Розкриття пороків сучасної цивілізації у творчості письменників-фантастів П. Буля, братів А. та Б. Стругацьких, Р. Бредбері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний університет кораблебудування ім. Адмірала Макарова

Гуманітарний інститут

Кафедра прикладної лінгвістики

(з курсу історія зарубіжної літератури)

Розкриття пороків сучасної цивілізації у творчості письменників-фантастів П. Буля, братів А. та Б. Стругацьких, Р. Бредбері

Виконала:

студентка групи 2521

Баландіна В.О.

Перевірила:

науковий керівник

Данильчук О.М.

Миколаїв

2006р.

Зміст

Вступ

Розділ I. Світ очима французького фантаста П. Буля

1. Біографія П'єра Буля

2. Роман «Планета мавп» як соціальна сатира на масове суспільство

Розділ II. Фантастичний світогляд радянських письменників Стругацьких

1. Письменники брати Стругацькі: життя і творчий шлях

2. Система людина-світ у науково-фантастичному творі «Пікнік на узбіччі»

Розділ ІІІ. Спрага до духовного відродження у творчості американського письменника Р.Бредбері

1. Рей Бредбері як представник західної культури

2. Абсурд бездуховного існування людей у романі-попередження «451 градус за Фаренгейтом»

Висновки

Список літератури

Вступ

Метою даної курсової роботи є розкриття проблеми пороків сучасної цивілізації з різних точок зору

Проблеми, які піднімають автори та які будуть викладені нижче, примушують читача визначити свою позицію в суспільстві, замислитись над майбутнім всього людства, передивитися свої погляди на щоденне.

Творчість письменників-фантастів П'єра Буля, братів Стругацьких та Рея Бредбері не була досить повно переглянута літературними критиками, тому слід вважати, що дана праця має актуальність.

В основу написання курсової роботи лягли романи «Планета мавп» П. Буля, «Пікнік на узбіччі» братів А. та Б. Стругацьких, «451 градус за Фаренгейтом» Р. Бредбері. Ці автори є представниками різних культур: американської, французької та радянської, тому ми маємо змогу порівняти їх ставлення до однієї проблеми - деградації людства. Ми обрали саме ці романи, тому що вони вважаються одними з найвидатніших творів даних письменників.

Задачі роботи:

1. Порівняти відношення до проблеми деградації людства письменників різних країн.

2. Виявити зв'язок між досвідом, набутим протягом життя авторів та розкритті основної теми.

3. Спроектувати фантастичне майбутнє, виходячи з проблем сучасності.

Курсова робота складається з трьох розділів. Кожен з розділів дає нам змогу зрозуміти причини написання та ідеї авторів, покладені в основу поданих творів та порівняти розкриття однієї і тої ж теми в різних інтерпретаціях.

Даний матеріал може бути використаний на лекціях і семінарах з зарубіжної літератури та на уроках зарубіжної літератури в школі.

Розділ I. Світ очима французького фантаста П. Буля

Метою даного розділу є дати уявлення про відображення картини світу очима французького письменника, знайти зв'язок між його життєвим досвідом і тим, що він зображує у своїх творах для того, щоб краще зрозуміти зміст, який він вклав в роман.

1. Біографія П'єра Буля

Класикою сучасної наукової фантастики став сатиричний, близький традиції Свіфта та Вольтера, роман «Планета мавп»[La Planete des singles](1963;рус.1967). Він став основою для написання сценаріїв до декількох кінофільмів, телесеріалів, а також до сучасного рімейку з однойменною назвою. Книга була перекладена на десятки мов світу. На естонську мову цей роман переклав режисер, сценарист та президент Естонії Леннарт Мері. Чим же зумовлена така увага до праць П'єра Буля? Ідея написання творів часто була пов'язана з нелегким життєвим досвідом письменника.

У 1994 році, незадовго до смерті, Буль дає в Парижі інтерв'ю Константину Лежандру, яке залишилося неопублікованим:

- Як виникла ідея вашої книги «Планета мавп»?

- Цю ідею не можна назвати новою. Свіфт наділяв людським розумом коней, Чапек - саламандр, Кафка перетворив людину в таргана. Чому б не поглянути на світ гомо сапієнс ще й очима мавп? Роман був написаний на початку 60-х, але до цього я довго придивлявся до мавп. Провів майже десять років у Південно-Східній Азії, спостерігаючи за складною ієрархією у мавпячих зграях. Тому я і вирішив створити планету, якою керують примати. Орангутанги там - державні діячі, горили - сміливі воєнні та поліцейські, шимпанзе - романтичні дослідники та поети. Люди ж незведені до позиції брудних, диких тварин, на яких палюють мавпи. Не подумайте тільки, начебто я письменник-фантаст. Пригоди, які відбуваються з моїми героями, прості та невигадливі. Екстравагантності в літературі я не терплю. Мені завжди були до вподоби пригоди заради пригод.

- У ваших романах ви розповідаєте про небездоганність людської натури. За своєю натурою ви песиміст?

