Міфопоетична інтерпретація літературного і фольклорного твору: тенденції в історії російської літератури ХІХ століття

Отже, вивчати поетику раннього Гоголя - це значить вивчати міфологічну семантику художніх форм, ті новаторські творчі принципи, що пов'язувались з можливостями художнього слова.

Завершуючи спостереження над специфікою функціонування міфопоетичних структур у системі фольклорно-літературних зв'язків, треба зазначити, що розробка проблеми взаємин культурних функцій і форм склала головну ідею дослідження. Звичайно, аналіз окремого літературного матеріалу (наприклад, гоголівського, що винятково накладається на сукупність універсальних міфопоетичних схем) не вичерпує теми, але дозволяє розцінювати її в методологічному аспекті як підґрунтя для теоретичних узагальнень в руслі міфопоетичної інтерпретації фольклорних і літературних творів.

Висновки

У висновках підкреслюється творча полісемія міфопоетичних явищ: однією стороною вони пов'язані зі смисловими архетипами міфу і його “словником”, а іншою - із системою законів поетичного мовлення. Це добре видно на матеріалі фольклорних текстів.

Методологія вивчення міфопоетики й міфопоетичного компоненту художнього твору базується принаймні на трьох засадах:

1) філософсько-теоретичної інтерпретації міфу, що веде до осмислення механізмів його пізнавальної структури;

2) рецептивно-реконструктивного підходу, що визначає шляхи й межі втілення міфологічних понять у фольклорних і ранньолітературних текстах з метою аналізу ізофункціональної специфіки міфу;

3) вивчення феномена міфу і міфології зсередини фольклорно-літературного середовища, що переосмислює та переорганізовує міфологічні структури за законами поетики.

Міфопоетика чіткіше виявляється у структурно-семіотичних і функціонально-типологічних зв'язках міфофольклорно-літературної системи. Грані типологічних збігів міфу і фольклору, фольклору і літератури вичерпно демонструють культурну функцію міфопоетичних форм.

Оскільки реконструкція в широкому сенсі є наближенням до суті міфопоетичного прийому, заснованого на формально-змістовому поєднанні міфологічного та поетичного начал, формулювання проблеми пов'язується з мірою внутрішньої “податливості” фольклорного й літературного тексту щодо реконструкційних зусиль. Найважливішим чинником смислової реконструкції виступає уявлення про міфопоетику як функціональну одиницю художнього тексту, ідейну структуру, що утворюється на основі зрощення міфологічних і ранньолітературних повістувальних форм.

Міфопоетичний текст, таким чином, виступає класичним утіленням “пам'яті жанру”, щоправда, жанру особливого, міфологізованого, типу, трансформованого індивідуально-авторською творчою свідомістю. В історії літератури ми подибуємо величезну кількість художніх текстів, заснованих на перевтіленні міфологічних світоглядових структур у міфопоетичні: більшою чи меншою мірою міфотворчість зумовлює художні прийоми М. Гоголя, А. Погорєльського, Т. Шевченка, Ю. Словацького, Лесі Українки, Б.-І. Антонича, А. Бєлого, Дж. Джойса, Ф. Кафки, Т. Манна, Х.-Л. Борхеса, Г. Гарсіа Маркеса, І. Кальвіно, Дж. Фаулза й багатьох представників сучасної прози. Їхні творчі форми, що народжуються завдяки міфологізованому типові свідомості, можна назвати формами міфопоетичними, що поряд із фольклорними можуть використовуватися як матеріал для реконструкції міфологічних поняттєвих схем.

Одним із принципових застережень щодо такого типу реконструкції якраз і є наявність фольклорної художньої системи, що підсилено трансформувала свого часу “мову міфу”, укладаючи її у певні повістувальні структури. У результаті міф майже повністю втілився у фольклорній творчій ситуації, розчинився в ній, а тому всі його світоглядові стереотипи чи оповідні архетипи прочитуються лише завдяки творчому консерватизмові фольклору, відносній автономності його поетичного середовища. Отже, усі реконструкційні зусилля міфопоетичного плану безпосередньо стосуються структурованості фольклорної системи, специфіки фольклорного світобачення, проблем фольклорного прототипу в літературному тексті. Як результат, міфопоетична реконструкція можлива на основі не будь-якого літературного твору, а лишень такого, що корелює зі світоглядовою системою фольклору, фольклорним сюжетом, мотивом, сукупністю фольклорних поетично-стильових прийомів.

