Художнє втілення ґендерних проблем у творчості Сильвії Плат та Оксани Забужко

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Художнє втілення ґендерних проблем у творчості Сильвії Плат та Оксани Забужко

Актуальність теми дослідження і стан її наукової розробки

гендерний плат забужко прозовий

Вибір теми зумовлений тим, що наприкінці 90-х років ХХ століття в українському літературознавстві виокремився якісно новий підхід до літературної інтерпретації, пов'язаний з історичними змінами в суспільному житті та устрої, з потребою модернізації академічного літературознавства. Українська критична думка активно долучилася до європейських та світових процесів і серед інших теорій та практик актуалізувала також західні феміністичні та ґендерні студії. Зміни глобального масштабу, пов'язані з кризою патріархальної парадигми мислення та фалогоцентричних культурних установок і кодів, з усвідомленням неефективності ґендерно асиметричної побудови суспільства, зумовили потребу переосмислення жінками-авторками власного екзистенційного досвіду та видозміни конвенційної буттєвої парадигми. Подібні трансформації відобразилися передусім у новітній жіночій літературі. Так, американська письменниця С. Плат, спираючись на західні феміністичні здобутки, змінила у своїй творчості звичну перспективу бачення ролі жінки в суспільстві, тим самим кинувши виклик патерналістському дискурсові. Поетична та прозова спадщина авторки стала предметом дослідження американських критиків А. Альвареса, Л. Амеса, К. Бренан, К. Брітцолакіс, Е. Ейрд, С. Лерер, М. Перлоф, Дж. Розенблата, Д. Холбрука, а у вітчизняному літературознавстві - Т. Денисової, О. Забужко, Л. Тетеріної, К. Шахової, М. Шимчишин та ін.

Західні феміністичні та ґендерні студії залишили свій рецептивний слід і в українському літературознавстві, насамперед завдяки розвідкам С. Павличко. На сучасному етапі ґендерна теорія є надзвичайно актуальним інструментом аналізу творчості найновішої генерації українських авторок. Безсумнівно, серед останніх Оксана Забужко посідає чільне місце. Авторка, внаслідок аперцепції феміністичних та ґендерних ідей у творчості С. Плат, чи не вперше в новітній українській літературі торкнулася питання ґендерного дисбалансу на українському пострадянському просторі, а також підняла проблему жінки-авторки сьогодення. У сучасній критичній думці ґендерний аспект прозової та поетичної творчості О. Забужко досліджують В. Агеєва, Є. Баран, Г. Біберова, Я. Голобородько, Т. Гундорова, Н. Зборовська, Н. Монахова, І. Стешин (у компаративному зіставленні з прозою А. Картер), Л. Таран, Т. Тебешевська-Качак, Г. Улюра, С. Філоненко та ін.

Ґендерна проблематика у творах згаданих вище української та американської письменниць ще не була об'єктом окремого компаративного вивчення у вітчизняному літературознавстві (відзначимо тільки дослідження А. Пермінової, яка розглядає поезії С. Плат у перекладах О. Забужко). Підставою для подібного аналізу є генетичні чинники і типологічні збіги на ідейно-тематичному та поетикальному рівнях, а також споріднена художня реалізація й трансформація ґендерних інтенцій у поезії та прозі досліджуваних письменниць. Типологічне зіставлення дає змогу не тільки здійснити гетерогенний аналіз поетичної та прозової спадщини на проблемно-тематичному рівні, а й виокремити споріднену магістральну концепцію егалітарної моделі міжстатевої взаємодії та спільну візію нового дуалістичного буття жінки як особистості і як деміурга, творця власного дискурсу та нових текстуальних значень. Ґендерний дисбаланс як проблема є художньою вертикаллю в творчому осмисленні письменницями локуса жінки в античному та сучасному патріархальному суспільстві.

Творчість С. Плат та О. Забужко доцільно розглядати у порівняльному аспекті для глибшого дослідження американського контексту поетично-прозового доробку О. Забужко й актуалізації рецептивних аспектів американської та української сучасної літератури.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі світової літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника як частину комплексної теми “Літературний процес та творча індивідуальність письменника: компаративний аспект”. Тему дисертації затверджено координаційною радою Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України “Класична спадщина і сучасна художня література” (протокол №1 від 19 лютого 2009 р.).

Мета дисертації - дешифрувати ґендерну проблематику і специфіку її художнього втілення в поетичних та прозових творах С. Плат та О. Забужко крізь призму компаративного аналізу, враховуючи при цьому суспільний та культурно-історичний контекст другої половини ХХ - початку ХХІ століття. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

- здійснити теоретичний синтез української феміністичної думки та західних (американських, європейських) феміністичних та ґендерних теорій;

- дослідити рівні генетичних та типологічних збігів поетичної творчості С. Плат та О. Забужко (світоорієнтаційні, тематичні, образні, архетипні), вивчити ступінь їх спорідненості та ідейно-естетичну самоцінність;

– розглянути у порівнянні провідні ідейно-естетичні та тематичні рівні романів “Під ковпаком” С. Плат та “Польові дослідження з українського сексу” О. Забужко з урахуванням суспільно-культурних та національних особливостей;

– проаналізувати концепцію жінки-творця в романах американської та української письменниць та своєрідність її художнього вираження;

- дослідити художньо-стильові подібності й відмінності поетичних та прозових творів С. Плат і О. Забужко.

Об'єктом дослідження є роман “Під ковпаком”, збірки поезій “Аріель”, “Зимові дерева”, “Колос”, “Збірка віршів” американської письменниці та лауреатки Пулітцерівської премії Сильвії Плат, а також роман “Польові дослідження з українського сексу”, збірки поезій “Автостоп”, “Диригент останньої свічки”, “Новий закон Архімеда” лауреатки Поетичної Премії Global Commitment Foundation, а також Департаменту культури м. Мюнхена, кандидата філософських наук Оксани Забужко.

