Еволюція ціннісних орієнтирів О.Довженка в його воєнній та післявоєнній творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Еволюція ціннісних орієнтирів О.Довженка в його воєнній та післявоєнній творчості

Олександр Довженко - український геній ХХ ст. - жив і творив в аморальну епоху сталінщини. З одного боку, прославляв її, а його іменем називали кінотеатри, кiностудiї, вулиці, школи, йому присуджували сталінські премії, а з іншого - зіткнувшись з насиллям, духовним і фізичним терором, він не міг залишатися байдужим до долі свого народу, намагався засобами мистецтва висловити протест режиму, а тому потрапив під його пильний нагляд, зазнав жорстоких переслідувань, моральних покарань за свої погляди і громадянську позицію, які були несумісними з офіційними доктринами. Радянська влада прагнула зробити з О.Довженка людину, подібну до гвинтика, що мала жити й творити в руслі партійної пропаганди, прославляти комунізм, але наштовхнулась на незламну і непокірливу особистість із своїми громадянськими й творчими принципами, зі своїм розумінням моральних цінностей. Конфлікт О.Довженка - це конфлікт двох протилежних світоглядів, властивих добі радянського тоталітаризму. В СРСР у міжвоєнний період була створена жорстка, антигуманна, закрита від зовнішнього світу політична система одноособової влади і відповідна модель духовності й культури, при якій ідеали, погляди й смаки однієї людини силоміць нав'язувалися суспільству. Лише вождь мав право приймати значущі рішення щодо літературно-художньої творчості й мистецтва, долі тих чи інших художніх творів та їх авторів.

Численні монографії, статті, спогади про О.Довженка, написані впродовж більш ніж сорока років, складають окремий розділ історико-культурологічних знань - довженкознавство. Існує близько вісімдесяти монографій, серед яких варто виокремити праці С.Коби, М.Куценка, О.Мар'ямова, С.Плачинди, І.Рачука, Р.Соболєва та ін. [7], де висвітлюється життєвий і творчий шлях митця, його погляди та життєві принципи. Однак дослідження радянського періоду мали характерні для свого часу недоліки: кон'юнктурні намагання багатьох авторів підігнати образ митця й оцінку його творчості під панівну ідеологічну схему замовчування або спотворення фактів, які не вписувалися в цю схему. Науковим підходом до дослідження життєдіяльності митця вирізняються новітні праці, зокрема І.Дзюби [2], Д.Бабиченка [1], В.Марочка [9], В.Кудіна [8], І.Кошелівця [6] та ін. Однак і на сьогодні ще немає комплексного дослідження, присвяченого аналізу історіософських та суспільно-політичних поглядів кінорежисера, його громадянської позиції, її особливостей у складних умовах війни і повоєнних років.

Метою пропонованої статті є часткове заповнення цієї прогалини, аналіз еволюції творчих і ціннісних орієнтирів О.Довженка в контексті драматичних подій 1939-1956 років. Джерельною базою даної розвідки стали документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ), Російського державного архіву літератури та мистецтва (РДАЛМ), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), щоденникові записи О.Довженка, його «Автобіографія», виступи, статті й твори, зокрема кіноповість «Україна в огні», а також документальний кінофільм «Американська трагедія Довженка» (2006).

У довоєнний період О.Довженко, захоплений новим мистецтвом, створював кінокартини, яких вимагала радянська влада для пропаганди соціалістичних ідеалів та утвердження досягнень революції. Іншими словами, він пішов на компроміс із владою, створивши історико-революційні фільми та кінострічки, що відображали оптимістичні ідеї комунізму. Головною рисою творів режисера було пропагування краси людських вчинків, тисячолітньої народної традиції і стремління до комуністичного майбутнього. І хоча щоразу, коли автор виходив за межі дозволеного, проявляв національні вподобання, критики зараховували його до біологістів та націоналістів, але О.Довженко знову захоплювався новим фільмом і знову створював шедевр кіномистецтва.

Друга світова війна суттєво вплинула на творчу діяльність О.Довженка, на його погляди на історію, естетичні вподобання і підштовхнула його до створення таких творів, які відбивали дух і унікальність часу, не мали аналогів у вітчизняному і світовому кіномистецтві. Вже на початку війни його було призначено художнім керівником Київської кіностудії, але він зосередився на роботі в студії кінохроніки, до чого спонукали неординарні події, які вимагали фіксації та їх творчого осмислення. Митець працював у Галичині близько двох місяців як керівник операторської групи і політпрацівник [3, 41-42]. Як зазначає В.Марочко, безпартійний режисер став політпрацівником, «кремлівські визволителі» українського народу направили операторську групу на чолі із славним режисером для створення художньо-документальної стрічки про «визвольний похід» Червоної Армії. Становлення і функціонування тут радянської влади мала звеличити художньо-документальна стрічка українського режисера [9, 186-187]. О.Довженко був радий поїхати на Західну Україну разом із знімальною групою, відвідати ряд галицьких міст, особисто ознайомитися з подіями, яким судилося змінити долю цього краю. Він виступав на мітингу у Львові перед місцевим населенням 28 жовтня 1939 р. з патріотичною промовою, передав присутнім «братерський більшовицький привіт» від українського народу, вітав селян з одержанням у власність землі. У зв'язку з об'єднанням українських земель Олександр Петрович звернувся до історичної ретроспективи, згадавши Київську Русь, Галицьке князівство, литовсько-польське й австрійсько-польське ярмо, запорожців, Першу світову війну, прихід соціалізму. Оратор говорив про вивчення української мови, патріотизм, інтернаціоналізм, дякував комуністичній партії, командарму С.Тимошенку, але не згадав ім'я Й.Сталіна, що на той час було неприпустимим. Потім О.Довженко брав участь у численних урочистостях поряд з керівниками КП(б)У і уряду Радянської України, неначе символізуючи «блок партійних і безпартійних».

З ентузіазмом взявся він за створення фільму «Визволення» (1940), прагнучи зафіксувати радість возз'єднання українців. Він хотів показати, як полтавський хлопець у солдатській шинелі зустрічається з галицькою селянкою, яка ще вчора працювала на поміщика, - тобто мав на меті розкрити глибокий історичний зміст об'єднання двох частин одного народу. Однак виявилося, що оператори нерідко ігнорували поради О.Довженка, шукали помпезності й парадності в подіях, а тому доля конкретних людей залишалася поза увагою творців кінострічки [10, 289]. Фільм виявився ідеологічно заангажованим, пропагандистським. Та навіть за таких умов геніальне око режисера зафіксувало розпач і перелякані обличчя галичан, які відчули «радість» визволення вже в перші місяці встановлення радянської влади, зустрівшись із насиллям і репресіями.

О.Довженко зрозумів марноту власних зусиль, бо як замовники фільму, так і його безпосередні виконавці були зорієнтовані на створення фільму за стандартом - парадного, поверхового, далекого від початкової ідеї режисера. Пізніше, перелічуючи свої роботи, він майже ніколи не згадував «Визволення». довженко протест творчий драматичний

Навесні 1941 р. він завершив багаторічну роботу над сценарієм «Тарас Бульба» за гоголівською повістю і приїхав до Києва, щоб розпочати зйомки фільму, але гітлерівська Німеччина розв'язала війну проти СРСР. Піти на фронт митець не міг через стан здоров'я, але вважав своїм обов'язком нещадно воювати з ворогом «словом і екраном». Його перша стаття як фронтового публіциста з'явилася 23 червня 1941 р. в обласних і центральних газетах України під назвою «До зброї!». З неї розпочався новий етап творчості О.Довженка воєнного періоду. Статті, нариси, оповідання, художні твори, опубліковані в цей час і високо поціновані критикою, принесли йому широке визнання серед військових та населення. Автор звертався до таких життєво важливих проблем, як гідність людини, оптимізм і віра в перемогу, подвиг і велич українця у битві з ворогом, доля української жінки-матері. Воєнні оповідання, сповнені патріотизму, роздумів над випробуваннями свого народу, відображають протиріччя воєнної дійсності. Характерною рисою творчості письменника було відчуття морального обов'язку писати правду, якою б гіркою вона не була.

На сторінках «Щоденника» він вперше зафіксував своє бачення постаті Й.Сталіна та його ролі у керуванні радянським суспільством воєнної доби «без гриму». За глибиною осмислення історичних катаклізмів і гостротою критики Й.Сталіна та його режиму «Щоденник» не має собі рівних, хіба що за винятком щоденникових записів великого українського вченого В.Вернадського, якого так само, як і О.Довженка, було відлучено від України. Багато міркувань просто вражають своєю історичною прозорливістю: «Звичайно, «побєдім» (іронічне вживання офіційного пропагандистського гасла). Але ми в кінці кінців самі переможені ходом історії і економічної кон'юнктури» [2, 79-80]. Щодо особистого ставлення до Й.Сталіна, то митець демонстрував еволюцію розкріпачення власної душі. На початку липня 1942 р. він співчуває Сталіну як керівникові й головнокомандувачу. Більше того, в щоденникових записах він часом навіть «жаліє» Сталіна за те, що його оточує жалюгідний контингент керівників радянської доби: «Бідний Сталін, як йому важко нещасному, в оточенні цих холодних партачів, і лакиз, і дилетантів». Але характерно, що О.Довженко ніколи не намагався зробити Й.Сталіна героєм своїх фільмів і творів. Якщо і згадував ім'я генсека, то з іронією, навіть із сарказмом, на кшталт: портрети Сталіна висіли «на місці богів» [9, 208].

У період поразок СРСР на першому етапі війни дещо послабився політичний і цензурний контроль над мистецькою творчістю. Проте, коли радянське керівництво трохи оговталося від ударів німців, знову почала набирати обертів кампанія пошуку «ворогів» і «шкідливих творів». Влітку 1943 р. до їх числа потрапили деякі твори О.Довженка. У липні Г.Александров (начальник Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б)) надав О.С.Щербакову доповідну записку, що містила звинувачення повісті О.Довженка «Перемога» в «українському націоналізмі». Невдоволення викликав наведений у повісті факт про комплектування військової частини тільки з українців. Зробили висновок, що автор надає особливого значення українцям як головним борцям з німецько-фашистськими військами. В результаті повість заборонили друкувати у провідному літературно-художньому журналі «Знамя» через «фальшиві положення, необережні і двоякі висловлювання» та «гіперболізацію дійсності» [1, 82].

Ця перша за період війни репресія щодо творчості О.Довженка не зупинила його. Тематичний план українського видавництва ЦК КП(б)У на 1943 р. свідчить, що мали друкуватися, зокрема, його збірник прози, твори на історичну тематику («Щорс») і на суспільно-політичну («Сталін і українська культура» та «Що принесли гітлерівці українському народу») [19, 72-77]. Планом роботи відділу пропаганди й агітації ЦК КП(б)У на травень-червень 1942 р. передбачалося підготувати на Київській кіностудії художніх фільмів три історичних кінофільми, серед яких - «Звільнення соціалістичного Донбасу», де і сценарій, і режисура доручались О.Довженкові [22, 57-67]. Також була запланована робота над сценарієм «Україна в огні», про який він писав: «Це буде фільм про український народ у вітчизняній війні, про героїзм та патріотизм кращих синів України, про красу їх духу» [20, 25].

В середині 1943 р. О.Довженко паралельно працював над кіносценарієм «Україна в огні», сценарієм «Сержант Орлюк» (майбутня «Повість полум'яних літ»), другою серією документального фільму «Битва за нашу Радянську Україну» та фільмом «Український кіноконцерт» [21, 173]. Робота над кіноповістю «Україна в огні» була завершена в серпні 1943 р. і в листопаді була підготовлена до друку в «Знамени». Однак відбулися непередбачені події. Секретар цього журналу, пам'ятаючи про попередню заборонену повість О.Довженка, перестрахувалася і відправила друкарський текст кіноповісті в ЦК ВКП(б) [1, 82]. В результаті О.Щербаков, за вказівкою Й.Сталіна, вжив ряд заходів проти опублікування повісті. Тим часом кіногрупа під керівництвом О.Довженка продовжувала підготовку фільмів «Україна в огні», «Український кіноконцерт» та другу серію документального фільму «Битва за нашу Радянську Україну» [14, 130-131].

Наприкінці листопада 1943 р. О.Довженко повернувся з фронту до Москви, щоб зосередитись на завершенні роботи над фільмом «Україна в огні». Кіносценарій, перекладений автором російською мовою, вже перебував на розгляді у Сталіна. 22 листопада Г.Александров подав доповідну до ЦК ВКП(б) щодо заборони кіноповісті «Україна в огні», зрозуміло, не без вказівки Сталіна. Були надіслані таємні циркуляри К.Литвину (секретарю ЦК КП(б)У по пропаганді), а також цензорам усіх центральних та обласних видавництв з попередженням редакторів усіх центральних газет, літературно-художніх журналів та видавництв (у тому числі в УРСР) про неприпустимість публікування повісті О.Довженка [13, 65]. На цей час О.Довженко вже розіслав її текст в редакції, однак надрукувати встигли лише невелику частину кіноповісті в журналі «Смена» (№18) за місяць до кампанії щодо заборони друку [14, 65].

Але справжня боротьба з непокірним автором тільки починалась. О.Довженка викликали в Кремль на засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з приводу кіноповісті «Україна в огні», де твір був підданий жорсткій критиці, в тому числі й з боку Сталіна. Існує протокольний запис виступу Сталіна, у якому О.Довженка звинувачено в таких гріхах, як ревізія ленінізму: критичне ставлення до воєнної, національної, колгоспної політики партії, відвертий «випад» проти політики партії щодо розгрому класових ворогів, виступ проти класової боротьби, глум над чистотою лінії партії, спотворення історії України, наклеп на український народ, жінок, націоналізм, замовчування імені Леніна тощо [18, 1-17].

Синтезом звинувачень на адресу митця були наступні слова Сталіна: «Його кіноповість є антирадянською, яскравим проявом націоналізму, вузької національної обмеженості. Кіноповість Довженка «Україна в огні» є платформою вузького, обмеженого українського націоналізму, ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського і всього радянського народу» [18, 17]. Ця подія стала ударом для О.Довженка, вона мала поворотне значення у його житті і творчості. «Щоденник» є свідком переживань, навіть внутрішньої трагедії О.Довженка, що спричинена цими звинуваченнями (Запис від 26 листопада 1943 р. та інші) [4, 45; 5, 15].

На початку лютого 1944 р. на адресу українських обласних партійних комітетів, усіх відповідальних секретарів провідних газет і журналів, редакторів видавництв було розіслано лист ЦК ВКП(б) про те, що «в творах українського письменника і кінорежисера Довженка О.П., написаних останнім часом («Перемога», «Україна в огні»), мають місце грубі політичні помилки антиленінського характеру», через що ЦК зобов'язував усіх не друкувати творів Довженка без особливого на те дозволу Агітпропа ЦК ВКП(б) [15, 1].

12 лютого вийшла постанова ЦК КП(б)У за підписом М.Хрущова, згідно з якою заслуженого режисера було звільнено з усіх займаних ним посад та постів в УРСР, у тому числі його зняли з посади художнього керівника Київської кіностудії [1, 84]. Але найбільшою карою було позбавлення кінорежисера права повертатися в Україну.

Отже, Сталін - «кращий друг радянських кінематографів» - використав повість для політичного обвинувачення і морального нищення митця, а це стало приводом до дискредитації О.Довженка в очах його сподвижників, колег, друзів. Керівництво кіностудії боялося наступного Довженкового твору «Повість полум'яних літ», тому й поставити фільм авторові не вдалося: атмосфера підозри і недовіри не сприяла екранізації.

Джерельні матеріали засвідчують помітні зміни в ставленні О.Довженка до Сталіна. Особливо це проявилося після розгрому та засудження кіноповісті «Україна в огні». Спочатку він ще звертався до Сталіна так: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст…» [5, 19]. Трохи раніше, у «Щоденнику», наявний запис, який виключався з публікацій радянського періоду: «Мене знищив великий маршал, бажати мені, очевидно, лишилось одного: якось померти й фізично» [5, 14]. Через рік потому О.Довженко зізнався, що й жалітися вже нікому, а головне, читаємо - крізь рядки - про розуміння Довженком суті одноосібної влади: «Боже мій! Отак зітхаючи весь день, мов схоплений за горло залізною мертвою рукою, ходжу як неприкаяний» (Запис від 7 серпня 1945 р.), «Один лише раз не вийшов у мене врожай. Не так якось виорав, не те посіяв чи молитву не ту прочитав… Тоді прийшли на мою политу марним потом ниву недобрі люди, серед зів'ялого саду поставили наспіх збиту трибуну подібну до ешафота, і, прикриваючи свій сором, а хто не сором, а недобрість чи пустоту свою, кричали голосно: Ось він! … Іменем великого бога, отця нашого - розіпніть його» (Запис від 6 грудня 1945 р.) [5, 20, 32,]. Показовим також є те, що десь із кінця війни О.Довженко все частіше почав звертатися до Бога, молитися йому.

У 1944 р. Київська студія кінохроніки мала закінчити роботу над документальною картиною «Звільнення соціалістичного Донбасу» [21, 49], якою керував О.Довженко, та не судилося. Не вдалося також майстру створити документальний фільм «Україна» про долю українського народу в роки війни, зокрема про заводи, евакуйовані з України, про її видатних людей, їх самовіддану працю і патріотизм [21, 38].

Засланням назвав своє становище в Москві сам митець. Він занотував розмову з І.Большаковим у липні 1945 р., що порадив йому не повертатися в Україну, доки ситуація не зміниться. «Я думав, дивлячись на нього, що се? Невже прикрита форма заслання?». І трохи пізніше: «Мовчать Микитині лакеї, набундючившись чи п'ють фатальну горілку, чекаючи, як ворони в степу, на мою смерть. Шевченкові було легше на засланні…» [5, 17, 20].

7 листопада 1945 р. режисер записав: «Основна мета мого життя зараз - не кінематографія… Я - жертва варварських умов праці, жертва убожества і нікчемства бюрократичного, мертвого кінокомітету… Я хотів би вмерти після того, як напишу одну книжку про український народ» [4, 66]. Йшлося про епопею «Золоті ворота». Це мала бути поетична епопея із семи частин, своєрідний екскурс в українську історію, починаючи від часів козацтва і закінчуючи сьогоденням, на прикладі однієї сім'ї - Кравчини. До епопеї мала увійти «Повість полум'яних літ», а завершенням стати - «Поема про море». Починаючи з грудня 1943 р. і до кінця життя, український митець у «Щоденнику» та в записних книжках робив нотатки до різних частин епопеї «Золоті ворота».

Еволюція світосприйняття О.Довженка простежується в його «Повісті полум'яних літ», роботу над якою було закінчено 1944 р. Головним героєм війни постав не вождь, як того вимагала офіційна ідеологія, а народ, непереможність якого уособлює сержант Іван Орлюк. Авторові твору вистачило громадянської відповідальності знову говорити те, про що більшість митців мовчала: про підневільне життя окупованої України, про генералітет союзних армій, про надмірні втрати при форсуванні Дніпра. Звісно, за життя О.Довженка твір не був ані надрукований, ані екранізований.

Українського кінорежисера й надалі змушували опрацьовувати такі теми, які зовсім не входили до його творчих планів. 20 лютого 1946 р. О.Довженко закінчив п'єсу «Життя в цвіту», присвячену видатному науковцю І.Мічуріну. Того ж року він ставив кольоровий фільм «Мічурін», за який здобув Державну премію СРСР. Однак і тут не обійшлося без втручання ідеології. Як стверджує дослідник історії і теорії кіно В.Кудін, випуск стрічки загальмувала всесоюзна дискусія з питань розвитку біології. На ній було засуджено генетику як буржуазну лженауку, оголошено реакційними досліди Менделя, Вейсмана, Моргана. Хоча фільм О.Довженка прямої причетності до дискусії не мав, у верхівці влади вирішили, що було б доречно, якби в ньому Мічурін так чи інакше висловив своє негативне ставлення до генетики. Вимога була жахливою, бо О.Довженко, хоча й не був достатньо обізнаний в галузі біології, але глибоке ознайомлення зі спадщиною вченого переконувало його, що експерименти й успіхи вченого були практичною розробкою генетики. Та письменник усвідомлював, що виконати вимогу чиновників - означало занепастити талановитий фільм, а тому вибору в нього не було [8, 213-214].

В 1949 р. кінорежисер працював над створенням сценарію до фільму «Прощавай, Америко!». Сюжет був чужим для О.Довженка, про що дізнаємось із запису в «Щоденнику» від 17 липня 1949 р. [4, 115]. Але, як свідчать сучасники О.Довженка, кінорежисер був втягнутий у велику політику. У фільмі передбачалось показати, як працівники американського посольства у Москві дезінформують американців, пробуджують у них ворожість до радянських людей, про що відверто говорилося у коротких анотаціях до фільмів 1951 р., підготовлених для Сталіна [17, 68-69]. В основу сценарію були покладені книги Р.Паркера «Зговір проти миру. Записки англійського журналіста» (1949) [12] та «Правда про американських дипломатів» (1949), написана А.Бюкар, американкою, яка, відпрацювавши у посольстві, залишилась жити в Радянському Союзі. Нещодавно у світ вийшов документальний кінофільм «Американська трагедія Довженка» (Кінокомпанія «Вертов и компания», реж. В.Манський. - М., 2006 р.). З фільму випливає, що сама А.Бюкар була проти постановки кінофільму за її книгою через те, що вона написана була під примусом і неправдива за змістом.

Працюючи над сценарієм, Олександр Петрович намагався по-своєму підійти до виконання завдання, але йому весь час вказували на те, що він відволікається від головної теми - викриття шкідницьких дій працівників американського посольства тощо [11, 1-8]. Коли, врешті, почалися зйомки, Сталін особисто переглянув шість кінострічок, серед яких було дещо з «Прощавай, Америко!». Після цього роботу над фільмом припинили найбрутальнішим способом - без офіційного наказу, негласно звільнили О.Довженка як рядового початківця, дарма що визнаного всім світом. «Компенсацією» за це було нагородження його орденом Трудового Червоного Прапора в 1950 р. у зв'язку з 30-річчям радянського кінематографа [16, 14]. Та душевний стан кіномитця від цього не покращився, оскільки він мріяв про повернення до України і волів там умерти фізично, ніж жити в засланні.

Останньою сценарною роботою митця стала «Поема про море», завершена у 1956 р. Задум фільму вдалося реалізувати вже після смерті Сталіна. О.Довженко їздив по Україні, відвідуючи будівництво Каховської ГЕС, збираючи матеріал для кіноповісті. Сюжет її торкався таких гострих соціальних та морально-етичних проблем, як ціна створення штучного моря, примусова міграція сільського населення до міст, зневажливе ставлення молоді до праці на землі, естетичне оформлення нових міст та сіл. Передчасна смерть митця перешкодила екранізації твору.

І.Кошелівець припускає, що в житті митця мав місце гострий психологічний конфлікт між почуттям національного обов'язку і комуністичною утопією [6, 80-85]. Вершиною конфлікту з владою стало публічне засудження Сталіним Довженкового сценарію «Україна в огні» і звинувачення автора в буржуазному націоналізмі.

Твори, статті, а особливо - щоденникові записи О. Довженка сповнені гнівних тирад проти різних профанаторів високих політичних і мистецьких ідей. Можна солідаризуватися з думкою І.Дзюби, що «так він шукав пояснення невідповідності комуністичних ідей та прожектів вбогій, а часом страшній реальності». Думка про хибність, злочинність самої комуністичної ідеології у відкритій формі у Олександра Петровича не простежується, але нею пройняті ризиковані за одвертістю його щоденникові записи. Сукупність критичних висловлювань об'єктивно підводить до такої думки, всупереч риториці самого митця [2, 89].

Одного післявоєнного дня в «Щоденнику» було записано: «І хочу вірити до смерті, що не потрібні будуть уже людству дурні генерали, полковники, ідіотичні танки і гармати, і весь оцей смітник атавістичних дурниць, всі оці пам'ятники великим вбивцям і їх коням і готтентотські почесті снайперам, маршалам і божевільним партизанам, що занапастили в десять раз більше своїх, ніж німців» [5, 24-25]. Це свідчить про те, що Олександр Петрович аналізував ціну перемоги пропорційно бездарності верховного командування. Він не ставив під сумнів загрозу загибелі українського народу від німецько-фашистського поневолення, однак переймався тим, якою ціною дісталась ця перемога. Варто зазначити, що О.Довженко не створив помпезного фільму на кшталт «Щорса» (1939) про якого-небудь генерала Вітчизняної війни. Отже, митець уникав воєнних фільмів, оскільки опирався ідейно-пропагандистському культуротворенню, лакуванню дійсності. Він розумів, що лише шляхом надзвичайних людських та матеріальних зусиль, разом з непомірними втратами вдалося перемогти ворога - таким було його бачення перемоги над фашизмом.

Усіх, хто не байдужий до Олександра Петровича, цікавить, чому митець уникнув долі багатьох «ворогів народу», чому Сталін зберіг йому життя? Можна припустити, що той не наважився на це з декількох причин. По-перше, в особі О.Довженка вождь бачив людину, яка творить те, про що думає, а відтак небезпека від його творчості була очевидною заздалегідь. По-друге, як прагматичний політик він розумів, що ізоляція митця від друзів та рідної землі призведе його до замкнутості, творчої недуги. А заслання культурного і громадського діяча до Москви було вигідне в умовах формування антигітлерівської коаліції, де Сталін виступав у ролі «геніального вождя» держави і «батька» народу. Він не міг допустити, і це - по-третє, аби світова громадськість дізналася про зникнення при загадкових обставинах відомого геніального радянського кінорежисера.

Війна відкрила для О.Довженка особливий лейтмотив творчості, вивела його на благородну тему долі української нації, поневоленої тоталітарними режимами, на тему її майбутнього, проблем української культури і духовності. Він став першим українським хронографом, істориком-літописцем жахливих картин війни, яка, однак, спричинила низку випробувань для митця, змінила його творчі орієнтири, змусила звертатися до тем, далеких від сьогодення. Маючи за принцип писати правду, О.Довженко вчинив на ті часи безстрашно: першим у радянській літературі піддав сумніву непогрішимість сталінського «генія», пригадавши йому довоєнні пророцтва, що так ганебно провалилися у перші ж дні війни.

Отже, роки війни і повоєнне лихоліття внесли помітні корективи у творчість і громадське життя Олександра Довженка, суттєво змінили його ціннісно-світоглядні орієнтири, які були деформовані сталінською системою тоталітаризму довоєнних літ. Є підстави говорити про певну еволюцію ціннісних поглядів митця. Творча робота О.Довженка довоєнного періоду присвячена новій історичній епосі - соціалізму - і для тогочасного радянського суспільства. Під час Вітчизняної війни поле діяльності його розширилось: він працює як кінодокументаліст, пише новели, кіноповісті, публіцистичні статті. Ці та повоєнні твори адресовані майбутньому поколінню українського народу. Вони розповідають про важкі роки німецької окупації, про протиріччя в суспільстві, породжені війною; про героїчне минуле талановитого і обездоленого українського народу, про часи дитинства письменника, що овіяні романтикою, просякнуті любов'ю до свого народу.

