Табірна проза як літературний феномен ХХ століття

4. Література факту виявляє суттєві особливості, якщо виходити з аналізу процесу її творення, усі етапи котрого (І - авторська інтенція / задум; ІІ - реалізація / втілення у літературно-мовну форму; ІІІ - читацька рецепція / суспільна реакція) принципово відмінні від тих же етапів створення белетристики. І - nonfiction табірного тексту постає з намірів свідчити правду про найжахливіші й найважчі випробування в житті на межі зі смертю, і це вже само по собі зумовлює густоту й напругу екзистенційної проблематики. Через те переважна більшість авторів-табірників творять свій текст як “автокомунікат” у розрахунку на майбутні покоління. ІІ - література факту виливається у форму не обов'язково пов'язану зі знаними літературними канонами, жанровими формами, стильовими традиціями й уподобаннями сучасників, постає у будь-якій формі - від нарису-спогаду до документально-мемуарної епопеї, межі якої визначає індивідуальний авторський досвід і можливості. Критерії розмежування достовірного - художньої уяви та об'єктивного - суб'єктивного щодо табірного тексту в цілому і конкретних його авторів зокрема зміщені (порівняно з белетристикою) і несталі, як і художній рівень текстів у межах дискурсу. ІІІ - сприймання табірного тексту вкрай проблемне: спрацьовують суспільно-історичні білі плями, табу, перестороги, стереотипи, які не дають можливості не тільки почути, а й сказати - більша частина табірного тексту назавжди залишилася поза межею мовчання. Тим більшої ваги набуває сказане і тим більш винятковими повинні бути критерії, за якими ця вага визначається. Табірний текст становить в українській, білоруській, російській літературах альтернативу догмам насаджуваного зверху соцреалізму. Ця ще не вивчена скарбниця нових форм, майстерня нового історіософського й естетичного мислення без ілюзій модерної утопії та поза чаром модерного орфеїчного міфу - міфу про всевладного художника і самоцінне мистецтво та абсолют краси - повинна бути використана нащадками як місток переходу над хаосом постмодерних розчарувань і деконструкцій до нового осмислення рятівної ролі Слова і сили Духу.

5. Виділяємо два важливі етапи розвитку тюремно-табірного “гулагівського” тексту на теренах української та російської літератури (у польській та білоруській другий, дисидентський етап відсутній, зате “мартирологічна” документальна література тематично пов'язана зі злочинами нацистів) і відповідно два етапи формування суспільної думки стосовно проблем, які в цій літературі розкрито: перший етап - свідчення в'язнів ГУЛАГу, репресованих у сталінські часи, тобто до ХХ з'їзду КПРС і наступних реабілітацій. Другий етап - дисидентська література факту, створена тими, хто був репресований у часи “застою”. Межа між ними умовна, тому що більшість текстів прийшли до читача пізніше, ніж були написані, або творилися зі значної часової віддалі від пережитого авторами. Багатьох “сталінських” в'язнів, особливо тих, що в минулому були ортодоксальними комуністами, спонукала взятися за перо “хрущовська” непослідовна реабілітація; однак майже всі надії на публікацію написаного так і не справдилися, значна частина рукописів побачила світ у роки перебудовчої “гласності”. Своєрідним підсумком - художнім пам'ятником цій добі виглядає солженіцинський “Архіпелаг ГУЛАГ”, який завдяки епопейній структурі зумів увібрати голоси і “правду” тих, котрі не змогли або не спробували пробитися до нащадків у післясталінські часи.

Дисидентська література починалася з публіцистики й полеміки, з відстоювання прав репресованих перед владним “судом неправедним” і була зброєю у боротьбі за їхнє визволення з лабіринтів тоталітарної Системи, оскільки відгук міжнародної спільноти часом змушував радянські каральні органи йти на поступки. Значна частина дисидентських мемуарів написана в еміграції тими, кого правозахисникам вдалося вирвати з концтаборів ГУЛАГу. Дисидентська література факту представлена різнорідними текстами, які мають різну художню й суспільну вагу вже тому, що дисидентське середовище було вузьким, замкнутим, і його представникам доводилося долати надзвичайно потужний тиск ортодоксальної ідеології, щоб звільнитися від неї і мати мужність протиставити їй самостійно вироблений новий світогляд. З українського дисидентського руху вийшли світлі мученики (В. Стус, І. Світличний, В. Марченко), але дисидентство виявилося не здатним сформувати когорту переможців, не стало авторитетним в очах наступників-постмодерністів. Через те й залишило по собі слід у жанрах приватного листування, нотаток, спогадів-нарисів, публіцистики, мемуарної хроніки - все це приходить переважно до читачів-нащадків, не почуте більшістю сучасників. Значно більший резонанс у свій час мали мемуарні твори російських дисидентів (А. Амальрика, В. Буковського, І. Ратушинської та ін.), оскільки російська література в очах Заходу вже була єдино презентативною за весь СРСР.

6. Табірний текст у цілому виявляє очевидне руйнування утопічних проектів модерної доби. Найважливіші ментально-естетичні засади, які формуються постмодерною парадигмою, - ставлення до майбутнього, до ідеалу суспільного устрою і до людської природи, перспектива “кінця історії” й позиція митця-скриптора, ентропія персонажа та подібні знакові ідеї постмодерну - набули визначеності, на нашу думку, під безпосереднім чи опосередкованим впливом табірного тексту. Він прочитується як Utopia incarnata і становить невід'ємну частину сучасного антиутопійного мислення, є ґрунтом і передумовою його формування. Табірна документальна проза пов'язана зі світовим літературним контекстом численними тематично-проблемними зв'язками, до того ж вона дає новий матеріал, через який формуються нові архетипи й естетичні критерії. Табірна література факту була й залишається полігоном, на якому проходить випробування страхітлива антиутопія постмодерної доби. Вона є невід'ємною складовою сучасної постмодерної культури на східнослов'янських теренах, бо стала одним зі шляхів, на яких ця культура формувалася, виявляючи себе у створенні гіперреальності, в ідеологічному та естетичному еклектизмі, у стиранні межі між елітарним та масовим мистецтвом.

7. Найбільш цинічними в табірному світі виглядають проблеми ґендерної нерівності, виявлені автентичними свідченнями в усій оголеності, у гротескно-моторошних масштабах. Насильство над жінкою в ГУЛазі є прямим наслідком реалізації соціальних утопій, за якими жіночі й чоловічі відмінності волюнтаристськи усувалися / заборонялися / ігнорувалися “рівністю” при “диктатурі пролетаріату”. Це була ще одна комуністична утопія, реалізація якої мала жахливі наслідки в долях конкретних людей і цілих поколінь.

8. Жанрова природа табірних свідчень тяжіє до епізації. Розвиток табірного тексту на східнослов'янських теренах можна уявити як формування єдиного епічного простору, протиставленого у свідомості читачів міфізованому просторові, витвореному сучасною ГУЛАГові літературою соцреалізму. Стосунки цих двох потоків у межах кожної національної літератури складаються за законом сполучених ємностей: чим більше міліє від намулу кон'юнктурщини й брехні потік офіціозу, тим глибшою стає андеґраундна література, котра, всупереч цій очевидності, ще й досі не посіла в Україні належне їй місце.

На першому етапі формування табірного тексту (свідчення “сталінських” в'язнів) відзначаємо більшу вагу белетризованих жанрів (новел, романів) і загальне тяжіння до новелістичної або романної структури в мемуарах. Документалізм виявляється досить обмежено. Епізація мемуарних текстів, як і зростання ваги документалізму, мають особливе значення у процесі формування сучасної епопеї - її зразок бачимо не лише в “Архіпелазі ГУЛАГ” О. Солженіцина, але й у непрофесійних авторів - наприклад, у Д. Шумука з його задумом показати “шлях блукань і боротьби під трьома окупаціями України”. Формування нової епопеї через синтез документальної хроніки та реалістично-епічної поліфонічної оповіді з багатоетапним розвитком вибудуваного реальною історією сюжету, шляхом реальної людини крізь її випробування в якості головного конфлікту за архетипом “подорожі до пекла” - представляє нові можливості документалістики. Документальна українська епопея (“Пережите і передумане” Д. Шумука), як і подібні книги в інших літературах колишньої радянської імперії, цінна вже самим фактом своєї появи в андеґраундній культурі, оскільки є спробою осмислення більш як півстолітнього всенародного досвіду боротьби з окупантами і протистояння денаціоналізації. Епопейний жанр у своєму розвитку засвідчує намагання протистояти засиллю псевдоепопей соцреалістичного зразка через використання можливостей документальної літератури.

9. У дисидентському табірному тексті зростає тенденція все одвертішого й безпосереднішого документалізму; водночас він набуває постмодерних ознак та якостей (у романах дисидентів М. Осадчого, Т. Конвіцького, А. Синявського-Терца, С. Довлатова: авторефлексія, ігровий характер образу автора-наратора, карнавалізація, імпліцитна іронія, фантасмагоричні лінії сюжету впереміш із документальними, стильова поліфонія тощо). Однак у власне документальних текстах бачимо й приклади відмови від будь-якої белетризації (“Таборовий зошит” В. Стуса, епістолярні книги тощо). Знову-таки це є, на нашу думку, виявом загостреної чуйності українських дисидентів до профанації важливих суспільних проблем, відторгненням їхньої “естетизації”, намаганням протиставити розмиванню критеріїв суспільних оцінок автентику буття і високу відповідальність Слова.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Табірна проза в парадигмі постмодерну: Монографія.- Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006.- 500 с. (29,06 др. арк.).

2. Рецензія: Лавринович Л. Лінія найбільшого опору: табірний текст у сучасній інтерпретації // Слово і час.- 2006.- № 9.- С. 76-79.

3. Колошук Н. Г. Конфліктна основа романів Ю. Домбровського “Хранитель старожитностей” та “Факультет непотрібних речей” // Науковий вісник Волинського державного університету: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика.- Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1996.- Вип. 1.- С. 22-29 (0, 33 др. арк.).

4. Колошук Н. Г. Еволюція табірної прози в сучасній літературі // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Філол. науки.- Луцьк, 1999.- № 6.- С. 163-165 (0,3 др. арк.).

5. Колошук Н. Г. Поетика повісті С. Довлатова “Зона” в контексті табірної прози // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Філол. науки.- Луцьк, 1999.- № 13.- С. 182-188 (0,5 др. арк.).

6. Колошук Н. Біблійні мотиви у романі Ю. Домбровського “Факультет непотрібних речей” // Проблеми славістики.- Луцьк, 2000.- Ч. 1.- С. 8-15 (0,5 др. арк.).

7. Колошук Н. Г. Воєнна проза В. Астаф'єва в контексті “армійської” й табірної літератури // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філол. науки.- Луцьк, 2000.- № 6.- С. 325-335 (0,9 др. арк.).

8. Колошук Н. Г. Творчество В. Высоцкого и лагерная литература // Мир Высоцкого: Исследования и материалы. Вып. V.- М.: ГКЦМ В. С. Высоцкого, 2001.- С. 78-87 (0,7 др. арк.).

9. Колошук Н. Г. Лагерный роман в русской литературе ХХ века // Русский роман ХХ века. Духовный мир и поэтика жанра: Сб. науч. трудов.- Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 2001.- С. 211-219 (0,5 др. арк.).

10. Колошук Н. Г. Табірна література в парадигмі постмодерну // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філол. науки.- Луцьк, 2001.- № 9.- С. 271-277 (0,6 др. арк.).

11. Колошук Н. Модернізм, екзистенціалізм, постмодернізм...: До питання про літературні напрями і типи творчості у ХХ ст. // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.- 2002.- № 4.- С. 36-45. (0,7 др. арк.).

12. Колошук Н. Іван Багряний в контексті європейського модернізму // Сучасні проблеми мовознавства і літературознавства. Вип. 5: Міжнародна наукова конференція “Українська література в загальноєвропейському контексті”.- Ужгород: Б. в., 2002.- С. 108-114 (0,6 др. арк.).

13. Колошук Н. Г. Ґендерні проблеми в тюремно-табірній гулагівській мемуаристиці // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки.- Луцьк, 2002.- № 4.- С. 60-68 (0,5 др. арк.).

14. Колошук Н. Г. Шибеничний гумор у табірній прозі // Филологические исследования: Сб. науч. работ / Донецкий национальный университет.- Вып. 4.- Донецк: ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2002.- С. 208-223 (0,6 др. арк.).

15. Колошук Н. Г. Тюремно-табірна епістолярія українських дисидентів як феномен сучасної літератури (Валерій Марченко, “Листи до матері з неволі”) // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філол. науки.- Луцьк, 2002.- № 6.- С. 189-225 (0,75 др. арк.).