- Насправді, я людина невесела та важка в житті. Друзів в мене практично немає. З Парижу я ось вже сорок років нікуди не виїжджаю, та й з дому виходжу рідко. Ви праві, більшість моїх романів не дихають оптимізмом. Я переконаний прибічник взаємозв'язанності Добра і Зла: вони слідують одне за одним, постійно перемежаючись та випробовуючи, спокушаючи цим людину.

- А хто ви за фахом?

- Інженер-електрик. Після інституту поїхав до Малайзії, на каучукові плантації. Мені хотілося екзотики, пригод, та життя одразу сповна вдовольнило мої потреби: тільки зібрався до Парижу, як розгорнулась війна. Мене було мобілізовано до французької армії в Індокитаї. Але «народний герой» Петен швиденько здав Францію Гітлеру, та наше відважне воїнство розпустили. Я вступив до рядів голлістів, учасників французького Опору.

- А далі? За що вас було нагороджено орденом Почесного легиону?

- На войні як на войні: бої, акції з саботажу. Потрапив у полон. Не до японців, а до своїх, французів. Але це були вішисти, колабораціоністи. Кинули до концтабору, де я згнивав заживо у джунглях разом з піратами та злочинцями рівно два роки та чотири місяці. Засуджений до довічної каторги, я багато разів пробував втекти, але мене ловили. Та били, били, тяжко били!... Іноді мені здається, що до сих пір шкіра пам'ятає ці жахливі побої. Але все одно я втік! Пробрався до Малайзії, до англійців, разом з якими закінчив війну. Подякою цим сміливим людям та їх країні біла переповнена моя перша книга - «Вільям Конрад».

- Як виникає у вас задум книги?

- Частіше за все випадково. Наприклад, роман «Мальвинський кит» з'явився завдяки звіту в журналі «Пун» про міжнародну наукову конференцію. Герцог Единбургський виступив на ній у захист китів. Це відбулося у дні війни між Великобританією та Аргентиною за Фолклендські(Мальвинські) острова.

Герцог сказав, що радар підводного човна може помилково прийняти кита за ворожу субмарину. Еврика! Звідси і пішов мій роман «Мальвинський кит». Газет і журналів я не читаю, тільки заголовки в них переглядаю. Цього буває досить: задум книги народжується лише з однієї фрази. Але тільки як її знайти, коли тобі перевалило за вісімдесят і все здається давно відомим? [3, 6]

2. Роман «Планета мавп» як соціальна сатира на масове суспільство

"…Єдина моя надія, що моя розповідь, можливо, зможе відвернути жахливу загрозу, яка постала над родом людським…»,- ця цитата з роману([1, 31] вже з самого початку розкриває головну ідею твору.

Людина знаходиться під впливом суспільства з самого народження. Вона вже звикла і не відчуває цього. Але П'єр Буль здійснює подорож читача в інший, потойбічний світ, ніби у дзеркало, але це дзеркало криве. Всі людські вади в ньому досягають величезних розмірів, саме таких, щоб кожен міг зрозуміти всю катастрофу сучасної цивілізації. Цей світ - світ мавп. Мавпи скрізь: орангутанги, горили, шимпанзе…Вони керують світом, вони є представниками мистецтва, вони - це ми!

«…Що є відмінною ознакою цивілізації? Якийсь виключний дух, геніальність? Навряд, скоріше за все - повсякденне життя. Ну гаразд, визнаємо необхідність духовної культури. Припустимо, вона буде виражатися в мистецтві, головним чином, в літературі. Чи дійсно остання недосяжна нашим крупним людиноподібним мавпам, звичайно якщо припустити, що вони навчилися складати слова? А з чого по суті складається наша література? З шедеврів? Аж ніяк. Якщо за одне-два століття і з'являється якась оригінальна книга, всі останні письменники їй наслідують, тобто переписують її, а в світ виходять сотні тисяч нових книг, з більш-менш різними назвами, в яких розповідається про те ж саме за допомогою більш-менш змінених фраз і комбінацій…»[1, 154]

Буль не намагається прикрити свої думки підтекстом та вуаллю подій. Особливість письменника - це раціональне, логічне та просте викладання думок, глобальних проблем, які його турбують.

Ще одним прикладом деградації людства є явище біржі. Його герой, Улісс Меру, стає свідком цього надбання столиці планети Сорори . Але те, що він побачив, нагадує йому біржу на планеті Земля. Збожеволівший натовп мавп представ йому в людському образі. Ці люди ричать, лають. Серед цього тваринного жаху ледве-ледве можна розібрати членороздільне мовлення. Він також пригадав численні політичні збори, на яких був присутнім у ролі журналіста. Всі ті, хто давав йому інтерв'ю, говорили штампованими фразами та давали однакові відповіді. Ще він згадав судовий процес, який на Землі став дуже відомим. Адвокат вважався дуже талановитим спеціалістом в галузі юриспруденції. Але тут, на Сорорі, планеті мавп, Улісс дивиться на нього іншими очима, як на гордовитого самця-горилу, промови та жести якого асоціюються тепер з умовними рефлексами, що встановилися після тривалої дресировки.

