зв'язок між динамікою розвитку пасторальних жанрів та цивілізаційними процесами.

Другий період (1960-ті - 1980-ті р.р.) позначений появою низки фундаментальних наукових праць, що розкривають іманентну сутність пасторалі (С. Генінгер, Г. Купер, П. Марінеллі та ін.) та виявляють атрибути і модуси тих жанрів, які містять пасторальну семантику. До низки пасторальних атрибутів науковці відносять концепт пасторального ідеалу, локалізацію пасторального хронотопу («locus amoenus»), специфічне коло персонажів, соціальний статус яких тією чи іншою мірою пов'язаний з пастушістю. Пасторальними модусами виступають позачасовість зображуваних у творі подій, пісенні змагання пастухів, ламентації з приводу нещасного кохання, протиставлення ідеального минулого («золотого віку») негативно оцінюваному сьогоденню.

Третій період розвитку пасторалезнавства, що розпочинається у 80-ті роки ХХ ст., демонструє поглиблення теоретичності пасторалезнавчого дискурсу та посилення міждисциплінарних паралелей (П. Альперс, Ф. Гарбер, Р. Маллет, К. Зикова, Л. Нікіфорова, Н. Пахcарьян, Л. Привалова, Л. Потьомкіна, Н. Торкут, Т. Чеснокова). Інтенсифікації загального інтересу літературознавства до пасторалістики сприяє ряд чинників, а саме: постійно зростаюча стурбованість проблемами екології; помітне пожвавлення дослідницької уваги до вивчення ренесансної літератури, в жанровій парадигмі якої пастораль посідала чільне місце; присутність модифікованих пасторальних топосів і мотивів у літературі модернізму тощо.

До числа найбільш вагомих здобутків пасторалезнавчого дискурсу ХХ століття можна віднести розв'язання проблеми дефініції пасторалі та виявлення її співвідношення з такими суміжними жанровими формами, як буколіка, ідилія й еклога. До літературної пасторалі сучасні науковці відносять ті жанри, що тематично націлені на літературно-стилізоване зображення натурального, природного життя і художнє осмислення етико-психологічної проблематики в контексті протиставлення таких бінарних опозицій, як гармонія - хаос, культура - природа, природа - цивілізація, діяльність - споглядальність, комунікація - усамітнення.

У підрозділі 1.2. проаналізовано стан вивчення англійської пасторальної традиції в сучасному вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Англійська пастораль XVI століття під різними кутами зору досліджувалася такими науковцями, як В. Грег, В. Емпсон, Г. Купер, Г. Сміт, А. Фаулер, С. Чодурі, К. Зикова, Т. Чеснокова, Л. Нікіфорова, Н.Пахсарьян, Л. Потьомкіна, Л. Привалова, Н. Торкут. Осмислення наукових здобутків сучасного пасторалезнавчого дискурсу дає підстави розглядати пасторалізацію як процес, що розгортався в лоні англійської ренесансної літератури і сприяв актуалізації пасторальних жанрових конвенцій в різних епічних, ліричних та драматичних жанрах. До чинників, які визначили іманентну природу ренесансної пасторалізації і зумовили її нетотожність проявам пасторальності в інші історико-літературні епохи, належать:

– суто ренесансний імператив відродження античності, що призвів до популяризації пасторальних традицій давньогрецької і давньоримської літератур (переклади творів Теокріта, Вергілія, Лонга);

– вплив перекладу континентальної пасторальної традиції (Саннадзаро, Тассо та ін.);

– свідоме наслідування традицій античних та ренесансних континентальних пасторалей (пасторальні образи в англійських романах, пасторальна символіка - в поезії, тощо);

– актуалізація в епоху Відродження дилеми вибору між двома способами життя (споглядальним і дієвим); апологетика ідеалу пасторальності; ідеалізація пасторального локусу, де природне виступає як антитеза культурному, урбаністичному; естетизація замилування природою та англійськими пейзажами;

– процес загальної урбанізації культури в широкому сенсі слова, що спричинив брак тих позитивних емоцій, які могла подарувати сільська гармонійна природа.

