Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80–90-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК 821. 161. 2 94. 09

Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80 - 90-х років ХХ століття

10. 01. 01 українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Акіншина Ірина Миколаївна

Дніпропетровськ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України (м. Луганськ).

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Галич Олександр Андрійович, завідувач кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гуменний Микола Хомич, завідувач кафедри української та світової літератури Південноукраїнського державного педагогічного університету імені Костянтина Ушинського (м. Одеса);

кандидат філологічних наук, доцент Яшина Любов Іванівна, доцент кафедри мистецтвознавчої експертизи та гуманітарної підготовки Академії митної служби України (м. Дніпропетровськ).

Провідна установа: Харківський національний університет імені Василя Каразіна, кафедра історії української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться 08 квітня 2005 року о 15. 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради у Дніпропетровському національному університеті (49025, м. Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1, Палац культури студентів ДНУ, кімн. № 12).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розіслано 4 березня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І. В. Кропивко

проза біографічний жанровий стильовий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Людство увійшло в третє тисячоліття. Зміни кардинального характеру кінця ХХ століття торкнулися не тільки суспільно-політичної, економічної сфер діяльності людини, але й суттєво зачепили сферу духовну, невід'ємною частиною якої є література.

Зміна епох особливо позначається на літературі, котра, маючи зв'язок із суспільним життям, виявляє паростки нового в естетичних уявленнях про світ. У зв'язку з цим вона набуває аналітичної, пізнавальної функції. Саме на зламі епох і суспільних формацій людство обертається назад, вдивляється в минуле, замислюється, що взяти в майбутнє. Читача починають хвилювати події вітчизняної та світової історії, життя й діяльність видатних особистостей. Усе більше фактів свідчить про активне використання в літературі ХХІ століття реальних документів. І природно, коли героями епічної прози, де мова йтиме про важливі події нашого суспільно-історичного розвитку, все частіше виступатимуть конкретно-історичні особистості. Про це свідчать і дослідження учених. Професор університету Париж - VІІІ (Франція) та університету Джонса Хопкінса (США) Ж. Неф наголошує на найбільшій читабельності жанру біографії у Франції. У ході літературної дискусії про художню творчість останнього десятиріччя, її тенденції та перспективи у виступі російської письменниці Н. Іванової зазначалось, що сучасна література спрямована й частково “замовлена” постійно зростаючим інтересом читача до документалістики, невід'ємною частиною якої є художня біографія. Подібні твердження зустрічаємо в статтях П. Вайля, О. Галича, І. Данильченко, О. Дацюка, Р. Карасті. На сторінках періодичної преси неодноразово звертається увага на всезростаючу роль літератури non fiction.

Виступи літературознавців і письменників засвідчують необхідність глибокого теоретичного й історико-літературного осягнення проблем художньої біографії.

Успіхи письменників-біографів (особливо наприкінці ХХ століття) дали поштовх для поглиблення теоретичного осмислення художніх життєписів як окремого різновиду красного письма, що має свої специфічні образно-стильові засоби зображення. Проте сучасні літературознавці й критики все ще не встигають проаналізувати біографічні твори, котрі з'являються в періодичних виданнях, хоча геополітичні зміни кінця ХХ століття дещо активізували цей процес. В Україні зростає зацікавленість національним минулим, у літературу повернено імена незаслужено забутих громадських і культурних діячів, зокрема, жертв сталінсько-беріївських репресій, представників кількох хвиль української еміграції, переосмислена роль багатьох широко відомих особистостей.

Незважаючи на значну кількість публікацій художніх життєписів, теоретичних і літературно-критичних праць з проблем розвитку сучасної біографічної літератури досі ще мало. Очевидно, причини цього - недооцінка біографії науковцями, малозрозумілі підйоми й спади розвою життєписного красного письма, а також те, що для серйозних узагальнень, науково обґрунтованих оцінок завжди потрібен час.

Отже, актуальність теми полягає в потребі уточнення місця сучасних художніх життєписів у загальному розвитку літературної документалістики, родо-жанрової класифікації окремих різновидів її творів. Недостатньо дослідженими в українському літературознавстві є питання урізноманітнення форм, стильових новацій художніх життєписів, причини цих процесів.

Фундаментальне осмислення вказаних проблем можливе лише за умови розгляду української біографічної прози у світовому літературному контексті, порівняння її здобутків з відповідними досягненнями письменників-біографів у інших країнах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає науковим планам кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, що повязані з розробкою теми “Актуальні проблеми літературознавства”, а також із вивченням теоретичних і літературно-критичних матеріалів, котрі свідчать про своєрідність розвитку новітньої української літературознавчої думки. Державною темою університету є тема “Національна культура у філологічних дискурсах різних типів” № 0101U001371.

Метою дисертації є встановлення специфіки жанрово-стильових особливостей художньо-біографічної прози кінця ХХ століття, провідних естетичних чинників її розвитку, визначення головних тенденцій еволюції біографічної творчості.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

- систематизувати історію теоретичного вивчення художньої біографії як специфічного родо-жанрового утворення в літературі;

- проаналізувати твори письменників-біографів кінця ХХ століття з метою визначення жанрової природи сучасних життєписів;

- простежити особливості стильової реалізації біографічного матеріалу;

- проаналізувати співвідношення історичної правди та художнього домислу в досліджуваних життєписах;

визначити естетичну роль історичних документів у художньому відтворенні подій і характерів у художньо-біографічних творах;

окреслити принципи та засоби творення художніх образів у жанрах художньо-біографічної прози кінця ХХ століття;

з'ясувати художньо-естетичну, пізнавальну та виховну цінність художньо-біографічних творів.

Об'єкт дослідження художньо-біографічні твори кінця ХХ століття українських авторів (Н. Дзюбенко “Андрій Первозванний”, Р. Іваничук “Саксаул у пісках”, В. Коптілов “Вольтер”, М. Красуцький “Довга дорога вночі”, Ю. Мушкетик “Диявол не спить”, К. Петров “Перерване Євангеліє”, В. Стадниченко “Наш перший розум”, Ю. Хорунжий “Вірую”, Г. Штонь “Суд”, Я. Ярош “Дорогий хтосічок, або Хтось когось любить”). Світовий контекст представлений українською діаспорою (Б. Певний “Дійство у п'ятому вимірі” (США)) та рядом творів зарубіжних письменників (Л. Большаков “Бувальщина про Тараса”, “Повернення Григорія Вінського”, Д. Гранін “Вечори з Петром Великим” (Росія), Л. Малерба “Ітака назавжди” (Італія), В. Новиков “Висоцький”, А. Савельєв “Учень Ейзенштейна” (Росія), Ж. Сарамаго “Євангеліє від Ісуса” (Португалія), Дж. Хеллер “Уяви собі картину” (США), С. Цвєтков “Суворов” (Росія)).

Предметом дослідження є жанрово-стильові особливості зазначених творів.

Методи й методологічно-теоретична основа дослідження. Послуговуючись тим, що художня біографія становить собою герменевтичне, точніше перцептивно-рецептивне родо-жанрове утворення, основним методом дослідження є герменевтичний аналіз художньо-життєписної прози 80-90-х років ХХ століття. Саме тому методологічною основою нашої роботи стали праці М. Гайдеггера, Г. -Ґ. Гадамера, П. Рікера та ін. , зокрема їх положення про світоглядні передумови появи тексту, субєктивне сприйняття й проникнення в художню логіку тексту, що залежить від компетентності реципієнта й інтерпретатора. Специфічним прикладним аспектом герменевтичного підходу в процесі аналізу є залучення досвіду рецептивної естетики (В. Ізер, Г. Р. Яусс). У дослідженні використано також компаративний, описовий і проблемно-історичний методи для аналізу текстів художньо-біографічної прози кінця ХХ століття та дослідження становлення й розвитку теоретико-літературних засад художніх життєписів.

У всебічному висвітленні питань жанрово-стильової специфіки художньо-біографічної прози ми спираємось на теоретичні погляди вітчизняних і зарубіжних науковців М. Бахтіна, О. Валевського, Г. Винокура, О. Галича, О. Дацюка, Д. Жукова, Д. Затонського, В. Кардіна, Б. Мельничука, Андре Моруа, Ж. Нефа, Д. Стуса, М. Утєхіна, І. Янської та ін. , матеріалів літературних дискусій, конференцій, літературознавчих статей у періодиці.

Наукова новизна. Бурхливий розвиток у галузі художньо-біографічної прози кінця ХХ століття, численна поява нових за формою біографій потребують окреслення жанрової природи сучасних життєписів, їхньої класифікації за принципами та засобами творення художніх образів. У дослідженні набуло подальшої розробки питання історії теоретичного вивчення художньої біографії як специфічного родо-жанрового утворення в літературі. Уперше поруч із традиційними художніми життєписами аналізуються твори, котрі можна віднести до художньо-біографічних лише умовно. Це життєписи легендарних або міфічних героїв, біблійних персонажів. У роботі зясовано історико-суспільні причини звернення сучасних письменників до подібних нетрадиційних біографій. Ці положення становлять собою особистий внесок здобувача.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх для подальшого ґрунтовного вивчення художньо-біографічної прози, підготовки вузівських і шкільних навчальних курсів з історії та теорії літератури, посібників, а також у розробці спецкурсів і спецсемінарів.

Апробацію результатів дисертації здійснено під час обговорення її на засіданнях кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, наукових семінарах, Днях науки, щорічних наукових конференціях (1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004). Окремі аспекти роботи оприлюднювалися на міжнародних наукових конференціях: “Проблема межі століть: закономірності перехідних процесів у літературі й мові” (Донецьк, 2000), “Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії” (Луганськ, 2001), “Слобожанщина: літературний вимір” (Луганськ, 2003).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний текст роботи займає 181 сторінку. Список використаних джерел становить 201 позицію на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено ступінь її осмислення в сучасному літературознавстві, окреслено мету, основні завдання, об'єкт і предмет, методи й методологічну основу дослідження, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, а також подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів досліджень.

Перший розділ “Художня біографія як родо-жанрове утворення в новітній літературі” містить систематизацію теоретичних та історико-літературних досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців, які визначали етапи розвитку, становлення, основні риси художньої біографії як специфічного утворення в літературі (С. Аверінцев, О. Валевський, А. Вільсон, О. Галич, Дж. Ґарреті, О. Дацюк, І. Мельничук, Андре Моруа, Ж. Неф, Г. Померанцева, І. Стоун, Д. Стус, І. Ходорківський та ін. ). Подано потрактування поняття художньої біографії дослідниками та її визначення в літературознавчих словниках і енциклопедіях.

Спираючись на твердження учених (О. Валевський, Г. Винокур, В. Дільтей, П. Рікер, Е. Соловйов, Д. Стус), що художня біографія є процесом інтерпретації історичних пам'яток, можна наголошувати на герменевтичному характері даного родо-жанрового утворення.

Під час аналізу художньо-біографічного твору постає своєрідний трикутник: зображувана реальна особа - автор твору, що веде мову про дану особистість - реципієнт твору, з яким пов'язана проблема читацької компетентності-некомпетентності при “споживанні” поданого життєпису. Кожний елемент трикутника має подвійний зв'язок, обумовлений подвійною інтерпретацією: життя й діяльність історичної особистості автор і реципієнт твору сприймають по-різному (автор - через документи й факти; читач - опосередковано, через концепції автора, а до того ж при певній компетентності - у порівнянні з відомими йому історичними фактами); автор життєпису пов'язаний цікавістю до зображуваної видатної особи й намагається передати свою рефлексію читачеві; у свою чергу, читач сприймає художній твір, спираючись і на власний історичний досвід. Такий подвійний акт поступово перетворюється на рефлексію читача. У роботі ми дотримуємося положень представників рецептивної естетики (В. І зер, Г. Яусс), що вузько зрозумілий естетичний аналіз, котрий обмежений тільки рамками художнього тексту, виявляється недостатнім для розуміння будь-якого витвору мистецтва, відтак і художніх життєписів. Оскільки в акті художнього сприйняття відбувається взаємодія законів твору й досвіду читача, то їх суб'єктивні очікування (почуття тяжіння - відторгнення, задоволення - незадоволення) опосередковано впливають і на сам художній зміст. Лише за допомогою синтезу антропології, психології, естетики, етики, політології, історіографії, на думку В. Дільтея, можна заповнити лакуни в розгляді формування особистості реальної, існуючої в історії людини. В. Дільтей розуміє людську волю в її русі як самомету. Тому письменник-біограф має побачити людину такою, яким почуває себе сам в ті моменти життя, коли наближається до божественного. Саме таким чином життєпис відображає видатну особу як основний історичний факт у повному відтворенні його реальності.