«Те, що з нами трапилось, можна було передбачити без перешкод. Нами заволоділи розумові лінощі. Ніхто більше не читає: навіть детективні романчики здаються творами, які вимагають занадто великого духовного напруження…». [1, 175-176]

В чому сенс буття? Що таке щастя? П'єр Буль подає нам зразок, дві протилежні долі: долю журналіста Улісса Меру, який вибрав боротьбу за гідне життя, віру в свої сили, та поставив на вершину свого буття людську гідність; та долю мудрого професора Антеля, який покорився долі і перетворився на звичайну ліниву тварину. Цей стан речей можна досить легко пояснити (знову ж треба віддати належне кришталевій ясності викладання ідей автором). Антель був старим талановитим вченим, якому були відомі всі області науки. Але як правило, саме такі талановиті люди швидко втомлюються від суспільства, від людей. Він не мав сили, та й бажання протидіяти мавпам. Професор втратив смисл життя і просто віддався долі. На відміну від нього, Улісс, молодий, енергійний журналіст, який згідно до свого фаху, має жагу до нових відкриттів, знаходить смисл буття у своєму звільненні з-під ув'язнення та відновленні прав людей на цій планеті. Йому навіть вдається бігти з Сорори разом із Новою та сином. Але чи приводить вся ця боротьба до того, чого він прагнув? В цьому і є проблема людини, на думку автора. Що є кращим: підкоритися долі чи всіма правдами і неправдами боротися за краще? Французький соціолог Жан Еллюль вважає, що для особистості зберігаються лише дві можливості: або людина продовжує залишатися самою собою, в цьому випадку вона виявляється все більш непристосованою, невротичною, неефективною, втрачає можливість існування, та після цього її викидають до смітнику суспільства, наскільки б талановитою вона не була; або вона прилаштовується до нового суспільства, яке стає її світом, і потім вже не здатна жити де-небудь, крім масового суспільства.

Буль розклав по полицям людську сутність, показавши окремо її фізичний та інтелектуальний потяг. Улісс Меру відчуває пристрасть до ідеальної зовні, але тварини по своєю суті Нови. «Ніколи не забуду свого враження, коли побачив це видовище. При вигляді казкової краси цієї дочки Сорори, яка предстала переді мною у сяючий райдузі бризк під кровавими променями Бетельгейзе, в мене перехопило дух. Це була, безсумнівно, жінка, скоріше навіть юна дівчина, якщо тільки не богиня гірного потоку. Зовсім гола, вона не ховала своїх зухвалих чар перед обличчям страхітливого сонця: єдиною одежею їй служило досить довге, падаюче на плечі волосся. Звісно, ми не бачили жінок два довгих роки, та тем не менш ніхто з нас не відчув жертвою міражу. Ми одразу зрозуміли, що в цієї незнайомки, яка нерухомо завмерла на скалі, начебто статуя на п'єдисталі, найідеальніша фігура, яку тільки могли собі уявити скульптори Землі».[1, 44]

Разом з цим Нова викликає в Улісса різні, протилежні почуття. Йому важко бути наодинці з нею, він сам страждає від своїх почуттів, адже вона людина зовні, але тварина всередині. Його душа шукає споріднену душу. Таку духовну близькість він знаходить у Зірі. «Я зупинився та притиснув її до себе. Вона була схвильована не менш за мене та вся дрижала. Сльози котилися по її мордочці, поки ми стояли, тісно обійнявшись. О господи, яке мені діло до цієї жахливої тілесної оболонки! В ту мить моя душа зливалася з її душею. Я закрив очі, щоб не бачити її карикатурного обличчя, яке від хвилювання стало ще більш спотворене. Я відчував, як її ніжне тіло дрижачи притиснулось до мене…».[1, 187]

В кожній людині живуть дві істоти: тварина, яка керується лише інстинктами та людина, яка прагне до нових істин та інтелектуального розвитку, і якщо та тваринна сутність людини вийде на перший план, то планета людей перетвориться на планету мавп.

Весь роман пронизаний надією на краще, боротьбою головного героя, але в самому кінці ми бачимо всю безвихідність його прагнень. Він повернувся на рідну планету, де за цей час промайнули століття, а на ній вже панують мавпи. Кінець книги - частина, найсильніша за емоційними переживаннями. Відчуття гіркої самотності у всесвіті(воно продиктоване емоційним станом самого письменника) доповнює останній епізод книги. Закохана пара, від імені якої йшла розповідь всієї історії, мавпи.