Творча місія фольклору передбачає посередництво в системі міфо-літературних взаємин: уснопоетична міфологізована структура є структурою “класичної міфопоетики”, трансформаційні функції якої одночасно пов'язані як з механізмами міфологічного текстоутворення, так і з літературною ситуацією, де система міфологічного світобачення стає основою міфопоетичної форми.

Наявність підсиленого уснопоетичного начала в літературному тексті закономірно приводить дослідника до проблеми фольклорних і міфологічних джерел, спроби системного опису яких торкаються кількох принципових питань.

Найголовніше питання пов'язане з поверховістю і недостатністю емпіричних (констанційних) спостережень над сюжетно-образними фольклорними паралелями у творах “міфологізованого” типу (скажімо, М. Гоголя, О. Сомова, В. Одоєвського, Т. Шевченка, Лесі Українки, Ю. Словацького, М. Булгакова, Дж. Джойса, Г. Гарсіа Маркеса та ін.). Відсутність більш-менш переконливих сюжетних збігів підказує необхідність наукової переорієнтації від емпірики до евристики як до вибудови системи методичних прийомів і правил теоретичного дослідження. На нашу думку, авторські фольклоризовані сюжети треба співвідносити не з окремими фольклорними текстами, а із загальною фольклорною картиною світу, специфікою фольклорного світобачення та світовідчуття.

Аналізуючи особливості романтизованого художнього світу Гоголя та його сучасників, вельми часто спостерігаємо ідеальний збіг елементів міфологізованої фольклорної картини світу з елементами індивідуально-авторської міфотворчості, викликаної потребою внутрішньої духовної міфологізації світу, власного міфологізованого життєустрою. Міфологізація буття, міф про дійсність стають у такому випадку мікросюжетом усіх художніх творів, а поетика міфу формує їх наскрізну ідею. Таким чином, на рівні морфології тексту й фольклорна сфера, й індивідуально-авторська творча свідомість презентує єдиний поетичний (а точніше - міфопоетичний) прийом.

Питання полягає в необхідності всебічного обґрунтування методики вивчення суттєвих рис такого прийому: як через конкретні літературні сюжетні схеми (на їх мікро- і макрорівнях) прочитати універсальні оповідні структури міфологічного плану. Можна припустити, що це питання розв'язується шляхом спроб семантичної реконструкції міфопоетичних структур: мова йде по суті про коректність чи некоректність залучення літературного художнього тексту як матеріалу для прочитання принципових змістових вузлів міфологічної картини світу. Якщо художній текст і може слугувати джерелом такої реконструкції, то, принаймні, лише з урахуванням культурної трансформаційної місії фольклору.

Варто також зазначити, що проблема міфологічних джерел авторської творчості безпосередньо стосується психологічних підоснов художнього письма, процес якого містить моменти несвідомого відтворення міфологічних мисленнєвих архетипів і міфопоетичних оповідних ходів. Якщо провести деякі паралелі, наприклад, між художнім світом Гоголя і міфопоетичними схемами фольклорного жанру, не можна не помітити, що така творчість заснована на одному й тому ж моделювальному принципі (коли художній образ моделюється на основі закладених у художній психологічній пам'яті поняттєвих блоків, схем, оповідних функцій, сюжетних начерків тощо). Щоправда, архетипові моделювальні параметри приховані тут дуже глибоко й прочитуються лише завдяки залученню елементів психоаналітичної наукової методики. Психоаналітика, таким чином, стає важливим методологічним компонентом відтворення міфопоетичної семантики художнього тексту.

