Образ України у творчості Г. Белля

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНТИВОЄННІ ОПОВІДАННЯ Г. БЕЛЛЯ В СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНОМУ ТА ЛІТЕРАТУРНОМУ КОНТЕКСТІ

1.1 Війна у житті та творчості Г. Белля

1.2 Образ України у малій прозі письменника

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ У ПОВІСТІ Г. БЕЛЛЯ «ПОЇЗД ТОЧНО ЗА РОЗКЛАДОМ»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Ми, письменники, народжені, щоб втручатися.

Генріх Белль

Актуальність теми. Видатний письменник Генріх Белль є талановитим творцем в літературі ХХ сторіччя і посідає чільне місце серед класиків німецької літератури. Перший літературний досвід Г. Белля відноситься до 1937 року - під час роботи учнем у букіністичному магазині в Кельні. Але більш плідну творчу діяльність письменник почав повернувшись із фронту, опублікувавши перше оповідання «Звістка» в 1947 році.

Як публіцист Генріх Белль виступив з початку 1950-х років, коли широку літературну популярність набув його ранній маніфест «Вірність літературі руїн». Белль - майстер прози, а особливо військової, що є основною темою його творчості. У 1972 році творча діяльність письменника була відзначена врученням йому Нобелівської премії за творчість, в якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яка стала вагомим внеском у відродження німецької літератури. Як сказав у своїй промові Карл Рагнар Гіров: «Це відродження, порівнянно з воскресінням повсталої з попелу культури, що, здавалося, була приречена на повну загибель і проте, до нашої загальної радості й користі, дала нові корені». Таким чином осмислення творчості цього письменника, особливо стосовно розвитку німецько-українських зв'язків, є важливим з позиції сучасного європейського літературознавства, цим обумовлена актуальність курсової роботи.

Окремі аспекти творчості Г.Белля досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні критики та літературознавці. Однак ще до сьогоднішнього дня в українському літературознавстві немає окремої монографії, присвяченої творчості Г. Белля. Статті для німецькомовних, російськомовних та українськомовних видань творів Г. Белля писали Д. Затонський, А. Карельський, Т. Мотилева. Крім того, у різних періодичних виданнях окремі наукові розвідки опублікували В.Гладишев, Ю.Горідько, Л.Копелев, Г.Логвін, І.Мельничин, М. Рудницький, Л. Симонян та ін.

Перераховані дослідники у своїх перед- та післямовах до видань окремих творів Г. Белля знайомлять читача з життєвим та творчим шляхом письменника, його світоглядними позиціями, особливістю проблематики, колом улюблених тем письменника, характерами його персонажів, з творами, які публікуються в цих виданнях, їх змістом і особливостями відображення в них життя. Зокрема, М.Бажан коротко характеризує антивоєнні оповідання і визначає основні погляди письменника, його думки про повоєнну Німеччину в романі "Очима клоуна". Д. Затонський як у своїй статті до українськомовного видання, так і в статтях у періодичних виданнях показує Г. Белля як людину і письменника, вказуючи на своєрідність його художнього стилю, на відмінність його від інших письменників Німеччини.

Об'єктом курсової роботи є повість Генріха Белля «Поїзд точно за розкладом».

Предметом дослідження є образ України у творчості Белля.

Мета роботи - дослідження образу України у творчості Г. Белля.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

Ш проаналізувати жанрову специфіку творчості письменника;

Ш дослідити образи і мотиви твору;

Ш охарактеризувати творчий доробок митця.

Методологічну основу курсової роботи становлять праці літературознавців, щодо аналізу морально-естетичних проблем роману. Це праці Т.Л. Мотильової, Л. Гінзбург.

У курсовому дослідженні використані історико-генетичний, історико-функціональний та історико-типологічний методи дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання її результатів при вивченні творчості Генріха Белля на уроках та літературознавчих факультативах, позаурочних заняттях у загальноосвітніх школах, а також при вивченні історії зарубіжної літератури у вищих навчальних закладах.

Дослідження проводиться відповідно методологічним принципам цілісного аналізу, коли художній твір сприймається, як одне ціле, в якому всі елементи взаємодіють і співвіднесені з цілим.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел, який налічує 23 позиції.

белль проза антивоєнний український

РОЗДІЛ 1. АНТИВОЄННІ ОПОВІДАННЯ Г. БЕЛЛЯ В СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНОМУ ТА ЛІТЕРАТУРНОМУ КОНТЕКСТІ

1.1 Війна у житті та творчості Г. Белля

Гуманізм високохудожніх і глибокозмістовних творів Белля привернув до нього увагу читачів усього світу: його книги перекладено 48 мовами. Про величезну міжнародну популярність Белля свідчить і той факт, що у 1972 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури, Генріх Белль завжди відстоював ідею миру між народами, брав участь у громадянських акціях, публіцистичними статтями, боровся за перемогу людяності й добра в усьому світі. Пережите знаходило відображення у творчості, яка сама по собі була втручання у життя.

Генріх Белль (1917 - 1985) - видатний і талановитий німецький прозаїк та новеліст другої половини ХХ століття. Народився в Кьольні в багатодітній сім'ї, восьмою дитиною. Його прадіди втекли із Англії при правлінні Генріха ХІІ, тому що вони були католиками, яких переслідували увесь час гоніннями.