Книга дійсно написана, як попередження людству. Написана талановито настільки, щоб кожен міг чітко зрозуміти головну ідею як на розумовому, так і на емоційному рівні. Жах, спустошення, самотність, - саме це відчуваєш ще довго після прочитання роману. Знаметий критик та любитель творчості П.Буля Е.Араб-Огли вважав: Роман Буля змушує глибоко замислитись над соціальними наслідками науково-технічної революції взагалі та особливо на капіталістичному Заході. Людина нічого не дістає дарма. Всі блага цивілізації, в тому числі і ті, що приносить сучасна наука і техніка, вона мусить оплатити або одразу, або частіше у розстрочку, яка може бути розтягнута на десятиліття і століття. Колективна мудрість людства і є в тому, щоб ця розплата( наприклад, за розкрадання природних ресурсів) не перетворилася на трагедію для нас або для наступних поколінь.[1, 12]

Висновки до Розділу I

Полон у таборі для Буля не пройшов дарма. Жорстоке ставлення французьких вішистів до свого ж земляка та поведінка влади під час війни найстільки вразили письменника, що в нього виникла ідея написати утопічний роман. В ньому він використав ще й спостереження, які робив, перебуваючи у джунглях після отримання освіти. Головного героя він наділив тими ж якостями, які мав сам: сміливістю( Буль робив кілька спроб втекти з полону), тягою до пригод, швидким розумом.

Отримана Булем технічна освіта зумовила його стиль: точність та простота викладання подій, головні думки часто вкладені в уста героя. «Він разом зі своїм героєм, Улісом Меру, обурюється експериментами над людьми, співчуває людям, які опинилися у власті мавп, не може скрити своєї радості, дізнавшись, що цивілізацію на планеті Сорора все ж таки створили люди, та приголомшений її трагедією…»[1,11]. «Основна риса всієї творчості П.Булля, - вважає Е.Араб-Огли,- прагнення врятувати людську гідність, її віру у свої сили в будь-якій ситуації. Адже без цього не існує кращого майбутнього!»[1, 24]

сатира письменник бредбері стругацький

Розділ ІІ. Фантастичний світогляд радянських письменників Стругацьких

Мета даного розділу - розкрити подану тему у творчості радянських, найближчих за духом нам письменників та взаємодію між творчістю та життям авторів для того, щоб дослідити проблему деградації суспільства з боку творчості Стругацьких та виокремити притаманні письменникам риси.

1. Письменники брати Стругацькі: життя і творчий шлях

Більшість творів, які були написані у часи Радянського союзу, важко зрозуміти молодому читачеві насамперед тому, що серед усіх позитивних рис, була одна, але дуже суттєва вада: людина розглядалася, не як індивідуальність, а як частина колективу. Таким чином був неможливий творчий зріст митців, не існувало свободи творчості. Тому для кращого розуміння ідей та думок, якими керувалися автори роману «Пікнік на узбіччі», треба розглянути деякі факти з біографії талановитих письменників, братів Стругацьких.

Аркадій та Борис Стругацькі - видатні російські радянські письменники, кінодраматурги, лідери радянської наукової фантастики протягом трьох останніх десятиліть та найвідоміші радянські письменники-фантасти за кордоном; класики сучасної наукової фантастики, вплив яких на її розвиток важко переоцінити.

Аркадій Натанович Стругацький(1925-1991р.р.) народився у Батумі, у 1925 році разом із сім'єю переїхав до Ленінграду та незабаром після початку Великої Вітчизняної війни був евакуйований з батьком з блокадного міста. Аркадій жив у м. Ташла біля Калова, де був призваний до армії. Навчався у Актюбінському артилерійському училищі та у 1943 р. його було відкомандировано до Московського воєнного інституту іноземних мов, який він закінчив з дипломом перекладача-японіста. Після демобілізації у 1955р. Стругацький працював у редакції реферативного журналу. Друкуватися почав з 1958 року, а з 1960-го професійно почав працювати письменником. Також відомий як перекладач англійської, американської та японської наукової фантастики, а також класичної японської літератури.

Борис Стругацький народився в Ленінграді у 1993р., туди ж повернувся після евакуації. Він закінчив механіко-математичний факультет ЛГУ з дипломом астронома. Працював у Пулковській обсерваторії. З 1960-го року професійно працює письменником. Борис друкувався, в основному, разом із братом. Лауреат Державної премії РСФСР( у 1986 за сценарій до фільму «Листи мертвої людини». Він керує семінаром молодих фантастів при письменницькій організації.

Відомими брати Стругацькі стали після публікації науково-фантастичних оповідань, які відрізнялися насамперед великою увагою психологічної розробки характерів. Вони увійшли до збірки «Шість сірників.

Основною тезою братів Стругацьких є те, що люди майбутнього мало чим відрізняються від наших сучасників(кращих з них), яка знайшла відображення у програмній назві одного з оповідань - «Майже такі ж». Цей твір зіграв позитивну роль на певному етапі розвитку утопії та відрізнявся статичністю та декларативністю. Він відводив «ідеальним людям» роль озвучення авторських ідей - соціальних, економічних або релігіозних.

Починаючи з другої половини 1960-х років, часу остаточно сформованого відриву від хрущовської «відлиги», творчість Стругацьких змінює тональність і досягає глибини та многозначності. В той же час зростає увага ідеологічних інстанцій до кожної нової їх книги. Вони не були формально зв'язані з дисидентським рухом та не піддавалися на неодноразові провокації зі сторони тих же інстанцій, які штовхали письменників до еміграції. Брати все частіше починають переживати труднощі з публікацією творів на Батьківщині, багато їх книг були знівечені цензурою, а «творча полеміка» з авторами почала носити характер політичного розносу.

Письменники дебютували у 50-60 роках. То був час суспільного под'єму, палких надій та ентузіазму. З однієї сторони, рішення XX та XXII з'їздів партії створили в країні нову духовну атмосферу. З іншої - наука теж вийшла на новий рівень: перші космічні польоти, успіхи у використанні атомної енергії, прогрес електроніки та обчислювальної техніки. Все це навіювало відчуття того, що Всесвіт став доступний людині. Здавалося, що до планет і зірок рукою подати та потрібно ще декілька зусиль - і космос буде підкорений.

2. Система людина-світ у науково-фантастичному творі «Пікнік на узбіччі»

«Композиція твору дозволяє нам ознайомитися лише с декількома окремими епізодами з життя Редеріка Шахарта, - сталкера, порушувача закону. І кожен з них додає ще один штрих до психологічного портрету героя. Декілька епізодів - і перед нами доля людини, його злети і падіння, бажання відстояти власне місце під сонцем та напружена віра у добро, не зломлена ніякими іспитами» [6, 11].

Характер головного героя Реда Шухарта можна представити, як джерело світла у сутінках, яке з приближенням темряви починає потрохи згасати, але перед тим, як повністю розтанути у пітьмі, на мить спалахує іскрою надії. Яскраве світло це душа, характер героя. Він приваблює своєю сміливістю, добротою, винахідливістю. Але та пітьма, що існує навколо, змінює його. Це відбувається не одразу, а потроху, щоб кожен читач міг побачити причини та реакції на них Реда. Він стає жадібним до наживи, злим, жорстоким, егоїстичним. Стругацькі присвятили три розділи цьому його перевтіленню: «Редерік Шухарт, 23 роки, нежонатий, лаборант Хармонтського філіалу Міжнародного інституту Неземних Культур», «Редерік Шухарт, 28 років, жонатий, без певних занять», «Редрік Шухарт, 31 рік». Назви цих розділів говорять самі за себе. Цікаво те, що лише перший розділ ведеться від першої особи, останні ж два - від третьої.

Що ж трапилося з Редом, веселим рудим хлопцем, який на початку книги з великим ентузіазмом проникає в зону, щоб допомогти своєму другові, науковцю Кирилу Панову зробити відкриття? Насамперед це вина суспільства. Щоб якось вижити в ньому, Редерік повинен пристосуватися, прийняти правила, встановлені людьми. Ці правила дуже прості: кожен з нас сам за себе. Напевне саме тому і був обраний абстрактний, оповитий таємницею, образ зони. Зона - це одна з шести крапок на лиці Землі, які залишилися після відвідування прибульцями. Невідомо, хто ці прибульці та чому вони це зробили. Але це неважливо. Важливою є реакція людей на цю подію.

Зона - це спокуса, яка дражнить кожного. Якщо хочеш, можеш отримати бажане, але можеш і померти. А люди? Вони змогли пристосуватися і до цього. Вони не хочуть бруднити руки. Звичайно, куди легше заплатити сталкеру, такому, як Редерік, щоб він під страхом смерті та арешту діставав різні «штуковини» з зони, дія яких є невідомою, а тому і цінною. Якщо сталкер не зміг виконати доручення і загинув або покалічився, нічого страшного. Цю роботу може зробити хтось інший. Цих людей не хвилює те, що вони лишають людство та науку важливих відкриттів.

Один з розділів присвячений доктору Нунану, другу Реда, як яскравому представнику цього суспільства. В одній із сцен він приходить до дружини Шухарта начебто з намірами допомогти хворій дочці та підтримати нещасну жінку. «Зараз він сам вірив у те, що казав, та вже перебирав в голові імена, клініки, міста, та йому вже здавалося, начебто він вже десь чув про подібні випадки , та начебто все закінчилося добре, треба лише згадати, де це було і хто лікував, але тут він згадав, навіщо він сюди прийшов, і згадав пана Лемхена, і згадав, навіщо він подружився з Гутою, та йому вже не захотілося думати ні про що, та він відігнав від себе всі зв'язні думки, сів зручніше та почав чекати, поки йому піднесуть випивку».[2, 160]

Два учених, які розмірковують над відвідуванням, називають його саме пікніком на узбіччі. «Уявіть собі: ліс, поселок, галявина. З поселку до галявини приїжджає машина, з машини виходять молоді люди, пляшки, кошики з провізією, дівчата, транзистори, фото-кіноапарати…Розпалюється вогнище, ставляться намети, вмикається музика. А вранці вони їдуть. Звірі, птиці, комахи, які всю ніч з жахом спостерігали те, що відбувалося, виповзають зі своїх притулків. І що ж вони бачать? На траву натік автол, пролитий бензин, розкидані непотрібні свічки та масляні фільтри. Покинуто ветошь, перегорілі лампочки, хтось уронив розвідний ключ. Від протекторів залишився бруд, що прилип до якогось невідомого болота…ну й самі розумієте, сліди від костру, огризки від яблук, конфетні обгортки, консервні банки, пусті пляшки, чиясь носова хустинка, чийсь перочиний ніж, старі, дранні газети, монетки, зів'ялі квіти з інших галявин…»[2, 141]

