Художній діалог автора і персонажа в новітній українській прозі (90-ті роки ХХ ст.)

У третьому підрозділі - “Ігровий характер авторського “Я” в романі “Польові дослідження з українського сексу” О.Забужко - досліджується специфіка вираження однозначної суб'єктивної позиції в ігровому постмодерному тексті.

Яскраво вираженою суб'єктивною оповіддю в сучасній українській прозі вирізняється роман “Польові дослідження з українського сексу” О.Забужко. На перший план у творі виходять особистісні, інтимні, сповідальні інтонації, що передбачають висловлення потаємного, суто індивідуального.

“Сповідальність” у романі О.Забужко абсолютизує одну, єдину “точку зору”, монологізує нарацію, ставить у центрі суб'єктивний досвід (цілковита відвертість, що характеризує сповідь як таку, - це відвертість “Я”, - чиста, ідеальна відвертість суб'єктивного чуття - особистісного, лише “мого”, в яке не може проникнути “інший”). Знаковою для “Польових досліджень з українського сексу” стає сповідь “навиворіт”, що характеризується оголеними, зовні цинічними вивертами, випадами, епатуючою відвертістю, злою іронією, викликом. Такою “перевернутою” сповіддю переслідується мета “зачепити за живе”; її атрибутом стають брутальні, нецензурні, “блатні” висловлювання, які наголошують, виставляють напоказ те, що, можливо, в контексті літературно унормованої лексики не привернуло б особливої уваги, не вразило б так болюче. Використання в літературному творі словесних лакун, нецензурної грубої лексики, лайки яскраво демонструє самовідмежування “Я” від “іншого”, його самоізоляцію, свідчить про появу на сторінках твору гіпертрофованого суб'єктивного начала.

Отже, та відвертість, що, здавалося, розкриває справжнє авторське “Я”, насправді є тією маскою, за якою автор приховується і за допомогою якої вдається до найбільших крайнощів, виклику “нормі”. Той вихід суб'єктивного начала, що з першого погляду сприймається у тексті “Польових досліджень з українського сексу” за відображення авторської індивідуальності, є маскою постмодерно-постколоніальної гри із табуйованими явищами суспільної свідомості.

У “Висновках” узагальнено основні положення дисертації.

Проблема художнього діалогу автора і персонажа, досліджена в цій роботі, дає можливість випрозорити особливості сучасної української прози, котра функціонує в різнорідному, поліморфному, “різноголосому”, однак єдиному постмодерному силовому полі.

По-іншому функція автора та персонажа здійснюється в постмодерних романах Ю.Андруховича, Ю.Іздрика, В.Кожелянка: авторська особистість, як і особистість персонажа, за постмодерною грою децентрується.

Специфіка художнього діалогу автора і персонажа в українській постмодерній прозі розкривається у ставленні “автора-гравця” до персонажа, який перетворюється на фігуру у грі з атрибутами постколоніального буття, стереотипами, штампами суспільної свідомості, колоніальними ідеологемами, міфологемами, відомими явищами української і світової культури, літератури, мистецтва. Деперсоналізація (руйнування особистості автора і персонажа) в романах Ю.Андруховича, Ю.Іздрика, В.Кожелянка стає цілком осмисленим, контрольованим засобом творення тексту, що перетворює постмодернізм в українській літературі на явище, яке вичерпує себе.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ

1. Поліщук О. Людина у дегуманізованому суспільстві (за повістю Галини Пагутяк “Записки Білого Пташка”) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 3. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2002. - С. 114 - 118 (0,4 друк. арк.).

2. Поліщук О. Мотив втраченого кохання і трансформація теорії “децентрованого суб'єкта” в українській постмодерній прозі // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. Випуск 3. - К.: “Київський університет”, 2002. - С. 80 - 85 (0,4 друк. арк.).

3. Поліщук О. Позиція персонажа в українській постмодерній прозі // Слово і час. - 2003. - №2. - С. 70 - 74 (0,4 друк. арк.).

Додаткові публікації:

1. Поліщук О. У пошуках незайманого світу // Слово і час. - 2002. - №7. - С. 64 - 65 (0,25 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru