Поетична творчість Василя Пачовського у контексті української літератури першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

Поетична творчість Василя Пачовського у контексті української літератури першої половини ХХ століття

Мушировська Наталія Володимирівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ковалів Юрій Іванович, Інститут філології Київського національного Університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Голомб Лідія Григорівна,Ужгородський національний університет, професор кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук Єржиківська Наталія Олексіївна, Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка Національної академії наук України, науковий співробітник.

Захист відбудеться «24» березня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано «24» лютого 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В.Наумовська

1. Загальна характеристика роботи

пачовський література поетика символістський

Актуальність дослідження. Явище українського символізму ХХ століття привертає увагу дослідників від середини 90-х років своєю складністю і багатоаспектністю, що зумовлює наукові дискусії, спроби ідентифікації понять та адекватного розуміння творчості письменників у річищі певного стилю. В даному аспекті лишається чимало білих плям, зокрема, сутність, генеза й етапи розвитку українського символізму як національного літературного феномену, класифікація індивідуальних творчих систем поетів-символістів. Тому виникає потреба окреслити горизонт українського символізму на прикладі ідіостилю В.Пачовського як модифікації культурного коду.

Ґрунтовні спостереження над творчістю представників «Молодої Музи» знаходимо у працях галицьких і наддніпрянських критиків О.Білецького, О.Білоусенка, П.Богацького, О.Дорошкевича, М.Євшана, А.Крушельницького, Д.Рудика, М.Сріблянського (Шаповала), М.Степняка, А.Товкачевського, Лесі Українки, П.Филиповича, І.Франка, Д.Чижевського, В.Щурата. Контроверсійні зауваження щодо їх творчості належать І.Нечую-Левицькому, С.Єфремову.

Маніфести й самохарактеристики М.Вороного, О.Луцького, П.Карманського, М.Рудницького, Б.Лепкого становлять важливий матеріал для окреслення українського символізму. Висвітленню особливостей літературного процесу перших десятиліть ХХ ст. присвячені студії різного часу еміграційних критиків Д.Донцова, В.Сімовича, В.Петрова, Г.Грабовича, М.Шкандрія, О.Ільницького, Ю.Тарнавського.

Особливості літературних стилів і течій висвітлено у працях Д.Наливайка, Д.Обломієвського, проблемам модернізму і символізму в українській літературі присвячені дисертації Соломії Павличко, Тамари Гундорової, Ю.Коваліва, Наталії Авраменко, Олесі Бартко, Оксани Олійник, Р.Ткаченка, П.Ляшкевича, Раїси Тхорук, Олени Кривуляк, праці Віри Агеєвої, Лідії Голомб, М.Ільницького, Ніни Калениченко, В.Костюка, Марії Моклиці, В.Моренця, Я.Поліщука, Ольги Турган. Лірика В.Пачовського розглядалась у дисертаційній роботі Евеліни Балли, окремі питання творчості поета висвітлювались у публікаціях Валентини Барчан, М.Бондаря, Б.Бунчука, Тетяни Волкової, Ю.Горблянського, Марії Козак, Оксани Кононенко, Лариси Мороз, Л.Полюги, А.Печарського, Валентини Соболь. Українському модернізму і символізму присвячені статті А.Грабовського, Марії Зубрицької, Яни Кавушевської, С.Квіта, Галини Корбич, В.Лучука, Зоряни Ляхович, Тетяни Мейзерської, О.Пронкевича, Наталії Шумило, Таміли Яценко.

Спроба окреслити життєвий і творчий шлях поета належать В.Бірчаку. Поетична творчість В.Пачовського, як і інших символістів, не досліджувалась у радянський період. Публікації про В.Пачовського у діаспорі належать В.Шаяну, Р.Пачовському, О.Тарнавському, В.Барці, В.Зілгалову. У 1984?1985рр. видано перший двотомник творів поета у США, куди увійшли ліричні збірки В.Пачовського, епос «Золоті Ворота». Окремі його твори, історичні та критичні праці публікувались протягом перших десятиліть ХХ століття, а деякі й досі залишилися в рукописах.

При певному вивченні поетичної спадщини В.Пачовського досі належним чином не сформульована стильова домінанта його творчості. Існує термінологічна невизначеність символізму у зв'язку з «Молодою Музою», наприклад, пресимволізм у М.Неврлого, передсимволізм у Б.Рубчака, М.Ільницького, ранній символізм у Ю.Коваліва, Тамари Гундорової, Марії Моклиці, сецесія у Я.Поліщука, Агнєшки Матусяк, а також недиференційоване вживання термінів неоромантизм, модернізм. Поетика В.Пачовського детально не аналізувалась у контексті мовної практики символізму та з урахуванням нових методологій дослідження. Актуальність дисертації зумовлена потребою розв'язання порушених питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та базові положення дисертації корелюються з проблематикою наукової роботи кафедри новітньої української літератури у межах комплексної теми «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (державний реєстраційний номер 06 БФ 044-01) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях творчості представників новітнього українського письменства.

Метою роботи є комплексний аналіз поетичної спадщини В.Пачовського в контексті стильових течій раннього модернізму, з'ясування причетності його творчості до символізму, що передбачає системне дослідження ідіостилю поета, еволюції його лірики в межах літературного процесу і типологічних зіставленнях з аналогічними явищами інших літератур, циркуляції тогочасних філософських й естетичних ідей та зумовлює низку завдань:

- з'ясувати особливості рецепції українського символізму, зокрема, творчості В.Пачовського та поетів «Молодої Музи», в історико-критичному дискурсі;

- виявити джерела поетичної системи В.Пачовського, виходячи із західноєвропейських та національних філософсько-онтологічних та естетичних засад символізму;

- розкрити своєрідність і новаторство символістського дискурсу В.Пачовського та поетів «Молодої Музи» в контексті української літератури початку ХХ ст.;

- на основі структурно-семантичного аналізу побудови символу описати типологію форм символічних виявів лірики В.Пачовського;

- простежити еволюцію символізму у ранній і зрілій ліриці та епосі «Золоті Ворота» В.Пачовського;

- проаналізувати музичну домінанту мовної практики В.Пачовського як найбільш яскраву рису символістської поетики, узагальнити особливості версифікаційної системи поета.

