Класика та модернізм 1930-1940-х рр. як інтертекст романістики А. Мердок

Спільним для Повіса й Мердок стає й особливе розуміння сутності життя й тих принципів, за якими будується художня реальність. Романи, монографія з творчості Достоєвського, інтерв'ю та есеїстика Повіса демонструють ключове для нього поняття - «contingency»: непередбачуване, випадкове. Це закон «вільного світу для вільних характерів». Цей концепт буде сприйнятий Мердок як константа й естетичний закон, починаючи з першого роману, де «contingency» тематизується, - і до останніх, в яких це - основа наратологічної стратегії та особливостей поетики й семантики, що реалізується максимально повно й послідовно. Комплекс проблем, пов'язаних із діалогом між Мердок і Повісом, - у центрі аналітичних процедур підрозділу 5. 2. - «“Ґластонберійський роман” Дж. К. Повіса та романістика пізньої Мердок: проблема реальності художнього світу».

У висновках узагальнюються результати дисертації.

У творах Мердок (і в романах, і в поезіях, п'єсах-платонівських діалогах, есе) взаємодія текстів різних епох і напрямів відрізняється особливою активністю й усвідомленістю. Тому застосування категорій «інтертекстуальність» та «інтертекст» є необхідним інструментом пізнання художнього твору, багатства змісту, діалогу смислів та виразності поетики. Особливо це стосується пізніх романів, мало або зовсім не досліджених. Самий шлях від першого успіху до останніх творів - об'єктів дискусій - розкривається по-новому, якщо, окрім уже багато разів згадуваних її орієнтирів, залучити до пильного аналізу інші, ще не досліджені складові інтертексту творів романістки: романи С. Беккетта, сучасна соціальна міфоепопея Дж. К. Повіса, поезія модерністів тощо - і водночас класика, від грецької «Іліади» до римської лірики, від Ксенофонта й Платона до Гейне та Пруста. Розгляд цих текстів «очима Мердок», тобто через її творчі інтенції та надбання, виявляє «іншу» Мердок, аніж авторку філософсько-психологічних романів уже дослідженого типу: авторку своєрідних «травелогів» і «квестів», трансформованої меніппеї, сучасного лицарського роману та «наслідування Христа» тощо.

У працях 1970 - 1990-х рр. мова здебільшого йшла про текстові включення до творів Мердок (ін-тексти); якщо ж змінити кут спостережень, - пильно проаналізувати ті тексти, до «ряду» яких письменниця вводить свої твори (інтертекст), якщо виявити їхні семантико-поетологічні особливості, тобто дослідити їхню «промову» до новітньої романістки, то художній зміст і смислоносні форми «нового продукту» висвітляться зі ще не помічених сторін. Ю. Крістева застерігала проти зведення інтертекстуальності до списків цитат та застосування їх замість аналітики. Звідси - висновок, що витікає з аналізу як дослідницьких праць, так і, головне, з аналізу художніх творів: практика використання семіотичного інструментарію для літературознавчого пізнання вимагає «поправки» на зміну аспекту дослідження. Ідеться не про семіотичну комбінаторику в межах одного сукупного «тексту»; «корегування» полягає в такому прочитанні інтертекстуальної взаємодії, що мотивується самим художнім цілим нового твору, його метаструктурою, індивідуальною творчою волею митця. Він не перебуває у Вавілонській бібліотеці (Боргес): це завжди «моя бібліотека», і філологічне «прочитання» цієї бібліотеки - шлях і до розуміння митця, і до поглиблення уявлень про художні напрями та їхню взаємодію.

Проведене дослідження дозволяє конкретизувати й уточнити уявлення про специфіку романістики Мердок як на рівні поетики, семантики твору, так і на рівні дискурсивної взаємодії. Виявляється, що романи Мердок, через те інтертекстуальне поле, до якого вони входять, долучаються до семантико-поетологічних парадигм певних жанрових традицій: це травелог і квест в їхньому «християнсько-середньовічному» та неоміфологічному, модерністському варіантах (від «Під сіттю» до «Доброго учня» та «Зеленого лицаря»), «роман виховання» в його модерністській інтерпретації, де «становлення» - провідна константа жанру - проявляється не лише в проблематиці чи сюжеті, а й у змінах парадигм поетики, способів «оповідання» та зображення індивідуальності («Добрий учень», «Зелений лицар»). Це філософський роман у специфічному, для Мердок, вимірі «діалогу», що сприймається нею від художньо-філософської традиції античності (Платон) і від недавніх попередників і сучасників (Сартр) - «Море, море», «Книга і братство», «Дилема Джексона»; це традиція меніппеї та її перетворення на «філософську комедію»; це жанр «фантазії» («Під сіттю», «Зелений лицар»), середньовічні «наслідування Христа» («Добрий учень», «Зелений лицар», «Дилема Джексона»).

Мердок не йде поступово від «легких» жанрів - до серйозних, від «виховного» роману - до роману філософського чи від комедії - до трагедії (а саме так часто сприймається динаміка її творчості). І звідси «розгубленість» критиків перед останніми її романами: «Зелений лицар», «Дилема Джексона», а до цього «Добрий учень», «Книга і братство» та ін.; вони не «вписуються» в схему поступового «розвитку таланту». У Мердок - звернення до цих жанрово-семантичних традицій «одночасне», починаючи з «Під сіттю» - травелогу, квесту, психологічного, філософського роману й філософської комедії. Та й самі типи дискурсу взяті нею в їхній мінливості та варіативності. І все це - у поєднанні-«становленні»; тому «плетиво», «сітка» - метафори, які в Мердок мають статус термінів, - у неї є не тільки концептами художньої структури твору, але й відбиттям самої сутності життя, яким його бачить Мердок, і яким, на її думку (в якій вона виступає як послідовниця Дж. К. Повіса), його повинна відбивати література. І ця «нелінійність» - специфіка літератури ХХ століття взагалі - у романістиці Мердок стає константою. Прочитання романів Мердок у їхніх інтертекстуальних взаємодіях дозволяє побачити витоки та константи її художньої характерології, специфічність і трансформацію героїв: від «героя-ніхто» меніппеї - до героя філософської комедії, від абсурдного ексцентрика - до героя «роману митця», від героя «роману становлення» - до «квестера» й персонажа філософського роману, кожного разу поєднуючи різні плани семантики. До цього долучаються постійні персонажі: «демони» та «святі» (А. Байєтт, Е. Діппл), чарівники, учні, «христоподібні персонажамі» (Christ-like figures) - продовжувачі літературної традиції, до якої звертається Мердок (Платон, середньовічна легендарно-літературна традиція, Шекспір і його інтерпретатор В. Г. Оден, Пруст, неоміфологія Дж. К. Повіса).

Слід наголосити, що аналіз інтертексту дозволяє визначити ті фундаментальні етико-естетичні категорії, які розвиваються як константи - від першого твору до останніх (які при такому підході розкриваються як «вершина шляху», а не як прояви слабкості, хвороби, як вважають деякі читачі й критики). Ці категорії - особливе розуміння людяності як недосконалості; вміння бачити «внутрішню людину» та весь світ через її оптику; розуміння «життєво-простого» як справжнього і єдиного, що дано людині, а героїчного - не як «винятково-трагічного», а як повсякденно-етичного. Звідси - не просто підхоплення модерністського концепту смерті як «іншого життя», з його спробою «просвітлення» смерті як виходу в інобуття, а інше - те, що вимагає більшої покори, але й більшої мужності й «високої людяності». Інтертекст - «співрозмовник» Мердок - дозволяє виявити у творах письменниці зміну цієї модерністської тези на «життя після смерті» - зі справедливістю до себе й милосердям до інших («Море, море», «Добрий учень», «Зелений лицар»). Слідом за Дж. К. Повісом, Мердок розуміє все це як «contingency» («непередбаченість», «раптова мінливість») життя, його єдину логіку, і доходить висновку, що «життєва» (lifelike) література, чи не єдиний спосіб осягнення реальності, повинна відбивати життя за цією його логікою. І для цього роман має стати справжнім «домом для вільних персонажів, у якому можна існувати» . Саме це й пов'язує романістику А. Мердок з традицією, від античності до «високого» модернізму, яка кожного разу є індивідуально-неповторною у проявах, але і «єдиною» в естетичному та моральному плані, тому вона продовжує існувати, виправдовуючи, принаймні для А. Мердок, існування літератури.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Левченко О. В. Роман А. Мердок «Море, море»: текст та інтертекст / О. В. Левченко // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г. С. Сковороди - Сер. Літературознавство. - В. 3 (51), ч. ІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2007. - с. 110 - 120 (0, 7 друк. арк.).

2. Романістика А. Мердок і культура філософської думки та мови від класики до модерну / О. В. Левченко // Мова і культура : науковий журнал / [ред. колегія: Д. С. Бураго (гол. редактор) та ін.]. - Вип. 10. - Т. ІХ (109). - К. : ВД Дмитра Бураго, 2008.- с. 200 - 204 (0, 4 друк. арк.).

3. Левченко А. В. «Зеленый рыцарь» А. Мердок и диалог с традицией / А. В. Левченко // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г. С. Сковороди - Сер. Літературознавство. - В. 3 (51), ч. ІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2008. - с. 152 - 164 (0, 8 друк. арк.).

4. Левченко О. В. Романістика А. Мердок і традиція художнього філософствування / О. В. Левченко // Від бароко до постмодернізму : зб. наук. праць / [ред.колегія.: Т. М. Потніцева (відп. редактор) та ін.]. - Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2008. - Вип. ХІІ. - С. 162-165 (0, 3 друк. арк.).

5. Левченко А. В. «Одиссея» как интертекст: гомеровские парадигмы в английской литературе от романтиков до Мердок // А. В. Левченко // Мова і культура : науковий журнал / [ред. колегія: Д. С. Бураго (гол. редактор) та ін.]. - Вип. 11. - Т. Х (122). - К. : ВД Дмитра Бураго, 2009.- с. 206 - 211 (0, 6 друк. арк.).

6. Левченко А. В. Последний роман А. Мердок: проблема смысла и ценности (роль интертекстуальности в семантике образов) / А. В. Левченко // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г. С. Сковороди - Сер. Літературознавство. - В. 3 (51), ч. ІІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (відп. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2009. - с. 165 - 173 (0, 5 друк. арк.).

7. Левченко А. В. Путешествие как испытание («quest»)в романистике А. Мердок / А. В. Левченко // Сучасні літературознавчі студії. - В. 6. Подорож як літературознавча та культурологічна проблема / [ред. колегія В. І. Фесенко (гол. редактор), Т. С. Бакіна (відп. редактор) та ін.]. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - с. 145 - 151 (0, 4 друк. арк.).

8. Левченко О. В. Мердок і Беккетт: «Мерфі» як інтертекст романів А. Мердок / О. В. Левченко // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г. С. Сковороди - Сер. Літературознавство. - В. 4 (60), ч. ІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово», 2009. - с. 114 - 122 (0, 5 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru