Міфологічний дискурс у романах Ж.-М.Г. ле Клезіо та Тагара бен Джелуна

Основні теоретичні параметри оцінки міфологічного дискурсу в творах Ле Клезіо і Бен Джелуна. Застосування методологічного апарату міфокритики щодо сучасних текстів. Аналіз міфопоетичного начала романів Ле Клезіо і Бен Джелуна на різних рівнях тексту.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2014
Размер файла 57,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Міфологічний дискурс у романах Ж.-М.Г. ле Клезіо та Тагара бен Джелуна

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

М'ястківська Вікторія Володимирівна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, професор Жлуктенко Наталія Юріївна, професор кафедри зарубіжної літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Фесенко Валентина Іванівна, професор, зав. кафедри теорії та історії світової літератури Київського лінгвістичного університету;

кандидат філологічних наук, доцент Нікітіна Ірина Михайлівна, доцент кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського національного університету.

Провідна установа - Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, кафедра зарубіжної літератури та теорії літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться "16" грудня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64; т.239-32-34).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий "14" листопада 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради проф. Гаєвська Н.М.

Загальна характеристика роботи

У процесі всього історичного розвитку західноєвропейська література постійно зберігала генетичні й типологічні зв'язки з міфологічною спадщиною первісних епох, однак у її еволюції важливе місце належало процесу деміфологізації. Проте література ХХ століття засвідчує тенденцію до реміфологізації, значно масштабнішої у порівнянні з попередніми епохами.

Почуття відчуження й абсурдності буття у механістичному світі, розчарування у прогресі й у позитивістських шляхах освоєння дійсності, спричинені суспільно-історичними процесами й потрясіннями першої половини ХХ ст., привели багатьох європейських письменників до прагнення осмислити духовні процеси, які відбуваються, й повернути втрачене гармонійне світовідчуття, що сприяло їхнім пошукам у царині міфотворчості. За словами відомого дослідника міфів Мірчі Еліаде, "розуміння міфу колись вважатиметься одним із найкорисніших відкриттів ХХ ст. "

Міфологічний дискурс виявився зручним кодом для опису природи і суспільства завдяки властивим йому символічності, цілісності світосприйняття, космізуючому значенню. Як свідчить Мірча Еліаде, "в літературі більше, ніж в інших мистецтвах, помітний бунт проти історичного часу, бажання виявити й знайти інші часові ритми, ніж ті, в межах яких ми вимушені жити і працювати", що є проявом міфологічного мислення. Так міф, навіть літературний, виступає способом вирішення екзистенційних проблем, а у ХХ ст. ще й забезпечує плідне поєднання давньої міфологічної спадщини із сучасною інтелектуальною думкою.

Французькі письменники-модерністи часто знаходили у паралелях із християнською чи античною міфологією первісні мотиви людських доль, вчинків, характерів і надавали традиційним мотивам осучаснених форм та інтерпретацій (пригадаймо, принаймні, драматургію Ж. Жіроду, Ж. Кокто, Ж. Ануя, Ж. - П. Сартра та відоме есе А. Камю "Міф про Сізіфа").

В умовах поглиблення процесів дегуманізації суспільства й культурного життя, загальної уніфікації й глобалізації міфологізм у французькій літературі другої половини ХХ ст. залишається важливим естетичним і світоглядним елементом художнього дискурсу. Найяскравіше він проявляється у жанрі роману. Часто міфопоетика слугує французьким авторам не стільки способом відтворення глобальної моделі світу (як у творах модерністів), скільки засобом акцентування конкретних чи навіть індивідуальних колізій за допомогою міфологічних схем і образів.

До того ж, в останні десятиліття у контексті постмодерністського мислення помітнішим стає вплив на літературні процеси у Франції донедавна маргінальних культур. Сучасна інтелектуалізована міфотворчість значно збагачується за рахунок рецепції фольклорних традицій віддалених народів Африки, Азії, Америки. Ця рецепція відбувається як прямо, так і опосередковано через поширення антропологічних і соціо-культурних досліджень.

Творче ставлення письменників постмодернізму до будь-якої традиції сприяє розширенню можливостей інтерпретації семантики й організації міфопоетичних художніх текстів. Міфологічний дискурс у літературі як один із чинників створення багаторівневості тексту заохочує до його інтертекстуального прочитання. Окрім того, фактор свідомої авторської міфотворчості та постмодерністська відкритість будь-яким парадигмам роблять продуктивним застосування міфокритичної методології аналізу саме до сучасних художніх творів.

Актуальність обраної теми зумовлена перш за все тим, що, якщо міфотворчість письменників-модерністів - факт не тільки загальновизнаний у сучасному літературознавстві, але й ґрунтовно досліджений (згадаймо, принаймні, роботи Д. Затонського, А. Кофмана, Є. Мелетінського, А. Нямцу та ін.), то проблема функціонування міфологічного дискурсу у творах письменників останньої третини ХХ ст., при наявності значної кількості публікацій про поетику постмодернізму взагалі, тільки розробляється (це засвідчує, зокрема, дисертація Н. Ліхоманової, присвячена узагальненню постмодерністської рецепції міфу у європейському романі ХХ ст.).

Так само недослідженою вітчизняними критиками залишається проблема міфопоетики в сучасному франкомовному романі. Хоча загалом дослідження французької літератури в українському літературознавстві тривають, але присвячені вони переважно або певним художньо-естетичним явищам (Л. Єрємєєв; Л. Мироненко), або жанровим різновидам окремих літературних форм (Г. Рягузова), або найчастіше інтерпретації творчості окремих авторів (В. Фесенко; С. Іванова та ін.). Чи не єдиною спробою аналізу міфопоетичних структур у французькому романі ХХ ст. є недавня дисертація Ю. Ващенко, присвячена трилогії Г. Шевальє про Клошмерль.

При цьому міфотворчість французьких романістів останньої третини ХХ ст. - явище цікаве і багатогранне. Одним із яскравих і показових прикладів міфологічного дискурсу у франкомовному романі є творчість француза Жана-Марі Гюстава Ле Клезіо (Jean-Marie Gustave Le Clеzio) і марокканського автора Тагара Бен Джелуна (Tahar Ben Jelloun).

