Естетична проблематика у сучасній англійській прозі Д. Керрі, П.Х. Джонсон, А. Мердок, Д. Фаулз, М. Спарк

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬА ГУМАНІТАРНА АКАДЕМІЯ

Реферат

на тему: Естетична проблематика у сучасній англійській прозі Д. Керрі, П.Х. Джонсон, А. Мердок, Д. Фаулз, М. Спарк "

Студентки групи 14401

факультету романо-германської філології

Коляденко Лілії Миколаївни

Київ, 2014 р.

Зміст

Вступ

1. Відображення естетичної проблематики у творчості Джойса Керрі

2. Елементи естетизму у творах Памели Хенсфорд Джонсон

3. Багатоманіття естетичної проблематики та насиченість творчості Айріс Мердок

4. Естетичне у творчості Д. Фаулза

5. Естетична проблематика у творчості М. Спарк

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми роботи обумовлено значенням вивчення естетичної проблематики у сучасній англійській прозі, зважаючи на своєрідність та різноманітну індивідуальність вказаного напрямку письменництва.

У широкому значенні література - це все написане, що має суспільне значення. А твори, які мають мистецьку вартість, естетичне значення, називають художньою літературою.

Як відомо, художні твори впливають не лише на розум, але й на почуття. Почуття, які викликають твори мистецтва, називаються естетичними. Те, наскільки цікаво зображено в художньому творі естетичне, залежить від таланту митця.

Художньо досконалі твори приносять естетичну насолоду. Вони дають можливість відчути багатство і красу людської душі, природи, майстерність художнього зображення.

Естетичне може мати в художньому творі форму прекрасного, піднесеного, трагічного, потворного, героїчного, драматичного, комічного, сатиричного, гумористичного, ліричного.

Мета роботи - комплексне дослідження естетичної проблематики у сучасній англійській прозі на прикладі творчості таких письменників: Д. Керрі, П.Х. Джонсон, А. Мердок, Д. Фаулз, М. Спарк.

Завданнями роботи стали такі:

1) окреслити відображення естетичної проблематики у творчості Джойса Керрі;

2) визначити елементи естетизму у творах Памели Хенсфорд Джонсон;

3) виокремити багатоманіття естетичної проблематики та насиченість творчості Айріс Мердок;

4) окреслити естетичне у творчості Д. Фаулза;

5) дослідити естетичну проблематику у творчості М. Спарк.

1. Відображення естетичної проблематики у творчості Джойса Керрі

Артур Джойс Лунель Керрі (7 грудня 1888, Лондондеррі - 29 березня 1957, Оксфорд) - ірландський письменник і художник [3, с. 112].

Навчався у Трініті-коледжі Оксфордського університету, де отримав спочатку ступінь бакалавра, потім - магістра гуманітарних наук. У Единбурзькому університеті та в Парижі займався живописом і вивчав історію мистецтва. У 1913 поступив на службу в колоніальну адміністрацію Нігерії, у роки Першої світової війни воював проти німців у лавах нігерійської армії; цей досвід згодом було відображено в його ранніх роботах, наприклад, в «Пана Джонсона». Після війни жив у Західній Африці, в 1920 за станом здоров'я повернувся до Англії.

Під впливом трилогій Джойса Керрі канадський письменник Робертсон Девіс згодом створив свої «дептфордську» і «корнішську» трилогії [3, с. 112].

Твір Кері «Обитель дитинства» в 1942 році був удостоєний премії як кращий англійський роман.

У 1949 році заслуги англійського письменника Джойса Керрі перед вітчизняною словесністю визнав англійський уряд, нагородивши його Орденом Британської імперії 3-го ступеня; письменник, проте, відхилив нагороду, не визнаючи за державою права судити ні про художні, ні про ідейні достоїнства літературних творів.

Визнання принесли Керрі його трилогії - триптихи: герой, його антипод і героїня розповідають кожен про себе у «своїй» книзі.

Кері перший застосував метод багатопланового зіставлення, який одержав потім широке поширення.

Творча доля Джойса Кері склалася своєрідно. З 1932 року, коли він опублікував свій перший роман, його однолітки - Джеймс Джойс, Д. Г. Лоуренс, Вірджинія Вульф, Олдос Хакслі, прославлені автори 20 -х років ХХст., - вже сказали своє слово в літературі. Битва за «нову» психологічну прозу була закінчена. 30-ті роки ХХ ст. виявилися для англійської літератури, особливо для роману, переломними. Поряд з відродженням традиційного соціального роману (у творчості Дж. Б. Прістлі, Е. Пауелла) величезне значення набувають сатиричні твори О. Хакслі і І. Во, не кажучи вже про «добре зроблену» розважальну прозу. Кері потрібно було знайти в цьому розмаїтті своє місце [9, с. 36].

