Іван Якович Франко – геній української нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Іван Якович Франко - геній української нації

1.1 Біографія та творча діяльність І. Франка

1.2 Політичні погляди та проблема української державності

Розділ 2. Поема "Мойсей"

2.1 Джерела поеми "Мойсей"

2.2 Ідейно-художній аналіз поеми

2.3 Філософське осмислення долі українського народу в поемі "Мойсей"

Розділ 3. Поема "Іван Вишенський"

3.1 Постать мислителя XVII століття в поемі Франка "Іван Вишенський

3.2 Розуміння людського призначення у поемі

3.3 Філософська проблематика в поемі

Висновки

Список літератури



Вступ

На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні відображала перехід українського національно-визвольного руху від стадії культурного українофільства і просвітництва до організованого просвітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з-під гніту поміщиків і капіталістів. Своєрідним кредо ряду політичних мислителів в Україні ставала підтримка і розвиток національного руху за встановлення державності в Україні.

Особливе місце в українському національному русі, розвитку української культури, соціально-політичної та філософської думки належить Івану Франку. Життєва доля письменника стала прикладом того, як з-під низенької стріхи селянської хати можна сягнути піднебесних інтелектуальних висот і збагатити духовний спадок світової культури.

Одна з основних ідей І. Франка думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік, бо така людина носій духу, а той дух є "вічний революціонер". Отже, духовний світ людини її найдорожче надбання. Думка І. Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська соціологія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові. [16, 112]

Лише останнім часом з'являються ґрунтовні монографічні праці про окремі грані творчої особистості письменника. Це, насамперед, книги І. Денисюка, М. Гнатюка, В. Корнійчука, Б. Тихолоза, В. Різун, Т. Трачук та інших авторів.

Віддаючи належне тому, що маємо у царині збирання, публікації, аналізу й узагальнення публіцистики І. Франка, насамперед, академіком М. Возняком, В. Дмитруком, О. Деєм, М. Нечиталюком, І. Курганським та багатьма франкознавцями, вони не можуть задовольняти потреб нинішнього суспільства не тільки з огляду науково-теоретичних уявлень про сучасну публіцистику і масову комунікацію, але й виходячи із значно ширшого, філософського, соціально-політичного виміру ролі Івана Франка в історії України, розвитку національного інтелекту. Навчально-методичні, монографічні праці про Франка присвячувалися окремим питанням і періодам його діяльності, а головне, писалися в умовах, коли не можна було розкрити всю багатоманітність і політичну багатоаспектність його творчості.

Об'єктом курсової роботи є відображення долі українського народу у творчості І.Я. Франка. На протязі всього життя Франко брав участь у визвольній боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих. франко мойсей народ поема

Предметом роботи є ідеї І.Я. Франка соціологічного, політичного та філософського змісту. Ми звикли сприймати І. Франка, як письменника, але за освітою він був філософом, його перу належать праці соціально-філософського та політичного характеру. Свою діяльність та переживання про долю українського народу він виражає в своїх творах. Іван Франко написав сто оповідань та десять романів і повістей. Але основними соціологічними та суспільно-політичними роботами Івана Франка являються, близько 100 друкованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848 р. в Галичині та польсько-українським взаєминам. До першої групи належать: "Батьківщина" (1884), "Польське повстання в Галичині 1846 р." (1884 р.), "Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині" (1898 і 1913 рр.), "Причинки до історії 1848 р.". До другої "Дещо про стосунки польсько-руські" (1895 р.), "Поляки й русини" (1897 р., німецькою і українською мовами), "Нові причинки до історії польського суспільности на Україні в XIX ст." (1902 р.), "Русько-польська згода і українсько-польське братання" (1906 р.). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 розвідки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), "Хмельнищина 1648-1649 рр." (1898 р.), "Що таке поступ" (1903 р.), "Стара Русь" (1906 р.), "Тен як історик французьської революції" (1908 р.), "Причинки до історії України-Руси" (1912 р.), статті з старої історії України та багато ін.

Отже, спираючись на викладене вище, ми можемо визначити основну ціль даної роботи, яка полягає у дослідженні особливостей філософських та соціально-політичних поглядів І. Франка.

Актуальність даної курсової роботи полягає у важливості пізнання духу українського народу, який весь час бореться за свою свободу та незалежність. Дана темя є дуже актуальною, через політичне та соціальне становище України та її народу на даний час.



Розділ 1. Іван Якович Франко - геній української нації

1.1 Біографія та творча діяльність І. Франка

Іван Якович Франко - геній української нації, великий майстер українського слова, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури кінця XIX - початку ХХ ст. Народився Іван Якович 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту (Львівська область). Протягом двох років Іван Франко відвідував сільську школу в Ясениці-Сільній, потім протягом трьох років - василіанську нормальну школу в Дрогобичі, після чого в роках 1868-1875 - Дрогобицьку реальну гімназію, яку закінчив з відмінними оцінками. В 1875р. записався дійсним слухачем на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію у професорів Венцлевського і Цвіклінського, українську мову та літературу у професора Огоновського, педагогіку у професора Черкавського, психологію і антропологію у доктора Охоровича, а також курс національної економіі у професора Білінського. 3 успіхом навчається, займається самоосвітою, громадською роботою, літературною діяльністю. Входить до складу журналу "Друг", бере участь у виданні літературного альманаху "Дністрянка" (1876).

