Біблія у творчості Т.Г. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Біблія у творчості Т. Г. Шевченка

Зміст

Вступ

1. Свої і чужі про велич Т. Г. Шевченка

2. Т. Г. Шевченко й Біблія

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Уперше на українську землю (в часи Київської Русі) Біблія потрапила, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад тих чи інших книг її, хоч маємо звістку, що в Криму сам Кирило бачив в одного русина біблійну книгу, перекладену на руську мову.

Упродовж віків Біблія справляла великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу. Сильний вплив Біблія мала на ораторську, проповідницьку прозу, житійну літературу (так звані житія святих), а особливо на полемічну. Вступаючи в літературні й політичні змагання з питань віри, українські письменники оперували посиланнями на Біблію як на книгу найавторитетнішу. Сотні посилань на Святе Письмо, особливо на Новий Заповіт, зокрема на послання апостола Павла, зустрічаємо в полемічних посланнях Івана Вишенського. Для нього біблійні вислови -- вияв непорушної істини, авторитет Біблії він протиставляв авторитетам великих мислителів античності -- Аристотеля і Платона. Поступово біблійні образи українські мислителі починають розуміти, як писав Теофан Прокопович, «не буквально, а алегорично, тобто професори Київської академії вже бачили логічні суперечності у багатьох біблійних твердженнях».

Нова українська література не поминає біблійних тем та мотивів, але використовує їх переосмислено, алегорично, як мандрівні літературні мотиви. Так чинить, зокрема, Т. Шевченко («Ісаія», Глава 35), «Царі», «Осії. Глава XIV», «Марія» тощо. Пантелеймон Куліш завіршовує Мусійові (Мойсейові) пісні, книгу Йова, Повитові словеса, весь Псалтир, використовує поетику «Пісні над Піснями» («Хуторянка»). Активно опрацьовували біблійні теми та мотиви Іван Франко («Смерть Каїна», «Мій Ізмарагд», «З книги пророка Єремії», «Мойсей» тощо), а особливо Леся Українка («Самсон»,«Вавилонський полон», «На руїнах», «В дому роботи, в країні неволі» тощо). Та навіть назва роману Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні» є ремінісценцією біблійного: «Де немає волів, там ясла порожні» (Соломонові приповісті, XIV -- 4). Широко використовуються біблійні мотиви в творчості письменників і поетів нашого століття: П. Тичини, І. Драча, Л. Костенко та інших. Цікаво обіграна євангельська історія про перебування Ісуса Христа в Гетсиманському саду в романі Івана Багряного «Сад Гефсиманський».

Отже, Біблія -- це унікальна книга. Це запис Божих одкровень, що передавалися з одного покоління до іншого протягом багатьох віків. Вплив біблійних книг на літературні твори був надзвичайно плідний і дуже значний. Книги Біблії використовували як богослужебні і як навчальні. Теми, ідеї, образи її розробляли кожен по-своєму українські письменники -- від Івана Вишенського до сучасних авторів.

письменник шевченко творчість біблія

1. Свої і чужі про велич Тараса Шевченка

Здається, жодна книжка і жодний автор в історії нашої літератури не викликали такого розголосу, стільки боротьби й літературознавчих праць, як твори Тараса Шевченка та його діяльність. Від виходу першого видання «Кобзаря» 1840-го року і до сьогодні надруковано стільки статтей про його геніяльну творчість та її вплив на інших письменників, стільки розвідок, спогадів, рецензій, відгуків так в самій Україні, як і поза її межами, що їх немає змоги навіть перерахувати. Для багатьох і досі мало відомо, що творчість нашого поета силою свого полум'яного мистецького слова, силою загальнолюдської правди відразу переступила кордон своєї батьківщини. Та окупаційні обставини довго не дозволяли зібрати як свої, так і чужоземні відгуки про Шевченка, підсумувати їх і видати, щоб ті відомості стали здобутком нашої культури.

Але боротьба за Шевченка невпинно тривала з непослабною силою, та протягом останнього десятиріччя наші науковці в Україні і у вільному світі зібрали багато маловідомого матеріалу і видали багато праць на цю тему.

Говорячи про місце письменника чи науковця в світовому маштабі, треба глянути на обставини, які сприяють появі таких великих постатей. Траплялися письменники, що завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв линула по світу. Такі генії з'являлися переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. А іншим доводилося чекати довгі роки, доки світ визнав їх загальнолюдську й мистецьку вартість.

Поява Шевченка пов'язана з дуже своєрідними обставинами. З одного боку, перша половина 19-го століття позначена відкриттям університетів у Харкові у 1805-му році, а в Києві 1834-му, а також поява таких талантів, як філософ і поет Григорій Сковорода та автор «Енеїди» й «Наталки Полтавки» Іван Котляревський, що випередили Тараса Шевченка, піднісши українські ідеї і мистецькі засоби на вищий ступінь. З другого боку, героїчна боротьба Козаччини. Потім руйнування Запорізької Січі, знесення Гетьманщини, заборона козацьких полків і решток українства. І, нарешті, щасливі обставини для Шевченка: його допитливість, незвичайна любов до всього рідного, його освіта і начитаність -- все це було ґрунтом для появи його геніальних творів. Найбільшу ж ролю, звісно, відігравала його вийняткова геніальність.