Предметом дослідження є художня реалізація ґендерної тематики та проблематики в поетичних та прозових творах С. Плат та О. Забужко, зумовлена специфічними авторськими феміноцентричними поглядами на явища ґендерної асиметрії в суспільстві.

Теоретико-методологічна основа дисертації. Методика цього дослідження ґрунтується на принципах генетичного, порівняльно-типологічного, ґендерного аналізу. Дисертація виконана, виходячи з теоретичних засад компаративістики в працях Р. Гром'яка, А. Діми, Д. Дюришина, Ф. Жоста, Е. Касперського, В. Матвіїшина, Д. Наливайка, І. Неупокоєвої, Б. Реїзова та ін. Порівняльний метод охоплює синхронний та діахронний зрізи аналізу. У дослідженні широко застосовуються здобутки теоретиків феміністичних та ґендерних концепцій - С. де Бовуар, Ю. Крістевої, Л. Ніколсон, російського дослідника С. Ушакіна, українських учених - В. Агеєвої, М. Богачевської-Хом'як, Т. Гундорової, С. Павличко, теорії „жіночого письма” Л. Таран, Г. Улюри, Е. Шовалтер. У ході архетипного аналізу поезій досліджуваних письменниць залучено елементи теоретичних концепцій Е. Ноймана, А. Нямцу, Ю. Лотмана, С. Пригодія, Н. Фрая, К.Г. Юнга. До методологічної бази включено праці з психоаналізу Р. Джонсона, К.-П. Естес, А. Менегетті. Дисертантка враховує елементи герменевтичного, рецептивного, постструктуралістського підходів до інтерпретації літературних творів (Г.-Г. Гадамер, Ж. Дерріда, В. Ізер) та концепції „відкритого” твору У. Еко.

У роботі застосовуються наступні методи: систематизації та класифікації (з метою теоретичного узагальнення феміністичних течій в Україні та оцінки стану розробки ґендерної проблематики в українському літературознавстві); порівняльний (для типологічного та генетичного зіставлення творів досліджуваних письменниць в діахронному зрізі); культурно-історичний (при введенні творчості досліджуваних авторок в історико-культурний та літературний контекст); біографічний (зв'язок романів письменниць з їхньою біографією); психоаналітичний (функціонування архетипів у творах, аналіз суспільних чинників у характеротворенні головних персонажів); описовий; поєднані методи аналізу й синтезу (проаналізовано типологічні й контактно-генетичні сходження на мікро- та макроструктурному рівнях, на основі яких відбувається синтез окремих ідей).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняному літературознавстві цілісно й системно проведено компаративне дослідження поетичного та прозового доробку С. Плат та О. Забужко через призму ґендерного аналізу. У науковий обіг введений значний обсяг зарубіжного матеріалу: щоденники, кореспонденція, не перекладені ще українською мовою поетичні твори та роман “Під ковпаком” С. Плат, критичні праці про творчість письменниці.

Практичне значення отриманих результатів полягає в поглибленні досліджень про розвиток ґендерних студій в літературознавстві та про творчість С. Плат та О. Забужко, в можливості подальшої їхньої наукової розробки в загальних вузівських курсах із сучасної української та американської літератури, із феміністичних та ґендерних студій, теорії літературної критики, при укладанні підручників та посібників з проблем сучасної американсько-української компаративістики, при підготовці спецсемінарів із ґендерної тематики, у подальших наукових розвідках про ґендерні проблеми крізь призму компаративного дослідження, під час написання курсових, бакалаврських, дипломних і магістерських робіт; результати наукового дослідження можуть бути використані в роботі громадських організацій та ресурсних ґендерних центрів.

Апробація дисертації здійснювалася під час її обговорення на кафедрах світової літератури та української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №2 від 29.09.2009 р.), а також на Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми сучасної компаративістики” (Бердянськ, 2007), Міжнародній науковій конференції “Криза теорії” (Чернівці, 2007), Всеукраїнській науковій конференції “Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології” (Тернопіль, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми філології та американські студії” (Київ, 2008), Всеукраїнській науковій конференції “Ґендерні дослідження у філологічних науках” (Запоріжжя, 2008) та щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2007, 2008, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 9 публікаціях, 7 з яких уміщено у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації одноосібні.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який нараховує 218 позицій. Загальний обсяг дисертації - 204 сторінки, з них основного тексту - 180 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, ступінь дослідження, вказано мету, основні завдання, об'єкт та предмет наукового аналізу, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретико-практичну цінність роботи, подано відомості про апробацію дисертації.

У першому розділі “Історико-теоретичні аспекти розвитку американських та українських феміністичних студій” проаналізовано історію розвитку європейського та американського феміністичного руху та ґендерних студій, а також еволюцію емансипаційного руху в Україні. У підрозділі 1.1. “Основні етапи розвитку європейського та американського феміністичного руху” подано основні етапи зародження та розвитку феміністичного руху та феміністичної думки в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки. Виявлено, що феміністичний рух виник як опозиція до маскулінної структури міжстатевих стосунків та як виклик жорстким стереотипним культурним кодам, згідно з якими жіноче начало стійко асоціюється з іманентністю, пасивністю, деструктивністю, тоді як чоловіче начало корелюється з поняттями трансцендентності, активності та творчості. Початково існуючи як соціально-політичний рух жінок за свої політично-громадянські права, фемінізм згодом набув соціокультурного сенсу. Із початком „другої хвилі” фемінізму в 60-х роках ХХ ст. (родоначальниця - С. де Бовуар) актуалізувалася концепція андрогінності, що полягала в потребі чіткої диференціації обох статей та негації статевої дискримінації. З появою радикального руху (теоретики - А. Дворкін, Е. Річ, Ш. Файєрстоун) предметами стають жіноче тіло та сексуальність, інститут материнства та шлюбу як основного джерела пригнічення жінки в суспільстві.