Усі перераховані питання в їх сукупності або ж різній смисловій конфігурації і складають, власне кажучи, суть проблеми змістових (структурно-семантичних) функцій міфопоетичних форм у літературному творі. Міфологічна маркованість поетичного тексту висуває завдання ідеологічного розшифрування затекстової картини світу, її структурних чинників. Проблема реконструкції засновується на кореляційній сув'язі двох типів художніх текстів: фольклорного і літературного. Вони і стають конкретним матеріалом відтворення міфопоетичних типових схем. У ракурсі типології тексту і прототипових явищ фольклорна й літературна художні сфери принципово розмежовуються.

У системі міфофольклорних зв'язків ситуація реконструкції в цілому визначається рівнями жанрово-текстової залежності, коли одиницею реконструкційного аналізу виступає вся цілісна текстова образно-поняттєва структура. Передбачається, що в ідеалі фольклорний текст містить повну парадигму міфологічних понять і змістів, що складають своєрідний словник, значення слів якого заміщені образними метафоричними зображеннями-номінаціями. Ця метафорична семантика поєднує безліч різних за структурою образів (наприклад, у жанрах загадки чи казки), а міфопоетична модель світу описується набором визначених космологічних лексем чи функцій. Їхня єдність і повторюваність дозволяють з великою часткою ймовірності встановити коло предметних асоціацій, властивих міфофольклорній моделі світу.

У фольклорно-літературному середовищі можливості такого типу реконструкції значно обмежені. Якщо реконструкція все ж можлива, то на основі не цілісних жанрових структур, а метафоричних і стилістичних моделей, украплених у структуру авторського тексту, ремінісценцій, що відсилають до міфології на рівні спонтанних алюзій, тонких смислових і символічних нюансів. У такому варіанті проблему міфопоетичного прототипу можна звести до питання про можливості прочитання і реконструкції міфофольклорних стереотипів на матеріалі літературного сюжету: знову ж таки йдеться про те, логічна чи ні спроба адекватного поновлення міфологічних поняттєвих структур на підставі індивідуально-авторських поетичних “свідчень”, що викликають, завдяки своїй складній імплікації, почуття певної внутрішньої семантичної ускладненості й багатоплановості. Такий художній твір щоразу полишає враження фотографічної плівки, кадри якої наклалися один на одного і зберегли контури трохи подібних, проте різних зображень.

Аналізуючи пейзажні картини гоголівських “Вечорів” з їх елементами дзеркальності й подвоєності, метафоричність (а іноді й гіперметафоричність) оповіді, ускладненість сюжетних ходів, поняттєву і просторово-часову опозиційність як основу композиції, постійно доводиться спостерігати, що поетична організація такого типу тексту підштовхує до асоціативного прочитання фрагментів інших генетично споріднених текстових структур. Таке генетичне споріднення і становить смислову основу, наприклад, гоголівської поетики. Прийом украплення міфологічних елементів у художню структуру твору можна визначити як міфопоетичний прийом, а художню форму, що корелює з міфологічними схемами, відповідно як міфопоетичну форму.

Отже, риси індивідуально-авторської поетики можуть слугувати відправним чинником у визначенні як пріоритетних рис культурної міфотворчості, так і особливого типу художнього тексту, організованого за структурними законами міфологічних понять. Скажімо, в ідейно-тематичній єдності “Вечорів на хуторі біля Диканьки” досить легко вирізняються рівні численних культурних міфів XVIII - ХІХ століть: “козацького”, “малоруського”, “імперського”, “єкатерининського”, “петербурзького”, дихотомія “столичного”/“провінційного”, “язичницького”/“християнського” тощо. Ідея художніх творів формується тут на основі фундаментальних культурних концептів, що розшифровуються на рівнях структуральної поетики.

Функцію міфопоетичних форм, наявних у літературному тексті, можна визначати наступним чином: архетипове творче начало, що підсилюється авторським міфотворчим елементом, породжує процес інтенсивної поетичної кореляції, коли одне явище не тільки асоціативно “прочитується” завдяки іншому, а й структурно організовується за законами іншого, спорідненого явища. Художні літературні тексти як на рівні їх поетичних мікроелементів, так і оповідної структурованості (впритул до циклізації сюжетів), вельми часто піддаються інтерпретації в термінах міфу, ритуалу, фольклорної поетики. Принаймні, міфопоетичний план оповіді рельєфно проступає крізь структурні особливості гоголівського наскрізного сюжету “Вечорів”, ідейної структури повісті “Вій”, простежується в російській романтичній традиції, підсилюється у художній творчості кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Основні публікації:

Киченко А.С. Мифопоэтические формы в фольклоре и истории русской литературы ХІХ века (монография). Черкассы, Изд-во Черкасского университета, 2003. (16 др. арк.).