Служив Г. Белль на Східному та Західному фронтах, кілька разів був поранений та полонений. Після повернення до свого рідного міста навчався в університеті, а у 1949 році вийшла його перша книга «Поїзд прийшов вчасно», яка отримала позитивний відгук у критиків. Далі вийшли «Де ти був, Адаме?» (1951), а також деякі новели у збірнику «Мандрівнику, коли ти прийдеш в Спа…?» (1949), присвячені післявоєнному часу. Їх герої - солдати, які намагаються втекти від страхіття війни, але вмирають. У складному сплетінні сюжету Белль дає естетичну оцінку гуманізму та варварству [19, c. 566].

Війни та поразки, які двічі в ХХ сторіччі пережила Німеччина, наклали відбиток на творчість багатьох німецьких письменників. Генріх Белль належить до числа письменників, які увійшли до літератури із своєю власною темою, цілком визначеною манерою і, що головне, з визначеним, сформованим світоглядом. Вже перші твори письменника звернули на себе увагу читаючої публіки та літературної критики, не тільки на батьківщині Белля та Західній Німеччині, а й далеко за її кордонами. Було цілком зрозуміло, що у німецьку літературу увійшов великий художник з великим самобутнім талантом.

Генріх Белль стверджував: «Так, ми писали про війну, про повернення додому, про руїни. Звідси й народилися ті три визначення, якими наділили молоду літературу: «література про війку», «література тих, хто повернувся», «література руїн». Ці визначення виправдані: була війна -- шість довгих років, ми повернулися додому з цієї війни, ми застали руїни і писали про це».

Війна стає предметом зображення вже у перших оповіданнях Белля, але цим творам ще бракує глибокого політичного осмислення подій і явищ. Справжній успіх у читачів і визнання в літературних колах принесли Беллю повість «Поїзд приходить вчасно» (1949) та збірка оповідань «Мандрівнику, коли ти прийдеш у Спа...?» (1950). У 1951 році за оповідання «Чорні вівці» Белля нагороджено премією «Групи 47». Це провіщувало йому письменницьку славу. І ця слава справді прийшла. Генріх Белль став одним з найпопулярніших письменників не тільки на своїй батьківщині, а й далеко за її межами.

Спадщина Белля велика і різноманітна: романи, оповідання, п'єси, вірші, переклади, рецензії, публіцистичні та літературно-критичні статті. У 1977-- 1978 роках вийшло зібрання його творів у десяти томах. Після цього Белль написав ще чимало нових книг.

ФРН не мала кращого літописця, ніж Генріх Белль. Його називали «хроністом нашої епохи», «Бальзаком Другої німецької республіки». (Нагадаємо, що французький письменник Оноре де Бальзак (1799--1850) у своїй багатотомній «Людській комедії» відобразив цілу епоху в житті Франції.)

У перших творах Белля, присвячених подіям війни, підкреслюються її протиприродність, абсурдність. Автор виступає проти ідеалізації війни та її учасників, бо вони не герої, а жертви; ті ж, кому поталанило не загинути і повернутися,-- то загублене покоління.

Одним з найвизначніших творів про війну є роман Белля «Де ти був, Адаме?» (1951). Життя повоєнної Західної Німеччини зобразив Белль у романах «І не сказав жодного слова» (1953), «Дім без господаря» (1954), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963), «Груповий портрет з дамою» (1971).

Починаючи з повісті «Втрачена честь Катаріни Блюм, або Як виникає насильство й до чого воно може призвести» (1974), книги Белля набувають дедалі трагічнішого забарвлення. Це стосується й двох останніх романів -- «Дбайлива облога» (1985) і «Жінки на тлі річкового пейзажу» (1986). І така тональність творів зрозуміла: минувшина у вигляді неонацистських та неофашистських організацій постійно нагадувала про себе. Своїми творами Генріх Белль попереджав, як небезпечно забувати минуле, застерігав, що «потенційні кати» живуть і сьогодні [18, c. 66].

У ранніх творах письменника було чітко видно бажання перемогти головного недруга людства - війну. Починаючи з роману «І не сказав жодного слова», Белль звертається до дійсності. І все ж таки немає жодного твору, в якому він не звернувся до теми війни. Майже усіх своїх героїв Г. Белль змальовує нещасливими, тому що він не може бачити щасливих людей в тій дійсності, в якій він жив. А щоб пояснити це, художник постійно звертається до минулого, до війни.

Письменник почав свою літературну діяльність, повернувшись з фронту. У 1947 році з'явились перші друковані його роботи, а в 1951 році він одержав першу в його житті премію - вона була присуджена йому «Групою 47». Це було неформальне об'єднання молодих письменників, яким хотілося створити нову літературу, що відповідає запитам того часу; відраза до недавнього минулого Німеччини, до фашизму малася на увазі сама собою.

Герої повоєнних оповідань Белля - побиті і вигнані, кричать і втрачають надію, вони благають, моляться і помирають. Вони не діють, а страждають, і ці страждання скромні. Тому Г. Белль поділяє людей на жертв і катів.

З таких самих переконань бере свій початок в ранніх творах Белля ставлення до війни, і з цього ми бачимо, що немає ніякої різниці між ставленням самого автора до війни і ставленням його героїв, що стоять у центрі творів. Війна подається в них не як наслідок людських дій, які можна зрозуміти і проаналізувати, а "як невидимий і жорстокий феномен, як жахлива хвороба, окремі симптоми якої болісно знайомі, однак причини залишаються недосяжними" [4, 17]. Г. Белль не показує нам, як люди роблять війну, а показує те, що війна робить з людьми.