Автори, самі не бажаючи того, спрогнозували екологічну катастрофу. Роман вийшов у 1972 році, але людство це не зупинило. Науковці були і залишаються дуже зацікавленими у тому, щоб зробити людське життя максимально комфортним, при цьому не звертаючи уваги на наслідки. Так, у 1986 році відбувається катастрофа на Чорнобильській АС. До речі, зараз це місце має назву «зона», а туристів чи дослідників, які приїжджають до цієї зони, називають «сталкерами». Але все ж таки мутацій у людей, тварин, багато загиблих після ліквідації АС виявилося недостатньо, щоб зупинитися. Зараз ми знаходимося під ризиком виникнення типової ситуації.

Не наука виявилась не готовою до відвідування, а суспільство. Редерік - частина свого суспільства та його пристосовницька натура зробила свою справу.

В останньому розділі зображено зміненого Редеріка, який прагне знайти в зоні чудо, напів-міфологічний золотий шар, який нібито виконує бажання. Щоб дістатися своєї цілі, йому прийдеться принести в жертву молодого, мрійливого хлопця, бажанням якого було щастя для всіх. Ціль нібито виправдана: вилікувати доньку, Мартишку, яка народилася із зовнішністю мавпи та поступово перетворюється на тварину. Але чому Редерік Шухарт, в свій тридцять один рік, вже будучи емоційно старим, діставши золотий шар, не знаходить нічого кращого, ніж повторити слова вбитого їм хлопчика: «ЩАСТЯ ДЛЯ ВСІХ, ДАРОМ, І НЕХАЙ НІХТО НЕ ПІДЕ ОБРАЖЕНИМ!»? Епіграфом до роману служать строчки Р.П.Уорена, які розкривають суть цього епізоду: «Ти повинен зробити добро зі зла, тому що його більше ні з чого зробити».

Відомий письменник-фантаст С.Лем був у захваті від роману Стругацьких та опублікував критичну статтю, присвячену цьому твору: «… «Пікнік на узбіччі» оснований на двох ідеях. Першу ми вже означили як стратегію збереження секретності прибульців. Невідомо, на що вони схожі; невідомо, чому вони прийшли у цей світ та які їх наміри відносно людства. Достовірно невідомо навіть, чи висаджувались вони на Землю, та, якщо висаджувались, чи улетіли назад…

Друга ідея - те, що робить «Пікнік на узбіччі» виключенням серед наукової фантастики, - відноситься до реакції людства на висадку прибульців. Щось приземлилося, або, точніше кажучи, щось впало з неба. Населення Хармонта досить трагічно дізналося про цею В деяких районах люди сліпли4 в інших - пали жертвою загадкової хвороби, описаної, як чума; та райони, які втратили населення, перетворилися на Зону, незрозумілі властивості якої відділяють її від іншого світу. Хоч приземлення як таке не визивало великих зруйнувань: воно не зруйнувало будівель та не розбило вікон навколо.

Книга не розказує нам, що трапилося в першій фазі створення Зони. Все ж ми дізнаємося достатньо, щоб зрозуміти, що ці події та їх наслідки не підпадають під якісь існуючи схеми. Ті, хто біжав з Хармонта та осів в якомусь іншому місці, стали центрами притяжіння незрозумілих подій, відхілень від середньостатистичних норм( дев'яносто процентів клієнтів перукаря, який покинув Хармонт та осів у будь-якому іншому місті, помирають протягом року, хоча і від «звичайних» причин - при злочинних нападах, при транспортних пригодах, та де б емігранти із Зони не оселилися, виростає ймовірність природних катаклізмів, причому залежна і від кількості емігрантів, як каже доктор Пільман Нунану).

Таким чином, перед нами - неосяжне порушення зв'язку причини та наслідку. Це не має нічого спільного з фантасмагорією у формі «відвідування», оскільки нічого надзвичайного не трапляється, та все ж ми зустрічаємось із таємницею, яка «набагато більше страшна річ, ніж цілі зграї привидів»(як каже доктор Пільман ).

Можна спробувати знайти гіпотезу, яка б пояснювала ці ефекти. Можливо навіть знайти її. (Давайте припустимо, що те, що відбувається, визвано місцевим обуренням певних фізичних констант, відповідальних за нормальні вірогідні відхілення від середньостатистичних значень: це найбільш просте пояснення, хоча повністю проблему не вирішуючи, а тільки вказуючий напрямок, в якому треба вести подальші дослідження). Тоді виявляється, що, навіть виявивши фізичний процес, раціонально пояснюючий механіку незвичайних явищ, ми не приблизилися ні на волос до основної проблеми - до природи прибульців».[5]

Висновки до Розділу II:

Поєднання гуманітарної та технічної освіти письменників створює нетиповість викладання та відчуття реальності створюванного ними світу. Борис отримав освіту астронома, а Аркадій Стругацький - гуманітарну освіту, вивчав багато іноземних мов, тому можна припустити, що він у «Пікніку» виконав ще й роль специфічного перекладача: мова, менталітет, назва міста «Хармонт» дають нам змогу побачити у творі модель західного капіталістичного суспільства. Але на наш погляд, вони проводять паралель між західним та радянським суспільством. Обом державам приходилось форсувати виробництво, тому стандартизація суспільства була необхідна. Америці, як порівняно молодій державі, щоб наздогнати своїх колег, а Радянському Союзу - щоб реабілітуватися від війни. Люди працюють, але комфорту від життя чекають, як манни небесної, наче діти чекають подарунка, наче Редерік чекає чогось від золотого шару.