У виокремлених художніх сутностях завжди наявні відбитки індивідуальної й соціальної психології, має місце вплив домінуючих настроїв, стійких ментальних станів. Рецептивна естетика, як і герменевтика в цілому, удосконалює уміння бачити за власне художніми засобами виразності творчі пошуки людського духу. Вникнути в переживання історичної особистості, відтвореної в художньому життєписі, дозволяє лише аналогічне, такого ж типу сучасне переживання читача. В основі будь-якого твору криється онтологічна таїна “звершення буття” і відкрити її дано лише подібному їй началу і лише тоді, коли реципієнт буде спроможний знайти в собі історичну минувшину, “життєвий світ” іншого.

З урахуванням теоретичних надбань рецептивної естетики й герменевтики в цілому простежується розвиток жанрово-стильових особливостей художньо-біографічної прози кінця ХХ століття. При цьому не можна не спиратися й на компаративний метод дослідження мистецьких творів. Тому порівняльно-історичні інтенції становлять важливу частину при аналізі життєписних жанрових елементів красного письма.

Теоретичні положення першого розділу є підґрунтям для аналізу історико-літературних засад розвитку жанрово-стильових особливостей художньо-біографічної прози кінця ХХ століття.

У розділі другому “Легендарно-апокрифічні новації художньої біографії кінця ХХ століття” вперше розглядаються твори, які можна зарахувати до художньо-біографічних тільки умовно. Це життєписи легендарних або міфічних героїв, біблійних персонажів. Поява подібних образів - головних персонажів - у галузі художньої біографії обумовлена рядом соціо-культурних і естетичних чинників. Кінець ХХ століття був ознаменований кількома визначними подіями: зламом епох (кінець століття, кінець тисячоліття), святкуванням християнською церквою двотисячоліття її існування, прискорений розвиток науково-технічної думки призвів до шаленого збільшення інформації. Подібні суспільні процеси не могли не позначитись на якості літературних творів. Письменники, аналізуючи реалії сучасного буття людини, відчуваючи її розгубленість перед подіями дійсності, шукають нові підходи й прийоми в її зображенні. У зв'язку з цим одним з ефективних засобів є звернення до історичного минулого, до відомих яскравих особистостей, які б могли бути прикладом стійкості й непохитності духу, внутрішньої сили, людяності. Оскільки реальна історична постать, будучи живою людиною, наділена не лише позитивними, але й недосконалими якостями характеру, то окремі митці вдаються до інтерпретації начебто життєвих подвигів могутніх героїв легенд. В українській літературі подібні спроби здійснювали протягом ХХ століття (В. Підмогильний “Іван Босий”, В. Шевчук “Велесич” та ін. ). У підрозділі 2. 1 “Античні міфологічні образи в художній біографії кінця ХХ століття” аналізується сучасний роман Н. Дзюбенко “Андрій Первозванний”, котрий становить собою інтерпретацію легенди про прихід одного з самовидців Ісуса Христа на територію Венедії (нинішньої України). Новою для художньої біографії є філософський зміст твору: на основі зображення життя й дій Апостола Андрія авторські пошуки істини у самому собі, власна розмова з Богом. Вміщені у твір письменницькі інтенції - антитетичне змалювання символу вселенського добра й прощення образу зла, бо зло є не творчою, а руйнуючою силою, - спонукання сучасної людської спільноти до філософських роздумів над реаліями власного буття.

Контекстом із світової літератури до твору Н. Дзюбенко виступає роман італійського письменника Л. Малерби “Ітака назавжди”. За композиційною побудовою - це специфічний діалог думок і вчинків (за М. Бахтіним), що триває між Одіссеєм і Пенелопою, потрактовуючи зсередини природні людські почуття (кохання, ревнощі, хитрощі, заздрощі та ін. ), багатогранність і різноаспектність “вічної” теми.

Підрозділ 2. 2 “Біблійні мотиви в художньо-біографічній прозі кінця ХХ століття” висвітлює питання нетрадиційного використання біблійного матеріалу в сучасних життєписах. Протягом одинадцяти століть у світовій літературі накопичилась велика кількість творів різних жанрів, присвячених інтерпретації сторінок Біблії. Образ Ісуса Христа здавна приваблював знаних митців слова, кожний з яких трактував його по-своєму. Життєписи біблійних і античних персонажів мають давню традицію. У певні історичні періоди твори саме цих жанрів рухали розвиток біографічної літератури вперед, а іноді ставали провідними жанрами літератури взагалі.

За природою свого мислення людина завжди повертається назад і через порівняння ототожнює нове з чимось давно відомим. Зміна тисячоліть супроводжується посиленням есхатологічної тематики. Гостро переживаючи часові метаморфози, людство відчуває всю хиткість світобудови, втрачає психічну рівновагу й почуття захищеності у світі. Перенавантаження технологічними й інформаційними інноваціями призводить до розгубленості людини, у зв'язку з чим збільшується її звертання до “вічних тем”.

В українській літературі традицію переспівів Святого Письма аж до кінця ХХ століття підтримувала поезія. Лише невеликі ремінісценції наявні в прозі й драматургії. Перші епічні твори, цілком присвячені особі Ісуса Христа, з'явились у переддень святкування двотисячоліття Різдва Христового. Один з них - “Перерване Євангеліє” К. Петрова. Нетрадиційно автор підходить до проблеми виховання юного Спасителя людства. Заглиблення Ісуса у філософію Сходу автор використовує для розуміння подальшої його долі. Христос К. Петрова далекий від загальноприйнятих релігійних канонів. У зовсім несподіваному світлі представлено образ Іуди. У “Перерваному Євангелії” він не зрадник, а найкращий і найвідданіший друг Ісуса, вічний супутник у всіляких стражданнях Христа, який завжди допомагає майбутньому Спасителю людства в скрутну й трагічну хвилину. У творі розгортається драма призначення життя Іуди. Автор деканонізує образ Іуди, надаючи йому значення жертовності. Твір К. Петрова має алегоричну назву. Це - ніби уривок з Євангелія, котрий не має ні початку, ні кінця. Відтак, повість є спробою написання сучасного апокрифу.

Не несе на собі релігійного забарвлення, частково відступає від традиційних Євангельських канонів повість “Суд” Г. Штоня. Твір побудовано за законами художньої літератури, де є авторський домисел і вимисел, творча фантазія, простежується цілісна концепція автора. Центральний образ твору - Ісуса Христа - зображено таким, яким він уявився авторові. Разом з тим, у повісті збережені ключові події, які відбулися з сином Божим за Євангеліївськими оповідями; наявні факти, відомі з історії. Таким чином, дисертантка може стверджувати, що твір “Суд” Г. Штоня - це біографічна повість апокрифічного характеру, побудована у формі сповіді.

В українській бiографiчнiй літературі до форми сповіді раніше звертались І. Муратов (“Сповідь на вершині”), П. Загребельний (“Я, Богдан (Сповідь у славі)”). Подібна взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників у життєписній творчості призводить до складних часо-просторових зсувів у оповіді, зміщення центру авторської уваги в сферу свідомості персонажа. У таких творах навколишня дійсність відтворюється через суб'єктивне сприйняття головного героя, пропускається через його свідомість, забарвлюється його психологічним станом під час певних, іноді напружених, епізодів життя. Основним кредом людської життєвості, динамічності її духу є сповідальність. Жанр біографії-сповіді дає можливість розкрити внутрішній світ героя, що, у свою чергу, призводить до поглибленої психологізації образу.

У творі Г. Штоня дистанція для осмислення героєм свого минулого зростає до двох тисяч років. Ісус Христос з'являється на Землі сучасним хакером і за екраном комп'ютера починає згадувати все спочатку, прагне переосмислити сутність людського буття, розібратися в собі, у власній дуалістичній сутності. Повість написано від першої особи, тобто, за задумом автора, від самого Ісуса, тому розповідь про кожну подію супроводжують глибокі філософські роздуми.

Знову, як у “Перерваному Євангелії” К. Петрова, поборником вічної правди й вічного Бога виступає Юда - приречений самітник, помічник Христа в розумінні краси, духовності, гармонії, Бога. Саме Юда доводить першим християнську відповідальність за світ кожної особи.

Ісус Христос Г. Штоня - це найбільша справедливість, найвища мораль, найчистіша совість, що певною мірою не співпадає з біблійною традицією. Євангельський образ Ісуса Христа несе на собі відбиток міфічності. Полемізуючи з церквою, К. Петров і Г. Штонь йдуть на розрив усталених канонів. Статичний образ-ікону клерикального Ісуса Христа сучасні письменники змальовують як живу людину з безмежною гамою почуттів. Йому властиві сумніви, співчуття, біль, кохання, чуттєвість. Використання такої форми в лакуні біографічних творів новаторське, але не зовсім нове. Очевидно, вона витікає із суперечностей самого християнства, на гострій і різкій полемічності якого наголошував німецький релігійний філософ Ф. Шлейєрмахер.

Подібні тенденції простежуються і в західноєвропейській літературі. Свідоцтво цьому - роман “Євангеліє від Ісуса” португальського письменника Ж. Сарамаго. Уперше у світовій літературі спостерігається зовсім нова інтерпретація образу Бога як антропоморфічної особи, що прагне заволодіти світом і розумом людей. Натомість Ісус змальований людиною доброю й співчутливою, котра тонко відчуває чужий біль. Він не є кровним сином Бога, як це потрактовує Євангельська традиція. Відсутність жодного оформленого пунктуаційно діалогу чи прямої мови свідчить про думки автора, що Бога творить поетична уява, міркування над загальнолюдськими питаннями, філософськими категоріями. Бог є уособленням дуалістичної сутності й складності людського буття. Ж. Сарамаго зображує вічну єдність правди й неправди, добра й зла, життя й смерті. Душа Ісуса (як символ вічного життя) дістається Богові, а кров (як символ земного життя, гріховної плоті) - Дияволу. Хоча загальноприйнятий релігійно-світоглядний стереотип потрактовує плоть антитетично до духу, основні засади християнства реабілітують її і надають їй позитивного сакрального значення, яке можна назвати неявною релігією плоті (О. Гомілко, С. Пролєєв). Поруч з народженням смерть є найсильнішим аргументом природи для подальшого відновлення й новонародження на більш високій стадії духовного розвитку. Справа сильної, найбільш розвиненої особистості - не піддатися смерті, а перемогти її. У творах К. Петрова, Г. Штоня, Ж. Сарамаго Христос і є переможцем смерті, найвищою формою позажиттєвого й позасмертного.

Різноманітність жанрової реалізації біографічного матеріалу свідчить про те, що сучасна художня біографія перебуває в процесі постійного пошуку та відбору нових форм і засобів зображення, вона тісно взаємодіє на відповідних рівнях із суміжними, особливо історичними, жанрами. Нерідко в центрі уваги біографічної прози стають біблійні та міфічні персонажі. Щоправда, подібні твори не є загальноприйнятим переказом життя такого героя (на відміну від життєписів особистостей, реальність та історичність яких засвідчено документально). Швидше, це чітко виражені інтенції автора, пройняті однією наскрізною ідеєю, а всі образи й події групуються навколо неї. Найчастіше такі твори відбивають роздуми письменників над глобальними проблемами сьогодення в контексті “вічних” тем. Допомагають у цьому біографії-сповіді головних персонажів життєписної літератури. Сучасні біографії-сповіді мають відчутно філософське спрямування. Мова в них ведеться переважно про духовні пошуки головного героя, його ставлення до зовнішнього світу. І, як наслідок, набуває все більшого поширення й поглиблення психологізм життєписної прози. Вихід на новий виток літератури символізують твори Г. Штоня та К. Петрова у зв'язку з деканонізацією клерикально канонізованих біблійних персонажів. У такий спосіб сучасні автори вдаються до інтертекстуальності у своїх творах, що полягає, за Літературознавчим словником-довідником”, в наслідуванні стилів інших митців, шкіл, напрямків, у використанні у творі певних елементів раніше написаних текстів, цитування, пародіювання, ремінісценцій і т. ін. У такому випадку більш ранній текст називають прототекстом. Так, для творів Г. Штоня, К. Петрова, Ж. Сарамаго прототекстом є Біблія, для роману Н. Дзюбенко - “Біблія” та “Повість минулих літ”, а для роману Л. Малерби Одіссея Гомера. З урахуванням нових змісту й форми зазначених повістей і романів можна прогнозувати подальшу появу подібних творів і розвиток окремих лакун літератури в такому напрямку.

Завдання розділу третього “Жанрово-стильові пошуки в галузі художньої біографії кінця ХХ століття” полягало в осмисленні жанрової природи сучасних життєписів. Художньо-біографічна проза сьогодення відзначається співіснуванням творів різних жанрів, відмінних за формою викладу художнього матеріалу, відбувається їх взаємопроникнення (дифузія), виникають нові жанрові форми. Свою реалізацію художня біографія знаходить у найрізноманітніших жанрах епосу. У роботі зазначено, що найпродуктивнішими жанровими формами художніх життєписів сьогодення залишаються роман і повість.

Підрозділ 3. 1. Провідні образи біографічної романістики та її перехідних форм присвячений дослідженню визначальних особливостей біографічного роману, спробі інтерпретації сучасних біографічних творів даного жанру. Однією з найважливіших характеристик роману є спрямованість на відтворення повноти буття. Саме це відрізняє роман від інших видів прози. На цьому наголошують М. Бахтін, Д. Затонський, А. Ельяшевич, А. Есалнек. У зазначеному жанрі, за бахтінською теорією, наявна поліфонічність, згідно якої герої роману є носіями певних ідей (ідеологій). Їхні голоси рівноправні, як і голос автора у відношенні до кожного з них. Поліфонічність зображення сприяє розв'язанню основної проблематики роману, тобто тієї групи питань, котрі визначають вибір, розташування й співвідношення складових художнього матеріалу в змісті твору. Для біографічного роману - це проблеми особистості, розкриття суті її характеру, особливостей поведінки й діяльності в контексті соціально-історичних умов, у яких вона жила.

В Україні, починаючи з 90-х років ХХ століття, з'являється низка історичних і біографічних творів нового змісту. Така новизна пов'язана з етапом розбудови Української незалежної держави, зростання національної самосвідомості народу. Виникає нагальна потреба у творах, що несуть у собі відомості про історичне минуле нашої країни, видатних діячів її політики, науки й культури, у тому числі призабутих або зовсім невідомих сучасному читачеві. До подібних творів належить роман Ю. Хорунжого “Вірую”, котрий є рефлексією автора на події з життя першого президента України М. Грушевського. Твір насичений розмірковуваннями, думками й спогадами головного героя, через які автор зображує масштабні картини історичної минувшини українського народу, актуалізує соціальні аспекти сьогодення. Назва роману потрактовується словами М. Грушевського, який власним життям і діяльністю доводить відданість своїй державі.

У часи нового українського Відродження з'являється ряд творів, присвячених жертвам сталінсько-беріївських репресій. Таким є роман М. Красуцького “Довга дорога вночі”, в котрому в асоціативно-порівняльному плані на фоні трагічних подій з історії України розгортається оповідь про життєвий і творчий шлях українського сатирика-байкаря М. П. Годованця. Твір пройнятий лірико-трагічним пафосом, що відповідає зображенню долі української інтелігенції 30-50-х років ХХ століття.

Біографічний роман Р. Іваничука “Саксаул у пісках” за своїм сюжетом пов'язаний з його історичним романом “Вода з каменю”. Р. Іваничук прагне реабілітувати добре ім'я Вагилевича, який для інших помер зрадником української ідеї, примушує замислитись над вічними пошуками й вічною самотністю науковця. Неодноразово автор порівнює його із саксаулом, котрий годиться лише на підмурівок, бо Вагилевич усе життя прагнув й будував підмурівок української науки й культури, у будь-яких обставинах душею не зраджуючи власних ідей. Р. Іваничук вносить у твір ряд нових елементів. Раніше вони майже не зустрічались у художніх життєписах, але широко використовувались у белетристиці - це видіння. Відомо, що інтерпретація проблем творчості поєднує в собі діаметральні протилежності: соціально-історичний детермінізм і спонтанність творчого процесу як вияв невротичного стану. З. Фройд при аналізі структур психічного життя митця звертав велику увагу на інтерпретацію фантазування, снів, інших форм підсвідомого. М. Фуко вважав стан божевілля способом інтерпретації світу. Виходом за межі себе самого вважає творчість М. Бердяєв. К. Ґ. Юнг на основі теорії архетипів і колективного підсвідомого розвиває концепцію самореалізації особистості через символічне потрактування та суб'єктивне переживання архетипних структур, занурення в глибини колективної підсвідомості. Самореалізація людини відбувається в контексті певної доби. Епоха часів І. Вагилевича знаменувала культурно-національне відродження в Західній Україні, заглиблення в український фольклор, етнографію як коріння русинів. У романі видіння І. Вагилевича пов'язані з національними аспектами діяльності науковця.

