Жанрово-стильова своєрідність художньої прози В.Г. Короленка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

10.01.02 - Російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Жанрово-стильова своєрідність художньої прози В.Г. Короленка

Вечерок Ольга Миколаївна

Херсон - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Мацапура Валентина Іванівна,

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка,

професор кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Киченко Олександр Семенович,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

професор кафедри російської мови, зарубіжної літератури та методики навчання

кандидат філологічних наук, доцент

Хомчак Олена Геннадіївна,

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького,

доцент кафедри української мови

Захист відбудеться 3 грудня 2010 р. о 13.15 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.02 Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розіслано 2 листопада 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.М. Стеценко

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В останні десятиріччя у літературознавстві посилилася увага до феномену «перехідного мислення» - кризового періоду в літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття, пов'язаного з пошуком нових форм зображення дійсності. Особливої актуальності набула проблема жанрових трансформацій у художній прозі даного періоду, зокрема, руйнування жанрових меж, модифікація традиційних жанрів, їхній взаємовплив, виникнення поліжанрових форм. Стильові канони також суттєво видозмінювались, що виявилось у синтезі різних стильових тенденцій, насамперед, у поєднанні реалістичних принципів творчості з романтичними та у виникненні модерністських течій.

Саме на цей кризовий період припадає творча діяльність В.Г. Короленка, якого по праву вважають продовжувачем традицій класичного реалізму. Сьогодні очевидно, що його творчість репрезентує жанрово-стильові пошуки, характерні для рубіжного періоду літератури, і є оригінальним явищем у літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Проте його літературна спадщина до цього часу досліджена нерівномірно. Більшість літературознавців, розглядаючи життєвий і творчий шлях письменника, зосереджувала увагу на його особистості, на громадянській позиції і суспільній діяльності (Б.В. Аверін, Г.А. Бялий, А.Б. Дерман, П.І. Негретов, М.К. Піксанов). Проблема жанрово-стильової своєрідності творів В.Г. Короленка не знайшла достатнього висвітлення в літературознавстві. Окремі її аспекти аналізувались у статтях Н.Е. Бакірова, Р.М. Білоус, Г.М. Білик, В.А. Гусєва, Т.П. Маєвської, І.І. Московкіної, О.В. Труханенка та ін., проте до цього часу не з'явилося фундаментальних праць, присвячених цьому питанню.

Актуальність даної роботи обумовлена необхідністю уточнити жанрову природу творів В.Г. Короленка, проаналізувати жанрову систему його художньої прози та особливості індивідуальної стильової манери письменника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка в межах комплексної кафедральної теми «Традиції і новаторство в літературі». Тема дисертації затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 2 від 25 вересня 2003 року), а також схвалена на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 3 від 14 вересня 2004 року).

Мета дисертаційного дослідження - здійснити системний багатоаспектний аналіз жанрових особливостей художньої прози В.Г. Короленка та його індивідуальної стильової манери з урахуванням основних тенденцій розвитку російської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки і вирішення наступних завдань:

розглянути основні етапи та напрямки вивчення творчості В.Г. Короленка;

дослідити теоретичні аспекти понять «жанр» і «стиль», а також встановити взаємозв'язок та взаємообумовленість даних категорій;

виявити основні закономірності розвитку жанрової системи художньої прози кінця ХІХ - початку ХХ століть, домінуючі механізми трансформації жанрів та їх вплив на творчість В.Г. Короленка;

розробити типологію жанрів художньої прози письменника з урахуванням специфіки жанрової природи його творів;

схарактеризувати провідні мотиви творчості В.Г. Короленка та визначити їх функціональну роль у жанровій системі художньої прози письменника; проза короленко жанровий

визначити характерні особливості сюжетно-композиційної та просторово-часової організації творів письменника;

простежити вплив стильових тенденцій, характерних для літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., на формування індивідуального стилю письменника;

визначити стильові домінанти художньої прози В.Г. Короленка.

Об'єкт дослідження - художня проза В.Г. Короленка, представлена нарисами, повістями й оповіданнями. Поза рамками нашого дослідження залишається «История моего современника» і публіцистичні твори письменника, поетика яких може слугувати об'єктом окремого аналізу. Предметом дослідження є жанрово-стильові особливості художньої прози В.Г. Короленка, а саме: особливості її сюжетно-композиційної і просторово-часової організації, система провідних мотивів, специфіка художньої образності (мова, символіка, міфопоетичні образи та архетипні моделі, принципи характеротворення, роль деталей і т.п.)

Теоретико-методологічною базою дисертації є праці вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячені теорії та історії жанрово-стильового розвитку літератури (С.С. Аверинцева, М.М. Бахтіна, О.М. Веселовського, В.В. Виноградова, Г.О. Винокура, М.М. Гіршмана, В.М. Жирмунського, Н.Х. Копистянської, І.Ю. Подгаєцької, Г.М. Поспєлова, П.М. Сакуліна, О.М. Соколова, Ю.В. Стенника, Б.В. Томашевського, Ю.М. Тинянова, Д.М. Урнова, О.М. Фрейденберг, М.Б. Храпченка, Л.В. Чернець В.Б. Шкловського), а також проблемам мотиву та мотивного аналізу художніх творів (О.І. Білецького, А.Л. Бема, О.М. Веселовського, В.Я. Проппа, І.В. Силантьєва, О.М. Фрейденберг). У дисертації використані роботи дослідників творчості В.Г. Короленка - М.А. Азадовського, Н.А. Атамановської, Н.Е. Бакірова, Ф.Д. Батюшкова, Р.М. Білоус, Г.А. Бялого, В.А. Гусєва, П.Е. Ліона, В.М. Логінова, Т.П. Маєвської, Д.С. Мережковського, Л.Л. Пільда, В.І. Силантьєвої, Т.В. Філат та інших.

