Типологічні відповідності українського та німецького натуралізму останньої третини ХІХ століття

Проблеми теорії та історії натуралізму останньої третини ХІХ століття в порівняльно-літературному аспекті. Типологічні відповідності міфопоетики німецьких та українських творів. Поняття наративного дискурсу та його ставлення до навколишньої дійсності.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 22.06.2014
Размер файла 43,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

УДК 82(477)+82(430)

ТИПОЛОГІЧНІ ВІДПОВІДНОСТІ

УКРАЇНСЬКОГО ТА НІМЕЦЬКОГО НАТУРАЛІЗМУ ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ ХІХ СТ.

10.01.05 - порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КЕБАЛО МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ

Тернопіль - 2002

Роботу виконано на кафедрі історії української літератури Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор ТКАЧУК МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ.

Кафедра історії української літератур Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, завідувач, професор.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор МАТВІЇШИН ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ, кафедра світової літератури.

Прикарпатського державного університету імені Василя Стефаника, завідувач, професор;

кандидат філологічних наук, доцент РИХЛО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ, кафедра зарубіжної літератури.

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, доцент.

Провідна установа: кафедра теорії літератури та компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “29” листопада 2002 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 при Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2)

Автореферат розісланий 25 жовтня 2002 р. Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Папуша

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблеми натуралізму цікавлять українських літературознавців давно. Однак у силу тих обставин, що в недалекому минулому спосіб інтерпретації стильових та ідейно-тематичних характеристик натуралістичної літератури вкладався в рамки лише ідеологічного, а не естетичного модусів дійсності, ґрунтовних праць про типологію натуралізму в українській літературі в порівняльному аналізі з досягненнями письменників-натуралістів інших країн було мало. У зв'язку із суперечливістю характеру самого предмету дослідження твори українських митців, які розглядаємо в спектрі натуралістичної структури, як правило, аналізувалися під кутом зору їх реалістичного дискурсу.

Актуальність нового порівняльного дослідження творчості українських та німецьких письменників-натуралістів визначається як історико-літературною, так і теоретико-методологічною спрямованістю, що дозволяє художні твори митців і змодельовані ними художні світи розглядати, виходячи із сутностей художньої специфіки натуралізму останньої третини ХІХ ст. у загальному контексті завдань порівняльного літературознавства, а відтак на матеріалі творчості письменників і породженої нею літературно-критичної, інтерпретаційної практик здійснити системний перегляд історико-літературних поглядів на літературний процес доби від світоглядно-духовного рівня змісту художнього твору до міфопоетичного та наративного вимірів художнього тексту.

Не заперечуючи здобутків дослідників творчості І. Франка попереднього періоду (праці О. Білецького, І. Басса, Ніни Жук, Ю. Кобилецького, В. Щурата й ін.), як і представників діаспори (О. Купранця, Ю. Лавріненка, Л. Рудницького), зазначимо, що лише останнім часом у нашому літературознавстві склались сприятливі умови для появи ґрунтовних та більш об'єктивних досліджень натуралістичної літератури, зокрема натуралізму І. Франка. До таких відносимо праці Д. Наливайка „Мистецтво: напрямки, течії, стилі”, В. Матвіїшина -- „Українсько-французькі літературні зв'язки XIX - початку XX століття” (1989); Т. Денисової - „Іван Франко і натуралізм” (1990); Л. Гаєвської - „Коли обриваються пута...” (1992); Т. Гундорової - „Франко - не Каменяр” (1996); М. Ткачука - „Концепт натуралізму і художні шукання в „Бориславських оповіданнях” Івана Франка” (1997); Р. Чопика - „На шляху до вироку (питання „Франко і натуралізм” у літературознавстві та критиці 1879-1950-х років)”; Р. Голода - „Натуралізм у творчості Івана Франка: до питання про особливості творчого методу Каменяра” (2000).

Характерною ознакою новітніх досліджень натуралізму в контексті української літератури можна вважати спробу вчених по-новому проаналізувати структурні особливості тематичного та наративного рівня творів письменників, зокрема І. Франка. Однак, намагаючись витлумачити типологію натуралізму українського письменника, науковці переважно пояснюють її зовнішнім впливом Е. Золя. Тому часто в таких працях питання про специфіку типологічних відповідностей та генетико-контактних зв'язків української та інших літератур у плані загальних закономірностей розвитку натуралізму, хоча б через призму творчого методу І. Франка, розглядається не повністю.

Отже, незважаючи на те, що про натуралізм у творчості І. Франка є, здавалось би, чимало ґрунтовних праць, проте не всі аспекти його творчої багатогранності висвітлені всебічно і переконливо. Зокрема, це стосується типологічних відповідностей натуралізму у творах І. Франка і німецьких письменників-натуралістів. На наш погляд, недостатня увага досі приділялась іманентним структурам натуралістичної естетики, які по-різному виявлялись у соціальному, психологічному та літературно-типологічному аспектах. Тому відсутність комплексного підходу до проблеми натуралізму, до аналізу типології натуралізму як творчого методу художньої літератури та недостатньо переконливе теоретико-методологiчне тлумачення особливих засад натуралістичного стилю в контексті порівняльного аналізу із німецьким зразком зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та його актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось як складова частина комплексної теми “Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв'язках”, яку розробляють кафедри історії української літератури і теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тему дисертації погоджено з науково-координаційною радою при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України „Класична спадщина і сучасна художня література”.

Об'єктом дослідження є масив художньої прози Івана Франка, а також твори німецьких письменників Г.Гауптмана, А.Гольца, О.Г.Гартлебена, Г.Гарта, Ю.Гарта, М.Конрада, М.Крецера, Й.Шлафа, які відносимо до натуралістичної художньої поетики.

Предметом дослідження є художні світи української та німецької натуралістичної літератури.

Мета роботи - з'ясувати загальні закономірності художньої специфіки натуралістичної стильової течії у рамках міжлітературного процесу останньої третини ХІХ ст.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

- окреслити глибинну сутність явища натуралізму в літературі ХІХ ст., його відмінності та аналогії з системою реалізму;

- визначити основні закономірності естетичної концепції людини в контексті натуралістичної картини художнього світу;

- виходячи з сучасних засад літературознавчої компаративістики, розкрити генетико-контактні зв'язки та типологічні відповідності натуралізму письменників української та німецької літератур;

- дослідити функціонування типології архетипного значення у творах І. Франка та М. Крецера і Г. Гауптмана;

- окреслити специфіку наративного дискурсу натуралістичної прози в українській та німецькій літературах;

- визначити типологію нараторів у натуралістичному контексті;

- виявити щодо різних типів оповіді основні тенденції у співвідношенні позицій наратора і персонажів, встановити міру їх активності.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові праці українських істориків та теоретиків літератури В. Агеєвої, О. Білецького, М. Гіршмана, Р. Гром'яка, Т. Гундорової, І. Денисюка, С. Єфремова, М. Жулинського, Н. Калениченко, Р. Міщука, М. Наєнка, Д. Наливайка, С. Павличко, А. Ткаченка, М. Ткачука, І. Франка, М. Яценка. У своєму дослідженні дисертант застосовував принципи порівняльного вивчення літератури, висвітлені у працях В. Жирмунського, Д. Дюришина, І. Неупокоєвої, Д. Наливайка, структуральні підходи французьких та англійських наратологів: Р. Барта, Ж. Женета, Ю. Крістевої, Дж. Брістова, Р. Бредфорда, ідеї зарубіжних психоаналітиків та антропологів: К. Леві-Строса, Н. Фрая, В. Тернера, Дж. Фрезера, К.-Г.Юнга, З. Фройда.

Методика дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідницької роботи у дисертації застосовуються системний, історико-генетичний, типологічний методи наукового дослідження літературних явищ. У процесі аналітичної роботи над текстами використовуються основні принципи та підходи формалістичного, структурального та постструктурального методів інтерпретації індивідуального стилю митців.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше досліджується типологія та національні особливості українського і німецького натуралізму в порівняльному аспекті, визначаються загальні закономірності онтології натуралізму як творчого методу І.Франка в контексті порівняльного аналізу із творчими здобутками німецьких авторів. У зв'язку з цим вперше в практиці вітчизняного літературознавства типологія натуралізму тлумачиться через призму концепції психології людини маси, а також з позицій структуральної наратології; по-новому з'ясовується механізм функціонування основних викладових форм на матеріалі порівняльного аналізу наративного дискурсу у творчості письменників обох народів; новаційним так само є аналіз натуралістичної прози з погляду ритуально-міфологічного підходу до дослідження глибинних, прихованих, іманентних смислопороджуючих структур письменницької уяви епохи останньої третини ХІХ ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при подальшому дослідженні складної й суперечливої картини літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст.; при підготовці лекцій з історії української та зарубіжної літератур, спецкурсів та спецсемінарів з літературознавчої компаративістики для студентів факультетів іноземних мов та філологічних факультетів вузів, а також при написанні студентами курсових та дипломних робіт.

Апробація дисертації. За темою дослідження прочитані доповіді на Всеукраїнських Гнатюківських читаннях „Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспектива розвитку” (Тернопіль, 1999), міжнародних - „Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001), „Володимир Гнатюк і сучасність: фольклористика, етнографія, літературознавство” (Тернопіль, 2001), „Творчість І.Франка в сучасній інтерпретації (Київ, 2001), щорічних конференціях Тернопільського державного університету (1998-2002) рр. Основні результати опубліковано в 4 статтях, уміщених у фахових виданнях, та брошурі.

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на спільному засіданні кафедри історії української літератури, кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства у травні 2002 року.

Структура і зміст роботи. Структура роботи визначається її метою й завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що нараховує 244 позиції. Загальний обсяг роботи 190 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність для українського літературознавства, визначено мету і завдання дисертації, розкрито її наукову новизну та практичну цінність, подано відомості про методи, апробацію та структуру дослідження.

У першому розділі „Проблеми теорії та історії натуралізму останньої третини ХІХ століття в порівняльно-літературному аспекті” розглядаються теоретико-методологічні та духовно-світоглядні чинники та передумови появи натуралістичної літератури в культурах українського та німецького народів в останній третині ХІХ ст. Специфіка натуралістичного дискурсу визначається через призму метафізики, епістемології та етики. У підрозділі „Натуралізм як модус науково-пізнавального ставлення до навколишньої дійсності” дається характеристика основних шляхів еволюції натуралізму. Головна ідея, яка експлікується через усе дослідження дисертанта, стосується вираження на різних рівнях наративного тексту відмінностей між реалістичним і натуралістичним дискурсами.

Для реалізму ХІХ ст. важливим аргументом вважався його критичний характер, оскільки у такий спосіб реалізм намагався довести, що адекватність знання може бути досягнута лише в результаті складного, опосередкованого і аналітично контрольованого самим художником-дослідником процесу пізнання. При цьому, зрозуміло, особлива увага приділяється активності автора художнього світу, який у наративі висловлює критичне ставлення до реальності, ним відтвореної. Натуралізм зробив об'єктивність зображення просторової дійсності своєю відмінною кардинальною прерогативою, яка набула у нього максимального розвитку. Це відбувається за рахунок посутньої аналітичності при відмові від синтетичного узагальнення з боку автора. Сувора науковість, перенесена на ґрунт художнього слова, заперечувала абсолютність погляду автора, навпаки, вона вимагала описувати “шматок життя” таким, яким він є, без будь-яких домислів чи абстрагувань.

У підрозділі „Натуралізм як модус естетичного ставлення до навколишньої дійсності” дисертант розглядає основні засади онтології прекрасного в рамках натуралістичної системи. Якщо до цього категорія прекрасного ототожнювалась із предметом класичної естетики чи позначала один із її сутнісних аспектів, то з останньої третини XIX ст. вона, розглядаючи поряд із протилежною щодо неї категорію потворного, відмовилась від всевідаючої оцінювальної позиції зовнішнього наратора. Їх діалектика не підпорядковувалась розгляду явищ життя з точки зору абсолютних уявлень про людські цінності. А тому вважаючи, що у світі все відносне, письменники, натуралістично зображуючи огидне і потворне, не брали на себе обов'язку естетично подолати або перебороти його.

У підрозділі „Натуралізм як модус етичного ставлення до навколишньої дійсності” йдеться про основні принципи функціонування натуралістичного дискурсу в плані етичності його головних мотивів. У цьому контексті вибирається лише один аспект: специфіка етичного ставлення наратора до історії та самого наративного дискурсу. Згідно з загальними настановами натуралістичної поетики автор художнього твору повинен черпати своє творче натхнення з самого об'єкта спостереження. Однак сам по собі такий принцип споглядання характеризується пасивністю: наратор літературного твору стає банальним спостерігачем змальовуваних подій та явищ. Ще у реалістичному творі наратор, будучи зосередженим на зовнішній реальності, не просто відтворював її, а переживав її проблеми, захищав активну стосовно них авторську позицію. Пасивність же як базовий принцип сприймання з метою репрезентації найглибше знаходить своє втілення в рамках “послідовного натуралізму” німецьких письменників А.Гольца та Й.Шлафа. Тоді висувалась вимога наймаксимальнішої фіксації об'єкта, через що усувалась потреба розрізнення суттєвого і випадкового. Німецький теоретик натуралізму В.Бельше стверджував, що письменник повинен йти за своїм об'єктом у всіх його особливостях та випадковостях. Така пасивність, котра переломлювалась через специфіку споглядання автором натуралістичного твору, була лише зовнішньою і, зрештою, засвідчувала найвищий рівень авторської аналітичності у художньому творі. Насправді, автор перш за все повинен бути моралістом-експериментатором. Звідси - його споглядальність є явищем, до якого він вдається цілком свідомо задля найбільш викривального та найбільш критичного зображення усіх бід людської натури.

У цьому аспекті необхідним поняттям для з'ясування домагань послідовників натуралістичного напряму стає „катарсис”. Протиставляючи свою ідеологію романтичній ідеалізації дійсності, яка вдавалась до її естетичного прикрашення, німецькі натуралісти (М. Крецер, М. Конрад, Г. Конрад, О.Г. Гартлебен, Г. Гарт, Ю. Гарт, Г. Гауптман, А. Гольц, Й. Шлаф та ін.) прагнули зображати світ людини таким, який він є насправді в усій сукупності як позитивних, так і негативних рис, нічого не приховуючи від зору спостерігача. Зображення з надзвичайною натуралістичністю епізодів з життя людини з низькими, тваринними інстинктами створює стосовно читача-реципієнта такої художньої конструкції особливий емотивний дисонанс, котрий полягає, на думку Л. Виготського, у протиріччі між емоціями, що виникають від матеріалу, та емоціями - від форми. В натуралізмі матеріал для емоцій дає експериментатор, а форму відтворює спостерігач. А тому натуралістичність зображення середовища, людських вчинків, мови персонажа зводиться до специфічної реакції у свідомості читача, в результаті чого неприємні переживання, по суті, згортаються до явища катарсису в душі людини.

У підрозділі „Натуралістична концепція людини-маси у парадигмі модерного світогляду останньої третини XIX століття” з'ясовуються загальні характерологічні риси об'єкта натуралістичного дослідження письменників - людини маси, чия психологія поведінки стала визначальним фактором розвитку літератури ХІХ - початку ХХ ст. Натуралістична конструкція художньої картини світу, заперечуючи прикрашену ідеалізацію об'єктивної дійсності життя людини, зверталась у своїх творчих домаганнях не до ідеалу, а до реальності. Вона обрала своїм об'єктом наукового дослідження масу людей в усій сукупності проявів індивідуальних особливостей представників нового специфічного виду людини ХІХ століття - людини-маси.

Народження та розвиток маси в тому аспекті, про котрий йдеться в літературі ХІХ ст., пов'язується в науці із процесом руйнування родово-патріархального способу життя. Саме під тиском капіталу та революційних зрушень старого докапіталістичного суспільства непохитні напередодні структури сім'ї, сусідських стосунків, села почали розпадатись. У процесі такої тотальної деконструкції вони порушили водночас традиційні релігійні та політичні порядки, а також духовні цінності, які ще донедавна були у житті кожної людини принциповими чинниками її світогляду. З образами таких людей зустрічаємось у творах як німецької, так і української літератур останньої третини ХІХ ст.: М. Крецера „Майстер Тімпе”, „Обдурені”, „В бурю соціалізму”, І. Франка „Ріпник”, „На роботі”, „Навернений грішник”, „Борислав сміється”. Особливо активно тема буття людини старого патріархального суспільства в новому індустріальному середовищі буде розвинута у творчості В. Винниченка.

Будучи покинутою сама на себе, людина маси втрачала смисл свого особистого існування, як і відчуття свого власного “я”. Крок за кроком вона освоювалась у рамках колективного та індивідуального “безумства”, а тому форми психології пристрастей, неврозів, особистих проблем та переживань людини-маси стали об'єктом загального зацікавлення передової частини інтелігенції останньої третини ХІХ ст. („Двоє товаришів”, „Король лісу” М. Крецера, „Стрілочник Тіль”, „Перепросини” Г. Гауптмана, “Борислав сміється”, “Boa constrictor” та ін. І. Франка).

За допомогою порівняльного аналізу двох світоглядних систем, розвинених у часі, дисертант демонструє специфіку онтології натуралізму у двох несхожих парадигмах. Якщо в культурній системі української літератури проблема полягала у відношеннях з „іншим”, то тут більше уваги зосереджувалось на деталях зовнішнього середовища, під впливом якого людина ставала такою, якою вона є зараз. З погляду іншої культурної парадигми німецької літератури, практика аналізу чи художньої інтерпретації літературного героя розгорталась через призму сутнісної природи людського характеру, його „тут-і-тепер” біологічно детермінованої феноменологічності. Зрозуміло, це не значить, що у цих протилежних системах менше уваги приділяється відповідно проблемам натури або середовища, просто у цьому випадку доцільніше говорити про своєрідну ієрархію смислів, які структуруються бінарністю натуралістичної поетики.

У підрозділі „Порівняльний аналіз теоретичних положень натуралізму в німецькій та українській літературах останньої третини XIX століття” здійснюється спроба реконструкції складного історико-літературного процесу останньої третини ХІХ ст., який призвів до вираження в літературах українського та німецького народів натуралістичних тенденцій. Вести мову про натуралізм в літературах двох народів доводиться, досліджуючи дві форми міжлітературної взаємодії: генетико-контактні зв'язки та типологічні відповідності. Зокрема, натуралізм І. Франка мав особливі, властиві лише українській літературі та специфічні для творчої манери національного письменника ознаки, які, зрозуміло, відрізнялись від типологічних відповідників зарубіжних літератур. Поділяючи думку Л. Рудницького, що негативна рецепція І. Франком деяких явищ не тільки німецького, а й французького натуралізму пояснюється „вродженим селянським глуздом поета, який у сприйманні найновіших революційних творів виказував дозу здорового консерватизму”, дисертант зауважує, що вона є цілком справедливою, якщо під „селянським” розуміти „народницький” тип мислення, котрий визначав парадигму національно-культурного та літературно-художнього світогляду останньої третини ХІХ ст. в Україні.

Л. Рудницький, маючи за мету вивчення типологічних відповідностей між літературними працями І. Франка та німецьких натуралістів, відзначав, що „генеза відповідних творів містить кілька спільних елементів”, серед яких, зокрема, виділяються принципи „послідовного натуралізму”, типові для „маленьких людей” проблеми, „секундний стиль”, ритм індивідуальності, образ посланця із зовнішнього світу. Вчений такі типологічні збіги пояснює, з одного боку, типологічними відповідностями, які склались у літературах обох народів. З другого - тим, що з деякими із елементів натуралістичної поетики Німеччини Франко знайомився в періодичних виданнях, які з'являлись у мистецьких центрах Берліну та Мюнхена.

Натуралізм в українській літературі сприймався як явище не лише необхідне, але водночас як таке, що найбільше характерне та властиве їй. Ґрунт для такої рецепції був підготовлений усім ходом історії української літератури ХІХ ст. Підставою для таких особливостей рецепції натуралістичної поетики західної літератури став суто національний спосіб розвитку української літератури ХІХ ст., який пов'язувався в історії українського народу лише із тенденціями глибинної її демократизації, зверненням до інтересів та проблем найбідніших верств населення. По суті, така система поглядів розгорталась у рамках чіткої відповідності з ідеями філософів французького просвітництва, однак переосмислена згідно з новими параметрами та категоріями, закріпленими у світогляді людини останньої третини ХІХ ст., вона шукала модерних шляхів вирішення загальнолюдської проблеми. В українській літературі намагання писати в натуралістичній манері означало не просто демократизацію творчості письменника, але й зв'язок із поширеним у той час серед інтелігенції всієї України народницьким рухом.

Отже, типологічні відповідності натуралізму в українській та німецькій літературах окреслюються цілим спектром аналогій та відмінностей, сутність яких означується через типологію протиставлення між об'єктами художнього зображення. Якщо в українській літературі зацікавлення письменників більше зосереджувалось на репрезентації умов зовнішнього середовища, тобто на змалюванні того зовнішнього „іншого”, котрий визначав особисте життя людини, то для німецької парадигми натуралістичної моделі світу властивою була зосередженість на характерній для людини маси природі її інстинктів, що детермінують спосіб мислення і життя. В цьому аспекті стає зрозуміло, що перша парадигма художнього світогляду була наслідком французького типу просвітницької епістеми, тоді як остання - виразником західної філософії буття, яка в історії філософії первинно означилась формою англійського просвітництва. натуралізм міфопоетика наративний дискурс

Другий розділ „Типологічні відповідності міфопоетики творів німецького та українського натуралізму” присвячений аналізові психолого-типологічних відповідностей, які, на нашу думку, найбільш доцільно розглядати у парадигмі досягнень ритуально-міфологічної школи аналізу та інтерпретації літературного тексту.

У підрозділі „Основні тенденції становлення героя натуралістичного твору в контексті архетипного наративу про міфологічного героя” дисертант простежує специфіку формування міфологічного героя натуралістичної літератури в загальному контексті архетипу про героя. Міфема про героя стала у цьому плані інваріантною моделлю міфологічного світу, яка дала поштовх для всіх подальших міркувань щодо рівноправних архетипів Великої Матері і Великого Батька.

На думку Н. Фрая, у природі міфопоетичного наративу розрізняються два типи наративної стратегії: циклічний рух серед природного порядку і діалектичний рух з природного порядку до апокаліптичного світу вгорі. Оскільки героєм натуралістичного твору є людина маси, то специфіка натуралістичного наративу розгортається у формі циклічного руху природного порядку без перспективи освоєння ідеалу. Тому в центрі уваги дисертаційного дослідження перебуває герой, який ще або вже не готовий до боротьби за високі ідеали, котрі він мав би втілювати в життя згідно зі своєю високою метою. Відтак наративна стратегія складається з трьох фаз: смерть-життя-смерть, де обрамленням для парадигми „життя” є література „смерті” двох етапів становлення героя: його юності та морального падіння, які розглядаються в дисертації у світлі архетипу Великої Матері. У загальному процесі розвитку міфологічного героя ці фази в історії розвитку окремого індивіда чи цілісного культурного процесу вважаються часом без „героїв”. Так, принаймні, про період останньої третини ХІХ ст. писав М.Зеров, характеризуючи його як принципово негероїчний, маючи на увазі передусім І.Франка: „Він не герой; він не хоче бути героєм... та й не на часі тепер вони”.

Підрозділ „Семантика натуралістичної образності в українській та німецькій літературах останньої третини ХІХ ст.” присвячений спробі наукового опису образного діапазону міфологічних смислів художнього тексту натуралізму в українській та німецькій літературах.