Киченко О.С. Фольклор як художня система (проблеми теорії). Дрогобич: НВЦ “Каменяр”, 2002. - 216 с. (17,5 др. арк.).

Киченко А.С. Молодой Гоголь (истоки и пути эволюции ранней прозы). Черкассы, Изд-во Черкасского университета, 2004. (14,5 др. арк.).

Киченко А.С. Молодой Гоголь (статья первая) // Міф. Фольклор. Література. Науковий збірник. Число перше. Черкаси, 1994. - С. 79-88. (1 др. арк.).

Киченко А.С. Молодой Гоголь (статья вторая) // Міф. Фольклор. Література. Науковий збірник. Число друге. Черкаси, 1996. - С. 41-60.(1 др. арк.).

Киченко А.С. Нежинская Гимназия высших наук и культурные традиции начала ХІХ века // Література та культура Полісся. Вип. 6: Ніжинська вища школа і проблеми розвитку освіти, науки, літератури. Ніжин, 1995. - С.33-35. (0,4 др. арк.).

Киченко А.С. К проблеме периодизации творчества Н.В. Гоголя // Література та культура Полісся. Вип. 9: Творча спадщина письменників Полісся та особливості мови їх творів. Ніжин, 1997. - С. 9-12. (0,4 др. арк.).

Киченко А.С. Вий в повести Н.В. Гоголя и Лихо из русских народных сказок А.Н. Афанасьева // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. Вип. 3. Черкаси, 1997. - С. 150-155. (0,5 др. арк.).

9. Киченко О.С., Пахаренко В.І. Міфічні та номінативні домінанти у зміні культурних епох // Слово і час. - 1999. - №11. - С. 21-22. (0,4 др. арк.).

10. Киченко А.С. О поэтике гоголевских пейзажей // Література та культура Полісся. Вип. 14: Полісся в історичному та культурологічному контексті: до 195-річчя заснування Ніжинської вищої школи. Ніжин, 2000. - С. 64-67. (0,4 др. арк.).

11. Киченко А.С. Слово, образ, метафора: поэтическая структура фольклорной басни // Вісник Харківського національного університету. № 491. Серія “Філологія”: Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф. Наконечного. Харків, 2000. - С. 641-644. (0,4 др. арк.).

12. Киченко А.С. О системе фольклорных жанров // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. Вип. 25. Черкаси, 2001. - С. 119-126. (0,5 др. арк.).

13. Киченко А.С. Гоголевские мифы о Пушкине: попытка прочтения и интерпретации // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. Вип. 29. Черкаси, 2002. - С. 105-109. (0,5 др. арк.).

14. Киченко О.С. Структурно-семіотичний метод у фольклористиці і проблеми реконструкції міфопоетичних форм // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. Вип. 31. Черкаси, 2002. - С. 173-180. (0,5 др. арк.).

15. Киченко А.С. О теоретических аспектах проблемы фольклорного прототипа в ранних повестях Гоголя // Збірник наукових праць Полтавського держ. пед. університету ім. В.Г. Короленка. Вип. 4 (25). Серія “Філологічні науки”. Полтава, 2002. - С. 38-41. (0,3 др. арк.).

16. Киченко А.С. Мифопоэтическая интерпретация художественного текста: функционально-типологический и методологический аспект // Питання літературознавства. Науковий збірник. Вип. 9 (66). - Чернівці, 2002. - С. 166-169. (0,4 др. арк.).

17. Киченко А.С. Повесть Н.В. Гоголя “Вий”: мифопоэтический аспект художественной формы // Проблеми славістики. Науковий часопис. - Луцьк, 2002. - Число 4. - С. 29-35. (0,5 др. арк.).

