Література Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Огляд польської літератури: Історія

1.1 Середньовіччя

1.2 Відродження

1.3 Польське бароко

1.4 Література нового часу

1.5 Романтизм

1.6 Позитивізм

1.7 Натуралізм

1.8 Молода Польща

1.9 Міжвоєнне двадцятиліття

1.10 Сучасна література

2. Література кінця ХIX - початку ХХ ст.

Висновок

Список використаної літератури

1. Огляд польської літератури: Історія

Польська література (пол. Literatura polska) -- літературні традиції Польщі. Хоча більша частина польської літератури написана польською мовою, до польської літературної традиції відносяться також твори, написані іншими мовами: на їдиш, литовською мовою, українською, білоруською, німецькою, есперанто та іншими мовами, які століттями використовувалися на території Польщі. До початку XVIII століття основною мовою у польській літературі була латинська, у той час поширена практично по всій Центральній та Західній Європі.

1.1 Середньовіччя

Практично нічого не збереглося від польської літератури періоду до християнізації Польщі у 966 році. Язичницька літературна традиція існувала виключно в усній формі і християнські автори не вважали за потрібне зафіксувати її у письмовій формі.

Особливістю цього періоду є те, що практично всі твори, які відносяться до Польщі, написані не поляками. Наприклад, автор найдавнішої польської хроніки, роботи якого збереглися до нашого часу, був іноземцем, найімовірніше угорцем. У Польщі його вважали французом, і звідси його прізвисько Галл Анонім. Літопис його доведений до1113 року. Його робота, написана латинською мовою, є основоположником польської літературної традиції на латині. Цю традицію у польській історіографії продовжив перший автор-поляк латинський єпископ Кракова Віцентій Кадлубек. За дорученням короля Казімєжа ІІ Справедливого В.Кадлубек написав історію Польщі (твір про період польської історії до початку XIII століття).

Вперше польська мова була використана у цистерціанського монастиря у Хенрікові, Сілезія, написанному між 1269 та 1273 роками.

Більша частина ранніх польських текстів знаходились під сильним впливом латинської релігійної літератури. Наприклад, найдавніша пам'ятка польської літератури -- релігійний гімн та бойова пісня, написана у X--XIII століттях, Богородиця. Крім цієї пісні збереглися також уривки францисканських проповідей у записах, що відносяться до XIV століття. Ці твори відомі під назвою Проповідей Святого Хреста (конспекти, які ксьондзи використовували для проповідей.

XIII століття -- епоха масового «звернення» польських селянських мас у християнство -- було одночасно століттям полонізації католицької церкви. У цей період відбуваються також глибокі господарські зміни, в околицях замків починають розвиватися міські поселення. Внаслідок економічних умов, припиняється звичайний до того часу експорт невільників. Посилено заселяються міста і землі. Прибульцями були переважно німці, які приносили з собою більш високу сільськогосподарську культуру, створювали ремесла і торгівлю. В XIV столітті в лицарських замках, монастирях і в містах процвітала німецька мова. Писали значно більше, але виключно по-латині. Найзначнішим твором цього періоду є літопис Янка із Чарнкова

1.2 Відродження

XV століття -- це епоха найбільшої могутності польської держави і разом з тим епоха змін у внутрішній структурі держави. Під час правління династії королів Ягеллонів відбувається розквіт польської культури та мистецтва. Багато іноземних поетів та письменників, (Філіп Калімах та Конрад Цельтіс), переїжджають у Польщу, приносячи з собою нові літературні традиції. Багато польських письменників виїжджають вчитися закордон. Ягеллонський університет стає центром мистецтва та науки.

Значно зросла заможність міст, а також заможність і господарське значення середньої шляхти. Піднімається рівень освіти. У1400 році засновується Краківський університет, так звана Академія. З Краківської академії вийшов найвідоміший польський письменник XV століття, історик та дипломат, значний католицький ієрарх Ян Длугош (1415-1480). Головний його твір -- «Історія Польщі» у 12 томах, що починається з давніх часів і доведена майже до смерті її автора. Попри те, що Краківська академія займалася головним чином схоластикою, вже в першій половині XV століття в Академію починають проникати з Італії гуманістичні ідеї. Першими польськими гуманістами у Краківській академії були -- Ян з Лудзіска і Григорій з Санока. У 1488 році в Кракові засновано перший у світі клуб письменників Sodalitas Litterarum Vistulana. Туди входили Альберт Бружевський,Вавжинец Корвін та інші відомі митці.

