Розвиток жанру байки у творчості Лафонтена

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема: Ж. де Лафонтен

Жан де Лафонтен ( 8 липня 1621, Шато-Тьєррі, Шампань -- 13 квітня 1695, Париж) -- французький поет, байкар, родоначальник нового виду байки у світовій літературі. Член Французької академії з 1684.

Народився в сім'ї, що належала до давнього роду. Батько був чиновником, перебував на посаді доглядача вод і лісів. Початкову освіту Жан де Лафонтен здобув у сільській школі. У дев'ятнадцятирічному віці готувався до прийняття духовного сану, однак молитви і богослов'я мало цікавили юнака, більше часу він приділяв читанню романів. Зрештою, майбутній письменник відмовився від духовної кар'єри і працював правником. У цей час він вивчав античну культуру, знайомився з провідними філософськими та політичними теоріями своєї епохи.

За своїми філософськими поглядами Лафонтен був деїстом, тобто визнавав факт створення Богом світу, але вважав, що далі, після створення, світ розвивається за власними законами. В інших філософських питаннях (зокрема, у питанні про природу пізнання та про сутність людини) Лафонтен був послідовником французького філософа XVII століття П'єра Гассенді. Писати почав доволі пізно, у 33-річному віці. Перші твори, серед них алегорична поема «Ле Сонь де Bo» (фр. Le songe de Vaux, 1658-1662), яка зробила його відомим, були значною мірою наслідувальними. Лафонтен зазнав впливу преціозної літератури.

1661 року заарештовано покровителя Лафонтена міністра фінансів Ніколя Фуке, котрий розграбував королівську казну. Лафонтен намагався заступитися за міністра -- свого колишнього мецената, -- чим спричинив невдоволення короля Людовика XIV. Лафонтена вислали у Лімож, однак дуже швидко вільнодумний поет знайшов нового покровителя -- герцогиню Булонську, завсідником салону якої він став. У герцогині збиралися фрондуюча знать і письменники-лібертени.

На цей час припадає написання віршованих новел, що наробили чимало галасу через свою фривольність, перший том яких був опублікований 1665 р. під загальною назвою «Віршовані казки та новели» («Contes et nouvelles en vers», 1665-1685. Він працював над створенням новел упродовж двадцяти років, і одна за одною виходили наступні збірки казок (1671, 1675, 1685 pp.).

Творчість Лафонтена багатогранна: вірші в дусі «легкої поезії», алегорична поема, драматична еклога, героїчна ідилія, казка, новела, галантний роман, але найбільшу славу йому принесли байки. Завдяки новаторству в багатьох питаннях Лафонтена вважають одним із передових письменників XVII століття.

В історію світової літератури Жан де Лафонтен ввійшов, перш за все, як автор байок. Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є «низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту.

Перші шість книг байок побачили світ 1668 року під назвою «Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном». Остання, дванадцята, книга була надрукована 1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства, представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.

Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми («Жолудь і Гарбуз», «Звір на Місяці», «Павич, який скаржиться Юноні»), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного Л. суспільства («Моровиця серед звірів», «Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та вади («Кіт і Старий Щур», «Нічого зайвого», «Дуб і Очерет»).

Жанр байки мав глибоко народне коріння, яке Лафонтен зумів гідно оцінити. Крім того, він черпав матеріал у своїх літературних попередників - Езопа, Федра, індійця Бідпая, а також у своїх співвітчизників - Марії Французької, авторів “Роману про Лиса”, Клемана Маро, Матюрена Реньє. Однак Лафонтена кожного разу оригінально і жваво розповідає відому історію. Його цікавить сама розповідь, сюжет, герої і події, які з ними відбуваються. Повчальність - для нього не головне, часто вона перетворюється в чисту умовність. Це вигідно відрізняє байку Лафонтена від байки попередньої, дидактичної, яка була ніби ілюстрацією до заключного повчання. Крім того, старовинний традиційний сюжет наповнювався Лафонтеном новим актуальним реально-побутовим матеріалом.

У байках Лафонтен не тільки висловив своє розуміння щастя, але і вказав шляхи його досягнення. При цьому він виходив з уявлення про природу людини, її психологію і мораль. Характер людини (її інстинкти, бажання, пристрасті) створений і зумовлений самою природою («Мавпа і дофін», «Вовк і лисиця», «Кішка, перетворена на жінку»).

«Зачумлені звірі» -- одна з найвідоміших байок Жана де Лафонтена. У ній поет засуджує характерні вади тогочасного суспільства. На прикладі взаємин Лева з іншими звірами Лафонтен показав, як зазвичай складаються стосунки короля (царя) з тими, хто його оточує. Нещирі й улесливі придворні виправдовують будь-які дії короля, оскільки самі є такими ж грішниками, а в усіх бідах завжди звинувачують простих людей.

Лис-- персонаж багатьох байок Лафонтена, образ, запозичений з байок езопа й тваринного епосу. Це обережна, хитра, улеслива істота, що часом здобуває перемоги над недалекою, простодушною звіриною, але найчастіше попадає в мережі власного підступництва. У загальновідомому сюжеті байки «Ворона й Лисиця» Лису вдається добути лестощами сир. У моралі байки чується авторська невтішність у тім, що даремно говорити миру про мерзенність лестощів. Він і сам розуміє, що лестощі можуть привести й до успіху. У байці «Мор звірів» Лис домагається великого успіху, коли у відповідь на заклик до звірів Лева покаятися в гріхах, щоб відступив лютий мор, і його визнання в тім, що йому доводилося задирати безневинних овець, а траплялося, і пастухів, лестиво затверджує, що «честь більша для овець, / Коли ти їх изволишь їсти» і що не можна слухати голос совісті, інакше пропадеш із голоду.

Тон, заданий Лафенте , приводить до того, що за безбожні діяння не засуджують ні тигрів, ні вовків, ні ведмедів: «… ті вийшли геть / З усіх боків / Не тільки праві, ледве не святі». Винним визнали Вола, що зізнався в тім, що в голодний рік «зі стогу в попа він жмут сенца стяг». Мораль байки: «Хто посмирней, так той і винуватий».

Лафонтен надзвичайно розширив можливості байки як літературного жанру. Його уроками користувалися надалі всі, хто працював у цьому жанрі, в тому числі і російські баснописцы XVIII -- початку XIX ст. А. П. Сумароков, І. в. Хемніцер, А. Е. Ізмайлов, І. в. Дмитрієв, В. А. Крилов. Як і Лафонтен, Крилов вдихнув у традиційну сюжетну канву байки оригінальне народне зміст. Пушкін вважав Лафонтена і Крилова «представниками духу обох народів». Пушкін був і захисником «Казок» Лафонтена, він вважав їх шедевром західноєвропейської жартівливій поезії. Стримане ставлення короля до Лафонтену Пушкін справедливо пояснює вільнодумством письменника в області політики і релігії.

Своїми художніми відкриттями Лафонтен зумовив подальший розвиток байки в європейських літературах, його творчість -- одне з вищих досягнень французької літератури. байка лафонтен тварина

За своїм естетичним поглядам Лафонтен був переконаним класицистом. Він вибрав жанр байки, бо вона не тільки розважала, але і наставляла читача, тому що байка цікава, як казка, і повчальна, як проповідь. Це було пов'язано із загальною дидактичною спрямованістю мистецтва класицизму. Метою мистецтва, за Лафонтену, є боротьба з хаосом, що панує у світі. Людські пороки, як вважав Лафонтен, є проявом нерозумності, свідчать про відхилення від розумної людської природи. Як письменник Лафонтен слідував принципу здорового глузду і «гарного смаку». Уважний і точний спостерігач французького життя, Лафонтен викладав свої спостереження ясним і чітким стилем, дотримуючись раціонального і суворому принципом відбору. Його художні образи, в основному образи тварин, строго підпорядковані ідейним задумом байки, її мораль природно випливає з зображеної ситуації.

Размещено на Allbest.ru