Аналогічно до роману “Вода з каменю”, визначальною у творі Саксаул у пісках є українська ідея, хіба що в новому романі Р. Іваничука вона окреслена більш широко, як і питання, яким шляхом йти Україні. Національні ідеї головного героя полягають у положенні: найбільше розкриття творчого потенціалу митця може виявитися тільки на рідному ґрунті, коли рідна земля стане материзною. За визначенням М. Гайдеґґера, материзна передбачає повноцінний, гармонійний звязок із землею, на якій живе митець. Підсилений національно-соціальний аспект твору Р. Іваничука проектує події середини ХІХ століття на сучасність, примушує ще раз замислитись над долею України в майбутньому.

Тенденції до збільшення кількості художніх життєписів спостерігаються в інших країнах (романи “Вечори з Петром Великим” Д. Граніна, “Висоцький” В. Новикова, роман-есе “Бувальщина про Тараса”, роман-пошук “Повернення Григорія Вінського” Л. Большакова (Росія), роман “Уяви собі картину” Дж. Хеллера (США)).

Аналіз життєписів, створених наприкінці ХХ століття, свідчить про зростання якісного рівня масштабних біографічних полотен. Разом з тим, на перший план виходять твори асоціативно-психологічного типу. У життєписній літературі відбуваються процеси поглибленої психологізації, інтелектуалізації оповіді, застосування умовних і асоціативних прийомів. Усе більше з'являється творів суміжних жанрів, зростає їх еклектичність, що, у свою чергу, вказує на активні творчі пошуки представників красного письменства.

Підрозділ 3. 2. Художнє втілення образів історичних постатей у біографічній повісті як універсальному жанрі літератури переломних епох містить не лише аналіз творів зазначеного жанру, але й визначення перспектив зростання в українській літературі біографічної повісті. В історії людства є епохи, коли від літератури потребують оперативності втручання в існуючу дійсність. Дослідження швидко змінюваної реальності вимагають піднесення жанрів, котрим притаманна мобільність, швидка реакція на події. У цьому випадку роман, який потребує немало часу для написання, поступається місцем середнім і малим жанрам епосу. У романі відображено більший ступінь художнього узагальнення. Він є малопродуктивним при відтворенні суспільного життя зі слаборозвиненим особистісним началом, або, навпаки, при дуже щільному злитті особистого з суспільним. Роман потребує співрозмірності частин. Натомість повість відображає “предмет” у його відносній самостійності, розглядаючи його як єдину мету. Звідси - ненормованість часо-просторових відносин. Події, відтворені в повісті, можуть мати будь-яку тривалість у часі й просторі, отже, розкрити суть зображуваного “предмета” у всіх подробицях. Повість є більш плідним, ніж роман, жанром і при створенні героїчних характерів, що зіставляються із сучасністю або недавнім минулим. Це обґрунтовують О. Галич, І. Стоун, М. Утєхін. Утворившись історично, на сучасному етапі розвитку літератури вона тяжіє до епічності, хронікального сюжету й композиції, яскраво виражальної об'єктивованості відтворюваного, органічної цілісності, чіткої підпорядкованості всіх елементів твору основній ідеї, особливого роду ліризації оповіді. Сучаснi письменники урiзноманiтнюють коло виражальних засобiв i форм реалiзацiї художнього матерiалу. У зв'язку з геополітичними змінами в суспільстві розширюються тематичні обрії біографічної повістi. Жертві сталінських репресій 30-х років присвячено твір Б. Певного “Дійство у п'ятому вимірі”. Головний герой повісті - відомий український художник М. Л. Бойчук. Автор обирає складну композиційну структуру: реальний час подій, розгорнутих у творі, вміщено лише в кілька хвилин, а все життя українського митця розгортається у його спогадах. Повість Б. Певного програє через засилля діалектизмами, нагнітання імен у невеликому обсязі твору. Заслуга автора полягає в тому, що це перший художній життєпис про М. Бойчука, а естетичне вирішення проблем, поставлених автором, знайшло своє втілення в незвичній будові повісті.

Риси суміжних жанрів має повість-есе В. Коптілова “Вольтер”. У центрі твору - постать визначного філософа доби Просвітництва - Франсуа-Марі Аруе, відомого нам під псевдонімом Вольтер. Автор використовує, як це найчастіше буває в есеїстичних творах, хронологічний тип сюжету. Оповідь ведеться невимушено, з окремими моментами експресивності, що виражаються риторичними питаннями, коли певні проблеми повісті-есе перегукуються із сучасністю.

Епістолярна повість Я. Яроша “Дорогий хтосічок, або Хтось когось любить” повністю побудована на листуванні Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Уривки з листів двох письменниць обумовлюють бінарність композиційної побудови твору. Сам автор знаходиться поза оповіддю (за М. Бахтіним), що дає йому можливість ззовні об'єднувати, оформлювати й завершувати подію. Таким чином, події повісті Я. Яроша не несуть на собі “маркери” автора, а реципієнт уводиться в тканину твору, домислюючи й творячи документальну реальність.

Новий епохальний виток цивілізації сприяє розумінню інтелектуальної глибини й гуманістичної всеосяжності праць славетних попередників, перегляду та переосмисленню їх спадщини. Однією з таких постатей є український філософ, просвітитель і письменник Г. С. Сковорода. Кількість численних праць, присвячених українському мислителю, поповнилась твором В. Стадниченка “Наш перший розум”, виданим до 280-річчя від дня народження Г. С. Сковороди. За жанром - це документальна повість-подорож, яка складається з окремих частин. Кожна частина розпочинається визначенням географічного пункту й часом перебування в ньому українського філософа. У такий спосіб автором доведено спроможність художньої біографії до народження нестандартних композиційно-стильових форм.