Звернемо увагу на те, як відгукувалися на його твори свої й чужі знавці літератури. Поперше, треба сказати, що обставини для творчости і друку українською мовою тоді були жахливі. Це бачимо з листа письменника Квітки-Онов'яненка, який писав Шевченкові: «Надрукував 600 примірників книжок, а продав усього 50, 200 роздарував, а 350 ніхто не хоче взяти й даром. Пани кажуть: хіба ми школярі? Пані кажуть: ми терпіти не можемо малоросійського язика» [3, с. 35-36].

Та Шевченка не спіткали такі труднощі з розповсюдженням «Кобзаря», який вийшов уперше 1840-го року, навпаки, його твори відразу пробили стіну байдужости й ворожости до українського слова, піднісши відразу нашу мову й літературу на нечувану досі височінь, і він сам відразу набув великої популярности, дарма, що російський відомий критик Віссаріон Бєлінський, висміюючи українську мову, писав: «Якщо й зможе в Малоросії появитися великий поет, то не інакше, як при умові, щоб він був «руським поетом... сином Россії» [2, с. 17].

У 1841-му році Шевченко друкує свою велику поему «Гайдамаки», і рецензент українець Микола Тіхорський написав у газеті «Маяк» 1842-го року: «Захоплення творами Шевченка по всій Малоросії, особливо останньою поемою «Гайдамаки», вже просто свідчить, що це обдарування не підроблене... Поема просто вилилась з душі поета. Душа радіє, що раптом, в один час, з'явилось стільки поетів на рідній Україні». Захоплюючись твором, рецензент закликає читачів і поетів: «Геть їх, москалів, з їхніми теоріями! Співайте..., співайте так, щоб москалі почали вчитися нашої мови...» [4, с. 49].

А письменник Квітка-Основ'яненко в листі до Шевченка так писав про «Гайдамаки» у бурлескному стилі, крізь який прозирало справжнє захоплення: «Ну, вже так що порадували нас своїми «Гайдамаками»! Як кажуть, читаєш і облизуєшся... Пан Артемовський (відомий український байкар -- Д. Н.) аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити».

Але сміливість і революційність творів Тараса Шевченка декого навіть лякала. Письменник і історик Микола Костомаров згадує про свою зустріч з Шевченком у Києві, де Тарас Григорович прочитав йому свої недруковані вірші. «Мене обдало страхом, -- пише Костомаров, я побачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народного життя...

Сильний зір, міцні нерви треба мати, щоб не осліпнути або не знепритомніти від раптового світла істини... Горе відчайдушному поетові! Він забуває, що він людина...» [6, с. 130].

2. Тарас Григорович Шевченко й Біблія

У творчості Шевченка не помітно слідів літературних впливів. Самобутня, велика своєю своєрідною індивідуальністю душа українського поета легко й вільно скидала з себе сліди творчих впливів навіть таких поетів, як Лермонтов, Міцкевич, якими він щиро захоплювався і яких ставив надзвичайно високо. Проте був один вплив, який з могутньою силою відбився на поезії Шевченка, увійшов у його творчість і злився з нею в єдине ціле. То вплив Біблії в усьому її обсязі, зокрема Псалмів, Пророків і Євангелії.

Для Шевченка Біблія -- улюблена книга його дитинства. Деякі її частини, як Псалтир, він знав напам'ять. Для поета Біблія -- живе джерело особистих і суспільних переживань. Його ставлення до неї було «живе, трепетне, закохане і виняткове», що підтверджують не лише його твори, а й листи та інші факти із життя. Біблія зміцнила піднесений лад душі українського генія, дала велику міру його святому гнівові, його безмежній любові до рідного народу, його широкому братолюбству, його безкраїй печалі над теперішнім і незнищенній світлій надії на майбутнє.

Серед тисячі слів, рядків творів Тараса Шевченка духовність, те, що пов'язано із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займала центральне місце. І на початках літературної діяльності, у пізніші роки і перед смертю поет не втрачав віри в Бога, весь час звертався до Нього за підтримкою. Так чинили герої його творів.

У справжньої людини з її високими моральними якостями в літах, у місцях життя і праці, в маєтності не приводять до змін у її духовності. Духовний світ незмінний, стійкий. У цьому вся цінність, сила і святість. Поет знає: те, що сталося, -- це не провина Бога. Так зробили злі люди, на них і треба нарікати.

«Не нарікаю я на Бога», -- читаємо у вірші. А він писався за рік до смерті -- у 1860-му [7].

