Комедії Мольєра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Цікаві факти із життя Мольєра

1. За іронією долі майбутній драматург жив у будинку, який парижани називали «мавпячим». Піддашок його був прикрашений зображенням хвостатих мавпочок, які обривали плоди з апельсинових дерев. «Доброзичливці» казали, що нічого дивного немає в тому, що старший син шановного Поклена став блазнем. У майбутньому драматург не відмовився від мавп і на схилі віку, проектуючи свій герб, зобразив на ньому своїх хвостатих приятельок, які стерегли батьківський будинок. Точна адреса цього будинку не збереглася. За право називатися місцем народження Мольєра нині сперечаються дві паризькі вулиці - Сент-Оноре та Отей, на кожній з яких встановлено ідентичні меморіальні дошки з написом: «На цьому місці був будинок, в якому народився Мольєр».

2. Мольєр був не тільки драматургом, а й геніальним актором. Він грав слуг, смішних буржуа, придворних блазнів, ревнивих чоловіків, інколи в одній виставі з'являвся в кількох ролях. Кожна спроба Мольєра виступити в ролі трагічного героя закінчувалася повним провалом, тоді як у комічному амплуа він завжди був не-перевершений. Як режисер Мольєр був дуже запальним, постійно нервував і лаяв акторів. М. Булгаков писав: «Він не вмів бути спокійним, бо театр завжди тримав його в напрузі. Він віддавався сцені всім серцем, бо тільки там він і жив».

3. Паризький архієпископ заборонив ховати нерозкаяного Мольєра (за католицьким звичаєм акторові належало на смертному одрі покаятися в «гріхові» лицедійства). Навіть незважаючи на особисте втручання короля, Мольєра поховали на цвинтарі Святого Иосифа серед самовбивць і нехрещених. На могилу Мольєра поклали велику кам'яну плиту, на якій узимку жебраки й каліки розводили вогнище. Через це вона тріснула й згодом розвалилась. Лише через сто років драматурга було перепоховано на кладовищі Лашез, поряд з могилою Лафонтена, в саркофазі, піднятому над землею на чотирьох колонах.

2. Вислови Мольєра, що стали крилатими

Що б не казали, але в людині є щось дивовижне - таке, чого жоден вчений пояснити не в змозі.

Як приємно знати, що ти щось знаєш!

Вчений дурень - найгірший з дурнів.

Перед граматикою схиляються навіть королі.

Не знати кохання - це те саме, що й не жити.

Слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.

Мольєр (Moliиre, псевдонім Жана Батиста Поклена, Jean-Baptiste Poquelin; 15 січня 1622, Париж - 17 лютого 1673, там само) - французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Ілюстр Театр» (L'Illustre Thйвtre) 1643, пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії.

Ранні роки

Жан Батист Поклен походив із старовинної буржуазної сім'ї, що протягом декількох століть займалася ремеслом шпалерників-драпірувальників. Батько Мольєра, Жан Поклен (1595-1669), був придворним шпалерником і камердинером короля. Мольєр виховувався в сучасній єзуїтській школі Клермонський колеж, де ґрунтовно вивчив латину, так що вільно читав в оригіналі римських авторів і навіть, за переказами, переклав французькою мовою філософську поему Лукреція «Про природу речей» (переклад загублений). Після закінчення школи (1639) Мольєр витримав в Орлеані іспит на звання ліценціата. Але юридична кар'єра привертала його не більше, ніж батьківське ремесло, і Мольєр обрав професію актора. У 1643 Мольєр очолив «Блискучий театр» (Illustre Thйвtre). Уявляючи себе трагічним актором, Мольєр грав ролі героїв (саме тут він прийняв свій псевдонім «Мольєр»). Коли трупа розпалася, Мольєр вирішив шукати щастя в провінції, приєднавшись до трупи бродячих комедіантів, очолюваної Дюфреном.

3. Трупа Мольєра в провінції. Перші п'єси

Юнацькі поневіряння Мольєра по французькій провінції (1645-1658) в роки громадянської війни - фронти збагатили його життєвим і театральним досвідом. З 1650 Мольєр заступає на місце голови трупи герцога Епернона, місце Шарля Дюфрена, очолює трупу. Репертуарний голод трупи Мольєра і став стимулом початку його драматургічної діяльності. Так роки театрального навчання Мольєра стали роками і його авторського навчання. Безліч фарсових сценаріїв, написаних ним в провінції, зникла. Збереглися тільки п'єски «Ревнощі Барбульє» (La Jalousie du barbouillй) і «Літаючий лікар» (Le Mйdecin volant), належність яких Мольєру не цілком достовірна. Відомі ще заголовки ряду аналогічних п'єсок, граних Мольєром в Парижі після його повернення з провінції («Гро-Рене школяр», «Доктор-педант», «Горжібюс в мішку», «План-план», «Три доктори», «Козакин», «Удаваний вайло», «В'язальник галузяччя»), причому заголовки ці перекликаються з ситуаціями пізніших фарсів Мольєра (напр. «Горжібюс в мішку» і «Витівки Скапена», д. III, сц. II). Ці п'єси свідчать про те, що традиція старовинного фарсу сформувала драматургію Мольєра, увійшла органічним компонентом в основні комедії його зрілого віку.

Фарсовий репертуар, що чудово виконувався трупою Мольєра під його керівництвом (сам Мольєр віднайшов себе як актора саме у фарсі), сприяв зміцненню її репутації. Ще більше зросла вона після створення Мольєром двох великих комедій у віршах - «Очманілий» (L'Йtourdi ou les Contretemps, 1655) і «Любовна досада» (Le Dйpit amoureux, 1656), написаних в манері італійської літературної комедії. На основну фабулу, що була вільним наслідуванням італійських авторів, нашаровуються тут запозичення з різних старих і нових комедій, відповідно до улюбленого принципу Мольєра: «брати своє добро всюди, де знаходиш». Інтерес обох п'єс, відповідно до їхньої розважальної установки, зводиться до розробки комічних положень і інтриги; щодо характерів, то вони розроблені ще вельми поверхнево.

4. Паризький період

24 жовтня 1658 трупа Мольєра дебютувала в Луврському палаці в присутності Людовіка XIV. Загублений фарс «Закоханий лікар» мав величезний успіх і вирішив долю трупи: король надав їй придворний театр Пті-бурбон, в якому вона грала до 1661, поки не перейшла до театру Пале-рояль, де вже залишалася до смерті Мольєра. З моменту утвердження Мольєра в Парижі починається період його гарячкової драматургічної роботи, напруженість якої не слабшала до самої його смерті. За цих 15 років [1658-1673] Мольєр створив всі свої кращі п'єси, що викликали, за небагатьма виключеннями, запеклі нападки з боку ворожих йому суспільних груп.

5. Ранні фарси

Паризький період діяльності Мольєра відкривається одноактною комедією «Смішні манірниці» (Les Prйcieuses ridicules, 1659). У цій першій цілком оригінальній п'єсі Мольєр зробив сміливий випад проти химерності, що панувала в аристократичних салонах, і манірності мови, тону і поводження, що отримала велике віддзеркалення в літературі (див. Преціозна література) і справила сильний вплив на молодь (переважно жіночу). Комедія боляче вразила видних манірниць. Вороги Мольєра добилися двотижневої заборони комедії, після відміни якої п'єса йшла з подвоєним успіхом.

При всій своїй істотній для літератури цінності «Манірниці» - типовий фарс, що відтворює всі традиційні прийоми цього жанру. Та ж фарсова стихія, що додавала гумору Мольєра майданної яскравості і соковитості, просочує також наступну п'єсу - «Сганарель, або Уявний рогоносець» (Sganarelle, ou Le cocu imaginaire 1660). Тут на зміну спритному слузі-шахраєві перших комедій - Маскарілю - приходить придуркуватий ваговитий Сганарель, згодом уведений Мольєром в цілий ряд його комедій.

6. Комедії виховання

Комедія «Школа чоловіків» (L'Йcole des maris, 1661), яка тісно пов'язана з тією, що послідувала за нею, ще зрілішою комедією «Школа дружин» (L'Йcole des femmes, 1662), знаменує поворот Мольєра від фарсу до соціально-психологічної комедії виховання. Тут Мольєр ставить питання любові, одруження, ставлення до жінки і влаштування сім'ї. Відсутність односкладовості в характерах і вчинках персонажів робить «Школу мужів» і особливо «Школу дружин» найбільшим кроком вперед у бік створення комедії характерів, що долає примітивний схематизм фарсу. При цьому «Школа дружин» незрівнянно глибша і тонша за «Школу мужів», яка по відношенню до неї - як би нарис, легкий ескіз.