18. Киченко А.С. О мифопоэтическом компоненте в художественной структуре “Вечеров” Н.В. Гоголя (к проблеме функции и формы как составных повествовательного цикла) // Наукові записки Харківського державного пед. університету ім. Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. Вип. 1 (33). Харків, 2003. - С. 24-30. (0,5 др. арк.).

19. Киченко О.С. Міфопоетична складова постмодерністського роману (типове і архетипове як смислові чинники художнього твору) // Наукові записки Харківського державного пед. університету ім. Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. Вип. 2 (34). Харків, 2003. - С. 138-143. (0,5 др. арк.).

20. Киченко О.С. Зміст і форма міфопоетичного концепту в літературному творі (теоретичні підходи до проблеми реконструкції) // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. Вип. 47. Черкаси, 2003. - С. 19-24. (0,5 др. арк.).

21. Киченко О.С. Функції образного слова у міфологізованому смисловому контексті (класичні теорії образу і проблеми функціональної поетики) // Збірник наукових праць Полтавського держ. пед. університету ім. В.Г. Короленка. Вип. 3 (30). Серія “Філологічні науки”. Полтава, 2003. - С. 3-6. (0,4 др. арк.).

22. Киченко О.С. Ситуація постмодернізму/постпостмодернізму і смислові домінанти жанру роману // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. Вип. 49. Черкаси, 2003. - С. 24-29. (0,4 др. арк.).

23. Киченко О.С. Проблеми реконструкції міфопоетичних форм і теоретичні перспективи сучасної фольклористики // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Вип. 11. Дрогобич, 2003. - С.166-175. (0,5 др. арк.).

24. Киченко А.С. Мифопоэтические формы в фольклоре и литературе: проблемы семантической интерпретации // Науковий вісник Ізмаїльського держ. гуманітарного університету. Вип. 14. Ізмаїл, 2003. - С. 116-120. (0,5 др.арк.).

Додаткові публікації:

1. Киченко А.С. Введение в теорию фольклора: Учебное пособие по спецкурсу. Черкассы: Изд-во Черкасского государственного университета, 1998. - 176 с. (8 др. арк.).

2. Киченко А.С. Семантика и структура малых жанров фольклора. Народная загадка // Наследие А.А. Потебни и развитие современной филологической и исторической науки. Материалы научной конференции, посвященной 70-летию со дня рождения проф. О.П. Преснякова. Черкассы, 1996. - С. 7-10. (0,3 др. арк.).

3. Киченко А.С. Серебряный век как опыт культурного мифотворчества // Творчість М. Гумільова в контексті культури срібного віку. Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 110-літтю від дня народження М. Гумільова. Дрогобич, 1996. - С. 3-5. (0,2 др. арк.).

4. Киченко О.С. Структура народної загадки і проблеми загальної теорії тексту // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття. Тези Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 26-27 листопада 1996 р.). Львів, 1996. - С.124-125. (0,3 др. арк.).

5. Киченко А.С. “Это что за невидаль: “Вечера на хуторе близ Диканьки”?..” // Литература. Еженедельное приложение к газете “Первое сентября”. - №31 (август 1996 г.). - С. 8-9. (0,5 др. арк.).

6. Киченко А.С. Эволюция Гоголя // Литература. Еженедельное приложение к газете “Первое сентября”. - № 45 (декабрь 1996 г.). - С. 10-11. (0,5 др. арк.).

7. Киченко А.С. Поэзия серебряного века как единый процесс // Творчість Зінаїди Гіппіус в контексті культури срібного віку. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 130-річчю від дня народження поетеси. Дрогобич, 1999. - С.19-21. (0,3 др. арк.).

8. Киченко А.С. Специфика поэтической образности раннего Н.В. Гоголя // П'яті гоголівські читання. Збірник наукових статей. Полтава: ПДПІ, 1999. - С.84-86. (0,4 др. арк.).

9. Киченко А.С. Культура как структура // Класична спадщина і сучасне художнє мислення. Збірник наукових праць до 60-річчя М.І. Борецького. Дрогобич-Черкаси, 2001. - С. 32-43. (0,5 др. арк.).