Об'єктом дослідження є поетична творчість В.Пачовського, зокрема, його ліричні збірки «Розсипані перли», «На стоці гір», «Ладі й Марені - терновий огонь мій…», «Огні мести», «З блакитної книги», «Розгублені звізди», містичний епос «Золоті Ворота», окремі поетичні твори, а також історичні та літературно-критичні праці, спогади.

Предметом дослідження є поетична система В.Пачовського в контексті українського символізму.

Теоретико-методологічна база дослідження ґрунтується на культурологічних ідеях, сформульованих у працях К.Бальмонта, А.Бергсона, А.Бєлого, С.Бжозовського, Ш.Бодлера, В.Брюсова, Р.Вагнера, П.Верлена, Й.Гейзінги, С.Малларме, Ф.Ніцше, Ф.Новаліса, М.Нордау, Х.Ортеги-І-Гассета, З.Пшесмицького (Міріама), С.Пшибишевського, І.Франка, А.Шопенгауера, О.Шпенглера, П.Юркевича; лінгвістичних та філософських студіях Р.Барта, Г.-Г.Гадамера, М.Гайдеггера, У.Еко, Р.Інгардена, Е.Кассірера, К.Леві-Стросса, О.Лосєва, Ю.Лотмана, О.Потебні, П.Рікера, Ж.-П.Сартра, Ц.Тодорова, Н.Фрая, Дж.Фрезера, Е.Фромма, К.Г.Юнга, Р.Якобсона; літературознавчих працях К.Вики, М. Гаспарова, Лідії Голомб, Г.Грабовича, Тамари Гундорової, В.Жирмунського, Б.Ейхенбаума, М.Ільницького, І.Качуровського, Ю.Коваліва, Г.Косікова, Наталії Костенко, М.Костомарова, Магдалени Ласло-Куцюк, Е.Мелетинського, Марії Моклиці, В.Моренця, Д.Наливайка, Д.Обломієвського, Соломії Павличко, Марії Подрази-Квятковської, Я.Поліщука, В.Проппа, Б.Рубчака.

Методи дослідження. У дисертації застосовано порівняльно-типологічний, історико-генетичний, феноменологічний, міфопоетичний та архетипний методи дослідження, які допомагають класифікувати межові явища у творчості В.Пачовського, простежити семантику символістських виявів на різних рівнях мовної структури, отже, герменевтично. Символізм розглядається через призму локально-історичного й культурно-універсалістського підходів, диференціюється як явище загальноестетичне та історико-літературне, що вписується у контекст початку ХХ століття.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому здійснено системний аналіз структурно-семантичних особливостей дискурсу В.Пачовського у контексті поетичної практики символізму, вперше здійснено детальну класифікацію символістських виявів лірики поета та з'ясовано основи музичності його поезії як домінантної риси символізму, проаналізовано семантику епосу «Золоті Ворота» з урахуванням міфопоетичних підходів. Проведене дослідження дає підстави розглядати лірику В.Пачовського у контексті провідних тенденцій символізму кінця ХІХ ? початку ХХ ст. і допомагає простежити особливості розвитку цієї стильової течії в українській літературі на прикладі творчості поета.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути підставою для історико-типологічних узагальнень літературних течій і стилів в українській літературі початку ХХ століття, використовуватись для реалізації навчальних завдань при підготовці лекційних курсів, практичних занять, спецкурсів, спецсемінарів з історії української літератури ХХ століття, теорії літератури для студентів філологічних факультетів, при написанні наукових робіт, створенні відповідних розділів підручників і посібників з української літератури.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення дисертації апробовані у виступах на Всеукраїнській науковій конференції «Леся Українка і національна ідея» 19?20 квітня 1996 року в Острозькій академії; Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 125-річчю від дня народження Б.Лепкого «Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття» 18?20 жовтня 1997 року в Тернопільському державному педагогічному університеті; Всеукраїнській науковій конференції «Василь Пачовський у контексті історії та культури України» 18 березня 1998 року в Ужгородському державному університеті; Всеукраїнській науковій конференції «Український модернізм зі столітньої відстані» 26?27 квітня 2001 року в Рівненському державному гуманітарному університеті; Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Естетичні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства до 90-річчя Миколи Лукаша» 22 жовтня 2009 року в Інституті філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено у дванадцяти опублікованих працях автора, які розміщено у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Структура роботи зумовлена потребою розв'язання основних завдань, які торкаються як теоретичних засад сучасної концепції українського символізму, так і його проявів в індивідуальній поетичній системі В.Пачовського, домінантних особливостей ідіостилю поета, які потребують висвітлення. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 516 позицій. Загальний обсяг дисертації ? 217 сторінок, з них 175 ? основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі охарактеризовано стан вивчення досліджуваної проблеми, обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет аналізу, сформульовано мету і завдання дисертації, висвітлено теоретико-методологічну основу дослідження, окреслено наукову новизну й практичне значення роботи, форми її апробації та структуру.

Перший розділ - «Естетичні засади символізму в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття» ? присвячений проблемі становлення українського символізму, окресленню його історичних меж та впливів, висвітленню типологічних ознак, у руслі яких розвивалась творчість В.Пачовського.

У підрозділі 1.1. - «Становлення та особливості розвитку українського символізму кінця ХІХ - початку ХХ століття» ? розкрито суть змін естетичної свідомості в українській літературі на межі ХІХ?ХХ століть, з'ясовано проблеми рецепції символізму у критичному дискурсі модернізму, зокрема, стосовно творчості В.Пачовського.

Кінець ХІХ?початок ХХ століття в українській літературі є періодом кардинальної зміни художнього мислення. Оцінки українського модернізму неоднозначні, він часто характеризується як доволі слабке, недовтілене, риторичне, декларативне, епігонське явище, проте історично та типологічно національні варіанти символізму виявляють свою нетотожність. Увага до українського символізму в розрізі ідіостилів його представників переносить увагу з питань «запізнілості» чи «недозрілості» українського символізму на його текстуальну реалізацію як світогляду і мови та національну своєрідність.

Дослідження українського символізму доречно починати з означення його письменницького корпусу та часових меж в українській літературі кінця ХІХ ? першої половини ХХстоліття, літературно-критичного дискурсу, початок якому дали статті І.Франка «Доповіді Міріама» («Kurjer Lwowski» (1894)), «З останніх десятиліть ХІХ віку» (ЛНВ,1901), статті В.Щурата «Др. Іван Франко» («Зоря», 1896), «Поезія «Зів'ялого листя» в виду суспільних завдач штуки» («Зоря», 1897), «Французький декадентизм в польській та великоруській літературі» («Зоря»,1896).

Становлення нового напряму відбувалося в контексті дискусії про суть і суспільне значення мистецтва на сторінках «Літературно-наукового вісника» (1903), у якій принципи нової літератури захищали І.Франко, В.Коцовський, І.Копач, Катря Гриневичева, Г.Хоткевич. Прийняла новий напрям Леся Українка. Трибуною модерністів були часописи «Зоря», пізніше «Будучність», «Світ», «Українська хата», де обстоювалися принципи символізму, прагнення модернізації літератури, реформування національної культури.

Спробою дати теорію нової школи на початку ХХст. були відозва М.Вороного у «Літературно-науковому віснику» (1901), альманах «З-над хмар і з долин» (1903), маніфест О.Луцького «Молода Муза» («Діло» від 18 листопада 1907р.), відозва молодих письменників «Наше слово» («Світ», 1906). Вона знайшла втілення у виданнях львівської літературно-мистецької формації «Молода Муза» (1906?1909), а після 1909 р.? на сторінках київського журналу «Українська хата» (1909?1914).

Ґрунтовними рецепціями українського символізму були статті Р.Бобинського «Від символізму ? на нові шляхи» (1922), О.І.Білецького «Двадцять років нової української лірики» (1924), О.Дорошкевича «До історії модернізму на Україні» (1925), П.Филиповича «Молода українська поезія» (1919), Д.Рудика «Молодомузці» (1925), праця В.Коряка «Нариси історії української літератури» (1929), стаття М.Степняка «Поети Молодої Музи» (1933), літературні мемуари П.Карманського «Українська богема» (1936), М.Рудницького «Що таке «Молода Муза?» (1937) у виданні «Чорна Індія «Молодої Музи». Від початку символізм трактувався як явище, прищеплене українській літературі під впливом Європи. Прикладів справжнього «символістичного символізму», «сенсової багатозначності» у поетів «Молодої Музи» критики знаходять дуже мало (М.Степняк).

Високу оцінку поезії В.Пачовського містить рецензія І.Франка на збірку «Розсипані перли» «Наша поезія у 1901році» (1902), статті А.Крушельницького «Поет ? жрець любови (збірки лірики Василя Пачовського «Розсипані перли» і «На стоці гір»)» (1908), М.Євшана «Василь Пачовський. Спроба характеристики» (1909).

Загалом дореволюційне відчуття канону української літератури стосовно символізму було мало узгоджене і не повною мірою усвідомлене. Український символізм був менш організованим і програмовим рухом, ніж в інших європейських літературах, а його ослаблення зумовлювалося обмеженим початковим дискурсом про модернізм. Проте, не слід відкидати ті здобутки, які пов'язують його з розвинутими європейськими літературами, тому якомога докладніший опис явища допоможе вписати український символізм у контекст європейського літературного процесу.

У підрозділі 1.2. - «Філософсько-онтологічне й естетичне підґрунтя виникнення українського символізму» ? простежено особливості українського символізму як стильової течії модернізму в контексті літературного процесу кінця ХІХ ? початку ХХст., філософських й естетичних ідей, у типологічних зіставленнях з аналогічними явищами інших літератур.

Співіснуючи з декадансом, неоромантизмом, імпресіонізмом, неореалізмом та іншими течіями раннього модернізму, символізм прагув відмежувати художню творчість від соціально-утилітарних уявлень про письменство, акцентував увагу на ідеї «чистого мистецтва», присвятив себе формальним пошукам, заглиблювався у трансценденцію буття, не задовольняючись обсервуванням його реальних сторін.

В українській літературі порубіжжя століть відчувалися загальноєвропейські тенденції кризових явищ. Обґрунтування нового світобачення здійснювалось у новочасній «філософії життя», альтернативній гносеологізму (неокантіанству, позитивізму), зустрічною до якої була українська «філософія серця», ідеї «кордоцентризму», сформульовані у працях Г.Сковороди, П.Юркевича, М.Костомарова, П.Куліша та ін. У їх поєднанні витворювався новий синтез ірраціоналістичних ідей з відповідними національними ознаками.

Український символізм прагнув витворити нове за формою, але національне за духом мистецтво. Прикладом була творчість французьких символістів (Ш.Бодлера, С.Малларме, А.Рембо), російської і польської літератур (В.Соловйова, С.Пшибишевського, З.Пшесмицького). Українські письменники намагалися знайомити читацький загал з іменами найяскравіших представників європейського символізму ? М.Метерлінка, Г.Гауптмана, Г.Ібсена, К.Гамсуна, А.Стріндберга, О.Уайльда, Г.д'Аннунціо.

Основні принципи символістського вираження та дефініції символу, містично-релігійне розуміння поезії, ідеї музичноті символісти запозичили у романтиків Новаліса, Ф.Шлегеля, Ф.Шеллінга, Т.Карлейля, англійських прерафаелітів, Р.Вагнера. У символізмі простежувався зв'язок з парнасизмом, натуралізмом, імпресіонізмом, сецесією .

Молодомузівці проголосили культ краси, антиутилітарності, що не послабило громадських почувань у їх поезії. Кожен з поетів угрупування мав власну поетичну манеру (експресивний, майже сюрреалістичний стиль М.Яцкова, естетика мандрів, космічний біль, релігійність П.Карманського, оспівування рідної природи, на фоні якої людина постає атомом, Б.Лепкого, еротичні мотиви поряд з національною месіяністичною ідеєю В.Пачовського, «богемізм», тонке сприйняття природи С.Чарнецького; скромніший доробок належить С.Твердохлібу та О.Луцькому).