Він звичайно різко відкидає війну і з огидою ставиться до неї, і тут мова йде про інтуїтивний антимілітаризм. Обвинувачення не можна зрозуміти неправильно, однак, йому бракує точної адреси. Завжди домінує скарга. Звикле Г. Белль говорить у своїх оповіданнях не як той, що стоїть збоку, не як суддя, а як співучасник. І тому герої його творів, події яких відбуваються під час війни, відчувають себе винними, хоча конкретно вони не винні і завжди зображені лише як мученики, як от персонаж із оповідання «Звістка», який волів би краще померти, аніж принести звістку дружині свого друга про його смерть при чому не на війні, а вже в полоні після її закінчення.

Герої Г. Белля розуміють, що війна - загальне горе, що вона несе біди всім людям. Але переважно вона оцінюється з погляду однієї особистості, яка відокремлена від інших, переживання і біди якої є лише її бідами і переживаннями. Г. Белль ставить своїх героїв перед проблемою смерті. На його думку, смерть - єдиний можливий вихід для людини на війні. Із смертю людини, кожної окремої особистості гине весь світ. Смерть - абсолютний кінець, абсолютне зникнення.

Вразливо непомітною, але впертою є мужність, з якою беллівський герой оберігає свою гідність, свою внутрішню незалежність від оточуючого світу. Белль то співчутливо іронізує над таким "дивом", як, наприклад, в оповіданні "Веселун", то, відкинувши стриманість, плаче безсилими, гіркими "сльозами клоуна". Але що б не втрачав герой Белля - друзів, віру, любов, самоконтроль, - почуття внутрішньої гідності він не втрачає. Навіть на війні, де, здається, для нього не існує ні власної волі, ні незалежності, він чіпляється за рештки добра в своїй душі, за крихкі соломинки спогадів.

Секрет популярності Белля як художника складається саме в щиросердній причетності до того, що хвилює мільйони людей. Його творчість по всій суті глибоко демократична й ця властивість виражена в нього в умінні не тільки передавати, але й розділяти заповітні, затаєні думи й почуття своїх героїв [1, c. 12].

Ранні розповіді Белля за характером схожі з розповідями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони становлять собою подібні, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.

Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» («Billiard um halbzehn», 1959) від манери Trummer literatur («літератури руїн»), Белль розповідає про сім'ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління - панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х рр. «Більярд о пів на десяту» значно відрізняється від ранніх здобутків Белля - і не тільки масштабом подачі матеріалу, але й формальною ускладненістю.

Більш об'ємний і набагато більш складний порівняно з попередніми здобутками роман «Груповий портрет з дамою» («Gruppenbild mit Dame», 1971), написаний у формі репортажу, що складається з інтерв'ю й документів про Лені Пфейффере, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти чоловік. «Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів, яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури..

На той час, як Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині й навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль відіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму.

У своїх романах Генріх Белль виносить звинувачуючий вирок кривавому фашистському періоду і разом з тим розвінчує роки, які були перед приходом до влади Гітлера: егоїзм, безробіття, поліцейські безчинства, якими Німеччина була представлена в кінці 20-х - на початку 30-х років. У чомусь Белль перегукується з Фалладой, Келлерманом, Ремарком, однак справа тут не в літературних впливах, а в повторенні життєвих ситуацій: положення простої людини мало в чому змінилося, а люди із часом кращими не стали.

Наслідки війни, як показує Белль, - це не тільки смерть одних людей і каліцтва інших, не тільки руйнування інших міст, втрата матеріальних цінностей. Від війни постраждали й ті, хто навіть не був на фронті: вона залишила свій слід у багатьох пустих душах. Про ці душі, морально прибитих, внутрішньо скалічених, Белль пише з надзвичайною силою художницької пристрасті. Це його власний, особливий аспект боротьби з війною. Письменник уболіває разом з жертвами війни й нещадний, у кожній новій книзі, усе більше до її винуватців.

Про Белля часто кажуть: «Генріх Белль - співець маленької людини» [4, c. 17]. Так, дійсно, в романах та повістях німецького письменника діють не історичні герої. Його персонажі - люди простих професій, одноманітного життя. Це тому що письменник вірить у природну доброту людини. Він не рідко пише про людей морально пригнічених, він полюбляє чисті, добрі душі. Так звана «маленька людина», обездолена війною, виявилася знедоленою і в післявоєнний час. Її крихітні радощі примарні, його самотність безмірна, і оточують його загальна дріб'язковість і байдужість. І тому, читаючи його твори, в яких письменник так точно та зрозуміло розповідає про життя «маленьких людей», їх характери, що вони стають великими людьми, яких не можна назвати «маленькими».

Так, наприклад, розповіді письменника про післявоєнне західнонімецьке життя складають якби продовження біографії улюбленого персонажа його «воєнних» розповідей. Ми бачимо вчорашнього «хлопчика», то у ролі мілкого спекулянта на «чорному ринку», то робітника по податкам за собак, то в ролі шофера і т. д. Ні, Белль - не співець «маленької людини». Скоріше Белль -письменник, що звинувачує ті умови, які придушують, втоптують у бруд честь «простої людини», штовхають її на шлях війни заради корисливої мети.

Вихідним переживанням для нього як для письменника був розпад буржуазного суспільства. Адже й економічна криза на рубежі тридцятих років, і торжество фашизму, і війна були результатом цього розпаду.

Белль вважав, що письменники його покоління мало чому можуть навчитися у тих прославлених майстрів, які були в еміграції й не повернулися в Німеччину після війни.

З іншого боку, західнонімецькі критики люблять повторювати, що Генріх Белль правовірний католик, що релігійність визначає й колорит його романів, і їхнє ідейне спрямування. Дійсно, Белль уважає себе католиком. Дійсно, персонажі його романів нерідко звертаються до Бога, як до символу нерушимої справедливості й моральної чистоти. Бог для Белля - свого роду норматив, що показує наскільки відхилилося суспільство від вірного курсу.