З'ясовано, що фемінізм як рух поступово виокремився в соціально-теоретичний та науково-практичний напрямок, що обґрунтував доцільність симетричного взаємофункціонування статей. При цьому плюралізм феміністичних течій та ідей сприяв тому, що наступні теоретики фемінізму критикували фундаментальні феміністичні положення своїх попередників і висували нові концепції та теорії.

Підрозділ 1.2. “Ґендер та ґендерні студії: становлення, розвиток, дефініції” ознайомлює з наступним етапом розвитку феміністичної думки - появою провідної концепції ґендера. Категорія ґендера виникла на позначення соціокультурної статі, на відміну від статі біологічної, та означила соціальні патерни та рольові очікування щодо статей в межах ґендерно асиметричного суспільства та патріархального порядку. Проаналізовано та встановлено різницю між попередніми феміністичними та новітніми ґендерними студіями. Опираючись на постулати українських дослідників І. Головашенка, О. Іващенко, Н. Лавріненко, Н. Мельник, Т. Мельник, С. Павличко, М. Свідла, Г. Улюри, російського теоретика Н. Абубікірової, дисертантка синтезувала, що ґендерний підхід, на відміну від попередніх феміністичних практик, фокусується на аспекті незалежності індивіда, презентації кожної індивідуальності, заперечуючи при цьому константні характеристики, закріплені за поняттями „маскулінне” та „фемінне”. Феміністичний підхід зосереджується на функціонуванні жіночої компоненти в усіх сферах соціального життя, тоді як основне завдання категорії ґендера - осмислити категорію відмінності, акцентувати увагу на соціокультурному аспекті міжстатевої взаємодії у суспільстві. Концепція ґендера екстраполювалася і на літературознавчу науку, поставивши проблему жінки-читачки патерналістського дискурсу та жінки-авторки, творця власного дискурсу. Дисертантка встановила, що ґендерний аналіз літературних творів дозволить читачеві усвідомити весь об'єм психологічних проблем у взаємовідносинах між статями, змусить його обміркувати позицію „Іншого” та сприйняти художній світ в усьому його плюралізмі й багатоаспектності. Ґендерний підхід надає термінологічний інструментарій та уможливлює подальше дослідження творчості С. Плат та О. Забужко в площині компаративістики.

У підрозділі проаналізовані здобутки американської феміністичної критики, зокрема феміністичної теорії читацького відгуку, у якій ґендерний фактор став наріжним для інтерпретації творів. Особливим етапом у розвитку американських феміністичних студій, починаючи із середини 1980-х років, стала концептуалізація понять мультикультуралізму та множинності жіночої ідентичності (у творчості таких письменниць, як Майя Анджелоу, Тоні Кейд Бамбара, Полі Маршалл, лауреата Нобелівської премії Тоні Моррісон) та поява нової генерації письменників-мінімалістів (Енн Бітті, Енн Тайлер), які у річищі реалізму зосередились на проблемах людських взаємовідносин та вивели на авансцену дилему сім'ї.

Розвиток української феміністичної думки став предметом дослідження підрозділу 1.3. “Дискусійне поле навколо феміністичної думки в Україні”, де розглянуто становище жінки від часів Київської Русі й до колапсу Радянського Союзу.

Указано, що на західноукраїнських теренах, завдяки їх відносній автономії доступ до здобутків європейської культури був вільніший, що створило сприятливі умови для розгортання боротьби жінок за свої політичні права. Відзначено, що з 60-80-х років ХІХ століття фемінізм почав існувати як свідома інтелектуальна течія, яка мала громадянсько-політичну спрямованість в контексті української національно-визвольної ідеї.

Fin de siиcle відзначався зміною естетичної та культурно-історичної парадигми, появою нової модерної платформи, що була нерозривно пов'язана з питанням національно-культурного самовизначення. У Західній Україні період зламу століть ознаменований громадською та літературною діяльністю Наталі Кобринської, Ольги Кобилянської, Климентини Попович, Євгенії Ярошинської, а в Наддніпрянській Україні - Михайла Драгоманова, Олени Пчілки, Лесі Українки. Змінюється й тенденція до трактування жіночих образів у літературі з урахуванням ґендерної проблематики в творчості таких авторів, як Христя Алчевська, Б. Лепкий, В. Стефаник, Леся Українка, І. Франко, Г. Цеглинський, Любов Яновська, М. Яцків.

У підрозділі висвітлено неоднозначне ставлення дослідників до питання ґендерного паритету в радянській системі. На відміну від європейської та американської суспільної моделі, радянська жінка мала однаковий з чоловіками доступ до освіти, науки, культури, професійної діяльності. К. Корсак, І. Курило відзначають факт жіночого рівноправ'я в тогочасному суспільстві. М. Богачевська-Хом'як, О. Маланчук-Рибак, С. Полєніна, В. Пєрєведенцев обстоюють думку, що, незважаючи на забезпечення урядом формального паритету, жіноча ідентичність все ж була дискримінована обмеженням автономності, відсутністю артикуляції власне жіночих проблем. З колапсом Радянського Союзу залишилися не вирішеними питання ефективної ґендерної ієрархії за нових умов.