Переосмислення діяльності Г. Сковороди лежить і в основі новели Ю. Мушкетика Диявол не спить. Письменники, що працюють у лакуні художніх життєписів, традиційно використовують для своєї творчості жанри великих і середніх епічних форм (епопеї, романи, повісті та їх різноманітні модифікації). У зв'язку з невеликим обсягом оповідання, новела, нарис висвітлюють один чи кілька епізодів з життя відомої в історії особистості, акцентують увагу на певному конфлікті чи проблемі, вирішують їх, а також характеризуються лаконічністю, поглибленою психологізацією, зручністю в показі подій розповідної структури. Загальна комунікативна спрямованість жанрів малих форм епосу обумовлена прагненням донести до реципієнтів конкретний проблемний аспект, певну ситуацію, що потребують етичної оцінки.

Новела Ю. Мушкетика “Диявол не спить” є своєрідним повчанням сучасним авторам бути певними своєї дороги на роздоріжжі. Відтак і заголовок відповідає цій концепції, адже Сковорода - “старчик”, а “диявол не спить” і на його дорозі, а не лише у тих, хто з неї збився. Кожна людина індивідуальна, неповторна, усе життя духовно зростає або падає ниць. Зростання не припиняється, бо йде боротьба з нищими прикметами життя, адже немає людей ідеальних. На її шляху може з'являтися маса страждань, випробувань, які посилає життя. Переборення спокус, духовне очищення - катарсис - є новим витком угору. Твір відзначається особливим психологізмом, лаконізмом, довершеністю мови й стилю, глибокою художньою інтуїцією. Автор намагається з'ясувати чинники нетлінності духовного досвіду геніальної творчої особистості в контексті кардинальних проблем кінця ХХ століття.

Подібні процеси в лакуні біографічної прози відбуваються і в інших літературах світу, зокрема в російській літературі (повісті С. Цвєткова “Суворов”, А. Савельєва “Учень Ейзенштейна”).

Таким чином, біографічна повість як універсальний жанр переломних епох має всі підстави для подальшого розвитку. Саме цьому жанру, який характеризується однолінійністю сюжету, властива можливість якнайяскравіше відобразити життя головного героя в зоряні або вирішальні етапи його біографії. Домінуючі хронікальні типи сюжетів, органічна цілісність, чітка підпорядкованість усіх елементів твору основній ідеї, акцентація на глибокому аналізі однієї чи кількох проблем особистісного плану, спокійна манера оповіді свідчать про доцільність застосування й можливі модифікації жанру повісті в галузі художньої біографії.

Поступальний розвиток суспільства викликає появу нових форм художніх життєписів. Отже, художня біографія займає одне з провідних місць у літературному процесі кінця ХХ початку ХХІ століть.

У висновках узагальнено результати роботи. Аналіз художньо-біографічної прози кінця ХХ століття показав, що художні життєписи залишаються одними з найперспективніших різновидів епічної літератури стосовно можливостей їхнього подальшого жанрового розвитку, розширення тематики, удосконалення прийомів творення образів. Наявність таких можливостей розкривається при тлумаченні новітніх стильових пошуків українських і зарубіжних письменників. Наголошено на пріоритеті в українській літературі біографій асоціативно-психологічного типу.

В останні роки стала виділятися особлива специфічна категорія творів, котрі слід вважати художньо-біографічними тільки умовно. Це життєписи легендарних (або міфічних) героїв. Певна десекуляризація біографічної літератури свідчить про болісні роздуми напередодні 2000-ліття Різдва Христового над вічними питаннями людського буття, роль людини в історії суспільства, особливо на крутозламі епох і суспільних формацій.

За останнє десятиліття до літературного обігу повернено імена маловідомих або призабутих діячів української історії та культури, що розширило тематичні обрії сучасних життєписів.

Трансформуючи фактографічні й документальні матеріали в художні твори, письменники-біографи ставлять собі за мету забезпечити сучасного читача правдивою інформацією про минулі події, зацікавити його динамічністю, образністю, яскравістю викладу біографічного матеріалу. Реалізація цієї мети цілком залежить від художньої інтуїції, майстерності митців слова при органічному поєднанні документів з авторським художнім домислом, вимислом. Вивчаючи документальні матеріали, відбираючи з них саме те, що конче необхідно для висвітлення долі, творчого шляху, прагнень, психологічно-образних утілень реально існуючої в історії особистості, автор створює опорну базу сюжету, а вже потім художньо осмислює кожен біографічний факт, пропускає його через спектри власного розуміння. Від подібного перцептивного сприйняття письменником-біографом реалій життя історичної постаті залежить, наскільки сильне враження справлятиме його твір на реципієнта, наскільки гармонічною, пластичною видасться рецепція автора читачеві.

Аналіз документалістики кінця ХХ століття, частиною якої є художня біографія, засвідчує збагачення її новими жанровими формами: роман-сповідь, роман-есе, роман-пошук, повість-есе, повість-подорож, епістолярна повість, біографічна новела. Становлення нових жанрів у літературі - це свідоцтво розширення її творчих можливостей, бо відбиття всього багатства діяльності видатної особистості потребує різноманітності форм і стилістичного вирішення.

У процесі дослідження цього явища було виявлено, що для художніх життєписів найпродуктивнішими епічними формами є повість і роман. Усе сказане свідчить про існування потенційних можливостей значних жанрових змін у майбутньому, оскільки художня біографія займає проміжне місце між науковою та власне белетристичною літературою.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

Акіншина І. Особистість Григора Тютюнника в біографічній прозі 80-х років ХХ століття // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 1999. - № 7 (17). - С. 41 - 42.

Акіншина І. Художнє осмислення постаті Вольтера у повісті-есе В. Коптілова “Вольтер” // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2000. - № 5 (25). - С. 4 - 7.

Акіншина І. Біографічна проза Л. Большакова в контексті художньої літератури останнього десятиліття ХХ століття // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2001. № 8 (40) серпень. С. 25 33.

Акіншина І. Художня біографія: вчора, сьогодні, завтра // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - № 2 (11). - С. 103 - 109.

