Соціально-філософська проблематика романів В. Винниченка 1930–40-х рр.
Дослідження соціально-філософської проблематики та жанрово-стильових особливостей романів В. Винниченка 1930–40-х рр. Місце досліджуваних романів у системі концептуально-стильових пошуків автора. Аналіз проблематики й поетики романів "муженського циклу".
| Рубрика | Литература |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.07.2015 |
| Размер файла | 61,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
ВАРДАНЯН МАРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 821.161.2.09
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНІВ В. ВИННИЧЕНКА 1930-40-х рр.
Спеціальність 10.01.01 - українська література
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Кіровоград - 2010
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник доктор філологічних наук, професор
Марко Василь Петрович,
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, професор кафедри української літератури.
Офіційні опоненти
доктор філологічних наук, професор
Поліщук Володимир Трохимович,
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри української літератури і компаративістики;
кандидат філологічних наук, доцент
Хархун Валентина Петрівна,
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, доцент кафедри української літератури.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.О. Гольник
Размещено на http://www.allbest.ru
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Проза В. Винниченка 30-40-х рр. ХХ століття - яскраве мистецьке явище української культури. Романи цього періоду „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова Заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!” позначені концептуально-жанровими шуканнями, появою нових аспектів соціально-філософської проблематики й типу героя, новим трактуванням та художнім моделюванням дійсності. Ідеї життя, здоров'я, свободи, миру, щастя, які утверджує письменник, визначають гуманістичну спрямованість названих творів. Прагнення В. Винниченка відвернути людство від самознищення і загибелі цивілізації, від втрати окремою особистістю внутрішньої суті та духовних цінностей співзвучні з філософсько-етичними проблемами нашого часу. філософський жанровий роман винниченко поетика
Актуальність теми дослідження зумовлена кількома чинниками. По-перше, у працях Г. Костюка, С. Погорілого, Г. Сиваченко розглядаються окремі аспекти романів В. Винниченка 1930-40-х рр., але творчість цього періоду системно не досліджувалась. Склалася парадоксальна ситуація: романи В. Винниченка періоду третьої еміграції викликають інтерес і водночас залишаються поза активним науковим ужитком. Роман „Вічний імператив” усе ще не надрукований. Його рукопис зберігається за межами України, в Колумбійському університеті США. Роман „Лепрозорій” був надрукований у 1999 році (журнал „Вітчизна”), але окремим виданням не друкувався; „Нову Заповідь” (українською мовою) маємо лише у виданні 1950 року, що давно стало раритетним. Роман „Слово за тобою, Сталіне!” за останні десятиріччя видавався неодноразово, але не був комплексно вивчений. По-друге, слід спростувати стереотипні судження, ніби ці романи не потребують художньо-естетичного аналізу через їхню заполітизованість та одверту тенденційність. Останні романи В. Винниченка справді особливі: у них втілився досвід автора як митця, філософа, політика, який витворив особливий художній світ, де проходять апробацію його улюблені ідеї конкордизму, колектократії; у них акумульовано жанрово-стильові пошуки митця, гідні уважного і всебічного вивчення.
Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах комплексної теми „Аналіз художнього твору” кафедри української та світової літератур Криворізького державного педагогічного університету. Тему роботи затверджено на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол №4 від 02 листопада 2006 р.).
Мета дисертації дослідити соціально-філософську проблематику та жанрово-стильові особливості романів В. Винниченка 1930-40-х років, передбачає виконання таких основних завдань: 1) опрацювати творчість письменника 1930-40-х років у контексті його великої прози; 2) вивчити критичну літературу, присвячену творчості митця; 3) обґрунтувати теоретико-методологічні основи вивчення соціально-філософської проблематики та жанрово-стильових особливостей романів 1930-40-х рр.; 4) визначити місце досліджуваних романів у системі концептуально-стильових пошуків В. Винниченка; 5) проаналізувати особливості проблематики й поетики (провідні жанротвірні чинники) романів „муженського циклу” „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”.
Об'єктом вивчення є романи „муженської доби” „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”, що розглядаються в контексті всієї спадщини В. Винниченка.
Предмет дослідження - соціально-філософська проблематика та жанрово-стильові особливості романів В. Винниченка 1930-40-хрр.
У основу роботи покладено цілий комплекс методів і прийомів. Осягнути художню цінність романів „муженського циклу” сприяє структуралістська концепція багатошаровості художнього твору Ю. Кудрявцева, яка здобула подальшого розвитку в працях В. Марка. Виходячи з її основних положень, у розглянутих творах виділяються рівні змісту (подієвий, ідеологічний, моральний, міфологічний, філософський), через зв'язок яких висвітлюється філософське осмислення загальних проблем суспільства й людини. Порівняльний метод сприяв визначенню спільних художніх і культурних домінант романів В. Винниченка та творів українських і європейських письменників. Метод психоаналізу дав змогу зосередитись на ідентифікації письменника з деякими персонажами, на мотиві „свідома/несвідома” жінка, сублімації як засобу творення утопічних моделей суспільства, на тлумаченні феномену масової психології, картин сновидінь, станів неврозу, на визначенні едіпового комплексу як механізму формування „мужності” „нової людини” та „національної мужності”. Застосування міфопоетичних прийомів сприяло тлумаченню архетипних образів „втраченого раю”, „роду”, визначенню структури та функціональної ролі міфологічних, біблійних, літературних та етнокультурних образів у романах В. Винниченка. Теорія екзистенціалізму сприяла глибшому прочитанню екзистенціальних смислів прози письменника. Ґендерний підхід дав змогу розглянути авторове розв'язання проблеми емансипації жінки.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці вітчизняних і зарубіжних учених з історії української літератури С. Павличко, В. Сулими, Ю. Шереха та ін.; з проблем жанру роману В. Агеносова, Г. Баран, М. Бахтина, Ю. Ганошенка, А. Есалнек, П. Єршова, П. Казаченка, Н. Колощук, Л. Новиченка, Є. Перліна, Лесі Українки; розвідки з проблем концепції людини та шляхів аналізу художнього твору - О. Галича, Г. Клочека, В. Марка; науково-теоретичні праці В. Агеєвої, А. Андрущенка, Р. Барта, М. Бахтина, Т. Гундорової, Н. Зборовської, А. Камю, Е. Касперського, А. Козлова, Ю. Кудрявцева, Ю. Лотмана, А. Нямцу, Ж.-П. Сартра, О. Ткачука, Н. Фрая, З. Фройда, К.-Г. Юнга. Використані роботи винниченкознавців М. Жулинського, Г. Костюка, В. Панченка, С. Погорілого, Г. Сиваченко, В. Солдатенка, П. Федченка.