Дисертантка представила власну класифікацію феміністичних течій у сучасній Україні, серед яких провідні - ліберальна та національно-патріотична. Зазначено, що, незважаючи на неоднозначне ставлення українських науковців та письменників до фемінізму та ґендерних студій, ці явища найактивніше розвиваються в науковій сфері. Українських письменниць кінця ХХ - початку ХХІ століття (серед яких Оксана Забужко, Теодозія Зарівна, Ніла Зборовська, Світлана Йовенко, Світлана Касьянова, Євгенія Кононенко, Оксана Луцишина, Софія Майданська, Валентина Мастерова, Світлана Матвієнко, Марія Матіос, Галина Пагутяк, Галина Паламарчук, Любов Пономаренко, Людмила Тарнашинська та ін.) дисертантка поділяє на свідомих та несвідомих послідовниць феміністично-ґендерних ідей, які у своїй творчості відображають ліберальні, соціально-психологічні, постколоніальні аспекти феміністичних та ґендерних студій.

Другий розділ “Ґендерна проблематика та філософсько-естетична різновекторність поезії Сильвії Плат та Оксани Забужко” присвячено аналізові проблемно-тематичного та філософсько-естетичного зрізу поезій американської та української письменниць із метою виявлення контактно-генетичних та типологічних збігів і відмінностей. У підрозділі 2.1. “Жіночі архетипи в поезії Сильвії Плат та Оксани Забужко” проведено аналіз жіночих літературних та історичних архетипів у компаративному ключі. На основі досліджень архетипів Р. Грейвса, М. Еліаде, Ю. Лотмана, А. Нямцу, Н. Фрая, К.-Г. Юнга та архетипних концепцій К.П. Естес, Р. Джонсона виявлено діалогічну та комунікативну природу літературних архетипних образів у творчості С. Плат та О. Забужко (Клітемнестра, Медея, Персефона, Попелюшка та історична постать Рогніди). Типологічні та контактно-генетичні сходження архетипних образів у поезії С. Плат та О. Забужко виявляються на рівнях ідейно-тематичної близькості. Архетипні образи Клітемнестри, Медеї, частково Персефони та історична постать Рогніди акумулюють у собі характеристики фатальних жінок. Визначено типологічно споріднену магістральну тему - диспаритетність ґендерної презентації у фалогоцентричному суспільстві. Уведення в художній простір цих архетипних постатей має на меті проаналізувати ґенезу становлення сильної жіночої особистості за умов патріархальної парадигми мислення від античних часів і до сучасності. Авторська інтенція полягає в тому, щоб здійснити докорінне перепрочитання образів фатальних жінок, їхньої поведінкової лінії для подолання стереотипного уявлення про них як про жорстоких та користолюбних убивць та представлення їх як жертв ґендерно асиметричної побудови суспільства. У ході аналізу виявилось, що архетипні жіночі образи в поезіях є спробою заповнити лакуну недостатнього висвітлення жіночої екзистенції та незначної артикуляції жіночого досвіду впродовж історії людства. У процесі аналізу архетипного виміру поетичного дискурсу американської та української письменниць було також виявлено спільну філософську концепцію утвердження жінки як автономної самодостатньої особистості. Клітемнестра, Медея, Рогніда, зважившись здійснити кривавий учинок, проходять процес трансформації з об'єкта в суб'єкт, виходять на рівень творців власної долі. Наскрізна ґендерна тематика споріднює поезії С. Плат та О. Забужко на типологічному та генетичному рівнях. Критика ґендерно асиметричної побудови суспільства, незначної ролі жінок у ній утілилася в інтерпретації відомих поетичних та літературних сюжетів. Відтак визначаємо провідну авторську ідею - гармонійна егалітарна модель статевої взаємодії можлива лише за умови виходу жінки за означене суспільством коло її обов'язків.

Як опозиція до постатей фатальних жінок, які кидають виклик суспільству та долі, у поезії обох письменниць присутній архетипний образ Попелюшки - носія патріархальної свідомості. У ході зіставлення виявлено, що образ Попелюшки має діалогічну природу, а однойменна поезія О. Забужко є тематично-філософським продовженням також однойменного вірша С. Плат. Досліджено, що цей архетип осучаснений і презентує образ жінки, яка повністю відповідає суспільним конвенційним очікуванням. Аналізований архетипний образ репрезентує стереотипну жіночу поведінкову лінію (очікування винагороди та благ від чоловіка, відсутність власних амбіцій та прагнень), проте в досліджуваних поезіях він викликає в читача негативні конотації передусім через такі риси, як покірність долі, пасивність, іманентність існування, відсутність амбіцій. Відмінності, що виявилися в ході аналізу, стосуються індивідуально авторського художнього вираження, верифікації проблематики з урахуванням специфічної культурної та національної ідентичності. В О. Забужко це виявляється в осмисленні екзистенційного досвіду жінки з точки зору колоніального минулого України і перебування в чужому середовищі. Осучаснивши античні жіночі архетипи, авторки відкрили свій поетичний текст для різних рівнів інтерпретації, маніфестуючи при цьому кризу жіночої герметичної свідомості.

У художньому поетичному просторі С. Плат серед архетипної символіки виокремлюємо також символ бджоли та бджолиного рою. „Бджолиний цикл” (написаний 1962 р.) яскраво втілює ґендерну проблематику, а образ бджоли в авторській інтерпретації символізує загроженість буття в патріархальній картині світу. Бджолиний рій - матріархальний за своєю суттю - є носієм маскулінної агресії та патріархальної свідомості, загрозливої для автономної одиниці. Концептуальною в цьому циклі є бінарна опозиція „колективне / індивідуальне”, дихотомія „суспільство / індивід”, що тематизує пошуки жінкою свого місця в суспільстві, налаштованому опресивно до її відмінної ідентичності. Аналіз образу бджоли й бджолиного рою є принциповим для розуміння оригінальних авторських візій щодо жіночої екзистенції у фалогоцентричному суспільстві. Подібна аналогія відсутня в поетичних творах О. Забужко, проте „Бджолиний цикл” важливий для інтегрального аналізу художньої системи американської письменниці. Він є маніфестацією свідомої авторської позиції щодо ґендерної проблематики. Виходячи з принципу „герменевтичного кола”, доведено, що „Бджолиний цикл” ґендерно маркований і виступає невід'ємним атрибутом міфологічної авторської свідомості та індивідуальності.