Репресивний режим не дозволив митцю здійснити творчі задуми, зокрема поставити фільми з української історії, про які він мріяв («Тарас Бульба», «Цар», «Повість полум'яних літ»). Сталінський тоталітарний режим і особисто Сталін душили генія О.Довженка, пильно контролювали його творчість і життя, але не могли не рахуватися з авторитетом і рідкісним талантом прославленого кінорежисера. Не маючи змоги реалізувати свої масштабні плани, О.Довженко довіряв свої роздуми записним книжкам, «Щоденнику». Однак до глядача і читача вони не доходили. Митець мусив підкорятися доктринам офіційної ідеології. Його післявоєнні сценарії («Мічурін», «Поема про море», «Прощавай, Америко!») були компромісом з владою, вони прославляли окремі аспекти комуністичного будівництва, але при цьому О.Довженко потай писав твори для майбутнього, сповнені національним патріотизмом, духовністю, гуманізмом, історичною прозорливістю, сповнені любові до України.

Література

1. Бабиченко Д.Л. Писатели и цензоры. Советская литература 1940-х годов под политическим прицелом ЦК. - М.,1994. - 173 с.

2. Дзюба І. Знаки духовної співмірності: Штрихи до світового контексту естетики Олександра Довженка // І. Дзюба. Між культурою і політикою. - К., 1990. - С.78-96.

3. Довженко О. Автобіографія // Довженко О. Вибрані твори. - К., 2004. - С.27-43.

4. Довженко О. Щоденник // Довженко О. Вибрані твори. - К., 2004. - С.45-154.

5. Довженко О. З недопалених щоденників // Олександр Довженко вчора і сьогодні. Затемнені місця в біографії / Упор. Є. Сверстюк. - Луцьк, 2005. - С.5-44.

6. Кошелівець І. Про затемнені місця в біографії Олександра Довженка // Олександр Довженко вчора і сьогодні. Затемнені місця в біографії. Збірник матеріалів / Упор. Є. Сверстюк. - Луцьк, 2005. - С.45-114.

7. Коба С.Л. Олександр Довженко. Життя і творчість. - К., 1979; Куценко М.В. Сторінки життя і творчості О.П. Довженка. - К., 1975; Марьямов А.М. Довженко. - М., 1968; Плачинда С.П. Александр Довженко. Очерк творчества. - К., 1964; Рачук І. Поэтика Довженко. - М.,1964; Соболев Р.П. Александр Довженко. - М., 1980.

8. Кудін В.О. Зоряний шлях: Художньо-документальна повість. - К., 2004. - 224 с.

9. Марочко В. Зачарований Десною: Історичний портрет Олександра Довженка. - К., 2006. - 285 с.

10. Марьямов А.М. Довженко. - М., 1968. - 382 c.

11. РДАЛМ. - Ф.2081. - Оп.1. - Спр.486.

12. РДАЛМ. - Ф.2081. - Оп.1. - Спр.1057.

13. РДАСПІ. - Ф.17. - Оп.125. - Спр.212.

14. РДАСПІ. - Ф.17. - Оп.125. - Спр.214.

15. РДАСПІ. - Ф.17. - Оп.125. - Спр.293.

16. РДАСПІ. - Ф.17. - Оп.132. - Спр.431.

17. РДАСПІ. - Ф.17. - Оп.133. - Спр.340.

18. РДАСПІ. - Ф.558. - Оп.11. - Спр.1126.

19. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.27.

20. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.60.

21. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.65.

22. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.70. - Спр.282.

Размещено на Allbest.ru