10. Киченко О.С. Художня система “міф - фольклор” і проблеми структурного методу // Знак. Символ. Образ. Випуск п'ятий. Матеріали міжвузівського науково-практичного семінару з проблем сучасної семіотики. Черкаси, 2000. - С. 17-24. (0,5 др. арк.).

11. Киченко О.С. Про своєрідність структурального аналізу ліро-епіки Шевченка // Тарас Шевченко і європейська культура. Збірник праць Міжнародної наукової шевченківської конференції. Київ-Черкаси, 2000. - С. 153-160. (0,5 др. арк.).

12. Киченко А.С. Рационально-логическое в системе мифо-фольклорных связей // Рациональное и эмоциональное в литературе и фольклоре. Сборник научных статей по итогам всероссийской научной конференции. Волгоград, 2001. - С. 8-10. (0,2 др. арк.).

13. Киченко А.С. О художественной структуре мифологического романа // Срібний вік як явище культури. Матеріали міжнародної наукової конференції до 100-річчя культури Срібного віку. Дрогобич, 2001. - С. 20-22. (0,3 др. арк.).

14. Киченко О.С. Метод і матеріал: семіотичні властивості фольклору і проблеми дослідження міфопоетичних форм // Східнослов'янська філологія. Збірник наукових праць. Випуск 1. Донецьк, 2002. - С. 16-27. (0,5 др. арк.).

15. Киченко А.С. Мифопоэтическая картина космоса в народной загадке (Реконструкция функциональных метафор) // Вестник Волгоградского гос. ун-та. Серия 8: Литературоведение. Журналистика. Вып. 2. - Волгоград: ВолГУ, 2002. - С.5-9. (0,5 др. арк.).

16. Киченко О.С. Ю.М. Лотман і розвиток структуральної семіотики ХХ століття. Стаття перша: проблеми наукової типології // Літературознавство. Фольклористика. Культурологія: Наук. зап. каф. укр. л-ри та компаративістики / Черкаський держ. університет ім. Б. Хмельницького. - Черкаси: Брама, 2003. - С. 10-17. (0,5 др. арк.).

17. Киченко О.С. Міфологічний простір постмодерністського роману: “Маґ” Дж. Фаулза у контексті традиції // Всесвіт. - 2003. - № 5-6. - С. 146-148. (0,3 др. арк.).

Анотація

Киченко О.С. Міфопоетична інтерпретація літературного і фольклорного твору: тенденції в історії російської літератури ХІХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література та 10.01.07 - фольклористика. - Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, Київ, 2004.

У дисертації досліджуються функції міфопоетичних форм у фольклорній та літературній творчості. Система фольклорно-літературних зв'язків розглядається як така, що реорганізує стереотипи міфологічного мислення у міфопоетичні форми. Звертаючись до фольклорного та літературного матеріалу, автор підводить до думки про обумовленість багатьох художніх словесних структур наявністю та специфікою універсального міфологічного начала культури.

Наочним прикладом міфопоетичного типу письма вбачаються російська романтична традиція, зокрема творчість раннього Гоголя. Прочитання міфопоетичного плану його “Вечорів” пов'язується з реконструкцією низки універсальних світоглядових позицій, укорінених в міфофольклорній системі світобачення й світовідчуття. Реконструкція визначається як спроба наближення художнього сюжету до міфологізованої позатекстової картини світу.

Ключові слова: інтерпретація, міф, міфопоетика, міфотворчість, реконструкція, структура, фольклор.

Summary

Kychenco O.S. Mythopoetic interpretation of literal and folk texts: tendencies in the history of Russian literature of the XIX century. - A manuscript.

The thesis is submitted for Ph.D. degree in the specialization 10.01.02 - russian literature and 10.01.07 - folkloristic. - Scevchenko Institute of literature NAS, Ukraine, Kiyv, 2004.

This dissertation seeks to examine function of mythopoetic forms in folk art and fiction. The system of links between folk art and fiction is considered to transform stereotypes of mythological thinking into mythopoetic forms.

Folk and literal data show that many fictional verbal structures are determined by the pecu liarities of the universal mythological sources of culture. Russian romantic tradition and early Gogol's works in particular are visual examples of mythopoetic type of writing.

To comprehend the mythopoetic plan of Gogol's “Evenings” one should reconstruct a number of universal philosophical viewpoints, which are deeply rooted in mythological and folk systems of world perception. The reconstruction is determined as an attempt to approximate literal plot to the mythological outer-text picture of the world.

Key words: interpretation, myth, mythopoetic, mythology, reconstruction, structure, folklore.

Аннотация

Киченко А.С. Мифопоэтическая интерпретация литературного и фольклорного произведения: тенденции в истории русской литературы ХІХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература и 10.01.07 - фольклористика. - Институт литературы имени Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2004.

В диссертации исследуются функции мифопоэтических форм в фольклоре и истории литературы. Творческая система фольклорно-литературных связей рассматривается с точки зрения трансформации стереотипов мифологического мышления в мифопоэтические формы. Используя фольклорный и литературный материал, автор показывает обусловленность многих художественных словесных структур наличием и спецификой универсального мифологического начала культуры.

В качестве показательного мифопоэтического плана письма анализируется русская романтическая традиция ХІХ века, в частности творчество раннего Гоголя. Анализ “Вечеров на хуторе близ Диканьки” с их сквозной мифо-фольклорной тональностью приоткрывает пути реконструкции фрагментов архаичного мировидения и мироощущения. Реконструктивный взгляд на “Вечера” Гоголя как на своеобразный мифопоэтический комплекс позволяет увидеть, насколько органично вплетено мифологизированное фольклорное слово в поэтическую ткань цикла, как оно оформляет аспект мифопоэтического в качестве смысло- и формообразующей составной.

Трансформируя фольклорную традицию, художественное мышление Гоголя стремится к воссозданию мифологизированной картины действительности на основе приема поэтического контраста. Он отчетливо заметен, во-первых, на двух художественных уровнях “Вечеров” (уровне сквозного диканьско-петербургского сюжета и уровне образно-смысловой структуры письма) и, во-вторых, - в дальнейшей перспективе гоголевского творчества: в повестях “Миргорода”, “Арабесок”, “Ревизоре”, “Мертвых душах”. Благодаря глубокому усвоению еще живой фольклорной традиции, художественное мышление Гоголя ориентируется на воссоздание повествовательных структур мифопоэтического плана.

Главный теоретический вывод исследования связывается с попыткой взгляда на систему мифопоэтического как на структурно-смысловое звено культурного механизма. В связи с этим предполагается переосмысление внутренней логики процессов состыковки мифа, фольклора и литературы. Концепт культурного возврата к мифу и мифотворчеству оказывается смыслоопределяющим практически на всех этапах творческой истории, именно он формирует многие черты в системе круговорота “фундаментальных” оппозиций. Речь идет о возможности оценки мифопоэтического в качестве формальной (структурной) подосновы художественного текста, циклично возрождающейся в процессе культурной эволюции. Мифотворчество и мифопоэтика могут расцениваться как константы собственно поэтического плана в рамках той или иной эпохи, вне зависимости от ее социо-исторической ориентации. Мифопоэтический элемент культуры реконструируется в работе на уровнях формально-логической структуры мифа, образно-символической модели, типологии фольклорно-литературного жанра, функционирования художественных типов творчества. Такой ракурс нацелен на выявление “осевой” культурной роли мифопоэтических форм в системе литературно-фольклорных взаимосвязей.

В работе раскрывается фундаментальная трансформационная функция фольклора, подчеркивается, что мифологические архетипы впитываются литературой только благодаря посредничеству фольклора и только через его структурно-семантическую систему. Мифопоэтическая интерпретация художественного текста связывается с проблемой объективизации коррелятивных связей мифа и литературы, границ их адаптации и интеграции. Взаимный диалог творческих систем определяет структуру и содержание культурной эволюции, организует многоуровневые интертекстуальные связи, являющиеся в последние годы предметом пристального изучения литературоведения, философии, культурологии.

Ключевые слова: интерпретация, миф, мифопоэтика, мифотворчество, реконструкция, структура, фольклор.

Размещено на Allbest.ru