Пасторалізація проявлялася у найрізноманітніших сферах життя англійського ренесансного соціуму, виступаючи у вигляді низки культурних практик, навіяних пасторальними творами. До числа таких культурних практик можна віднести специфічну стилізацію публічних розваг при дворі королеви Єлизавети І, популярність пасторальних придворних масок, ідентифікацію ключових постатей політичного Олімпу та тогочасної культурної еліти з певними пасторальними образами (Єлизавета - королева пастухів, Габріель Гарві - пастух Гоббінол та ін.), запровадження у широкий вжиток міфологем «золотого віку», пасторальної ідилії та ін.

Присутність пасторалізації в літературі пізньоренесансної Англії підтверджується активною репрезентацією пасторальних мотивів, топосів і кліше у художніх творах. У царині ліричної поезії великої популярності набувають такі жанри, як пасторальна еклога (А. Барклей, Дж. Тербервіль, Б. Гудж, М. Дрейтон) і пасторальний сонет (Ф. Сідні, Т. Лодж). У сфері романістики пасторалізація впливає на жанрову структуру «високого» роману, посилюючи його філософічність і психологізм («Аркадія» Ф. Сідні, «Менафон» Р. Гріна, «Розалінда» Т. Лоджа). Англійська ренесансна драматургія теж зазнає відчутного впливу пасторальної традиції, про що свідчать комедії Дж. Лілі («Галатея», «Жінка на місяці») і В. Шекспіра («Як вам це сподобається», «Сон літньої ночі», «Зимова казка», «Буря»), пасторальні п'єси Бена Джонсона («Сумний пастух») і Дж. Флетчера («Вірна пастушка»).

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ - «Творчий доробок Е.Спенсера в світлі сучасних наукових дискусій» - окреслено творчі здобутки поета, здійснено спробу визначити його мистецькі пріоритети та етико-світоглядні орієнтири, а також висвітлено стан вивчення поеми «Пастуший календар» у світовому літературознавстві і виокремлено ті аспекти поетики, що потребують подальшого поглибленого наукового осмислення.

У підрозділі 2.1. структуровано загальну картину сприйняття і критичного осмислення творчості «князя поетів». Це дозволило виявити ті фактори, що забезпечили домінування певних тенденції у спенсерознавчому дискурсі, який у своєму розвитку проходить три етапи.

Перший етап (1579 - початок XVII століття) можна назвати часом прижиттєвої слави. Тут правомірно виокремити три самостійних, але взаємозалежних рівня рецепції: рівень читацького сприйняття, рівень творчого осмислення та рівень літературно-критичної оцінки. Публікація «Пастушого календаря» оприявнила потужні потенції поетичного слова Спенсера, продемонструвавши єлизаветинцям впливову роль поетичного мистецтва у формуванні системи цінностей пересічної людини. Успіх Спенсера спричинив хвилю наслідувань: сучасники почали писати власні поезії в спенсерівській традиції, зберігаючи вірність установці «князя поетів» на максимальну широту проблемно-тематичного спектру поезії. Серед англійських спенсеріанців, чиї твори тією чи іншою мірою орієнтувалися на спенсерівську манеру письма, можна назвати Ф. Гревіля, Дж. Візера, В. Брауні, М. Дрейтона, Ф. Флетчера, Дж. Флетчера та ін. Читацький інтерес до творів Е. Спенсера викликав зацікавленість з боку літературних критиків (Дж. Паттенгем, Ф. Сідні, Бен Джонсон та ін.), які хоча інколи і критикували певні особливості його поезії, однак визнавали її значущість для розвитку національної літературної традиції.

Другий етап рецепції творчості Е. Спенсера (друга половина XVII століття - друга половина XIX століття) - це час, коли наслідування спенсерівських художніх принципів стає популярною культурною практикою (Дж. Драйден, Дж. Мільтон), впливає на характер версифікації (Дж. Томсон, Дж. Бітті) і знаходить відлуння у поетичній техніці преромантиків та романтиків (А. Поуп, Дж. Кітс, Дж. Байрон, П.Б. Шеллі). У літературно-критичних працях Л. Ханта, В. Хезліта, С.-Т. Колріджа представлено цікаві та плідні спроби інтерпретацій окремих творів Спенсера й тим самим закладено основи наукового вивчення його художнього доробку, яке розгортається на третьому етапі розвитку спенсерівського дискурсу.

Третій етап (друга половина XIX століття - XXІ століття) - позначений визнанням слави Едмунда Спенсера за межами його батьківщини, а також посиленням впливу його творчості на світову літературу, що проступає на рівні алюзій та ремінісценцій (твори А. Мердок, Ф. Макгінес, Дж. Лахірі). Бібліотека наукових праць, присвячених Е. Спенсеру, виявляється чисельною, що дає підстави стверджувати про існування такої сфери ренесансознавчої англістики як спенсерознавство. У 2002 році у США було створено Міжнародне Спенсерівське товариство (Spenser Society), яке сьогодні нараховує майже дві сотні науковців із різних країн світу. Це товариство регулярно проводить спенсерознавчі конференції, тричі на рік видає Spenser Review і має свій сайт в інтернеті .

Поглиблення спенсерознавчої аналітики у другій половини ХХ століття супроводжувалося помітною інтенсифікацією інтересу перекладачів до художньої спадщини ренесансного «князя поетів». Завдяки творчим зусиллям перекладачів читачі різних країн світу отримали можливість ознайомитися з поезією Спенсера іспанською, французькою, російською та українською мовами.

Знайомство з ключовими працями сучасного спенсерознавчого дискурсу дозволило створити стереоскопічну візію жанрової парадигми творчості «князя поетів», який зробив вагомий внесок у розвиток таких жанрів, як сонет, пасторальна поема, рицарська алегорична поема.

Серед традицій, яких дотримувався поет, можна назвати іншомовність та алегорію, запозичені ним у великих попередників Чосера, Гауера та Ленгленда, а також елементи поетики античної гімнографії та пасторальності. Наслідування традиціям рицарської літератури, зокрема артурівського циклу (Г. Монмутський та Т.Мелорі), дозволило Е.Спенсеру створити рицарську алегоричну поему «Королева фей».

Новаторство Е.Спенсера рельєфно проступає у жанрі сонету, строфа якого відрізнялась від зразків його попередників не тільки розміром (ababbcbccdcdee), але й мелодійністю та мальовничістю (цикл «Aморетті»). Своєрідною новацією для англійської літератури доби Відродження була поява постаті самого автора в поемі «Проталаміон», де він з'являється одночасно у трьох іпостасях: нареченого, поета та церемоніймейстера на весіллі. Спенсерова строфа, якій притаманне поєднання п'ятистопного ямбу з шестистопним в останньому рядку та особлива схема римування (ababbcbcc), не тільки зробила «князя поетів» надзвичайно популярним серед його сучасників, але й стала модним версифікаційним розміром для багатьох поетів доби романтизму (Р. Бернс, Дж. Кітс, Дж. Байрон, П.Б. Шеллі, В. Скотт).

У підрозділі 2.2. акцентується увага на тому, що обов'язковим етапом на шляху дослідження поетики твору є осмислення аналітичного досвіду, накопиченого попередниками. У зарубіжному літературознавстві існує чимало наукових досліджень, присвячених «Пастушому календарю» - від спеціальних монографій з глибоким літературознавчим аналізом, розділів в академічних виданнях з висвітленням окремих аспектів поетики, до популяризаторських ознайомчих статей і текстологічних коментарів.

У науковому спенсерознавчому дискурсі відповідно до поеми «Пастуший календар» Е. Спенсера виокремлюються п'ять проблемно-тематичних комплексів, кожен з яких висвітлює чи прояснює певні аспекти.

Перший комплекс, сформований текстологічними та історико-літературними розвідками, націлений на реконструкцію того контексту, в якому з'явився «Пастуший календар», тобто на з'ясування умов написання та публікації твору. До авторів найбільш значущих наукових досліджень, в яких детально висвітлено історію створення і публікації «Пастушого календаря», варто віднести таких видатних вчених як Р.Лейн, Р.Маккейб та В.Нелсон.

Другою проблемою, яку ставили собі за мету зарубіжні спенсерознавці (зокрема Л. Віпп, Н. Ліндхем, Р. Маккой, М. Майкрос, Л. Монтроз, Дж. Мур, Р. Стрікленд), є вивчення структури та детальний поетологічний аналіз окремих еклог «Пастушого календаря». Науковцями переконливо доведено, що «Пастуший календар» Е. Спенсера, являє собою єдиний цілісний художній твір, що складається із дванадцяти еклог за числом місяців року. Еклоги об'єднують теми різного плану, які розглянуті під поетичним кутом зору: описи природних явищ і пасторальних ландшафтів перемежовуються з найрізноманітнішими філософськими, естетичними та політичними алюзіями. Об'єднуючим чинником, який забезпечує цілісність пасторального наративу, є образ протагоніста Коліна Клаута, який у більшості еклог або присутній, або згаданий іншими героями.

Втім найбільш продуктивними в аспекті інтерпретації художньої форми твору постають не спостереження сучасних вчених, а коментарі, що включені до автентичного тексту поеми та приписані анонімному коментаторові Е. К.. Цей перший тлумач «Пастушого календаря» роз'яснює, що Едмунд Спенсер свідомо об'єднав дві традиції: пасторальної еклоги й календаря.

Третій проблемно-тематичний комплекс пов'язаний з визначенням місця «Пастушого календаря» в художньому доробку Е. Спенсера, в національній літературній традиції та історії пасторалі. Відомий науковець П. Альперс називає появу «Пастушого календаря» «урочистим початком великого віку єлизаветинської поезії», а в статті присвяченій Е.Спенсеру в енциклопедії «Кембриджська історія англійської та американської літератури» поему «Пастуший календар» названо «найважливішою памяткою в історії англійської поезії».

Четвертий проблемно-тематичний комплекс пов'язаний з вивченням витоків творчого задуму автора «Пастушого календаря» і спрямований на з'ясування сутності авторських творчих імперативів. Відомий науковець П. Маклейн називає «Пастуший календар» «продуктом складного задуму, в остаточному підсумку, більш-менш визначеного в уяві поета». А. Гамільтон говорить про поему, як про «спробу Спенсера знайти себе». Р. Дарр вбачає у перших поетичних спробах Е. Спенсера намір автора поеми «Пастуший календар» знайти різницю «між плоттю й духом, любов'ю тілесною й духовною», М. Бредбрук визнає, що в своєму «Пастушому календарі» Спенсер розпочинає поетичні розміркування про пошук слави, започатковує власне дослідження того заняття, яке традиційно вважається найнижчим серед людських професій».

Вивчення мовностилістичної своєрідності «Пастушого календаря» можна назвати п'ятою проблемою, на якій концентрують свою увагу науковці. Вчені суголосні у визначенні заслуг Спенсера як поета, що підняв статус національної мови. Попри критичні дорікання Ф. Сідні, який не схвалював архаїзацію лексики в «Пастушому календарі», більшість спенсерових читачів, а згодом і дослідників не розцінюють стилістичний експеримент цього автора як творчий прорахунок чи невдачу. Спенсер любив рідну мову й спробував зробити для неї те, що зробили для грецької мови Гомер і для латини Вергілій. Створюючи свої поеми, Спенсер намагався зберегти вірність англійській національній традиції.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ - «Поетика пасторальності у «Пастушому календарі» Е.Спенсера» - складається із двох підрозділів, у яких об'єктом комплексного аналізу є поема «Пастуший календар».