Український символізм через глибинну динаміку української літератури і суспільства відрізнявся від літературних зразків, запропонованих французькою та іншими європейськими літературами, був позбавлений рис містичності, релігійності, глибокого соліпсизму. Перша світова війна вплинула на долі молодомузівців, прискоривши завершення першого етапу українського символізму. Однак, творчість поетів «Молодої Музи» здійснила вплив на українську літературу 1920-х рр. та наступних десятиліть ХХст. Їх заслуга полягала у відкритті нового філософсько-естетичного змісту та шляхів у розвитку вітчизняної літератури, що включало її у загальноєвропейський літературний процес.

У підрозділі 1.3. - «Символ як конструктивний елемент художньої системи символізму» ? обґрунтовано засади світогляду і поетичної системи символізму, узагальнено особливості символу в опозиції до суміжних структурно-семантичних категорій, висвітлено його роль і особливості в художній системі символізму.

В основі світогляду символізму лежить переконання, що під видимою грою явищ прихована вища істина буття, таємниця, яка не може бути осягнена раціонально, а лише інтуїтивно, як підказка, натяк, загадка. Відтворити прихований зміст буття може символ, який не розкриває Таємницю, лише вказує на неї, становлячи основну категорію та головний конструктивний засіб художньої системи символізму. Символічність є ознакою мистецтва загалом, на що вказували О.Потебня, І.Франко, О.Лосєв, Д.Наливайко, теоретики французького символізму. Символічність образу або твору зростає у ті епохи, коли фокус мистецтва націлений на ідеальну, духовну сферу, передачу абстрактних ідей та уявлень.

Символісти використовували всі рівні словесної тканини твору, на відміну від однозначності й буквальності прочитання образу. Спираючись на традиційний символізм культури (античний, середньовічний, християнський і дохристиянський), вони, подібно до романтиків, відрізняли символ від розумової алегорії, наділеної історико-конвенційним значенням. Символ орієнтований на глибокі рівні свідомості, виникає позасвідомо, має духовні зв'язки з символізованим та полісемантичний, у чому й полягає його художньо-рецептивний потенціал. М.Метерлінк виділив два різновиди символу: по-перше, умоглядний, абстрактний, зумисний, котрий виникає із свідомого бажання втілити в конкретному образі певну розумову абстракцію, близький до алегорії; по-друге, символ несвідомий, притаманний творові незалежно від волі його творця, іноді всупереч йому, який і прагнули реалізувати символісти.

У теорії символізму можна виділити дві головні тенденції - неоплатоніко-християнську (об'єктивний символізм) і соліпсистську (суб'єктивний символізм). Частіше символізм не містив чіткої релігійної ідеї, лише певний релігійний настрій. На думку Д.Обломієвського, саме такий символ був покладений в основу поезії Ш.Бодлера, П.Верлена. Часто другий план такого символу характеризував внутрішній світ людини, що було притаманне й поезії «Молодої Музи».

Символічний характер нової поезії втілювався у прагненні передати одне відчуття засобами іншого, згідно з теорією відповідностей Ш.Бодлера, грунтованою на філософії Е.Сведенборга, висловити настрій за допомогою звукових поєднань, асоціацій, навіяти його читачеві. Сугестія, яка підсилювала символ, мала дві форми реалізації: інтенсифікацію словесного втілення, що бере початок від С.Малларме, та наближення поезії до музики через збагачення ритміки, звукову інструментацію, затертя семантичної вартості слова, повтори. Незважаючи на прагнення витворити нову мову, символізм не був позбавлений прикритої ліризмом риторики художньої фікції, джерелом якої є теорія, школа, на відміну від «відвертої риторики» громадянської поезії.

Символісти сповідували культ Краси і Гармонії як Божественного одкровення у світі. Вони заглибилися у настрій природи, витворивши зразки інтимного, символічного пейзажу, на відміну від поетичних описів романтиків і парнасців. Уява письменників-символістів знаходила натхнення у переосмисленні відомих та витворенні нових міфів. Особливою увагою позначені міфи, які містять мотиви невиправданих пристрастей, нищівної краси, чуттєвості, безумства (Саломея, Офелія), гібридні образи (русалка, жінка-змія), що ототожнювались з принципом двосвітності. Мовний універсалізм утілювався в музичності поезії символізму, яка фіксує рухомі, миттєві стани душі, сенс яких не піддається переказуванню або логічному поясненню.

Таким чином, у символістській естетиці і поетиці велика увага зверталася на символ як засіб вираження неоднозначних, прихованих і містичних сенсів. Це можливо через наявність у символі двох полюсів ? образу і сенсу, між якими відсутній прямий зв'язок, що дозволяє вільно інтерпретувати його, оминаючи прямі значення. Символ не тотожний жодному з тропів, хоча структурно може асоціюватися з метафорою, алегорією, міфом, емблемою. Символ і сугестія у мистецтві символізму підсилювали одне одного, їх природа сприяла формуванню асоціацій, які скеровують підсвідомість на сприйняття духовно-емоційних сенсів у непрямий спосіб, у їх цілісності і нерозчленованості.

У другому розділі - «Структурно-семантичні особливості поетичного дискурсу В.Пачовського в контексті мовної практики символізму» ? проаналізовано поетичну специфіку лірики В.Пачовського, ідейно-естетичні домінанти його творчості, структурно-семантичні особливості конструювання символічної образності у його поезії.

У підрозділі 2.1. - «Роль метафори у ліриці В.Пачовського як поета-символіста» ? з'ясовано значення метафори у символістському дискурсі В.Пачовського.

Поряд із символом та сугестією у поезіїї В.Пачовського особливу роль відігравала метафора. Процес інтенсифікації метафоричного значення в літературі символізму переносився у площину дискурсу. У прагненні «творити душею цілий світ» простежуються тенденції нової концепції мистецтва.

Нова мистецька реальність вибудовувалась на засадах інтертекстуальності, метафоричні структури застосовувались у конструюванні ідеальних об'єктів, зростала самоцінність поетичного зображення, завдяки чому з'явився тип метафор, які не відсилають до наявної чи модифікованої реальності, творять замкнену структуру образності, («слів-перлів», за спостереженням Тамари Гундорової). У їх побудові велика роль належить народнопоетичним та культурологічним символам.

Для поетичної системи В.Пачовського властиві орнаментальні метафори, ознаками яких є барокова ясність, завершеність, декоративність віденського сецесіонізму, на фоні чого з'являється оригінальна, інтенсифікована метафорична образність, яка ґрунтується на засадах сугестії, передбачає синестезійні поєднання.

Наведені спостереження дають змогу говорити про метафоричність стилю В.Пачовського, що розвивався у руслі символізму як школи оперування семантичними полями, а також впливав на зміну перцепції поезії читачами, призвичаював не тільки до візуально-чуттєвого, але і до смислового її сприйняття. Можливості цієї поезії полягали у нескінченності значень та незавершеності сенсу, продукованих метафорою і символом. Метафорика В.Пачовського поєднує зразки як поетичного вербалізму, так і інтенсифікованої образності, що створює загалом ефект «пульсування».

У підрозділі 2.2. - «Зародження іронічного дискурсу раннього символізму у ліриці В.Пачовського» ? з'ясовуються особливості іронії як інструменту формування літературного стилю, побудованого на засадах гри, амбівалентності значення, встановлюються особливості іронічного дискурсу, що складався у поезії раннього українського символізму, зокрема, у творчості В.Пачовського.

Модусом реалізації розщепленої мовної структури був іронічний дискурс, що починав складатися у творчості «молодомузівців», ведучи до свободи інтерпретації у боротьбі із засиллям метанарацій епохи позитивізму. Його особливістю є переосмислення романтичної іронії, яка, усвідомивши умовність літератури, запровадила категоріальне поняття «гри», руйнувала однорівневість дискурсу і передбачала у тексті діалогічність. Естетичну дистанцію літератури модернізму допомагає побачити народнопісенна стилізація.

Іронічність мала ідеологічне наповнення, асоціюючись з ідеєю подорожнього, мандрівника, в контексті чого сприймається привласнення символістами образів і мотивів інших культур, перехід від одного «я» до іншого, масковість, наприклад, амбівалентні втілення ліричного героя В.Пачовського (метелик, впоєний моментною радістю буття, і український бард з незламним духом), його інакшість, дивакуватість, демонічність («сатанізм»), естетизм, протистояння міщанському середовищу, змальовуване різними засобами ? від іронічної насмішки до сарказму, сатири та гротеску (чортик), похмурість, мовчання, розпука, пиятика, упиризм, еротизм. Авторська свідомість символістів шукала опосередкованого, риторичного вираження за допомогою відомих культурних типів (Фауст, Дон Жуан, Заратустра, Пер Гюнт).

У творчості В.Пачовського простежується еволюція поетичної свідомості від естетичного до етичного полюсу, коли вона трансцендує себе у національній історії, спрямовується на майбутнє України, розчиняється в божественній есхатології або універсальності слов'янського міфу, як у пізніх збірках «Ладі й Марені - терновий огонь мій», «З блакитної книги», «Огні мести».

Таким чином, поетична система В.Пачовського у своєму розвиткові співвідносна з основними тенденціями літератури модернізму, виявляє зміни у комунікативній природі дискурсу, піддає сумніву прямий спосіб висловлювання і однозначність значення, послуговуючись різними можливостями, які відкриває відлеглість знаку і значення. Велику роль у цьому контексті починає відігравати іронія.

У підрозділі 2.3. - «Зв'язок між алегорією і символом як принципами конструювання художнього образу у ліриці В.Пачовського» ? проаналізовано співіснування алегорії і символу у поезії В.Пачовського та процес трансформації алегоричної образності у символічну, що найкраще простежується у межах образів-персоніфікацій В.Пачовського.

Алегорія як іносказання, втілення раціональної ідеї у предметному образі, часто постає у вигляді персоніфікації, в межах якої алегорія і символ здатні наближуватись або протистояти одне одному. Символізм, подібно до романтизму, не заперечував вживання алегорії. Істотну частину персоніфікації становив антропоморфізм народного міфологемного світосприйняття. У поезії В.Пачовського простежується перехід від традиційної поняттєвої алегорії до багатозначного, настроєвого, індивідуального або міфологічного символу.

Персоніфікуються провідні в літературі модернізму почуття жалю, болю, туги, розпуки як світоглядно-ціннісні поняття, ідеологема смерті як найбільшої загадки буття. В.Пачовсьий звертається до традиційних її втілень, проте пропонує і нове уособлення смерті як молодої, еротичної жінки, оскільки модерна свідомість постійно поєднує семантику Еросу і Танатосу, успадковує від романтиків містику кохання і смерті, мотив самогубства (І.Франко, П.Карманський). Образ смерті стає уособленням індивідуального і колективного підсвідомого («Наша Тінь»). Інтерпретація теми життя і смерті пов'язана з героїкою, патріотизмом, духовним відродженням нації у пізніх збірках поета «Огні мести» (1919-1921) та «З блакитної книги» (1923-1927).

Персоніфіковані образи В.Пачовського уособлюють оживлену природу, як у містиці романтиків (Ф.Шеллінга, Й.В.Гете) та народній міфології, містять символіку загрозливих для суб'єкта сил вічнозмінної матерії, природи («Срібна царівна»), втілюють еротичний зміст, породжений її гедоністичним відчуттям (образ лісовика, подібний до античного образу Пана або Фавна, до якого часто зверталися французькі символісти, зокрема, А.Рембо, С.Малларме).

Мистецтво прерафаелітів вплинуло на появу у В. Пачовського фантастичних, сомнамбулічних постатей у вигляді легких ангелоподібних жіночих фігур, уособленні пір року, пілігримів, сліпців, що втілюють мотиви європейської циганерії (Ш.Бодлер, А.Рембо), містять настроєві і трансцендентальні сенси.

Визначальним у ліриці «молодомузівців» був мотив душі у платонівсько-плотінському трактуванні та тілесно-пантомімічному втіленні. На формування модерністично-символістичного поняття душі мали вплив напрямки західної і східної філософії, народні вірування, християнізм, інтерес до ірраціонального світу, містичних і неомістичних явищ, концепція «нагої душі» С.Пшибишевського, яка зінтегрувала здобутки натурфілософії, антропософії, теософії, буддизму, пантеїстично-природничого монізму. У творчості В.Пачовського вона набула сенсу опозиції «душа ? тіло», експонованої у гендерному значенні: поет бачить у жінці одвічну таємницю матерії, природи, яку намагається пізнати аби звільнитися від її влади, тому відмовляє їй у вищій духовності. Водночас виразом поетичної інтроспекції, образом душі митця була постать жінки, як у трактуванні К.Г.Юнга, Д.Г. Россетті.

Зацікавлення раннього символізму сферою людської психіки, підсвідомого відображалося у персоніфікації страхів, видінь, істот демонічного світу, образі небіжчика, цвинтарних мотивах. Лірика В.Пачовського занурена також у глибини національної свідомості, пошкодженої деструктивною стихією бездержавності («Пурпуровий танець»).

Відтак, можна зауважити співіснування алегорії і символу, трансформацію традиційної алегоричної образності у символічну в поезії В.Пачовського на основі заглиблення у метафізику, психологію, механізми сну, інтуїції, що найкраще простежується в межах образів-персоніфікацій

У підрозділі 2.4. - «Семантика ключових образів-символів у поетичній системі В.Пачовського» ? здійснено спробу описати парадигму символічної образності В.Пачовського, з'ясувати сенс ключових образів-символів поета.

Символізм акцентує подвійне значення між тим, що мається на увазі, і тим, що говориться, попри те, що вираження і зміст нероздільно пов'язані. Серед образів, що мають двопланову структуру, особливе значення мають традиційні знакові символи, у яких, згідно з трактуванням Ю.Лотмана, «символічне значення» виступає як «простий синонім знаковості», а відношення між знаком і означуваним до певної міри сконвенціалізоване. Символісти прагнули, але не завжди могли дотримуватися вимог побудови багатозначного, неконвенційного символу. Символіка В.Пачовського, як і інших поетів «Молодої Музи», була зосереджена на певному колі улюблених символів, що походили з різних систем: народної поезії, релігійних і містичних, культурно-міфологічних джерел.

Ранній символізм був позбавлений яскравого містицизму, релігійності, вбачав у природному житті метафізичну основу, яка не віддаляла суб'єкта від чуттєвого сприйняття навколишнього світу, у якому він відкрив найвишуканішу формулу Краси. На її відображення спрямований образно-символічний світ поезії символізму, який у В.Пачовського наповнюють Сфінкс, птах, лебідь, павич, квіткова, колористична, музична символіка, символіка танцю. У даній частині роботи аналізуються значення традиційних знакових символів В.Пачовського.

У творчості поета важливе місце займають символи, які набули значення ключових (Р.Уеллек, О.Уоррен). Такі символи наближені до міфу, можуть мати архетипний характер. У творчості В.Пачовського ключовими виступають символи рівня і крайобразу (локусу), генези і творчості, креаційно-архітектонічна символіка, символіка мертвої природи і штучної краси.

У підрозділі 2.5. - «Міфологічний символ у поетичній свідомості В.Пачовського» ? проаналізовано роль міфологічних структур у поетичній творчості В.Пачовського, зміст традиційних для його творчості архетипів і міфологем, з'ясовано національно-історичне підґрунтя індивідуальної авторської міфології.

Міфопоетика становить, з одного боку, художню систему, засновану, на мотивованому зверненні до міфопоетичних моделей, з іншого боку, вона є методом дослідження явищ літератури, зорієнтованих на міфопоетичні моделі. Певні періоди були позначені особливим зростанням уваги до міфа, зокрема, міф естетизувався романтиками (Ф.Шеллінгом), а також у період кінця ХІХ? поч. ХХст. символістами як альтернатива раціоналістичній і позитивістичній свідомості ХІХст. (Р.Вагнер, Ф.Ніцше). Філософія, наука і мистецтво у цей час прагнуть до «синтезу», всі форми пізнання трактуються як міфопоетичні. Зростає значення комунікативних структур завдяки залученню символістами міфологем, архетипів, символів.

Творчість В.Пачовського дає підстави твердити про міфопоетичну спрямованість, яка виражається у розробці і переосмисленні ним відомих світових релігійно-культурологічних моделей, аналізі дійсності за допомогою архетипів, традиційних для доби модернізму праслов'янського міфу, а також модерністського міфу кохання з втіленою у ньому еротико-гностичною ідеєю. На особливу увагу у В.Пачовського заслуговує конструювання індивідуально-авторського національного міфу України, спроба трансценденції і символічного осмислення історичного буття нації у пізній ліриці та в містичному епосі «Золоті Ворота».

У масштабному епосі «Золоті Ворота» увага зосереджена на проблемі національної історії, національного характеру, що втілюється у міфологічній символіці образу Марка Проклятого та його руїнницького гріха. Поет послуговується мовою містких символів ? «Ґраля України», що уособлює трагедійність і жертовність української нації, та символу раю - Золотих Воріт, які повернуться до Києва, коли народ збудує власну державу. В епосі стверджується необхідність шукати в історичній долі зв'язку з власною людською долею, історичне пізнання розуміється в дусі платонівсько-сковородинівської концепції пригадування, самопізнання, вдивляння в себе.

Заперечуючи естетичний досвід попередників з усталеними реалістичними сюжетами, жанрами, риторикою, модерністи прагнули нового, універсального художнього письма, символізації і міфологізації дійсності. Зміст окремих символів допомагала звести у єдину цілісну систему міфологія, сприяючи кодифікації соціально-комунікативного простору в літературі модернізму. Теми, сюжети, образи символісти брали з досвіду культури, народної міфології, універсалізуючи історію, національне буття. Містичний епос В.Пачовського має вагоме значення для історії літератури доби як символістська спроба трансценденції історичного буття на фоні домінуючого ліризму попередніх десятиліть.

У третьому розділі - «Музична переакцентуація мовної практики як спосіб утілення символічного змісту в ліриці В.Пачовського» ? проаналізовано засади появи музичної сугестії у ліриці В.Пачовського як поета-символіста, застосування версифікаційних, інструментаційних, строфічно-композиційних засобів, завдяки яким досягається ефект музичності поезії.

Поезія символізму виходила із прагнення віднайти втрачену формально-змістову цілісність і повноту означування слова (А.Бєлий). Для символістів музика, як мистецтво формальне і асемантичне, була не тільки питанням звукової сторони поезії, але справою її метафізичних якостей. Переважання акустичних характеристик над смисловими, як і спосіб вислову, побудований на еліпсисі, замовчуванні, складних метафорах, символічно-знаковій і міфологічній образності, наближували поезію до «чистої» поетичної форми. Творчість символістів була школою мелодизму (П.Богацький). Акцентована музичність поезії В.Пачовського визнана багатьма критиками, починаючи від І.Франка, М.Євшана, М.Степняка, вона продовжувалась у «кларнетизмі» П.Тичини.

Творчі пошуки В.Пачовського у галузі ритмо-мелодики постають на фоні тенденцій символізму, які виявляються у руйнуванні правильних розмірів, наближенні версифікаційної системи до тонізму, експериментах з вільним віршем тощо. Галицька метрика відчувала як вплив польської та німецької літератур, так і глибинні традиції барокової української силабіки. Метрична система В.Пачовського пов'язана з трьома версифікаційними системами: силабічною, силабо-тонічною та тонічною, вона урізноманітнюється і ускладнюється з виходом кожної нової збірки поета, тому важливо простежити кілька періодів еволюції його вірша.

Тяжіння до народної пісні, зауважене І.Франком у першій ліричній збірці поета «Розсипані перли», виявилось у вишуканих стилізаціях та експериментах на основі народнопісенної силабіки (структурне ускладнення чотирнадцятискладового та восьмискладового вірша ? коломийки та шумки). Мелодизація вірша пов'язана з процесом трансформації народнопісенної та книжної силабіки у силабо-тоніку, яка накладається на відомі силабічні складочисельні схеми, в результаті чого їх метричним відповідником стають хорей і ямб. Сугестіювання здійснюється за рахунок опертя на добре знані семантичні моделі.

У збірці «На стоці гір» В.Пачовський переходить від народнопісенної основи вірша до силабо-тонічних розмірів, урізноманітнюються ритмічні структури поезії, з'являються гетерометричні строфи (різнорозмірні і різновимірні), індивідуалізуються ритмічні схеми у контексті загального тажіння символізму до верлібру, хоч такі спроби не були свідомими (М.Вороний), та освоюються принципи тонічного вірша.

У наступній ліричній збірці «Ладі й Марені ? терновий огонь мій» увага надається класичним трискладникам, серед яких часто зустрічаються дольники. Зменшується роль хореїв і зростає роль ямбів у складі романсу та еротичної лірики символічного змісту, на відміну від патріотичного звучання пізньої лірики з інтонаційним напруженням, властивим декламаційному стилю.

Експерементуючи з метрами, ритмомелодикою, В.Пачовський звертається до рими як до обов'язкового засобу організації рядка і строфи, використовує рими усіх типів і комбінацій, оригінальних завдяки авторським неологізмам, свідомо застосовує прийоми алітераційної техніки. Яскравими особливостями стилю В.Пачовського є імітативна гармонія, символіка і містика звуків. Пошуки внутрішньої форми ведуть до словесного експерименту, що полягає у наближенні слів, різних за значенням, на основі подібності їх з точки зору звукової та морфемної будови.

Строфічна композиція поезії В.Пачовського, виконуючи завдання музичності, пов'язана з народною піснею, романсом, побудована на кільцевому повторі, чому сприяло знайомство з європейською та східною поезією. Використовується принцип жанрового означення поетичних творів на зразок музичних форм («заспів», «інтродукція», «cонати терпіння», «фінал»). Поширеними є нерівнострофічність, астрофізм та явища, що межують з прозою.

Завдяки цим рисам поезія В.Пачовського є помітним явищем у літературі українського символізму, що сягає здобутків тогочасної європейської поезії. Ритмічна організація його вірша відбиває зміни в галузі версифікації, спостерігається використання внутрішніх рим, імітативної гармонії, символіки і містики звуків, застосування вигадливих строф, різнострофічності, наближення до астрофізму, що сприймаються як еквівалент настроєво-символістичний.

Висновки

У Висновках сформульовано основні результати дисертації, присвяченої з'ясуванню специфіки поетичної творчості В.Пачовського.

На основі проведеного в дисертації аналізу можна констатувати багатоаспектність явища українського символізму, розвиток якого позначений неоднозначністю літературно-критичної рецепції, що призвело до невиробленості канону, низької оцінки його естетичних вартостей. Творчість В.Пачовського втілює ознаки символізму як національного феномена, який, поруч з естетичними засадами, відзначався високим рівнем свідомості митців та національним піднесенням.

Український символізм сформувався на основі європейської «філософії життя» та вітчизняної «філософії серця», творчо переосмислював досвід європейських літератур, сповідував ідеї французького передсимволізму та символізму, мав тісні контакти з польською літературою, брав теми і мотиви з фольклору, тяжів до барокової і романтичної поетики. Його підґрунтям була філософія та культурологія Ф.Ніцше, А.Шопенгауера, Р.Вагнера. На відміну від європейського, він сформувався не лише як реакція на вичерпаність культури позитивізму, а як прагнення реформувати національну літературу.

У дискурсі молодомузівців велика увага звертається на символ як засіб вираження неоднозначних, прихованих і містичних сенсів. Символ і сугестія взаємно підсилюють одне одного, сприяють формуванню асоціацій, які скеровують підсвідомість на сприйняття духовно-емоційних сенсів у непрямий спосіб, у їх цілісності і нерозчленованості.

Структурно-семантичний аналіз дискурсу В.Пачовського підтверджує думку про двопланову побудову образу у його творах. У роботі встановлено роль метафори, іронії, персоніфікації у поезії В.Пачовського, що унаочнюють зв'язок зовнішнього-внутрішнього планів образу, проаналізовано ключові символи, які походять з народнопоетичних, релігійних, культурно-міфологічних джерел.

Міфологічна свідомість виражається у розробці і переосмисленні поетом відомих світових релігійно-культурологічних моделей, традиційних для доби символізму міфів, що трансформують модерний індивідуалізм у концепцію світової Єдності, пошуків Ідеалу. На особливу увагу заслуговує конструювання поетом індивідуально-авторського національного міфу України.

