Еволюція та функціонування літературних образів у парадигмі писемних пам’яток раннього і високого середньовіччя (ХІ– перша половина ХІІІ ст.)

Визначальною є державницька концепція в образах Київського літопису. Суть воїнської повісті про Ізяслава Мстиславича становить концепція звеличення однієї видатної особистості - князя. Автор подає видатну особистість на тлі епохи, у контексті складного і багатогранного часу, в якому діє герой, вершитель історії, щоб показати його роль і значення для Руської землі. Тут підноситься культ честі - індивідуальної та національної, честі руської військової верстви. У воїнській повісті про похід Ігоря на половців осмислюється образ князя у контексті роздумів над причинами негараздів Русі.

Автор літописної повісті представляє інтереси тієї руської еліти, котра відстоювала ідею єдності підлеглих Русі племен довкола Києва, ієрархію князів, де всі удільні лідери повинні підкорятися владі великого київського правителя.

В образах правителів Галицько-Волинського літопису бачимо синтез героїчного і релігійного первнів. Інтерес до історії визначав спрямування більшості творів, але вона оцінювалася з позицій християнських. Таким чином, героїчне начало поєднувалося з морально-етичними засадами християнства. Яскравим прикладом цього є Галицько-Волинський літопис, в якому синтезувалися дві тенденції - героїчна (репрезентована образом Данила) і філософсько-релігійна (втілена в образі Володимира Васильковича). Життєпис Данила Галицького - цілісна біографічна оповідь, а образ князя є стрижнем і навіть причиною для творення дружинної повісті. Ця «моногероїчність» ставила перед літописцем певне завдання - донести до уяви читача постать головного героя, його думки, дії, переживання, усе ж інше - вторинне. Волинська частина Галицько-Волинського літопису - це філософсько-релігійна повість про князя Володимира Васильковича, історія життя (особливо останніх років) князя, що був смертельно хворим. Образ Володимира подається у релігійному і світському аспектах.

Загалом образи «Літопису Руського» представляють руський етнотип правителя. Його особливості зумовлюються позиціями князя, на замовлення якого писався літопис, а також світоглядом самого книжника. Кожен володар відрізняється певним набором чеснот, він - воїн і державник, мислитель і філософ. Важливими рисами руського етнотипу, представленому образами правителів, є те, що внутрішній світ людини визначають цінності християнські та руські. Вони гармонійно поєднуються, творячи новий тип світогляду особистості доби Середньовіччя.

У підрозділі 4.2. «Особливості образної системи в авторських творах» аналізуються специфічні риси образів в авторських творах. Чим сильніше авторське начало у творі, тим більш індивідуалізованими є презентовані у ньому образи. Аналіз творів «Житьє и хождєньє» Данила Паломника, «Поучєниє» Володимира Мономаха, «МолЂніє» Данила Заточеника і «Слово о плъку ІгорєвЂ» невідомого автора дають змогу говорити про особливості середньовічної ментальності, коли людина мислила себе відповідно до певної моделі чи зразка, як правило, біблійного. В авторських творах особливості образів визначаються умінням книжників синтезувати елементи існуючої традиції, у контексті якої власна авторська позиція набуває особливого значення.

Данило Паломник «Житьєм и хождєньєм» уперше засвідчив не лише наявність жанру паломницької прози у києворуській літературі, а й спробу власного опису святих місць та осмислення Священної історії. Виклад у творі в основному ведеться від першої особи автора. Так, при описі Єрусалиму спостерігаємо суто авторський вияв духовної насолоди від радості зустрічі зі святинею. Це не просто святе місце і центр християнської віри, а символ духовної вершини. Шлях до Єрусалима - не лише фізичний, а й духовний, що веде до істинної віри. Книжник сприймає фізичний простір через осмислення головних християнських міфологем та особистий релігійний досвід. Паломництво Данила - не просто пересування у фізичному просторі; це - рух у просторі духовному, пошук духовних цінностей і здобуття духовної перемоги.

Володимир Мономах створив образ ідеального князя, що став еталоном правителя доби Середньовіччя. Він сформований на основі власного авторського досвіду та у контексті тогочасної доби, є своєрідним дзеркалом суспільно-політичних і морально-етичних категорій епохи. У «Поучєнии» бачимо внутрішню еволюцію автора, що репрезентує формування етичного кодексу руського християнина. Багатьом християнським заповідям князь надає суспільно-політичного смислу.

Данило Заточеник створив образ ідеального князя у «МолЂнії». Для книжника визначальною категорією характеру людини є розум, інтелектуальне начало. Важливе джерело для автора - його життя, власний досвід і народна мудрість. Данила цікавить індивід незалежно від соціального походження чи посади, яку обіймає. Книжник цінує людину за її розум, незалежність мислення. Князь обов'язково має бути розумним та освіченим. Данило утверджує саме соціальну значимість розуму, інтелекту. На його думку, це риси не тільки етичного, а й політичного характеру.

Автор «Слова о плъку ІгорєвЂ» мислить образами, посередництвом яких розповідає про події. Деталі походу Ігоря, особисті переживання і думки автора, картини суспільно-політичного життя Русі, факти минулого тощо - всі ці елементи поєднуються у творі, виражаючись певними образами. Визначальною рисою твору є символізм. Паралельно з розповіддю про реальний хід подається їхній опис у символах. Історизм авторського світогляду поєднується з художнім символізмом при творенні ним системи образів твору. Особливість формування образів автором полягає у синтезі образності фольклорної, книжної та власного їх бачення. Усі образи твору безпосередньо пов'язані з ідеями поеми. Спостерігаємо синтез міфологічного, естетичного й ідеологічного моментів в кожному образі. Про силу традицій, закладених поемою, свідчить, зокрема, образ Руської землі у творі «Слово о погибелЂ Русской зємлЂ».

Розділ п'ятий «Еволюція образу автора у середньовічному письменстві: синтез індивідуального і канонічного» присвячено аналізу образу автора.