На Заході їхні твори завжди привертають увагу як широкого читацького загалу (у Франції вони неодноразово ставали бестселерами), так і літературознавців. Водночас, в Україні ці автори майже невідомі читачу через відсутність перекладених творів (виняток становлять лише кілька оповідань Ле Клезіо, опублікованих у різний час у періодичних виданнях, та роман "Пустеля", перекладений російською мовою у 1984 році). Російська дослідниця С.В. Прожогіна у розділі про Бен Джелуна зі своєї монографії потрактовує прозу письменника здебільшого у традиційному ключі "соціально-критичного реалізму"1. Відповідно, ґрунтовні вітчизняні дослідження, присвячені міфопоетиці романів Ле Клезіо і Бен Джелуна, на сьогодні відсутні.

Серед західних досліджень існують такі, які торкаються проблем міфопоетики у творах Ле Клезіо або Бен Джелуна, однак вивчають вони загалом лише окремі її аспекти, тоді як системних розробок з даної проблеми немає. Тим паче відсутні порівняльні дослідження творів двох романістів, близьких як у творчості, так і в житті.

Актуальність обраної теми зумовлена й характером методологічного підходу, оскільки в українському літературознавстві помітно зростає інтерес до методів західної критики і міфокритики зокрема.

Таким чином, проведення послідовного й системного міфокритичного аналізу функціонування міфологічного дискурсу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна має вагоме теоретичне значення, оскільки може сприяти поширенню й адаптації методів міфокритики, поглибленню розуміння як особливостей поетики даних авторів, так і специфіки розвитку сучасного франкомовного роману.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка в рамках комплексної науково-дослідної теми "Закономірності літературного процесу ХХ століття: підсумки і проблеми".

Обєктом дисертаційного аналізу є вісім романів Ж. - М.Г. Ле Клезіо 60-90-х років ("Протокол" (Le Procиs-verbal), 1963; "Потоп" (Le Dluge), 1966; "Книга втеч" (Le Livre des fuites), 1969; "Війна" (La Guerre), 1970; "Пустеля" (Dsert), 1980; "Блукаюча зірка" (Etoile errante), 1992; "Карантин" (La Quarantaine), 1995; "Золота рибка" (Poisson d'or), 1997), які представляють специфіку міфотворчості автора впродовж значного періоду його творчої діяльності, та чотири романи Тагара Бен Джелуна 80-90-х рр. ("Дитина з піску" (L'Enfant de sable), 1985; "Священна ніч" (La Nuit sacre), 1987; "Опущені очі" (Les yeux baisss), 1991; "Ніч помилки" (La Nuit de l'erreur), 1997), оскільки саме у зазначений період франкомовний марокканський письменник стає відомою та впливовою персоналією літературного процесу Франції.

Актуальність теми дослідження, як і вибір текстів для аналізу обумовили мету роботи - виявити основні аспекти функціонування міфологічного дискурсу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна як цілісної, всеохоплюючої і впорядкованої системи.

Досягнення задекларованої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

окреслити теоретичні параметри оцінки міфологічного дискурсу в творах Ле Клезіо і Бен Джелуна;

продемонструвати можливості й продуктивність практичного застосування методологічного апарату міфокритики щодо сучасних текстів;

проаналізувати міфопоетичне начало романів Ле Клезіо і Бен Джелуна на різних рівнях тексту: сюжетно-композиційному (спостереження за міфологічною семантикою хронотопу, матеріальних декорацій, числової організації світу);

образно-семантичному (дослідження специфіки міфо-ритуальних схем ініціації у долі протагоністів, символізації й архетипізації образів);

лексично-наративному (з'ясування символіки імен, способів художнього відтворення оповідної манери міфу);

встановити особливості еволюції міфотворчості письменників та порівняти специфіку міфологічного наративу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна.

Досягнення визначеної мети роботи вимагало застосування комплексу як традиційних для вітчизняного літературознавства методів дослідження (урахування культурно-історичного контексту творчості письменників, залучення елементів порівняльно-типологічного й семантичного аналізу), так і таких, що все активніше засвоюються українськими критиками (передусім, широко практикованого на Заході міфокритичного аналізу тексту). Власне, саме міфокритичний підхід є найадекватнішим при вивченні обраного предмету дослідження - основних аспектів міфологічного дискурсу у сучасному франкомовному романі.

роман міфологічний дискурс джелун клезіо

При аналізі деяких аспектів міфу й міфопоетики в літературі методологічною базою реферованої дисертації стали розробки таких учених, як М. Бахтін, Є. Мелетінський, В. Топоров, О. Козлов, А. Нямцу та інших.

Застосування елементів архетипного і символічного аналізу в дисертації грунтується на концепціях К. - Ґ. Юнґа і Н. Фрая. Проте, при врахуванні досягнень засновників міфокритики, особлива увага приділялася франкомовним теоретикам. Приміром, елементи структурального аналізу для опису міфопоетики художнього тексту в дисертації базовані на теорії К. Леві-Строса і розробках сучасного французького міфокритика Жільбера Дюрана.

Основною ж теоретичною базою для аналізу художнього тексту та для розуміння специфіки міфологічного дискурсу стали роботи відомого франко-румунського дослідника міфів Мірчі Еліаде. Його дослідження проблем архаїчної міфології й ритуалів, їхнього збереження та трансформації сьогодні, зв'язків із символами, архетипами, образними структурами мають виняткове значення для розуміння сутності сучасного міфологічного дискурсу як основної структури суспільного й культурного життя та літературної творчості. Теорії Еліаде є плідними стосовно аналізу художніх текстів Ж. - М.Г. Ле Клезіо, оскільки останній добре знайомий із доробком Еліаде. Тому дослідження авторської міфопоетики у даному разі може бути особливо продуктивним, зважаючи ще і на її свідомий характер.

Звернення до міфокритичного підходу та спроба його комплексного застосування становлять науково-теоретичну новизну дослідження, оскільки методи міфокритики до обраного художнього матеріалу досі на вітчизняних теренах не застосовувались. Новим для вітчизняної науки є й сам об'єкт аналізу - романний доробок Ж. - М.Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна. Окрім того, вперше як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературознавстві встановлено й проаналізовано ряд типологічних збігів у творах згаданих авторів.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їхнього використання в ході подальшого дослідження особливостей авторської міфопоетики та розвитку сучасного франкомовного роману. Матеріали дисертації можуть бути корисними при розробці загальних (історія зарубіжної літератури, теорія літератури) та спеціальних (французький роман ХХ ст., історія та теорія літературної критики) вузівських курсів. Також результати дослідження варто враховувати при відборі сучасних творів французької літератури для перекладу й видання.

Апробація роботи здійснювалась у процесі її обговорення на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; в доповідях на наукових аспірантсько-студентських конференціях при КНУ ім. Тараса Шевченка (1998, 1999 роки); на міжнародній науковій конференції "Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство" (Київ, 21 вересня 2000 р.); на міжвузівській молодіжній науковій конференції "Міф і ритуал у традиційній та новітній культурі" (Київ, 1 березня 2001 р.); на міжвузівській науковій конференції "Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу" (Київ, 17 жовтня 2001 р.); на міжвузівській науковій конференції "Проблеми і підсумки розвитку західних літератур у ХХ ст." (Київ, 1 - 2 листопада 2001 р.).

Результати дослідження представлені у шести публікаціях, п'ять з яких - у фахових виданнях ВАК України.

Структура дослідження визначається логікою вивчення поставленої проблеми і підпорядкована почерговості розв'язання визначених завдань. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів (які вміщують 3 схеми і 7 таблиць), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг основного тексту становить 193 сторінки; список використаних джерел включає 274 найменування.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, підкреслено її новизну та актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено методологічний апарат, вказано практичне й теоретичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами кафедри, наведено відомості щодо апробації отриманих результатів.

У першому розділі "Актуальний стан міфокритичних досліджень" висвітлюються основні теоретичні засади сучасної зарубіжної міфокритики та особливості її функціонування у французькому літературознавстві. На основі концепцій провідних дослідників ХХ ст. формулюються теоретичні контури феномену реактуалізації міфологічного дискурсу у сучасній літературі.

Незважаючи на різноманітність сучасних західних міфокритичних шкіл і теорій, спільним для них є прагнення встановити присутність і особливості функціонування міфологічних моделей у художніх творах, не вдаючись у детальне висвітлення шляхів проникнення цих моделей у літературу. Такий підхід найбільше виправдовує себе в процесі інтерпретації сучасних текстів, де свідома авторська міфотворчість нерозривно пов'язана зі спонтанним засвоєнням і відтворенням міфологічних парадигм.

У підрозділі 1.1 "Теоретичне підґрунтя розвитку міфокритики" з'ясовується генеза ритуалістичної (Дж. Дж. Фрейзер) та архетипної (К. - Ґ. Юнґ) критики та шляхи їхнього продуктивного синтезу у роботах Дж. Кемпбелла, Н. Фрая й М. Еліаде.

"Анатомія критики" Н. Фрая (підрозділ 1.2.) розглядається як одна з найвпливовіших в англо-американському літературознавстві міфокритичних концепцій, яка виявилася плідною й для представленого дослідження міфосемантики французьких літературних текстів. Фрай пов'язує структурні принципи літератури з міфологією, вбачаючи в останній граматику літературних архетипів.

Оперуючи поняттям витіснення (displacement) - непрямого міфологізування у літературних творах, - Фрай розглядає основні літературні модуси (міфічний, модус романсу, високоміметичний, низькоміметичний та модус іронії) як ряд сюжетних формул з різним ступенем витіснення міфу, які поступово зміщуються між протилежними полюсами і зрештою в іронічному модусі повертаються до міфу, що загалом збігається з результатами реферованого дослідження. Оскільки, за теорією Н. Фрая, міф базується на циклічному принципі руху сонця, то ця циклічність притаманна й літературі, проявляючись як у модусах, так і у фазах руху мітосів (основних дожанрових літературних елементів) комедії, романсу, трагедії й іронії. Ці мітоси об'єднані за Фраєм єдиним мономіфом про пошуки героя. Аналізований Фраєм принцип циклічності був справді помічений дисертантом на прикладах розглянутих романів. Таким чином, виводячи всі основні літературні елементи та явища з процесу витіснення міфу в літературі за логікою аналогії, а не хронологічно, через походження, вчений створив загальну і водночас продуктивну для безпосереднього текстуального аналізу міфокритичну теорію.

У 1.3 ("Роботи М. Еліаде як теоретичне підґрунтя розвитку сучасної французької міфокритики") обґрунтовується інтерес дисертанта до праць М. Еліаде як основи для подальшого аналізу обраних текстів. Концепція Еліаде про збереження й адаптацію архаїчних структур мислення сьогодні (певною мірою аналогічна концепції витіснення міфів у Н. Фрая) є особливо важливою як для сучасних французьких міфокритичних студій, так і для реферованої дисертації, оскільки орієнтує дослідження не тільки на виявлення збережених міфів у літературі, а передусім на простеження їхніх змін у рамках певної культурно-історичної епохи чи авторського дискурсу, на висвітлення їхніх універсальних та змінних, індивідуальних для кожного окремого випадку, характеристик.

Визначаючи поняття "міф", Еліаде виходить з того, що той є базою як для світоглядної структури реальності, так і для певного способу людської поведінки. Наріжним каменем усієї теорії міфу Еліаде є проблема сприйняття часу. Теоретик постійно підкреслює відмінність між двома часовими параметрами, присутніми водночас як у свідомості традиційних суспільств, так і в свідомості сучасної людини: часом буденним, лінійним, незворотнім, історичним та часом сакральним, циклічним, повторюваним, тобто, часом міфічним. За Еліаде, замаскована міфологічна поведінка сучасників виявляється перш за все при аналізі їхнього ставлення до часу. Іншими критеріями, названими Еліаде, за якими дисертантом визначалися адаптовані до сучасного життя й літературно інтерпретовані в аналізованих романах міфи, є наявність трансформованої ритуальної поведінки, символізація явищ чи об'єктів та інтеграція різних, часто протилежних реалій в єдину систему.