Наукова новизна та особистий внесок здобувача: у роботі вперше системно досліджуються проблемні й жанрові пошуки В. Винниченка в галузі роману (30-40-х рр. ХХ ст.). Крізь призму новітніх теорій (психоаналізу, ґендерного підходу, міфокритики) вперше прочитується велика проза митця цього періоду. Дається характеристика художньої моделі, в якій утілені соціально-філософські погляди письменника. Уточнюються жанрові номінації романів „муженського циклу”. У реалістично-символічних романах В. Винниченка відбилися його погляди на суспільну атмосферу 1930-40-х рр., що спонукало митця до пошуку нових суспільних моделей. Досліджено своєрідність конфлікту, образів персонажів як носіїв певних ідей; роль діалогів-диспутів, монологів-лекцій як засобів розкриття позиції автора; особливості відкритої композиції романів, місце в них притч, символіко-міфологічної поетики загалом.
Теоретичне значення дисертації. Визначено синтетичний характер форми романів, які поєднують утопійні, антиутопійні, інтелектуальні, психологічні, ідеологічні, політичні, соціально-філософські, авантюрно-пригодницькі жанрові риси. Основними рисами поетики романів „муженської доби” визначено контрастну композицію; ідеалізовані образи; у сюжетобудові втілення власне авторських утопійних прожектів; у розповідній структурі розгортається ідеологічний потенціал персонажного мовлення; загальнолюдський, соціально-філософський характер проблематики. Отримані результати є внеском у розуміння поетики та жанрової специфіки еміграційних романів 1930-40-х рр.
Практичне значення роботи. Результати дослідження дають матеріал для подальшого вивчення творчості В. Винниченка, її жанрової своєрідності та зв'язку з важливими соціально-філософськими проблемами ХХ століття; можуть бути використані при написанні історії української прози 30-40-х років ХХ століття. Дисертаційні напрацювання будуть доречними в навчальному процесі при викладанні вузівського курсу „Історія української літератури ХХ століття”, у спецсемінарах і спецкурсах, присвячених творчості В. Винниченка, при написанні дипломних та магістерських робіт.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в доповідях на щорічній Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006, 2007, 2008); Всеукраїнській науковій ювілейній конференції „Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка” (Київ, 2006); Всеукраїнській науковій конференції „Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2007); ХVІІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 2008). За матеріалами дисертації опубліковано 11 статей, 10 з яких у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Побудова дисертації обумовлена основною метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 203 сторінки, з них основний текст викладено на 186 сторінках. У списку використаних джерел 191 позиція.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано її мету й основні завдання, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет і об'єкт дослідження, окреслено його теоретико-методологічну основу, аргументовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про форми апробації результатів роботи, її обсяг і структуру.
Перший розділ „Історико-літературні та теоретико-методологічні основи дослідження” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Головні аспекти вивчення творчості В. Винниченка” висвітлені питання динаміки творчих поглядів і практики В. Винниченка, віддзеркалення їх у критиці й літературознавстві та рівень наукового освоєння творчості письменника 1930-40-х рр. Дослідження його творчості поділено на дві частини: критика 1903-40-х рр. й літературознавчі праці від 1960 р. до наших днів. Аналіз критичних праць сучасників митця (О. Білецького, М. Вороного, Д. Донцова, М. Євшана, С. Єфремова, М. Зерова, Г. Кончіца, І. Лакизи, А. Річицького, М. Сріблянського, П. Христюка тощо) дав змогу простежити як відобразився у тогочасній критиці рух письменника до романів-утопій 1930-40-х рр. Серед моментів того руху окреслено такі: боротьба зі старим світом / перебудова світу на соціалістичних засадах та ідеї „визволення праці” („Хочу!”), „ощасливлення людства” („Сонячна машина”); пошуки „нової моралі” на принципі „чесності з собою”; гармонійна людина / дисгармонійна людина; діалектика між колективним та індивідуальним началами; взаємозв'язок моралі з питаннями соціально-політичного характеру; міфологічні способи втілення ідеї щастя (проводир-месія, „земний рай” у романі „Сонячна машина”); емансипація жінок („Брехня”). Стверджується, що згодом ці ідеї визріли у соціально-філософську систему, складовими якої є узгодженість слова й діла, взаємостосунки колективного й особистого начал, гармонія з природою, роль жінок як будівничих нового світу, перебудова суспільства. На основі проведеного аналізу пізніших критичних оглядів зроблено висновок про те, що ґрунтовне вивчення романістики В. Винниченка 1930-40-х рр. ще не відбулося. У працях Г. Костюка, С. Погорілого, П. Федченка, В. Панченка, Г. Сиваченко, присвячених вивченню світогляду, спадщині письменника 1930-40-х рр., соціально-філософська проблематика не була об'єктом спеціального дослідження; немає одностайності серед науковців і у визначенні жанрової дефініції романів 1930-40-х рр. Отож, розгляд проблематики та специфіки жанру романів митця цього періоду мислиться нами як шляхи та перспективи подальшого вивчення його художньої спадщини.