Та класово загострені комедії не могли не викликати запеклих нападок з боку ворогів буржуазного драматурга. Мольєр відповів їм полемічною п'єскою «Критика на «Школу дружин «» (La critique de «L'Йcole des femmes» 1663). Захищаючись від докорів у гаєрстві, він з великою гідністю висловлював тут своє кредо комічного поета («вникати як слід в смішну сторону людської природи і кумедно зображати на сцені недоліки суспільства») і висміював марновірне преклоніння перед «правилами» Арістотеля. Цей протест проти педаничної фетишизації «правил» розкриває незалежну позицію Мольєра по відношенню до французького класицизму, до якого він схилявся проте в своїй драматургічній практиці.

Іншим проявом тієї ж незалежності Мольєра є і його спроба довести, що комедія не тільки не нижча, але навіть «вища» за трагедію, цей основний жанр класичної поезії. У «Критиці на «Школу дружин «» він вустами Доранта дає критику класичної трагедії з погляду невідповідності її «натурі» (сц. VII), тобто з позицій реалізму. Критика ця напрямлена проти тематики класичної трагедії, проти орієнтації її на придворні і великосвітські умовності.

На нові удари ворогів Мольєр відповів у п'єсі «Версальський експромпт» (L'impromptu de Versailles, 1663). Оригінальна за задумом і побудовою (дія її відбувається на підмостках театру), комедія ця дає цінні відомості про роботу Мольєра з акторами і подальший розвиток його поглядів на суть театру і завдання комедії. Піддаючи нищівній критиці своїх конкурентів - акторів Бургундського готелю, відкидаючи їх метод умовно-пихатої трагічної гри, Мольєр разом з тим відводить докори в тому, що він виводить на сцену певних осіб. Головне ж - він з небаченою доти сміливістю знущається з придворних шаркунів-маркізів, кидаючи знамениту фразу: «Нинішній маркіз всіх смішить у п'єсі; і як в стародавніх комедіях завжди зображається простак-слуга, що примушує реготати публіку, так само і нам необхідний сміховинний маркіз, що потішає глядачів». Так Мольєр відкрито декларує войовничий антидворянський характер своїх трагедій.

мольєр письменник п'єса література

7. Зрілі комедії. Комедії-балети

Зрештою з баталії, що послідувала за «Школою дружин», Мольєр вийшов переможцем. Разом зі зростанням його слави зміцнювалися і його зв'язки з двором, при якому він все частіше виступає з п'єсами, що були складені для придворних святкувань і давали привід розвернути блискуче видовище. Мольєр створює тут особливий жанр «комедії-балету», поєднуючи балет, цей улюблений вид придворних звеселянь (у якому сам король і його наближені особи виступали як виконавці), з комедією, що дає сюжетне мотивування окремим танцювальним «виходам» і що обрамляє їх комічними сценами. Перша комедія-балет Мольєра - «Нестерпні» (Les fвcheux 1661). Вона позбавлена інтриги і являє собою ряд розрізнених сценок, нанизаних на примітивний сюжетний стрижень. Мольєр знайшов тут для окреслення світських чепурунів, гравців, дуелістів, прожектерів і педантів стільки влучних сатирико-побутових штрихів, що при всій своїй безформності п'єса є кроком вперед в сенсі підготовки тієї комедії характерів, створення якої було завданням Мольєра («Нестерпні» були поставлені до «Школи дружин»).

Успіх «Нестерпних» спонукав Мольєра до подальшої розробки жанру комедії-балету. В «Одруженні поневолі» (Le mariage forcй 1664) Мольєр підняв жанр на велику висоту, досягши органічного зв'язку комедійного (фарсового) і балетного елементів. У «Принцесі Елідській» (La princesse d'elide 1664) він пішов протилежним шляхом, вставивши блазеньські балетні інтермедії в псевдоантичну лірико-пасторальну фабулу. Так народилися два типи комедії-балету, що розроблялися Мольєром і надалі. Перший, фарсово-побутовий тип, представлений п'єсами «Любов-цілителька (L'amour mйdйcin 1665)», «Сіцілія, або Любов-живописець (Le Sicilien, ou L'amour peintre 1666)», «Пан де Пурсоньяк» (Monsieur de Pourceaugnac 1669), «Міщанин-шляхтич» (Le bourgeois gentilhomme 1670), «Графиня д'Ескарбаньяс» (La comtesse d'escarbagnas 1671), «Уявний хворий» (Le malade imaginaire 1673). При всій величезній дистанції, що відокремлює такий примітивний фарс, як «Сіцілію», що служила тільки рамкою для «мавританського» балету, від таких розгорнених соціально-побутових комедій, як «Міщанин-шляхтич» і «Уявний хворий», ми маємо тут все ж таки розвиток одного типу комедії - балету, що зростає із старовинного фарсу і лежачої на магістралі творчості Мольєра від інших його комедій. Ці п'єси відрізняються тільки наявністю балетних номерів, які зовсім не знижують ідеї п'єси: Мольєр не робить тут майже ніяких поступок придворним смакам. Інакше йде справа в комедіях-балетах другого, галантно-пасторального типу, до яких відносяться: «Мелісерта» (Mйlicerte, 1666), «Комічна пастораль» (Pastorale comique 1666), «Блискучі коханці» (Les amants magnifiques 1670), «Психея» (Psychй, 1671 - написана в співпраці з Корнелем). Оскільки Мольєр йшов в них на деякий компроміс з аристократичними для феодала смаками, то п'єси ці мають більш штучний характер, ніж комедії-балети першого типу.

Якщо в своїх ранніх комедіях Мольєр проводив лінію соціальної сатири порівняно обережно і торкався переважно другорядних об'єктів, то в своїх зрілих творах він бере під обстріл саму верхівку аристократичного для феодала суспільства в особі його привілейованих класів - дворянства і духовенства, створюючи образи лицемірів і розпусників в рясі попівства або в пудреній перуці.

І однією з найкращих, найяскравіших його комедій є «Міщанин-шляхтич», де автор намалював сатиричний образ буржуа. Головна проблема, на якій побудовано сюжет «Міщанина-шляхтича», відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції.

Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянські манери, стиль поведінки, одяг, спосіб життя саме про одного з таких буржуа - пана Журдена - розповів Мольєр у своїм комедії.

Для міщанина Журдена вже саме дворянське ім'я є гарантією найвищих моральних цінностей, тому він беззастережно в усьому покладається на хитрого дворянина графа Доранта. Через їхні стосунки практично показані реальні спільні відносини.

Тому, сміючись над бідолашним Журденом, який будь-що хоче стати схожим на дворян та ще й дочку видати заміж неодмінно за шляхтича, ми разом з ним вчуваємо саме йому. Граф Дорант і маркіза Доримена представляють дворянство.

До того ж на їх прикладі Мольєр показав, що й дворяни можуть бути неправдивими, вередливими, непорядними. Таким і є граф Торліт, який розтринькав свої статки й шукає багату наречену. Та й Доримена покохала його, переконавшись, що він багатий, бо дарує дорогі подарунки.

Про справжні почуття тут і не йшлося. А от на кохання здатні інші герої - Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков'єль. Вони чисті серцем, тому й перемога на їхньому боці. Отже, проблема справжнього й несправжнього, проблема правди й неправди вирішується через смішні ситуації, у які потрапляють герої завдяки неправильному уявленню героїв одне про одного. Змальовуючи смішні події, що сталися з бідолашним Журденом, Мольєр піднімається до широкого узагальнення суспільних явищ, не забуваючи про моральні уроки, без яких неможлива комедія класицизму.

Головний герой п'єси міщанин Журден намагається з міщанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне - гроші.

Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він безпросвітно дурний. В немолодих вже літах Журден надумав вивчати філософію (тут він робить велике «відкриття»: виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням.

Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й «шляхетні» науки якось не укладаються в голові дурного міщанина.

Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна.

Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в «мамамуші» сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів!

Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.

П'єса Мольєра «Міщанин-шляхтич» має риси комедії-балету, у якій поєднується слово, танець, пантоміма, музика, образотворче мистецтво.

Породжує безмежжя питань, серед яких і таке: які суспільні явища штовхнули Мольєра на створення цього епохального твору? Мабуть, головною причиною написання комедії «Міщанин-шляхтич» стала життєва потреба суспільства в утвердженні у житті і мистецтві світлого розуму, логіки, суворого порядку і моральності. Мабуть, зовсім не проста справа - створити комедію. Треба не тільки знайти у суспільстві негативне явище, щоб висміяти його, зриваючи маску з усіх вад і недоліків, що схоже на хірургічне втручання. Треба ще провести інтенсивну терапію - лікування сміхом, випромінюванням здорового глузду, припікання іскрометним феєрверком сатири. Для того треба весь час тримати глядача й читача у постійному напруженні: щоб не встиг звикнути до одного комедійного прийому, використовувати інший, будувати комічний сюжет по наростаючій. Починають з найпростішого комічного ефекту - to зіставлення бажаного і реального. На лекції вчителя філософії про природу голосних і приголосних пан Журден робить для себе «велике відкриття»: він розмовляє прозою! Дуже цікаво, як протягом цілої картини швець з помічниками виманюють у пана Журдена гроші, просто підвищуючи його титул: від «Вашої милості» до «Вашої світлості».

- Ми всі, як один, вип'ємо за здоров'я Вашої світлості.

- Вашої світлості? Ого-го! Почекай, постій. Це мені-то - «Ваша світлість»! (убік) Якщо дійде до «височества», слово честі, він отримає весь гаманець. На ось тобі за «Вашу світлість»!

Настільки ж вдало використано прийом протиставлення: на словах збираючись заплатити борги і навіть підраховуючи їх, граф Дорант, як і передбачала пані Журден, просить додати до цієї суми ще двісті пістолей, обіцяючи повернути все разом у найближчий час. Для підсилення ефекту він каже:

- Багато хто з радістю дав би мені грошей в борг, але ви мій найкращий друг, і я побоювався вас образити, якщо попрохаю ще у когось!

Ну, як тут не повторити висновок пані Журден про її чоловіка, що він «дурень набитий»!

Оскільки в комедії дві закохані пари: Люсіль і Клеонт та їхні слуги Ніколь і Ковьєль, - дуже доцільно використаний так званий прийом «віддзеркалення ситуації». Клеонт дорікає у лукавості Люсіль, Ковьєль лає за підступність Ніколь.

Послухаймо цей діалог:

Клеонт: Стільки сліз я пролив біля її ніг!

Ковьєль: Стільки цеберок води я перетаскав за неї з криниці!

К л е о н т: Як палко я її кохав - кохав до повного самозабуття!

Ковьєль: Як спекотливо було мені, коли я за неї порався з вертелом - спекот-пиво до повної знемоги!

К л е о н т: А тепер вона іде повз мене, зневажає мною!

К о в ь є л ь: А тепер вона нахабно повертається до мене спиною!

К л е о н т: Це лукавство заслуговує на те, щоб на неї звалилися кари!

Ковьєль: Ця підступність заслуговує на те, щоб на неї посипалися ляпаси!

Але найголовніший комічний ефект - це справжні розіграші, коли Клеонта переодягають у сина турецького султана, щоб, поведений на шляхетному походженні, пан Журден дав згоду на шлюб своєї доньки.

Тут і серія миттєвих «прозрінь» Люсіль і пані Журден, які, зрозумівши, у чому справа, змінюють свої погляди на протилежні.

Люсіль: Ні, татечку, я вам вже казала, що немає такої сили, яка б примусила мене одружитись з ким завгодно, крім Клеонта. Я скоріше погоджусь на будь-що, ніж… (впинає Клеонта). Звичайно, ви - мій батько, я повинна вам підкорятися без слів, влаштовуйте мою долю, як самі вважаєте.

Пан Журден: Ах, який я радий, що визнання обов'язку до тебе повернулося! Добре мати слухняну дочку!

Тут верх бажання пана Журдена - присвячення його в «мамамуші», щоб майбутній тесть за своїм становищем був гідний сина турецького султана, - з чудернацьким перекладом з небувалої мови, балетом, перевдягненням та іншою буфонадою.

У комедії «Міщанин-шляхтич» висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.

Засобом комічного у «Міщанині-шляхтичі», по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: «Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?». Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети - виглядати справжнім аристократом.

Ще одним засобом комічного в творі є сатира - осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль - забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.

Іронія - сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді - перевдягені посланці Клеонта. Останній за допомогою слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократa.

Отже, це дійсно - від першого й до останнього рядка - неперевершений комічний сюжет, і цілком зрозуміло, чому «Міщанин-шляхтич» понад три століття не сходить зі сцени, викликаючи бурхливий сміх та оплески.

Слава Мольєра безсмертна, адже навіть серед видатних драматургів світу не багато таких, чиї п'єси ставили б упродовж майже чотирьох століть на всіх сценах світу. Але не забуваймо, що слава Мольєра - це лише частка тієї безсмертної слави, яку здобув французький театр XVII ст. в цілому.

Размещено на Allbest.ru