Також у цей період, такими письменниками, як Рей Миколай та Ян Кохановський створюється фундамент польської літературної мови та сучасної польської граматики.

Виходить перша книга повністю на польській мові - молитовник Бієрната з Люблину Hortulus Animae (укр. Сад душі), виданий у Кракові у 1513 році в першому польському видавництві Форіана Унглера.

Гуманізм взагалі не надто вплинув на польську літературу XV століття, але існує твір, у якому гуманізм залишив глибокий слід. Це Monumentum pro rei publicae ordinatione (укр. Меморіал з питання про правильний устрій Речі Посполитої). Автором меморіалу був познанський вельможа Ян Остророг. Його твір містить критику католицької церкви з точки зору інтересів Польської держави і критику деяких польських державних установ. Це -- початок політичної літератури і політичної публіцистики у Польщі. польський література позитивізм бароко

У перші десятиліття XVII ст., коли продовжують творити письменники, що дебютували в минулому столітті, ренесансний напрямок ще грає видну роль, але, поступово слабшаючи, він нерідко змішується з тенденціями маньєризму і бароко, що здобувають з часом домінуюче значення. На загальному тлі виділяється «Збори ритмів» (1612) Каспера Мясковського. Провідним письменником піздньоренессанської доби був Шимон Шимонович, що здобув своєю поезією латиною європейську популярність, а на батьківщині отримав ім'я «польського Піндара».

У той час, коли польсько-латинська проза XV століття досягає вже рівня таких творів, як «Літопис» Длугоша і трактат ОстророгаЦі твори таким чином були по суті пам'ятками не польської літератури, а польської мови, на яку у той час дуже великий вплив справляла чеська мова. Найважливішим мовним пам'ятником цього роду є біблія королеви Софії.

Польська поезія XV століття багатша прози . Першими значними польськими поетами епохи Ренесансу були Ян Дантишек, Анджей Кжицький. Клеменс Яніцький став одним з найвідоміших латинських поетів свого часу, був нагороджений Папою римським.

Проза цього періоду в основному складається з релігійних пісень, які створюються для жінок і неосвічених людей, що не знали латини. Цих пісень збереглося досить багато. Автори їх здебільшого невідомі. Крім релігійних пісень збереглися ще легенди XV століття, написані віршами. Серед них найкраще оброблена легенда про святого Алексія. Збереглася також (з другої половини XV століття)сатира на селян, автор якої -- шляхтич -- дорікає їм в ліні і в недоброзичливому ставленні до панів.

1.3 Польське барокко

Період бароко у польській літературі триває з 1620 по 1764 рік. У цей час на польську літературну традицію великий вплив справляє єзуїтські навчальні заклади, де навчання в основному велося латинською мовою. У цей період саме з єзуїтських коледжів виходить більшість латино- та польськомовних поетів та письменників. Серед них можна зазначити Вацлава Полоцького, найвідомішого письменника польського бароко; Мацея Сарбевського, поета та теоретика літератури, відомого як Християнський Горацій, Каспера Твардовського, Яна Юрковського, Себастьяна Грабовецького, Даніеля Наборовського, Шимона та Юзефа-Бартоломія Зиморовичів,Яна Жабчиця, Кшиштофа та Лукаша Опалінських та ін.Особливе місце в літературі польського бароко належить прославленій плеяді Морштинів -- Ієроніму, Яну Анджею, Збігневу та Станіславу.

1.4 Література нового часу

Політична боротьба в Польщі XVI століття, також як і в інших європейських країнах, приймає в значній мірі форму релігійної боротьби. Щоправда, у Польщі соціальні конфлікти під гаслами Реформації не розгорталися в такій гострій формі, як в інших країнах, але Реформація, тим не менш, справила великий вплив на політичну боротьбу в Польщі і залишила свій слід в літературі. Історик польської літератури Ігнатій Хжановський пише: «Головним чинником перемоги польської мови в польській літературі була Реформація». Реформація не у вузькому, церковному значенні цього слова, а соціально-політична боротьба, в яку була втягнута шляхта.

Згодом, у XVII столітті, під час католицької реакції аріяни піддавалися гонінню, і приналежність до цієї секти стала розглядатися як тяжкий злочин. У результаті цього секта була знищена. Після аріян залишилися лише історичні спогади і збереглося дев'ять томів під назвою Bibliotheca Fratrum Polonorum - збірник творів цілого ряду польських аріян.

У першій половині XVI століття латина в польській літературі безсумнівно переважає. Серйозні наукові твори і вірші, що були наслідуванням римських поетів, написані латиною. Польською ж пишуться лише популярні книги. Латинською мовою (1519 рік) виходить перший друкований посібник з історії Польщі Chronica Polonorum (укр. Польський літопис), написаний Мацеєм Меховітим.

Виключне становище в історії польської літератури XVI століття займає політичний діяч, єзуїт Петро Скарга, політичний боєць за інтереси церкви, противник реформації і шляхетської демократії, проповідник абсолютизму. Своїм усним і письмовим політичним виступам він надавав форму церковних проповідей.

XVII століття -- це період селянських бунтів. Вирішальним чинником у всьому польському культурному житті стає тепер орден єзуїтів, який тримав у своїх руках всі школи, втім дуже нечисленні і доступні виключно для шляхти.

Найвідомішим польським поетом цього періоду є Вацлав Потоцький -- останній польський аріянин. Його поетична спадщина включає в себе близько 300 000 рядків. Головний його твір -- поема «Хотинська війна», в 12 000 рядків, належить до класичних творів польської літератури. Ця поема довгий час зберігалася в рукописі і була видана лише у 1850 році.

Цей період проте дав багато сатириків, з яких найвидатнішим був магнат Кшиштоф Опалінський. Його численні сатири направлені насамперед проти шляхетського свавілля. Сатириком був і брат Крістофа, Лукаш Опалінський. З письменників цього періоду відомі: Анджей Максиміліян Фредро, Ієронім Морштин, Самуель Твардовський, Веспасіян Коховський, Станіслав Іраклій Любомирський.

У XVIII столітті найпоширенішим жанром польської літератури є панегіристична література в стилі бароко. Панегірики складалися придворними поетами на честь вельмож, їхніх дружин, їхніх коней, їх садів тощо. Часто вони були написані на зіпсованій польській мові, з рясним вживанням латинських слів та зворотів.

Польська література XVIII століття, оскільки вона перебувала під впливом французького просвітництва, носить дидактичний характер. Особливого розвитку отрималабайка. Публіцистичні жанри (політичний трактат, памфлет) переважали над суто мистецькими. З ім'ям Станіслава Конарського пов'язані нові тенденції в літературі.

У той час розвивалися і журнали. Перший польський періодичний журнал з'явився ще в 1651 у Кракові, але розквіт журнальної справи почався тільки наприкінці XVIII століття, коли в Польщі число журналів дійшло до 90. Найвідомішим був «Монітор», редактором якого був єзуїт Францішек Богомолець з Білорусі, який вважається також першим польським сценічним письменником, він -- автор 25 театральних п'єс.

Польща була знайома також з літературними поглядами французьких теоретиків. Франциск Ксаверій Дмоховський написав поему під заголовком «Мистецтво римування», яка є частково перекладом, частково переробкою «Поетичного мистецтва» Буало-Депрео Нікола. Дмоховський однак виступав проти відомих «трьох єдностей» класичного французького театру.

Одним з найвідоміших представником літератури того часу був Ігнацій Красіцький. Прозових творів Красицький залишив значно більше, ніж віршованих. Він склав першу загальнодоступну польську енциклопедію у двох великих томах, більшість статей якої належить йому самому. Написав також вісім комедій.

Відомим польським байкарем був Станіслав Трембецький (захищав пригноблених селян).

Громадським реформатором був ксьондз Гуго Коллонтай. Він зіграв велику роль як реформатор школи. Свої погляди виклав у відомому творі «Кілька листів аноніма». Юліан Урсин Немцевич брав діяльну участь в політичному житті шляхетської Речі Посполитої в останні роки її існування, але літературну діяльність почав розвивати вже після поділу Польщі.

Серед поетів періоду рококо особливу славу здобули Юзеф Шимановський та Франчішек Діонісій Князьнін. Яскравим представником сентименталізму бу Якуб Ясинський.

1.5 Романтизм

Польський Романтизм розпочинається в 1822 році з виходом збірки Адама Міцкевича "Балади і романси". Розвивається на еміграції і на території Польщі, тому його розділяють на зовнішній і внутрішній Романтизм. Найвидатнішими представниками цього періоду в польській літературі були Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Зиглумнт Красінський, Ципріан Норвід, Юзеф Красєвський.

