Твір за повістю Панаса Мирного "Лихі люди"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якісно новим здобутком естетико-літературної традиції в українській літературі, яка виростала на власній основі, можна вважати повість Панаса Мирного «Лихі люди» (1874). Вона започатковувала новий етап естетичного освоєння проблеми інтелігенції і народу, а дальшу розробку її спостерігаємо в творчості Франка.

У «Лихих людях» Панас Мирний подає героя-інтелігента не через об'єктивну епічну історію становлення його характеру, так би мовити, способом біографічного співвіднесення героя і середовища, а через спогади-марення хворого письменника у в'язниці. У цих мареннях Петро Телепень бачить себе в різні роки життя, передає настрій тих років, намагається відтворити обставини формування характеру. Панас Мирний відкрив спосіб характеристики через суб'єктивну самосвідомість героя. Через образи кількох соціально характеристичних осіб (Попенко, Шестірний, Жук), що уособлюють різні суспільно-політичні течії (навіть більше -- ідеології) письменник відображає об'єктивність соціально-історичної реальності. Соціальне середовище вже не замикається безпосередньою даністю оточення героя, воно вбирає в себе універсальність і суперечність суспільних обставин.

Змалювавши різні характери і долі колишніх шкільних товаришів, Панас Мирний виказав нетрадиційний погляд на українську інтелігенцію XIX ст. Жоден із чотирьох представників не виправдав призначення інтелігенції -- покращувати життя всього суспільства.

Порівняльна характеристика Жука і Телепня -- героїв повісті Панаса Мирного «Лихі люди»

У повісті Панаса Мирного «Лихі люди» основа залишається традиційною для української літератури XIX ст. -- зіткнення особи і середовища, але спосіб співвіднесення героя і обставин інший: інтелігент і світ тісно пов'язані, а письменник такий зв'язок подає шляхом безпосереднього аналізу.

У центрі уваги автора образ письменника Петра Телепня, який за прогресивні ідеї своєї творчості опинився за ґратами царської в'язниці.

Петро Федорович вихований у дусі творення добра для людей: у дитинстві це добро він розуміє як слухняність, повагу до батьків, прагнення до навчання, у більш зрілому віці -- як працю заради освіти суспільства. Телепень прихильно ставився до народницьких теорій, вірив в можливість поліпшення долі народу шляхом поширення освіти, культури. Своїм хистом письменника Телепень хоче допомогти народові покращити умови свого життя, і сам страждає від цього наміру. Зокрема він зазначає: «Вона [мати] в мене добра, учила любити... Я послухав, а тепер караюсь за те...». Нестерпні тюремні умови і неприйняття справедливості свого ув'язнення (Телепень кілька разів у розпачі повторює: «Я ж нікого не займав, нікому нічого не зробив лихого») стають причиною важкого психічного захворювання і самогубства Телепня. мирний література інтелігенція повість

Панас Мирний змальовує ще одного борця проти царського режиму. Образ Тимофія Жука -- типовий образ революційного народника того часу. Жук набагато твердіший і жорстокіший за Телепня. Формування його світогляду як демократа відбувалося ще в стінах гімназії, де він читав заборонену літературу і вів дискусії на злободенні політичні теми. Захоплений ідеями народництва, Жук радить Попенкові їхати в село вчити селянських дітей: «... піп так близько стоїть до народу; люди звикли його батюшкою звати... От і будь їм за батька, Грицьку!.. Тільки роби справжнє добро, а не шукай слави та грошей через його... Школу постав так, щоб виходили з неї не писарі-п'явки, а грамотні люди».

У порівнянні з Телепнем Жук набагато активніший, стійкіший, послідовніший. Виходець із дворянського кола, він зливається з простим народом, з ідейних міркувань пориває навіть стосунки із найріднішою людиною у світі, із своєю матір'ю. «... не так наше життя порізнилося, щоб ждав я від моєї матері помочі... Вона вигодувана ще за часів кріпацтва, виношена кріпацькими руками, вихолена у панській сім'ї, не буде чистити тієї риби, що син її наловив своїми руками, вихолена у панській сім'ї, не буде ходити коло мого товариства, коли воно зляже, як отой лежить; не дасть свого добра гоїти болячі виразки та порізи; не допоможе безталанній сім'ї бідного рибалки, коли заробітку немає і вона холодна й голодна клене своє тяжке життя у чужій хаті... Чого ж нам сходитись? Навіщо стрічатись? Щоб вилити каплю панських сліз на якесь безталання свого сина?.. Господь з ними! Хай дожива вона віку на своєму добрі...».

Сильна, дужа натура, людина принципу, Жук прямо говорить своєму другові Телепню про його відірваність від народу, закликає боротися силою: «...не можна просьбою -- бери силою! Бийся! Борися -- а бери, добувай!».

Телепень не сприймає насильницької політики Жука. У його шкалі цінностей війна, кровопролиття -- страшне народне горе. Телепень ратує за духовне збагачення народу, Жук -- за матеріальне.

Жукова сумна пісня, у якій Телепень пізнав голос свого колишнього товариша, штовхнула його до несвідомого самогубства.

Що ж чекає в житті Жука? Він сам відповів на це запитання: «Я тільки бачу, що шляхи наші різні, а становище Петре, однакове... Де воно буде -- чи на шибениці, чи у Дніпрі... Все одно де б не було!».

Отож, можемо припустити, що його також чекає смерть, але на відміну від Телепня свідома: чи, справді, на шибениці, чи у вирі подій жовтневого перевороту, чи в колесі сталінських репресій. Автор повісті про це ще не згадує, бо він ще сам не знає, до чого призведе посилення визвольного руху. Однак, із спогадів сучасників Панаса Мирного знаємо, що події комуністичного перевороту письменник не сприйняв і не зрозумів.

Размещено на Allbest.ru