16. Колошук Н. Г. Насильство в художній літературі: образний аспект змісту й поетики антиутопії // Слов'янський вісник: Зб. наук. праць. Сер. “Філологічні науки”.- Рівне, 2003.- Вип. 4.- С. 234-238 (0,46 др. арк.).

17. Колошук Н. Актуалізація жанрових моделей утопії та антиутопії в табірній прозі // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Зб. наук. праць.- Рівне: Перспектива, 2003.- Вип. ХІІ.- С. 38-48 (0,6 др. арк.).

18. Колошук Н. Г. Суспільна рецепція табірної літератури на слов'янських теренах: деякі аналогії // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки.- Луцьк, 2003.- № 10.- С. 93-99 (0,5 др. арк.).

19. Колошук Н. Г. “Архипелаг ГУЛАГ” А. И. Солженицына и особенности новой эпопеи в литературе ХХ века // А. И. Солженицын и русская культура: Науч. доклады.- Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 2004.- С. 75-90 (0,75 др. арк.).

20. Колошук Н. Г. Б. Антоненко-Давидович, В. Шаламов: особливості табірної новелістики // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей. Філол. науки.- 2004.- № 3.- С. 105-114 (1 др. арк.).

21. Колошук Н. Г. Мова як засіб освоєння / протистояння “антисвітові” у табірній прозі // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки.- Луцьк, 2004.- № 6.- С. 161- 169 (0,6 др. арк.).

22. Колошук Н. Г. “Малий апокаліпсис” Т. Конвіцького як антиутопійна модель реальності в мемуарній прозі українських шістдесятників // Україна і Польща: діалог культур: Зб. наук. праць.- Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005.- С. 481-499 (0,75 др. арк.).

23. Колошук Н. Мотив зради в романах Івана Багряного // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Зб. наук. праць.- Рівне: Перспектива, 2005.- Вип. ХV.- С. 134- 144 (0,6 др. арк.).

24. Колошук Н. Г. Табірний роман чи мемуари? Проблема прочитання літератури факту // Терміносистеми сучасного літературознавства: досвід розробки і проблеми: Наук. семінар / За ред. Р. Гром'яка.- Т.: Ред.-вид. відділ ТНПУ, 2006.- С. 105-120 (0,6 др. арк.).

25. Колошук Н. Г. Література та літературознавство сучасності у стосунках із “філософією постмодернізму” // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки.- Луцьк, 2006.- № 6.- С. 161-171 (1 др. арк.).

26. Колошук Н. Г. Проблематика й поетика роману А. Синявського “Добраніч” у контексті табірної прози // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки.- Луцьк, 2006.- № 7.- С. 218-224 (0,55 др. арк.).

27. Колошук Н. Г. У. Самчук та І. Багряний у пошуках “великої літератури” (на матеріалі мемуаристики, епістолярії та критики) // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Сер. “Філологія”.- Х., 2006.- Вип. 48. № 742.- С. 97-109 (0,5 др. арк.).

28. Колошук Н. Г. Література факту на противагу масовій культурі // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В. А. Зарва. - Ніжин: ТОВ “Вид-во “Аспект-Поліграф””, 2007.- Вип. ХІІ: “Лінгвістика і літературознавство”.- С. 182-190 (0,65 др. арк.).

29. Колошук Н. Г. Перша світова війна в спогадах та художній творчості В. Вишневського (епопея “Війна” і “Мої спогади”) // Документально-художня проза про першу світову війну: Матеріали і тези доповідей та повідомлень міжнародної науково-практичної конференції. Луцьк, 23-26 жовтня 1994 р.- Луцьк: Б. в., 1994.- С. 95-99 (0,33 др. арк.).

30. Колошук Н. Автор і герой в романі В. Астаф'єва “Печальний детектив” // Проблеми славістики: Тем. зб. наук. праць. Вип. 1.- Луцьк: Б. в., 1996.- С. 27?33 (0,5 др. арк.).

31. Колошук Н. Г. Проблематика роману Патріка Зюскінда “Запахи” крізь призму поняття “постмодернізм” // Іноземна філологія.- Л., 1997.- Вип. 110.- С. 167?172 (0,3 др. арк.).

32. Колошук Н. Г. Композиційно-наративна система роману В. Дрозда “Листя землі” // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філол. науки (слов'янська філологія).- Луцьк, 1997.- № 12.- С. 123-127 (0,5 др. арк.).