Виходець із сім'ї ірландських землевласників, Керрі, як багато молодих людей його покоління, вважав мистецтво найбільш значною сферою людської діяльності. Першими кроками в підготовці до майбутнього самостійного життя стали заняття в художній школі при Единбурзькому університеті, які змінюються вивченням юриспруденції в Оксфорді та поїздками до Парижа для роботи в майстернях французьких імпресіоністів. Не чужі юному Керрі та спроби випробувати свій літературний дар: ще студентом він опублікував збірку віршів і кілька оповідань під псевдонімом. Однак важкі матеріальні обставини, а ще більш прагнення «покуштувати життя» спонукають його відправитися добровольцем на Балканську війну (1912 - 1913), а потім, після важкого поранення, прийняти посаду в колоніальній адміністрації Нігерії. Служба в Нігерії, що продовжилася близько семи років, дозволила повернутися до Англії з пенсією, що забезпечує прийнятне існування і дозвілля для творчої роботи. Керрі оселився в Оксфорді, де і прожив до кінця життя. Заявити про себе як про письменника - з двох своїх можливостей він віддав перевагу літературі, правда, олівець і пензель як любитель теж до кінця життя кидати Кері не поспішає. Занадто важливим, надто відповідальним вважає він обрані терени, щоб вступити них, не виробивши своєї точки зору на світ, що не осягнувши таємниці майстерності. «Роки навчання» тривають дванадцять років.

Перші романи Джойса Керрі - як ті, де він описував далеку африканську колонію Нігерію, так і присвячені світу дитинства («Дім дітей», 1941 ) і долі підлітка у ворожому світі дорослих («Дорогий мій Чарлі», 1940 ) і його пізніші романи-хроніки («Місячне світло», 1946, і «Радість і страх», 1949 ), які малюють англійське суспільство першої половини ХХ століття, - особливого враження ні на читача, ні на критику не справили. Чітко побудований сюжет, різко окреслені характери, майже етнографічна точність в описі середовища, соціальна спрямованість здалися занадто «традиційними» [9, с. 37].

Визнання принесли Керрі його трилогії, які стали значним внеском письменника в англійський роман XX століття. За задумом Керрі, три цикли романів повинні були показати людину в тих духовних галузях, де вона найяскравіше може проявити себе як творець, - у мистецтві, в політиці, в релігії. Центральною фігурою своєї першої трилогії, що об'єднала романи «Сама собі дивуюся» (1941), «Шляхом паломника» (1942 ) і «З перших рук» (1944), Керрі зробив художника. У другій трилогії, куди увійшли романи «З любові до ближнього» (1952 ), «Ніхто як Бог» (1953 ) і «Без честі» (1954), головний герой - політик. Третій цикл - про релігійному діяча - залишився незавершеним; Керрі встиг закінчити тільки першу книгу, яка вийшла вже посмертно.

2. Елементи естетизму у творах Памели Хенсфорд Джонсон

Памела Хенсфорд Джонсон, баронеса Сноу (баронеса Сніг) (29 травня 1912 - 18 червня 1981), англійська романістка, драматург, поетеса, літературний і соціальний критик [5, с. 202].

Її мати, Емі Клотільда Хоусона, була співачка і актриса, з театральної родини. Її батько, Реджинальд Кеннет Джонсон, був колоніальний державний службовець, який провів більшу частину свого життя, працюючи в Нігерії. Батько помер , коли їй було 11 років, залишивши борги, а мати заробляла собі на життя в якості друкарки.

Після закінчення школи у віці 16 років, Памела закінчила курси на секретаря, а потім кілька років працювала в Центральному банку Ганновера. Вона почала свою літературну кар'єру, писала вірші.

У 1936 році вийшла заміж за австралійського журналіста, Ніла Стюарта Гордона. Їхній син Андрій народився в 1941 році, і дочка, Ліндсі, в 1944 році. Памела та її чоловік Ніл розлучилися в 1949 році. У 1950 році Памела вийшла заміж за письменника Ч. Сноу (пізніше барон Сноу). Їх син Філіп народився в 1952 році.

Героїня роману Памели Хенсфорд Джонсон «Кристина» Кристина Джексон, розумна і талановита дівчина, мріє про велике кохання, про людину, якого вона зустріне раз і назавжди, на все життя. Але здоровий глузд і природна жіноча інтуїція виявляються сильнішими романтичних мрій.

Коли і чому приходить любов і чому зникає? Які духовні сили утримують її і в яку мить, ослабшавши, відпускають? Людині не дано цього знати, але вона здатна спостерігати і відчувати. І тоді в оповіданні тонко відчуває спостерігача простий опис подій постає як психологічний аналіз характерів і ситуацій. І з оголеною ясністю стає видно, як підточують і вбивають любов, навіть саму сильну і віддану, байдужість, черствість і користь. Драматичність конфліктів, захоплююча інтрига, точність психологічних характеристик - все це є в романі відомої англійської письменниці «Особливий дар» [5, с. 202].

Серію «Каприз», що знайшла прихильниць серед мільйонів представниць прекрасної статі, продовжує одне з кращих творінь сучасної англійської письменниці «Вирішальне літо» - роман про випробування любові, її могутність і одночасної слабкості, про вічний пошук люблячими свого ідеалу, духовної спорідненості і гармонії.

3. Багатоманіття естетичної проблематики та насиченість творчості Айріс Мердок

Леді Айріс Мердок (15 липня 1919, Дублін -- 8 лютого 1999, Оксфорд) -- англійська письменниця і філософ. Лауреат Букерівської премії, лідер за кількістю влучень у число фіналістів Букера (шість разів) [4, с. 59].

У себе на батьківщині і в нашій країні Мердок відома як автор романів, що оригінально поєднують у собі риси інтелектуально-психологічного та філософського жанрів. Дебютом Мердок у літературі став роман 1954 року «Під сіткою». У 1987 році їй було присуджено звання Дами Командора ордена Британської імперії.

Розпочавши друкуватися в 1954 p., вона є автором 24 романів, а також кількох їхніх драматичних переробок і оригінальних п'єс.

Талановита романістка і професійний філософ Айріс Мердок є однією з найяскравіших постатей англійської літератури другої половини ХХ сторіччя. Її творчість, неординарна і провокуюча, з самого початку - з виходу у світ першого роману «Під сіткою» (1954) - постійно викликає шквал читацьких емоцій та критичних відгуків, що не вщухає й по сьогоднішній день. Оцінки читачів, критиків та літературознавців можуть бути полярно протилежними, проте усі вони сходяться у тому, що мердоківські романи є явищем складним, багаторівневим, поліфонічним. Здається, такою своєю властивістю вони завдячують насамперед багатогранності творчої особистості самої авторки.

По відношенню до шекспірівських творів А.Мердок одночасно виступає у декількох іпостасях: вона є і звичайним читачем, і читачем-аналітиком, і читачем-філософом, і читачем-письменником [2, с. 67].

Сьогодні, коли Шекспіра вважають найвідомішим автором за всю історію людства, а про його «Гамлета», як іронічно зауважує мердоківский герой Б.Пірсон, чули навіть «усі найбільш темні та дикі представники роду людського», зовсім неважко піддатися впливові стандартизованих уявлень про творчість великого драматурга, прийняти сторону байдужої поваги, або ж нігілізму. Проте, мердоківська позиція у цьому відношенні є оригінальною, дуже особистісною і, так би мовити, «глибоко переживаною».

Така синтетичність читацького сприйняття дозволяє їй відійти від суб'єктно-об'єктної моделі рецепції та встановити продуктивне творче спілкування з шекспірівською трагедією, що ґрунтується на засадах діалогічності, поваги митця до митця, усвідомлення спільної мети - пошуку істини. А. Мердок сприймає Шекспіра як справжнього генія, а його трагедії - як універсальний еталон мистецької майстерності. Проте, з іншого боку, на відміну від більшості романтиків, авторка не займає відстороненої позиції шанувальника-спостерігача. Осмислення нею шекспірових трагедій набуває форми своєрідного позачасового діалогу, приєднатися до якого може і читач, самостійно визначаючи власний кут зору на акцентовані Мердок проблеми. Шекспірівська трагедія є для письменниці зразком, ідеалом, шедевром, і в той же час живим, актуальним твором.

Мердоківська рецепція шекспірівського генія не є фрагментарною, розпорошеною чи випадковою. Погляди письменниці на творчість Шекспіра організовані у чітку ієрархічну систему, що, в свою чергу, є органічною складовою моральної філософії авторки. Сутність власного ставлення до Шекспірового твору «Гамлет» авторка цікавим чином репрезентує в романі «Чорний принц» (1973) [7, с. 203].

Перший роман Мердок «Під сіткою» (1954), опублікований з благословення Е. Канегті, здобув їй достатньо широку популярність. Його герой -- Джек Донаґ'ю, котрий заробляє на прожиття перекладом з французької посередніх романів одного популярного автора, зайнятий пошуками самого себе та сенсу життя, пошуками виходу з-під сітки екзистенційних обставин, абсурдного щоденного буття.

Наступні романи Мердок: «Втеча від чарівника» (1955), «Замок на піску»(1957), «Дзвін» (1958), «Відрубана голова» (1961), «Дика троянда» (1962), «Одноріг»(1963), «Малійка» (1964), «Час янголів» (1966) також виявляють відчутний вплив екзистенціальної філософії. Письменниця змальовує в них складні та суперечливі характери та долі персонажів, часто непередбачуваних у своїх діях та наслідках, до яких вони призводять.

У пізніших романах вона прийде до більш чітких і суворих висновків про те, що сучасне життя не заохочує чесноту, що винагорода її -- в самому робленні добра, у посильному для кожної людини служінні добру. Шлях до утвердження цієї думки пролягає для М. тільки через творче осягнення нею ідей філософії Платона, а також тих моральних цінностей, які несе в собі християнство [6, с. 44].