Однак сказати, що головна тема Белля - релігія, значить не тільки нічого не зрозуміти в його творчості, але й просто фальсифікувати його. І це в художника дуже добре проявляється в тому, як він викриває католицьку церкву.

Белль - відверто політичний письменник, тією самою мірою й у тому ж змісті, у якому він - письменник відверто соціальний. А соціально-політичні погляди в Белля покладені й розподілені із графічною точністю й чіткістю. Наприклад, Грец, убивця матері, - закінчений тип фашиста-міщанина з «Більярда о пів на десяту». Талановитий письменник настільки точно і яскраво описує кожну деталь характеру, що сам читач починає або любити, або ненавидіти того чи іншого персонажа.

Художник уміє з великою образотворчою силою відтворити матеріальну обстановку, світ речей, що оточують його героїв. Інтер'єр, пейзаж у його романі мають яскраве психологічне забарвлення, що постає перед нами відчутно й зримо саме тому, що письменникові вдається донести до нас почуття й переживання персонажів, пов'язані з тими або іншим речами, що виникають у тій або іншій обстановці [3, c. 18].

Психологічна майстерність - головне, чим сильний Белль. Проникаючи у внутрішній світ зображуваних ним персонажів, заражаючи читача турботами й тривогами цих людей, він тим самим будить думку читача, нагадує про гострі, складні невирішені проблеми сучасної дійсності в його країні. Але все-таки, те коло людей і явищ, зображуване Беллем у його творах - це маленький світ, вузький і порівняно замкнутий. І навіть здається, що письменник сам не хоче бачити більше, чим бачать його герої, і задуматися більше, ніж замислюються вони.

Отже, суть всіх його романів і повістей, головну ідею яких становлять доброта й гуманність, глибоко вистраждані, а не показне співчуття до людей, бажання, щоб вони були щасливі, щоб скоріше позбулися від усього того, що нагромадилося за довгі роки.

1.2 Образ України у малій прозі письменника

Новели Г.Белль почав писати приблизно з другої половини 50-х років. Німецький дослідник В.Шварц вважає, що новела була улюбленою прозаїчною формою кельнского автора. Критик пояснює це тим, що в ситуації, що склалася, коли сьогодення є хаосом, тільки ця форма може надати багату палітру виразних засобів. Тільки новела дозволяє зафіксувати усі сторони життя і документально викрити вади свого часу.

Особливе місце в новелах письменника посідає Україна.

Гімназійні роки Белля співпали зі становленням диктатури Адольфа Гітлера у Німеччині. Коли майбутній письменник у 1937 році закінчив гімназію, він сміливо відмовився вступати до лав гітлерівської молодіжної організації. Однак його мобілізували до армії проти власної волі, де Белль прослужив аж до 1945 року.

Потрапивши на Східний фронт, улітку 1943 року Генріх Белль опинився на території України. Назавжди в його пам'яті залишилися назви українських міст і сіл: Галичина, Волинь, Запоріжжя, Львів, Черкаси, Херсон, Коломия та багато інших. Вони стали символом німецьких поразок [9, c. 3].

У Галичині, біля міста Стрия, гине Андреас -- головний герой повісті «Поїзд приходить вчасно». Якесь передчуття підказує Андреасу, що саме тут він незабаром помре -- «у неділю рано між Львовом і Чернівцями». Трагізм долі героїв Белля багато в чому визначає їх ставлення до місць, де відбувається дія творів: «Галичина -- темне слово, страшне слово і водночас воно вабить до себе. Щось в ньому є від ножа, який поволі ріже... Галичина».

Смертний вирок, вже підписаний долею, чуй у назві західноукраїнського міста Стрий головний герой повісті Поїзд точно за розкладом». Фатальні для німецького окупанта значення випромінює і назва «Галичина»: «У слові «Галичина» багато крові, крові, яка стікає з-під ножа...» Як національну ганьбу, що має увінчатися справедливим покаранням, сприймає злочини своїх співвітчизників у Бабиному Яру герой оповідання «Причина смерті: І ніс гачком». Ці окремі замальовки, що зустрічаються у різних беллівських творах, складаються у цілісну картину українського світу, зображеного крізь призму свідомості німецьких солдатів.

Белль значною мірою відрізнявся від солдатського загалу. Адже, будучи переконаним пацифістом, за власними словами, жодного разу на війні так і не вистрелив. Втім, як і всі, він зазнав поневірянь фронтового життя: кілька разів був серйозно поранений, проходив курс лікування.

Набагато кращим, навіть дещо ліричним є враження героя від Львова: «Львів гарний. Львів він може собі уявити. Гарні, похмурі і важкі ці міста, криваве їх минуле, а тепер їхні провулки тихі, тихі й занедбані... Вулиці тут такі, як у всіх великих містах світу. Широкі, елегантні, пологі сумні вулиці з блідожовтими будинками, які здаються вимерлими, а на вулицях повно людей».

Від 1944 р. його опір державній системі набув форми прихованого дезертирства. Згодом, пояснюючи у «Листі до моїх синів» ризикованість тодішньої своєї гри із владою, письменник розповів про одного унтер-офіцера, який був розстріляний за дезертирство за кількасот метрів від порогу батьківського дому. В останньому своєму романі «Жінки на тлі річкового пейзажу» (опублікованому посмертно, 1986 р.) Белль ще раз повернувся до автобіографічної ситуації втечі бійця з фронту і ще раз дав їй вистраждану ним за роки війни моральну оцінку. У відповідь на зізнання героя - «Я був боягузом, не хотів стати героєм, не поривався вперед... коли справи погіршилися, я дезертирував» - його дружина впевнено зауважує: «І ти вчинив набагато відважніше, ніж якби зостався» [10, c. 22].

Оповідання "Смерть Лоенгріна" розповідає нам про долю юнака, навіть ще дитини. Оповідання, як це властиво стилеві Белля, розпочинається із розгортання подій: "Нагору сходами ноші пішли трохи тихіше. Носії були сердиті: ось уже година, як вони заступили на чергування, а їм ще нізвідкіль не перепало й на цигарку; крім того, один із них був шофером, а тягати ноші - діло не шоферове. Та в лікарні, мабуть, не було кому допомогти санітарові, а привезеного ж не покинеш лежати в машині". Отже, хлопця приносять у лікарню, і він, опритомнівши, "несамовито залементував", зайшовся пронизливим криком від страшного болю. Стан хлопця був жахливий. Що ж трапилося з тим хлопчиною? Де він покалічився? Про це ми дізнаємося згодом, і за всім цим криється лише одна проблема - голод, який змусив цього десятирічного хлопця йти красти вугілля, щоб пізніше купити хліба для своїх молодших братів та для себе. Втікаючи від охорони, хлопець потрапляє під колеса поїзда [3, c. 18].

Ще на початку 60-х років Г. Белль зажив слави провідного Письменника Німеччини. Знаками широкого визнання стали Пропозиції очолити німецький ПЕН-центр та міжнародний ПКН-клуб, а також присудження у 1972 р. Нобелівської Премії. Однак авторитет письменника зумовлювався не лише його мистецькими досягненнями. Для багатьох своїх сучасників він був гуманістом, який не лише словом, а й ділом Обстоював моральні засади життя: рішуче захищав людяність та духовну свободу особистості, проповідував - як символ нової Віри - філософію терпимості, вкрай необхідну людству за умов на грози атомної катастрофи. Наведемо лише кілька фактів, що розкривають активну моральну позицію письменника.

У 60-і роки він виступив з протестом проти переслідувань у СРСР письменників-дисидентів А. Синявського, Ю. Даніеля, В. Некрасова, В. Войновича та ін. Один із опальних у Радянському Союзі письменників, О. Солженіцин, знайшов в оселі Белля тимчасовий притулок. Варто зауважити, що, ставши на бік гнаних владою літераторів, Белль на багато років втратив величезну аудиторію радянських читачів.

Утім, Беллю, мабуть, судилося все життя пливти проти течії. Принаймні сам письменник вбачав у цьому своє життєве кредо. Не випадково, одного разу почувши від свого знайомого, відомого німецького критика М. Райх-Раніцько-го, напівжартівливу пораду «йти в ногу з розвитком», Белль з несподіваною для нього різкістю зауважив, що не робив цього навіть за шкільних років, коли уникав вступу до гітлер-юґенду, та й зараз у жодному разі не намагається крокувати разом із більшістю. «Я не знаю, - підсумував він, - куди мене приведе нинішній розвиток, якщо я йтиму з ним у ногу, та коли б і знав, я не бажаю й не можу йти в ногу». Саме усвідомленням власної «окремішності» зумовлювалися деякі непорозуміння цього переконаного католика із церквою, саме воно спонукало його за умов ексцесів «холодної війни» та міжнародного тероризму вперто твердити: «Я прагну милосердя, а не жертв!».

Про кровожерливість німецького ворога підтверджують деякі події, описані Генріхом Беллем в оповіданні „Причина смерті: ніс гачком”. Проте письменник на рівні сюжету творить і протилежність, подаючи приклад жертовної людської великодушності. Саме на дихотомічний характер міжнаціональних взаємин вказує Е. Сміт: негативний, який полягає у війнах, конфліктах, переслідуваннях і терорі; та позитивний, пов'язаний із міжнаціональною взаємодопомогою. Манера оповіді надзвичайно напружена, майже відсутні діалоги, основна увага автора звернена до внутрішньо-емоційного та духовного стану центрального персонажа. Внутрішня монологічність, екзистенційний характер його переживань насичує твір надзвичайно глибоким психологізмом, який особливо притаманний манері письма Генріха Белля.

Головний персонаж твору - німець, лейтенант Хегемюллер, воює на Східному фронті - серед румовищ одного з міст Радянського Союзу. Він відчуває власну міру відповідальності за злочини свого народу: „Його бив озноб, тремтячими руками він закурив сигарету, розуміючи, що повинен якось боротися з підступаючим безумством. Бо він знав, що теж винен. Він відчував, як його разом зі всіма заштовхнули в кам'яне черево загальної провини, в цей жах, де перемелюються і перемелюються людські життя”.

Хегемюллер розширює поле свого світогляду, виходить за межі власної національної приналежності, відкриваючи серце для осягнення наднаціонального, щоб допомогти стражденній російській власниці орендованої ним квартири врятувати її чоловіка Грімченка, якого через ніс гачком прийняли за єврея і прирекли на смерть. Ця чужа йому росіянка „…стояла навколішки, зціпивши кулаками скроні, і ридала, ридала так, що сльози краплями стікали з її блузки на підлогу… сльози, подумав він, треба ж які сльози, в житті б не повірив, що у людини їх може бути стільки.