У підрозділі 1.2. „Теоретико-методологічні основи дослідження” обґрунтовано специфіку жанру роману, його різновиди та основи літературознавчих методів (психоаналітичного, міфопоетичного, ґендерного підходів, теорії екзистенціалізму), якими будемо користуватися, щоб простежити в романах В. Винниченка ідеї формування нової людина, нової моралі, ідеального суспільства, миру, щастя, єднання людини з природою, що представлені як домінанті в соціальному бутті.
Виходячи з теоретичних положень праць В. Марка, у роботі послуговуємось визначенням жанру як синтетичної форми, в якій акумулюється дія багатьох чинників і завершується пошук моделі світу, найбільш адекватної задумові автора. Аналіз розвідок А. Есалнек, І. Безпечного, Ю. Ганошенка, О. Коваленко, Л. Новиченка дав змогу стверджувати, що роман як жанр має структурну пластичність, здатний до трансформації, не має суворого канону, не належить до „чистих жанрів”. У результаті доведено, що синтетичність жанрової структури визначає внутрішньожанрову типологію романів В. Винниченка (система образів, проблематика, композиція, конфлікт), а також поєднання у творах митця рис соціальної утопії, антиутопії, ідеологічного, філософського, інтелектуального, психологічного романів, що надає творам жанрово-стильової еклектики. Так у підрозділі формулюються методологічні засади дисертації.
У другому розділі „Концептуально-жанрові пошуки В. Винниченка” розглянуто філософсько-етичні погляди письменника 1930-40-х рр. та визначено місце досліджуваних романів у системі його концептуально-стильових пошуків. Установлено, що в „муженський період” (зріз життя митця 1934-1951 рр. у м. Мужені, Франція) В. Винниченко сформував нову світоглядну парадигму. Пошуки морального та соціально-філософського характеру, висунуті періодом 1930-40-х рр. ХХ століття, зумовлювали інтерес митця до проблем перебудови суспільства, його моралі та ідеології, проблеми самовдосконалення людини. Стривожений загрозами світу, небезпекою трагічного кінця цивілізації він створив соціально-філософську концепцію, яку виклав у праці „Конкордизм система будування щастя” (1938-1948 рр.). Стверджується, що формування його соціальної філософії тісно пов'язане з поглядами попередників на приватну власність як джерело зла (французький утопіст Ш. Фур'є), на ідею „надлюдини” (Ф. Ніцше), на шляхи досягнення людством „світлого майбутнього”, на розбудову ідеального суспільства (марксизм), на можливості досягнення вічного миру на землі (І. Кант), на вдосконалення людства способом самовдосконалення людини (Г. Сковорода, Ж.-Ж. Руссо), на модель суспільства, розбудованого на природному виробництві, де працівник є водночас і власником (Ж.-Ж. Руссо), на натурфілософські ідеї та способи позбавлення людини від страждання (Епікур), на життєстверджувальні ідеї про способи існування людини в гармонії з потребами загалу (Ж.-М. Ґюйо). Художник-мислитель прагнув створити таку науку, яка перетворює світ.
Винниченкові ідеї конкордизму, колектократії, питання про „новий ідеал щастя”, „ідеальне суспільство”, „нову соціальну людину”, „нову мораль” знайшли своє художнє вираження в романах „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”, які витримані в спільному стильовому і тематичному ключі та об'єднані дослідниками у так званий „муженський цикл”. Соціально-філософська проблематика цих романів стосується таких соціальних та ідеологічних комплексів, як соціалістична й капіталістична ідеологія, релігія, природа соціальної нерівності, війна і мир, влада і народ, національне поневолення і співдружність між народами, щастя, рівновага, колектив та індивід; сенс людського існування, людське життя як найвища цінність, здоров'я і свобода як цінності. Така проблематика широко представлена в політичних доктринах того часу, підживлюваних загрозою ядерного апокаліпсису.
Розгляд концептуально-жанрових пошуків В. Винниченка дав змогу визначити рух митця до романів-утопій. У результаті з'ясовано, що в романах 1911-1917 рр. („Рівновага”, „Заповіт батьків”, „Божки”, „По-свій”, „Чесність з собою”) письменник прагнув у межах того світу змінити мораль і людину, перетворити світ на „соціалістичному ґрунті”. Автор обирав героями своїх творів інтелігенцію, революціонерів, які міркували над питаннями „нової моралі”, акцентували на морально-етичному аспекті соціалістичної програми. Стверджується, що з часом Винниченкова концепція людини зазнала ґенези. На зміну героям-ніцшеанцям романів 1911-1924 рр. (Вадиму Стельмашенку з дилогії „Божки”, „По-свій”, Мирону Купченку з „Чесності з собою”), які піддавали сумніву модель буття, приходять „культурні герої” (Івонна Вольвен, Панас Скиба), які здатні не лише опозиціонувати світу, а й знайшли способи його гармонізувати. Розчарувавшись у „радянському соціалізмі”, В. Винниченко доходив думки, що „соціалістичний рай” не можливий, а провідники цієї ідеї причетні до розгортання ядерної війни, до створення класової ворожнечі та соціальної нерівності. Тому він запропонував свою концепцію конкордизму як спосіб виходу з глобально загрозливого становища людства.
У розділі схарактеризовано риси індивідуального стилю митця, які виявляються в ідейній змістовності, моральному імперативі, філософській спрямованості, інтелектуальній гротескності, концентрації ідеї в образах, значній ролі ідеалу в художній концепції людини і дійсності, визначеності позиції автора, публіцистичності. На його стилі позначились риси реалізму (зображував кризовий стан суспільних зрушень, застерігав людство від нових помилок, використовував філософську, політичну публіцистику), модернізму (засвоював надбання імпресіонізму, експресіонізму, символізму, створював власний міф про „узгодженість всесвіту” на засадах конкордизму, колектократії). Конкретний аналіз жанрово-стильових особливостей та проблематики романів „муженського циклу” основний предмет вивчення в наступних розділах.