1.6 Позитивізм

Дана епоха триває від початку Січневого повстання 1863 року до 90-х років XIX століття, коли починають творити письменники-модерністи.

Гасла Позитивізму:

-праця в основі; -праця органічна; -емансипація жінок; -асиміляція євреїв.

Окрім цього популярною темою творів цього періоду є доля дитини.

Найвидатнішими письменниками цього часу були Е. Ожешко, Г. Сінкевич, Болеслав Прус, М. Конопницька, А. Асник.

Розвивалися переважно прозові жанри, а особливо роман (історичний, тенденційний), новела. До поетичних жанрів зверталися рідко; в цих жанрах писали Адам Асникта Марія Конопницька.

1.7 Натуралізм

Деякі письменники, не бачачи виходу з «царства тріумфуючого зла», мимоволі перетворювали його зображення на самоціль, стаючи на шлях натуралізму, беручі приклад з французького письменника Еміля Золя.

Початок активної переробки поетики Золя в Польщі поклав журнал А. Грушецького «Вендровец» (1884-1887). Особливо натуралістичним віянням посприяла творчістьАдольфа Дигасіньского (1839-1902), який став яскравим представником цієї літературної течії, та інших членів групи «Вендровец».

1.8 Молода Польща

Період в історії польської літератури, який триває від 1891 року (дебютує Казімєж Пшерва-Тетмаєр) і закінчується в 1914 році. Назву цей період отримав від роману А. Гурського "Молода Польща".

1.9 Міжвоєнне двадцятиліття

Період в історії польської літератури з 1918 по 1939 роки. Умовно його ділять на дві частини: перша позначена позитивним сприйняттям світу, відображеним у творчості письменників, що стало наслідком закінчення війни та отриманням незалежності Польщі; другий період характеризується песимістичними настроями в літературі як наслідок укономічної кризи, відчуття напруги в суспільстві, наближення війни (30 роки)

2. Література кінця ХIX - початку ХХ ст.

Польська література на рубежі століть збагачується в жанровому відношенні. У першу чергу це стосується прози, що тяжіла до масштабних, епічних форм (Сенкевич, Прус, Реймонт, Жеромський). Її характерним явищем став історичний роман, що досяг у цей час апогею. Поряд з ним успішно розвивався психологічний і соціально-побутовий роман. Проза звільнялася від описовості, проникала в глибини людської психіки, розкривала діалектичний зв'язок людини з об'єктивним світом.

Еліза Ожешко говорить про таку основну і невід'ємну якість роману, як "тенденційність". Згодом зникали дидактичність і схематизм, підсилювалася виразність персонажів, чому в чималому ступені сприяла естетична зрілість Ожешко, хоча й надалі її доробки, навіть найбільш значні, не будуть вільні від позитивістських ілюзій. Прус збагатив польську прозу новим жанровим утворенням - соціально-психологічним романом, що виник не без впливу російської літератури, у першу чергу Л. Толстого й Достоєвського.

Динамізм дії й пластичність у зображенні характерів, емоційність оповідання й разюча композиційна стрункість, властиві "малій прозі" Сенкевича, виявилися й у його романах про сучасність. Вмотивовано й психологічно переконливо малює художник тип так званої "зайвої людини".

У багатьох творах Марії Конопницької простежується романтична традиція, що сполучається з реалізмом, що йде в першу чергу від великих співвітчизників - А. Міцкевича і Ю. Словацького, а також від її улюбленого письменника - В. Гюго.

Специфічною якістю прози Реймонта, що дали про себе знати вже в ранніх його творах, була "націленість" на дослідження колективної психології, у той час як, наприклад, Жеромський волів досліджувати "закони особистості". Переважний інтерес Реймонта до середовища, до патологічних проявів людської психіки давав критикам привід для зіставлення його творчості з натуралізмом.

Марія Конопницька

Польську літературу рубежу століть не можна представити без Марії Конопницької (1842 - 1910), що її І. Франко назвав "поетесою польського народу, або, краще сказати, польського селянства". З першими віршами Конопницької читач познайомився в другій половині 70-х рр.(цикл поетичних етюдів "У горах"). Широку популярність поетесі приніс цикл "Картинки" (1879) - віршовані новели, до жанру яких вона неодноразово буде звертатися й пізніше. Основним змістом "Картинок" стали драматичні долі бідняків -робітників, чия "оніміла думка, затиснута меж коліс і пив", і "люду селянського, нуждою вічно забитого". Яскравим зразком цієї лірики Конопницької є вірш "Вільний батрак".