У підрозділі 3.1. йдеться про кореляцію поеми «Пастуший календар» Е.Спенсера з тим соціокультурним контекстом, в лоні якого вона народилася.

По-перше, у тексті твору міститься велика кількість алюзій і відвертих натяків на деякі історичні події, політичні реалії та соціальні колізії тогочасся. Розкодування і розшифровування цього імпліцитного смислового поля дає можливість зрозуміти ставлення Е. Спенсера до гостро актуальної проблематики, яка хвилювала його сучасників, і водночас сприяє більш повному розумінню пасторального твору. Адже загальновідомо, що під простотою та ясністю пасторалі як жанру єлизаветинці розкодовували більш складну проблематику.

По-друге, твір Е. Спенсера постає важливим «учасником» формування цього контексту. Функціонуючи як елемент культури, він сприяє впровадженню певних стереотипів, започатковує нові літературні конвенціїї, які згодом набуватимуть потужності й формуватимуть неповторне обличчя англійської літератури.

До числа магістральних аспектів, які заслуговують на дослідження в контексті звязків поеми «Пастуший календар» з конкретно-історичним тлом, в якому вона народжувалася і функціонувала, належать наступні:

- організація текстового простору поеми в контексті єлизаветинських (ширше - європейських) дискусій щодо календарної реформи;

- вибір жанру пасторалі як оптимальної стратегії репрезентації спенсерової візії гостро актуальних проблем;

- детермінованість відбору певних пасторальних конвенцій, що відображає і ставлення Е. Спенсера до античної традиції жанру, і розуміння самим поетом позаестетичного потенціалу їх актуалізації.

Точне датування періоду написання «Пастушого календаря» все ще залишається об'єктом дискусій у дослідницьких колах. Втім не викликає жодних сумнівів, що Спенсер працював над поемою в 1578-1579 роках, коли він був на службі в англіканського єпископа Янга, одного із чотирьох головних опонентів Григоріанської реформи. У поемі «Пастуший календар» знаходимо два рівні полеміки щодо календарної реформи. Перший умовно можна назвати імпліцитним: автор розташовує 12 еклог, кожна з яких репрезентує певний місяць року у такій послідовності, яка відповідала не усталеній у ті часи календарній традиції (розпочинати рік з березня), а давньоанглійській (новий рік «відкриває» січень). Другий рівень - експліцитний - знайомить читача з аргументацією коментатора Е. К., який не тільки роз'яснює логіку композиційної будови поеми, але й пропонує широкому загалові наукові відомості про різні календарні системи тощо. Сам принцип календаря як певної літературної конвенції структурування пасторального твору був для англійської літератури певною новацією.

Другим аспектом кореляції «Пастушого календаря» з соціокультурним контекстом тогочасся виступає здійснений Спенсером вибір жанру пасторалі, що був чітко продуманим. Біля витоків його мотивації стояли ренесансні уявлення про пастораль і самоідентифікація Спенсера як поета, взірцем для якого був Вергілій. Автор «Пастушого календаря» серйозно розмірковував над магістральною лінією своєї письменницької кар'єри. Подібно до Вергілія, який пройшов шлях від пасторальних «Буколік» до героїчного епосу («Енеїда»), Спенсер вирішує розпочати з пасторального жанру - одночасно простого (зрозумілого пересічному неелітарному читачеві) і багатовимірного (такого, що припускає не лише алегоричні тлумачення, але й розкодовування імпліцитних натяків, розшифровування другого плану тощо).

У підрозділі 3.2. продемонстровано, як внаслідок сміливих творчих пошуків поета народжується оригінальне поєднання традиційного і новаторського - ренесансна поетична пастораль.