2-а половина 60-х -- 1-ша пол. 70-х pp. ХХ ст. відзначена у творчості Мердок низкою романів, які містять у собі як домінуючу платонівську ідею. Це романи «Приємні та добрі» (1968), «Сон Бруно» (1969), «Почесна поразка» (1970), «Чорний принц» (1973), «Любов земна і любов небесна» (1974), а також роман 1976 p. «Генрі й Като». У них письменниця зайнята переважно вирішенням моральних проблем -- проблем стосунків, взаємопроникнення та взаємовідштовхування добра та зла.

Художній підхід у Мердок спрямовано на постановку певних світоглядно-філософських питань з позиції моральної філософії. Важливими в цьому зрізі є її окремі філософські есе. Розвиваючи трансчасові платонівські ідеї Добра (Блага), Любові (Еросу), Краси, Мистецтва, письменниця прагнула морального вдосконалення сучасної людини.

Пошуки істини Мердок здійснювала у своїх романах, зберігаючи основний принцип жанру сократичного діалогу - діалогічність. Як структурно-складові ферменти її світоглядно-філософських романів помітні спорадичні ознаки інших діалогічних жанрів античності: діатриби, солілоквіуму, симпозіону, меніппеї. У Мердок спрацьовує ефект "подвійного" діалогу, спілкування автора (як реального, так і експліцитного) з читачем, зокрема через втілення досить поширеного в її романах прийому звертання до потенційного читача. Низка її експліцитних авторів у такий спосіб прагне поділитися з нами своєю світоглядною позицією: Чарлз Ерроубі ("Море, море"), Бредлі Пірсон ("Чорний принц"), Гіларі Берд ("Дитя слова"), Руперт ("Доволі почесна поразка") та ін.

У жанрологічній матриці світоглядно-філософського роману діалогічність Мердок спирається на жанровий досвід середньовіччя з християнським релігійно-філософським вектором: існування Онтологічного Доказу ("Учень філософа"), занепад християнських цінностей ("Час Ангелів"), співвідношення релігії та містицизму ("Дилема Джексона") тощо [6, с. 44].

Спадщина Мердок демонструє парадоксальну ситуацію: письменниця принципово уникає проголошення будь-якої дидактичної сентенції, проте мораль іманентно присутня в кожному з її творів.

У сучасній прозі Мердок цінувала успішне висвітлення філософської теорії через художній твір, за її транскрипцією - "імагінативне письмо". Філософські ідеї є також структурною частиною її романів, проте сама письменниця категорично заперечувала визначення її творів лише як "романів ідей", оскільки трансформовані, "охудожнені" філософські ідеї подаються в них не у формі застиглих наукових концепцій, а як опосередковані рефлексії. Філософська ідея в неї випробовується шляхом органіки сюжету й образу героя, причому сюжетика зазвичай запозичується з інших модифікацій романної форми, "діалогізуючи" з ними.

Називаючи себе послідовницею англійської реалістичної традиції, Мердок суперечить критичній рецепції, яка подекуди визначає її романи саме як "вишукані реконструкції кельтського міфу багатої фантазії". До її романів застосовуються й такі визначення, як фантазія-міф, сюрреалістична фантазія, філософська притча, готична алегорія, фантазія духовного життя, метафізична фантазія тощо.

Творчість Мердок зазнала різноманітних літературних впливів: англійського класичного (вікторіанського) роману; крутійського роману і роману виховання; готичного роману. Слід виокремити й шекспірівську домінанту.

Письменницею була врахована також практика психологічного роману, релігійно-філософська проблематика.

Напрям розвитку художньої творчості Мердок безпосередньо пов'язаний з її світоглядною парадигмою, окресленою дослідниками як філософсько-естетична система. Творчість письменниці умовно розкладається на кілька періодів, де Мердок постає як своєрідний реципієнт певних філософських теорій та ідей. Так, у ранніх романах письменниці (50-ті рр.) простежується екзистенційний вплив, а також вплив лінгвістичної філософії Л. Віттґенштайна, художнім відгуком на які був її перший роман "Під сіткою" (1954). З'ясовується, що, намагаючись подолати суб'єктивність теорій Сартра та Віттґенштайна, Мердок парадоксальним чином звертається до витоків екзистенціалізму: філософії С. Кіркеґора (екзистенція як онтологічна проблема), Ф.Ніцше (ідея про надлюдину), І. Канта (теорія про "одвічно злу людську природу"). Її так звані "готичні" романи кінця 50-х - 60-х ("Дзвін", "Єдиноріг", "Пора ангелів" та ін.) сповнені демонів та руйнівних сил, майже в кожному з них вибудовується механізм фармакосу (взаємин злого генія з "жертвою"), але письменниця знаходить вихід за допомогою категорій уваги й терпіння, перейнявши їх від Сімони Вейль.

