Майстерзанг та фастнахтшпіль у творчості Ганса Сакса

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМIСТ

ВСТУП

РОЗДIЛ I. МАЙСТЕРЗАНГ ТА ФАСТНАХТШПIЛЬ - ЖАНРИ БЮРГЕРСЬКОЇ ЛIТЕРАТУРИ

1.1 Генезис бюргерської літератури

1.2 Головні відомості про майстерзанг та фастнахтшпіль

1.3 Трансформація майстерзангу та фастнахтшпіля у творчості Ганса Сакса

РОЗДIЛ II. ТЕМАТИКА МАЙСТЕРЗИНГУ ТА ФАСТНАХТШПIЛЯ ГАНСА САКСА

2.1 Народні мотиви

2.2 Дидактизм та гумор

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Жанри бюргерської літератури майстерзанг та фастнахтшпіль, які розвивалися у XV-XVI ст., на мій погляд, викликають інтерес для наукового дослідження.

Майстерзанг і фастнахтшпіль відносяться до бюргерської літератури, яка займала особливе місце у культурі Німеччини та успадкувала фольклорні якості від народної літератури. Ця література відображала настрої соціальних груп, які прагнули активно приймати участь у розвитку міста, у політичних та релігійних суперечках. Як правило, вона носила дидактичний характер. Відомими представниками цього періоду є С. Брант, I. Паулі та Г. Сакс.

Майстерзанг - це поезія міських ремісників, яка прийшла на зміну мінезангу - лицарської лірики. Це були пісні, які мали важку форму побудови, які були розраховані на обмежене коло осіб та написані, переважно, на одну тематику.

Фастнахтшпіль - це карнавальна п'єса чи масляничний фарс, яке пов'язане з весняними обрядами.

Ганс Сакс вніс суттєві зміни у ці жанри, розширивши їх тематику, створивши нові тони (для майстерзангу) та втілив у них ідеї того часу.

Гете у своєму вірші «Hans Sachsens poetische Sendung» писав:

«…er fьhlte, dass er eine kleine Welt

in seinem Gehime brьtend hдlt,

dass die fдngt an zu wirken und leben,

dass er sie gerne mцchte von sich geben.

Er hдtt' ein Auge treu und klug

und wдr' anch liebevoll genug,

zu schauen manches klar und rein

und wieder alles zu machen sein;

hдtt' auch eine Zunge, die sich ergoss

und leicht und fein im Orte floss.

Des hдtten die Musen sich erfreuen,

wollten ihn zum Meistersдnger weihen.» [16]

Об'єкт дослідження - майстерзанг та фастнахтшпіль як жанри бюргерської літератури.

Предмет дослідження - основні характеристики майстерзангу та фастнахтшпілю.

Мета дослідження - аналіз творчості Ганса Сакса, зокрема майстерзангу та фастнахтшпілю.

Завдання дослідження:

– дослідити генезис бюргерської літератури;

– визначити характеристики майстерзангу та фастнахтшпілю і прослідкувати їх трансформацію у творчості Г. Сакса;

– визначити основну тематику жанрів.

Теоретико-методологічною основою дослідження є праці зарубіжних фольклористів (О. Веселовський, В. Жирмунський, Я. Грімм) та літературознавців (О. Михайлов, Б. Пуришев, А. Левінтон).

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

майстерзанг фастнахтшпiль бюргерський сакс



РОЗДIЛ І. МАЙСТЕРЗАНГ ТА ФАСТНАХТШПIЛЬ - ЖАНРИ БЮРГЕРСЬКОЇ ЛIТЕРАТУРИ

1.1 Генезис бюргерської літератури

Як і інші народи світу, германці на початку історичного розвитку мали свою усну творчість, загалом це були пісні, які оспівували бойове кочове життя, подвиги окремих героїв. Поетичні твори германців в цю ранню епоху побутували лише в усному виконанні і таким чином передавалися із покоління в покоління. По своїй суті вони були «нелітературними», тобто не залежали від засобів їх письмової фіксації. Усно-поетині твори були записані вченими монахами пізніше, в епоху Середньовіччя, але в них зображувалися більш ранні періоди германської історії.

Далі епічні пісні створювалися дружинними співаками-скопами, які також були їх виконавцями. В більш пізню епоху функція скопів перейшла до шпільманів, які були не тільки піснярами, а й скоморохами, акробатами, музикантами, авторами усіляких анекдотів. Церква не приймала ні вільної від язичницьких елементів поезії скопів, ні творчість шпільманів, бо воно не було пов'язане з пропагандою релігійних ідей.

У середньовічному суспільстві епічна творчість була популярною серед народу тому, що народ знаходив у ній моральну опору в боротьбі за віру.

Наприкінці середніх віків істотну роль в літературному розвитку Німеччини суджено було зіграти бюргерству, яке у XII - XIII ст. являло собою велику громадську та моральну силу. Бюргерство - це особливе явище, не тільки соціальне, а й культурно-ідеологічне.

У німецьких містах бюргери усіма зусиллями відстоювали свої права, помірно дивилися у майбутнє. Їх віра у земне життя допомагала творити, діяти рішуче, користуючись природнім метикуванням. Звична справа, що їх забавляли жарти, міцні слова, веселі байки, які раптово виникали серед

людського натовпу і були взагалі неможливими при куртуазному дворі короля Артура.

Разом із підйомом міст створювався сприятливий ґрунт для виникнення літератури, сповненої бойовим духом і творчими силами, яка відображала настрій різноманітних соціальних груп, котрі прагнули до активної участі у релігійно-політичній боротьбі того часу. О. Михайлов зазначає, що «городская литература была близка к народной и по своей художественной форме, и по своему содержанию» [8, с. 572]. Ця схожість була особливо помітною в той момент її розвитку, «когда в ней преобладала устная форма передачи ее произведений. По существу, она стала преемницей устной народной литературы, переняв от нее функции выражения народного духа, народного миропонимания, выполнявшиеся ею на более высоком техническом уровне, который можно определить в среднем как полупрофессиональный. Фольклор был важным фактором в развитии городской литературы» [8, с. 572].

Міста швидко розвивалися, життя у них відрізнялося благоустроєм, характерним строгому бюргерському статуту з живописними статуями, красивими колодцями, аптеками, банями, гостинними дворами, в яких нерідко влаштовувалися змагання майстерзингерів у співочій творчості.

Бюргерська література починалась з обробки фольклорних жанрів, стилізації і їх переосмислення при обов'язковому відтворенні національних нравів та звичаїв. Саме усна народна творчість живила фантазію поетів-бюргерів, їх палкий інтерес до внутрішнього світу людини.

Таким чином, у бюргерства створювалась своя поезія, яка спиралася на стійку національну традицію, перш за все пов'язану з побутуванням популярних жанрів - пісні, байки, шпруха, шванка, які отримали нове життя та вражали своєю енергетикою. Ця поезія успадкувала такі фольклорні якості, як оптимізм, гумор, тверезість та стійкість погляду на світ.

Відповідно до загального рівня розвитку німецького бюргерства, бюргерська література, безумовно, була насичена рисами провінціалізму, характерними для вузького ідейного горизонту німецького «вільного міста» (яким був, наприклад, Нюрнберг). Як правило, література носила повчальний, іноді сатиричний характер. За словами В. Жирмунського, «по-прежнему в ней господствует морализм и дидактика, ее художественным методом остается реализм бытовых мелочей, поучительных примеров из повседневнной частной жизни, лишь изредка возвышающихся до обобщений. В то же время ее старомодный, патриархально-демократический характер сближает ее с литературой народной, позволяя лучшим из бюргерских писателей черпать отсюда мотивы и образы и обогатить свой язык» [3, с. 28-29].

З другої половини XV ст. німецька література ступає на шлях підйому, чому є свідчення творчість С. Бранта, І. Паулі, Г. Сакса.

Фастнахтшпілі Сакса написані восьмискладовим силабічним віршем (кнітельферсом). У тому ж розмірі витриманий «Корабель дурнів» Бранта, також інші німецькі поети того часу часто із задоволенням користувалися ним.

Сатирико-дидактична поема «Корабель дурнів» складається з окремих глав, до кожної з яких є своєрідний автоепіграф, який включає ідею глави у вигляді прислів'я, приказки чи іншого сталого виразу. А закінчується глава (як і фастнахтшпіль у Сакса) «назидательным обобщением».

Шванки Паулі - прозаїчні сатиричні твори, матеріалом яких автору послугували реальні життєві історії, фольклорні та античні джерела. Їх персонажі - дяки-обжори, монахи, лицарі-розбійники, селяни та міські жителі - втілення різних людських якостей та пороків, за якими стоїть дурість.

Отже, бюргерська література - особливий пласт німецької літератури XV-XVI ст. Її вплив на розвиток розмовного стилю німецької літературної мови безперечно був викликаний підйомом демократичного руху. Твори вище названних авторів напряму зверталися до демократичного читача. Тому мають рацію ті дослідники, які вважають, що бюргерська література нерідко була народною у широкому розумінні цього слова. Вона і створювалася при безпосередній участі людей із народу, водночас представляля літературну обробку фольклорних творів.

Велика роль бюргерської літератури у формуванні багатьох літературних жанрів і творчих літературних методів. Мова йде в першу чергу про сатиру, гумор та дидактику, про жанр короткої гумористично-сатиричої розповіді, про літературу для театру. Необхідно виділити створення у бюргерській літературі основи для формування реалістичного методу: орієнтацію на життєву правду, конкретність факту, використання образів, які відповідають реаліям життя.

Дидактичні та сатиричні традиції, успадковані бюргерською літературою від народної літератури, породили її, а згодом живили її на протязі всього періоду її існування. На грунті традицій фольклору зміцнів гуманізм бюргерської культури, який представляв визначений етап у розвитку передової для того часу ідеології демократичних кіл німецького суспільства на шляху літератури до гуманізму Відродження. Саме у цьому заключається найбільш вагомий вклад бюргерської літератури у розвиток загальнонаціональної культури в Середньовічній Німечинні.

1.2 Головні відомості про майстерзанг та фастнахтшпіль

Майстерзанг (Meistersang або Meistergesang) - специфічний жанр бюргерської літератури, який зародився в кінці XIV - на початку XV ст. у багатьох німецьких містах Священної Римської імперії. Він прийшов на змiну лицарському мiннезангу, коли iдеали куртуазiї поступово відходять у минуле. Однак було б неправильним уважати майстерзанг творчістю, ворожою феодалізму й середньовічній культурі. У тій мірі, у якій цехове ремесло було продуктом феодалізму й не могло розвиватися поза системою феодальних відносин, поезія цехового бюргерства була пов'язана з мистецтвом Середньовіччя. Майстерзанг становив скоріше заключний щабель в історії німецької культури середніх століть, чим початковий щабель культури капіталістичної формації. Це однак не виключає й в майстерзангу деяких тенденцій, типових саме для мистецтва нового часу й принципово ворожих основним його традиціям, оскільки сама група цехового бюргерства не залишалася незмінною. Втім подібні тенденції ніколи не розвивалися настільки, щоб майстерзанг міг піддатися капітальному перетворенню. Спроби в цьому напрямку робилися, але завжди кінчалися невдачею, тому що переважна більшість майстрів давало їм різку відсіч, і вони приводили найчастіше до виходу «новаторів» зі співочого сполучника.

Засновником нового направлення принято вважати Генрiха з Мейсена, на прiзвисько Фрауенлоб (Frauenlob). Вiн писав любовнi пiснi i вiршi морально-дидактичного характеру. Його схоластична ерудицiя, вичурний стиль та формальна вiртуознiсть повнiстю спiвпадала зi змiненими естетичними вимогами. Останнi роки життя, поета оточували його шанувальники та учнi, яких вiн навчав мистецтву вiршування та спiву. «Так возникла первая «Певческая школа», проложившая путь другим подобным школам или «братствам», сыгравшим большую роль в развитии бюргерского мейстерзанга» [5, т.1, с. 168].

З часом цi школи перетворилися на цеховi корпорацiї, якi складалися з представникiв рiзних ремiсникiв, любителiв церковного та свiтського спiву. У спiвочих школах iснував свiй розпорядок, свої обов'язкові правила (табулатура). Цi правила встановлювали взаємовiдношення мiж членами братства, керували поетом у його творчiй практицi, регулювали манеру виконання пiсень. «Die Meistersangsliedform besteht aus einer ungeraden Zahl von Strophen. Die Strophe hat zwei gleichgereimte Stollen als Aufgesang und einen anders gereimten Abgesang» [13, с. 87].

На почесне звання майстра спiву мiг претендувати лише той, хто пройшов у вивченнi майстерзанга ряд попереднiх ступенiв: ознайомлення з правилами, застосування їх на практицi, виконання чужих пiсень, складання тексту до чужих «тонiв» та створення власної пiснi. Великого значення надавали мелодiям-зразкам, «тонам», якi вивчались новачками як прикладами для наслiдування. Існував цілий набір традиційних тонів, на які складали вірші: довгий тон, золотий, срібний, орлиний, громовий та ін. Усiлякий новий наспiв повинен був вiдповiдати вiршованим правилам, особливо тим, якi стосувалися версифiкацiї та рим. Особливим правилом було написання пісні від руки. Завдяки цьому збереглося близько 16.000 майстерзингівських пісень XV-XIII ст. Цей факт свідчить про те, що майстерзанг був новим направленням у поезії, створеним бюргерством.

За створеною «пробною пiснею» (Meisterlied) школа визначала творчу зрiлiсть поета. На свята, зазвичай у храмах, майстерзингери влаштовували урочистi поетичнi змагання, де виконували найкращi свої пiснi та хизувалися своєю майстернiстю. Переможцю дарували вiнок iз зображенням покровителя пiснярiв - бiблiйного царя Давида. Велику роль на таких змаганнях вiдводилась меркерам, якi слiдкували за виконанням пiснi. Кількість складів у вірші або чистота рими цікавила їх набагато менше, чим поетичність виконуваного тексту. Також, вони слідкували за тим, щоб поет не відступав від тексту Біблії, не виказував єретичних суджень, не порушував вимог моральності. Якщо порушень у пісні було дуже багато, виконавцю хором кричали «Versungen und verstan! (Пропел и провалился!)» [11, с. 9].

Праобразом подiбних змагань було вiдоме змагання мiннезингерiв, яке описане у поемi «Война певцов в Ватбурге» i пiзнiше зображене у оперi Р. Вагнера «Тангейзер». У звязку з цим, у майстерзингерiв побутувала легенда, згiдно до якої засновниками майстерзангу були дванадцять стародавнiх поетів: Рейнмар, Вальтер, Вольфрам, Нейдхарт, Конрад Ворцбурзький, Марнер, Фрауенлоб та iн. Ця легенда була створена для пiдняття значення бюргерського майстерзангу в очах просвiтницької Нiмечинни, надання йому значення найвищої естетичної норми.

У 1558 р. Нюрнберзька співоча школа нараховувала більше 250 членів. Найстаршими представниками цього жанру в першій половині XV ст. були Фріц Кеттнер (Fritz Kettner), пекар Міхель Нахтігаль (Michel Nachtigall), а в другій половині XV - на початку XVI ст. - Фріц Цорн (Fritz Zorn), Конрад Нахтігаль (Konrad Nachtigall), Ганс Богнер (Hans Bogner), Кунц Фогельзанд(Kunz Fogelsand), Ертель (Цrtel), Ульріх Айсдінгер (Ulrich Eisdinger), Сікт Бекмесер (Sikt Beckmesser), лікар Ганс Фольд (Hans Fold), ткач Лієнгард Нунсбек (Lienhard Nunnsbeck), який навчав Ганса Сакса.

Своєї вершини майстерзанг досяг у XVI ст., завдяки творчості Ганса Сакса, який написав не менше 4286 майстерзингівських пісень і вніс суттєві зміни у його написання. Пісні за часів Сакса виконувались переважно в госпіталі Святого Духа, починаючи з 1562р. - в домініканському монастирі, пізніше - у церкві Св. Марти, з 1620 р. - у церкві Св. Катарини.

Перші майстерзингери майже не виходили за межi релiгiйно-дидактичних тем. Вони присвячували твори Діві Марії, Трійці, Різдву, Стражданням Христовим, але згодом репертуар їх iстотно розширися. Вони зверталися до iсторiї, лiтератури, буденних подiй, свiту природи, етичних питань тощо. Творчої свободи у майстерзингерів майже ніколи не було. Їх діяльність була незмінно підпорядкована суровій регламентації. Цією рисою співочі братства нагадували ремісничі цехи. Відсталий формалізм, який панував у співочих школах, не сприяв підйому справжнього мистецтва. «Р. Вагнер не погрешил против исторической правды, изобразив в опере «Нюрнбергские мейстерзингеры» крохоборчество и сухой педантизм мейстерзингеров» [5, т.1, с. 169]. З другої половини XVI ст. у зв'язку з кризою цехового ремесла і занепадом впливу цехових корпорацій майстерзанг зазнає деградації, але ще досить довго майстерзингери продовжують свою діяльність. Лише у 1885 р. у м. Меннинг перестає існувати остання співоча школа.

Майстерзанг був тісно пов'язаний з фастнахтшпілем. Жанр фастнахтшпілів (Fastnachtspiel) у різних дослідників носить різні назви: карнавальні п'єси, масляні фарси або театралізовані виступи, святкові фарси, короткі веселі пісні у віршах або одноактові фарси. Як правило, фастнахтшпіль писався народним віршем з парним римуванням і чергуванням чоловічих та жіночих рим (Knittelvers) і зображував грубо-комічні епізоди подружніх сварок, витівок спритних шахраїв і пройдисвітів, судову тяганину тощо. Літературні обробки фастнахтшпіля являють собою перші зразки світської драми в німецькому регіоні. Корінням фастнахтшпілі сягають німецьких культових обрядів, зокрема весняні святкові обряди, присвячені вигнанню зими, злого духу та магії урожаю, а також до комічних епізодів літургічних вистав Середньовіччя. За формою та ідейною спрямованістю вони близькі до фарсів. Спочатку вони мали імпровізаційний характер і торкалися лише подій повсякденного життя, згодом їхня дія стає фіксованою, а тематика розширюється: із простих, подібних до примітивних сценок, фастнахтшпілі виростають до, нехай і структурно нескладних, але завершених драм, вистав. Сюжети найчастіше запозичуються зі шванків, тому фастнахтшпілі називають іноді «інсценізованим шванком”. Однак їхніми джерелами можуть бути також казки і легенди, біблійні та античні перекази, хроніки і народні книги. Найдавніший фастнахтшпіль, що дійшов до нас -- «Гра про Нейдгардта» (XIV ст.) Пауля.

1.3 Трансформація майстерзангу та фастнахтшпіля в творчості Ганса Сакса

Ганс Сакс жив в період розквіту майстерзангу, і першими його творами були майстерзингівські пісні і римовані повчання. За своє життя він написав шістнадцять томів майстерзингівських пісен та створив тринадцять нових тонів. Сакс використовує майстерзанг пізнього середньовіччя по-новому, намагається вдихнути в нього реалістичний вміст і моралізаторські тенденції, звернувшись до життєвої мудрості. Ще в 1515 р. Сакс виступає в захист творчих прав поета, зокрема прав на розширення тематики майстерзингівських пісень («Відмінне повчання, про що повинен співати співець»), він надав їм світського змісту, поряд з релігійним; ослабив регламентацію вимог до форми (допускаючи зміну мелодії від строфи до строфи, більш вільна побудова вірша). Його пісні не просто перевершували талантом твори його побратимів по школі, вони внесли зовсім новий зміст у бюргерську літературу.

Якщо до Ганса Сакса майстерзингери переповідали в своїх піснях освячені авторитетом релігії епізоди з Старого та Нового завітів, Сакс вважав можливим використання творів язичницьких античних письменників. Будучи скромним ремісником, він проявляв дивовижну широту інтересів та велику жагу до знань, відрізнявся рідкою начитаністю і тонкою спостережливістю, яка відчутна у його піснях.

Замкнуту творчість майстерзангу Сакс збагатив актуальним реалістичним матеріалом і цим зближував його з народною творчістю. Він відверто жалів бідних та пригнічених і бажав, щоб великі вельможі та багачі не зачіпали простий трудовий люд. Ганс Сакс виступав за працелюбність та чесність, за дружню сім'ю. Домашній очаг був для нього емблемою благополуччя, ідеалом стійкості земних зв'язків.

У своїх піснях він зображає світ речей, які його оточують і поєднує ці речі з прославленням людської праці, а Сакс, як ніхто інший, вмів цінувати працю та вбачав у ній основу земного буття. Ідеалом для Г. Сакса завжди залишався чесний і добропорядний трудівник, справжній майстер своєї справи, відкритий і добрий, що неодмінно прагнув нових і нових знань, усе більшого вдосконалення своєї майстерності.

Корисна праця, знання, майстерно зроблені речі були для Г. Сакса джерелом поетичного натхнення, темами його численних художніх творів. Набуваючи знань шляхом посиленої і постійної самоосвіти, Г. Сакс ділився ними з читачами, справедливо вважаючи, що головною метою народної літератури є виховання високих морально-етичних уявлень, прилучення до нових знань, зокрема, до любові, до праці.