Текст поеми Е. Спенсера «Пастуший календар» можна поділити на такі частини: присвята, що підписана анонімом Immerito, послання (Epistle) до Габріеля Гарві та передмова («general argument of the whole book»), підписані коментатором Е. К., дванадцять еклог з короткою анотацією змісту (аргументом), яка передує кожній еклозі, глосами коментатора до кожної еклоги та епілог. Текстовий формат кожного «місяця року» - назва, гравюра, аргумент, еклога, «емблема», глоса - підсилюється графічними елементами: стислий зміст еклоги написаний курсивом, еклога - готичним шрифтом, глоси - латиною.

Новаторство Е. Спенсера відчутно проступає вже на рівні сюжетно-композиційної організації поеми, структура якої вибудовується з двох взаємодоповнюючих і взаємодіючих потоків: власне текстового та метатекстуального. Текстовий потік - це дванадцять віршованих еклог, кожна з яких має заголовок (назва певного місяця) і власний мікросюжет, який вплітається у загальне сюжетне полотно поеми. Побудована за принципом календаря, сюжетика текстового потоку спенсерової поеми тяжіє до пасторальності, адже йдеться про життєві колізії та переживання поета-пастуха Коліна Клаута, який на фоні природного циклу (від січня до грудня) розмірковує про події особистого життя і сенс людського буття як такого.

Метатекстуальний потік формується за рахунок двох різнохарактерних складових. Перша з них - текст, авторство якого приписується такому собі коментаторові з ініціалами Е. К. Цей таємничий коментатор виступає одночасно тлумачем-критиком спенсерового тексту і одним із художніх образів «Пастушого календаря». На відміну від інших образів-персонажів - Коліна Клаута, Гоббінола, Тено, Кадді, Розалінди, Дідо, Палінода - він не є героєм еклог, адже сам не бере участі у подіях, як інші пастухи, і його ім'я не згадується у текстах пастуших еклог, од або пісень як імена героїнь. Але присутність Е. К. у художньому просторі «Пастушого календаря» є очевидною: він не об'єкт нарації, а скоріше співавтор суб'єкта, адже саме він розтлумачує читачеві «темні місця» поеми, розшифровує алюзії та ремінісценції.

Друга складова метатекстового потоку є невербальною: сюди відносимо гравюри і використання різних шрифтів для графічної репрезентації різних видів тексту (еклоги надруковані готичним шрифтом, а аргумент і латиномовна емблема - курсивом).

Досить оригінальним елементом поетики «Пастушого календаря» Спенсера є гравюри, які передують кожній еклозі поеми. Кожна з дванадцяти гравюр поеми репрезентує частину певної пори року. Тільки шість із них - «Січень», «Лютий», «Березень», «Квітень», «Травень», «Листопад» - зображують щось із того, про що говориться в поемі. А інші - це не більш, ніж картинки, які за своїм духом і умонастроєм відповідають пастушим дискусіям, пісням, забавам.

«Пастуший календар» був присвячений (про що свідчить напис на титульному аркуші) людині, яка подарувала Спенсеру ідею його написання - «шляхетному й доброчесному джентльмену, гідному всіх титулів як наукових, так і лицарських, Серу Ф. Сідні». Згодом Ф. Сідні, високо оцінюючи цю поему у своєму трактаті «Захист поезії», зробив Спенсерові одне суттєве зауваження: наслідування стилеві старої сільської мови, якою не писали ані Теокріт, ані Вергілій, ані Саннадзаро, здивувало читачів. Це зауваження стосувалося виключно манери письменника, і не було спробою критики пасторальних умовностей. Така реакція на «Пастуший календар» мала свої результати: з одного боку, похвала Сідні зробила популярним пасторальний жанр, а з іншого боку, його критичне ставлення до застарілої мови застерігало тих, хто хоче спробувати писати в такій манері, наслідуючи Спенсера.

Кожна еклога «Пастушого календаря» має однакову схему: на першому місці - гравюра і аргумент (короткий зміст того, про що йтиметься в даній частині поеми), далі - текст еклоги, а наприкінці - емблема одного з персонажів і коментарі Е. К.