33. Колошук Н. Г. Спецкурсы в изучении современной литературы (о программе спецкурса “Лагерная проза в парадигме постмодерна”) // Традиционное и новаторское в преподавании литературы в школе и вузе: Материалы международной научной конференции 20-21 ноября 2001 года: В 2 ч. Ч. 1.- Брест: БрГУ им. А. С. Пушкина, 2002.- С. 154-159 (0,33 др. арк.).

34. Колошук Н. Володимир Свідзинський і Василь Стус у дзеркалі мемуаристики та сучасної критики // Творчість Володимира Свідзинського: Зб. наук. праць.- Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003.- С. 264-283 (0,62 др. арк.).

35. Koloszuk N. O niektуrych analogiach recepcji prozy obozowej i іagrowei w literaturach wschodniosіowiaсskich // Polska w literaturze ukraiсskiej - Ukraina w literaturze polskiej / Pod red. S. Fryciego.- Piotrkуw Trybunalski: Naukowe Wydawnictwo Piotrkowskie, 2003.- S. 49-59 (0,5 др. арк.).

36. Колошук Н. Конфлікт між українцями і поляками у книзі Д. Шумука “Пережите і передумане” // У пошуках правди: Зб. матеріалів наук. конференції “Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг і наслідки”; Луцьк, 20-23 травня 2003 р.- Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003.- С. 474-482 (0,3 др. арк.).

37. Колошук Н. Типи і прийоми нарації в табірній новелістиці на східнослов'янських теренах // На обширах культури і духовності: Зб. наук. праць на пошану проф. Л. Краснової (Козловської).- Дрогобич: Коло, 2004.- С. 220-239 (0,7 др. арк.).

38. Колошук Н. Г. Про специфіку сюжето- й характеротворення в сучасному українському романі-епопеї (В. Дрозд, “Листя землі”) // Литературоведческий сборник: Сб. науч. трудов.- Донецк: ДонНУ, 2004.- Вып. 20.- С. 131-150 (0,8 др. арк.).

39. Koloszuk N. “Maіa Apokalipsa” Tadeusza Konwickiego jako antyutopiyny model rzeczywistoњci w pamкtnikarskiej prozie szeњжdziesi№tnikуw ukraiсskich // Polska - Ukraina: dialog kultur: Materiaіy z sesji naukowej / Pod red. W. Piotrowskiego.- Piotrkуw Trybunalski: B.w., 2005.- S. 133-153 (0,75 др. арк.).

Анотація

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальностей 10.01.01 - українська література та 10.01.03 - література слов'янських народів.- Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2007.

У дисертації досліджується комплекс документальних жанрів в українській, російській, білоруській та польській літературах ХХ ст., зокрема розвиток “табірного тексту” про радянські концтабори від 1930-х рр., включно з текстами-свідченнями непрофесійних авторів та в контексті формування новітньої культурної парадигми з її світоглядно-естетичною кризою. Визначається два етапи розвитку: проза, створена в'язнями сталінської доби, та дисидентська проза 1960 - 90-х рр. Ідеться про найважливіші проблемно-конфліктні колізії та вузли, про поетику табірних текстів та їх рецепцію. Порівнюється ситуація побутування табірної документалістики в українській літературі та в літературах сусідніх країн, міжкультурні зв'язки і взаємовпливи яких завжди були й залишаються інтенсивними та сприймаються як самоочевидність. Представлено можливі ракурси детального вивчення як белетризованих текстів - творів професійних авторів-письменників (романи, автобіографічні повісті, новели тощо), так і не-письменницьких свідчень у найрізноманітнішій жанровій формі, далекій від знаних літературних зразків. Доповнено й підтверджено теоретичне тлумачення літератури факту як царини жанрових модифікацій та словесного самовияву, що має не лише самоцінно-естетичне спрямування (мистецький пошук, фіксація й формування творчих задумів, стильові експерименти, рефлексія й самооцінка художника тощо), а передусім виявляє авторську настанову на пошук екзистенційної правди, ваги автентичного слова, здатного знайти у стражданні сенс світобудови, сенс людини й історії з усіма її катастрофами.

Аннотация

Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальностям 10.01.01 - украинская литература и 10.01.03 - литература славянских народов. Институт литературы имени Т. Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2007.