Методи дослідження. Реалізація поставлених завдань зумовила використання структурного, типологічного та порівняльно-історичного методів, а також прийомів цілісного, мотивного і контекстуального аналізу. При цьому аналіз жанрової системи художньої прози письменника передбачає застосування системного підходу як провідного методу дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше:

проаналізовано особливості жанрової системи художньої прози В.Г. Короленка з урахуванням контексту процесів жанротворення та жанрових трансформацій у російській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття;

виявлено модифікації традиційних жанрів та домінанти поліжанрових структур у творчості письменника;

визначено характерні особливості індивідуального стилю прозаїка, встановлено вплив традицій класичної літератури та течій модернізму на його специфіку.

Теоретичне значення роботи полягає у збагаченні уявлень щодо жанрово-стильових особливостей художньої прози В.Г. Короленка. На підставі поглибленого аналізу творчості письменника підтверджується думка про те, що він відкрив нові можливості художнього пізнання світу й людини. Доводиться, що синтез жанрових структур у творчості В.Г. Короленка відповідає найбільш характерним тенденціям літературного розвитку кінця ХІХ - початку ХХ століть, що його індивідуальна творча манера формувалася не лише у руслі розвитку традицій класичного реалізму, але й під впливом модерністських течій, зокрема, неоромантизму й імпресіонізму.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у практиці вузівського та шкільного викладання курсу російської літератури ХІХ - ХХ століття, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених творчості В.Г. Короленка, а також при підготовці навчальних посібників.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Основні її положення викладені у доповідях на наукових конференціях, зокрема: VІІ Міжнародній науковій конференції «Гоголівські читання» (Полтава, 2004), VІІІ Міжнародній науковій конференції «Гоголівські читання» (Полтава, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики» (Горлівка, 2005), Кримській науковій конференції «Литература и русская глубинка» (Сімферополь, 2005), Всеукраїнській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції «VII Короленківські читання» (Полтава, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції «VIII Короленківські читання» (Полтава, 2010), ІХ Міжнародному науковому симпозіумі «Русский вектор в мировой литературе: крымский контекст» (Саки-Євпаторія, 2010), а також на науково-практичних конференціях викладачів і студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (2004-2006 рр.) і Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (2006-2009 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 12 публікаціях, у тому числі в 5 статтях, які опубліковані у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (223 найменування). Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок, у тому числі 194 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі з'ясовано стан розробки проблеми, обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, визначено її мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, теоретико-методологічну базу, аргументовано теоретичне і практичне значення.

У першому розділі «Основні етапи вивчення творчості В.Г. Короленка та проблеми дослідження жанру і стилю у сучасному літературознавстві» проаналізовані критичні і літературознавчі праці, присвячені вивченню творчості В.Г. Короленка, а також висвітлені теоретичні засади та проблеми дослідження категорій жанру і стилю.

У підрозділі 1.1. «Історіографія творчості В.Г. Короленка» простежуються основні етапи розвитку короленкознавства. Зокрема, розглядаються критичні відгуки сучасників письменника - Д.С. Мережковського та Ф.Д. Батюшкова. Заслугою Д.С. Мережковського було те, що він відзначив характерні особливості, які вирізняли В.Г. Короленка з-поміж інших белетристів того часу. Критик помітив новаторську спробу письменника дослідити тему сильних особистостей з народного середовища, підкресливши, що традиційний для російської літератури тип «маленької людини» у його творах трансформується у тип приниженої людини, яка здатна на протест.

Ф.Д. Батюшков зосередив увагу на особливостях стильової манери В.Г. Короленка, відзначивши вплив, який мали на нього О. де Бальзак, М.В. Гоголь, Л.М. Толстой, І.С. Тургенєв, Ф.М. Достоєвський, Г.М. Успенський і В.М. Гаршин. Таким чином, ще у дореволюційній критиці утвердилася думка про те, що В.Г. Короленко був продовжувачем традицій класичної літератури.

За радянських часів найбільш ґрунтовним дослідженням творчості В.Г. Короленка була монографія Г.А. Бялого «В.Г. Короленко» (1983). Проте помітним недоліком цієї роботи є соціологічний підхід до оцінок художньої спадщини письменника, обумовлений впливом комуністичної ідеології. Сьогодні творчий доробок В.Г. Короленка вимагає нових підходів та інтерпретацій, вільних від ідеологічних акцентів.

Серед літературознавчих розвідок 1970-2000-х років, присвячених аналізу поетики творів прозаїка, заслуговують на увагу дисертаційні роботи Н.Е. Бакірова, П.Е. Ліона, Р.М. Білоус, С.М. Бочарової та монографія А.В. Труханенка «Основы поэтики В.Г. Короленко» (2006). Вказані автори зосереджували увагу на естетичній і світоглядній позиції письменника, на проблемі синтезу романтизму й реалізму в його творчості, на окремих аспектах жанру. Однак питання жанрово-стильової своєрідності творів письменника, окреслені у статтях В.А. Гусєва, Т.П. Маєвської, І.І. Московкіної, В.І. Силантьєвої, потребують подальшого вивчення.

У підрозділі 1.2. «Проблеми вивчення категорій жанру та стилю (методологічні аспекти дослідження)» визначено основні напрямки та актуальні проблеми дослідження жанру і стилю, а також розглянуто процеси жанрово-стильових трансформацій, характерних для перехідної доби розвитку літератури.

Аналіз праць О.М. Веселовського, М.М. Бахтіна, В.Б. Шкловського, Ю.М. Тинянова, Г.М. Поспєлова, Н.Д. Тамарченка та ін., які є методологічною основою теорії жанру, свідчить про те, що серед науковців не існує єдиної думки щодо визначення поняття «жанр». Його зміст постійно змінюється й ускладнюється, зокрема, дослідники розмежовують синхронічний і діахронічний аспекти вивчення цього поняття.

У теоретичному аспекті жанр трактується як певний тип літературного твору, який характеризується єдністю теми, композиції та мовленнєвого стилю і може розглядатись як його інваріантна модель. Однією з головних проблем у вивченні жанру є проблема домінування в ньому змістовного чи формального начала. Формалісти надавали перевагу формальним ознакам - роду й стилю. М.М. Бахтін звернув увагу на вагому роль змістовного компоненту у визначенні жанрової специфіки творів. Концепцію М.М. Бахтіна розвинув Г.М. Поспєлов, розмежувавши такі поняття, як «жанрова форма» і «жанровий зміст». У роботі наголошується думка про те, що категорія жанрового змісту є однією з ключових у жанрології. Вона впливає на визначення жанрової приналежності окремого твору, а також на класифікацію творів за типологічною близькістю (за спільною тематикою, проблематикою, пафосом, світоглядом і т.п.).

Жанровий зміст твору визначається сукупністю тих чи інших тем і мотивів, закріплених у літературній традиції за певною художньою формою. Темі й мотиву належить важлива жанроутворююча роль. У зв'язку з цим у роботі досліджуються теоретичні засади категорії мотиву, аналізуються концепції мотиву і мотивного аналізу, викладені у працях О.М. Веселовського, В.Я. Проппа, А.Л. Бема, О.І. Білецького, О.М. Фрейденберг, І.В. Силантьєва, Б.М. Гаспарова та ін. Дослідники визначають мотив як стійкий формально-змістовний компонент художнього твору, як мікротему, мінімальну одиницю сюжету. В.Я. Пропп та О.І. Білецький розмежовували поняття «інваріантна модель мотиву» та його «фабульні варіації». А.Л. Бем, І.В. Силантьєв відзначили сюжетотворчий потенціал мотиву. О.М. Фрейденберг обгрунтувала генетичний взаємозв'язок мотиву й сюжету та семантичний взаємозв'язок мотиву і персонажа, що дає підстави розглядати особливості сюжетної структури твору та образи дійових осіб у контексті мотивного аналізу. Однак слід зазначити, що проблема взаємозв'язку жанру й мотиву не знайшла достатнього висвітлення у літературознавстві.

Жанр є суперечливою категорією, котра поєднує у собі постійне і мінливе. Постійні ознаки забезпечують йому роль фактора стабільності на певному етапі історико-літературного процесу (Ю.В. Стенник), а змінні - сприяють оновленню жанрів. Думку щодо подвійної природи жанру підкреслювали М.М. Бахтін, Ю.М. Тинянов, В.Б. Шкловський та інші. Досліджуючи еволюцію жанрів, представники формальної школи (Ю.М. Тинянов, В.Б. Шкловський) ввели у науковий обіг поняття жанрової системи. У сучасному літературознавстві дане поняття є багатоаспектним. Зокрема, виокремлюються жанрові системи літературно-історичних епох, напрямів, течій, творчості окремих письменників. Водночас система жанрів того чи іншого письменника є складовою більш загального поняття - жанрової системи певної епохи і несе на собі відбиток процесів, характерних для даного культурно-історичного періоду. У зв'язку з цим жанрова система художньої прози В.Г. Короленка досліджується нами з урахуванням літературного контексту кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Епоха романтизму зруйнувала усталені жанрові канони, внаслідок чого відбулася трансформація традиційних жанрів. У літературі ХІХ-ХХ століть спостерігається тенденція до розмивання жанрових меж і виникнення «синтетичних» жанрових утворень, які важко віднести до будь-якого з традиційних жанрів. Характерною ознакою більшості художніх творів вказаного періоду є поліжанризм. Ця тенденція знайшла втілення і у творчості В.Г. Короленка, оскільки у його творах часто поєднуються риси різних жанрових форм - оповідання, нарису, казки, легенди, притчі.

Еволюціонування жанрів і жанрових систем ускладнило класифікацію літературних творів. У визначенні жанрової природи поліжанрових утворень важливу роль відіграє жанрова домінанта - провідна жанрова концепція твору. Так, у розмежуванні жанрів повісті й оповідання головним критерієм є обсяг змісту. Оповідання і новела відрізняються за характером сюжету (новелі, на відміну від оповідання, властива асиметрична сюжетна структура, напружена дія та неочікуваний фінал). Основними чинниками жанрової диференціації оповідання і нарису є композиція твору, тип оповіді та спосіб зображення дійсності. Однак сучасні дослідники (Л.В. Чернець, В.А. Гусєв, Г.А. Киричок та ін.) відзначають у літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ століть домінуючу роль жанру нарису та його вплив на інші епічні жанри (зокрема, на жанр оповідання). Цей вплив простежується у привнесенні в оповідну манеру оповідання аналітичного і ліричного начала.

Одним із важливих факторів, що впливають на трансформацію жанрів, є стиль. Стиль розглядається як естетична єдність усіх складників художнього цілого. Даний термін використовують в аналізі культурно-історичних епох, напрямів і течій (П.М. Сакулін), індивідуальної манери письменника та окремого художнього твору (М.М. Гіршман).

Дискусійною є проблема співвідношення формальних і змістовних ознак стилю. Прибічники формальної концепції (П.М. Сакулін, Г.М. Поспєлов) вважали форму домінуючим критерієм у визначенні стилю, хоча і не ототожнювали дані поняття. Стиль, на їхню думку, визначається принципами добору певних формальних елементів. М.Б. Храпченко включає у поняття «стиль» змістовні компоненти, називаючи стиль «змістовною формою». При цьому формальні елементи є носіями стилю, а елементи змісту (тема, пафос, авторська експресія) відіграють роль стилетворчих факторів. Кожен елемент художньої форми несе на собі відбиток стилю. Жанр і стиль як формально-змістовні категорії можуть бути співвіднесені між собою на підставі певних формальних і змістовних ознак (сюжетно-композиційної структури, образної системи, оповідної манери, світоглядного пафосу тощо).

Предметом полеміки серед науковців продовжує залишатися питання про співвідношення загального та індивідуального у стилі письменників. До цієї проблеми зверталися Г.М. Поспєлов, М.Б. Храпченко, М.М. Гіршман І.Ю. Подгаєцька. Так, Г.М. Поспєлов запропонував розрізняти поняття «стиль» (як більш загальне) та «індивідуальна творча манера». У виявленні особливостей творчої манери письменника важливу роль відіграє його особистісна стильова домінанта, оскільки саме вона несе на собі ознаки авторської індивідуальності. Д.М. Урнов пов'язує стильову домінанту з провідним мотивом художнього твору. Через посередництво мотиву здійснюється взаємозв'язок між стилем та жанром. Проте, як зазначав П.М. Сакулін, у кожному стилі жанр набуває специфічних рис, які співвідносяться з іншими ознаками стилю - тематикою, композицією, образною системою тощо.