У фастнахтшпілі Сакс зумів пом'якшити грубість жартів своїх попередників. Його тонкий та людяний гумор разом з сатирою роблять його масляничні ігри цікавішими. У своїх кращих фастнахтшпілях Ганс Сакс досяг справжньої високої майстерності, перетворивши традиційний послідовний ряд діалогів у справжнє драматичне мистецтво. «Широко используя приемы площадного комизма с его потасовками, перебранками и соленими словечками, восходящие к традициям нюрнбергского фастнахтшпиля XV в., Г. Сакс не упускает из виду назидательных целей, пересыпает речь персонажей поучительными сентенциями и предостережениями, подчас прямо обращенными к зрителю» [4, т.3, с. 199].

Г. Сакс у своїх фастнахтшпілях з обуренням говорив про лицемірство, жадібність та аморальність католицького духівництва, слідом за Брантом і Гуттеном неодноразово різко засуджував користолюбство й скнарість купців і лихварів, дошкульно висміював усіляких дармоїдів та нероб.

Якщо у XV ст. виконавці фарсів не користувалися ніякими кулісами, то при житті Сакс з'явилася вже стійка сцена, а сам поет керував постановками своїх майстерзингівських пісень та фастнахтшпілів.

До вищевикладеного матеріалу можна зробити наступний висновок, що майстерзанг - особливий жанр бюргерської літератури, який створювали звичайні ремісники різних професій. Щоб стати майстерзингером та навчатися у співочій школі, потрібно було пройти ряд склад випробувань. Майстерзингівські пісні регламентувалися суворими правилами та обмежувалися, переважно, релігійною тематикою.

Майстерзингери також виступали авторами фастнахтшпілів - веселих, розважальних п'єс, які були пов'язані з народними обрядами.

Найвідомим автором майстерзингівських пісень та фастнахтшпілів був Ганс Сакс, який вніс певні зміни до цих жанрів, зробивши їх більш цікавішими та придатними для читача.



РОЗДІЛ II. ТЕМАТИКА МАЙСТЕРЗАНГУ ТА ФАСТНАХТШПІЛЯ ГАНСА САКСА

2.1 Народні мотиви

Свою поетичну діяльність Ганс Сакс починає в епоху найбільш гострої політичної боротьби, яка розгорталась на початку XVI ст., найвищим втіленням якої стала Селянська війна 1525р. Його творчість в цілому відноситься до епохи пізнього Відродження, наступившого після поразки народного повстання, коли в країні запанувала феодальна-церковна реакція.

Цю обставину можна пояснити ідейним змістом його творів: Ганс Сакс підтримував у простих людей бадьорість духу, укріплював віру в моральні сили людини. Народний поет Реформації виступає в своїх творах як вихователь національного духу, народного самопізнання.

У своїй творчості Сакс неодноразово звертався до фольклору. Для нього фольклорні жанри були, в першу чергу, тією основою, на якій розвивалася його літературна діяльність. Потрібно відмітити, що поет використовував не тільки сюжети і образну систему фольклору, а й різні провідні фольклорні жанри, які трансформувалися у його творчості, наповнившись новим змістом.

Такими жанрами були майстерзингівська пісня та фастнахтшпіль. У майстерзингівських піснях, виконуваних то у «солодкому тоні», то у «золотому тоні» чи у своїх власних тонах, поет розповідав про все те, що сам знав, бачив і чув, так як у нього було присутнє живе відчуття природи, активне сприйняття життя.

У майстерзингівських піснях та фастнахтшпілях перед читачем яскравою вервечкою проходять представники усіх станів та професій тієї епохи: князі та священики, монахи та бюргери, ремісники та селяни, лікарі та слуги. Поет вводить нас і в дім багатого бюргера, і в харчевню, і в церкву, і в майстерню. Будучи поетом усього життєвого, Г. Сакс виражав ідеали, типові для бюргерства. Він прославляв затишок та благополуччя.

Зокрема пісня «Римлянин и шестеро его синовей» (1536р.) написана у «золотому тоні», носить повчальний характер та розкриває стосунки у сім'ї, що так турбували поета у той непростий час.

«Сенатор в Риме проживал;

Растил заботливый отец

Шесть сыновей, нуждавшихся в защите;

Он сыновей своих призвал

И, свой предчувствуя конец,

Промолвил: "Мне, сыны мои, внемлите!

Пусть каждый принесет мне прут,

Чтоб мой завет вы все уразумели".

Вмиг были прутья тут как тут,

Отцу перечить отроки не смели;

Связал он прутья ремешком

И сыну старшему потом

Сказал, как бы достигнув некой цели:

"Попробуй-ка сломай пучок!"

Ломать стал об колено тот

Вязанку; тщетен труд неимоверный!

Из шестерых никто не мог

Сломать пучка, хоть капал пот,

Но развязал ремень отец примерный,

Дал прутик сыну старшему, и вмиг

Сломался, хрупкий, без ременных пут,

И остальным давал старик

По прутику; ломать их - легкий труд,

И каждый сын свой прут переломил;

Наследников так старец вразумил:

"Да будет вам уроком хрупкий прут!

Ломать вам прутики не лень,

Но прутья крепнут заодно,

И вы в трудах напрасных утомились.

Но вот я развязал ремень,

Сообщество разобщено,

И порознь все они переломились.