Теорія М. Еліаде є не лише важливою для розуміння аспектів міфологізму ХХ ст., в тому числі і в літературі, але й стала основною для подальшого розвитку французької міфокритики, основні засади якої викладені у підрозділі 1.4 "Французька міфокритична школа (кінець 50-х - 90-ті роки)". Теоретичну базу французької міфокритики найактивніше розробляють професори Жільбер Дюран та П'єр Брюнель, які, виходячи з тези про нерозривність творчої думки людини від найдавніших часів до сьогодні, аналізують будь-який текст, у тому числі і перш за все сучасний, як такий, що несе в собі трансформовану міфологічну основу.

Як Н. Фрай та М. Еліаде, Ж. Дюран вважає літературу привілейованою сферою функціонування міфу, оскільки останній є матричною моделлю будь-якої оповіді, структурованої фундаментальними схемами й архетипами. Тому в основу реферованої роботи була покладена і концепція міфокритики за Дюраном - віднайти, який чи які латентні міфи надихають творення іншого, неміфічного дискурсу. Поруч з рекомендаціями Еліаде про аналіз адаптованих міфів, до уваги було взято й дюранівський метод виявлення домінуючих міфів, який базується на виділенні за допомогою дієслівних схем і означень схожих, постійно повторюваних рис (лейтмотивів, "нав'язливих" елементів або міфем), що й забезпечують єдність окремого твору, авторського доробку чи культурно-історичного дискурсу.

На відміну від Дюрана, П. Брюнель переконаний у можливості експліцитного збереження міфів, коли навіть одноразова згадка імені міфічного героя у літературному творі чи натяк на міф у його назві є носіями прихованої міфологічної оповіді, що підтверджується аналізом творів представлених франкомовних авторів. Визначаючи поняття "літературного міфу", теоретик погоджується, що, базуючись на сталих елементах, той може бути ілюстрацією теми. Однак варіації міфу свідчать про його літературну зміну, тому він не завжди являє собою збереження етно-релігійного міфу в літературі. Певною мірою, проблема творення "новітніх" міфів у обраних романах стала предметом розгляду реферованої дисертації (див.2.1.1 та 3.1.).

Підрозділ 1.5 "Дослідження проблем міфопоетики у творчості Ж. - М.Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна" присвячений висвітленню сучасного стану розробки питання функціонування міфологічного дискурсу в творах прозаїків. Синтезуючи дослідження ритуалістичної школи Дж. Дж. Фрейзера і, ще більше, психоаналітичної К. - Ґ. Юнґа, сприйнятих перш за все через призму робіт Мірчі Еліаде, сучасна французька міфокритика розвивається далі, генеруючи нові теорії й методи текстуального аналізу. Привілейованим полем для роботи міфокритики вважають сучасні твори, такі, як пригодницькі романи чи романи ініціації.

Зв'язок міфу з ритуалами, сновидіннями, символами, вербальними й образними структурами дозволяє французьким дослідникам поєднувати міфокритичний підхід із багатьма іншими: соціокритичним й антропологічним, психоаналітичним, семіотичним і структуралістським, символістськими теоріями тощо. Щодо структуралістської спрямованості досліджень, то, окрім впливу ідей Еліаде, її розвитку посприяла структурна антропологія К. Леві-Строса.

Загалом, сучасні міфокритичні дослідження у Франції розгортаються у кількох напрямах:

розробка теорії функціонування міфу в культурі й суспільному житті (Сунь Шаоінг, Ж. Ріес);

аналіз домінування і трансформацій певних міфів у процесі історико-культурного розвитку суспільства (М. Еліаде, Ж. Дюран);

генетичні дослідження походження літературних структур із міфології (П. Вердьє, П. Брюнель);

компаративні студії функціонування і зміни міфопоетики в літературі (П. Албуі, К. Азіза, А. Віймен, П. Брюнель);

аналітичне вивчення специфіки авторської міфопоетики (Ж. Дюран, Л. Поте, І. Жіє);

структурний аналіз міфу на сюжетно-композиційному рівні тексту (Ж. Дюран, П. Брюнель);

архетипна і символістська інтерпретація тексту на його образно-семантичному й лексичному рівнях (М. Еліаде, Ж. Дюран).

Системне міфокритичне дослідження романів Ж. - М.Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна у реферованій дисертації передбачало розгляд авторського доробку як єдиного тексту, усі рівні якого (сюжетно-композиційний, образний, наративний) функціонують не тільки як його структурні і взаємопов'язані елементи, але і як окремі, хоч і підпорядковані єдності авторського художнього світу, мікросистеми. Відповідно, аналіз обраних творів, спрямований на виявлення в них особливостей міфологічного дискурсу, неминуче привів до вивчення міфопоетичних елементів у кожній окремій мікросистемі. Згідно зі структурним поділом системи художнього світу, подальше дисертаційне дослідження включає розділи, присвячені функціонуванню міфу на сюжетно-композиційному (Розділ 2), образному (Розділ 3) та наративному (Розділ 4) рівнях.

У другому розділі роботи "Міфологічний образ світу в романах Ж. - М.Г. Ле Клезіо" послідовно проаналізовано специфіку міфологічної моделі світу в романах зазначених прозаїків. При цьому значні збіги у міфосемантиці художнього світу обох авторів дозволили об'єднати аналіз їхніх романів.

Вивчення специфіки міфологічного образу світу винесено на перший план, оскільки його важливі семантичні складові, такі як час і простір, взаємодіючи між собою, утворюють єдину систему хронотопу художнього твору, яка чинить вплив і на інші компоненти художнього світу. Аналіз хронотопу романів Ле Клезіо і Бен Джелуна мав на меті виявити специфіку функціонування міфу на рівні часу й простору творів та його зв'язок з іншими компонентами системи (сюжетом, композицією, образами, оповідною манерою авторів). Поряд з тим, оскільки за теорією М. Еліаде, саме намагання позбутися буденного часу і "втекти" у час міфічний, сакральний є найпоказовішим проявом міфічної поведінки, висвітлення ролі й місця часу в обраних романах, ставлення до нього героїв набуває особливого значення для розуміння міфологізму творів (перший підрозділ "Міфологізація часу в романах Ж. - М.Г. Ле Клезіо і Т. Бен Джелуна").