В диссертации исследуется комплекс документальных жанров в украинской, русской, белорусской и польской литературах ХХ в., в частности развитие “лагерного текста” о советских концлагерях, начиная с 1930-х гг., включая тексты-свидетельства непрофессиональных авторов, в контексте формирования современной культурной парадигмы с её мировоззренчески-эстетическим кризисом. Определены два этапа развития: проза, созданная узниками сталинской эпохи, и диссидентская проза 1960- 90-х гг. Речь идёт о важнейших проблемных коллизиях и узлах, о поэтике лагерных текстов и их восприятии читателями. Сравнивается ситуация бытования лагерной документалистики в украинской литературе и в литературах соседних стран, междукультурные связи и взаимовлияния которых всегда были и остаются интенсивными и воспринимаются как нечто очевидное. Представлены возможные ракурсы изучения как беллетризованных текстов - произведений профессиональных авторов-писателей (романы, автобиографические повести, рассказы и т. п.), так и не-писательских свидетельств разнообразнейшей жанровой формы, далёкой от известных литературных образцов. Дополнено и подтверждено теоретическое истолкование литературы факта как области жанровых модификаций и словесного самовыражения, не имеющего самоценно-эстетической направленности, устремлённой к поискам экзистенциальной сущности, важности аутентичного слова, способного найти в страдании смысл мироустройства, сущность человека и истории со всеми её катастрофами.

Annotation

Koloshuk, N. G. Prison-camp Prose as a Literary Phenomenon of XX-th Century (on the Basis of Ukrainian, Russian, Bialorussian and Polish Literatures).- Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in philology: speciality 10.01.01 - Ukrainian literature, 10.01.03 - Literature of Slavic peoples. Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine.- Kyiv, 2007.

In this dissertation, an investigation is made into a range of nonfiction genres in twentieth-century eastern Slavic and Polish literature, and more specifically, into the development of “prison camp texts” about Soviet concentration camps beginning in the 1930s, along with firsthand accounts which were written by amateur authors within the context of the formation of the new cultural paradigm with its crisis with respect to the aesthetic world outlook. Two stages of this development are singled out - the prose which was created by prisoners in the Stalin era, and the dissidents' prose of the period between 1960 and 1990. Attention is given to the most important conflicts and problems related to debatable issues, to the poetic style of the prison camp texts and to the reception which they received. The situation of the existence of the prison camp non-fiction genre in Ukrainian literature is compared with that of the literatures of neighbouring countries, the intercultural relations and the mutual influences of which have always been extensive, a situation which could be viewed as self-evident.

Approaching the fictional texts from various perspectives, a detailed study has also been made of the works of professional authors (novels, autobiographical accounts and short stories, etc.) as well as the testimonies of non-professional writers in the most varied genre forms far removed from any well-known literary models. The theoretical interpretation of non-fictional literature as a field of genre modifications and verbal self-manifestation is supplemented and substantiated. It not only has aesthetic direction (such as artistic exploration, the fixation and formation of artistic conceptions, stylistic experiments, authors' reflections and self-appraisals), but above all it reveals the author's purpose in his search for existential truth, the significance of authentic words, having the capacity to find in sufferings the meaning of earth's creation, the meaning of the individual, and that of history with all its disasters.

Consideration is given to a significant number of different texts in the nonfiction genre which up to now have not been adequately investigated (from fictional and non-fictional epics to essays and firsthand accounts) in the context of the worldwide literary movement of the second half of the twentieth century - the postmodernist period. The interrelated streams within postmodernism are confirmed as representing a certain direction in nonfictional literature, which functioned and developed on different cultural levels, initially as underground publications in opposition to belles-lettres and kitsch publications that existed for commercial purposes. It is established that there are conflictive and problem-related relationships between the `gulag' prose written by Ukrainian, Russian and Byelorussian authors and (gulag) prisoners and the firsthand testimonial accounts of Nazi and forced-labour camp prisoners that exist in Polish literature. An attempt has been made to determine the over-all similarity in the reception that was accorded to literature of this type in Ukraine, Russia, Belarus and Poland, and the relationship of this process to modern social life. The texts of different genres of prison and concentration-camp `gulag prose' are presented with different aspects of analysis to demonstrate the various ways in which they can be studied as legitimate parts of the literary process.

Размещено на Allbest.ru