Третій розділ „Проблематика та жанрові модифікації романів „Вічний імператив”, „Лепрозорій” В. Винниченка” складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню проблемних і жанрових пошуків В. Винниченка. У підрозділі 3.1. „Проблема стосунків у системі „колектив-індивід” (роман „Вічний імператив”)” увага зосереджена на характеристиці Винниченкової художньої моделі, в якій утілена ідея акордизму (вічного імперативу), що покликана розв'язати проблему взаємин між колективом та індивідом. Настанова митця на популяризацію цієї ідеї та її апробація активізували такі жанротвірні чинники як композицію, наративні моделі, життєвий матеріал, що посилювало форму соціально-ідеологічного роману. Персонажі твору привнесли в роман багатоголосся ідейно непримиренних наративів та зіткнення позицій, що надало твору рис роману-диспуту. У творі наявні риси фантастичного (екран пам'яті, „радіо-пушка”) та авантюрно-пригодницького (хронотоп дороги, мотив випробування) романів. Композиція твору будується на полеміці з ідеологіями існуючих режимів з позиції авторської концепції перебудови суспільства. Вона складається з викриття тотальної ідеї (антиутопійна ознака роману) й популяризації нової світоглядної системи акордизму, яка покликана повернути людство до природи, узгодити колективні та індивідуальні інстинкти, позбавити світ ворожнечі й панування (утопійні жанрові риси). За рахунок обрамлення й вибору оповідача з майбутнього (носія „історичної пам'яті”) письменник представляє ідею акордизму як прогностично нову модель світу, тим самим через оповідача він утілює ідею віри в краще майбутнє. До подібного принципу композиції („спогади з майбутнього”) звертався і Ю. Яновський у романі „Майстер корабля”, головний герой якого висловлює позицію про відповідальність кожного за майбутнє.
У „Вічному імперативі” персонажі є носіями певних ідей і стоять на протилежних позиціях: професор філософії, акордист Даніель Брен, художник-індивідуаліст Моріс Брен, прихильник фашизму, за колективізм - Поль Брен. Через ідеологічні диспути персонажів твору, експресивно-символічні образи Іванища, Івана автор проводить гіпотезу про витоки невлаштованості соціальної дійсності, які пов'язує з неправильним харчуванням; викриває захисників ідеї „дискордиського” світу комунізм-фашизм-капіталізму та релігію, їхню неузгодженість у різних сферах життєдіяльності, що зумовило перетворення колективу на „жорстокого бога-ідола”, який вимагає страшних жертв від індивіда. Роздумуючи над проблемами соціальної дійсності, озброєння, насилля і панування, соціальної нерівності, В. Винниченко у центр роману ставить не нову для нього проблему стосунків у системі „колектив-індивід”, до якої звертався у творах „Голота”, „Великий молох”. До розв'язання цієї проблеми він підходить з позицій акордизму, індивідуалізму, колективізму, які апробує за рахунок моральних випробувань, ризикованих ситуацій. Митець доводить, як важко втілювати теорію в життя, як трьом носіям соціальної ідеї (Даніелю, Морісу, Полю Бренам) не вдається бути відданими їм до кінця. Проте через саможертовну діяльність Даніеля Брена, самогубство короля Франсуа ІІІ та вчинок Моріса письменник стверджує ідею гармонії інтересів колективу й індивіду, бо це, на його переконання, віковічний закон природи.
За допомогою міфологічного прийому було визначено Винниченкову художню модель Всесвіту. Опозиція космос / хаос визначає біполярність художнього світу його твору: все, що було до геологічної катастрофи, - це первозданний, сакральний світ, золотий вік історії людства. А геологічна катастрофа зруйнувала порядок, внесла хаос, який не завершився до цих пір. Неприйняття світу таким, як він є, неприйняття начал моральної світобудови ідентифікується у літературній традиції з однією з ранніх форм критики релігійних уявлень - богоборством. Такими бачаться герої-богоборці творів Дж. Мільтона „Загублений рай”, Дж. Байрона „Каїн”, У. Годвіна „Мандевіль”. У В. Винниченка не приймають установленого світового розподілу, борються з ним і одночасно заперечують його брати Брени Даніель, Моріс, Поль. Даніель Брен як репрезентант нової світоглядної концепції акордизму зіставляється із Дон Кіхотом, який постає поборником моральних начал і водночас своєрідним Деміургом створеного ним світу. Моріс асоціюється із Мефістофелем, деструктивність якого спрямована на моральні засади недосконалої дійсності. Вони шукають рівноваги для себе і для оточуючого світу. У митця ідеальний світ, космос - це засоби утвердження ідей гармонії людини й природи, ідеального колективу, інтереси якого узгоджуються з індивідуальними; принципів харчування сировиною, розбудови „Ліги щастя на Землі”. Ідея „вічного імперативу” постає авторським міфом про „узгодженість всесвіту”.
До розкодування філософського закону художнього світу письменника ведуть два місткі концепти: „колектив” (вічний імператив) / „Іванище”. Автор критикує Молох, Іванище, як явище, що виникло внаслідок соціального прожектерства - реформування „будучих людей”, про що він пророче застерігав у „Великому Молоху”. Іванище - це збір масових індивідів, людей-маси, індивідів з масовою свідомістю, яких витворили сучасні диктатури (комунізм, фашизм) як об'єкт маніпулювання. Іванище (Молох) - це і негативне ставлення до сучасного колективу, який поглинає особистість, робить її безвольним автоматом; це влада певних елементів, які підпорядковують своїм особистим інтересам інших. „Колектив” же має формуватися з особистостей, а не з безособової маси. В. Винниченко наголошує, що людина, самостійно осмисливши себе і своє оточення, самостверджується, лише узгоджуючи свої потреби з інтересами колективу. Гармонія індивідуального й колективного без насильства - то результат утопійного типу свідомості художника.