Нетиповий для фантастів прихований зміст роману відрізняє Стругацьких від інших. На перший погляд їх твори, та особливо «Пікнік на узбіччі», - це просто фантастична розповідь про неіснуючий світ. Але тільки проаналізувавши та зупинивши увагу на складних для сприйняття моментах, починаєш розуміти, що зміст криється між строк.

Розділ ІІІ. Спрага до духовного відродження у творчості американського письменника Р.Бредбері

Метою даного розділу є вивчення поданої теми у творчості письменника, як представника західної літератури, для порівняння з іншими фантастами.

1. Рей Бредбері як представник західної культури

Сам Бредбері говорить про себе: “Жюль Верн був моїм батьком. Уелс - мудрим дядьком. Едгар Алан По доводився мені двоюрідним братом, він як кажан, вічно мешкав в нас на темному горищі. Флеш Гордон та Бак Роджерс - мої брати і товариші. Ось і вся моя рідня. Ще добавлю, що моєю матір'ю, скоріше за все, була Мері Уоллстонкрафт Шеллі, авторка “Франкенштейна”.

Реймонд Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Уокіган, штат Ілінойс.

З раннього дитинства Рей ріс в атмосфері великої, дружної сім'ї. Саме завдяки цьому був написаний роман «Кульбабове вино» і пов'язаний з ним спільними героями цикл оповідань. Взагалі з дитинства Бредбері багато чого перейшло в літературу, велика кількість його творів присвячена родичам.

Сім'я Бредбері за дитинство і юність Рея кілька разів переїжджала. В кінці кінців вона облаштовується в Лос-Анджелесі, але остаточно Уокіган не покидає. Бредбері гарно вчиться в школі, але грошей на подальшу освіту немає. Колись пізніше він напише ессе, про те, як він вчився в бібліотеках…

В біографіях Бредбері написано: освіта середня, з 1943 року - професійний письменник.

Рей працює продавцем газет, а вільний час присвячує самовдосконаленню. Він стає членом “Ліги наукових фантастів”.

В 1942 році вже починає жити на “письменницькі” гроші. 1947 рік стає переламним в житті Бредбері - він одружується на продавщиці з книжкового магазину - Меггі Маклюр.

Але напевне піком життя Рея стають 50-53 роки, коли два його твори - “Марсіанські хроніки” і “451 градус за Фаренгейтом” виходять в друк. Таким чином Рей Дуглас Бредбері стає всесвітньо відомим.

Можна хіба що додати, що зараз Бредбері живе в Лос-Анджелесі, і в свої 81 досі боїться літаків і машин. Доктор літератури коледжу Уітье (Каліфорнія). Досі плідно працює і далі дивує світ талантом, дитячою душею, правдивістю…

2. Абсурд бездуховного існування людей у романі-попередження «451 градус за Фаренгейтом»

А. Мейер про роман Рея Бредбері «451 градус за Фариншейтом»: «Персонажі Р.Бредбері - одинаки, які кидаються у безнадійний бій, намагаючись не стільки перемогти, скільки установити свою людську гідність». Любов до людини, ненависть до всього ворожого їй - до того, що заважає людині бути гідною цього гордого імені, - це і є сила творчості Р.Бредбері. Ця нероздільна «любов-ненависть»і допомогла йому створити роман, який приніс автору всесвітню славу.

Професія головного героя Гая Монтера - пожежник, але його зброєю стає не шланг з водою, а вогнемет з керосином. Він не тушить, а розпалює пожежі, в яких горять книги, те, що може спонукати людину до мислення. Дійсно, так вже траплялося: те, що призначене рятувати людей, допомагати їм, робити їх життя щасливіше, раптом обертається проти них, починає давити, погрожувати, та врешті-решт вбивати. Щось подібне відбувається зараз з західною культурою (та що там говорити, і з нашою, звичайно, теж), яка переходить в якусь масову культуру, яка не має нічого спільного із справжнім мистецтвом. Але ж і ті самі пожарники впевнені, що сенс їх професії завжди був в тому, щоб спалювати енциклопедії, романи, підручники, разом з їх власниками та домами.

Зображене суспільство вбиває не тільки книги та людей, воно вбиває насамперед їх душі…

Найстрашніше те, що таких, як Мілдред, істот з людською оболонкою та повністю порожніх всередині, тисячі. Коли залишки її душі прокидаються, Мілдред, навіть чітко не усвідомлюючи, що вона робить, намагається покінчити з собою, а її подруги, такі ж нещасні жертви масової культури, плачуть, почувши декілька строчок з вірша. Але цей порив триває лише мить. Вони вже не живуть, а тільки існують, подібно до зомбі, так, як і банда диких підлітків в автомобілях, які, побачивши людину на дорозі, вирішують збити її для розваги. Це, мабуть, заслуга вчителів, які вчили їх знищувати книги.