За легендою, Біблію Т.Шевченкові подарувала закохана в нього Варвара Рєпіна (княжна). Усвідомивши неможливість одруження Варвара подарувала Тарасові Біблію і сказала: "Люди розлучать нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі ". Цю Біблію поет взяв із собою на заслання. Отже, Святе Письмо необхідне було Шевченкові навіть на каторзі. Про що свідчать рядки із поезії «Сон» (гори мої високої), написаної у 2-й половині 1847р. в Орській кріпості…

Молюсь тобі, боже милий,

Господи великий!

Що не дав мені загинуть

Небесний владико,

Що дав мені добру силу

Пересклить горе..."

Про авторитетність Божого слова для поета свідчить витяг із його листа до графині Толстої від 9 січня 1857 року: «Що лиш тепер молюся до Бога і дякую йому за безкінечну любов до мене, за те, що він виправдовув мене. У тому випробуванні очистилося і видужало моє бідне, боляще серце. Воно забрало від очей моїх призму, крізь яку я глядів на людей і на самого себе. Воно навчило мене, як любити ворогів і тих, хто нас ненавидить. А цього не навчить ніяка школа, крім школи досвіду і тривалої бесіди з самим собою» [1, с. 400].

Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв'язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з'явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти».

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим,..», поет свої докори, вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть». У цьому разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як змісту, так і форми біблійного тексту [8].

В останній період творчості поета переспіви й травестії біблійних сюжетів посідають значне місце. Йому імпонували ідеали раннього християнства, яке виникло як релігія рабів і виражало їхні інтереси й прагнення. Увагу автора полонили ті легенди, псалми, пророцтва, в яких ідеться про боротьбу правди з неправдою, добра зі злом, про неминуче покарання «нечестивців», настання щасливого життя земних мучеників. Біблійні образи під пером поета-демократа наповнювалися певним змістом, служили пропаганді визвольних ідей. Покарання «жорстоких людей неситих» мало відбутися не в пеклі, а на землі -- у вогні повстання. Винагорода страдникам повинна прийти не після смерті в раю, а іще за життя, у результаті повалення царської влади й утвердження справедливого суспільного ладу [5, с. 238].

Отже, як бачимо, Шевченко часто звертається до біблійних мотивів, до псалмів староєвропейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх.

Висновки

Бiблiя як велика i вiчна книга є супутницею життя багатьох поколiнь у iсторiп людства. Була вона i супутницею життя Т. Шевченка вiд народження до самоп смертi. А тому без Бiблiп, без пп морально-етичного i естетичного досвiду неможливо зрозумiти всю глибину i багатограннiсть Шевченковоп творчостi.

Iнтерес Т. Шевченка до Бiблiп стимулювався особливим змiстом його релiгiйностi. Вiн свого Бога (великого Бога) шукав, вiв з ним нескiнченний дiалог, i процес тих болючих богошукань, внутрiшнiх монологiв i дискусiй породжував не тiльки поклонiння, а й сумнiв, i докiр, i богоборство, бо замiсть правди поет бачив скрiзь лише кровавiп рiки сльоз а Бог бачить, та мовчить, грiхам великим потурає.

Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренність і побожністю. Поет звертався до Бібілії, шукаючи відповіді на одвічні питання й водночас духовну опору у світі.

Після прочитання творів Т. Г. Шевченка було б помилкою вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рідного йому селянства. Автор добре знав надбання світової культури, і це давало йому можливість звертатись до будь-якої з історичних епох, робити свої (до речі, сміливі) висновки. Коли він говорить про криваву боротьбу повстанців, то пригадує події Варфоломiпвськоп ночі; а коли розповідає про неофітів, то порівнює їх з декабристами.

Отже, цілком справедливим і природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладені майже всіма мовами світу. І досі літературознавці вивчають, а письменники творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Григоровича Шевченка. Для геніїв не існує дати смерті…

Список використаної літератури

1. Сулима В. Біблія і українська література: Навч. посібник. -- К.: Освіта, 1998. -- 400с.

2. Д. Чуб. Живий Шевченко. Мельборн, 1963 р. -- с. 17

3. М. Чалий. Життя і творчість Т. Г. Шевченка, Київ, 1892 р. -- с. 35-36

4. Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка. Київ, 1955 р. -- с. 49

5. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя. -- К.: Освіта, 1998. -- 238с.

6. М. І. Костомаров. «Спогади про Тараса Шевченка» : Спогад про двох малярів. Київ. -- В.: Дніпро, 1982р. -- с.130

Список використаних джерел

7. Українські твори для школярів та студентів: [http://ukrtvory.ru/biblijni-motivi-i-syuzheti-u-tvorchosti-t-shevchenka.html]

8. Київська міська бібліотека: [http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/SHEVCHENKO/shevchenko118.txt]

Размещено на Allbest.ru