У підрозділі 5.1. «Середньовічний автор: проблема інтерпретації» зауважується, що образ автора - важлива складова системи середньовічних образів. Його дослідження дає змогу розглядати середньовічну книжність як

результат певною мірою творчої праці митця, а самого книжника - як суб'єкта-творця. Образ автора засвідчує формування у середньовічній свідомості індивідуальності письменника. Книжник виражає себе через образ літописця, проповідника, паломника, агіографа, тобто залежно від вимог жанру, у межах якого пише. Творча свідомість середньовічного автора визначається впливом Святого Письма та реального світу, зокрема свого суспільного класу, авторитету влади і традицій. Часто вживане руське і старослов'янське «Азъ» («Я»), що зустрічається у пам'ятках літератури, свідчить про прагнення автора залишити у своєму творі власний слід. Загалом образ середньовічного автора визначається кількома чинниками, головними серед яких є вплив вимог жанру, історичні обставини, індивідуальність книжника і теоцентричний світогляд. В основному риси індивідуальності середньовічного автора виявляються дуже слабко, його стиль визначається особливостями жанру, що обирається відповідно до того, про що пише книжник. Тема твору завжди зумовлюється суспільною значущістю, середньовічний книжник пише про те, що має державне значення. У києворуській літературі спостерігаємо феномен «авторської індивідуальності», яка визначається фактами біографії книжника (якщо вони відомі), його суспільною позицією, темою та жанром твору, особливостями тлумачення образів, зокрема біблійних.

У підрозділі 5.2. «Синтез історичного й художнього аспектів у книжній позиції літописця» доводиться, що автор-літописець є найбільш узагальненим образом, адже літописи - твори колективні, а не суто індивідуальні. Авторська позиція у літописі зумовлюється тим, про кого пише літописець, а оцінка образу володаря є важливою підставою для визначення авторства певних частин літописання. Загалом для образу автора-літописця характерні суттєві відмінності між постаттю реального літописця та його художнім образом. Фактично у середньовічному літописанні спостерігаємо єдиний образ літописця, епічний за своїм характером, що зумовлювалося завданнями жанру, методом складання літописів та його стилем. Літопис «ПовЂсть врЂмяньных лЂт» творився поступово різними книжниками. Перший - Іларіон. Розповіді

про хрещення і смерть Ольги, перших руських мучеників серед варягів-християн, хрещення Русі, Бориса і Гліба, похвала Ярославу Мудрому під 1037 р. подібні стилістично і тематично до слова «О ЗаконЂ и о БлагодЂти» Іларіона. Другий автор літопису - Никін, що працював над так званою «печерською» частиною літопису. Очевидно, Никін - це у минулому Іларіон, тому дві частини літопису належать перу однієї людини. Загалом ідейно-тематичне спрямування Печерського літопису репрезентує суспільні позиції Києво-Печерського монастиря, характеризується відстоюванням монастирської ідеології. Відмінності у частинах пояснюються еволюцією авторської свідомості та позицій, що було зумовлено відходом Іларіона з посади митрополита та оселенням у Києво-Печерському монастирі. Колишній речник Ярослава Мудрого став виразником позицій Києво-Печерського монастиря.

Несторовій редакції «ПовЂсти врЂмяньных лЂт» притаманні епічний тон оповіді, системні філософські узагальнення і державницький характер. Руська історія подається у контексті світової, минуле трактується як підстава для гордості, утверджується ідея династичного княжіння. Загалом світогляд літописця у «ПовЂсти врЂмяньных лЂт» - історичний за своїм характером. Його особливості визначаються настроями та уподобаннями доби. Очевидно, не можна ототожнювати авторську позицію літописця з авторською самосвідомістю, адже остання завжди передбачає рефлексію. А літописець може говорити «від себе» лише з приводу подій і героїв оповіді. У літописі наявна особистість автора, але фактично відсутня його самооцінка. Висловлюючи позиції князя, на замовлення якого пише літопис, Нестор водночас репрезентує і власні думки, що, як правило, збігаються з позиціями його сюзерена. Водночас він прагне зберегти у своєму літописі й інші погляди, котрі наявні у тих літописних замітках, які він редагує, якщо вони не суперечать позиціям його князя.

Щодо авторства Київського літопису, то діяльність кожного князя описувалася певним літописцем. Створені Полікарпом частини характеризують автора як людину побожну, що всі події оцінює з позицій християнського провіденціалізму. Він є послідовним прихильником Ольговичів. Другий автор Київського літопису - ігумен Видубицького монастиря Мойсей - прихильник Ростиславичів, який написав похвальне слово на честь князя Рюрика Ростиславича. Він був церковником, абсолютним провіденціалістом. Про князів, яких підтримує, пише з піднесеною патетикою і риторикою. Стиль його оповідей орнаментальний, сповнений цитат і висловів зі Святого Письма. Перу Кузьмища Киянина у складі Київського літопису належать повість про смерть Андрія Боголюбського та ряд оповідей під різними роками. Його стиль має яскраво виражену церковно-риторичну спрямованість. Літописець князя Святослава Всеволодовича був людиною набожною, всі події описує та пояснює з позицій християнського провіденціалізму. Ряд статей у Київському літописі належать перу галичанина Тимофія - прихильника князя Романа Мстиславича. Повість про похід Ігоря на половців 1185 р. написана прихильником Ольговичів, зокрема самого Ігоря. Це була людина з глибоким релігійним світоглядом. Літопис князя Рюрика Ростиславича у складі Київського літопису був створений людиною, добре обізнаною з воїнською справою, виразником інтересів боярства, але без яскраво вираженого провіденціалізму. Очевидно, це був боярин Петро Бориславич, який прагне узагальнювати історичну інформацію, творити державну ідеологію. В його оповідях відчувається ефект авторської присутності, наявне використання документів.

Галицько-Волинський літопис складається з двох частин, кожна з яких творилася окремими людьми. У галицькій частині - літопис Данила Галицького

- автор виражає не лише інтереси Галичини, а й усієї Руської землі. Книжник репрезентує позиції Данила Галицького, хоча його власна позиція також відчутна. Літописець ставить за мету представити діяльність Данила у контексті руської історії. Автор волинської частини написав філософсько-релігійну повість, у центрі якої - образ князя Володимира Васильковича. Він мислить категоріями християнськими, більше релігійними, ніж світськими. Князя змальовано як ідеального правителя, справедливого, милостивого, якого любили князі, бояри і прості люди. Він мав добрі стосунки з Литвою, дбав про церкви і монастирі, був освіченим, начитаним, переписав багато книг.