У контексті теорії М. Еліаде, авторська міфологізація часу в романах включає наявність специфічного бачення часу як взаємодії часу буденного, профанного і часу сакрального, міфічного і, відповідно, прагнення героїв перейти із мирської тривалості у позачасовість. Дія більшості творів відбувається в умовному часі. Навіть авторські вказівки дат не створюють враження дійсної історичності, оскільки час романів є складним переплетенням повторення теперішніх і минулих, історичних і міфічних подій, що у масштабі окремих творів спричиняє виникнення ефекту циклічного часу.

Існує кілька способів переходу в часі для героїв Ле Клезіо і Бен Джелуна. Іноді вони відмовляються від точного відліку часу, надаючи перевагу перебуванню у позачасовому вимірі. Їхня втеча від профанного часу може здійснюватися паралельно до втечі у просторі, причому у Ле Клезіо вона часом має тенденцію руху від цивілізації до природи. Важливим фактором переходу в іншу тривалість слугує в романах ретроспекція. У пізніх романах Ле Клезіо іншим постійним способом долучення до сакрального часу є здійснення ритуалів, тоді як у Бен Джелуна ритуальні дійства, навпаки, не сприяють гармонізації життя персонажів, а спричиняють страждання героїв чи поглиблюють їх. Окрім того, тоді як герої Ле Клезіо здатні долати профанність за допомогою долучення до міфів, осяяння чи творчого екстазу, то героїні Бен Джелуна досягають переходу в іншу тривалість завдяки стану екзальтації, сновидінням, мріям, ясновидінню. Зрештою, для обох романістів характерним є погляд на письмо та на вигадування й розповідь історій як на способи звільнення від буденного часу.

Оскільки за М. Еліаде, бажання переходу в час міфу пов'язане з пошуком "втраченого раю", первісної гармонії, воно передбачає ритуальне відтворення чи пригадування початкової ідеальної ситуації міфу. Тому наступним аспектом аналізу міфологізації часу в обраних романах стало висвітлення особливостей екзистенційного повернення до витоків у Ле Клезіо і Бен Джелуна. За спостереженнями дисертанта, у франкомовних авторів присутні два основних міфологічних типи такого повернення. Першим із них є швидка реінтеграція первинної ситуації, яка може втілюватися або у прагненні героїв знищити зіпсований світ, щоб відтворити його з першоелементів, або у їхньому намаганні повністю позбутися власних спогадів про минуле, щоб заново побудувати своє життя (ранні романи Ле Клезіо й початок романної дії у Бен Джелуна).

Другий тип полягає у поступовому поверненні до витоків, у ретельному й вичерпному пригадуванні героями історичних, міфологічних, індивідуальних подій, щоб зрозуміти і влаштувати своє теперішнє життя (пізні романи Ле Клезіо й фінальна стадія пошуків героїв у Бен Джелуна). При цьому, обидва типи ретроспекції передбачають не стільки індивідуальну інтроспекцію, скільки здобуття героями гармонії зі світом та з власним минулим, долучення до міфічного часу, досягнення ними екзистенційного рівня пізнання універсального.

Зрештою, продовжуючи теорію ролі романних описів Ж. Дюрана та проявів через них міфологічного начала в сучасних текстах, необхідним в роботі виявився аналіз декорацій часу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна. Через вибір авторами певних декорацій часу (пори року та часу доби) проявляються універсальні символи й архетипи. У результаті аналізу помічено традиційний підхід обох авторів до асоціювання подій з певним сезоном. Так, у створенні романних декорацій часу присутні два важливих міфологічних процеси: подолання антиномій через медіацію (образи зими - осені) та циклічність подій відповідно до природного циклу: початок нового бачення світу, нових стосунків, народження, втеча (осінь - зима) - зростання напруги, апофеоз, повернення (весна - літо) - заспокоєння, безрезультатний пошук, смерть (осінь - зима).

Долі героїв романів, як і в міфах, також співвідносяться зі зміною часу доби: на сході сонця, вранці відбуваються народження дітей, втечі, переїзди; вдень, коли сонце в зеніті, помітно напругу, апофеоз дії; увечері, на заході сонця - припинення блукань, розчарування, віртуальне перенесення до іншого світу; вночі у темряві виникає можливість пережити надприродний досвід.

Оскільки категорія художнього простору обов'язково втягується в рух художнього часу і предметно визначає його, не менш важливим є аналіз процесу міфологізації простору у творах Ле Клезіо і Бен Джелуна (2.2.). За Ж. Дюраном, міф у творі найяскравіше проявляється через описи атмосфери, оточення, просторових характеристик, тобто, через декорації простору і особливості просторових пересувань героїв, а роман як епічний жанр особливо потребує таких описів.

Помічено, що категорія простору виступає в аналізованих романах як функціональна система архетипових значень. Так, простір у ранніх романах Ле Клезіо і деяких творах Бен Джелуна обмежується лабіринтом сучасного індустріального (у французького автора) чи східного (у марокканського автора) міста. Вихід героя з цього простору можливий тільки через знищення останнього (у Ле Клезіо) або через власне зникнення, розчинення у безлічі варіантів історії (у Бен Джелуна). Однак у замкненому просторі міста звільнення й віднайдення гармонії героями ускладнене або й неможливе.

Простір пізніх романів Ле Клезіо та деяких романів Бен Джелуна видається відкритим завдяки частим далеким подорожам героїв. Помітна певна симетрія й циклічність цих подорожей, оскільки вони так чи інакше відтворюють схему руху з батьківщини на півдні до чужої країни на півночі й повернення додому, а у Ле Клезіо ще й повторюють подорожі предків героїв. Водночас, як і в міфах, простір батьківщини, півдня є здебільшого аналогом відкритого Космосу, "свого" простору, а чужа земля, північ - аналогом Хаосу, незвичного замкнутого простору. Тоді подорож більшості героїв на північ пов'язується з рухом до периферії Всесвіту, з випробуваннями ініціації, а приїзд на батьківщину, на південь - з поверненням до центру світу і віднайденням гармонії.