Смотрите же: союз возник,

И вам преподан был урок примерный,

Который памятнее книг;

Не пересилит братьев недруг скверный,

Покуда братья сплочены,

А порознь вы, мои сыны,

Погибнете; таков завет мой верный!"» [11, с. 30]

Повчальність цієї пісні полягає в тому, що поет на простому прикладі гілочок та паску зумів передати як вважливо триматися усім разом, захищати один одного. Ця пісня є актуальною, я вважаю, і в наш час, тому що сім'я - це одне ціле, яке не повинно бути ніким роз'єднаним ні за яких умов.

Сімейні стосунки також видно у пісні «Мужик и свиная кожа» (1545 р.). перед нами постає сімейна пара, де жінка-красуня обіцяє чоловікові зашити його у свою червону спідницю, коли він помре:

«Жена сказала: "Знай мою

Любовь! Не дай Господь, помрешь,

И в юбку я тебя зашью"»[11, с. 32]

Чоловік вирішив перевірити жінку та прикинувся мертвим, жінка звичайно викрила це, але провчила його, зашивши чоловіка у свинну шкіру найнезграбнішим чином. Він почав її звинувачувати, але вона і тут викрутилася:

«Ты шутишь слишком ловко.

Ты, милый, жив, и ты не глуп.

Верь, ты мне люб!

Зачем же зуб

Иметь на труп?

Умрешь - и в красном будешь спать!"

Поверил вновь глупец.» [11, с. 32]

Г. Сакс придумав вдалий символ свинячої шкіри, який характеризує відплату за недовіру в слова. Можливо, таким чином він повчає сімейні пари довіряти один одному,не обманювати та не влаштовувати перевірки, бо вони однак ні до чого гарного не приведуть. Хтось із подружжя все одно дізнається правду і зробить так, щоб інший потрапив у таку ж ситуацію і впізнав у ній свої вчинки чи слова.

Зміст фастнахтшпілів, які мають реальну основу, вказує на наслідки жахливої поразки селян у повстанні під проводом Томаса Мюнцера. Ці наслідки на довгий час передбачили, що ніяких матеріальних погіршень для сільського населення не виникне, тому що насправді вже не було чого погіршувати. Тим самим була створена відправна точка для матеріального та духовного гніту селян.

Показовим в цьому плані є фастнахтшпіль «Празднование масленицы» (Ein Burger, ein Bauer und ein Edelmann, die holen Krapfen), написаний у 1540р. Його герой селянин хоче відсвяткувати Масляну у місті і сідає за стіл однієї харчевні.

Але обурений бюргер виганяє його і кричить, що той має йти до себе подібних. Бюргер думає, що селянин хоче що-небудь вкрасти чи підпалити:



«Bauer, wer hat dich hereinschieden?

Troll dich hinaus! Lass uns zufrieden!

Heb dich hinaus zu deinesgleichen!

Was darfst du in die Hauser schleichen,

als wolltest du stehlen oder Feur anlegen?»

Cелянин відповідає:

Ich bin von einem groben Geschlecht,

die man bei uns die Tцlpernnennt.

Habt ihr nicht den Fritz Tцlpern kennt?[20, с. 12]

Його дід був страчений, батько роздавлений під час турніру, на якому він був слугою, брата викрали цигани - такий жахливий підсумок життя однієї селянської родини.

Далі заходить дворянин і між ними виникає суперечка про соціальну значущість кожного. Дворянин розповідає як йому усе легко вдається завдяки його походженню. Селянин же каже, що він тяжко працює, щоб прогодувати таких як він. Цей спір розв'язує бюргер, який сповіщає, що він все здобуває сам, при цьому не докладає особливих зусиль:

«Dergleich bin ich besser als du,

meine Nahrung gewinn ich in der Ruh',

greif nicht solch grobe Arbeit an.» [20, с. 12]

Фастнахтшпіль завершується миром, дворянин запрошує селянина святкувати разом із ним, а бюргер, розвеселившись, що позбавився їх обох, починає давати поради молодим людям про користь «благочестия и послушания», а також про те, що потрібно вивчати ремесла і навчатися уму-разуму.

Якщо не брати до уваги заключну сценку п'єси, яка носить «извинительный» характер за грубий виступ та ввічливе ставлення до буржуазії, то Сакс показуює в даному фастнахтшпілі, що він також визнає права і заслуги інших станів, не виключаючи з них селян. Він визначає масштаб людських цінностей по відношенню до кожного представника стану необхідністю заслужити повагу у суспільстві, отримуючи освіту, навчаючись добропорядності та відчутті боргу. «Сословное сознание протестанского ремесленника требовало отмежевания как от богатого патрициата и католического духовенства, так и от крестьянских и плебейских низов. Эта позиция, однако, не мешала Саксу сохранять зоркий взгляд, изображая жизненные условия неимущих слоев» [10, с.138].

2.2 Дидактизм та гумор

Дидактизм був особливістю у творчості Г. Сакса. Поет свідомо дбав про те, щоб подати у творах корисні знання, розширити увагу читачів, виховати їх у дусі високої моралі.

Дидактичний елемент був досить сильний у фастнахтшпілях Сакса. Вже у своєму ранньому фастнахтшпілі «Челядь Венеры» («Das Hofgsindt Veneris», 1517) він в повчанні глядачам зображує багатолюдний натовп служителів Венери, над якими не владні мудрі слова вірного Еккарта. Спокуси, які мало не загубили Тангейзера, власно манять до себе нерозумних, серед яких можна побачити лицаря, бюргера, лікаря, п'яницю та гравця. Г. Сакс висміює різноманітні слабкості та проступки людей, неурядиці сімейного життя, підшутковує над сварливими жінками, над чоловіками, які несуть ярмо домашнього рабства, над купцями та ревнивцями, над обжерливістю та неотесаністю селян, над довірливістю та глупістю простофіль, яких водять за носа досвідчені шахраї.