Сумні мелодії звучать у творах Конопницької, створених на різних етапах її літературного шляху. Про цьому красномовно говорять самі назви її поетичних циклів: "Сльози і пісні", "Пісні без луни", "Пісні сумуй". Проте основним настроєм її віршів є оптимістична віра "у мужність, у стійкість розумів і сердець", "в ідеали", "у те, що коли-небудь, у майбутнє століття" людина прийде "до рівноправ'я й щастя". Філософія активного життя відбита в безлічі творів Конопницької: у циклах "Рядки і звуки", "Міцкевичевський день", у поемі "Імагіна" (1886 -1887), у драматичних фрагментах "З минулого" (1881), одним з героїв якого став Галілей. Конопницька освоює проблеми релігійної моралі ("Без даху", "Дзвін"), національно-визвольної боротьби польського народу ("Фрагменти", "Ходили тут німці"). Особливу популярність набув вірш "Присяга" (1908), спрямований проти репресивної політики прусської влади, а в роки другої світової війни він став гімном Війська Польського [1, ст.137].

Заклопотаність народними долями визначила й художній лад поетичних творів Конопницької, їх близькість до народної пісні. Речитативність, повтори, паралелізми, зачини - всі ці прийоми, характерні для народної пісні, використовувала поетеса. Віршам Конопницької властиві глибокий драматизм, дивна емоційна насиченість, образна контрастність.

У багатьох творах поетеси простежується романтична традиція, що сполучається з реалізмом, що йде в першу чергу від великих співвітчизників - А. Міцкевича і Ю. Словацького, а також від улюбленого письменника Конопницької - В. Гюго. Можливо, під впливом романтиків Конопницька звернулася до настільки розповсюдженого в них жанру лисичанської поеми.

Конопницька відома також як перекладач із чеської й німецької мов. Особливо багато й охоче вона перекладала поезію Г. Гейне.

"Пан Бальцер у Бразилії"

Селянська епопея в октавах створювалася в 1892 - 1908 р. По художньому рівню це найбільш значний доробок поетеси. Його герої - коваль Бальцер і інші бідняки, яких "лихо лиха" змушує емігрувати в Бразилію, прирікає на найтяжкі випробування вдалині від батьківщини. Виснажені стражданнями й тугою за вітчизною, переселенці вирішують вернутися в Польщу, щоб тут, а не на чужині шукати справедливість.

Основна дія розгортається на морі, а також у лісах і горах Бразилії, проте образ Польщі постійно присутній у поемі. До батьківщини звернені її заключні строфи, найвражаючі в творі, що представляють собою один із численних ліричних відступів:

О Польща-Мати! У сяйво небозводу

Ти вийдеш знову в срібному пилу.

Обмита в купелі зліз народу,

І лик Зорі мигне тобі вдалину...

То Сонця промінь, то засяє Воля,

То Нове Світло у твоїй святій долі...

...О Матінко-Вітчизна! Ми йдемо до тебе.

(Пер. М. Павлової) [20, ст.321]

Вірогідність реалій, мовна точність у зображенні селян-переселенців, мальовничість оповідання - всі ці естетичні особливості цілком відповідали авторському трактуванню поеми як селянської епопеї.

Нові грані таланта Конопницької розкрилися в її оповіданнях, перший збірник яких - "Чотири новели" - вийшов в 1888 р. Тоді ж Конопницька писала: "Хто в наші дні присвячує своє перо народу, той має перед собою невичерпні багатства нових тем і породжених сучасністю конфліктів, більш того - цілий світ і запас драматизму, яких вистачить на всю літературу". Дійсно, її оповіданням - при всій їх "прихильності" до життя "маленької людини" - властива велика тематична розмаїтість: трагічна щоденність існування селян і міських бідняків (збірник "Мої знайомі"), аморальність і жорстокість багатих (оповідання "Милосердя громади"), боротьба людини зі стихією (збірник "На Нормандському березі"), національно-патріотичні рухи в Польщі й роль у них народу (цикл "Повісті Сави"). Блискучим зразком малого жанру в Конопницької є її оповідання "Зі зломом" (1892), присвячене важкому, злидарському життю білоруського села. Разюче драматична фабула оповідання. Суд розбирає справу маленьких підпасків, яких голод зробив "зловмисниками": вони украли й з'їли сир і масло, але не насмілилися доторкнутися до святого святих - хлібу. Судді дивляться на цей факт інакше: виходить, не настільки були голодні, щоб красти. Крадіжка "зі зломом" - так кваліфікує суд "злочин" дітей і відповідно до цього виносить суворий вирок. Характерно, що в оповіданні "Зі зломом" Конопницька - як це часто робила Ожешко - використовує білоруську лексику. Білоруські мотиви мають місце й в інших добутках письменниці, у тому числі в поемі "Пан Бальцер у Бразилії", де, поряд з іншими персонажами, діють і вихідці з білоруського Полісся.