Предметом аналізу в підрозділі 2.1. “Феміноцентричний погляд на суспільно-політичні проблеми в поезії Сильвії Плат та Оксани Забужко” є дискурс катастрофізму та суспільно-політична проблематика поезії авторок. У досліджуваному поетичному просторі („Гарячка 103°”, „Дорога туди”, „Жінка-Лазар”, „Пісня Марії”, „Рій”, „Татко” С. Плат; „Передчуття громадянської війни”, „Бумеранг”, „Диптих 1986 року”, „Прип'ять. Натюрморт”, „Самогубче дерево” О. Забужко) наявний спільний типологічний ряд воєнної тематики, проблематики глобального катастрофізму. На цьому проблемно-тематичному рівні відчутні збіги в трактуванні та маркуванні явищ як таких, що загрожують мирній екзистенції жінки та фемінній творчій енергії. Деструктивні наслідки світових воєн (Другої світової війни, війн у Кореї, Афганістані), ядерних катастроф (бомбардування Хіросіми, Нагасакі, Чорнобильська катастрофа), геноциду народів та народностей (євреїв, циган) авторки пов'язують із чоловічою психологічною схильністю до прояву насильства. Виявлено, що і С. Плат, і О. Забужко займають недвозначну позицію щодо подій та катастроф планетарного масштабу. Поезії, пов'язані з цією тематикою, відзначаються глибоким драматизмом, психологічним напруженням та філософічністю. Політизованість і свідома громадянська позиція свідчать про психологічно-естетичну близькість поглядів авторок. При компаративному зіставленні поезій обох письменниць помітними стали деякі відмінності. Глобальні катастрофи в поетичному дискурсі С. Плат розгортаються в рамках особистісної проблематики і є своєрідною дефініцією світовідчування жінки в ґендерно асиметричному суспільстві. Українська письменниця інтегрує воєнну та чорнобильську тематику в контекст постколоніальної проблематики. Тематика її поезій наскрізь політизована. Передчуття політичних змін, і більше того - відчуття потреби зміни національно-політичної парадигми мислення - створюють ідейно-художнє тло поезії.

Відзначимо також, що діалог між письменницями з різних континентів, які творили різними мовами та в різний час, має символічне значення. Тематика, якої вони торкаються, є позатемпоральною та позапросторовою. Аналіз дискурсу катастрофізму як руйнівного фактора та деструктивного начала дозволяє провести паралелі та зіставлення щодо психічно-психологічної його складової і дійти висновку, що у своїй поетичній творчості С. Плат та О. Забужко універсалізують глобальні тенденції, абсорбують події глобального і планетарного масштабу та узагальнюють їх наслідки для жінки-деміурга. Такому дискурсу притаманна глибинна дифузія зовнішнього та іманентного, трансформація універсального в індивідуальне. Глобальні катастрофи в поетичному контексті набирають нових індивідуальних характеристик та слугують фоном для широкомасштабних узагальнень, універсалізації екзистенційного досвіду жінки та категоризації щодо місця жінки в агресивно-маскулінній ієрархії.

Предметом дослідження третього розділу “Дешифрування ґендерної парадигми в романах “Під ковпаком” Сильвії Плат та “Польові дослідження з українського сексу” Оксани Забужко” є компаративне зіставлення в діахронному зрізі на ідейно-тематичному та проблемному рівнях єдиного роману С. Плат „Під ковпаком” та першого роману О. Забужко „Польові дослідження з українського сексу”. Відзначено, що місце дії досліджуваних романів збігається (роман О. Забужко був написаний у США). Романи американської та української письменниць, незважаючи на їхнє полівекторне спрямування, поєднані ґендерною проблематикою. Подається класифікація спільних тематичних рівнів роману під призмою ґендерності, відповідно з якою виокремлено такі проблемно-тематичні рівні: контактно-генетична спорідненість у трактуванні проблематики індивідуальної жіночої долі в патріархальному суспільстві; деконструкція конвенційних та традиційних уявлень про жіночу сферу існування; акцентуація на проблемі жіночого авторства; протиставлення чоловічої та жіночої творчості; розвінчання патріархальної міфологеми про жінку-деміурга; ґендерний перерозподіл соціальних ролей. Установлено, що інтенції романів американської та української письменниць виходять за рамки викладення біографій головних героїнь, аналізу причин їхнього нервового напруження. Вони, універсалізуючи жіночий досвід, включають коло питань про шляхи й можливості самовираження креативної жіночої особистості в суспільстві, де досі домінують патріархальні правила гри та фалогоцентричні культурні установки та коди.