У фастнахтшпілі «Школяр в раю» Г. Сакс розповідає, наприклад, про шахрая-школяра, який обманює довірливу селянку, пообіцявши їй відвідати у раю її покійного чоловіка і передати йому там пакуночок з одягом та грішми, щоб померлий ні в чому не знав нестатків:

«Gott gnad noch meinem Mann, dem alten,

der mich viel freundlicher tдt halten;

kьnnt ich ihm etwas Guts noch tan,

ich wollt mich halt nit sдumen dran»[19]

Коли про це дізнався другий чоловік наївної селянки, він з гнівною лайкою мчить на жвавому скакуні, щоб наздогнати школяра, але той обманює і його, відбирає у нього коня й зникає. Зніяковілому селянинові доводиться викручуватись перед жінкою, говорити їй, ніби він тимчасово позичив коня школяреві, щоб той швидше досяг райської обителі.

23

Висміює жадібність та хитрість Г. Сакс і у майстерзингівській пісні «Коварный законник» (1546 р.). Тут головний герой - юрист, який обводить навколо пальця будь-кого, заради своєї вигоди:

«Жил во Флоренции юрист,

Хитер, коварен и речист;

Неискушенные умы

Морочил он умело» [11, c. 36].

Так до нього потрапив наївний юнак, якому довелося заплатити двічі по своїй необережності. Повчання цієї пісні полягає в тому, що потрібно навчитися розрізняти людей і не довіряти кожному, хоч би це був і представник закону.

У дусі того часу він любить використовувати для мови персонажів повчальні сентенції та перестороги, які звернені до читача. В той же час він вносить на сцену веселий дух карнавалу, втілюючи лицедіїв фастнахтшпіля в гротескні обличчя «дурацкой литературы», в період, коли похмура лютеранська ортодоксія безжалісно обрушувалась на театральну сцену.

М Бахтін так характеризує гумор Середньовіччя: «Это прежде всего праздничный смех. Это, следовательно, не индивидуальная реакция на то или иное единичное (отдельное) «смешное» явление. Карнавальный смех, во-первых, всенародне, смеются все, это - смех «на миру»; во-вторых, он универсален, он направлен на все и на всех, весь мир представляется смешным, воспринимается и постигается в своем смеховом аспекте, в своей веселой относительности; в-третьих, наконец, это смех амбивалентен: он веселый, ликующий и - одновременно - насмешливый, высмеюващий, он отрицает и утверждает, и хоронит и возрождает. Таков карнавальный смех» [1, c. 10].

У фастнахтшпілі «Извлечение дураков» («Das Narrenschneiden», 1557р.) Г.Сакс зображує забавне лікування, занедужавшого глупця, наповненого великою кількістю пороків. Із його роздутого живота лікар урочисто виймає марнославство, жадібність, заздрість, розбещенність, гнів, лінь і, нарешті велике «дурацкое гнездо», яке сповнене зародками різноманітних глупців: лжеюристи, чорнокнижники, алхіміки, лихварі, брехуни, грубіяни, гравці. Коли лікар витягав кожного з дурнів, він характеризував причини від чого хворий мав такий тяжкий характер:

«Какая мразь в тебе торчала!

Ты, дурака в нутро впустив,

Стал своенравен и спесив.

Теперь понятно, почему ты

Всегда ходил такой надутый,

Бахвал, хвастун, соседям враг,

Тому причиной - сей дурак».

Словами лікаря Сакс дає усім гарний урок:

«Даю совет мужьям и женам -

Рассудка следовать законам

И, мир семейный возлюбя,

В порывах сдерживать себя.

Последний из моих заветов:

Разумных слушайтесь советов,-

И никакие дураки

Не заберутся к вам в кишки!» [11, с. 220]

Смішні карнавальні маски присутні також у фастнахтшпілі «Пляска носов» («Der Nasentanzt», 1550 р.), в якому зображається небачений парад носачів, які сперечаються один з одним через звання короля носачів. На перший погляд він здається безглуздим, але якщо вчитатися, то можна виділити якості людей, які також змагаються у житті за звання кращого.

Нерідко дидактичний елемент зовсім поглинає комічний елемент фастнахтшпіля. В такому випадку п'єса перетворюється в зерцало моралі, у віршоване повчання, убране у драматичну форму. «Ради вящего осуждения порока и поощрения добродетели Г. Сакс подчас вводит в круг персонажей фастнахтшпиля фигуру мудрого советчика, направляющего на путь истинный недальновидных юношей, либо выручающего их из беды» [4, с. 199].

Так, у фастнахтшпілі «Ненаситная жадность» (1551) простодушному Сімпліцію, який потрапив до рук жадібного лихваря, допомогає мудрий Сапіенс, ім'я якого уже характеризує його сценічну функцію.

В цій пристрасті до дидактичних фігур і моралізації виявляється залежність Сакса від традиційної дидактичної літератури пізнього Середньовіччя. Вона виявляється також у перевазі повчального елемента над живим сценічним дійством, але при цьому його фастнахтшпілі сповнені живості і беспосередності, веселого вздору та масляничного балагурства.



ВИСНОВКИ

Бюргерська література виникла разом із підйомом міст у XV-XVI ст. Вона була посередником між народною літературою та письмовою, полупрофесійною, яка робила в цей час свої перші кроки.