Страждання великими прозорими краплями лилося з очей немолодої жінки, і сльози збиралися в справжню калюжу біля її колін”. Лейтенант рейху, нацист, прагнучи врятувати, здавалося, чужу йому людину, приходить до жахливого відкриття: „У нього виникло відчуття, ніби обличчя всіх солдатів, що оточують натовп, скроєні на один лад, з однаково тупим і тваринним виразом, вони немов відтіняли осіб приречених, виділяли з маси, піднімали до висот індивідуального. Темне, важке мовчання висіло над натовпом, дивно схвильоване, яке коливається, немов розвіяний під силою вітру прапор, злегка навіть урочисте і… якесь благотворне, незбагненним чином просвітлююче; він відчув, як це прозріння зійшло і на нього, в цю мить він позаздрив тим, хто йде на смерть, і з жахом усвідомив, що на нім та ж форма, що і на вбивцях”. Він, будучи німцем, відчуває власну приналежність до армії катів та вбивць, співучасть у творенні вселенського, небаченого до цього часу зла [13, c. 18].

Його серце сповнене нестерпних болі та розпачу. Хегемюллер споглядає приречених на смерть, і віднаходить у них незбагненну йому духовну силу та спокій, він „усвідомив, що маса, приречена на смерть, розчинилася в піднесено-індивідуальному, вбивці ж, набагато менші числом, здавалися скроєними за єдиною міркою манекенами.

Хегемюллера лякають ці сп'янілі від людської крові подоби людей, які нагадують „манекенів”, його екзистенціал туги безмежний, він прагне віднайти відповідь на єдине питання: „…як вони можуть проробляти це з немовлятами, цими крихітними людськими створіннями, що не уміють ще ні стояти, ні ходити; як це можливо технічно? Весь цей час погляд його не відривався від облич, приречених на смерть, він не дивився вгору на край провалля, туди, де кулемети, що заходяться від люті, розстрілювали тьмяний вмираючий день.

Доля Хегемюллєра не менш трагічна - він сходить з глузду, тому що не в силі своєю, сповненої каяття душею, осягнути перевернутий та абсурдний світ, де людина перетворилась на звіра, несучи немислиму розруху матерії та духу.

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ У ПОВІСТІ Г. БЕЛЛЯ «ПОЇЗД ТОЧНО ЗА РОЗКЛАДОМ»

При створенні повісті «Поїзд точно за розкладом» Генріх Белль використовував різні принципи щодо написання твору. Такі як ремінісценція та відступи за допомогою яких автор розповідає про життя трьох поколінь. При цьому всі таємниці, деталі, подробиці ми дізнаємося за допомогою відступів автора та спогадів персонажів роману. Також використовуючи принцип символізації Белль з легкістю доносить до нас цікаві та бурхливі часи того стану в Німеччині.

Для досягнення мети найбільш точної передачі настоїв та характерів персонажів письменник використовував такі літературні прийоми як ремінісценцію, відступи та символізацію.

Подумки перебираючи події свого життя, кожний з персонажів роману шукає власний гріх, власну провину й провину своїх близьких. Провину за криваві роки в історії Німеччини за те, що відбулося у ФРН після 1945 року.

1949 року побачила світ його перша повість «Потяг приходить вчасно», історія про молодого солдата, на якого чекає повернення на фронт і неминуча смерть.

Повість "Поїзд точно за розкладом" - це історія про молодого солдата Андреса, на якого чекало повернення на фронт і неминуча смерть. Сама назва твору глибоко символічна. Поїзд символізував невпинний рух історії, війну. Тому зійти з нього для героя і його друзів просто неможливо [20, c. 19].

Ешелон випускників їхав на фронт, назустріч смерті, усі вони приречені. Андреас не хотів помирати, як і всі присутні у цьому поїзді. Вони не тільки ошукані, а й через нездатність протистояти чужій волі причетні до фашизму. Андреас відкрив повії Оліні, яка теж підкорилася волі обставин і не була здатна їм протистояти. Дівчина хотіла врятувати Андреаса від смерті, але вони загинули разом. Хоча їхня смерть "звичайна", бо причиною стала автомобільна катастрофа, але "кожна смерть - це вбивство", - наголосив Г. Белль.

Авторська манера письменника, який писав просто і ясно, була зорієнтована на відродження німецької мови після пишномовного стилю нацистського режиму.

Оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив лише три місяці тому, коли його було відправлено одразу зі шкільної парти на фронт. В оповіданні школа неодноразово асоціюється в героя з «мертвим домом» чи «містом мертвих». Підвал школи перетворився на трупарню. Отже, школа -- дім дитинства, радощів, сміху і школа -- «мертвий дім». Це жахливе перетворення невипадкове. Школа, що готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею.

Та ось солдата кладуть на операційний стіл; і раптом за плечима лікаря на дошці герой бачить напис, зроблений його рукою. «Побачити своє письмо -- гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, -- набагато більше схожості. Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів». Це кульмінація оповідання, кульмінація впізнавання, вона має місце у фіналі твору і зосереджена у вислові, «який нам звеліли тоді написати, в тому безнадійному житті, яке скінчилось всього три місяці тому: «Сім разів було там написано -- моїм письмом, латинським шрифтом, готичним, курсивом, римським, італійським і рондо: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

Момент впізнавання в оповіданні збігається з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього немає обох рук і правої ноги.

Наприкінці оповідання юнак немов поринає в дитинство, що підтверджується його останнім тихим проханням: «Молока». Це ніби падіння в дитинство, безнадійний пошук минулого в момент втрати майбутнього. Це прохання звучить як благання порятунку, якого для нього вже не буде.

Таким бачить герой повісті Г. Белля "Потяг точно за розкладом " велике українське місто: "Львів красивий... Красиві, похмурі, важкі ці міста, криваве їхнє минуле, а нині їхні завулки тихі, тихі та запустілі. Вулиці тут такі самі, як і в усіх великих містах світу. Широкі, елегантні, пологі сумні вулиці з блідо-жовтими будинками, які здаються вимерлими. А на вулицях повно людей".