Володимир Василькович - мудрий і лицарський, він ніколи не залучав до походів проти західних сусідів безбожних татар, вірний у дружбі, не переступає клятву хресного цілування. Найбільшою мірою ідеалізація образу Володимира спостерігається у розповіді про його хворобу і смерть, де князь підноситься до рангу святого. Можливо, автором волинської частини був володимирський єпископ Євстигній - прихильник Володимира Васильковича, особисто з ним знайомий, обізнаний з деталями його князювання.

У підрозділі 5.3. «Автор-проповідник - речник ідей біблійних і державних» йдеться про те, що образ автора-проповідника формується відповідно до вимог жанру проповіді, зокрема проповіді простої або урочистої. Своїм головним завданням автор-проповідник вважає переконання аудиторії в істинності християнської віри. Крім того, ідея руської церкви, її незалежності від Візантії сприяли тому, що автори-проповідники порушували питання не лише релігійні, а й суспільно-політичні. Проповіді мають яскраво виражений повчально-дидактичний характер, але автор-проповідник виходить із того, що його покликанням є переконати, а не змусити людину зробити правильний вибір. Свобода волі людської особистості - дуже важлива категорія для автора-проповідника. Іларіон як автор урочистої проповіді у своєму слові «О ЗаконЂ и о БлагодЂти» переконує аудиторію в істинності християнства-Благодаті. Водночас він виголошує засадничі принципи політики Ярослава Мудрого. Іларіон підносить і звеличує образи князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, показуючи, як через них Бог «діє» на Русі.

Лука Жидята і Феодосій Печерський творили просту «двоадресну» проповідь, звертаючись не лише до ченців, а й до світських людей. Лука Жидята оперує нормами Старого Заповіту, вбачаючи у ньому шлях до Нового Заповіту. Морально-етичні максими в інтерпретації автора-проповідника стоять на одному рівні з ідеями релігійними. Феодосій Печерський творить образ ідеального ченця, що є певною мірою автобіографічним. Загалом у його творах

образ автора - це переконаний чернець, який присвятив своє життя служінню Богові.

Твори Клима Смолятича і Кирила Турівського відзначаються символічним сприйняттям та осмисленням світу і Святого Письма. Загалом позиція автора-проповідника сформована двома чинниками: впливом і вимогами жанру та Біблією. Авторські позиції Клима щодо тлумачення Святого Письма подібні до Іларіонових. Він мислить символами, а в образах Біблії бачить глибокий символічний підтекст. Загалом книжник певною мірою наслідує візантійський жанр «запитання-відповідь», а особливість його твору - в біографічних ремінісценціях. Кирило Турівський, як Іларіон і Клим Смолятич, мислить символами. Даючи власну інтерпретацію та розуміння образів і сюжетів Святого Письма, Кирило заявляє авторську позицію, переконуючи слухача і читача силою слова і глибиною думки. Кирило як проповідник стоїть на яскраво виражених аскетичних позиціях, його поглядам притаманна певна войовничо-чернеча спрямованість. На його думку, сенс і покликання людського життя - служити Богові. Кирило власною життєвою позицією дає приклади для наслідування. Принципи, які у проповідях Феодосія Печерського були практичними рекомендаціями для влаштування правильного чернечого життя, у Кирила Турівського набувають значення моральних закликів, адресованих усьому тогочасному суспільству. Кирило-проповідник звертається до кожної людини, її думок і переконань.

У підрозділі 5.4. «Образ автора в авторських творах: виклики добі та традиції» аналізуються специфічні риси образів у таких пам'ятках, як «Житьє и хождєньє» Данила Паломника, «Поучєниє» Володимира Мономаха, «МолЂніє» Данила Заточеника, «Слово о плъку ІгорєвЂ» анонімного автора. Відповідно, головним образом у цих творах є образ автора, все оцінюється з його точки зору. Образ автора тут найбільшою мірою індивідуалізований, його стиль сповнений специфічних рис та особливостей, відрізняється експресивністю, емоційністю і відчуттям життя.

Данило Паломник наголошує на ідеї «самоприниження», а втіленням авторського «Я» є особистий досвід. Його твір відзначається глибоким автобіографізмом, прагненням пізнати людську особистість. Загалом же автор-паломник є і автором, і героєм твору. Тому можна говорити про те, що образ паломника - втілення авторської свідомості. Данило акцентує увагу на авторському «Я», реалізованому через його особистий досвід. Він просить Бога простити його, грішного, але водночас усвідомлює винятковість своєї подорожі та розповіді про неї. Етикетне самоприниження не применшує вияву особистісного начала у творі.

У «Поучєнии» Володимира Мономаха бачимо глибоке усвідомлення авторського «Я», що ґрунтується на піднесенні людської гідності, проголошенні цінності людської особистості. Образ автора виявляється в авторських самооцінках та авторській самосвідомості. Створений Володимиром Мономахом образ ідеального князя основується на автобіографічних

характеристиках самого князя. Для автора визначальними є християнські заповіді, зокрема «не убий». Як переконаний християнин Володимир Мономах наголошує на силі та значенні моралі для суспільства. У «Поучєнии» спостерігаємо певну боротьбу власного «Я» автора і логіки християнського смирення. Книжник робить висновок, що його життєвий досвід потрібен людям. Загалом у творі постає образ автора, який складно відділити від власної самооцінки та самосвідомості князя. Образ автора та образ ідеального князя фактично ототожнюються, адже концепція другого ґрунтується на особистому досвіді книжника.

У «МолЂнії» Данила Заточеника наявні риси раннього гуманізму. Через сміх та іронію проголошується висока цінність людського розуму як головного критерію оцінки особистості. Ситуація з темницею, очевидно, була літературною грою, але риси характеру автора - реальні та правдиві. Для книжника характерна позиція середньовічного самоприниження, хоча він дає багато інформації про себе особисто, наголошуючи на своїй книжній мудрості, його внутрішнє мовлення - це вираження авторської свідомості.