Одним із напрямків дослідження категорії «стиль» є процес виникнення і становлення нових стилів. Найбільш активним періодом формування нових стилів дослідники вважають кінець ХІХ - початок ХХ століття. У цей період виникають такі течії модернізму, як символізм, імпресіонізм, неоромантизм. Характерні риси імпресіоністичної та неоромантичної поетики простежуються і у творчості В.Г. Короленка.

У другому розділі «Жанрова система художньої прози В.Г. Короленка» аналізуються провідні мотиви короленківської прози; розглядаються особливості структури творів письменника та образи головних персонажів; досліджується жанрова специфіка його нарисів, оповідань і повістей та запропонована жанрова типологія художньої прози В.Г. Короленка.

У підрозділі 2.1. «Система провідних мотивів та їх жанротворча роль» простежується динаміка розвитку і взаємодії центральних мотивів художньої прози письменника, вплив мотивної організації на жанрову систему та жанрову специфіку його творів, а також визначаються основні типи героїв, зокрема, герої-шукачі, герої-протестанти та трансформація традиційного образу «маленької людини».

Найбільш поширеними у творчості В.Г. Короленка є мотиви дороги і зустрічі. Дані мотиви, як правило, виконують структуротворчу функцію - визначають сюжетно-композиційну та просторово-часову організацію творів письменника: нарисів, «сибірських оповідань», повісті «Не страшное» та ін. Фабульними варіаціями мотиву дороги є образи ріки, океану, залізниці, а також семантично близький мотив мандрів («Без языка», «Слепой музыкант»). У деяких творах даний мотив набуває символічного значення - трактується як життєвий шлях («Эпизоды из жизни искателя») або втілюється в образах головних героїв художньої прози письменника - «бродяг» і «шукачів».

Мотив зустрічі переважно виступає у ролі сюжетної зав'язки. Даний мотив відіграє ключову роль у розвитку сюжету в оповіданнях В.Г. Короленка «Чудная», «Парадокс», у повістях «В дурном обществе», «Слепой музыкант», «С двух сторон». Випадкова зустріч стає кризовим моментом, який різко змінює подальший хід подій, долю героя, його переконання. Мотив дорожніх зустрічей, характерний для подорожнього нарису, обумовлює поліжанровий характер творів В.Г. Короленка, зокрема, поєднання у їх структурі епічного та ліричного начал.

Характерний для творчості письменника мотив свободи також постає у різних авторських інтерпретаціях - «вольной волюшки» («оповідання про бродяг»), свободи по-американськи (повість «Без языка»), свободи совісті й морального вибору. Філософський аспект даного мотиву є домінантою жанрового змісту творів В.Г. Короленка.

«Оповідання про бродяг» - це перша спроба відтворити народне уявлення про свободу-волю як стихійний підсвідомий потяг. Образи маргіналів, до яких звернувся письменник, були на той час нетиповими для російської літератури. Започаткована ним традиція набула подальшого розвитку у творчості М. Горького.

Змальовуючи «свободу по-американськи» у повісті «Без языка», В.Г. Короленко намагається осмислити феномен свободи з різних національних і соціальних світоглядних позицій. Позитивно оцінюючи демократичні переваги американського суспільства, він помічає й негативні його сторони - цинізм, байдужість, бездуховність, панування егоїстичних інтересів.

Значне місце у творчості письменника посідають національні мотиви. Тема України звучить в оповіданні В.Г. Короленка «Лес шумит», у повістях «В дурном обществе», «Без языка», «Слепой музыкант». У цих творах письменник неодноразово звертається до історичного контексту, згадує часи козацтва, гайдамаччини, панування польської шляхти, використовує елементи героїчного епосу - народні думи, історичні пісні. У «сибірських оповіданнях» зустрічаються якутські мотиви, зокрема, в оповіданні «Сон Макара» В.Г. Короленко змальовує побут місцевих жителів та їх релігійні вірування. У творах «Сказание о Флоре» і «Братья Мендель» важливу роль відіграють проблеми, пов'язані з єврейським питанням, яке було особливо актуальним для тодішньої Росії.

Національні мотиви тісно переплітаються з фольклорними та провінційними. Так, в оповіданні «Сон Макара» використані якутські фольклорні джерела, у легенді «Лес шумит» - українські народно-поетичні образи, у казці «Судный день (Иом-кипур)» переплітаються український та єврейський фольклор. Ці мотиви відіграють домінуючу жанротворчу роль у тих творах письменника, структура яких містить елементи фольклорних жанрів - казки і легенди. У «сибірських оповіданнях» та «оповіданнях про бродяг» зустрічаються елементи бродяжого та арештантського фольклору, що зумовлює їх стильову специфіку. Провінційні мотиви визначають хронотопію більшості творів В.Г. Короленка, оскільки місцем дії у них є віддалені сибірські поселення або невеликі містечка Росії й Малоросії.

Концептуальний мотив багатьох творів письменника - мотив «душевного прозріння». Він визначає специфіку конфлікту оповідань «Чудная», «Парадокс», «Сон Макара», повістей «Слепой музыкант», «С двух сторон» та ін. У прозі В.Г. Короленка також знайшли своєрідне втілення актуальні для літератури перехідного періоду мотиви ночі (нарис «Ночью») і «хворого сумління» (оповідання «Мороз»). Архетипний мотив ночі в короленківській інтерпретації позбавлений традиційної містичної символіки, хоча і не втрачає романтичного забарвлення. «Хворе сумління» в оповіданні «Мороз» трактується письменником з гуманістичних позицій: він засуджує його, як моральне самокатування, позбавлене сенсу.

Розглянуті мотиви визначають структуру і жанровий зміст нарисів, оповідань та повістей В.Г. Короленка й обумовлюють їх жанрову своєрідність. Проведений нами мотивний аналіз дозволяє дослідити типологію художньої прози письменника не лише за формальними, а й за змістовними ознаками.

У підрозділі 2.2. «Сюжетно-композиційна структура творів В.Г. Короленка» простежується новаторство письменника на рівні художньої форми, зокрема, відзначається специфіка композиційної побудови творів, які тяжіють до поліжанровості.

Найбільш поширеними композиційними прийомами, які використовує В.Г. Короленко, є прийоми «рамки» і ретроспекції. Зазвичай письменник уводить у твір образ героя-оповідача, завдяки чому оповідь розгортається у двох планах - об'єктивному і суб'єктивному, набуваючи поліфонічного звучання. Окрім того, він часто поєднує в одному творі різножанрові композиційні елементи (епічну оповідь, ліричні замальовки в стилі нарису, етнографічні деталі), включає у структуру твору жанри-вставки та авторські відступи (емоційні враження, філософські роздуми, узагальнення, умовисновки).

У своїх нарисах В.Г. Короленко використовує кільцеву композицію: оповідь починається і закінчується ліричними відступами від імені автора. У епічних творах - оповіданнях, повістях - композиція вибудовується за принципом «оповідання в оповіданні». Завдяки цьому письменникові вдається висвітлити ту чи іншу проблему з різних точок зору. В оповіданнях «Чудная», «Соколинец», «Ат-Даван», «Мороз», «Лес шумит», у повісті «Не страшное» В.Г. Короленко звертається до прийому «розповідь у розповіді», що включає елементи сказу. Поєднання образів автора і героя-оповідача визначає особливості художньої структури творів письменника, що побудовані у формі розгорнутого діалогу. Основний сюжет, як правило, розгортається у сповідальному слові героя-оповідача, котрий не завжди відіграє ключову роль у творі.

Композиція короленківських творів часто ускладнюється позасюжетними вставками. Так, у нарисі «В облачний день» функцію вставки виконує розповідь ямщика про часи кріпацтва; в оповіданнях «Сказание о Флоре», «Тени» вставками є притчі, які розповідають головні герої. Названі компоненти тексту несуть додаткове, а інколи й основне ідейно-змістовне навантаження. Так, вставки-притчі про Ангела, що не відав зла («Сказание о Флоре») і про хлопчика, який втратив батька («Тени»), композиційно локалізовані у структурі творів і виконують функцію їх ідейного ядра.

Вплив жанру нарису на творчість письменника значною мірою обумовив ескізність, фрагментарність оповідної структури його текстів, що знайшло вираження у розірваній, епізодичній композиції. Ця тенденція спостерігається вже у ранніх творах письменника, зокрема, в оповіданні «Эпизоды из жизни искателя». І.І. Московкіна називає даний прийом «поєднанням мікрооповідань» усередині одного твору. Прикладами такої структурної організації є, як правило, поліжанрові твори (оповідання «Убивец», «Марусина заимка»), що поєднують у собі елементи епічних і документально-публіцистичних жанрів.

Розірваність сюжету, тенденція до епізодичності властива й деяким іншим творам В.Г. Короленка, зокрема, повісті «С двух сторон». Проте фрагментарність композиції у цьому творі обумовлена впливом імпресіоністичної оповідної манери. Увага автора зосереджена на внутрішньому стані головного героя, тому події, змальовані у повісті, пов'язані з найбільш значущими, кризовими моментами його життя.

Композиційні прийоми «оповідання в оповіданні», позасюжетні вставки, поєднання у межах одного твору різних за жанром мікрооповідань є типовими для художньої прози В.Г. Короленка. Вони свідчать про те, що поліжанризм - важлива складова структурної організації творів письменника.

У підрозділі 2.3. «Типологія жанрів і специфіка жанрової природи творів письменника» досліджуються особливості жанрової системи художньої прози В.Г. Короленка, її зв'язки з найбільш характерними жанровими новаціями в літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст., визначається жанрова своєрідність його творів.

Для творчості В.Г. Короленка характерні звернення до малих і середніх жанрів - нарису, оповідання й повісті. Домінуючим у прозі письменника є жанр нарису. При цьому виокремлюються такі його типи, як документально-публіцистичний нарис, представлений циклами («Государевы ямщики», «Павловские очерки» та ін.), художній нарис («Река играет», «Птицы небесные» та ін.) з його різновидами - ліричним нарисом («Последний луч»), лірико-психологічним нарисом («Старый звонарь»), лірико-філософським нарисом («Ночью»).

Жанр нарису вплинув і на трансформацію жанрів оповідання й повісті, що знайшло вираження, з одного боку, у посиленні аналітичності, фактографічності, документальності їх змісту, з іншого, - у домінуванні ліричного начала у побудові творів. Елементи подорожнього та етнографічного нарису зустрічаються в «сибірських оповіданнях» письменника, у повістях «В дурном обществе», «Без языка». В.Г. Короленко свідомо порушує жанрові канони, поєднуючи в одному тексті елементи документалістики, публіцистики і белетристики, що підкреслює неоднозначність жанрової природи багатьох його творів. Такий жанровий синтез характерний для оповідань «Чудная», «Убивец», «Марусина заимка», «Мгновение», «Прохор и студенты», для повістей «Не страшное», «Без языка», «С двух сторон», а також для фантазії «Тени».

Отже, питання щодо жанрової приналежності творів письменника до цього часу залишається дискусійним. Визначаючи жанрову природу творів В.Г. Короленка, ми враховували не лише авторські визначення та думку науковців. Жанрова своєрідність творів письменника тісно пов'язана з їх змістовними та структурними компонентами. Одним з найскладніших і недостатньо вивчених у творчості В.Г. Короленка є жанр повісті. Слід зазначити, що сам письменник не вживав цей термін по відношенню до своїх творів (за винятком підзаголовку «повість зі студентського життя», який він дав оповіданню «Прохор и студенты»). Але, оскільки його твори «Не страшное», «Без языка», «С двух сторон» мають досить складну сюжетно-образну структуру та систему хронотопів, є всі підстави віднести їх до жанру повісті. Даний жанр представлений такими типологічними різновидами, як соціально-побутова повість («В дурном обществе», «Братья Мендель», «Без языка»), філософська повість («Не страшное»), психологічна повість («Слепой музыкант», «С двух сторон»).

У художній прозі письменника можна виокремити оповідання, у структурі яких переважають характерні ознаки нарису: соціальна проблематика, типізовані образи персонажів тощо («Черкес», «Прохор и студенты»), і новелістичні оповідання, де на перший план виносяться особистісні конфлікти - проблема свободи, щастя, честі, совісті, морального вибору («Чудная», «Парадокс», «Мгновение», «Мороз», «Ат-Даван»).

Творам «Убивец» і «Марусина заимка» неможливо дати однозначне та вичерпне жанрове визначення, оскільки їх складові мають різну жанрову приналежність. У їх побудові яскраво виявляється характерний для В.Г. Короленка жанровий синтез: в одних главах домінують елементи нарису, в інших - оповідання чи навіть новели. Складну формально-змістовну структуру має і фантазія «Тени», яка поєднує у собі реалістичні та фантастичні елементи, риси ліричного нарису і філософської притчі. У цьому творі письменник плідно використовує історичний, міфологічний, релігійний і літературний контекст, а тому авторська жанрова дефініція - «фантазія» - здається нам найбільш прийнятною.

Звертаючись до фольклорних жанрів (казки, легенди, притчі), В.Г. Короленко також не дотримується традиційних жанрових канонів, поєднуючи елементи казки і святочного оповідання («Сон Макара»), казки й легенди («Судный день (Иом-кипур)»), казки й сатири («Стой, сонце, и не движись, луна!») тощо.

Специфіка жанрової системи художньої прози В.Г. Короленка полягає в синтезі різножанрових елементів і створенні поліжанрових форм, що зумовлено впливом тенденцій, характерних для розвитку літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття: «розмивання» жанрових меж, «згущеність» оповіді, своєрідність психологізму (особлива увага до емоційного стану героя), домінування аналітичного або лірико-філософського начала.

У третьому розділі «Характерні особливості стилю художньої прози В.Г. Короленка» розглядаються основні складові, що визначають характерні риси індивідуального стилю письменника, а також його стильові домінанти. Дана проблема є однією з найменш досліджених у сучасному короленкознавстві. Головною тезою запропонованої нами концепції є синтез елементів різних стильових систем, який простежується на всіх рівнях художніх текстів В.Г. Короленка і знаходить вияв у поєднанні традиційних літературних стилів, а також елементів документалістики, публіцистики, етнографії у його творах.

У підрозділі 3.1. «Синтез реалістичних та неоромантичних тенденцій в образній структурі творів В.Г. Короленка» простежується вплив реалістичного напряму і неоромантичної течії на формування індивідуального стилю письменника.

Художня проза В.Г. Короленка репрезентує проголошений ним принцип синтезу романтизму й реалізму. Однак, слід зазначити, що романтизм початку ХІХ ст. наприкінці століття зазнав суттєвих змін під впливом реалістичного та натуралістичного напрямів. У цей період у літературі виник неоромантизм як одна з модерністських течій. Його вплив відчув на собі і В.Г. Короленко. В художній прозі письменника спостерігається домінування саме неоромантичних тенденцій.

Ніцшеанський ідеал «сильної особистості», що став однією з визначальних рис неоромантичної естетики, знайшов своєрідне втілення в образах короленківських героїв - романтиків-шукачів і борців-протестантів, котрі, на відміну від традиційних героїв романтичної літератури, змальовані реалістично. Незважаючи на те, що вони належать до різних прошарків суспільства, їх поєднує небажання миритися з обставинами і «вистражданий оптимізм» (за висловом Д.С. Мережковського), співзвучний світогляду самого письменника.

У пейзажах В.Г. Короленка, що відзначаються екзотичністю, властивою поетиці неоромантизму, відчувається пантеїстичне сприйняття природи. Пейзаж у творах постає не лише як фон, а й як суб'єкт сюжетної дії, як, наприклад, у нарисі «Река играет», в оповіданнях «Лес шумит», «Мороз». Особливою специфікою відзначаються картини північної природи у «сибірських оповіданнях». Характерною особливістю сибірських пейзажів В.Г. Короленка є етнографічна точність деталей. Але навіть у реалістичних описах письменник використовує романтичну символіку - символічні образи вітру, морозу, сонця. Найбільш поширеним образом-символом у його творах є образ каменя, який відображає «кам'яне буття» і «кам'яне світосприйняття» сибіряків. Виняток складає оповідання «Сон Макара», у якому пейзажні замальовки насичені казково-поетичною образністю, обумовленою жанром святочного оповідання.

В оповіданнях «Соколинец», «Мгновение», у повістях «Слепой музыкант», «Без языка» романтизований пейзаж слугує засобом характеристики внутрішнього стану персонажів. Художня майстерність В.Г. Короленка особливо відчутна у повісті «Слепой музыкант». У цьому творі письменник, прагнучи передати оточуючий світ у сприйнятті сліпого, уникає кольорових епітетів і використовує лише звукові образи та чуттєві асоціації.

У підрозділі 3.2. «Вплив імпресіонізму на формування творчої манери В.Г. Короленка» аналізуються елементи імпресіоністської поетики у творчості письменника. У багатьох його творах (нарис «Ночью», оповідання «Мгновение», повісті «С двух сторон», «Слепой музыкант», «Без языка») зустрічаються елементи «потоку свідомості» або «аналітичної саморефлексії». Їх використання обумовлене прагненням автора передати «настрій» героїв, їх миттєві відчуття, підсвідомі емоції та асоціації. Визначальними рисами короленківської художньої прози є особливого роду психологізм, ліризм, поєднаний з об'єктивним висвітленням подій і характерів.

У підрозділі 3.3. «Стильові домінанти і прийоми, що визначають стильову своєрідність художньої прози письменника» розглядаються стильові прийоми, які характеризують індивідуальну стильову манеру В.Г. Короленка. До таких прийомів слід віднести використання образу героя-оповідача, що надає оповіді відтінок «діалогічності», а також прийом авторської маски. Завдяки цим прийомам змальована письменником дійсність набуває багатопланового характеру. Сказова манера оповіді пов'язана у його творах з індивідуалізацією мови оповідача. В.Г. Короленко вводить просторічну лексику, діалектизми, жаргонізми, що також характеризує стильову своєрідність його художньої прози. В оповідній структурі більшості творів прозаїка виокремлюються мовні пласти автора й оповідача, кожен з яких характеризується специфічним добором мовних і стилістичних засобів. Різнопланові за жанром твори, наприклад, «Убивец», «Марусина заимка» характеризуються стильовою неоднорідністю. В одних главах переважає об'єктивний характер оповіді, аналітичність суджень, в інших - ліричне начало, емоційність і авторська експресія.

Звертаючись до архаїчних або фольклорних жанрів, В.Г. Короленко використовує прийом стилізації. Так, у казці-притчі «Необходимость» він наслідує притчеву манеру оповіді, а в оповіданні «Сказание о Флоре, Агриппе и Менахеме, сыне Иегуды» - книжний стиль середньовічних «сказань», з властивою йому метафоричністю, складними зворотами, порівняннями, синтаксичними конструкціями.

Досить поширені в художніх творах письменника прийоми анімізації, контрастного зіставлення, «дзеркального відображення», значне місце посідає поетика кольору, світлові і звукові образи. За допомогою кольорових і звукових асоціацій В.Г. Короленко вміло передає «настрій» героїв.

У підрозділі 3.4. «Функціональна роль лексико-синтаксичних засобів у творах В.Г. Короленка» досліджується мова художніх творів письменника - принципи слововжитку, метафоризація, індивідуалізація мови героя-оповідача і персонажів, використання національно забарвленої та стилістично маркованої лексики (просторіччя, жаргонізмів, діалектизмів), а також особливості синтаксису.

Стиль художньої прози В.Г. Короленка характеризується не лише багатством кольорової палітри, а й звуковою наповненістю. Майже у всіх його творах відчутний звуковий фон, наявність якого дозволяє називати його прозу «музичною». Мелодійності короленківської прози сприяє також ритмічна організація текстів, зокрема, використання алітерацій, лексичних повторів, анафор, антитез, синтаксичних паралелізмів. Найбільш «мелодійними» є твори письменника, стилізовані під фольклор, - «Лес шумит», «Судный день (Иом-кипур)», «Сказание о Флоре…», «Стой, солнце, и не движись, луна!» та ін.

Загалом індивідуальну стильову манеру В.Г. Короленка відрізняє лірична тональність і романтичний пафос, які знаходять вираження в афористичності мови, у використанні суб'єктивно-оціннних епітетів та емоційно-експресивної лексики.

У висновках узагальнюються основні результати дослідження. У творчості В.Г. Короленка знайшли відображення основні процеси, характерні для літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття, зокрема, відхід від традиційних жанрових канонів, розмивання жанрових меж і тенденція до поліжанризму та синтезу різних стильових напрямів.

У художній прозі письменника домінуюча роль належить жанру нарису, який вплинув на трансформацію таких епічних жанрів, як повість і оповідання. Цей вплив виявився у посиленні ліричного й аналітичного начала, у поєднанні белетристики і публіцистики в художніх творах В.Г. Короленка. Наслідком такого поєднання є неоднозначність жанрової природи більшості його творів, їх поліжанровий характер, який визначає специфіку жанрової системи його художньої прози. Представлена в роботі типологія жанрів нарису, оповідання й повісті спирається як на формальні, так і на змістовні критерії, зокрема, на особливості сюжетно-образної структури та просторово-часової організації художніх текстів письменника. На підставі жанрового змісту виокремлюються такі типологічні різновиди творів В.Г. Короленка, як лірико-психологічний та лірико-філософський нарис, оповідання нарисового й новелістичного типу, соціально-побутова, психологічна й філософська повісті.

Аналіз провідних мотивів дозволив виявити їх функціональну роль у жанровій системі художньої прози письменника. Мотиви дороги і зустрічі у його творах виконують переважно структуротворчу та сюжетотворчу функцію. Проте мотив дороги значною мірою вплинув на формування образів головних персонажів - «бродяг» і «шукачів». До концептуальних мотивів короленківської прози належать мотиви свободи і «душевного прозріння», які є домінантами жанрового змісту творів письменника. Звернення до національних і фольклорних мотивів обумовило використання елементів фольклорних і архаїчних жанрів та їх синтез.

Новаторство В.Г. Короленка у сфері жанрових форм знайшло відображення і на рівні композиційної побудови його творів. Письменник поєднує художні, документальні, публіцистичні елементи, жанри-вставки й авторські відступи. Властива його прозі діалогічність і багатоплановість оповідної манери знайшла вираження у композиційних прийомах «рамки» (з уведенням образу героя-оповідача) та ретроспекції. Для більшості творів письменника характерна фрагментарна композиція і об'єднання мікрооповідань у межах одного твору (тенденція до циклізації).

У стильовій манері В.Г. Короленка простежується вплив традицій класичної літератури (О. де Бальзака, М.В. Гоголя, І.С. Тургенєва, Л.М. Толстого, Ф.М. Достоєвського), а також сучасників - Г.М. Успенського та В.М. Гаршина. Характерними рисами, що визначають своєрідність індивідуального стилю В.Г. Короленка є синтез різних стильових систем - використання романтичних принципів зображення поряд з реалістичними, вкраплення в художні тексти фактографічного матеріалу, історичних та етнографічних деталей, елементів сентименталізму. У творах письменника відчутний також вплив поетики імпресіонізму.

Діалогізм оповіді, що визначає стильову своєрідність більшості творів В.Г. Короленка, досягається завдяки присутності у творі кількох мовних прошарів - мови автора та мови героя-оповідача. Індивідуалізуючи мову оповідача, письменник вдається до прийому авторської маски, використовує ненормативну та емоційно-експресивну лексику.

Активне ліричне начало, властиве художній прозі В.Г. Короленка, знаходить відображення в ритмічному оформленні тексту. В ідейно-тематичному плані у творах письменника домінує гуманістична спрямованість та оптимістичний пафос.

Новаторство В.Г. Короленка у сфері жанрово-стильових пошуків яскраво виявилося у синтезі різножанрових і різностильових елементів, який простежується на всіх рівнях жанрово-стильової системи його художньої прози, веде до створення нових поліжанрових форм і визначає специфіку індивідуальної стильової манери письменника.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ, ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ВАК УКРАЇНИ

1. Вечерок О.М. Романтичні і реалістичні тенденції в «сибірських» оповіданнях В.Г. Короленка / О.М. Вечерок // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. - Випуск 1 (34). - Серія «Філологічні науки». - Полтава: ПДПУ, 2004. - С. 58-65.