У підрозділі 3.2. „Роман „Лепрозорій”: проблема щастя-страждання” проаналізовано Винниченкову ідею конкордизму, що поверне кожній людині втрачену гармонію, стан щастя та домінантні жанротвірні чинники (систему образів, композицію). Щоб зацікавити читача ідеєю конкордизму, письменник урізноманітнював форму її втілення, поєднуючи у своєму творі жанрово-стильові риси романів утопії (гармонія через повернення до природи, розбудова ідеального суспільства), антиутопії (мотив катастрофи), психологічного (внутрішній світ, екзистенціальний конфлікт головної героїні, її моральні пошуки та еволюція), інтелектуального (герої-антиподи як носії ідей), соціально-ідеологічного (критика життя з позиції ідеологічного тезису про досягнення щастя на засадах конкордизму, що визначає відкриту композицію, ідейний конфлікт).
Досліджуючи закономірності розвитку суспільства, висловлюючи ставлення до влади, релігії, моралі, духовної культури, суспільних ідеалів, В. Винниченко у центрі роману поставив проблему щастя-страждання. Головні герої роману Матур та Івонна як „теза” й „антитеза” втілюють авторську концепцію, символізують певні світоглядні позиції: Івонна - образ-ідея, символ нового суспільства на засадах конкордизму; Матур - уособлення віджилого, „дисгармонійного” людства - „лепрозорію”. Викриваючи причини страждання людини, письменник відтворює способи повернення втраченої гармонії, щастя. Відтак в основу композиції закладено протиставлення двох світів: „дискордистського” (побудованого на ідеологіях капіталізму, комунізму й релігії) та „конкордистського”. Акцентуація божевілля, хворобливості сучасного автору світу закладена в назві твору. Семантика назви роману (лепрозорій - медичний заклад, де лікуються хворі на проказу) є симптоматичною для 1920-40-х рр.: „Санаторійна зона” М. Хвильового, „Лепрозорій” В. Винниченка, „Чума” А. Камю - метафори тогочасного світу. У „Лепрозорії” небажаний, демонічний світ (лепрозорій) представлений символічною образністю екзистенціального пекла з богом-тираном, його служителями, жерцями та „сірими кардиналами” (в образі пані Пужероль), які сповідують ненависть, приниження, соціальне рабство, безлад (війни), а лепрозорій, ями-долини, оточені скелястими горами постають як образи мертвого механізму. Сучасне автору суспільство розкривається як світ страждань.
Вихід для „хворого світу” В. Винниченко вбачав у програмі „конкордизму”, прийнявши яку, суспільство досягне стану щастя. Репрезентантом конкордистського світу є головна героїня Івонна Вольвен. Вона постає взірцем досконалої людини й асоціюється з „естетизованою культурою” (код мужності) та „божественною природою” (код природності). Формування коду мужності Івонни простежується з позицій фройдівського психоаналізу - через едіпів комплекс (ідентифікацію з батьком, чоловічим началом). Письменник сконструював тип самодостатньої і сильної жінки, яка почуває себе рівноправною в світі, в культурі, де домінують чоловіки. Її свідомість спроектовано на представників „сильної статі” та їхні культурні позиції. Проблема руйнування патріархальних цінностей, роздуми тогочасної інтелігенції (зокрема В. Підмогильного, М. Хвильового, В. Домонтовича) про кризу маскулінної культури були вельми актуальними вже на початку ХХ століття. Зазирнути в психіку жінки В. Винниченко пробував у своїх ранніх творах, у яких на душах своїх героїнь (Ріни з „Божків”, Труди з „Сонячної машини”, Лесі з „Покладів золота”) він апробував ідеї нової моралі, вільного кохання, шлюбу та моделював образ „нової жінки”. Образом Івонни митець прагнув запропонувати людству нові зразки можливого існування на засадах конкордизму, що розкривається і семантичним кодом природності. Цей код закладений у портретній характеристиці героїні та її способі харчуванні рослинною їжею, що у контексті авторських поглядів є запорукою здоров'я людини, її єдності з природою. На його переконання, зміна способу харчування поставить людей у сприятливі умови, виробить спільність їхніх інтересів.
У романі увага сконцентрована на екзистенціальному конфлікті головної героїні, її шляху до самовдосконалення. У роботі визначено етапи становлення світогляду Івонни, що відповідають теорії екзистенціалізму про осягнення справжнього сенсу існування людини: спокійно-споглядальний, непорозуміння з власним „я”, пізнання та вибір власних вартостей (етап „межової ситуації”) та етап рішучості, впевненості. Через духовне самовизначення Івонни В. Винниченко вирішує сутнісні проблеми людського буття, а способи розв'язання соціальної невлаштованості вбачає у правилах індивідуальної моралі (самовдосконалення людини вдосконалення суспільства). Моральний ідеал автора розкривається через образ Івонни як культурного героя, який об'єднує в одну ідентичність органічний (природа), неорганічний (сонце, комуна) та людські світи. Досліджуючи усі сфери суспільного життя, митець визначає систему цінностей: рівність, добротворення, самопожертва, відповідальність, єдність з природою, життя, здоров'я, щастя, це є смислом і метою існування людського суспільства.
Четвертий розділ „Тематичні коди та жанрові інваріанти романів „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!” складається з двох частин і присвячений аналізу жанрово-стильових особливостей, проблематики двох останніх романів В. Винниченка. У підрозділі 4.1. „Ідеологічні коди роману „Нова заповідь”: мир-війна, життя-смерть” розглянуто ідею колектократії, яка, на переконання В. Винниченка, є мирним способом соціальних перетворень, без крові може бути втілена в життя та схарактеризовано особливості композиції, систему образів. У романі є активізованими такі аспекти: соціально-ідеологічні (конфлікт твору розгортається в полеміці з тогочасними ідеологіями з позиції авторської концепції колектократії), детективно-пригодницькі (інтриги, злочини, перевдягання) та соціально-філософські (міфологічні способи втілення ідеї колектократії, пошуки культурного героя, символіко-міфологічна поетика, відкрита композиція, глобальна проблематика). Композиція твору, підпорядкована руху ідеї, характеризується відкритістю, побудована на принципі контрасту: з одного боку, автор як і творці антиутопій розвінчує тогочасні форми господарювання „приватний капіталізм” та „державний радянський деспотизм”, моделює суспільство, яке роздирають суперечності, в наслідок чого людству загрожує ядерний апокаліпсис, а з іншого, за жанровими особливостями утопій, проектує „новий світ” на засадах колектократії, безконфліктне справедливе суспільство, в якому питання війни навіть не поставатимуть.
У „Новій заповіді” автор моделює ідеологічні диспути між різними соціальними представниками (Жан Рульо - соціаліст, Жак Ленуар - капіталіст, Стовер - капіталіст), які викривають певне соціальне явище: культивування соціальної нерівності, перевагу особистих інтересів членів партії, нереалізованість ідеї рівності й братерства (ідеологами соціалізму); комуністичну мораль, що будується на демагогії, жертвах індивіда в ім'я колективу, пропаганду війни (провідниками комунізму); меркантильність, нещирі наміри щодо ліквідації війни, владу грошей (у представників капіталізму). У тоталітарну, капіталістичну моделі світу закладено код війни, смерті. Детально аналізуючи різні ідеології, їхню мету, засоби й результати перетворень, В. Винниченко прагне переконати, що вони несуть бездуховність, соціальну нерівність, війну, загибель людського життя. Ці способи (комуністичний, соціалістичний і капіталістичний) доводять, що людство у своєму розвитку зайшло в глухий кут. У передчутті катастрофи письменник висловлював ідею колектократії як способу виходу суспільства з кризи. У колектократичну систему він заклав код миру, життя. На відміну від пануючих ідеологій колектократія має іншу основу: не соціальну ієрархію, а рівність; не панування одного над іншими, а єдність; не війну, а мирний шлях перетворень.
Здатним бути рушійною силою творення нового суспільного устрою зображений Панас Скиба, через образ якого митець порушує проблему формування людини нового типу, нової соціальної людини. Герой проходить ряд випробувань, що тяжіють до міфологічного обряду ініціації. Його адаптація не відбувається в змодельованих автором світах, тоталітарному й капіталістичному, з притаманними їм вадами. Скиба не кориться законові ініціації, що пов'язано з небажанням приймати закони „старого світу”. У ситуації вибору: дегуманізуватися, зайнявши пасивну роль, чи перейти на активну культуротворчу позицію, - він обирає друге. Здійснюючи вибір колектократії, герой досягає гармонії у власному світі та відповідає інтересам колективу.
Винниченкова модель світу на засадах колектократії за своєю природою межує з міфом. Актуалізація міфології та утопійного продукування як модерністська тенденція виявляється й у творчості М. Хвильового, Ю. Яновського, У. Самчука, І. Багряного, Т. Осьмачки. У „Новій Заповіді” актуалізується фундаментальна проблема життя / смерті та загострюється проблема віднайдення ідеалу. „Старий світ” (кривава, сталінська / мирна, капіталістична моделі) сіє хаос, а уособленням зла виступають боги-тирани (Сталін) і представники влади, які катують і змушують людей страждати; деструктивність антагонізмів між „ліберальним американським капіталізмом” та „деспотичним російським капіталізмом” закодовано у міфічному двобої Дракона і Святого Юрія. У В. Винниченка атрибутами сталінської культури визначено: „імітацію марксизму” в поєднанні з функціональними категоріями „старої інквізиції” - покарання, доноси, гіпноз; „непохитна віра” не лише в майбутнє, а й у теперішнє в Радянському Союзі; тип нової радянської людини (конформіст, безвольний автомат). Невдоволення такою дійсністю, викликало у митця бажання шукати інші ідеали. Через символічний „едіпів комплекс” синтез „молодим сином” (Скиба, українець) досвіду „батька” (Жан Рульо, француз, носій ідеї колектократії) письменник пропонував засвоювати найкращі способи реалізації свободи реформаторської Франції, орієнтуватися на освічену Європу, а не на деспотію „Радянської Росії”, прагнув зробити продовжувачем культурного надбання цього разу ідеї колектократії українця, тим самим утвердити нову форму мужності, висловити віру у відродження й щасливе існування людської цивілізації.
Врятувати людство від війни - головна ідея В. Винниченка. Осмислюючи один із варіантів миру між Заходом і Сходом, він наголошує, що такий мир ґрунтується на страхові, гонці озброєння. Мир через мир - тільки така ідея придатна для художника-мислителя. Встановлення світової гармонії, миру, а не розбрату можливе шляхом морального удосконалення людини і суспільства, за рахунок утілення колективної власності й суспільного устрою „колектократії”, що будується на засадах справедливості, свободи, життя.
У підрозділі 4.2. „Національне визволеннясвітова гармонія як центральна проблема роману „Слово за тобою, Сталіне!” проаналізовано домінантні жанротвірні чинники роману (композицію, викладову форму, систему образів), проблеми нації та міжнародного порядку в ідеологічному, моральному, міфологічному, філософському вимірах. В останньому романі В. Винниченко продовжував апробувати ідею колектократії, розгортаючи сюжет на теренах Радянського Союзу. Розвінчання тоталітарної ідеології та настанова на популяризацію власної ідеї колектократії, що активувало роль конфлікту, позначилось на системі образів (через кожного персонажа розкривається певне соціальне явище), визначеності позиції автора, викладовій формі (третьоособовий наратив), використанні в тексті документів, публіцистичної гостроти, все це дає підстави відносити „Слово за тобою, Сталіне!” до жанрової модифікації ідеологічного роману. Водночас осмислення митцем глобальних проблем (виживання людської цивілізації, встановлення світової гармонії) і глибинних пластів духовного життя українського народу, перевірка ідеї „чесності з собою” та колектократії символіко-міфологічною поетикою (легенда про Юдиту й Олоферна, біблійні образи Марії, Іуди, пекла / раю, метафоричний бунт проти людського суспільства) визначають ознаки соціально-філософського роману. Його структура подібна до структури трактату „Конкордизм”, обидві речі будуються на протиставленні: одна позиція передбачає засудження й викриття соціально-політичних систем, зокрема вад радянського суспільства, побудованого на утопії „комунізму”, що зближує твір В. Винниченка з романами-антиутопіями (Є. Замятіна „Ми”, Дж. Орвелла „1984”); друга дає перспективу людству за рахунок ідеї колектократії, яка тяжіє до утопій.