У дисертації специфіка людського світу натуралістичної літератури тлумачиться через призму його уподібнення із фазами трагедійно-іронічного жанру літератури, які пояснювались архетипікою структур Великого Батька і Великої Матері. Варто зауважити, що специфіка дискурсів двох літератур розрізняється за приналежністю до двох відмінних структур демонічної та „аналогічної” образності. Перспективи першої парадигми розгортались у межах архетипу Адама, який наприкінці ХІХ ст. в німецькій літературі натуралізму став виразником суті людського виду. „Аналогічна” форма міфологічної образності, яка характерна для української літератури, хоча і стосується реального світу природної дійсності, все ж певним чином засвідчує етап перехідності, який, без сумніву, включає у себе два крайні полюси людської природи, як дві грані людського бажання. Типологія художнього світу „аналогічної” образності натуралістичної літератури І. Франка визначається суперечливою єдністю двох світів натуралістичного і романтичного плану.

Н. Фрай у рамках міфологічного світу виділяє три форми реалізації можливостей людської особистості: індивідуальну, статеву і соціальну. Кожну з них дисертант розглядає на прикладі творів натуралістичної літератури останньої третини ХІХ ст. Специфіка індивідуального фактору тлумачиться на прикладі аналізу особливостей відносин між батьком і сином, котрі через призму архетипної критики розглядаються в контексті архетипу вбивства Великого Батька. Яскравим прикладом цього є твори М. Крецера „Майстер Тімпе” та І. Франка „Boa constrictor” і „Борислав сміється”, у яких стосунки між батьком і сином, згідно з трансперсональною специфікою, виходять за межі сімейного середовища і проектуються на загальнокультурний контекст тої епохи.

Особливе місце в рамках системи персонажів натуралістичної літератури має демонічний еротичний зв'язок, який, за визначенням Н.Фрая, стає сильною деструктивною пристрастю, яка діє супроти вірності і руйнує того, хто нею володіє. Для ілюстрації таких образів жінок дисертантом аналізується твір М. Крецера „Обдурені”, у якому головні героїні - це „дочки пролетаріату” - Франциска, Женні, Луїза, Марія, Ліна, Фрейганг. Німецький письменник намагається дослідницьким поглядом простежити характерність найбільшої, на його думку, хвороби суспільства - проституції. У рамках натуралістичної картини світу І.Франка тенденція демонічного еротичного зв'язку між героями розгорталась переважно двома шляхами: щоб відобразити складність нестерпного життя простої людини маси, яка змушена мучитись під гнітом важких обставин свого життя („Ріпник”), і щоб показати розбещеність багатої верстви населення, яка у своєму житті, нічим не обмеженому, однак позбавленому всяких цінностей, здатна низько впасти заради особистого задоволення („Борислав сміється”, „Не спитавши броду”).

Третя форма людської самореалізації в рамках демонічного міфологічного світу стосується суспільного зв'язку між персонажами. В натуралістичних творах, за визначенням Н.Фрая, він розгортається на прикладі людського натовпу або маси людей, яка шукає собі жертву. Специфіка суспільного фактору стала особливо актуальною саме в період другої половини ХІХ ст., в час поширення ідей соціалізму, підґрунтям для яких був масовий рух нової верстви населення - пролетарів. У цьому аспекті суть німецького натуралізму полягала в тому, що письменники зображеними характерами намагались довести, що всі представники масового суспільства, яке формувалось у другій половині ХІХ ст., рівні, бо всіма керують ті самі інстинкти „колективного несвідомого”. Характерними в цьому плані стають твори „Двоє товаришів”, „В бурю соціалізму”, „Майстер Тімпе” М. Крецера та „Ткачі” Г. Гауптмана. Серед проблем, які порушувались у них, важливе місце мають специфіка поведінки юрби в час її найбільшої активності („Ткачі”) та особливості стосунків між її членами та лідером („В бурю соціалізму”, „Двоє товаришів”). У творчості І. Франка суспільний фактор людського світу міфологічної образності розгортався згідно із загальними принципами просвітницької концепції. Таку ознаку творчості І. Франка можна простежити не лише на прикладі роману „Борислав сміється”, повісті „Boa constrictor”, але й на багатьох інших творах, зокрема оповідань „На дні”, „Борис Граб”, романів „Не спитавши броду”, “Основи суспільності”, “Перехресні стежки”.

У підрозділі „Міфологічна структура натуралістичної літератури” здійснена спроба реконструкції архетипу Великої Матері, який став ключем до найглибших духовних смислів літератури натуралізму останньої третини ХІХ ст.

Дисертант структуру натуралістичної літератури досліджує через призму трьох смислових чинників - архетипів вбивства „Батька”, Великої Матері та „борців”. Специфіка онтології архетипу вбивства „Батька” у німецькому натуралізмі розглядається на прикладі роману М. Крецера „Майстер Тімпе”. Вбивство батька, яке зреалізовується героєм-сином наприкінці твору, у контексті парадигм того типу стосунків, що складались між людьми останньої третини ХІХ ст., означало, на думку автора, не просто банальну зміну культурних форм осмислення людиною себе, а поступову деградацію людської особистості, посилення деструктивності її характеру. В деяких творах спостерігаємо зразки того, як сам Батько стає означником негативних ознак нового часу (М. Крецера „Король лісу”, Г. Гауптмана „Перед сходом сонця”). Спробу примирення двох культурних тенденцій: минулого-батьківського і сучасного-синового розгортає Г. Гауптман у п'єсі „Свято перепросин”.

Оскільки, на думку українських письменників, головним героєм художнього твору мала бути людина із „соціального низу”, із народної маси, яка наділялась ознаками своєї вищості за духовними й моральними цінностями у порівнянні з панством, то й система персонажів творів такого типу експлікувалась у бінарності протиставлення між вищою духовністю простої людини маси та багатія, людини, яка живе з праці інших, відтак людини-злочинця, яка нещадно експлуатує низи, себто народну масу. Саме в цьому плані моделюється специфіка функціонування архетипу вбивства „Батька” в романі І. Франка „Борислав сміється”. Відзначене протиставлення експлікується у відмінність між двома героями, як двома способами життя. Перший на прикладі образу Готліба Гольдкремера тлумачиться через призму відомого міфу про Едіпа. Інший, тобто світ Бенедя Синиці - через архетип Мойсея.

Різноманітні прояви злісного архетипу Великої Матері як визначального структуротворчого чинника натуралістичної літератури можна побачити в багатьох творах, які побудовані на принципах онтології натуралізму. У них порушуються проблеми міжлюдських стосунків того часу, які знаменувались поступовим падінням людської культури. Його деградація, врешті, знаходила своє вираження у різних формах деструктивної поведінки: п'янства (Г. Гауптман „Перед сходом сонця”, “І. Франко “Навернений грішник”); сімейних чвар (Г. Гауптман „Свято перепросин”, „Самотні”, „Візник Геншель”; М. Крецер „Король лісів”); бідності та нещастя людей (Г. Гауптман „Ткачі”, „Візник Геншель”; М. Крецер „Майстер Тімпе”); масових повстань та заворушень (Г. Гауптман „Ткачі”, М. Крецер „Майстер Тімпе”, „В епоху соціалізму”); справжньої суті організованих рухів бідної маси людей та її керівників (М. Крецер „Двоє товаришів”, „В епоху соціалізму”, Г. Гауптман „Ткачі”); емансипації жінки (М. Крецер „Обдурені”, „Двоє товаришів”, „Жебрак”, „Граф”). У цьому контексті можна зрозуміти, чому багато творів натуралістичного спрямування завершувались, як правило, трагічно.

Третім фактором міфопоетичної структури натуралістичного твору є архетип „борців”, який розглядається в загальному контексті архетипу Великої Матері. Загальний принцип організації такої картини світу є закон боротьби за виживання, що по-особливому відбито в структурі художнього світу натуралістичного твору. Наслідком боротьби між героями та засвоєння ними влади „Батька” стала організація демонічної людської маси, яка, керована таким сином-батьком, здатна на будь-які варварські дії. Так, у романі „Борислав сміється” автор створює образ Бенедя, який не здатен на ніякі цинічні вчинки. Цього, однак, не скажеш про Готліба, породження нових капіталістичних відносин, у рамках яких неприпустима сила та вірність того, що є добром в середовищі людини праці. Специфіка архетипу „борців” у літературі німецького натуралізму цілком узгоджується із принципами структури архетипу грецького героя Едіпа. Це пояснює, чому в п'єсі „Перед сходом сонця” Г.Гауптмана звучить сувора констатація, що в реальності того часу неможливим було утвердження ідеалу серед людей антигуманного світу.

Третій розділ „Типологічні відповідності наративного дискурсу української та німецької натуралістичної прози останньої третини ХІХ ст.” присвячений текстуальному аналізові прозових творів Івана Франка та німецьких письменників-натуралістів Г. Гауптмана і М. Крецера. Дисертант розглядає наративний аспект натуралістичної прози в загальному контексті літературно-типологічних досліджень, які ведуть до глибшого розуміння специфіки означування натуралістичних концептів у текстах художніх творів.

Згідно з теоретичними засадами натуралізму в плані просторово-часової точки зору, для якої важливим чинником є експериментальна позиція наратора як господаря художньої картини світу, зовнішній наратор, без сумніву, є єдиним, хто володіє можливостями наративного всезнання, тому й фокалізація в цьому аспекті є нульовою. Інша парадигма мала утверджуватись стосовно інших ракурсів композиційної побудови твору. В плані психологічної, фразеологічної та ідеологічної точок зору автор, за задумом теоретиків-натуралістів, мав дотримуватись такого типу фокалізації, котра була б найбільш властивою для наративу позалітературної дійсності. Для цього автор часто послуговувався внутрішньою та зовнішньою формами фокалізації, позбавленими всевідаючої точки зори екстрадієгетичного наратора, оскільки таким чином заперечувалась абсолютність будь-яких істин та висновків.

Якщо згідно з вимогами письменників „послідовного натуралізму” в німецькій літературі експериментатор захований за описовістю спостерігача, то у творчості І. Франка аналітичність спостерігача завжди фіксується синтетичними судженнями експериментатора. Відтак проблема полягає в тому, яку форму спостерігача обирає автор. Тому в річищі таких методологічних побудов просторова точка зору в наратології гетерогенної структури здатна, по суті, мати дві форми: нульової та внутрішньої фокалізації. Творчості Франка натуралістичного спрямування властивими є обидва типи наративної перспективи. Причому нульова фокалізація залишається домінуючою. Йдеться про те, що в наративному дискурсі письменника можливими вважаються два випадки наративної стратегії просторової точки зору. Перший, коли просторова позиція зовнішнього наратора збігається з просторовою позицією якогось персонажа („Boa constrictor”), другий - просторові точки зору наратора і персонажа не ототожнюються („Борислав сміється”, „Ріпник”). Специфіка просторової точки зору у творах німецького натуралізму, зокрема у прозі М. Крецера й Г. Гауптмана, визначається такою ж нульовою фокалізацією на екстрадієгетичному нараторові. При цьому, якщо в наративі українського письменника визначальне місце займає явище внутрішньої фокалізації, коли автор у просторовому аспекті стає на точку зору внутрішнього світу персонажа, то в наративі М. Крецера така форма наративної стратегії вважається більше винятком, аніж правилом. З іншого боку, більш суб'єктивованою у цьому плані є проза Г. Гауптмана („Стрілочник Тіль”).

Схожу з просторовою точкою зору форму організації в парадигмі художнього тексту натуралістичного твору має часова точка зору. Наратор в аспекті часової точки зору в натуралістичному творі здатен володіти тільки нульовою формою фокалізації, оскільки на чолі наративної стратегії, яка розгортається в тексті художнього твору, стоїть всезнаючий наратор, котрий формує запропоновану модель художнього світу відповідно до конкретної ідеї.

Специфіка психологічної точки зору полягає в тому, що на межі століть вона набуває нових форм своєї функціональності. В натуралістичній літературі, де все побутує в компетенції наратора-експериментатора, більша увага зосереджується на дії, акції, вираженням чого був „наратив про події”. Письменників не стільки цікавив індивідуальний спосіб вислову того або іншого персонажа, тобто стосовно натуралістичної системи поки що ще зарано говорити про вивільнення індивідуальності персонажа від рамок всевідаючого наратора. І в українській, і в німецькій літературах той чи інший спосіб вираження внутрішнього світу людини через мовлення завжди формується екстрадiєгетичним наратором.

Ідеологічна точка зору у творах І. Франка і М. Крецера є визначальною, структуротворчою позицією натуралістичного наративу. Підтвердженням цьому є, зокрема у творах І. Франка, персональна присутність екстрадієгетичного наратора, який постійно висловлює своє особисте ставлення до історії, про яку він розповідає, і про сам наративний дискурс, який він розгортає перед читачем („Навернений грішник”).

Відмінності між парадигмами німецького та українського натуралізму полягають у тому, що ідеологічна точка зору, яка, по суті, була виразником експериментатора, по-різному проявлялась у цих національних дискурсах. Якщо у німецькій літературі особливо відчутною була тенденція до максимальної нейтралізації зовнішнього наратора, оскільки неможливо давати якісь оцінки стосовно вчинків людини в „тут-і-зараз” об'єктивної дійсності, німецькі наратори намагались залишитись лише у рамках нейтральної описовості (Г. Гауптман). Цього, зрозуміло, не скажеш про наративний дискурс українського письменника І. Франка, в якому екстрадієгетичний наратор завжди залишав за собою право синтетичного завершення аналізованого простору і часу.

У “Висновках” узагальнюються основні результати дослідження.

Типологічні відповідності натуралізму в українській та німецькій літературах виявляються через призму бінарності самого натуралістичного дискурсу, який полягає в суперечливості двох паралельних категорій: природних інстинктів та умов зовнішнього середовища. Для аргументації своєї позиції важливе розрізнення двох типів культур, які були організовані відповідно на засадах англійського та французького просвітництва. В цьому плані увиразнюється українська форма натуралістичного дискурсу через призму французького „романтизм-центризму”, що певною мірою виразилось у творах І.Франка, а німецький натуралізм - зосереджується на природі людського характеру, того, що вважається властивим всім без винятку, оскільки всі однакові, бо всі є природними істотами.

Дослідження типологічних відповідностей натуралізму в українській та німецькій літературах дає підстави для глибинного перегляду специфіки літератури останньої третини ХІХ ст., яка мала, без сумніву, велике значення для формування літератури майбутніх поколінь. Водночас це стало умовою усвідомлення психологічних відмінностей, які знайшли своє вираження на наративному, міфологічному та соціально-історичному рівнях художніх текстів письменників-натуралістів.

Основні положення дисертації відбиті в таких публікаціях

1. Кебало М.С. Проблеми теорії та історії натуралізму останньої третини 19 ст. в порівняльно-літературному аспекті. Монографічне дослідження. - Тернопіль: ТДПУ, 2002. -- 92 с.

2. Кебало М.С. Художня специфіка наративної стратегії в натуралістичному творі останньої третини ХІХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - Вип. 10. - С. 241-247.

3. Кебало М.С. Наративний світ прози Івана Франка // Літературознавчі студії. - Вип.2. - Київ: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. - С. 136-139.

4. Кебало М.С. Натуралістичний метанаратив у західноєвропейській літературі кінця ХІХ-го ст. // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 5. - Ужгород: Ужгородський державний університет, 2002. - С. 89-93.

5. Кебало М.С. Архетип вбивства Батька - один із чинників наративної стратегії натуралістичного твору // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2002. - Вип. 11. - С. 213-216.

Анотація

Кебало М.С. Типологічні відповідності українського та німецького натуралізму останньої третини ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню художнього світу української та німецької натуралістичної літератури останньої третини ХІХ століття. З'ясовуються загальні закономірності художньої специфіки натуралістичної стильової течії в рамках міжлітературного процесу цього періоду через окреслення історико-теоретичних принципів онтології натуралістичного мистецтва, типології наративного дискурсу натуралістичної літератури в обох культурах, що стало свідченням літературно-типологічних відповідностей; аналіз ритуально-міфологічної поетики як результату проекції архетипної моделі на художній наратив натуралізму також приводить до фіксації психолого-типологічних відповідностей. Завдяки цьому окреслюється специфіка національних особливостей українського та німецького натуралізму в плані їх типології, встановлюються основні тенденції та визначається їх значення для подальшого розвитку літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: катарсис, експериментатор, спостерігач, людина маси, міф, ритуал, архетип, точка зору, гомодієгетичний, гетеродієгетичний, наратив.

Кебало М.С. Типологические соответствия украинского и немецкого натурализма последней трети ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. Тернопольский государственный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, 2002.

Диссертация посвящена исследованию художественного мира украинской и немецкой натуралистической литературы последней трети ХІХ века. Определяются общие закономерности художественной специфики натуралистического стилевого течения в пределах межлитературного процесса указанного периода посредством определения историко-теоретических принципов онтологии натуралистического искусства, типологии нарративного дискурса натуралистической литературы в обеих литературах, что свидетельствует о литературно-типологических соответствиях; анализируются главные элементы ритуально-мифологической поэтики как проекции архетипной модели на художественный нарратив натурализма, что также приводит к фиксации психолого-типологических соответствий. Благодаря этому устанавливается специфика национальных особенностей украинского и немецкого натурализма в плане их типологии, определяются главные тенденции и их значение для последующего развития всемирной литературы конца ХІХ - начала XX века.

Ключевые слова: катарсис, экспериментатор, наблюдатель, человек толпы, миф, ритуал, архетип, точка зрения, гомодиегетический, гетеродиегетический, нарратив.