Як у Ле Клезіо, так і у Бен Джелуна архетипові декорації простору (берег моря чи пустеля, гора або просто узвишшя) асоціюються з міфічною безмежністю й відкритістю Космосу та з образом Світового дерева, яке уможливлює зв'язок Землі й Неба. Справді, саме в цих просторових декораціях герої обох авторів часто здійснюють свій вихід із профанного часу.

Романні описи визначають певний матеріальний аспект створюваного автором художнього світу. Викладений у образах міфомислення, цей аспект включає перш за все чотири основних елементи Космосу, концептуально виокремлені ще давньогрецькими представниками натурфілософії: землю, воду, вогонь і повітря. Аналіз семантики, ролі та місця цих першоелементів у романах Ле Клезіо і Бен Джелуна також спрямований на висвітлення міфологізму образу світу у творах (третій підрозділ "Міфопоетична інтерпретація першоелементів"). Помітною є багаторівневість образу кожної зі стихій та поєднання в її семантиці кількох, часто протилежних значень. У ранніх романах Ле Клезіо першоелементи виступають, з одного боку, зіпсованими, штучними конструктами цивілізації, "втраченого раю" універсуму, а з іншого, - потенційно непідкореними силами. У пізніх романах Ле Клезіо й творах Бен Джелуна першоелементи зберігають для героїв свій первісний сакральний сенс. Будучи базовими складовими природи, вони сприймаються як могутні, непізнані стихії, водночас життєдайні й руйнівні.

Зрештою, оскільки світ, як реальний, так і художній, постає як структурно впорядкована й динамічна система, важливим аспектом міфокритичного аналізу став розгляд принципів організації художнього світу обраних романів (четвертий підрозділ "Числова організація світу"). Для міфомислення світ значною мірою упорядковується завдяки числовому ряду. Співставлення числової семантики у романах Ле Клезіо і Бен Джелуна та у традиційних міфологіях виступає як заключний етап розкриття міфологічного образу світу творів. Як і в міфології, в романах основна система значень пов'язана з числами космогонічного характеру (1 - знак цілісності, початку; 2 - символ єдності й боротьби протилежностей; 3 - основна константа макрокосму та його динаміки, знак вертикального поділу Світового дерева; 4 - символ статичної цілісності світу й людини, знак горизонталі Світового дерева; 7 - повна модель світобудови). При цьому у марокканського письменника помітними є модифікації традиційної семантики деяких чисел (5,7).

У третьому розділі роботи "Ініціаційний пошук героя" простежується міфологізм на рівні системи образів творів та побудови перипетій доль протагоністів за схемами ініціаційного пошуку. Подібно до традиційної схеми ініціації, у романах Ж. - М.Г. Ле Клезіо та Т. Бен Джелуна присутнє повернення назад до витоків і моменту творення, пізнання універсалій та змужніння героя. Як і в архаїчних культурах, в романах загалом зберігається основна схема ритуалу ініціації у трьох його основних стадіях: вихід індивіда з власного суспільства, його відрив від звичних основ життя; тривалі випробування і посвячення у традиції народу; повернення ініційованого додому у якісно іншому духовному й соціальному статусі. Обидва письменники тлумачать архетипову семантику ініціації як "смерть" для навколишнього середовища й буденного життя, перебування ініційованого у царстві тіней з метою випробувань та, зрештою, як нове народження і сходження з того світу.

У дисертації окремо розглядаються специфіка ініціації в ранніх (3.1.) та етапи ініціації в пізніх (3.2.) романах Ле Клезіо, де випробування чітко структуровані й включають кілька послідовних стадій:

усвідомлення героєм ситуації розриву між людиною і світом (ранні романи) та між людиною і соціумом й інтеграція у природний світ (пізні романи);

розкриття глибинних міфо-синкретичних структур мислення;

долучення до фольклорно-історичних міфів народу (пізні романи);

досвід реальної втечі чи подорожі.

Якщо ініціація в ранніх романах Ле Клезіо приводить героя до тимчасового припинення пошуків гармонії, то у пізніх - до її досягнення, до подолання страху перед невідомим і смертю, до повторення героєм шляху предків, до повернення додому, до материнства.

Підрозділ 3.3 "Ініціація в романах Т. Бен Джелуна" характеризує особливості трансформації ініціаційної моделі та її основних характеристик у романах марокканського автора. У Бен Джелуна послідовна структурація етапів випробувань ускладнена їхньою неоднорідністю в різних романах, хоча присутні також певні паралелі з романами Ле Клезіо: усвідомлення деякими героями розриву з соціумом й інтеграція у природний світ; розкриття глибинних міфо-синкретичних структур мислення; досвід реальної втечі чи подорожі героя. Порівняно з Ле Клезіо, ініціація у марокканського автора виявляється спрощеною і варіює у різних творах: героїні звільняються від тягаря минулого, часом гармонізують власне життя.

В обох романістів, причому, у Бен Джелуна більшою мірою присутня система архетипових образів, які супроводжують ініціаційний пошук героїв (архетипи аніми, "колективного підсвідомого", Мудрого Старця, Великої Матері та ін.). Водночас, для марокканського автора поряд із традиційним міфологізуванням, помітна тенденція до переосмислення автентичних міфомоделей (наприклад, міфологема андрогінії у романах "Дитина з піску" та "Священна ніч" чи міфологема визволительки племені в "Опущених очах").

У четвертому розділі дисертації "Особливості міфологічного наративу в романах" з'ясовується ступінь та функції звернення обох авторів до традиційних оповідних форм, методів, схем, а також проблеми міфологізації слова у Ле Клезіо (4.1.) та міфологізму оповіді у Бен Джелуна (4.2.).

Обидва автори стверджують значимість і магічний вплив слова на світ і людину. Наділене сакральним сенсом слово сприймається як друга реальність, долучення до якої веде героїв до екзистенційного пізнання світу й до можливості виходу з профанного часу. Герої обох авторів проходять ініціацію через слово (слухання, читання, вигадування оповідей, міфів, пророцтв тощо). Так само й для читача рецепція романів франкомовних авторів, стеження за перипетіями доль персонажів, декодування міфосемантики й інтертекстуальності творів перетворюється одночасно на вихід із власної буденності та на своєрідну ініціацію.