Увага до екзистенційних проблем життя і смерті, яскрава еротика як аспект есхатологічного визволення, месіяністична концепція національного буття становлять домінанти поезії В.Пачовського. Спробу трансценденції історичного буття нації і його символічного осмислення демонструє епос «Золоті Ворота».

У роботі розглянуто засади музичної сугестії у символістській ліриці В.Пачовського, зокрема, особливості метро-ритмічної організації його поезії, звукової інструментації вірша, строфічного вираження музичної композиції, простежено здобутки символістської практики віршотворення і її вплив на літературу ХХ ст.

Отже, художньо-естетичні принципи поезії В.Пачовського, трансформація ним поетичної мови засвідчують приналежність до поетики символізму.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.Мушировська Н. Етос особистості у творчості Лесі Українки та проблема української нації в літературі модернізму / Наталя Мушировська // Леся Українка і національна ідея : збірник наукових праць [матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Леся Українка та національна ідея», проведеної 19?20 квітня 1996 року в Острозькій Академії] / за ред. Я.Поліщука та А.Криловця ? К. : Видавництво ім. О.Теліги, 1997. ? С. 94 - 105.

2.Мушировська Н. Народнопоетичні елементи у складі ранньомодерністського дискурсу : поети «Молодої Музи» Богдан Лепкий та Василь Пачовський / Н.аталія Мушировська // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття : матеріали Bсеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника / за ред. проф. М.П.Ткачука. ? Тернопіль : ТДПУ, 1998.? С. 167 - 173.

3.Мушировська Н. Василь Пачовський - поет, історик, громадський діяч / Наталя Мушировська // Українська культура в іменах і дослідженнях : наукові записки Рівненського державного інституту культури / Міністерство культури і мистецтв України, Рівненський державний інститут культури. ? Рівне : [Волинські обереги], 1998. ? Вип.3. ? С. 109-119.

4.Мушировська Н. Метро-ритмічна система поезії Василя Пачовського / Наталя Мушировська // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : збірник наукових праць Рівненського державного педагогічного інституту.- Рівне : РДПІ, 1999. ? Вип. 6. ? С. 94 - 111.

5.Мушировська Н. Музична образність як спосіб утілення символічного змісту в поезії Василя Пачовського / Наталія Мушировська // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : збірник наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету / Міністерство освіти і науки України, Рівненський державний гуманітарний університет. ? Рівне : РДГУ, 2000. ? Вип. 9. ? С. 29 - 40.

6.Мушировська Н. Особливості поетичної системи Василя Пачовського і мовна практика символізму / Наталя Мушировська // Василь Пачовський у контексті історії та культури України : наук. збірник [матеріали Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 120-річчя від дня народження В. Пачовського в Ужгороді та Берегові ] / Ужгородський національний університет, Закарпатське обласне відділення Конгресу української інтелігенції / упорядк. Б. Галас. - Ужгород : Вид-во «Закарпаття», 2001. ? С.137 - 148.

7.Мушировська Н. Національна історія як основа творчих пошуків Василя Пачовського у містичному епосі «Золоті Ворота» / Наталія Мушировська // Український модернізм зі столітньої відстані. Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету [матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Український модернізм зі столітньої відстані» 26?27 квітня 2001 року в Рівненському державному гуманітарному університеті ]. ? Рівне : РДГУ, 2001. ? Вип. 10. ? C. 151 - 165. - (спеціальний).

8.Мушировська Н. Метафоричність як складова символістичного стилю лірики Василя Пачовського / Наталя Мушировська // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: збірник наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету / Міністерство освіти і науки України, Рівненський державний гуманітарний університет / ред. кол. Поліщук Я.О. та ін. - Рівне : Перспектива, 2004. ? Вип.13. ? C. 164 - 174.

9.Мушировська Н. Архітектонічний ключовий символ у творчості В.Пачовського та поетів «Молодої Музи» / Мушировська Наталія // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : збірник наук. праць Рівненського державного гуманітарного університету / Міністерство освіти і науки України, Рівненський державний гуманітарний університет / ред. кол. Поліщук Я.О. та ін. - Рівне : РДГУ, 2007. ? Вип.17. ? С. 90 - 98.

10.Мушировська Н. Іронічний дискурс раннього українського модернізму в ліриці В.Пачовського / Наталя Мушировська // Наукові записки. Серія : Літературознавство / за ред. проф. М.Ткачука. ? Тернопіль : ТНПУ, 2009. ? Вип.28. - С. 110 - 127.

11.Мушировська Н. Квіткова символіка як елемент сецесійного стилю в ліриці В.Пачовського/ Н. В. Мушировська // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Научный журнал. Серия «Филология. Социальные коммуникации». ? Том 23 (62). ? №1. ? Симферополь : Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского, 2010. ? С.106 -119.

Анотація

Мушировська Н.В. Творчість Василя Пачовського у контексті української літератури першої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. ? Київський національний університет імені Тараса Шевченка. ? Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню поетичної творчості В.Пачовського в контексті стильових течій української літератури першої половини ХХ століття, з'ясуванню специфіки поетики його творів у межах формування символістського дискурсу, зокрема, у поетичній творчості об'єднання «Молода Муза». Символізм диференціюється як явище загальноестетичне та історико-літературне, що має філософсько-онтологічне та естетичне підґрунтя і характеризується низкою національних особливостей. На основі порівняльно-типологічного, історико-генетичного, феноменологічного, герменевтичного, міфопоетичного, архетипного підходів у роботі з'ясовано структурно-семантичні особливості дискурсу В.Пачовського в контексті мовної практики символізму, простежено семантику символістських виявів на різних рівнях поетичної структури, розглянуто принцип музичності поезії В.Пачовського як один з домінантних у поезії символізму. Аналіз семантики символістських виявів лірики В.Пачовського дозволяє засвідчити, що його творчість відображає основні тенденції символістського напряму, який формувався в українській літературі означеного періоду слідом за відповідними зрушеннями у європейських літературах, дає можливість окреслення парадигми українського символізму.