Kebalo M.S. Typological conformities of Ukrainian and German naturalism of the last third of the 19-th century. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by speciality 10.01.05 - comparative literature. - Ternopil state pedagogical university named after Volodymyr Hnatyuk, Ternopil, 2002.

The dissertation is devoted to the investigation artistic world of Ukrainian and German naturalistic literature of the last third of the 19-th century. The main attention is paid to the ascertainment of the general conformities of artistic specification of naturalistic stylistic stream within the limits of interliterary process of that period by the way of defining historic-theoretical principles of the ontology of naturalistic art, the typology of narrative discourse of naturalistic literature in both of cultures that is the evidence of literary-typological conformities and the analysis of the main elements of ritual-mythical poetics as a result of archetypal model's projection on naturalistic artistic narrative as the fixation of psychology-typological conformities. Because of this it has become possible to expose the specificity of national peculiarities of Ukrainian and German naturalism in the plan of their typology, to define the main tendencies and to show their significance for further development of the literature at the end of the 19-th - early in the 20-th century.

The investigation of typological conformities of naturalism in Ukrainian and German literatures is the applying of scientific methods of analysis to three levels of social-typological, psychology-typological and literary-typological conformities. That's why the dissertator in order to investigate the essence of naturalistic art firstly tries to define the main peculiarities of it analyzing it through the paradigm of epistemology, metaphysics and ethics. The social-typological conformities in Ukrainian and German cultures of the last third of the 19-th century took place because of the appearance of the new type of social man - the man of mass (“crowd”). On the basis of historical and psychological analysis of the work by naturalistic writers the dissertator tries to prove that the man of mass has peculiarities of common and individual madness. The life of the man of mass is represented in Ukrainian literature (I.Franko) according to the main principles of French enlightenment and in German literature - English enlightenment.

The psychology-typological conformities are investigated with the help of the main principles of mythical criticism. That's why a special attention is paid to the ascertainment of mythical archetype in the latent immanent structure of national myth. In this way dissertator using the conception of Fry's "Anatomy of criticism" and Jung's psychoanalysis defined the main principles of imaginative ontology of naturalistic writers. From his point of view following the logic of scientific research and objectiveness he formulates the structural base of naturalism in Ukrainian and German literatures the archetype of Great Mother. In the works of writers the dissertator finds symbolic, mythical conformities which are found as the conceptual fundamentals in the comprehending the whole system of naturalistic artistic world in Ukrainian and German literatures.

The literary-typological conformities are investigated by the way of analysis of the narrative discourse of naturalistic writers in both of literatures. The investigation of the narrative structure of naturalism on the material of Ukrainian and German literatures creates the opportunities to have a new look at the complex process of communication of the last third of the 19-th century. Having analysed naturalistic works in Ukrainian and German literatures the dissertator interprets them within the framework of the genre-structural type of literary writing-action. On the basis of this it has been investigated from the point of view of structural narratology the mechanism of functioning of the main narrative forms according to the variety of actual points of view: space, time, ideological, psychological, phraseological. Dissertator's explanations of how narrative created its naturalistic artistic world based on the complex system relations among story, narrative and the very act of narrating. In this method of analysis dissertator refers to Genette's methodology of textual analysis of narrative.

Key words: catharsis, experimentalist, observer, the man of mass, point of view, homodiegetic, heterodiegetic, narrative, ritual, myth, archetype.


Подобные документы

  • Розвиток української літератури в 17–18 столітті. Короткий нарис історії дослідження вітчизняних латиномовних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва. Поняття поезії в українських латиномовних поетиках. "Поетика" М. Довгалевського.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 19.09.2010

  • Неокласики як група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття, напрямки їх діяльності, тематика творів, видатні представники. Життя та творчість Миколи Зерова та Максима Рильського, аналіз їх творів і роль в світовій літературі.

    презентация [426,2 K], добавлен 25.10.2014

  • Євген Гребінка: початок творчої та літературної діяльності поета. Навчання та служба в козачому полку. Гребінка як невтомний організатор українських літературних сил, його роль в творчому становленні Т. Шевченка. Широка популярність творів Гребінки.

    реферат [44,8 K], добавлен 02.12.2010

  • Роль естетичних теорій у німецькій культурі XVІІІ століття. Переорієнтування німецького класицизму від наслідування французьким драматургам XVІІ століття. Рівняння на античність як ідеал гармонії. Жанрово-стильові особливості драми "Емілія Галотті".

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 19.06.2011

  • Специфіка вивчення народних творів кінця XVIII - початку XIX століття. Виникнення нової історико-літературної школи. Перші збірки українських народних творів. Аспекти розвитку усної руської й української народної поезії. Роль віршів, пісень, легенд.

    реферат [33,4 K], добавлен 15.12.2010

  • Життєвий шлях та творчість письменника Еміля Золя, його вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Започаткування філософської концептуальності і публіцистичності у літературі, розробка прийомів монтажу та створення нового типу романів.

    презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2011

  • Стан драматургії на початку XIX століття. Зв'язки Котляревського з українськими традиціями та російським літературним життям. Драматургічні особливості п'єси "Наталка Полтавка". Фольклорні мотиви в п'єсі "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка.

    курсовая работа [55,1 K], добавлен 07.10.2013

  • Витоки модернізму та його світоглядні засади. Напрями модерністської літератури: антидемократична, елітарна творчість. Модернізм як протест і заперечення художніх принципів реалізму й натуралізму. Життя та творчість російського поета В. Маяковського.

    реферат [40,0 K], добавлен 20.12.2010

  • Раціональні елементи в окресленні поняття Бога та категорії сакрального. Ототожнення моральності з релігією. Типологічні рівні дослідження літературної сакрології. Інтерпретація релігійних традицій. Вивчення внутрішньої організації художнього твору.

    реферат [34,7 K], добавлен 08.02.2010

  • Вивчення психологічних особливостей літератури XIX століття, який був заснований на народній творчості і містив проблеми життя народу, його мови, історії, культури, національно-визвольної боротьби. Психологізм в оповіданні А. Катренка "Омелько щеня".

    реферат [17,9 K], добавлен 03.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.