Здається навіть, що письменник міг створювати цей твір сидячи в себе в кабінеті й спостерігати за описаними ним діями прямо з вікна, тому що все настільки реально: тодішня соціально-політична атмосфера, побут, люди й навколишній світ. Але це тільки на перший погляд.

Відразу після публікації повісті, вона бувла зустрінута критиками-недоброзичливцями, які оголосили твір занадто формалістичним, зробленим, і занадто ускладненим [21, c. 22].

В повісті виражено багато морально-етичних проблем, щодо різноманітних відносин між членами сім'ї та відносин у суспільстві.

Проблема щастя. Вона пов'язана, насамперед із основною темою роману, із війною, після якої в думках і душах залишився неприємний відбиток, що не давав людям бути достатньо щасливими.

Проблема людини і суспільства. Ця не менш важлива проблема стосується саме головного героя, дня його народження.

Проблема вибору. Зробивши своє життя точним, одноманітним, нецікавим, Андрес, не залишив собі права на вибір.

Політична активність улюблених героїв Белля в повісті виражається в їхній непримиренності, у несприйнятті їхньої свідомості жодного із численних варіантів ідеологічного обману. Вони відкидають і матеріальні дарунки пов'язані із причетністю до неприйнятої для них політичної системи й духовні дарунки.

Твір «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» дає уявлення про Белля як про майстра художньої деталі. Замість розмитих всеохоплюючих описів, тут за одним влучно дібраним словом криється вся суть зображуваного. Так, уже з першого абзацу оповідання читача охоплює неприємне передчуття чогось страшного: «розтрощене вікно», «лампочку розбито вщент», «кілька мерехтливих дротиків з рештками скла». Вдало дібрані деталі опису місця подій дають змогу авторові охопити його повністю, підсилюють гнітючі враження.

Про майстерність Белля-оповідача свідчать і застосовані ним тропи (епітети, метафори, метонімії, порівняння): «машина то здіймалась, то опускалась, мов корабель на морських хвилях»; «...такий куценький, білий, вузький сувій марлі, немов який химерний небувалий кокон»; «серце в мені не озивалося»; «били важкі гармати»; «розцвітало ненатле полумґя». За допомогою них автор моделює дійсність і тим самим діє на серце і розум читача.

Оповідання Генріха Белля безперечно є одним з найсильніших антивоєнних творів XX сторіччя.

Особливості композиції оповідання:

1. Г. Белль дещо незвично побудував сюжет, щоб персонажі мали змогу розкритися перед читачами самі, без авторських тлумачень.

2. У Г. Белля "я" приховано за собою різні людські характери і майже ніколи за ним не стояв сам письменник.

3. Дія у творі розгорталася або через діалоги героїв, або через їхні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були.

4. Присутність автора завжди відчутна у думках героїв, куди він привів свої спостереження, роздуми.

5. Герой оповідання - лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв.

6. Оповідання побудовано у формі монологу, сповідального розкриття душі головного героя, при якому читач завжди чув більшою чи меншою мірою голос самого автора.

Отже, можна зробити висновок, що засудження тогочасного режиму, вираження різноманітних проблем і є основою роману. Але головне, що засуджує письменник-гуманіст, - це злочинність, аморальність, антилюдяність воєн.

ВИСНОВКИ

Видатний письменник своєї доби, талановитий митець в галузі воєнної прози Генріх Белль займає значне місце у німецькій літературі. Автор прекрасних розповідей та романів, написаних з великою душею та повагою до інших поколінь, прагнув справедливості і поваги. Лауреат Нобелівської премії (1972 р.) зазнав популярності за свого життя, видав кілька десятків повістей та романів на післявоєнну тему. Написавши свої твори, Белль зробив чималий внесок у німецьку літературу.

Творчості Г. Белля притаманні:

* тема війни в її антифашистській спрямованості та де героїзованому ракурсі, часто -- подана «з точки зору переможених»;

* порушення проблем провини німецького народу й моральної відповідальності за спровоковану Гітлером історичну катастрофу;

* нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до насилля та компромісів щодо захисту гуманістичних позицій;

* ствердження людяності, толерантності, думки про необхідність плекати особистість як засадничих моральних принципів суспільства другої половини XX ст.;

* подальший розвиток теми «маленької людини»;

* герой-аутсайдер, що виділяється на тлі маси своєю окремішністю та слабкістю, котра, втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до співчуття;

* настанова на ескізність твору (в основу сюжету нерідко покладені миттєві враження, які не мають ані початку, ані кінця), ускладненість композиції та образної системи, широке використання художніх можливостей внутрішнього монологу;

* поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами «тривіальної» літератури, з глибоким психологічним аналізом, символічним підтекстом і тяжінням до притчових узагальнень;

* багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, спрощений ритм речень.

Протягом свого творчого шляху письменник намагався донести до нас почуття, переживання та співчуття, виражені у його повістях та романах, у яких ми можемо добре прослідкувати низку явищ, що він переніс через своє свідоме життя. Таким чином можна визначити, що герої його творів говорять його власними, а не вигаданими, думками.

Манера написання твору - це внутрішні монологи героїв, які перетинаються із діалогами. Завдяки майстерному вираженню описаного, читач може чудово зрозуміти, а також уявити собі душевний стан кожного із героїв твору і стану навколишнього середовища країни.

Повість Генріха Белля «Поїзд приходить за розкладом» відіграє важливу роль у німецькій літературі ХХ століття. Його світову значимість зазначали різні літературознавці та критики світової літератури.