Але Бредбері продовжує традицію попередників та показує шлях героя від його запрограмованого існування до першого подиху, пориву жити та дати змогу жити й іншим людям. Слова Х. Рамоса є епіграфом до роману: «Якщо тобі дадуть лінований папір, пиши впоперек». Не тільки героя, але й читача жахливо вражає епізод, де жінка спалює свою бібліотеку разом із собою. Недарма в романі цитуються слова заживо спаленого єретика: «Ми запалимо сьогодні в Англії таку свічку, яку, я вірю, їм ніколи не загасити».

Сімнадцятирічна Клариса штовхає на шлях істини головного героя. Її інтересує не те, яким чином щось робиться, а для чого і чому. Її смерть примушує Гая переосмислити свою позицію серед людей та вибрати боротьбу.

Коли ж Монтер біжить з міста, його зустрічають бродяги поряд з вогнищами. Вони інтелігенти, вчителі та письменники, кожен з яких носить в своїй пам'яті якийсь великий твір або частину твору минулого. Вони вірять у те, що прийде час, коли всі скарби людської думки, врятовані від знищення, знову відродяться завдяки цій живій бібліотеці. Суспільство, яке спалює книги, не має права на існування. Атомна війна стирає з лиця Землі це мертве місто, а вогнемет вбиває руками Монтега брандмейстера Бітті, прибічника існуючих порядків.

Твір наповнений оптимізмом автора, його вірою у перемогу розуму та духовного початку людини, в те, що всі створені нею дива будуть передані від покоління до покоління. Бредбері переконує, що людство може здолати будь-які труднощі, що воно при цьому не тільки виживе, але й може стати щасливим.

Висновки до Розділу III

Рей Бредбері, на відміну від попередніх розглянутих нами письменників, не отримав вищої освіти та є представником того самого західного суспільства, яке піддавалось безжалісній критиці у творчості багатьох авторів. Але він також незадоволений від того, що він бачить навколо. Масове суспільство, на його погляд, душить індивідуальність, та перетворює людей на роботів.

Його основною рисою є емоції та добро. Він пропонує вирішення проблеми занепаду цивілізації через читання книг та відродження духовності людей. В його романі немає прихованого змісту, як у Стругацьких, або чітких раціональних подій Булля. Особливість Бредбері - це емоційний окрас твору та живі, яскраві описи.

Висновки

Всі три письменники отримали різну освіту, є представниками різних країн та відповідно культур. В кожному з творів ми маємо змогу побачити різне світобачення авторів. Але ці фактори впливають лише на різну художню оболонку розкриття теми, а суть проблеми залишається незмінною: сучасна людина втрачає свої індивідуальні якості, веде пристосовницький спосіб життя, все більше наближаючись до масового суспільства.

Розглянуті романи можна вважати романами-попередженнями, адже за словами Рея Бредбері: «Фантастика - це реальність навколо нас, яка доведена до абсурду».

Ми обрали для дослідження трьох видатних письменників-фантастів, представників Радянського союзу, Франції та Америки, щоб провести порівняльний аналіз їх творчості. Кожен з них має свої особливості та манеру написання. Чіткість, ясність, раціональність ідей, розкритих Булем у його творах, зовсім не схожа на манеру Стругацьких, які приховують зміст за майстерним оповіданням життя головного героя і його взаємодією з суспільством; та зовсім не має нічого спільного з емоційністю та примітивністю Бредбері. Але спільним для письменників є те, що всі троє створили інший паралельний світ, світ зі своїми законами та героями. Цей світ, незважаючи на зовнішню оболонку, нагадує наше реальне суспільство.

Всіх трьох авторів поєднала єдина ідея: вони не хочуть бачити навколо масове, без емоційне, споживче суспільство та людей, які не мають індивідуальності всередині цього суспільства. І вони борються за свої ідеї в той спосіб, який краще за все їм дається: через друковане слово.

Список літератури

1. П.Буль «Планета мавп». - М.:Молода гвардія,1967.

2. А. та Б. Стругацькі «Пікнік на узбіччі». - С.-П.:Амфора, 2004.

3. http://www.bradbury.org.ru/tip-ar-aaa-53 (сайт, присвячений творчості Р.Бредбері)

4. http://www.itogi.ru/paper2001.nsf/Article/Itogi_2001_09_10_13_4732.html (на сайті опубліковане інтерв'ю з П.Булем)

5. http://www.isramir.com/index.php?option=com_content&task=view&id=3510&Itemid=44&limit=1&limitstart=2 (Станіслав Лем про «Пікнік на узбіччі»Стругацьких)

6. Воздвіженська, «Породжуючи спори про фантастику» - «Питання літератури», 1981, №8

Размещено на Allbest.ru