Бюргерська література починалась з переробки фольклорних жанрів, які проходили етап стилізації та переосмислення і обов'язково відтворювали національні нрави та звичаї.

Велика роль цієї літератури у формуванні в національній літературі багатьох жанрів, зокрема у своїй роботі я розглянула майстерзанг та фастнахтшпіль.

Звичайно, що ці жанри мають свою історію та особливості. Засновником майстерзангу прийнято вважати Генріха з Мейсена, який і започаткував першу співочу школу. Щоб стати учнем такої школи доводилось проходити ряд випробувань, які визначали творчі здібності майбутнього майстерзингера. Представники школи дотримувалися суворих правил по відношенню до інших та у виконанны своїх пісень. Темами майстерзингівських пісень переважно були релігійні мотиви.

Майстерзингери також були авторами фастнахтшпілів. У дослідників не має одного певного визначення фастнахшпілю. Це карнавальна, театралізована п'єса, яка по своїй суті нагадує «інсценований шванк». Фастнахтшпілі написані восьмискладовим силабічним розміром (кнітельферсом).

Яскравим майстерзингером та автором фастнахтшпілів був Ганс Сакс. Він вніс свої зміни щодо написання цих жанрів. Він не був строгим по відношенню правил поетики і мелодії пісень: вводив колоритні, життєво правдиві деталі, використовував всю гаму відомих тонів та створював свої. Сакс розширив тематику майстерзангу за рахунок античних, середньовічних та сучасних літературних джерел. На початку творчості він виступив на захист творчих прав поета. На його думку, поет не повинен замикатися в колі релігійних тем; він має право творити пісні на честь благородного мистецтва майстерзангу; лицарям співати про битви та турніри, жінкам - про скромність та честь, селянам - про дари землі, про користь роботи.

Характерними особливостями його майстерзингівських пісень були дидактизм, гумор та народні мотиви. Він яскраво зображував життя звичайних людей різних станів та професій, висміював пороки та глупість, давав влучні поради.

У його персонажів майже відсутні індивідуальні якості. Поетична задача Сакса - показати стереотип людської поведінки, у результаті чого читач повинен прийти до певних критичних висновків.

У своїй роботі я розглянула найвідоміші майстерзингівські пісні та фастнахтшпілі Г. Сакса: «Римлянин и шестеро его сыновей», «Мужик и свиная шкурка», «Празднование масленицы», «Школяр в раю», «Коварный законник», «Извлечение дураков».



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. М. Бахтин. - М., 1965.

2. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. - Изд.3-е / А. Н. Веселовский. - М.: ПКИ, 2008. - 648с.

3. Жирмунский В. М. Очерки по истории классической немецкой литературы / В. М. Жирмунский. - Л.: Художественная литература, 1972. - 28-29 с.

4. История всемирной литературы: в 9-ти томах [гл. редкол. Г. П. Бердников]. - М.: Наука, 1983. - Т. 3. - с. 197-198

5. История немецкой литературы: в 5-ти т. [Под общ. ред. Н. И. Балашова]. - М.: АН СССР, 1962. - Т. 1. - с. 168- 319

6. Литературная энциклопедия [уклад. П. И. Лебедь-Полянский]. - М.: Советская энциклопедия, 1943. - Т. 7. - 888с.

7. Левинтон А. Г. Ганс Сакс: Вступ. статья // Сакс Ганс. Избранное /А.Г Левинтон. - М.-Л.: Гослитиздат, 1959. - с. 3-30.

8. Михайлов А. Д. Старофранцузкая городская повесть и вопросы специфіки средневековой пародии и сатиры / А. Д. Михайлов. - М.: Наука, 1986. - с.572.

9. Пуришев Б. И. Литература епохи Возрождения: курс лекций / Б. И. Пуришев. - М.: Высшая школа, 1996. - 366с.

10. Пуришев Б. И. Очерки немецкой литературы XV-XVIII вв. / Б. И. Пуришев. - М.: Гослитиздат, 1995. - 392с.

11. Cакс Ганс. Избранное / Сакс Ганс. - М.-Л.: Гослитиздат, 1959. - 404 с.

12. Шевлякова Н. Н. Ганс Сакс и народный театр немецкой Реформации / Н. Н. Шевлякова // Филологический вестник. - Майкоп: АТУ, 2002. - вып.4. - с.60-65.

13. Geiger E. Der Meistergesang des Hans Sachs / E. Geiger. - Bern, 1956. - 96 S.

14. Geiger E. Hans Sachs als Dichter in seinen Fachtnachtspielen / E. Geiger. - Halle.

15. Genйe, R. Hans Sachs und seine Zeit. Ein Lebens- und Kulturbild aus der Zeit der Reformation / R. Genйe. - Leipzig, 1902. - 524 S.

16. Goethe J. Hans Sachsens poetische Sendung Fiebig O. Meistersinger Hans Sachs als Ahnherr, Hessische Familienkunde / O. Fiebig. - 1957 -59. - S. 71-74.

17. Fleck. Charakteristik der Poesie des Hans Sachs. Dortmund, 1882.

18. Sachs Hans. Der fahrend Schьler im Paradeis [Електронний ресурс] / H/ Sachs

19. Sachs H. Dreizehn Fastnachtspiele (aus den Jahren 1539-1550) / H. Saschs. - Halle an der Saale: Max Niemeyer, 1881. - 152 S.

Размещено на Allbest.ru