Отже, загалом творчість письменника - це засторога сучасникам, попередження, що живуть вони якось не так, а як - цього письменник-гуманіст не говорить, бо суспільство само повинно вибирати свій шлях.

Найвищою цінністю для Генріха Белля була людина, людське життя. Саме гуманізм є найпривабливішою рисою його творчості. Гуманізм високохудожніх і глибокозмістовних творів Белля привернув до нього увагу читачів усього світу: його книги перекладено 48 мовами. Про величезну міжнародну популярність Белля свідчить і той факт, що у 1972 році йому було присуджено Нобелівську премію з літератури. Генріх Белль завжди відстоював ідею миру між народами, брав участь у громадських акціях, спрямованих проти атомного озброєння, виступав із публіцистичними станнями, боровся за перемогу людяності і добра в усьому світі. Пережите знаходило відображення у творчості, яка сама по собі була втручанням у життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Белль Г. Матеріали до вивчення творчості. // Всесвітня література. - 2008. - № 5. - С. 12-18.

2. Борецький Л. Україна в житті та творчості Генріха Белля. -- Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. -- 2008. -- №4.

3. Вайль, К. Антівоєнна тема у творчості Г.Белля [Текст] / К. Вайль / / Зарубіжна література. - 2007. - № 7-8. - С. 17-19.

4. Вісіканцева I.Колі пам'ять пручається [Текст]: антівоєнній пафос творчості Г. Белля. Тема відповідальності німців за минуле. Абсурдність Війни у творі "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа ..." / І. Вісіканцева / / Зарубіжна література. Шкільний світ 2010 року. - № 6. - С. 16-17.

5. Веренько Л. Трагедія Другої світової війни у творчості Г. Белля // Зарубіжна література. - 2005. - № 5 (405) - С. 7-8

6. Голован Г.А. Ідейно-змістова спорідненість "воєнної" Малої прози Г.Белля, В.Бікова та О.Гончара [Текст]: Дипломна робота / Г.А. Голован; ТНПУ ім. В.Гнатюка, Філолог, фак;. Наук. кер. Чуловській Б.С. - Тернопіль, 2007

7. Гладишев В. Вивчення творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. - 2005. - № 5 (405). - С. 3-7.

8. Гордіна Л. Осуд антигуманної сутності війни в оповіданні Г. Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." // Зарубіжна література. - 2005. - № 5 (405). - С. 9-11.

9. Горідько Ю. Тема війни у творчості Г. Белля. 11 кл. // Зарубіжна література. - 2005. - № 5 (405). - С. 1-3.

10. Гузь, О. О. Антигуманна сутність Війни та її руйнівні Наслідки для цівілізації та людської душі [Текст]: урок з Вивчення новели Генріха Белля "Подорожній, коли ги прийдеш у Спа ..." / О.О. Гузь / / Всесвітня література та культура в навчально закладах України: Всеукраїнський науково-методичний журнал. - К, 2010 - № 2.-С. 21-25.

11. Затонський Д. Окрема і самостійна людяність. // Зарубіжна література. - 2000. - № 17 (177). - С. 3-6.

12. Затонський Д. Історія німецької літератури: Замість вступу // Вікно в світ.- 2009. - №1. - С. 3 - 7.

13. Ключник, Н. Друга світова війна у дзеркалі української та Німецької літератури [Тексі]: Г . Белль "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа ..." и О. Довженка «Воля до життя” [урок літератури] / Н. Ключник / / Зарубіжна література. Шкільний світ. - 2011. -№6. -С. 16-19.

14. Костиря, С.Г. Відображення подій Другої світової Війни в романі А. Камю "Чума" та Г. Бе. іл я "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа ..." [Текст]: [урок літератури] / С.Г. Костиря, Ю.В. Заболотна / / Зарубіжна література в школі: Науково- методичний журнал. - X, 2011 .. - № 9. - С. 6-11.

15. Кузик, В.Б. Рецепція творчості Г.Белля в Україні: літературно-критичний дискурс [Текст]: Дипломна робота / В.Б. Кузик; ТНПУ ім. В.Гнатюка, фак. іноземних мов; Наук, кер. Кеба М.С. - Тернопіль, 2007. - 64 с.

16. Мірошниченко Л. Ф. Зарубіжна література. Позакласні заходи. 9-11 кл.: посібн. для вчителя / Л. Ф. Мірошниченко, Ю. М. Дишлюк. - Харків : Ранок, 2004. - 208 с.

17. Мороз Л. Триєдиність як основа універсалізму (національне -загальнолюдське - духовне) // Слово і час. - 2002. - № 3. - С. 22-32.

18. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах : навч. посібн. [для студ. вищих навч. закладів освіти] / Євген Андрійович Пасічник. - К. : Ленвіт, 2000. - 384 с.

19. Папуша Є. В. Зарубіжна література. Посібник-хрестоматія 11 Кклас. Навчальний посібник / ТЕРНОПІЛЬ, 2011.- 736 c.

20. Таратут, C. Антівоєнна спрямованість творчості Генріха Белля [Текст]: Нобелівській лауреат - 1972 / С.Л. Таратута / / Всесвітня література та культура в навчально закладах України: Всеукраїнський науково-методичний журнал. - К, 2010 . - N 2. - С. 19-20

21. Шахова К. Г. Белль // Зарубіжна література. - 2008. - № 10. - С. 21-23.

22. Штейнбук Ф.М. Вивчення зарубіжної літератури. 11 клас.-- Х.:Ранок. -- 2005.

23. Юпіна Л. Філологічний аналіз художнього тексту оповідання Г. Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." 11 кл. // Зарубіжна література. - 2005. - С. 12-13.

Размещено на Allbest.ru