У підрозділі 3.1. - “Деконструкція патріархальної картини світу в романах „Під ковпаком” Сильвії Плат та „Польові дослідження з українського сексу” Оксани Забужко” - йдеться про суспільство, що здійснює тиск на жінку через фалогоцентричні установки та стереотипні уявлення про місце та призначення жінки в соціумі. Проаналізовано назви романів і виявлено, що вони є концептуальними. Назва „Польові дослідження з українського сексу” руйнує звичну семантику „польових досліджень” як збору, селекції інформації, у цьому випадку - в сексуальній сфері. У процесі заглиблення в текст стає очевидним, що авторка аналізує не стільки фізіологію тілесних стосунків, скільки їх психологічну складову, трактуючи сексуальну сферу як один із засобів підпорядкування жіночої індивідуальності. Роман С. Плат символічно названий „Під ковпаком”. У творі О. Забужко ковпак як символ присутній імпліцитно - у ньому відчутна стилістика ковпака. Героїні змушені перебувати й творити в соціумі, що так чи інакше є опресивним щодо них. Тому типологічно спорідненою проблемою є суїцидні умонастрої ескейпічного характеру як наслідок довготривалого перебування „під ковпаком”, що становить художню вертикаль та естетичну домінанту досліджуваних прозових текстів. „Ковпак” у трактуванні С. Плат - обмеження індивідуального творчо-інтелектуального потенціалу жінки, створення суспільством перешкод для її самореалізації у різних сферах буття. Дослідниця творчості С. Плат С. Лерер, опираючись на розвідки Г. Ламайєра, виокремлює риси, які споріднюють роман з повістю Д. Селінджера „Над прірвою в житі”, а саме: опозиція головних героїв агресивному, лицемірному соціуму, протиставлення індивідуальності, оригінальності колективному, одноманітному. Щодо роману української письменниці, то вона екстраполювала образну паралель „ковпака” на психологічні аспекти українського пострадянського суспільства, яке перебувало під ковпаком колоніального минулого, національної неідентифікованості, кризової свідомості та глобальної ізоляції. Доведено, що образно-тематична паралель „ковпака” має генетичну основу. Тому очевидним стає тягар від „небуття”, „неналежності” до глобальних світових процесів на початкових етапах становлення України як незалежної держави, а з іншого боку - ідентифікація себе як жінки поглиблює враження вторинності та маргінальності. Творчість О. Забужко, Є. Кононенко, С. Майданської, зокрема концепція подвійного пригнічення жінки, порівнюється з мультикультурною жіночою традицією США, а саме з творчістю Т. Моррісон.

Крім генетично схожої художньої структури „ковпака”, у романах відчутні також типологічні збіги та паралелі на тематичному та структурному рівнях. Колізія романів С. Плат та О. Забужко розгортається у двох площинах - соціальній та особистій, характеризуючись при цьому ідейно-естетичною полівекторністю. Проте, оскільки індивід не живе поза соціумом, неминучою є інтервенція колективної свідомості в індивідуальну сферу. Тому висловлено припущення, що обидва романи відображають суттєві зміни у свідомості жінки на тлі соціальних процесів. У площині досліджень особистостей героїнь відзначено типологічно споріднену вертикаль образу дитини, який має символічне навантаження і є виразником як суспільних очікувань, так і індивідуальних умонастроїв. У романі американської письменниці дитина символізує патріархатне поневолення жінки, яке протиставляється її творчому життю. У романі „Польові дослідження...” образ дитини набуває національних конотацій. Так, дитина в свідомості героїні, з одного боку, є виразником одвічного архетипного прагнення жінки до продовження роду, а з іншого - ставить проблему постколоніальної травми українського народу. Авторка вважає, що одна з найгостріших дилем українського суспільства - трансформація рабської свідомості на генетичному рівні, що не дозволяє українському етносові позбутися багатьох підсвідомих травм. Загалом, головних героїнь романів характеризує невротичне світосприйняття, що також є прямим наслідком тиску суспільства на відмінну ідентичність.

У підрозділі 3.2. - “Локус творчої жінки в ґендерно асиметричному суспільстві” - проаналізовано спільну для обох письменниць літературно-типологічну концепцію художнього втілення проблеми місця творчої жінки у суспільстві. Аналіз локусу жінки-митця у творах як частини ґендерного підходу до літературної інтерпретації дозволив всебічніше дослідити ґендерну проблематику романів американської та української письменниць у компаративному зіставленні. Головна героїня як творець, творча особистість, жінка-деміург становить типологічно споріднений тематичний фрейм у романах „Під ковпаком” та „Польові дослідження з українського сексу”. При зіставленні помічено, що героїням романів притаманна особлива інтелектуальна та нервова напруга, філософська заглибленість, прагнення до переосмислення екзистенційних питань, пошуки трансцендентності. Визначальним є також антагонізм їхньої тонкої творчої натури та суспільства, що, незважаючи на зміну епох та культурних парадигм, і далі живе стереотипними уявленнями і прагне нівелювати будь-що оригінальне, незвичне. Виявлено також і дивергентні риси, що стосуються різних культурних середовищ, історичних умов та часових рамок. Дія американського роману припадає на 1950-і роки, коли вже відійшла перша хвиля фемінізму і назрівала сексуальна революція (друга хвиля фемінізму) 60-х років ХХ ст. В українському романі дія відбувається у 1990-х роках. Однак, як стверджує румунський компаративіст А. Діма, діахронний аналіз в подібних ситуаціях цілком виправданий, оскільки за таких умов діахронне трансформується в синхронне для вирішення спільного завдання - визначити локус жінки-деміурга в ґендерно асиметричній суспільній стратифікації.

Магістральною типологічною паралеллю в романах С. Плат та О. Забужко є концепція жінки-деміурга, творча діяльність якої має трансцендентний характер. Творчість головних героїнь стає в опозицію до маскулінних культурних практик, орієнтованих тільки на задоволення інтелектуально-творчих імпульсів чоловіків. Комплекс „чоловічого верховенства” перешкоджає гармонійній взаємодії між статями та досягненню егалітарної моделі побудови стосунків. Головні героїні обох романів - поетеси, рефлектуючі інтелігентки, що вимагають визнання та оцінки їх творчого потенціалу. Дисертантка виділила спільну ідею - неможливість поєднання творчості та гармонійного особистого життя. Розглянуто принципи „жіночого письма”. У ході інтерпретації романів презентована спільна для обох авторок позиція „відкритої літературної свідомості”. Установлені й інші дотичні стилістично-наративні принципи: автобіографізм, „сповідальність”, відвертість та „оголеність”. Ці стратегії сприяють розв'язанню ґендерних проблем, стимулюючи активну читацьку рецепцію з приводу феміністичних та ґендерних питань.