У романах як Ле Клезіо, так і Бен Джелуна присутні численні міфологічні ознаки оповідної манери:

міфологізація імен героїв;

поетичність, притчевість форм нарації;

символізація й архетипізація образів, моделей пошуку й ініціації, мотивів відновлення гармонії, повернення "втраченого раю", Золотого віку, подорожі у природне середовище тощо;

циклічність;

потенційна незавершеність оповіді;

використання техніки лейтмотивів і варіацій однієї теми;

імітація наративу фольклорних текстів (міфів, казок, легенд, пророцтв тощо).

Гра авторів із читачем і текстом, із хронотопом та образністю романів також наближає їхні твори до іронічного модусу літератури (за Н. Фраєм), а їхнє тяжіння до демонічної символіки є однією з ознак повернення сучасного франкомовного роману до міфу через іронічний модус.

У висновках підсумовано основні положення дисертаційного дослідження.

Зростання інтересу до методології міфокритичного аналізу літературних творів у сучасному українському літературознавстві, засвідчене рядом дисертаційних робіт і публікацій кінця 1990-х - початку 2000-х років, сприяє розширенню можливостей вітчизняної критики інтерпретувати тексти як національної, так і зарубіжної літератури.

Застосування міфокритичного підходу для дослідження романів сучасних франкомовних письменників Ж. - М.Г. Ле Клезіо і Тагара Бен Джелуна довело не лише свою доцільність і вмотивованість, але й продуктивність та сприяло досягненню поставленої мети - виявленню основних аспектів функціонування міфологічного дискурсу в обраних романах як цілісної, всеохоплюючої і впорядкованої системи та виведенню спільних особливостей міфопоетики у франкомовних романах обох авторів.

Втім, оскільки обидва автори продовжують активну літературну діяльність, демонструючи суттєву еволюцію художньо-естетичних домінант, можливими є й подальші модифікації міфопоетичного дискурсу в їхніх романах. Як справедливо зазначив Лахсен Музуні, один із дослідників творчості марокканського автора, "існує стільки бен джелунів, скільки існує його романів"1. Тому проведене дослідження передбачає продовження розробки системи вивчення міфопоетики Ле Клезіо і Бен Джелуна на основі нового художнього матеріалу.

Результати проведеного дисертантом аналізу свідчать також про притаманну сучасним романістам варіативність міфологічного дискурсу, що до певної міри протистоїть універсалістським висновкам Н. Ліхоманової. Всупереч її твердженню, що "важко знайти приклад постмодерністського роману, в якому б демонструвалася модель власної міфотворчості, що формується на основі використання архаїчних засобів для створення власної системи символів"2,доводиться, що обом франкомовним авторам вдалося створити свій художній світ саме на основі органічно поєднаних і трансформованих міфологічних моделей. При цьому, як показав аналіз текстів, письменники не обмежуються використанням лише таких міфологічних мотивів як мотиви подорожі, пошуку, лабіринту, мотив учня та учителя і не вбачають в них виключно засоби реалізації художньо-естетичних засад постмодерністського роману. Результати представленого текстуального аналізу ставлять під сумнів також те, що "особливого статусу в постмодернізмі набуває момент своєрідного "розвінчання" міфу, викриття його "ілюзорної" природи, іронічне тлумачення, створення, на противагу традиційним, власних міфів сучасності"1. На думку дисертанта, міфологічний дискурс романів Ле Клезіо і Бен Джелуна не спрямований лише на деконструкцію міфу, а має й інтегруючу функцію.

Використовуючи у ході дослідження романів Ле Клезіо та Бен Джелуна міфокритичну систему й теорію міфу М. Еліаде, дисертант пересвідчився у конструктивності цієї парадигми критичного дискурсу. Вона виправдала себе не тільки для розвитку міфокритики наступними поколіннями французьких теоретиків (згадаймо, принаймні, Ж. Дюрана й П. Брюнеля), але й для безпосереднього розгляду творів. За допомогою міфем, виділених Еліаде та його послідовниками, уможливлюється простеження структури й семантики художнього тексту. Також в процесі аналізу романів продемонстровано можливість поєднання положень Еліаде із теоретичними висновками інших міфологів (К. - Ґ. Юнґа, Н. Фрая, К. Леві-Строса, Ж. Дюрана), що виявляє гнучкість застосування даної концептуальної парадигми.

Аналіз міфопоетики романів Ж. - М.Г. Ле Клезіо й Т. Бен Джелуна на сюжетно-композиційному, образному й наративному рівнях виявив типологічну спорідненість художнього світу обох авторів, їхню орієнтацію не тільки на естетичні засади постмодернізму, але й на залучення до своєї сфери мультикультуральних і міфологічних парадигм, що засвідчує органічність процесу реміфологізації у франкомовних романах останньої третини ХХ ст.

Основні положення і висновки дисертації у публікаціях автора

1. Міфологізм роману Ж. - М.Г. Ле Клезіо "Протокол" // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 1999. - С.86 - 92.

2. Міф світу в романі Ж. - М.Г. Ле Клезіо "Пустеля" // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка: Іноземна філологія, Вип.29. - К.: Вид. центр "Київський університет", 2000. - С.75 - 77.

3. Художній світ роману Тагара Бен Джелуна "Священна ніч": проблема стереотипу й архетипу // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. - С.344 - 351.

4. Демонічна символіка в романі Тагара Бен Джелуна "Ніч помилки" // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. - С.159 - 163.

5. Інтертекстуальність роману Ж. - М.Г. Ле Клезіо "Протокол" // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Випуск 9. - К.: Київський національний лінгвістичний ун-т, 2003. - С.244 - 247.

6. Додаткова публікація:

7. Реконструкція та ревізія міфу в романі Тагара Бен Джелуна "Дитина з піску" // Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. - С.265 - 269.

Анотації

М'ястківська В.В. Міфологічний дискурс у романах Ж. - М.Г. Ле Клезіо та Тагара Бен Джелуна. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2003.

Дисертація присвячена виявленню основних аспектів функціонування міфологічного дискурсу в романах франкомовних авторів Ле Клезіо і Бен Джелуна як цілісної, всеохоплюючої і впорядкованої системи. На основі міфокритичної концепції текстуального аналізу, базованої на теоріях К. - Ґ. Юнґа, Н. Фрая, Ж. Дюрана і в першу чергу М. Еліаде, проаналізовано міфопоетичне начало романів Ле Клезіо і Бен Джелуна на різних рівнях тексту: сюжетно-композиційному (спостереження за міфологічною семантикою хронотопу, матеріальних декорацій, числової організації світу); образно-семантичному (дослідження специфіки міфо-ритуальних схем ініціації у долі протагоністів, символізації й архетипізації образів); лексично-наративному (з'ясування символіки імен, способів художнього відтворення оповідної манери міфу). Також у роботі встановлюються особливості еволюції міфотворчості письменників та порівнюється специфіка міфологічного наративу в романах Ле Клезіо і Бен Джелуна.

Ключові слова: роман, міф, міфопоетика, міфологічний дискурс, міфокритика, хронотоп, архетип, символ, ініціація.

Мястковская В.В. Мифологичечкий дискурс в романах Ж. - М.Г. Ле Клезио и Тахара Бен Джелуна. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко. Киев, 2003.

Диссертация посвящена выявлению основных аспектов функционирования мифологического дискурса в романах франкоязычных авторов Ле Клезио и Бен Джелуна как целостной, всеобъемлющей и упорядоченной системы. Мифокритическая концепция текстуального анализа, основана на теориях К. - Ґ. Юнґа, Н. Фрая, Ж. Дюрана и в первую очередь М. Элиаде. Мифопоэтическое начало романов Ле Клезио и Бен Джелуна проанализировано на разных уровнях текста: художественно-композиционном (наблюдения над мифологической семантикой хронотопа, материальных декораций, числовой органиции мира); образно-семантическом (исследование специфики мифо-ритуальных схем инициации в судьбах протагонистов, архетипизации и символизации образов); лексико-наративном (выяснение символики имен, способов художественного воспроизведения мифологической манеры сказа). Также в работе изучаются особенности эволюции мифотворчества писателей и сравнивается специфика мифологического наратива в романах Ле Клезио и Бен Джелуна.

Ключевые слова: роман, миф, мифопоэтика, мифологический дискурс, мифокритика, хронотоп, архетип, символ, инициация.

Myastkivska V.V. Mythological discourse in the novels of J. - M. G. Le Clzio and Tahar Ben Jelloun.

Thesis for a Candidate Degree in Philology. Speciality 10.01.04 - Literature of foreign countries. Taras Shevchenko National University of Kyiv. Kyiv, 2003.

This thesis deals with the main aspects of mythological discourse in the novels of two authors - Le Clzio and Ben Jelloun. The methodology of the text interpretation was the mythological analysis, based on several theoretical conceptions, such as those of C. - G. Jung, N. Frye, G. Durand, and especially on mythological concept of M. Eliade.

The mythopoetics in the novels of Le Clzio and Ben Jelloun has been analysed on different textual levels: on that of the composition (mythological semantics of time-space relations, of material decorations, and of numerical world organisation); on the level of characters (archetypes and symbolic images); on the level of vocabulary and narration (symbolic names, modes and types of mythical narration). The thesis also examines how the authors' mythopoetics evolves and compares the peculiarities of mythological narrative of the authors.

The mythical symbolism of the category of time can be revealed in the texts as a presence of a constant interaction between the profane or historic and the sacred or mythical time. The authors use two mythological ways of the hero's existential return to the origins: a fast reintegration with the primordial chaos, the destruction and then the reconstruction of the world or/and a gradual and complete recalling of historical, mythological or personal events.

The category of space is also presented as a functional system of archetypal contexts. The hero goes through the labyrinth of a modern city or of an oriental medina where neither exit nor harmony could be found. Another spatial pattern in the novels is a hero's journey from his native land (south, analogous to Cosmos) to a country in the north (analogous to Chaos) and back, when the trial is completed.

The basic elements, that form the material world (soil, water, fire, and air), also retain their primordial sacred meanings in the novels of Le Clzio and Ben Jelloun. The structure of the material world in the novels is based on traditional numerical symbolism.

The hero's quest for harmony in the world is compared to a ritual of initiation. The traditional themes (returning to the origins, gaining knowledge and reaching maturity), traditional structure of initiation (exit from the own society, trial and initiation to tribal traditions, return with a new social status) and its traditional symbolism (escape from time, death for a profane life) can be observed.


Подобные документы

  • Зображення теми кохання у творах Льва Толстого та Гюстава Флобера, суспільно-політичні особливості епохи їх творчості. Причини та умови трагедій почуттів Емми та Анни, аналіз дій та вчинків героїв романів, вплив суспільної моралі на розвиток особистості.

    реферат [46,0 K], добавлен 07.06.2011

  • Філософські та історіософські параметри художнього та наукового дискурсів В. Петрова-Домонтовича. Психоаналіз як методологічна парадигма вивчення модерних текстів. Авторська інтерпретація суперечливих образів постреволюційної доби у романах письменника.

    дипломная работа [113,3 K], добавлен 30.03.2011

  • Життєвий та творчий шлях Франца Кафки - видатного австрійського письменника, одного із фундаторів модерністської прози. Літературна спадщина автора. Історія написання та зміст романів "Замок" і "Процес"; специфіка жіночих образів у даних творах.

    курсовая работа [55,5 K], добавлен 03.10.2014

  • Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.

    дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013

  • Природа й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, провідна стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації. Описання основних принципів інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.

    автореферат [27,6 K], добавлен 11.04.2009

  • Специфіка зображення живої природи у творах красного письменства. Характеристика пейзажу як елементу композиції ліро-епічних творів Ліни Костенко на матеріалі романів "Маруся Чурай" і "Берестечко". Аналіз пейзажної та натурфілософської лірики письменниці.

    дипломная работа [85,0 K], добавлен 17.01.2011

  • Побутування жанру балади в усній народній творчості та українській літературі. Аналіз основної сюжетної лінії твору. Розкриття образів головних героїв повісті О. Кобилянської. Використання легендарно-міфологічного матеріалу з гуцульських повір’їв.

    курсовая работа [64,9 K], добавлен 30.11.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.