Тема роду, родинності як запорука збереження української нації, її духовності та ментальності активізується в творчості митців слова в межових суспільних ситуаціях. Трагедію нації, а водночас сподівання, що український рід не буде знищено, а Україна здобуде свою власну державність, втілено у творах „Вершники” Ю. Яновського, „Україна в огні” О. Довженка, „Сад Гетсиманський” І. Багряного, „Ротонда душогубців” Т. Осьмачки. У романі В. Винниченка події розгортаються навколо родини Іваненків, проблема роду яких розкривається як вплив „імперії-асимілятора” на національний характер колонізованого. Духовне нищення особистості через нехтування родинними цінностями стає трагедією нації - така позиція автора. Через образи членів родини порушуються проблеми, які відтворюють духовну атмосферу в СРСР 1940-х рр., моральне становище українців: зрада / спокута (Євген, священик, алюзії Іуди, Нерона), відчуження індивіда від своєї спільноти, зречення роду та конформізм (Леонід, символічні деталі „пушкінсько-кучерява голова” та зміна прізвища на Іванов), психічне нищення особистості, формування неврозів (Катерина Семенівна), моральності та „натягування масок” (Сергій Іваненко, символічний образ „хитрої мишки”), збереження роду як запоруки української державності, відданість національній ідеї (Марко, через його лист до братів висловлено психоісторію нації), проблема формування українця нового типу та самопожертви (Маруся, біблійний образ Юдити).
В. Винниченко разом із У. Самчуком („Марія”), В. Баркою („Жовтий князь”), Т. Осьмачкою („План до двору”), І. Багряним („Сад Гетсиманський”) викривали радянську систему, яка приховує правду про соціальну дійсність за „Залізною Завісою”, через образи й ситуації порушували проблеми голодомору 1933 року, масових репресій, геноциду, насильної колективізації. Картини життя в досліджуваному романі подано в символічно-ідеологічному плані: людей зображено як „гвинтиків велетенської державної машини у ході”. За рахунок сюжетної лінії Степана Іваненка автор викриває соціальне становище українського народу (символічний образ „термітів” - невдоволених людей) та влаштовує обговорення ідеї колектократії серед різних прошарків суспільства (профспілкового лідера Микити Горигори, урядовця Семена Семеновича Строганова, робітників, шахтарів, селян). Ідея колектократії висувається як мирний спосіб перетворень у розгорнутій публіцистичній доповіді Дев'ятого.
Деміфологізуючи радянську модель суспільства, В. Винниченко прагнув знайти інші цінності для утвердження української нації й спасіння людської цивілізації від знищення. Маруся постає своєрідним образом-ідеєю, в якому символічно поєднуються перспективи національного визволення й встановлення світової гармонії. За допомогою символічного едіпового комплексу розкрито становлення елітарної свідомості, формування мужності Марусі, яка засвоює досвід архетипного національного батьківства (Т. Шевченка). Європейська освіченість та опертя на національні традиції є запорукою відродження нації, появи нових українців, здатних збудувати нову державу. Формування символічної національної мужності розв'язується через пошуки „батькового коду мужності українського характеру” (Н. Зборовська). Сталін проектується як „чужорідне батьківство”, носій варварства, що формує особистість-маргінала (Леонід, Вася Сємєчкін). На противагу сталінсько-ленінському Т. Шевченко постає уособленням архетипного національного батьківства, носієм еллінства (українства, аристократизму), законодавцем і батьком державності, переймаючи досвід якого, „сини” формують мужній характер, що має призвести до розбудови власної Державності. Осмислюючи національні виміри буття й існування людини, В. Винниченко засуджував поневолення українців тоталітарною системою, вбачав у ідеї колектократії спосіб національного визволення, відродження нації як цінності суспільного устрою. Разом з тим загроза знищення людської цивілізації, що виникла внаслідок розгортання „холодної війни” між США і СРСР, мала зникнути, бо в ідеї колектократії невтомний письменник-борець вбачав шлях до світової гармонії.
ВИСНОВКИ
У Висновках узагальнено основні результати дослідження. У дисертації осмислена художня модель, у якій утілені соціально-філософські погляди В. Винниченка й уточнено жанрові номінації романів „муженського циклу”. По-перше, встановлено, що „муженська доба” особливий період у особистому житті й у творчості письменника. Невдала політична кар'єра, розчарування в „комуністичних” доктринах, непорозуміння з еміграційним оточенням й радянським урядом, вимушена ізоляція, невлаштоване особисте життя, ці факти біографії стали чинниками філософських рефлексій митця, його світоглядно-ментального рівня. Винниченкова енергія соціального творення виявилась не реалізованою й вилилась у моделі буття. У цей час він створює власну модель світоустрою, яку викладає в соціально-етичній праці „Конкордизм”, а пошуки художнього вираження цієї моделі митець здійснював у романах „Вічний імператив”, „Лепрозорій”, „Нова заповідь”, „Слово за тобою, Сталіне!”. Перебудова суспільства, як основна тема цих творів, модифікується у світоглядні позиції „акордизму” як системи, що не припускає панування, „конкордизму” як системи життєвих правил, що зроблять людство щасливим, „колектократії” як справи миру на землі в часи загрози ядерного знищення людства. Такими були авторські пошуки універсальних моделей людського існування.