Результати дослідження підсумовано у висновках. Фемінізм виник унаслідок емансипаційного руху жінок на захист своїх громадянських та політичних прав спочатку в Європі, а згодом і в Сполучених Штатах Америки. Феміністична ідеологія піддала критиці існуючу патріархальну вторинність жінки в суспільній ієрархії та дискримінацію її в усіх суспільних сферах. Головними європейськими ідеологами феміністичного руху стали С. де Бовуар, О. де Гуж, в Америці - М. Волстонкрафт, Дж. С. Міл, К. Мілет, Ш. Файєрстоун, Б. Фрідан, М. Фулер, чиї праці були спрямовані на підрив підвалин патріархальної системи, вивільнення жіночого „Я” з-під чоловічого контролю та побудову егалітарної моделі в суспільно-громадському житті жінки.

Друга хвиля фемінізму мала своїм наслідком появу концепції ґендера в 60-х роках ХХ ст. на позначення соціокультурної статі, на відміну від біологічної. Піддавши критиці бінарні опозиції між чоловічим та жіночим началом як трансцендентне / іманентне, центральне / маргінальне, логічне / чуттєве, ґендерна концепція виявила себе через негацію прямої залежності між статтю та ґендером та сфокусувалася на аспекті автономності індивіда. Підлеглість жінки відтак стала очевидною в суспільно-професійній ієрархії, де вона й надалі перебувала на маргінесі. Із соціологічної сфери ґендерна теорія екстраполювалася і на літературний дискурс, увівши в літературний обіг поняття гінокритики, поставивши проблему „жіночого письма” та жіночого авторства. Особливістю американської феміністичної та ґендерної теорій, починаючи з 1980-х років, стало розширення їх завдань. Так, стрижневою стає концепція мультикультуралізму, постколоніальності.

Українська феміністична думка, своєю чергою, розвивалась досить неоднорідно на всій території України, що було зумовлено політичними причинами. На західних територіях у жінок було більше можливостей для боротьби за свої громадянські права. Однак емансипаційно-феміністичний рух так і не набув системного, теоретичного характеру й був маркований питанням національного визволення України загалом. Радянські реалії створили умови для професійної реалізації жінки, паритету в усіх сферах діяльності. Все ж рівноправність була позірною. Новітня історія незалежної України відзначилась активною зацікавленістю західними течіями, зокрема феміністичними та ґендерними студіями. Проте фемінізм так і не став організованим рухом, а ґендерні студії стали складовою частиною літературно-наукової думки.

Ґендерна проблематика об'єднала творчість американської письменниці С. Плат та української письменниці О. Забужко. Розглядаючи їх твори на контактно-генетичному рівні, можна виокремити типологічно споріднену реалізацію жіночих архетипів. Суб'єктивна оцінка художніх явищ дає змогу виявити спільну концепцію ґендерного суспільного дисбалансу, що є причиною екзистенційної „замкненості” жінки в суспільстві. Принцип діалогізму, теорія читацького відгуку дозволяє дешифрувати критику андроцентричного суспільного мислення та гостру статеву конфронтацію. Інтерпретації образів Клітемнестри та Попелюшки у поезіях С. Плат та О. Забужко перегукуються на контактно-генетичному рівні, тоді як архетипні міфологічні постаті Медеї, Персефони та історичний образ Рогніди є типологічними збігами.

Архетипи в творчості американської та української письменниць виявляють риси психологічної спорідненості. Патріархатні установки є спільною основою для рефлексій щодо локусу жінки за умови фалогоцентричного мислення в суспільстві. Для авторок принципово важливим є аналіз причин герметизму жіночої свідомості, що сягає ще античних часів, та перенесення спостережень на сучасну модель ґендерної суспільної стратифікації. У ході дедуктивно-індуктивних спостережень було виявлено спільну тенденцію до феміноцентричних візій та тяжіння до розв'язання психологічно-суспільних антагонізмів й протиріч шляхом виходу жіночого „я” за межі фалогоцентричних та патріархатних установок. Так, аналіз архетипного дна поетичного дискурсу американської та української письменниць виявив спільну філософську концепцію утвердження жінки як незалежної самодостатньої особистості. Такі архетипні фатальні образи, як Клітемнестра, Медея та історична постать Рогніди, є носіями прометеїстичної свідомості, провісниками нового типу жінки, що ставить під сумнів універсальність чоловічих запитів та можливостей. Гармонійна егалітарна модель статевої взаємодії можлива лише за умови виходу жінки за означене суспільством коло її обов'язків та потреб. Літературний архетип Попелюшки в такому контексті набирає негативних конотацій у зв'язку з пасивним світосприйняттям і підтримкою старого укладу та світопорядку.

Відмінності, що виявилися в ході типологічного аналізу, стосуються індивідуально авторського художнього вираження, верифікації проблематики з урахуванням специфічної культурної та національної ідентичності. Осучаснивши античні жіночі постаті, авторки відкрили текст до різних рівнів інтерпретації, маніфестуючи при цьому кризу жіночої герметичної свідомості. Для донесення ідеї потреби модернізації та перебудови сучасного суспільства з урахуванням індивідуальних соціально-психологічних потреб жінки американська письменниця С. Плат вдалася до інтерпретації архетипного символу бджоли, що є носієм дуалістичної матріархатної та патріархатної свідомості.