Визначальним філософським підтекстом романів Мердок кінця 60-70-х років ("платонівський цикл") стала моральна філософія. Платонівська ідея Добра (Блага), за допомогою якої вона вибудовує власну концепцію верховенства добра у світі, що прагне досконалості, набуває в неї своїх вимірів у площині таких понять, як мистецтво, краса і кохання. Ідея добра - наскрізна філософська ідея Мердок - притаманна не лише її романам 70-х, вона з'являється ще в перших романах письменниці й зберігається в її пізніх творах 80-90-х років. Однак ця ідея дедалі частіше інтерпретується в дусі раннього християнства, інколи поєднується з елементами східної філософії. Мердок зверталася до ідей Платона, Ж.-П. Сартра, Л. Віттґенштайна, С. Кіркеґора, М. Гайдеґґера та інших філософів практично в усі періоди своєї творчої діяльності [6, с. 47].

Романи англійської письменниці є своєрідним синтезом європейської інтелектуально-філософської спадщини на тлі англійської традиції. Головний герой - переважно митець, людина інтелігентної професії (письменник, режисер, лінгвіст, філософ тощо). В романах письменниці ознаки її ментальності особливо яскраво проявляються через інтерпретацію шекспірівської парадигми. Герої Мердок у романі "Чорний принц" тлумачать загальновідомі шекспірівські образи із позиції сучасної людини, не нехтуючи принципами психоаналізу, проте в межах оригінального твору Шекспіра.

Порушуючи філософсько-психологічні проблеми людини в сучасному світі, А. Мердок звертається до творів Шекспіра. Авторка роману, як і її герой, відверто захоплюється майстерністю видатного драматурга у змалюванні "моря людських пристрастей", яке нуртує в його п'єсах. Шекспірівська парадигма є одним із ключів до життєрозуміння театрального режисера Чарльза Ерроубі і водночас - до світосприйняття самої письменниці. Шекспірівську парадигму також висвітлюється у рецептивній рефлексії Айріс Мердок, як впливу традиційного образу Гамлета, в романі "Чорний принц". Шекспірівські алюзії тут не тільки виявляються засобом характеристики персонажів (Пірсон, Джуліан), вони ще й функціонально значущі: слугують основою для протиборства злих і добрих сил у морально-етичній концепції світосприйняття Айріс Мердок. Письменниця намагається розворушити читача, показати стосунки між хрестоматійно відомими персонажами в іншому світлі (зокрема, між Гамлетом та Гертрудою, Гамлетом та Офелією, Гамлетом та Клавдієм тощо), проте робить це з позиції сучасної людини. Коли Пірсон розкриває Джуліан своє розуміння цих образів, ми здогадуємося, що за ним "ховається" сама Айріс Мердок, художник та мислитель водночас. Вона викладає псевдоекзистенціальну концепцію свого героя, не нехтуючи й принципами психоаналізу. Незавершена думка, натяк на Едіпів комплекс Гамлета дають можливість читачеві перевести процес рецепції в русло критичної інтерпретації й завершити його власним прийняттям чи запереченням. Через окреслений рецептивний ланцюг (Шекспір-Мердок-Пірсон-Джуліан-читач) у романі "Чорний принц" виробляється визначена парадигма образу Гамлета в новій інтерпретації.

4. Естетичне у творчості Д. Фаулза

Джон Роберт Фаулз (31 березня 1926, Лі-он-Сі, графство Ессекс - 5 листопада 2005, Лайм-Реджіс, графство Дорсет) - англійський романіст, письменник, есеїст. Один із найвідоміших письменників-постмодерністів [10, с. 114].

Відомий британський письменник народився 31 березня 1926 року в невеличкому містечку Лі-он-Сі, що в гравстві Ессекс, в 40 милях від Лондона. Його батько був успішним торговцем цигарок. Джон навчався в Бедфордській школі де проявив себе здібним учнем та непоганим спортсменом. Згодом він став студентом Единбурзького університету, але в 1945 році незадовго до закінчення Другої світової війни Фаулз покидає навчання заради воєнної кар'єри. Два роки він служив в морській піхоті, але змушений був покинути це заняття так і не досягши чогось значного в цій сфері діяльності. Майбутній письменник вступає до Оксфордського університету спеціалізуючись у німецькій і французькій мовах і філології.

У 1963 році був надрукований його дебютний роман «Колекціонер». Він приніс письменнику славу та визнання. А успішна екранізація твору в 1965 році режисером Вільямом Вайлером принесла ще й значний прибуток.

В 1966 році друкується його другий успішний роман -- «Маг» («Волхв»), друга редакція роману відбулась в 1977 році.

В 1968 році Джон поселяється на півдні Англії в містечку Лайм-Реджіс. Письменник вирішує присвятити цим місцям на півдні один із найвідоміших своїх романів «Жінка французького лейтенанта» (в деяких перекладах «Коханка французького лейтенанта», екранізований 1981 року), що був виданий 1969 року [1, с. 17].