По-друге, з'ясовано, що романи письменника 1930-40-х рр. важко охопити одною дефініцією. Встановлено, що домінантними є жанрові форми ідеологічного, утопійного, соціально-філософського романів. Ставлення В. Винниченка до ідеологій комунізму, капіталізму, релігії та авторська настанова на популяризацію концепції „конкордизму” активізували форму соціально-ідеологічного роману. Це визначило роль конфлікту, діалогів-диспутів, розгорнутих монологів-лекцій, гострий публіцистичний відтінок думки. Висунення на другий план питань побутового характеру, осмислення перспектив долі планети, увага до корінних тем сучасного буття, роздуми про соціальний та духовний прогрес суспільства активізували форми соціально-філософського роману, а відтак і відкритість композиції, використання притч, символіко-міфологічної поетики. Змалювання „героїв-взірців”, ідеалізація їхніх рис та „прийдешньої” дійсності надали творам рис утопійного роману.
По-третє, встановлено, що у творах „муженської доби” письменник зосереджується на пошуках способів задоволення інтересів людини як такої, осмислює загальнолюдські цінності, порушує проблеми щастя, „ідеального суспільства”, „нової соціальної людини” та „нової моралі”, що в комплексі складають фундаментальну проблему соціальної філософії „людина і суспільство”. Твори В. Винниченка цього періоду розкриваються у контексті цінностей, сповідуваних автором. Ідеальними для митця були свобода, рівність, здоров'я, мир, життя, узгодженість. У формі контрасту він подає дві моделі світу дисгармонійну / гармонійну, протиставляє дві ідеї небажану (пекло) / бажану (рай), моделює образи героїв-ідеалів. Через те код романів „муженського циклу” охоплює сферу суспільних цінностей, сфокусованих на образах ідеалу - ідеальний керманич, нова людина, гармонійні стосунки особистості з колективом, узгодженість світів людини і природи, ідеальний суспільний устрій, мир і злагода.
По-четверте, романи пізнього періоду творчості В. Винниченка засвідчують його інтерес до суспільних процесів у країнах капіталізму й соціалізму, до кризи людської цивілізації загалом. Відійшовши від революційної практики, він переніс свої інтенції в духовну сферу. Сповідуючи утопійні ідеї перебудови світу, митець пропонував шляхи виходу із кризової ситуації, усунення війни як засобу розв'язання конфліктів, становлення соціально справедливого суспільного ладу, що ґрунтується на свободі, рівності, узгодженості інстинктів особистості й інтересів колективу, досягнення кожним омріяного щастя такою була мета художніх проектів автора. Для втілення таких масштабних проектів В. Винниченко використав цілий спектр художніх засобів. Силою таланту він зумів наситити свою велику прозу 1930-40-х рр. багатьма новаторськими конструктами, що робить її помітною в романному потоці ХХ століття.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Варданян М. В. Художнє втілення соціальних і морально-етичних проблем у романі В. Винниченка „Слово за тобою, Сталіне!” / Марина Варданян // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. Вип. 25 / [редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К. : Акцент, 2006. С. 336-343.
2. Варданян М. В. Художня інтерпретація проблеми щастя у романі В. Винниченка „Лепрозорій” / М. В. Варданян // Таїна художнього тексту : зб. наук. праць. - Вип. 7 / [редкол.: Н. І. Заверталюк (наук. ред.) та ін.]. Дніпропетровськ : Пороги, 2007. - С. 254-262.
3. Варданян М. В. Специфіка художнього вираження соціального ідеалу в романі В. Винниченка „Нова заповідь” / Марина Варданян // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. Вип. 27 / [редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К. : Акцент, 2007. .
Подобные документы
Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.
дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013Новаторство творчого методу Вальтера Скотта, основна тематика його романів, особливості використання метафор. Загальна характеристика роману В. Скотта "Айвенго": проблематика даного твору, роль та значення метафори у відтворенні історичної епохи.
курсовая работа [55,3 K], добавлен 20.07.2011Ознайомлення із коротким змістом сюжетних ліній романів "Американський психопат" Елліаса та "Раби Майкрософта" Коупленда - розповідей про жертв сучасного світу та особливостей морально-психологічного погляду людства. Відгуки літературних критиків.
реферат [18,0 K], добавлен 16.12.2010Проблема "американської мрії", її вплив на долю людини. Зміна Гетсбі в процесі досягнення "мрії". "American dream" для Діка Дайвера. Становлення героїв Фіцджеральда в порівнянні з героями "кодексу" та Достоєвського. Порівняння двох романів Фіцджеральда.
реферат [28,4 K], добавлен 18.05.2012Поетика та особливості жанру історичного роману, історія його розвитку. Зображення історичних подій та персонажів у творах В. Скота, В. Гюго, О. Дюма. Життя та характерні риси особистості правителя-гуманіста Генріха IV - головного героя романів Г. Манна.
курсовая работа [53,7 K], добавлен 06.05.2013Життєвий шлях та творчість письменника Еміля Золя, його вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Започаткування філософської концептуальності і публіцистичності у літературі, розробка прийомів монтажу та створення нового типу романів.
презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2011Життя і творчість Джозефа Редьярда Кіплінга - визначного новеліста, автора нарисів та романів, який отримав Нобелівську премію за "мужність стилю". Дослідження основних напрямків у творчості письменника. Визначення теми та представлення героїв віршів.
курсовая работа [58,5 K], добавлен 04.11.2011Короткі відомості про життєвий та творчий шлях Гі де Мопассана - одного із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX ст., автора новел і романів, послідовника Бальзака та учня Флобера. Поява перших перекладів його творів українською мовою.
доклад [25,9 K], добавлен 23.09.2014Коротка характеристика, стилістичні особливості та характерні риси сюжету найвідоміших повістей і романів Ю. Яновського: "Байгород", "Майстер корабля", "Вершники", "Чотири шаблі". Дух визвольної боротьби українського народу - основна тема творів автора.
реферат [35,3 K], добавлен 24.01.2011Життєвий та творчий шлях Франца Кафки - видатного австрійського письменника, одного із фундаторів модерністської прози. Літературна спадщина автора. Історія написання та зміст романів "Замок" і "Процес"; специфіка жіночих образів у даних творах.
курсовая работа [55,5 K], добавлен 03.10.2014