У поезії С. Плат та О. Забужко наявний також спільний типологічний ряд воєнної тематики та дискурсу катастрофізму. На цьому проблемно-тематичному рівні відчутна схожість у трактуванні та маркуванні цих явищ як прямої загрози мирній екзистенції жінки та її творчості. Політизованість та свідома громадянська позиція свідчать про психологічно-етичну близькість поглядів обох авторок. Глобальні катастрофи в контексті поетичного дискурсу набирають нових індивідуальних характеристик та слугують фоном для широкомасштабних узагальнень та категоризацій щодо місця жінки у фалогоцентричному суспільстві.

Щодо романів „Під ковпаком” та „Польові дослідження з українського сексу”, то теорія рецептивної естетики дозволяє виявити комунікативну природу цих прозових творів й рецептивний діалог авторок з читачами для деконструкції наявних у суспільстві патріархатних кодів та фалогоцентричних установок. Роман О. Забужко „Польові дослідження...” демонструє риси типологічної та генетичної близькості з романом С. Плат „Під ковпаком”, проте при зіставленні виявляє також свої особливості. На художню свідомість авторки великий вплив має суспільно-історичний пласт українських реалій, як-от: колоніальне минуле України та національна неідентифікованість на початках її самостійного існування. Тому в такому контексті символічне наповнення „ковпака” набуває нових конотацій в ході постколоніальної інтерпретації та характеризується подвійним екзистенційним тягарем жінки-українки в ґендерно асиметричному суспільстві та за умов національної невизначеності. Злиття індивідуальних потреб з соціально-духовним розвитком народу стає тією специфічною рисою, що відрізняє художню свідомість української авторки.

Магістральною типологічною паралеллю в романах С. Плат та О. Забужко є концепція жінки-деміурга, творчість якої має трансцендентний характер та стає в опозицію до маскулінних культурних практик, орієнтованих тільки на задоволення інтелектуально-творчих імпульсів чоловіків. Відображення ґендерних ідей та проблематики передбачило і добір відповідних наративних принципів: це спільна для обох письменниць позиція „відкритої літературної свідомості”, автобіографізм, розтабуйованість замовчуваних раніше проблем, відвертість.

Дисертація відкриває нові рівні для подальшого дослідження: окреме вивчення перекладів С. Плат українськими дослідниками, поглиблення наукових розробок про образно-художню систему поетичної спадщини С. Плат та О. Забужко.

Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях

1. Ромазан О. Концепція подвійного пригнічення жінки у романі Тоні Моррісон „Улюблена” та збірки повістей Оксани Забужко „Сестро, сестро” / Олена Ромазан // Література. Фольклор. Проблеми поетики: збірник наукових праць; [редкол.: А. В. Козлов (відповідальний редактор) та ін.]. - К.: Твім інтер, 2007. - Вип.28. - Ч. 2. - С. 549-557.

2. Ромазан О. Ґендерна інтерпретація літературних жіночих архетипів у поезії С. Плат та О. Забужко / Олена Ромазан // Актуальні проблеми слов'янської філології: міжвузівський науковий збірник. - Серія: Лінгвістика і літературознавство; [редкол.: В. А. Зарва (відповідальний редактор) та ін.]. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. - Вип. XVII. - С. 307-313.

3. Ромазан О. Дилема сім'ї та жіночої самореалізації у творчості Є. Кононенко та Е. Тайлер (під кутом рецептивної естетики) / Олена Ромазан // Studia methodologica: збірник наукових праць; [редкол.: О. Лещак (відповідальний редактор) та ін.]. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Вип. 24. - С. 176-180.

4. Ромазан О. Локус творчої жінки в ґендерно асиметричному суспільстві (романи С. Плат „Під ковпаком” та О. Забужко „Польові дослідження з українського сексу”) / Олена Ромазан // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: збірник наукових праць; [редкол.: Я. В. Поліщук та ін.]. - Рівне: РДГУ, 2008. - Вип. XVIIІ. - С. 157-163.

5. Ромазан О. Феміністичне спрямування та ґендерна проблематика „бджолиного циклу” Сильвії Плат / Олена Ромазан // Питання літературознавства: збірник наукових праць; [редкол.: О. В. Червінська (головний редактор) та ін.]. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 75. - С. 157-163.

6. Ромазан О. Автобіографізм як принцип «жіночого письма» (на матеріалі творчості С. Плат, О. Забужко, Є. Кононенко) / Олена Ромазан // Сучасний погляд на літературу: збірник наукових праць; [редкол.: В. Ф. Погребенник (відповідальний редактор) та ін.]. - К.: ДП «Інформ.-анал. агентство», 2009. - Випуск 12. - С. 92-101.

7. Ромазан О. Феміноцентричний погляд на суспільно-політичні проблеми у поезії Сильвії Плат та Оксани Забужко / Олена Ромазан // Вісник Запорізького національного університету: збірник наукових праць. - Серія: Філологічні науки; [редкол.: П. І. Білоусенко (відповідальний редактор) та ін.]. - Запоріжжя: ЗНУ, 2009. - Випуск 2. - С. 66-69.

Додаткові публікації

1. Ромазан О. Переосмислення ідей фемінізму в поетичних образах С. Плат / Олена Ромазан // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця; [матеріали VIIІ Міжнародно-практичної конференції, Київ, 22-23 березня 2007 р.]. - [За загальною редакцією А. Г. Гудманяна, О. В. Петренка]. - К.: НАУ, 2007. - Том 2. - С. 106-107.

2. Ромазан О. Автобіографізм як принцип „жіночого письма” (на прикладі творчості С. Плат, Е. Секстон, О. Забужко, Є. Кононенко) / Олена Ромазан // Актуальні проблеми філології та американські студії; [матеріали I Міжнародно-практичної конференції, Київ, 24-25 квітня 2008 р.]. - [За загальною редакцією А. Г. Гудманяна, О. Г. Шостак]. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2008. - С. 114-115.

Размещено на Allbest.ru