"Заповіт" Тараса Григоровича Шевченко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й науки України

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ "КНУ"

Факультет української філології

"Заповіт". Тарас Григорович Шевченко

Аналіз ліричного твору

З курсу "Вступ до літературознавства"

Виконала:

Студентка групи УМЛ-14

Ялова Тетяна Олегівна

Перевірила

Стрюк Лариса Борисівна

«Заповіт» («Як умру то поховайте») -- програмний вірш у формі послання - «заповіту» Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.

Українську літературу цієї епохи можна назвати новою. Порівняно з давньою літературою, ця література булла нової тематики, нових героїв, нового оформлення - твори, на відміну від давніх, написані сучасною літературною мовою. Основні творчі методи літератури цього періоду - це просвітительський реалізм і романтизм; основні жанри - бурлескно-травестійна поема, байка, балада, сентиментальна повість.

У 40-60х рр. 19 ст. тематика літературних творів пов'язана з найгострішою суспільно-політичною проблемою тих років - кріпацтвом і пошуком шляхів боротьби з ним. Утверджується принцип художньої правди як вірності самому життю; видозмінюється художній погляд на світ і спосіб його зображення - основним творчим методом став реалізм,який у творчості Т.Г.Шевченка набув гостро-викривального спрямування Т.Г.Шевченко був центральною постаттю в літературному процесі того часу.

Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії, мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.

Вранці поет виїхав із села В'юнище до Андрушів, у дорозі змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті.

Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим…», «Давидові псалми» і ще кілька ліричних творів. Тоді ж написано вірш «Минають дні, минають ночі».

Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним. заповіт шевченко твір художній

Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що залишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте…»

Не варто й казати, що почуттю вдячності Т.Г. Шевченко не було міри. Він навіть присвятив одне з найзнаменитіших своїх творів, «Катерина», Жуковскому.1840 - 1847 - період розквіту творчості Тараса Шевченко. Саме в цей час вийшли такі великі твори як: «Гайдамаки» (найбільша робота), «Перебедня», «Тополя», «Катерина», «Наймичка», «Хусточка». Природньо, що всі вони засуджувалися критикою, адже були написані українською мовою. У 1846р. поет приїжджає на Україну до Києва, де зближується з Н.І.Костомаровим, який і підштовхнув його до вступу у Кирило-Мефодіївське товариство. Тарасу Шевченко не пощастило - члени цього товариства були заарештовані і звинувачені у політичній зраді, за що і понесли різного виду покарання. Тарасу Григоровичу дісталося найбільше, із-за його віршів він був відправлений на заслання до Орської фортеці. Найстрашніше в цьому було не те, що він був позбавлений волі, а те, що його позбавили можливості писати й малювати, причому ніякі клопотання його друзів не змогли йому допомогти. Невеличким порятунком для нього стала експедиція по Аральському морю в 1848-1849р. Завдяки нормальному відношенню лейтенанта Бутакова, Тарасу Шевченко було дозволено змальовувати пейзажі узбережжя. Та щастя тривало не довго, незабаром про сприятливе відношення до Тараса Шевченка дізнався уряд, як результат - Шевченко був відправлений в Новопетрівське, а лейтенант отримав догану. Тарас Григорович перебував у Новопетровському з 17жовтня 1850р. по 2 серпня 1857р. Перебування в цьому засланні було дуже важким (особливо перший час). Через неможливість малювати Шевченко почав пробувати себе в фотографії, але це, в той час, було дороге задоволення. Тому він кинув це заняття й знову взявся за перо і написав кілька російських повістей - «Княгиня», «Художник», «Близнюки». У цих творах Тарас Шевченко дуже багато написав автобіографічної інформації.

Вірш написано на Різдво -- 25 грудня 1845 року. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів -- може, в останній раз -- сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.

На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.

Вірш починається звертанням поета до народу. У ньому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. Спочатку автор ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим на могилі, серед широкого українського степу. Він хоче:

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Дніпро тут символізує могутність народу. Автор замість звичайного “реве Дніпро” використовує тавтологію “реве ревучий”, щоб надати образові сильнішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про повстання. І одразу ж після змалювання картин природи звучить заклик до повстання:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

І Волю окропіте.

Усі дієслова цього уривку стоять у наказовому способі, виражаючи волю автора, який спонукає інших до дій. Висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов'язково повстане й розірве віковічні кайдани. Наприкінці вірша Т. Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім'ю народів поет називає великою і вільною. У “Заповіті” звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше - віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли Дніпро “…понесе з України у синєє море кров ворожу”.

Мріє Т. Шевченко, як і О. Пушкін у поезії “Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний…”, прийняти шану від майбутніх поколінь. Він пише:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим, тихим словом.

Віршований розмір: чотиристопний хорей.

Літературний рід: лірика.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Про твір: «Заповіт» за змістом чітко ділиться на три частини (по дві чотирирядкові строфи), кожна з яких має свою провідну думку, тобто ідею. У першій частині автор заповідає поховати його в рідному краї, де «лани широкополі, і Дніпро, і кручі…». Коли читаємо ці рядки, перед нами розкривається панорама всієї України з її красою й величчю, починаємо усвідомлювати громадянську відповідальність за її долю -- так пробуджується патріотизм. У другій частині «Заповіту» Т. Шевченко спонукає співвітчизників скинути із себе кайдани й боротися за краще життя, за волю. А в заключній частині поет закликає після знищення гнобителів побудувати нову, вільну сім'ю народів.

Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу^[1], мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений в основу музичних творів багатьох композиторів, активно вживається в культурному житті,перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт» (колишній будинок Андрія Козачковського, згодом Історичний музей у Переяславі-Хмельницькому), відкрито Музей «Заповіту».

«Заповіт» -- вірш Тараса Григоровича Шевченка, який є бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі. За допомогою даного віршу, школярі зможуть зрозуміти більш детально особливості написання вірша, віршований розмір вірша, показати особливості провідного мотиву «Заповіту». Більше того, вірш допоможе показати літературні особливості, які, на перший погляд, не виразні та не зрозумілі, але … Ці особливості -- це художні образи та засоби, якими наситив вірш Тарас Григорович Шевченко, наповнення теми та головної ідеї вірша. Таким чином, школярі зможуть розвивати логічне мислення, систематизувати та активізувати раніше вивчений матеріал з української літератури, а також показати практичне застосування теми у вивченні шкільної програми.

Размещено на Allbest.ru