Висновок

У літературі 60 - 80-х рр. в гострій боротьбі спочатку з романтичною концепцією, а потім з різними декадентськими течіями, затверджується реалістичний напрямок. Становлення реалізму відбувалося інтенсивними темпами й мало специфічні національні риси, обумовлені насамперед розчленованістю Польщі на три частини, у кожній з яких були свої умови для культурного розвитку. Широке поширення одержав так званий варшавський позитивізм, що носив, на відміну від західноєвропейського, не стільки філософський, скільки суспільно-ідеологічний характер. Польські позитивісти виходили з уявлення про незмінність існуючих соціальних відносин і апелювали до всіх громадян із закликом співробітничати в ім'я вдосконалювання суспільства через економічне піднесення Польщі. Відповідно до позитивістської програми, ця "органічна праця" повинна була супроводжуватися "роботою у основ" - просвітительською діяльністю польської інтелігенції, її сприянням вихованню й освіті народу. Варшавський позитивізм позначився на творчості багатьох письменників, у тому числі реалістів. Не будучи прямим додатком до позитивізму, добутки Ожешко, Пруса, Сенкевича являють собою той або інший ступінь художньої реалізації його основних положень .

На формування польської літератури цього періоду впливали традиції попередньої літературної епохи (зокрема, романтична поезія А. Міцкевича і Ю. Словацького), а також інші види мистецтва, особливо образотворче (графіка А. Гротгера, Ю. Коссака, М.Е. Андріоллі, живопис Я. Матейко, Ю. Хелмонського, А. Геримського) і театральне (найвизначніші досягнення якого були пов'язані з Краківським театром, під керівництвом С. Козмяна з 1863 по 1893 р.).

Не останню роль у формуванні реалізму відіграли й польсько-закордонні літературні зв'язки. Із західноєвропейських письменників найбільш шановані були Ч. Діккенс, Е. Золя, з росіян - Салтиков-Щедрін, Достоєвський, Л. Толстой і особливо Тургенєв. Дослідники вказують на деяку типологічну подібність творів Сенкевича й Тургенєва, Пруса й Достоєвського, Конопницької і Некрасова.

В 1890 - 1900-ті рр. реалізм продовжував зміцнювати свої позиції, здобуваючи якісно нові риси. Загальна ж картина літературного процесу виглядала набагато більше неоднорідною й динамічною, ніж на попередньому етапі. Декадентські тенденції могли співіснувати в багатьох авторів з реалістичними, от чому не піддається однозначній характеристиці творчість таких талановитих польських письменників, як, наприклад, Габріель Запольська (справжнє прізвище - Корвін-Петровська, 1860 - 1921), Казимеж Тетмайер (1865 - 1940), Станіслав Виспянський (1869 - 1907), Вацлав Берент (1873 -1940) та ін.

В 1898 р. Артур Гурський (1870 - 1959) опублікував цикл статей під загальною назвою "Молода Польща", що послужила найменуванням цілого напрямку (приблизно 1890 - 1918 р.) у польській літературі. Примітною особливістю, творчості письменників "молодопольської" орієнтації виявилося взаємопроникнення, переплетення реалістичних тенденцій з натуралістичними, символістськими, імпресіоністичними й т.п. У цей же час у Польщі формується пролетарська література. Вона була представлена й у поезії, і в прозі, і в публіцистиці.

Список джерел

1. Вільна енциклопедія (https://uk.wikipedia.org/wiki/)

2.Зарубіжна література.- К.: Просвіта, 2002.- 319с.

3.Зарубіжна література ХХ століття.- Львів: Світ, 2000.- 452с.

4.Історія Польщі (Методичні матеріали до курсу).- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- 39с.

Размещено на Allbest.ru