Акіншина І. Художня біографія. Кінець ХХ століття // Античність - Сучасність (питання філології). - Вип. 2. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 76 - 80.

Акіншина І. Особливості жанрово-стильової системи художньо-біографічної прози зламу століть // Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії. - Матеріали міжнародної наукової конференції. - Луганськ: Знання, 2001. - С. 82 - 89.

Акіншина І. Біблійні мотиви художньо-біографічної прози кінця ХХ століття // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2002. - № 3 (47). - С. 51 - 59.

Акіншина І. Рецепція образу Г. С. Сковороди в художньо-біографічній прозі кінця ХХ ст. // Слобожанщина: літературний вимір: Збірник наукових праць. - Вип. 1. - Луганськ: Знання, 2003. - С. 51 - 56.

Акіншина І. Біографічна повість як універсальний жанр літератури переломних епох // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2003. - № 5 (61). - С. 178 - 183.

Акіншина І. Античні міфологічні образи в художній біографії кінця ХХ століття // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2003. № 9 (65). С. 155 162.

Акиншина И. Документально-биографическая проза Л. Н. Большакова в контексте художественной литературы последнего десятилетия ХХ столетия // Институту Тараса Шевченко - 10 лет. - Оренбург: ИПК ОГУ, 2003. - С. 110 - 114.

Акіншина І. Елементи “чорного гумору” та прийом колажу в художньо-біографічній прозі кінця ХХ ст. (на прикладі творів Дж. Хеллера) // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2004. № 7 (75). С. 183 193.

АНОТАЦІЇ

Акіншина І. М. Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80-90-х років ХХ століття. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 українська література. Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2005.

У дисертації досліджено розвиток жанрово-стильової системи художньо-біографічної прози кінця ХХ століття, доведено пожвавлення інтересу до документалістики, котрий став причиною збільшення життєписної літератури. Посилаючись на історико-теоретичні праці вітчизняних і зарубіжних науковців, авторка аналізує українські художні життєписи 80-90-х років ХХ століття в контексті аналогів світової літератури. У дослідженні наголошено на виділенні в останні роки специфічної категорії творів, які слід вважати художньо-біографічними тільки умовно. Це життєписи легендарних або міфічних героїв, біблійних персонажів.

Починаючи з 90-х років ХХ століття в Україні відбувається процес зростання національної самосвідомості, реабілітовано імена багатьох діячів науки, культури, політики, що призвело до розширення тематичних обріїв життєписної літератури. У роботі акцентовано на авторських пошуках українського письменства, зростанні нових суміжних форм реалізації біографічного матеріалу.

Ключові слова: художньо-біографічна література, художня біографія, жанр, суміжні жанри, стилістичні особливості.

Акиншина И. Н. Жанрово-стилистические особенности художественно-биографической прозы 80-90-х годов ХХ столетия. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 01 - украинская литература. Днепропетровский национальный университет. Днепропетровск, 2005.

В диссертации исследуется развитие жанрово-стилистической системы художественно-биографической прозы конца ХХ столетия, систематизированы теоретические и историко-литературные исследования отечественных и зарубежных ученых, которые рассматривали этапы развития, становление, основные черты художественной биографии как специфического родо-жанрового образования в литературе.

Опираясь на утверждения ученых (П. Рикер, В. Дильтей, Г. Винокур, О. Валевский, Э. Соловьев, Д. Стус) о том, что художественная биография является процессом интерпретации исторических документов, можно утверждать, что подобное родо-жанровое образование имеет герменевтический характер.

В работе диссертантка придерживается положений представителей рецептивной эстетики (Г. Яусс, В. Изер), которые утверждают, что узко понятый эстетический анализ, ограниченный лишь рамками художественного текста, является недостаточным для понимания любого произведения искусства, в том числе и художественных жизнеописаний. Поскольку в акте художественного восприятия происходит взаимодействие законов произведения и опыта читателя, их субъективные ожидания (чувство притяжения - отталкивания, удовлетворения - неудовлетворения) опосредованно влияют и на само художественное содержание. Только с помощью синтеза антропологии, психологии, эстетики, этики, политологии, историографии, по мнению В. Дильтея, можно заполнить лакуны в изучении формирования личности реальной, существующей в истории человечества. Таким образом, используя теоретические положения рецептивной эстетики и герменевтики в целом, диссертантка рассматривает развитие жанрово-стилистических особенностей художественно-биографической прозы конца ХХ столетия. Подобный анализ не может не опираться и на компаративный метод анализа художественных произведений. Поэтому сравнительно-исторические интенции составляют важную часть данного исследования. Диссертантка указывает на оживление интереса к документалистике, который повлек за собой увеличение жизнеописательной литературы. Ссылаясь на историко-литературные и теоретические разработки отечественных и зарубежных ученых, автор анализирует произведения украинских писателей-биографов в контексте западноевропейских, русских и американских аналогов.

В диссертации особое внимание акцентировано на выделении в последние годы специфической категории произведений, которые следует считать художественно-биографическими только условно. Это жизнеописания легендарных или мифических героев, библейских персонажей. Отличительная черта таких произведений - широкое использование авторами интертекстуальности. В работе отмечено увеличение в жизнеописательной прозе произведений ассоциативно-психологического типа. Заметно помогают в этом биографии-исповеди с присущей им философской направленностью. Речь в них идет в основном о духовных поисках главных героев, их отношении к внешнему миру. Вследствие чего все большее распространение приобретают психологизм жизнеописательного эпоса и особого рода лиризация, которая свойственна украинской литературе.

В 90-е годы ХХ столетия в Украине происходят процессы подъема национального самосознания, переоценки ценностей, в связи с чем реабилитируются имена многих деятелей науки, культуры, политики, что привело к расширению тематических горизонтов художественно-биографической литературы. В работе акцентируется внимание на авторских поисках украинских писателей, увеличении новых смежных форм реализации биографического материала, появлении в результате такой “диффузии” новых жанров: роман-эссе, роман-поиск, повесть-эссе, повесть-путешествие, эпистолярная повесть и т. п.