2. Вечерок О.М. Оповідання В.Г. Короленка «Брати Мендель»: особливості поетики / О.М. Вечерок // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. - Випуск 1 (40). - Серія «Філологічні науки». - Полтава : ПДПУ, 2005. - С. 78-86.

3. Вечерок О.Н. Импрессионистские тенденции в творчестве В.Г. Короленко / О.Н. Вечерок // Література в контексті культури: [зб. наук. праць] - Вип. 15. - Дніпропетровськ, 2005. - С. 31-38.

4. Вечерок О.М. Еволюція жанру та проблема жанрового синтезу в художній прозі В.Г. Короленка / О.М. Вечерок // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. - Випуск 1-2 (48-49). - Серія «Філологічні науки». - Полтава : ПДПУ, 2006. - С. 69-73.

5. Вечерок О.Н. Интерпретация фольклорных жанров в творчестве В.Г. Короленко / О.Н. Вечерок // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди. - Випуск 1 (49). - Серія «Літературознавство». - Харків : ППВ «Нове слово», 2007. - С. 132-137.

6. Вечерок О.М. Єврейські мотиви в творчості В.Г. Короленка: оповідання «Брати Мендель» / О.М. Вечерок // Слов'янський збірник. - Випуск 3. - Полтава, 2004. - С. 236-244.

7. Вечерок О.Н. Гоголевские традиции в рассказе В.Г. Короленко «Лес шумит» / О.Н. Вечерок // VII міжнародні Гоголівські читання: [зб. наук. праць] - Полтава : ПДПУ, 2004. - С. 65-68.

8. Вечерок О.Н. Мотив дороги в творчестве Гоголя и Короленко / О.Н. Вечерок // VIIІ міжнародні Гоголівські читання: [зб. наук. праць] - Полтава : ПДПУ, 2004. - С. 93-97.

9. Вечерок О.М. Мотив свободи в повісті В.Г. Короленка «Без языка» / О.М. Вечерок // Слов'янський збірник. - Випуск 4. - Полтава, 2005. - С. 306-313.

10. Вечерок О.Н. Городская провинция в художественном изображении В.Г. Короленко / О.Н. Вечерок // Крымский пушкинский научный сборник. - Выпуск 5 (14). - Симферополь : Крымский Архив, 2005. - С. 287-293.

11. Вечерок О.Н. Стилевые особенности очерковой прозы В.Г. Короленко («Павловские очерки») / О.Н. Вечерок // Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики. Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. - Горлівка, 2005. - С. 108-112.

12. Вечерок О.Н. Специфика пейзажа и его функции в художественной прозе В.Г. Короленко / О.Н. Вечерок // VII Короленківські читання: [зб. наук. праць] - Полтава: ПДПУ, 2009. - С. 85-90.

АНОТАЦІЯ

Вечерок О.М. Жанрово-стильова своєрідність художньої прози В.Г. Короленка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Херсонський державний університет, Херсон, 2010.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню жанрово-стильових особливостей художньої прози В.Г. Короленка.

У роботі вперше здійснено комплексний аналіз жанрової системи художньої прози письменника, розроблено типологію жанрів нарису, оповідання й повісті з урахуванням як формальних, так і змістовних компонентів художніх творів. З'ясовано функціональну роль провідних мотивів художньої прози В.Г. Короленка, визначено характерні особливості композиційної побудови творів письменника, а також специфіку жанрової природи його нарисів, оповідань та повістей.

Провідною концепцією даної роботи є поняття жанрового і стильового синтезу як основного принципу поетики В.Г. Короленка, що знаходить вираження на всіх рівнях його художньої системи. Характерною рисою творчості письменника є тенденція до поліжанризму. Синтезуючи елементи різних жанрів (епічних, ліричних, публіцистичних, фольклорних), він створює специфічні жанрові форми - лірико-психологічний та лірико-філософський художній нарис, оповідання нарисового та новелістичного типу, психологічну та філософську повість, казку-притчу, сатиричну казку, вірш у прозі тощо.

У композиційній структурі творів В.Г. Короленка поєднані художні, документальні і публіцистичні структурні елементи, використані прийоми «рамки» та «оповідання в оповіданні», жанри-вставки і авторські відступи.

У стильовій манері письменника знайшли відображення як традиції класичної літератури (творів Л.М. Толстого, М.В. Гоголя, О. де Бальзака, І.С. Тургенєва, Ф.М. Достоєвського), так і його сучасників - В.М. Гаршина, Г.М. Успенського. Специфікою стильової системи В.Г. Короленка є синтез різних стилів і стильових тенденцій - реалізму, неоромантизму, імпресіонізму, а також елементів сентименталізму й натуралізму. Домінуючу роль у стильовій манері письменника відіграє ліричне начало, що виявляється як на змістовному, так і на структурному рівнях його художніх текстів. Важливою складовою індивідуального стилю В.Г. Короленка є гуманістичний і оптимістичний пафос, який знаходить вираження в ідейно-образній системі його творів.

Ключові слова: жанр, стиль, мотив, поліжанризм, жанрова система, жанрова домінанта, реалізм, неоромантизм, імпресіонізм, стильова домінанта.

АННОТАЦИЯ

Вечерок О.Н. Жанрово-стилевое своеобразие художественной прозы В.Г. Короленко. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Херсонский государственный университет, Херсон, 2010.

Диссертационная работа посвящена исследованию жанрово-стилевых особенностей художественной прозы В.Г. Короленко.

В работе впервые осуществлён комплексный анализ жанровой системы художественной прозы писателя, разработана типология жанров очерка, рассказа и повести с учётом как формальных, так и содержательных компонентов произведений. Определена функциональная роль ведущих мотивов художественной прозы В.Г. Короленко, отмечены характерные особенности композиционного построения произведений писателя, а также специфика жанровой природы его очерков, рассказов и повестей.