Яскраво виражена позиція автора у творі «Слово о плъку ІгорєвЂ». Книжник виступає носієм домінуючих ідей свого часу, його образ і позиція вимальовуються у контексті твору, смислових, ідейних і художніх особливостях пам'ятки. У світогляді автора тісно поєдналися державницькі ідеї та особисті мотиви, він виявляє власне ставлення до князів, у його світобаченні виявляються риси язичництва. Книжник використовує художній домисел у трактуванні історичних фактів, всіляко наголошує на своїй художній незалежності від впливу візантійських традицій. Контекст твору свідчить про те, що автор належав до князівського роду. Для його світогляду характерним є гуманізм, що проявляється, зокрема, у шанобливому ставленні до жінок. В його уявленні князь є символом і втіленням держави, її суверенітету. Автор «Слова о плъку ІгорєвЂ» має власну художню манеру і незалежні позиції в оцінці тих чи інших явищ. Він виступає патріотом Руської землі, адептом єдності держави. Для нього важливі моральні оцінки осіб і подій з огляду на розуміння добра і зла, зважаючи на державні інтереси, залежно від біблійної ідеології.

У підрозділі 5.5. «Данина і долання канону автором-агіографом» доводиться, що автор-агіограф творить певну дидактичну концепцію, використовуючи принципи міфологізації та символізації дійсності. На світогляд автора-агіографа вагомий вплив чинить жанр, його вимоги і канони. Біблійні принципи тут поєднуються з історичним мисленням, тому житійні твори -

вагомі історичні джерела. Біблійний канон значною мірою визначав свідомість автора та сприйняття й інтерпретацію ним оточуючого світу. Автори-агіографи прагнуть до конкретності, говорячи про перших святих, канонізованих за часів Києворуської держави, зокрема страстотерпців Бориса і Гліба, подвижників Антонія і Феодосія.

Автор-агіограф усвідомлював вагу і винятковість свого завдання, тому починав твір за умови, що його пером водитиме «перст Божий». У руську літературу автор-агіограф не лише приносить вплив містико-аскетичних ідей візантійського чернецтва, а й стверджує, що шлях до спасіння лежить через підкорення у внутрішній сутності людини притаманної їй земної, гріховної суті, що пов'язана зі світом диявола. Автори перших руських житій, зокрема Бориса і Гліба, Феодосія, Володимира, Ольги, дотримувалися канонів візантійських зразків, але спиралися на руський матеріал. Історичні факти осмислювалися ними через сакральні символи, історичний герой трансформувався в образ святого. Руський агіограф поєднував ідеальні зразки, стилістику візантійських житій із тенденціями живого, з публіцистичним спрямуванням викладу подій, а також з народнопоетичними мотивами. Так, автор «Сказанія» про Бориса і Гліба створив образи не лише святих, а й світських лицарів, які поклали своє життя за віру. Нестор-агіограф виявляє оригінальність мислення та самостійність в оцінках своїх героїв, зокрема Бориса, Гліба і Феодосія Печерського. Трактуючи подвиг Бориса і Гліба, він наголошує на жертовності їхньої смерті, що сприяє очищенню княжого роду. У житії Феодосія Печерського бачимо синтез реальної біографії та канону.

Автори Києво-Печерського патерика - Симон, Полікарп і Нестор - чітко усвідомлюють свою роль як творців першого руського патерика, не лише описують життя печерських подвижників, а й доводять святість монастиря. Послання Симона мають яскраво виражений особистісний характер, а Полікарпові відзначаються більш абстрактною спрямованістю. Визначальним є

показ образу святого у контексті середньовічних суспільних, релігійних і морально-етичних цінностей.

Загалом образ автора у літературі києворуської держави є одним із визначальних. Його еволюція та функціонування засвідчують синтез індивідуального і канонічного, елементів візантійської та руської традицій.

У Висновках синтезовано результати дослідження проблеми еволюції та функціонування образів у книжності Раннього і Високого Середньовіччя.

Модерне осмислення середньовічних текстів, зокрема аналіз літературних образів, їх еволюції та функціонування відкриває нові якості в українському літературному процесі, визначає його генезис і місце в історії європейського письменства. Література Києворуської держави у системі культури середньовічної Європи входила до контексту греко-слов'янської культурної спільності, що зумовило її європеїзм, сприяло активним міжнаціональним стосункам. Це письменство було літературою-реципієнтом. Руська книжність не копіювала зразки літератури візантійської, а прийняла багато її елементів, осмисливши та адаптувавши їх до власного ґрунту. Література Київської Русі репрезентована двома періодами: Раннє Середньовіччя (ХІ- початок ХІІ ст.) і Високе Середньовіччя (ХІІ- перша половина ХІІІ ст.).

Література творилася у трьох головних осередках: книжники Софійського гуртка (книжники кола Ярослава Мудрого), книжники Києво-Печерського монастиря, книжники Видубицького монастиря. Стиль кожного з києворуських книжних осередків - це система літературних засобів, що логічно і гармонійно зумовлюється обраним методом творчого переосмислення реального історичного матеріалу, тим шляхом, яким навколишнє життя й історичні факти потрапляють у художній контекст і стають естетичними цінностями.

Образ у середньовічному письменстві - це явище знаково-символічної системи, що є особливим засобом представлення та осмислення дійсності у письменстві з християнських позицій. Його особливості зумовлюються специфікою жанру та позиціями книжника. На кожному з етапів розвитку письменства відбувається еволюція і динаміка літературних образів, які не є статичними, а розвиваються і змінюються відповідно до нових умов. Еволюція образів зумовлює особливості їх функціонування.

Специфічні риси образів літератури Раннього Середньовіччя визначаються осмисленням руськими книжниками християнської релігії, адаптацією та пристосуванням нових естетичних і морально-етичних норм до руського культурного контексту; прагненням руських книжників не наслідувати візантійську духовність і культуру, а творити власну, орієнтуючись на зразки першої; розвитком монументального стилю, що часто поєднується з рисами стилю орнаментального; залежністю літератури від державної політики та ідеології, їхнім безпосереднім зв'язком і взаємодією; творенням нового типу образу. Ці засади представлені у спадщині Іларіона, Григорія, Луки Жидяти, Феодосія Печерського, Нестора, літописі «ПовЂсть врЂмяньных лЂт», Якова Мниха, Данила Паломника, що представляють парадигму оригінальних писемних пам'яток Раннього Середньовіччя.