Щодо аргументів до кожної еклоги, то їх можна умовно поділити на декілька груп. До першої групи можна віднести аргументи, які переказують магістральні сюжетні колізії еклог («Січень», «Грудень»), до другої - еклоги, в яких присутні елементи метатексту, як-от: відсилка до попередніх текстів самого «Пастушого календаря» («Червень»); висловлення ставлення наратора еклоги до описуваного («Червень», «Квітень», «Вересень», «Жовтень», «Грудень»); зіставлення з іншими текстами інших авторів («Серпень», «Листопад»).

Коментатор ще у передмові до поеми підрозділяє всі еклоги «Пастушого календаря» на три групи: «жалісні» («plaintive») («Січень», «Червень», «Листопад» і «Грудень»), «моральні» («moral») («Лютий», «Травень», «Липень», «Вересень», «Жовтень») і «розважальні» («recreative») («Березень», «Квітень», «Серпень»). Основними темами «Календаря» виступають теми кохання, творчості, людських взаємин та смерті, які є традиційними для пасторалі.

У центрі уваги «жалісних» еклог постають проблеми внутрішнього життя головного героя, поета-пастуха Коліна Клаута, його багатостраждальна та нерозділена любов до прекрасної Розалінди, дівчини із сусіднього містечка, яка змушує його покинути своє поетичне покликання та стає причиною розладу, що панує в душі героя. Ім'я протагоніста «Пастушого календаря» Спенсер запозичив із твору свого старшого сучасника Джона Скелтона «Колін Клаут» (1529) - сатири на кардинала Волсі.

У «моральних», або «духовних» еклогах, де очевидним є домішок сатиричної гіркоти, піднімаються гостросоціальні проблеми, що спровоковані об'єктивним існуванням конфліктних ситуацій між молодими людьми та людьми похилого віку («Лютий»), між католицькими священиками й пастирями-протестантами («Травень», «Липень», «Вересень»), між поетами й меценатами («Жовтень»).

Третю групу складають еклоги, які названі «розважальними», або «відновлюючими сили». Вони виконані в аркадійській манері, розкривають тему кохання і до художнього простору двох з них включені вставні мікроформи - гімн («Квітень») і сестіна («Серпень»), що покликані продемонструвати неабиякий поетичний талант Коліна Клаута. Еклога «Квітень» посідає центральне місце серед «розважальних» еклог, адже вона присвячена уславленню Елізи, в образі якої Спенсер змалював королеву Єлизавету, як цнотливу богиню, що очолює церемонію приходу весни. Автор називає її «суцвіттям муз» (образ, що означає як її непорочність, так і плідність). Жителі її світу ушановують її, прикрашаючи квітами, зеленню. Дарунки, запропоновані Елізі, відображають її численні ролі, адже пануючи у золотому столітті вона виконує декілька важливих функцій.

Висновки

У висновках запропоновано стислий виклад результатів дослідження.

«Пастуший календар» Е. Спенсера є унікальним літературним твором, в якому поетика пасторальності трансформується під безпосереднім впливом соціокультурного контексту пізнього англійського Відродження і оновлюється суто ренесансним імперативом автора: наслідувати античних авторів, будучи цікавим для сучасників.

Художній світ поеми вибудовується на перехресті двох потоків - текстового і метатекстуального, причому важливу роль у формуванні наративного простору і поетичного універсуму «Пастушого календаря» відіграє анонімний коментатор, що приховується за ініціалами Е. К. Завдяки його коментарям цей світ набуває реальності і стереоскопічності: пасторальний локус помітно інтелектуалізується, алегоричність проступає більш відчутно, інтертекстуальність розкодовується.

Сам коментатор Е. К. постає як своєрідний, доволі незвичний і оригінальний художній образ поеми. Це образ інтелектуала, тонкого знавця спенсерового тексту і контекстів, в яких цей твір народжувався (літературного, соціально-політичного, біографічного). Унікальність даного художнього образу полягає в тому, що він вибудовується в метатекстуальному художньому просторі (коментарі, аргументи, глоси), але безпосереднім чином впливає на формування художнього світу «Пастушого календаря» як такого.

Метатекстуальність представлена такими композиційно-наративними структурами як: неозаглавлена передмова - епістола, що підписана ініціалами Е. К.; аргумент, який передує кожній еклозі; глоси до тексту та розшифровка емблем діючих осіб поеми, а також невербальною складовою (гравюри, шрифт).

Важливим елементом поетики «Пастушого календаря» виступає алегорія. Алегорія Спенсера, попри все розмаїття її ефектів, багату іншомовність, гнучкість й епізодичність природи - не є хаотичною, як це може здатися на перший погляд. Використання технології «пильного читання» і соціокультурологічного підходу дозволило з'ясувати характер кореляції поетичного універсуму «Пастушого календаря» з такими важливими для єлизаветинців подіями як дискусії про календарну реформу, полеміка щодо можливого французького шлюбу Єлизавети, а також з актуальними естетичними проблемами (пошуки в царині версифікації, актуалізація античних художніх форм тощо).

Література

поет відродження творчий

1. Щербина М.А. К вопросу о пасторальной традиции в литературе и «Пастушеский календарь» Эдмунда Спенсера / М.А. Щербина // Літературознавчий збірник / [ред.колегія: М.М. Гіршман (відп. редактор), Л. А. Міроненко та ін.]. - Донецьк: ДонНу, 2001, Вип.7-8, с. 118 - 125.

2. Щербина М.А. «Пастушеский календарь» Э. Спенсера как аллегорическая пастораль / М.А. Щербина // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г. С. Сковороди - Сер. Літературознавство / [ред. колегія: Л.Г. Фрізман (відп. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків, 2003. - Вип. 3 (35) - с. 3-7.

3. Щербина М.А. Роль пасторальної традиції у літературі та її послідовники / М.А. Щербина // Від бароко до постмодернізму : зб. наук. праць / [ред.колегія.: Т.М. Потніцева (відп. редактор) та ін.]. - Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2003. - Вип. 6. - с. 48 - 53.

4. Щербина М.А. К вопросу об особенностях поэтической манеры и языка в поэме Э. Спенсера «Пастушеский календарь» / М.А. Щербина // Від бароко до постмодернізму : зб. наук. праць / [ред. колегія.: Т.М. Потніцева (відп. редактор) та ін.]. - Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2004. - Вип. 7. - с. 55 - 59.

5. Щербина М.А. Особенности поэтической манеры Э. Спенсера в поэме «Пастушеский календарь» и эклога «Январь» / М.А. Щербина // Сучасні літературознавчі студії / Радість і страждання як чинник культури: зб.наук.праць / [ред. колегія.: В.І. Фесенко (відп. редактор), Н.О.Висоцька та ін.]. К.: Вид.центр КНЛУ, 2006. - с.78 - 84.

6. Щербина М.А. “Пастушеский календарь» Эдмунда Спенсера - исторический календарь елизаветинской Англии / М.А. Щербина // Мова і культура: науковий журнал / [ред. колегія: Д.С. Бураго (гол. редактор) та ін.].- К.: ВД Дмитра Бураго, 2008. - Вип. 11. - Т. ХІ (123). - с. 265 - 270.

7. Щербина М.А. К вопросу об осмыслении роли поэта и поэзии в экологе «Октябрь» «Пастушеский календарь» Э.Спенсера / М.А. Щербина // Мова і культура: науковий журнал / [ред. колегія: Д.С. Бураго (гол. редактор) та ін.].- К. : ВД Дмитра Бураго, 2008. - Вип. 10. - Т. ІV (104). - с. 37 - 45.

8. Щербина М.А. Пасторалезнавчий дискурс: зародження, основні етапи розвитку та здобутки / М.А. Щербина // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г.С. Сковороди - Сер. Літературознавство / [ред. колегія: Л.Г. Фрізман (відп. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків: ППВ «Нове слово», 2010. - Вип. 3 (63). - с. 161 - 170.

Размещено на Allbest.ru