В 1970-х рр. він працював у різних жанрах, що засвідчує про його широке коло інтересів. Він писав вірші, оповідання і повісті. Крім цього він займався перекладами з французької, написав адаптацію французької казки «Попелюшка». У1974 році була надрукована його повість «Вежа із чорного дерева». Цю саму назву мала і збірка повістей до якої увійшов цей твір. Відома також його інтерпретація середньовічної віршованої новели «Елідюк», що входила в цю збірку. Значна частина цих творів відзначається глибиною філософської думки і заторкнутих тем, що вигідно відрізняє письменника від багатьох інших його сучасників-белетристів.

В 1977 році світ побачив ще один його роман «Деніел Мартін». В 1979 році Фаулз отримав посаду завідувача міського музею в Лайм-Реджіс і займав її протягом 10 років, допоки в 1988 році у нього не трапився інсульт. Ще два значних романи письменник написав в 80-х рр. Це «Мантісса» (1982) - і «Личинка» (1985) (в російських перекладах відомий, як «Черв'як»).

«Колекціонер» (1963) - перший надрукований роман Фаулза. Відразу приніс письменнику славу і став «візитною карткою» його творчості загалом. Роман був вдало екранізований режисером Вільямом Вайлером через два роки. Це історія про молодого колекціонера Фредеріка Крегга, який ловить метеликів. Та отримавши таку можливість він ловить «метелика» своєї мрії - молоду гарну дівчину Міранду, за якою він давно спостерігає. Міранда в його підвалі стає «екземпляром» цієї колекції [1, с. 18].

«Маг» (1965) - роман був написаний раніше «Колекціонера», але виданий пізніше. Головний герой, місце дії, час та деякі деталі є автобіографічними і взятими з життя самого письменника. Роман був екранізований в 1968 році.

«Жінка французького лейтенанта» (1969), - мабуть, найвідоміший твір письменника; значну роль у його популярності зіграв однойменний фільм, за мотивами цього роману, британського режисера чеського походження Карела Рейша. Його жанр можна назвати швидше «пародією» на любовно-історичний роман, аніж власне любовно-історичним романом. Це така письменницька гра з темами і жанрами - що часто зустрічається в творчості Фаулза - наприклад повість «Енігма» написана у вигляді детективу, але не має характерної кінцівки і в ній прослідковується глибокий психологізм зображення персонажів. Роман «Жінка французького лейтенанта» переповнений авторськими відступами і роздумами з точки зору людини XX століття. Роман має три кінцівки за схемою психоаналітика Жака Лакана: уявне - символічне - реальне. Дія відбувається в середині XIX ст. Роман розповідає про забезпеченого і освіченого молодого чоловіка, який цікавиться палеонтологією, про те, як він розривається між справжнім коханням до жінки, яку всі вважають пропащою і обов'язком джентльмена.

«Личинка» («Черв'як» в російському перекладі) (1985) - англійське слово «Maggot» має багато значень і передати його одним українським словом доволі важко. Але за твердженням самого автора мався на увазі в першу чергу «процес визрівання», образно кажучи процес коли «личинка» вилуплюється з «лялечки» щоб стати «метеликом». А також це слово має таке значення: «примха», «дивацтво». Саме це хотів сказати автор назвою роману. Дія відбувається в Англії у XVIII ст. В романі розповідається про надзвичайні і загадкові події, що передували народженню матері-засновниці релігійної секти «шейкерів» - Анни Лі, прихильниці практики безшлюбності [1, с. 18].

«Вежа із чорного дерева» (1974) - це повість відомого письменника, темою якої є люди мистецтва. Назва твору - це антипод відомого виразу Гюстава Флобера - «Вежа зі слонової кості», що є образом мистецтва загалом, і мистецтва, як притулку митця. «Вежею із чорного дерева» вважає сучасне мистецтво епатажний і скандально-відомий старий художник Генрі Бреслі - що живе відлюдником у своїй садибі «Котміне», у Франції, є прихильником реалістичних напрямів у образотворчому мистецтві, хоча серед його колекції картин є і представники кубізму. На противагу йому поставлений молодий художник і мистецтвознавець -- Девід Вільямс, що хоче створити статтю про відомого митця і який пише свої картини в абстрактному стилі. У Генрі Бреслі живуть дві молоді дівчини - «Миша» і «Потвора», такі прізвиська їм дав сам художник - вони доглядають старого і виконують всі його забаганки (про це багатозначно натякає він сам в розмові з Девідом). Ідея твору почерпнута з філософії екзистенціалізму - мета людського життя це прагнення створити побільше прекрасного у світі.

5. Естетична проблематика у творчості М. Спарк

Мюріел Сара Спарк (народилась 01.02.1918, Единбург) - англійська письменниця [8].

Перший роман Спарк «Розрадники» побачив світ через три роки після того, як письменниця перейшла в католицтво. Логічно, що особлива увага у романі була зосереджена на питаннях релігії, але в трактуванні авторки ці питання нерозривно пов'язані з критикою середнього класу. Вже тут письменниця продемонструвала ті засоби створення художніх образів, принципи опанування естетичної дійсності, які стануть основними і набудуть подальшого розвитку у її творчості. За словами Спарк, створення «Розрадників» було своєрідною перевіркою, чи зможе вона працювати у романному жанрі. «Розрадники» -- роман про те, як пишеться роман. Головна героїня -- Керолайн -- не тільки пише книжку, а й усвідомлює, що сама вона -- персонаж роману іншого автора.

Якщо в першому романі літературний експеримент переважає над соціальним аналізом, то в наступних книгах єдність форми та змісту виявляється дедалі гармонійнішою. Хоча «Memento mori», «На публіку» і «Теплиця на Іст-рівер» близькі за темами й ідеями, трактування і прийоми освоєння проблем у них відрізняються [3, с. 148].

У повісті «На публіку» використано засоби вірогідного відображення явищ життя. Заголовок, який вибрала письменниця, можна було би поставити епіграфом до її творчості в цілому. Він -- програмний. Життя героїв (і не лише кіноакторки Аннабел та її чоловіка-невдахи Фредеріка, котрі удають зразкову та щасливу подружню пару) -- це життя напоказ, на продаж. Проте сатиричному висміюванню у книзі підлягають не стільки окремі представники середнього класу, скільки західна «індустрія розваг», кінобізнес. Головне завдання такого мистецтва полягає, на думку Спарк, у моральному тискові на особистість, насильному насадженні лицемірних і згубних норм поведінки, у формуванні засобами «масової культури» посередньої людини суспільства споживання.

Вибір персонажів у «Memento mori» продиктований темою фізичного та морального зубожіння, розпаду людської особистості. Як вважає Г. Анджапарідзе, літні протагоністи роману могли би бути героями «Танка блазнів» О. Хакслі чи «Мерзенної плоті» І. Во. Герої живуть здебільшого минулим, бо їхнє сьогодення сумне: читання некрологів, складання заповітів, чекання смерті. Але в минулому також нічого хорошого не залишилось. У кращому випадку на правах сучасника можна полаяти Г. Джеймса чи Д. Томаса, згадати епізод із життя російського царського двору. Вчинками персонажів керує стихія фарсу, ознаки якого спостерігаються не тільки в розвитку подій, айв окремих темах твору. Відтворення процесу деградації представників середнього класу, позбавлене оцінно-емоційних моментів, дало привід критикам звинувачувати Спарк у байдужості до людини, навіть у цинізмі. Така думка уявляється безпідставною. Уже в «Memento mori» вперше з'являється позитивний герой -- відставний інспектор поліції Генрі Мортімер, котрий приватно розслідує справу про таємничі телефонні дзвінки, які бентежать старих. На відміну від інших учасників фарсу, Г. Мортімеру не страшні нагадування таємничого голосу, який по телефону попереджає про смерть. Він бачить сенс буття у спадкоємності поколінь, у нерозривній єдності минулого з майбутнім. Його розуміння життя передбачає включення людини у нескінченний вир природи. Ідеал письменниці, втілений у цьому образі, протистоїть життєвій філософії середнього класу [3, с. 149].

Більше того, Спарк досягає високого трагедійного пафосу у трактуванні людини тоді, коли йдеться про загальнолюдські поняття. Трагічними обертонами відрізняється від «Memento mori» повість «Теплиця на Іст-рівер». Дія повісті відбувається на двох рівнях, у двох часових площинах: сучасність -- Нью-Йорк, місто «вівісекторів розуму», де у фарсі родинного життя беруть участь головні герої -- Ельза, Пол, їхні діти; і воєнний час, коли Ельза та Пол працювали на британську розвідку. Поєднання відносно спокійної оповіді про події воєнного часу з нервовою й уривчастою розповіддю про сучасний абсурдний Нью-Йорк із розгортанням і просуванням дії до розв'язки дедалі чіткіше набуває трагічного змісту. Автор використовує прийом гротеску: фарс ускладнюється елементами трагічного, трагічне переплітається з комічним, фантастичний план -- з реальним. Метафора «людина-привид» у повісті із засобу створення художнього образу переходить у змістовний ряд. Виявляється, що Ельза, Пол та їхні друзі загинули в розбомбленому поїзді ще під час війни. Персонажі Спарк мертві не тільки духовно, а й фізично. Проте герої-привиди нічим не відрізняються від мешканців міста-гіганта. Він населений такими самими «порожніми людьми», які тільки й можуть існувати в задушливій атмосфері морального застою.

П'ять інших повістей і романів Спарк («Балада про Пекхем Рай», «Абатиса Круська», «Територіальні права», «Міс Джін Броді в розквіті» та «Виселення») можна виділити в окремий цикл і розглядати в комплексі. Приводом для такого об'єднання служить наявність у цих творах певних ознак, притаманних жанру «крутійського» роману: подібність принципів створення образів головних героїв, яка зумовлює композицію творів, схожість прийомів їхньої побудови. І Дугал Дуглас, і абатиса Круська, і Х'юберт Маліндейн, і Роберт Лівер, і Сенді Стрейнджер (правда, остання з деякими застереженнями) ведуть свій родовід від героїв «крутійських» романів. П'ять книжок письменниці об'єднуються також за єдиною тематичною ознакою, оскільки провідною у них є тема влади та грошей і їхнього згубного впливу.

Висновки

Отже, естетизм являє собою підхід до творчої діяльності, зокрема мистецтва, як до предмета витонченої насолоди.

Сутність англійського естетизму проста - найголовнішою цінністю є не добро, не моральність, а краса. Краса вище моральності, чи вони рівноцінні. Красу не можна осудити з погляду моральності, це ж різні явища, які у різних площинах.

Життя людини має бути побудована за законами краси, оточена прекрасними речами. А вища краса знаходиться лише у творах мистецтва.

Певну естетичну проблематику відобразили у своїх творах представники сучасної англійської прози, такі, наприклад, як прозі Д.Керрі, П.Х. Джонсон, А. Мердок, Д. Фаулз, М. Спарк.

Естетизм Д. Кері проявився у його трилогії, яка стали значним внеском письменника в англійський роман XX століття. За задумом Кері, три цикли романів повинні були показати людину в тих духовних галузях, де вона найяскравіше може проявити себе як творець, - у мистецтві, в політиці, в релігії.

Драматичність конфліктів, захоплююча інтрига, точність психологічних характеристик - ось основні риси естетизму у творчості Памели Хенсфорд Джонсон.

Художній підхід у Мердок спрямовано на постановку певних світоглядно-філософських питань з позиції моральної філософії. Важливими в цьому зрізі є її окремі філософські есе. Розвиваючи трансчасові платонівські ідеї Добра (Блага), Любові (Еросу), Краси, Мистецтва, письменниця прагнула морального вдосконалення сучасної людини.

У своїх творах письменник Дж. Фаулз представляє нову оригінальну концепцію національного. На основі цієї версії англійськості створюється художня концепція, у формуванні якої велику роль відіграють такі складові, як національний характер, образ національного світу і національний міф.

Творчість Спарк неоднорідна і нерівноцінна. Є в неї твори, на які вплинула екзистенціалістська філософія, деякі просякнуті містичними настроями. Не всі романи та повісті письменниці пов'язані з комічно-викривальною стихією, але саме сатиричні твори є найціннішою в ідейно-художньому аспекті частиною творчості Спарк. Тут найпослідовніше простежується зв'язок її романів з реалістичною традицією, а також своєрідність її поетики, неповторність письменницької манери, в якій гострота спостережень над реальними процесами поєднується з умовністю.

естетизм проза краса філософський

Список використаної літератури

1. Бумбур Ю.Н. Концепция романов Джона Фаулза / Ю.М. Бумбур // Дослідження молодих науковців в галузі гуманітарних наук: матер. IV міжрегіон. конф. молодих учених та аспірантів (Горлівка, 17 - 18 квітня 2006 р.). - Горлівка : Вид-во ГДПІІМ, 2006. - С. 17 - 19.

2. Дьяконова Н. Шекспир и английская литература ХХ века / Н. Дьяконова //Вопросы литературы. - 2006. - № 10. - С. 67-93.

3. Історія зарубіжної літератури XX ст. / Давиденко Г.Й., Стрельчук Г.М., Гринчак Н.І. - К. : ЦНЛ, 2011. - 488 с.

4. Кеттл А. Введение в историю английского романа. / А. Кеттл. - М., 2010. - 480 с.

5. Кузьменко В.І. Історія зарубіжної літератури ХХ ст.: навч. посібник. / В.І. Кузьменко. - К. : Академія, 2010. - 496 с.

6. Матійчак А.А. Література та філософія: спільний шлях у пошуках смислу (світоглядно-філософські романи Айріс Мердок) / А.А. Матійчак // Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості. Матеріали наукової конференції. 20-21 жовтня 2005 р. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 44-48.

7. Матійчак А.А. Жанрова специфіка романів А. Мердок / А.А. Матійчак // Матеріали ІІ Міжвузівської конференції молодих учених „Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”. - Донецьк: ДонНУ, 2004. - С. 202-204.

8. Михальская Н.П. Английский роман ХХ века. / Н.П. Михальская. - М., 1982. - 192 с.

9. Стешенко Е.А. Концепция традиции в литературе ХХ века. Художественные ориентиры зарубежной литературы ХХ века. / Е.А.Стешенко. - М.: Прогресс, 2012. - 59 с.

10. Шахова К.А. Литература Англии ХХ столетия. / К.А. Шахова. - К., 2007. - 397 с.

Размещено на Allbest.ru