Відповідно до християнського дискурсу літератури формуються особливості сприйняття і тлумачення держави і моралі, які подаються у контексті та через призму християнських принципів. Ідея державності має руський характер, інтерпретується відповідно до політичних інтересів тогочасної Русі. Морально-етичні проблеми бачаться в літературі з позицій християнства та руського менталітету. В агіографічних творах і ходіннях доби Раннього Середньовіччя відбувається становлення і розвиток концепту святості.

Специфіка образів літератури Високого Середньовіччя визначається домінуванням орнаментального стилю, символізму, алегоризму; прагненням пояснити й усвідомити приховану суть речей у книжності; посиленням

індивідуального начала у літературі й авторського елементу; символічною інтерпретацією Святого Письма; поглибленням гуманізму у книжності; доведенням святості місць через житія святих в агіографії; розвитком аскетичних мотивів у письменстві. Парадигма пам'яток цього періоду представлена творами Володимира Мономаха, Клима Смолятича, Кирила Турівського, Данила Заточеника, анонімними «Слово о князьях» і «Слово о плъку ІгорєвЂ», Київським та Галицько-Волинським літописами, збіркою «Патерикъ Печерскый», «Словом о погибелЂ Руской землЂ».

Вагома риса літератури Високого Середньовіччя - посилення авторського начала, що веде до утвердження у книжності концепту індивідуальності. Цю характеристику репрезентують твори Володимира Мономаха, Данила Заточеника, поема «Слово о плъку ІгорєвЂ». Тут особистість набуває значущості як носій нової християнської віри, виразник авторського «Я». У літописанні цього періоду домінують ідеї лицарські та етичні, які реалізуються через конкретні літературні образи.

В образах урочистої проповіді втілена система ідей, яка формує християнське світосприйняття. Для образів Іларіона характерними є синтез біблійного і церковного канонів та власні їх інтерпретації. Клим Смолятич традиційні образи подає у широкому філософському контексті, з авторських позицій. Для образів Кирила Турівського характерний символічний алегоризм, використання при їх творенні так званого методу алегорези. Суть еволюції у тлумаченні образів Святого Письма в урочистій проповіді полягає у поступовому відході авторів від канону до утвердження права на власну індивідуальну інтерпретацію образів, обґрунтування за їхнім посередництвом суто авторських ідей.

У простих проповідях Луки Жидяти і Феодосія Печерського визначальним є синтез норм Старого і Нового Заповітів, творення образів шляхом нанизування закликів і настанов. Літературний образ формується через узагальнення дидактичних положень та додавання прикладів і пояснень.

У руських агіографічних творах літературні образи репрезентують генезис і розвиток руського релігійного типу, який еволюціонує та функціонує під впливом візантійського канону святих, але у руських історико-культурних і духовних реаліях. Образи Бориса і Гліба втілюють ідеї пошани до ієрархічної системи влади на Русі, представляють філософію руського буття, здійснення канонізації через літературну парадигму. Образ Феодосія Печерського - це модель буття в істині, воїн Христа, в якому поєдналися елементи палестинської чернечої доктрини та руського світогляду. Образ рівноапостольного князя Володимира у житіях є втіленням правителя, звеличеного за апостольський подвиг, сенсом життя якого стає поширення та утвердження християнства серед свого народу. Через систему образів святих у складі Києво-Печерського патерика доводиться святість монастиря, утверджується апологія віри, чернецтва, подвижництва в ім'я Бога, репрезентується узагальнений образ

святості, морально-етичний ідеал для тогочасної Русі. Жіночий тип святості втілюється в образах княгині Ольги та черниці Фросини.

Персонологія «Літопису Руського» представляє манеру оцінювання літописцем героїв та особливості творення ним образів. Специфічні риси типів поведінки та характерів правителів відображають особливості образів та їхніх змін, еволюцію і динаміку. Загалом ця еволюція відбувається у напрямку від загального до конкретного, посилення індивідуального. Образи літописів «ПовЂсть врЂмяньных лЂт», Київський і Галицько-Волинський репрезентують руський етнотип, який втілюється в образах правителів як найбільш яскравих представниках тогочасного суспільства.

До образів у літописі «ПовЂсть врЂмяньных лЂт», зокрема Олега Віщого, Ольги, Святослава, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, подано художні паралелі з біблійними і міфологічними персонажами для утвердження християнської державницької концепції. В образах Київського літопису репрезентована державницька концепція Русі. Образи Галицько-Волинського літопису синтезують у собі два первні - героїчний і релігійний, що реалізуються в постатях воїна Данила Галицького і філософа Володимира Васильковича.

Образи, представлені в авторських творах, творяться на основі традиції, що синтезувала у собі риси візантійські та руські, але набувають яскраво вираженої авторської інтерпретації. Так, у творі «Житьє и хождєньє» Данила Паломника кожен опис місця Святої землі представляє духовну ідею. Володимир Мономах створив образ ідеального правителя, який основується на власному досвіді автора та нормах Святого Письма. Данило Заточеник у «МолЂніи» репрезентував образ ідеального князя. У поемі «Слово о плъку ІгорєвЂ» кожен образ є носієм певної ідеї та має глибокий символічний підтекст. Еволюція образів в авторських творах проявляється в яскраво вираженій авторській інтерпретації.

Образ автора у творах доби Середньовіччя формується під впливом таких визначальних чинників: вимоги канонів жанру; історичні обставини, що визначали суспільні позиції автора, спонукали його піднімати у творах актуальні питання доби; індивідуальність книжника, який, виголошуючи думки та ідеї князя чи монастиря, висловлював і власну позицію; теоцентризм. У руській середньовічній літературі існували такі типи образу автора: автор-літописець, автор-проповідник, автор авторських творів, автор-агіограф. Образ автора-літописця характеризується передусім компілятивністю жанру. Частини літопису «ПовЂсть врЂмяньных лЂт», що належать Іларіону (Никону), відрізняються еволюцією авторської свідомості від виразника поглядів великого київського князя Ярослава Мудрого до речника позицій Києво-Печерського монастиря. Частини Нестора характеризуються узагальненням попередніх літописних заміток, власними текстами, новими оцінками подій минулого з огляду на сучасні йому історичні обставини.

У Київському літописі частинам Полікарпа і Мойсея притаманне оцінювання всього з позицій християнського провіденціалізму. Стиль Кузьмища Киянина

має яскраво виражену церковно-риторичну спрямованість. Літописець князя Святослава Всеволодовича описує та пояснює події з позицій християнського провіденціалізму. Частини про Рюрика Ростиславича написані, очевидно, боярином Петром Бориславичем, який прагне узагальнювати історичну інформацію і творити державну ідеологію. В його оповідях відчувається ефект авторської присутності. У Галицько-Волинському літописі бачимо два типи образу автора. У першій частині - галицькій - репрезентовано образ світського автора, добре обізнаного на воїнській справі. У волинській частині представлено образ автора-філософа, творця філософсько-релігійної повісті.

Образ автора-проповідника формується відповідно до вимог жанру проповіді, зокрема проповіді простої чи урочистої. Автор-проповідник виходить із того, що його покликанням є переконати, а не змусити людину зробити правильний вибір. Свобода волі людської особистості - визначальна категорія для автора-проповідника (Іларіона Київського, Луки Жидяти, Феодосія Печерського, Клима Смолятича, Кирила Турівського).

В авторських творах головним є образ автора. Для образу Данила Паломника характерними є ідея «самоприниження», втілення авторського «Я» через особистий досвід, автобіографізм, прагненням пізнати людську особистість; Володимира Мономаха - усвідомлення авторського «Я», що ґрунтується на піднесенні індивідуальної гідності, проголошенні цінності людської особистості; Данила Заточеника - проголошення вагомості людського розуму як головного критерію оцінки індивідуальності; образу автора поеми «Слово о плъку ІгорєвЂ» - гуманізм, що проявляється у шанобливому ставленні до жінок, прагнення проникнути у свідомість героя, психологізм мислення, звернення до минулого для осмислення сучасного, патріотизм, дружинницький лицарський світогляд.

Образу автора-агіографа притаманні дві визначальні риси: узагальнення і точне відтворення фактів. За їх посередництвом він творить певну дидактичну концепцію, використовуючи принципи міфологізації та символізації дійсності. На образ автора-агіографа вагомий вплив чинить жанр, його вимоги і канони. Біблійні принцип тут поєднуються з історичним мисленням, тому образи житійних творів містять низку історичних рис. Так, автор «Сказанія» про Бориса і Гліба створив образи не лише святих, а й світських лицарів, які поклали своє життя за віру. У житії Феодосія Печерського бачимо синтез реальної біографії та канону.

Аналіз літературних образів у писемних пам'ятках доби Раннього і Високого Середньовіччя засвідчує їх еволюцію та особливості функціонування на різних етапах становлення і розвитку книжності. Ці образи репрезентують систему художніх, естетичних та ідейних цінностей середньовічної літератури, доводять неповторність та особливості києворуського письменства, на основі якого постала подальша українська література.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Сліпушко О. Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ ст.) : монографія / Оксана Сліпушко. - К. : Аконіт, 2009. - 416 с. (24, 1 обл.-вид. арк.) - (Наукове видання).

Рецензії: Горболіс Л. Нове слово в медієвістиці. Оксана Сліпушко. Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ ст.) - К. : Аконіт, 2009 / Лариса Горболіс // Літературна Україна. - 2009. - 17 вересня. - С. 6; Михайлова Р. Українська книжка епохи Середньовіччя. Оксана Сліпушко. Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ ст..) - К. : Аконіт, 2009 / Рада Михайлова // Нація і держава. - 2009. - 22 вересня. - С. 10; Махун С. Нове слово в медієвістиці. Оксана Сліпушко. Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ ст..) - К. : Аконіт, 2009 / Сергій Махун // Дзеркало тижня. - 2009. - 26 вересня. - С. 15; Ткачук Р. Нове наукове прочитання літератури Київської Русі. Оксана Сліпушко. Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ ст..) - К. : Аконіт, 2009 / Руслан Ткачук // Українська мова та література. - 2009. - Число 36 (628). - С. 32; Литвинов В. Поступ української медієвістики. Оксана Сліпушко. Еволюція та функціонування літературних образів у книжності Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ ст..) - К. : Аконіт, 2009 / Володимир Литвинов // Слово і час. - 2010. - № 1 (589). - Січень. - С. 101-103.

2. Сліпушко О. Нариси з історії української літератури доби Київської Русі / Оксана Сліпушко // Українська мова і література. - 2003. - Ч. 31-32 (335-336), серпень. - 2003. - С. 3-46. (2,1 др. арк.).

3. Сліпушко О. Історичний прагматизм «Слова о полку Ігоревім» (пам'ятка в дослідженнях Володимира Перетца) / Оксана Сліпушко // Українська мова і література. - 2002. - Ч. 33 (289). - С. 7 - 10 (0, 5 др. арк.).

4. Сліпушко О. Порівняльно-історичний метод у науковій методології академіка В. М. Перетца / Оксана Сліпушко // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. - Вип. ХІІ. - Рівне : Перспектива, 2002. - С. 82-89 (0, 5 др. арк.).

5. Сліпушко О. Наукова методологія Володимира Перетца в оцінці Івана Франка / Оксана Сліпушко // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. - К. : Київський університет, 2002. - Вип. 13. - С. 186-195 (0, 4 др. арк.).

6. Сліпушко О. Ізборники 1073 та 1076 рр. у контексті літературного процесу українського Середньовіччя // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. - К. : «Твім інтер», 2003. - Вип. 15. - С. 147-157 (0, 5 др. арк.).

7. Сліпушко О. Київські студії академіка В. М. Перетца над давньою українською літературою / О. Сліпушко // Літературознавчі студії. - К. : Київський університет, 2003. - Вип. 5. - С. 152-157 (0, 4 др. арк.).

8. Сліпушко О. М. Українська література Середньовіччя (епоха Київської Русі) : проблема періодизації / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. - К. : Видавництво Київського університету, 2004. - Вип. 10. - С. 298-302 (0, 3 др. арк.).

9. Сліпушко О. Література Київської Русі : Нариси / Оксана Сліпушко. - К. : Ред. загальнопед. газ., 2005. - 112 с. - (Бібл. «Шк. світу») (2, 5 др. арк.).

10. Сліпушко О. Кримінальна справа академіка В. М. Перетца як дослідника літератури Київської Русі (за матеріалами архіву СБУ) / Оксана Сліпушко // Слово і час. - 2005. - № 5 (533). - С. 64-70 (0, 8 др. арк.).

11. Сліпушко О. М. Осередки книжників доби Київської Русі : ідейно-тематичні орієнтири та системи художніх цінностей / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 12. - С. 427-431 (0, 3 др. арк.).

12. Сліпушко О. Парадигма образу «святості» в літературній спадщині Теодосія Печерського / Оксана Сліпушко // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. - К. : Акцент, 2005. - Вип. 22. - С. 458-467 (0, 5 др. арк.).

13. Сліпушко О. Кирило Турівський - представник української середньовічної літератури / Оксана Сліпушко // Дивослово. - 2006. - № 2. - С. 59-61 (0, 5 др. арк.).

14. Сліпушко О. М. Епоха української середньовічної літератури у концепції Дмитра Чижевського / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 14. - С. 297-301 (0, 3 др. арк.).

15. Сліпушко О. «Повчання дітям» Володимира Мономаха як зразок літератури Раннього християнського Середньовіччя / О. Сліпушко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 2006. - № 17. - С. 28-31 (0, 5 др. арк.).

16. Сліпушко О. М. Методологія А. Кримського і проблема національної ідентифікації літератури Києворуської держави / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2006. - Вип. 16. - С. 238-241 (0, 5 др. арк.).

17. Сліпушко О. Література Києворуської держави (ХІ-ХІІІ століття) : актуальні проблеми сучасних студій / Оксана Сліпушко // Слово і час. - 2007. - № 8. - С. 14-28 (1, 2 др. арк.).

18. Сліпушко О. Інтерпретація біблійних образів у спадщині Клима Смолятича / Оксана Сліпушко // Київська старовина. - 2007. - № 4 (376). - С. 25-33 (0, 5 др. арк.).

19. Сліпушко О. Специфіка образної системи у «Ходінні» Данила Паломника / О. Сліпушко // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2007. - Вип. 29. - С. 80-87 (0, 5 др. арк.).

20. Сліпушко О. М. Образна парадигма «Слова про Закон і Благодать» Іларіона Київського / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2007. - Вип. 19, ч. 2. - С. 175-182 (0, 5 др. арк.).

21. Сліпушко О. Парадигма образу автора у Галицько-Волинському літописі / О. Сліпушко // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. - Вип. 30. - С. 234-243 (0, 6 др. арк.).

22. Сліпушко О. Образ автора в «Повісті врем'яних літ» / Оксана Сліпушко // Слово і час. - 2008. - № 4. - С. 57-64 (0, 8 др. арк.).

23. Сліпушко О. Символіко-алегоричне тлумачення образів Святого Письма у «Слові про Закон і Благодать» Іларіона / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. - Вип. 21, ч. 2. - С. 187-195 (0, 5 др. арк.).

24. Сліпушко О. М. Світоглядні та естетичні засади книжності Раннього Середньовіччя / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2009. - Вип. 23, ч. 1. - С. 384-391 (0, 5 др. арк.).

25. Сліпушко О. М. Образ автора у «Слові о полку Ігоревім» / О. М. Сліпушко // Філологічні науки. Збірник наукових праць. - Суми : СумДПУ ім. М. С. Макаренка, 2008. - С. 215-221 (0, 6 др. арк.).

26. Сліпушко О. Образ автора-проповідника у києворуській книжності / О. Сліпушко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 2008. - № 19. - С. 20-23 (0, 5 др. арк.).

27. Сліпушко О. Образи святих в агіографічній спадщині Нестора / Оксана Сліпушко // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - К. : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2009. - Вип. 14. - С. 123--127 (0, 5 др. арк.).

28. Сліпушко О. М. Парадигма образу автора у Київському літописі / О. М. Сліпушко // Літературознавчі студії. - 2009. - Вип. 24. - С. 397-404 (0, 5 др. арк.).

Додаткові публікації:

1. Сліпушко О. «Слово о полку Ігоревім» в оцінці В. М. Перетца // Пам'ять майбутнього. Збірник наукових праць. - К. : Б. в., 2001. - Вип. 1. - С. 132-139.

2. Сліпушко О. Софія київська. Українська література Середньовіччя: доба Київської Русі (Х- ХІІІ століття) / Оксана Сліпушко. - К. : Аконіт, 2002. - 399 с.

3. Сліпушко О. «Послання» Климентія Смолятича / Оксана Сліпушко // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ-ХV

століть : у 2 кн. / [упор. В. Яременко, О. Сліпушко, передм. В. Яременка]. - Кн. 2. - К. : Аконіт, 2002. - Кн. 2. - С. 152-153.

4. Сліпушко О. Передренесансні ідеї «Моління» Данила Заточника у творчості романтика Юрія Яновського / О. Сліпушко // Літературознавчі студії. - К. : Київський університет, 2003. - Вип. 4. - С. 184-188.

5. Сліпушко О. Дружинна повість про князя Данила у складі Галицько-Волинського літопису / Оксана Сліпушко // Варшавські українознавчі записки / [за ред. проф. С. Козака]. - Варшава, 2003. - № 15-16. - С. 331-338.

6. Сліпушко О. Парадигма образу князя-воїна у літописній героїчній повісті ХІІ століття / Оксана Сліпушко // Історична ретроспектива в українській літературі. Збірник наукових праць. - К. : Київський університет, 2003. - С. 25-30.

7. Сліпушко О. Образ Святої землі в українській середньовічній паломницькій прозі / Оксана Сліпушко // Традиція і культура. Матеріали Міжнародної наукової конференції 8-9 грудня 2006 р. - Ч. 3. - К., 2006. - С. 8-10.

8. Сліпушко О. Синтез візантійської та руської традиції в образі автора-агіографа / Оксана Сліпушко // Тези доповідей VІІ Міжнародної наукової конференції «Українська культура в історичному розвитку та державотворенні», присвяченої 170-річчю від дня народження Павла Чубинського. - К., 2009. - С. 49-50.

9. Сліпушко О. Образ автора у літературі Києворуської держави (ХІ- перша половина ХІІІ століть) / Оксана Сліпушко. - К. : Друк СПД Максимов І. Ю., 2009. - 144 с. - (Навчальне видання).

10. Сліпушко О. Києворуська держава: суспільно-політична і художня спадщина доби Середньовіччя (Х-ХІІІ століття) / Оксана Сліпушко // Україна. Антологія пам'яток державотворення Х-ХХ ст. : у 10 т. - Т. 1 : Києворуська держава : суспільно-політична і художня спадщина доби Середньовіччя (Х-ХХ ст.). - К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2009. - С. 60-104. - (Наукове видання).

11. Сліпушко О. Києворуська доктрина в образах Києво-Печерського патерика / Оксана Сліпушко // Gente ukrainus, natione ukrainus (Літературні шляхи Старожитньої України : зб. наук. праць : [на пошану доктора філологічних наук, професора Миколи Корпанюка з нагоди його 60-річчя]. - К. : Євшан-зілля, 2010. - С. 386-401.

АНОТАЦІЯ

Сліпушко О. М. Еволюція та функціонування літературних образів у парадигмі писемних пам'яток Раннього і Високого Середньовіччя (ХІ- перша половина ХІІІ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

У дисертації досліджуються еволюція та функціонування літературних образів у книжності Київської Русі. Вивчаються літературні образи у двох аспектах: хронологічному (визначаються їхні особливості на різних етапах Середньовіччя, аналізується процес еволюції) та функціональному, жанровому (характеризуються специфічні риси у різних жанрах). Досліджуються особливості києворуської книжності, обґрунтовується нова її періодизація, аналізуються світоглядні та естетичні засади літератури Раннього і Високого Середньовіччя. Вивчено питання інтеграції біблійного дискурсу в києворуський контекст, досліджено парадигму образу святості, руську модель образу в літописанні й авторських творах. Уперше досліджено еволюцію образу автора у книжності Києворуської держави.

Ключові слова: середньовічна література, києворуська книжність, середньовічний образ, Раннє Середньовіччя, Високе Середньовіччя, проповідь, агіографія, ходіння, літопис, образ автора.

Слипушко О. Н. Эволюция и функционирование литературных образов в парадигме письменных памятников Раннего и Высокого Средневековья (ХІ- первая половина ХІІІ вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10. 01. 01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертации исследуются эволюция и функционирование литературных образов в книжности Киевской Руси. Изучаются литературные образы в двух аспектах: хронологическом (выделены их особенности на разных этапах Средневековья, анализируется процесс эволюции) и функциональном, жанровом (определяются специфические элементы в разных жанрах). Исследуются особенности киеворуськой книжности, которая в системе культуры средневековой Европы входила в контекст греческо-славянской культурной общности. Эта письменность была литературой-реципиентом. Руськая книжность не копировала византийские произведения, но приняла от них много элементов, осмыслив и адаптировав их к собственной почве.

В исследовании предложена новая периодизация литературы Киевской Руси, которая представлена двумя периодами - Раннее Средневековье (988 г. - начало ХІІ вв.) и Высокое Средневековье (ХІІ- первая половина ХІІІ вв.). Говорится о том, что руськая средневековая литература создавалась в трех центрах: книжники Софийского собора (книжники круга Ярослава Мудрого), книжники Киево-Печерского монастыря и книжники Выдубицкого монастыря. В представленной работе дано авторское определений явления «образ» в соответствии со средневековой культурой. Образ - это феномен знаково-символической системы, что является особенным способом представления и осмысления действительности в письменности. На каждом этапе развития книжности происходит эволюция и динамика литературных образов, которые не есть статичными, а развиваются и меняются в соответствии с новыми условиями.

Анализируются мировоззренческие и духовные принципы литературы Раннего и Высокого Средневековья. Отмечается, что специфические черты образов Раннего Средневековья определяются осмыслением руськими книжниками христианской религии, адаптацией новых эстетических и морально-этических норм к руському культурному контексту; стремлением руських книжников не копировать византийскую духовность и культуру, а создавать собственную, ориентируясь на примеры первой; развитием монументального стиля, что часто соединяется с чертами стиля орнаментального; зависимостью литературы от государственной политики и идеологии, их непосредственной связью и взаимодействием; созданием нового типа образа. Эти принципы представлены в творчестве Илариона, Григория, Луки Жидяты, Феодосия Печерского, Нестора, Якова Монаха, Даниила Паломника, летописи «ПовЂсть врЂменных лЂт», которые составляют парадигму письменных оригинальных памятников Раннего Средневековья.

Специфика образов литературы Высокого Средневековья определяется доминированием орнаментального стиля, символизмом, аллегоризмом; стремлением пояснить и понять скрытую сущность вещей в книжности; утверждением святости мест через жития святых в агиографии; развитием аскетических мотивов в письменности. Парадигма памяток этого периода представлена произведениями Владимира Мономаха, Клима Смолятича, Кирилла Туровского, Даниила Заточника, анонимными произведениями «Слово о князьх» и «Слово о плъку Игоре※, Киевской и Галицко-Волынской летописями, сборником «Патерикъ Печерскый», «Словом о погибелЂ Руськой землЂ».

Изучено проблему интеграции библейского дискурса в киеворуський контекст, исследовано парадигму образа святости, руськую модель образа в летописании и авторских произведениях. Впервые исследовано эволюцию образа автора в книжности Киеворуського государства. Утверждается, что в руськой средневековой литературе существовали четыре типа образа автора: автор-летописец, автор-проповедник, автор авторских произведений, автор-агиограф. Образ автора в произведениях Средневековья формируется под влиянием четырех главных критериев: требования канонов жанра; исторические обстоятельства, которые определяли общественные позиции автора, призывали его поднимать в произведениях актуальные вопросы времени; индивидуальность книжника, который, провозглашая мысли и идеи князя или монастыря, выражал и собственную позицию; теоцентризм.