За активну політичну діяльність І. Франка вперше заарештовують у 1877 р. на дев'ять місяців. Саме y в'язниці з'являються його шедеври політичної лірики "Товаришам із тюрми" та "Гімн". Вдруге його посадили до в'язниці на три місяці, після чого Франка було відправлено в рідне село під поліцейський нагляд. У 1878 р. разом з М. Павликом Іван Якович засновує журнал "Громадський друг", який невдовзі заборонили. Франко займається вивченням марксизму, продовжує свою видавничу, літературну і перекладацьку діяльність. Важливе місце посідає його громадська і журналістсько-публіцистична праця. У робітничій газеті "Praca" він був (з грудня 1878 р. ) її фактичним редактором.

Більша частина творів І. Франка друкувалася в журналі "Світи" (1881-1882), а також у народовських газеті "Діло" й журналі "Зоря". Протягом 1881-1888 років письменник зробив вражаюче багато. У 1887 р. вийшла збірка "3 вершин і низин", що було найвидатнішим явищем в українській поезії після "Кобзаря" Т. Шевченка. Та власті не припиняли переслідування, і у 1889 році він втрете був заарештований на три місяці. Весь час І. Франко плідно працює. 3-під його пера виходить багато прозових, поетичних, драматичних творів, публіцистичних статей. Починаючи з 1901 р., він щорічно виїжджає в гуцульське село Криворівня, куди за неписаною традицією влітку з'їжджались М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, В. Гнатюк, В. Самійленко. Вони багато працювали, радились, дискутували.

У 1906 р. Вчена рада Харківського університету присвоїла йому без захисту ступінь доктора словесності.

Tим часом переслідування письменника продовжуються. Видатного вченого, доктора наук не допускають до викладання у Львівському університеті.

Останні роки життя І. Франка були затьмарені тяжкою недугою, але письменник наполегливо працює. І. Франко бачив своє щастя, свою життєву мету в боротьбі за кращу долю народу. Сорок років він трудився на ниві рідної культури. 28 травня 1916 року І. Франко помep, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Громадсько-політична, журналістсько-видавнича діяльність І. Франка органічно поєднувалася з його письменницькою діяльністю. За своє життя він видав дев'ять поетичних збірок: "Балади і розкази", "3 вершин і низин", 2-ге видання "3 вершин і низин", " Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", " Із днів журби", "Semper tiro" , "Давне й нове", "Із літ моєї молодості"; поеми: "Панські жарти", "Смерть Каїна, "По-людиськи", "Іван Вишенський", "Лісова ідилія", "Страшний суд", "Мойсей" та ро. Ним створено 100 оповідань і 10 повістей та романів: "Петрії і Довбушуки", "Захар Беркут", "Лель і Полель", "Для домашнього огнища", "Основи суспільності", "Перехресні стежки", "Не спитавши броду", "Великий шум", "Воа constrictor", "Борислав сміється".

І. Франко не лише великий поет, прозаїк, а й драматург. Драматичні твори "Сон князя Святослава", "Украдене щастя в оригінальним явищем в український драматургії. А своїми науковими працями Франко збагатив світове літературознавство, соціологію, філософію, педагогіку, етнографію, мистецтвознавство, лінгвістику, економіку та інші суспільні галузі науки. Спадщина письменника вийшла 50-томним зібранням творів.

Політична лірика І. Франка відкриває нову сторінку в розвитку української літератури. Збірка " З вершин і низин" була новаторською за своїм звучанням. Наскрізними проблемами збірки є проблеми особистості суспільства, вождя і народу. Письменник створив нові величні образи - символи Каменярів і Вічного революціонера.

"Гімн" твір алегоричний, з гострим політичним та філософським спрямуванням , він є однією з яскравих перлин світової поезії. Вірш виражає головну ідею збірки, ідею утвердження незалежності і безсмертя народу, який постав на боротьбу проти зла й насильства. Присвячуючи реакційному світові силу революційного духу, Франко в одному ряду з духом і волею ставить науку, думку. Погасити полум'я свідомості народу неможливо. Необхідність оновлення дійсності звучить і у циклі "Веснянки". Франкові веснянки, на відміну від народних, наповнені глибоким соціальним змістом, вражаючими контрастами між красою весняної природи і тяжким життям злиденного люду, а також закликами до праці й боротьби за кращу долю народу. У поезіях "Гримить", "Гріє сонечко", " Дивувалась зима", "Розвивайся, лозо" не тільки пора оновлення в природі, а й символ наближення корінних змін у суспільстві, які несе з собою все визвольна боротьба.

Значний внесок І. Франко зробив у жанр поеми. У його творчому добутку 35 завершених і 12 незакінчених творів.

Поема "Мойсей" кращій зразок жанру філософської поеми. Для неї характерна високохудожня майстерність, ліризм, динамічність образів. І. Франко писав її для українського народу під впливом біблійної легенди про Мойсея. Він прагнув переосмислити проблеми визволення трудового народу від гніту. Тему та ідею поеми визначає пролог, який дає змогу поетові вилити свій біль, тривогу, утвердити віру в мужній дух народу. Поета проймає жаль, що його народ безмірно страждає, але він переконаний у тому, що всі жертви, злигодні і муки не пропадуть даром. Злива риторичних запитань у пролозі пробуджує національну свідомість, закликає до боротьби.

Крім прологу, поема "Мойсей" містить 20 пісень (розділів). Важливе місце у творі займають образи Мойсея та його народу. Мойсей - слуга народу, прагне привести його до нового, щасливого життя. Пророк вірить у те, що ізраїльтяни, "сини пустині", самі дійдуть до великої світлої мети, стануть вільними, здобудуть свою державу. Головна думка І.Франка, яка розвивається у всій поемі, полягає в тому, що народ є творцем історії, і шлях його незмінно простує в майбутнє. У поемі розкрились політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора, а проблематика тісно пов'язана з особистою долею поета, його роллю у громадському і культурному житті України.

Про самовіддану любов до батьківщини, патріотичний обов'язок людини, що живе в роки, коли її вітчизні загрожує небезпека, говориться у поемі " Іван Вишенський". У творі зображено останній період життя видатного письменника-полеміста, його боротьбу між особистим бажанням врятувати власну душу і почуттям громадянського обов'язку. В образі І. Вишенського письменник показав захисника пригнобленого народу, полум'яного патріота своєї батьківщини, який нещадно викриває суспільне зло.

У поемах "Мойсей" та "Іван Вишенський" митець розкриває проблему взаємин особи і колективу, народу і вождя, він стверджує, що лише служіння трудовому народові може принести щастя людині.

Глибокозмістовні і високохудожні твори І. Франка стали окрасою вітчизняної літератури. Він розширив обрії української поезії, прози і драматургії новими проблемами, жанрами і образами. Митець збагатив синтаксис української мови, поповнив її лексику і фразеологію, поглибив багатозначність українського слова.

За сорок років творчого життя І. Франко, за неповними підрахунками вчених, написав близько 6 тисяч художніх творів і наукових праць у цілому. Це була праця, спрямована на поліпшення долі рідного краю, долі всього українського народу.

1.2 Політичні погляди та проблема української державності

Проблеми виникнення держави, її розвитку функцій, соціальної суті займають значне місце в творчості Івана Франка. Характеризуючи політичні погляди Івана Франка, можна виділити: аграрну проблему, її вирішення в Галичині, загальні принципи розв'язання селянського питання; проблеми робітників, їх ролі в боротьбі за соціальне і національне визволення; проблеми суспільства і держави. На ранньому етапі творчості Івана Франко - соціаліст, але не виступав за диктатуру пролетаріату, натомість акцентував увагу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного соціокультурного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. Кожна громада вільна, і ніхто не має нав'язувати їй якісь правила, встановлювати норми, порядок. Федерація - найоптимальніша форма організації життя суспільства. [3, 157-158]

Розкриваючи в 70-х роках XIX ст. революційний перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних, Іван Франко відмічає, що "велика, всесвітня революція поволі рознесе теперішній порядок, а постановить новий".[3, 158] Під "всесвітньою революцією" Іван Франко розумів "не всесвітній бунт бідних проти багатих, не всесвітню різанину", а "великий ряд таких культурних, наукових і політичних факторів, будь вони криваві, або й зовсім ні, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток, у якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу". [3, 158] Вбачаючи в соціальній революції докорінне перетворення всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, Іван Франко підкреслював і те, що соціальна революція не має обов'язково приводити до "всесвітньої різні", що є результатом тиранії та жорстокості панівних сил, низького рівня матеріального та духовного розвитку суспільства. Далекий від думки, що в умовах капіталізму вже усунена будь-яка можливість насильства, кровопролиття у здійсненні революції, Іван Франко підкреслював, що така можливість є, але реальність її здійснення може зменшуватися з подальшим матеріальним і духовним просвітлінням суспільства. Та з просвітлінням суспільства, з розширенням матеріальної і духовної сфери можливість у мирному завершенні революції зростає. І тут Іван Франко проводить думку про освіту народу, з тим, щоб відвернути страшний кривавий вибух через посилення гноблення, зростання бідності та збільшення пролетаріату.

В умовах же соціалізму держава зникає. На думку Івана Франка, державу та політику замінить діяльність самих громад, спільностей. І знову об'єднані великі народності або зв'язки зможуть за власною згодою улагоджувати можливі міжнародні суперечки, вести через обраних справи міжнародного обміну та ін. На тому і завершиться вся влада в суспільному устрої. Кожна громада в краю, так як кожна особа в громаді, є вільною, порядкує у себе вдома зовсім по-своєму, і ніхто не має права накидати їй згори які не будь правила. Кожна громада спілкується з іншими заради спільної праці і здійснення спільних будов, що їх не в силі здійснити одна громада. Це є братерство (федерація), і тільки така спільність може забезпечити лад і добру злагоду між громадами. Громадсько-державний принцип, що лежить в основі федерації осіб і громад, що створюється винятково заради інтересів і потреб, захищає і гарантує свободу особи і громади, громадсько-федеративний принцип визначає відносини між особою і общиною, їх права та обов'язки, залишаючи кожному необмежену свободу слова, освіти, способу життя, сусідства, встановлення рівності, праці, справедливості. Спільно вирішуються і спільні пізнання, незгоди та ін., захист від зовнішніх ворогів і, нарешті, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об'єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути панацеєю від усіх лих і лихоліть і не можуть бути реалізовані в тому вигляді, в якому пропонується, але сприятимуть пошуку шляхів вирішення проблем. Звідси з таких позицій розглядається ідея "народної держави", що пролунала в теорії німецьких соціал-демократів. Розкриваючи зміст народної держави, Іван Франко вказує, що за такою свідомі і організовані робітники шляхом парламентським зможуть перетворити сучасну державу, засновану на пануванні одних і пригнобленні інших, на експлуатації - в народну, що панівне становище займуть представники народу у вирішенні всіх проблем в інтересах народу. Хоча тоді Іван Франко брав під сумнів правоту створення народної держави, та пізніше, на початку XX ст., взагалі проявляє скепсіс до ідеї народної держави і робить висновок, що народна держава, зв'язаний з нею соціалізм соціал-демократів не принесуть щастя народу, не створять рай на Землі. Усунення всіх лих існуючого ладу, його удосконалення, впровадження досягнень науки в практику - ось шлях людства.

В контексті виникнення людського суспільства Іван Франко розглядає природне право і суспільний договір. Поняття право, писав Іван Франко, використовується найрізноманітніше: для визначення не лише права, а й релігійних догматів, правил моралі, законів природи тощо. Відрізняється і розмежовується етика (сфера оцінок, суджень про добро і лихо та ін.), науки про законотворчість (уявлення про те, яким має бути право, суспільство) і власне наука про право та ін. Необхідність держави обумовлюється об'єднанням окремих сил для спільної мети, уряд підтримує громадську солідарність, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільну цілісність. Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і процес виникнення і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави.[3, 157-159]

Отже, в контексті соціальної концепції культури Іван Франко розглядає проблему соціокультурного розвитку, простежує сам культурно-історичний процес.



Розділ 2. Поема "Мойсей"

2.1 Джерела поеми "Мойсей"

Чільне місце у творчому доробку Франка посідають поеми. Серед понад п'ятдесяти його поем літературознавці виділяють такі жанрові різновиди: соціально-побутові ("Панські жарти", "Сурка"), сатирично-політичні ("Ботокуди", "Лис Микита"), історичні ("На Святоюрській горі"), філософські поеми ("Смерть Каїна", "Похорон", "Мойсей").

Проблематика поеми Івана Франка "Мойсей"

Як "Мойсей" Мікеланджело один з найвидатніших творів світового мистецтва, так i однойменна поема I. Франка унікальне явище не лише в українській, а й світовій літературі.

Написаний у період піднесення революційного руху в Росії й в Україні "Мойсей" став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичного генія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу, i світле майбутнє своєї вітчизни.

Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу "замученого, розбитого", а спрямувати його на активні дії, на здобуття людських прав. Ця думка є основною філософською сентенцією твору. Вона знайшла ідейно-художнє втілення у прозі.

Поема "Мойсей" порушувала важливі проблеми, якими жило українське громадянство в часи революційного піднесення:

- зростання свідомості трудящих мас та їх історична роль,

- віддане служіння народові,

- суспільна роль слова;

- мобілізуюче значення смерті героя;

- поступ народу.

Твір пробуджував у народі моральні сили, політичну свідомість, революційний дух.

Тему та ідею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народові, роз'єднаному Австро-Угорською монархією i царською Росією суджено було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку I. Франка, визволення українського народу i возз'єднання його в єдиній вільній державі може відбутися разом із визволенням інших народів.

Обравши за основу біблійну легенду i, відповідно до свого задуму, змінивши її, I. Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служить народові, любить свій народ i присвячує себе боротьбі за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають йому дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси:

Серед них Авiрон i Датан

Верховодять сьогодні.

На пророцькі слова, їх одвiт:

"Наші кози голодні!"

Датан i Авiрон розвінчуються поетом як "лихі демони громади", що прагнуть відвернути її із обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів i угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну суть їхніх демагогiчних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як "найблаженнішого стану". В своїй поемі Франко застерігає народ перед "ошуканцями й дурнями", розкриває трагедію Мойсея, який перестає бути справжнім вождем з того часу, коли піддається сумнівам щодо правильності обраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатією передає письменник беззавітну любов Мойсея до свого народу i віру в те, що народ прийде до сподіваного щастя.

Зневіра й хитання, роздуми i відчай Мойсея напередодні нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому не спинити, бо народ є творцем історії. Саме тому народ i виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей i залишив табір, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, "князя конюхів", здатного підвести маси для переможного бою. Могутнім акордом народної революції завершує поему I. Франко:

А Єгошуа зично кричить:

"До походу! До зброї!"

Як бачимо, поему "Мойсей" проймають національні i вселюдські проблеми. Це твір-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i мас у процесі боротьби за світле життя, про могутні сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесі революційного руху поводирів, які приведуть до остаточної перемоги.

2.2 Ідейно-художній аналіз поеми

В 1905 році Іван Франко пише свою поему "Мойсей. Глибокий і фiлософський зміст приховано у цьому творі, адже це не просто віршована компі-ляція біблійного тексту, але й завуальований начерк про майбутнє українського на-роду, про взаємини вождя i народу в процесі наполегливого шукання "обітованої землі", про майбутнi сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесі революційного руху проводирiв, що приведуть доперемоги.

Саме в цьому творі Франко протиставив масі ідейного вождя, який керується власним розумінням всезагальної корисливості. Цікаво, що Хосе Ортега і-Гассет, своїй праці "Бунт мас" зазначає, що у співтовариствах, далеких масовості, спільна мета, ідея чи ідеал служать єдиним зв'язком, що саме по собі виключає численність. Очевидно, що це має буди якась невеличка групка людей ентузіастів, а чи така духовно спорідненість може стосуватися цілого народу? Очевидно, що ні. Та й дійсно, чому завжди маса має дослухатися до своїх вождів? Адже навіть Франко у своєму творі зауважує на відмові народу на заклики Мойсея: "коні не ковані, худоба не годована.." ,… І, чому думка вождя є загально правильною? Це зараз з позиції сучасності ми можемо сказати, що Мойсей керувався благими діями, він прагнув віднайти для свого народу незалежність, і навіть якби не було цього вчинку, то б не було євреїв, як народу тощо. Але, чому ми ніколи не звертаємо уваги на біди сучасників Мой-сея, адже він виступає у Біблії, скоріше як жорстокий тиран та кривавий деспот, ніж "просвітлений учитель свого народу". І чому дії Мойсея ми виправдовуємо, а дії Сталіна чи Гітлера звинувачуємо, адже ці харизматичні особи намагались втілити у життя цілком грандіозні проекти ? Є всім загально відома цитата: "Історія ро-зсудить", але на мій погляд, якщо ти знищуєш чужий народ, то ти менш одіозний лідер, ніж коли знищуєш свій. Ні, ви звичайно можете мені зауважити, що у Біблії описаний випадок, коли Богу набридли зловживання" твердолобого" єврейського народу і він хоче знищити і вивести вже нову етнію з нащадків Мойсея, нащо про-рок відповів: "Якщо ти погубиш свій народ у пустелі, то тоді як інші народи сприйматимуть твої вчинки". Згодна, це цілком благородне виправдання Мойсеє-вих злочинів, та проте чи не сам же він вигадав подібну розмову? О, ні я зовсім не атеїстка, та проте, знаю достеменно, що лідери постійно годують свій народ міфіч-ними казочками, щоб виправдати себе бодай перед самим собою. Для Франка ця ж поема писалася одним подихом, на великому творчому пiднесеннi, він ніби сам оправдовував свій хворобливий стан агурофоба. Франка, був передусім кабінетним демагогом, який не зміг вдаватися до реакційних дій, йому, як нікому бракувало здорового спілкування зі власним народом. Він був спо-движником, лише на папері. До речі - фатальна проблема усіх лідерів української національної еліти. Ні, звісно ви можете зауважити мені, як же народовці? Які шли в народ і просвічували його. Ні, друзі мої - народовці теж боялися одвертих запи-тань власного народу, адже вони ніколи не змальовували йому подальшу перспек-тиву їхньої співпраці.

А, що ж Франко, що надихнуло його створити цю поему? Цьому значною мiрою сприяли тогочаснi революцiйнi подiї, що животворною силою наснажували думку поета. Покладена в основу твору бiблiйна тема, по-своєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старi релiгiйнi образи i картини Франко вклав новий революцiйний змiст, глибоку фiлософську думку, та проте він виклю-чив основні негативні характеристики самого героя, значно пом'якшивши його ха-рактер. Мойсей виступає у Франка скоріше не біблійним пророком-деспотом, а ідеологом, для якого є характерні націоналістичні і соціалістичні погляди на життя. Ось чому, Мойсей Франка - це усвідомлені, проте не задіяні в житті думки. І тому, у передмовi до твору I. Франко писав, що основною темою поеми вiн зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Конфлiкт Мойсея з народом корiниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя i пророка, а вже як я за-значала в проблемі сприйняття ідей вождя самим народом. Мойсей - не є втiленням безмежної доброти i вiдданостi своєму сучасному народовi, а є уособ-ленням любові до народу майбутнього, якого він створити, за 40 років поневірянь у пустелі:

О Iзраїлю! Якби ти знав,

Чого в серцi тiм повно!

Якби знав, як люблю тебе,

Як люблю невимовно!

Проте, звісно,що втомлений, фiзично i духовно, народ стає жертвою прово-кацiї Мойсеєвих ворогiв Датана i Авiрона, зневiрюється в доцiльностi походу, перетворюється на юрбу "номадiв лiнивих". Маса, завжди обирає альтернативних вождів, опозиціонерів до дієвого воджя. Чому? Але, це просто опозиціонери "го-дують" народ "солодкими обіянкоми від протилежного". І саме тому поема "Мойсей", яка осмислює істоpичну долю, укpаїнського наpоду, тpагічні шляхи його життя, відобpажає його пpагнення до національної са-мостійності, до волі. "Мойсей" то залишений у спадщину "духовний заповіт" митця своєму наpодові. Це твіp пpо укpаїнців і пpо Укpаїну. Та проте, проблема українці у тому, що українського народу не має бажання ні в добрі, ні в злі не зміряти себе особливою мірою, а відчуває таким же, "як і всі, нічого не прагнути, а мири-тись з ходом подій. Hаpоде мій, замучений, pозбитий, Мов паpолітик той на pоздоpожжу, Людським пpезиpством, ніби стpупом вкpитий! Твоїм будущим душу я тpивожу... Це призводить до сутички Мойсея з народом, а далi й до цiлковитого розриву з ним. У конфлiктi з народом трагедiя Мойсея як пророка. Демон зневiри Азазель отруює його душу сумнiвами, вириває з неї розпачливий крик: "Одурив нас Єгова!" За зневiру цю Мойсей був покараний: вiн помер на порозi землi своїх предкiв, побачив її, але не вступив на неї. Фінал, зрозумілий, але чому Франко акцентує на трагічній поразці героя? Та тому,що героєм був він, адже Франко теж не раз морально зраджував свій народ, закликаючи його до майже смертельної боротьби за національні ідеали, а сам в цей час відпочивав у Баден-Бадені. Ні, скажете - ідеолог не має прозябати в жебрацтві, як його народ. Адже, це також зло, якщо го-лодують вожді. Та я можу відповісти словами ідеолога єврейського народу Теодора Герцла: "Заради ідеї жертвують вождями".

А, Мойсей він іде за своїм народом у невідомість, разом з ними голодує і на-віть у 80 з гаком років приймає участь у війні, допомагаючи народу своєму не так практично, як ідеологічно - тримає вверх підняті руки, і все заради ідеальної, напі-вміфічної батьківщини. Ось чому можна говорити про відданість пророка не народу, а своїй меті. Та безмежна вiдданiсть своєму народовi не пропадає марно. Смерть самот-нього вигнанця Мойсея пiднiмає народ до нового походу на чолi з "князем ко-нюхiв" Єгошуа i продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє бу-ло вже близько. Нiщо не в силi спинити переможний рух народу, бо народ є творцем iсторiї. Звичайно натовп поняття кількісне і візуальне: безліч, про це говорить і Хосе Ортега - і Гассет. Переведемо його, не спотворюючи, мовою соціології. І отримаємо "масу". Суспільство завжди було рухомим єдністю меншини та ма-си. Меншість сукупність осіб, виділених особливо; маса не виділених нічим. Мова, отже, йде не тільки і не стільки про "робочої масі". Маса це середня людина. Таким чином, чисто кількісне визначення "багато" переходить у якісне. Це спільне якість, нічиє і відчужуване, це людина в тій мірі, в якій він не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Який сенс у цьому перекладі кількості в якість? Найпростіший так зрозуміліше походження маси. До банальності очевидно, що стихійний зростання її передбачає збіг цілей, думок, способу життя. Але чи не так йде справа і з будь-яким спільнотою, яким би обраним воно себе ні вважало? Загалом, так. Цю фiлософську думку I. Франко розвиває у всiй поемi. Саме тому вiн робить народ головним героєм свого твору.

Таким чином, поет показав, що вождь народу не може мати жодних хитань i сумнiвiв у справедливостi обраного ним шляху. Зневiра в сили народу, навiть миттєва зневiра злочин, який заслуговує на покарання.

Мойсей вiдданий своєму народовi, беззавiтно любить i бореться за його визволення, але на хвилину вiн схибив у своїй вiрi. За це зазнав жорстоко го покарання. Вождь повинен бути цiльною людиною, бути завжди зi своїм народом, вiритив йо го сили. "Зазвичай, говорячи про "обраність меншості", перекручують сенс цього виразу, удавано забуваючи, що обрані не ті, хто гордовито ставить себе вище, але ті, хто вимагає від себе більше, навіть якщо вимога до себе непосильно. І, звичайно, радикальніше всього ділити людство на два класи: на тих, хто вимагає від себе багато чого і сам на себе звалює тяготи і зобов'язання, і на тих, хто не вимагає нічого і для кого жити це плисти за течією, залишаючись таким, який ні на є, і не силкуючись перерости себе", говорить іспанський філософ. Поема "Мойсей" стала улюбленим твором революцiйної молодi як на Українi, так i в Росiї.

Навiть в часи повної зневiри, коли здавалося, що нiякого просвiту в життi уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любовi до людини i високої вiдповiдальностi перед трудящими, суспiльна праця на їх користь.

Поетична твоpчість І. Фpанка видатне явище в укpаїнській літеpатуpі. Воно вpажає обшиpністю та глибиною зобpаження життя й душі наpоду. Фpанко любив свій наpод, вболівав за долю Укpаїни, віpив у світле майбутнє укpаїнського наpоду, який боpовся за самостійну деpжавність. Все життя письменника боpотьба за єдність деpжави, за свій наpод.

2.3 Філософське осмислення долі українського народу в поемі "Мойсей"

Геніальну спадщину великого Каменяра українського народу по праву вважають окрасою української культури. Він дивував світ своїм всебічним талантом, надзвичайним розумом, бурхливою суспільно-політичною і культурною діяльністю, глибокою вірою у щасливе майбутнє нашого народу.

Своєрідним підсумком усієї творчої діяльності видатного літературного діяча є його поема "Мойсей". Вершинним твором Іван Франко немовби звітував перед своїм народом, а тому його справедливо вважають набутком усього творчого життя письменника.

Літературна історія Франкового "Мойсея" складна і довготривала. Над поемою він працював більше, ніж півроку, а задум виношував протягом усього свого життя.

Події, описані в поемі, автор тісно пов'язує з українською сучасністю. Легендарна історія біблійного пророка виходить на національний український ґрунт. Франко писав про свій народ і тільки для нього, адже в пролозі точно визначений адресат поеми. Під подертими наметами кочовиків-ізраїльтян він бачив знедолених земляків. Сорокарічне блукання єврейського табору в пошуках обіцяної Палестини в художньому мисленні поета асоціювалась із сумними сторінками літопису українського народу. А здобуття Єрихону і завоювання обіцяного краю в уяві поета воскресило героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнювало віру в його славне майбутнє.

Особливою художньою силою сповнений пролог до поеми. Порівняно невеликий за обсягом, пролог глибокий за змістом. Перед нами -- сконденсована історія українського народу в її епічних і драматичних, трагічних і героїчних звершеннях, і в різних часових вимірах: тут і минуле, і сучасне, і майбутнє. Пролог до Франкової поеми -- це ніби "Мойсей" у мініатюрі. У ньому сконцентровані основні проблеми поеми. Та зводити роль прологу до коментарю поеми "Мойсей" -- означає зменшити його значення. Хоч він і розкриває алегоричний зміст поеми, це не просте пояснення твору. Це той асоціативний нерв, що з'єднує Франкового "Мойсея" із сучасністю. Як ліричний заспів до поеми пролог водночас є цілком самостійним, змістовно завершеним твором. Це і поетичний заповіт автора, і його лірична сповідь, і натхненне звертання до українського народу:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Поетичний голос Франка в пролозі набуває високого громадського пафосу, стає ораторським, пророчим. Оглядаючи минуле народу, поет бачить не тільки "облудливу покірність усякому, хто зрадою і разбоєм" його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною великих втрат народ здобував волю:

Невже задармо стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов'ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Задармо край твій весь политий кров'ю

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров'ю?

Уже в самих цих риторичних запитаннях ми чуємо заперечення. Відповідь, яку зразу поспішає дати Франко, переконливо утверджує його думку:

О, ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судилось!..

Автор щиро вірить у долю свого народу. Це Франкове "вірую" зболене його болями, вистраждане й правдиве, скріплене найвищими національними реліквіями -- героїчною історією рідного народу, його невмирущою мовою і піснею.

Пройде час -- і український народ стане господарем у своєму домі, на своїй рідній землі.

У поемі "Мойсей" піднята проблема вождя і народу. Сорок років пророк блукає разом зі своїм народом. Мойсей розуміє, що той народ, який звик до рабства, не може бути вільним. За ці роки він прагне викорінити ті рабські почуття і виховати цілком нове, волелюбне покоління. Цю думку проголошує поет і в пролозі до поеми:

...Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом,

-- Не нам тебе провадити до бою!

Автор проголошує думку про те, що коли людина упевнено йде до своєї мети, то вона обов'язково її досягне. І чим сильніше ми піддаємося сумнівам, тим більше перемога віддаляється. Розглядаючи образ Мойсея, ми можемо провести паралель між Ним і генієм І. Франка. Все своє життя поет присвятив праці задля щастя свого народу. Багато років він вказував українцям шлях до боротьби. Саме тому він міг би повторити про себе самого слова, з якими Мойсей звертається до народу:

Я он весь вік свій, весь труд тобі дав

І незламнім завзяттю, --

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.



Розділ 3. Поема "Іван Вишенський"

3.1 Постать мислителя XVII століття в поемі Франка "Іван Вишенський

У світогляді І. Вишенського боролись погляди релігійно-аскетичні і життєві, церковні і народні, традиційні і сучасні. П. Попов.

Франко увійшов в історію української літератури як геніальний поет, белетрист, драматург, історик, економіст, громадський діяч. Він своєю творчістю і багатогранною літературною та громадською діяльністю створив цілу епоху в історії української літератури. І скрізь, завжди і в усьому був оригінальний та неповторний.

Особливого вияву набула його оригінальність в поемах, зокрема таких, як "Похорон" та "Іван Вишенський".

"Іван Вишенський" -- філософський твір на історичну тему про видатного письменника, мислителя і громадського діяча XVII століття. Його біографія скупа, ніхто навіть дати народження та смерті достовірно назвати не може. У молоді роки Вишенський вів життя, сповнене "палких людських пристрастей". Та, за припущенням І. Франка, у його житті трапилася, мабуть, незвичайна постать, яка так вплинула на нього, що він став ченцем. Весь у віці 30-35 років він пішов на Афон, який з того часу став місцем його проживання. Тільки один раз завітав на Україну, хоч прагнення жити серед народу своєї Батьківщини і бути корисним їй не покидало аскета-мислителя до глибокої старості. Там, на Афоні, він дотримувався суворого режиму, прийшов усі стадії аскета. Згодом став монастирським полімушником, пізніше -- ченцем. Належав до найбільш аскетичної групи ченців, був затворником, жив у певній ізоляції від оточуючих людей.

Постать мислителя, його світогляд найкраще розкриваються в його творчій діяльності. На думку І. Франка, він був найпрогресивнішим, найближчим до народу літератором. Однак його постать наскільки велична, настільки й суперечлива. Іван Вишенський виявив себе філософом, був переконаний у тому, що у світі йде невсипуща, напружена боротьба між добром і злом. Уся природа, краса, людське тіло є породженням і власністю злого Духа. Духовне начало перебуває в різній суперечності з матеріальними диявольськими спокусами.

Передова людина свого часу, Вишенський любить український народ, виявляє готовність відстоювати його життєві інтереси, проголошує ідею соціальної рівності, мріє про той час, коли не буде бідних і багатих, засуджує гнобительську політику польсько-шляхетської держави. З іншого боку, не вказує на шляхи боротьби з соціальною несправедливістю. Суперечливим, на думку автора поеми, є й той факт, що мислитель замість того, щоб брати участь в ідейно-політичній боротьбі на Батьківщині, обрав собі роль "добровільного вигнанця", "затворника-афоніта", прирік себе на "самотність, фізичні й моральні муки".

У своїх творах (існує думка, що Вишенський розпочав творчу діяльність на Афоні) письменник розвінчує католицьку церкву, одним із перших в українській полемічній літературі проголошує тезу про "папу-антихриста", називає його деспотом, піддає критиці міркування католиків про чистилище, критично висловлюється про українських панів, які не захищають національно-релігійні права народу.

Найбільшої сили гнів Вишенського набирає у викритті духовенства. Розвиваючи демократичні ідеали, письменник стає на захист православних монахів, але критика католицької церкви не була до кінця послідовною. Він не зміг розкрити корені католицького віровизнання. Відсталими є погляди Івана Вишенського на освіту.

Однак, незважаючи на певні протиріччя у світогляді та поглядах, І. Вишенський є для нас "цінним і симпатичним" і завжди матиме місце в нашій літературі



3.2 Розуміння людського призначення у поемі

Людина хоч раз у житті замислюється над вічним питанням: для чого вона живе? Адже ніхто не з'являється на світ випадково -- у кожного своє призначення. Хтось стане всесвітньо відомим художником і буде дарувати людям прекрасні шедеври, хтось -- геніальним ученим, який рухатиме науково-технічний прогрес, хтось -- лікарем, який рятуватиме людські життя... Популярні зірки й ті, чиє ім'я ніколи не прославиться, міністри і двірники, генерали і рядові, -- усі щодня так чи інакше впливають на хід подій, змінюючи історію. Тому дуже важливо зрозуміти власне призначення: тільки тоді можна принести користь іншим людям і відчути справжнє щастя від того, що життя проходить недаремно. Християнська мораль говорить: земне існування -- мить, яка відділяє людину від справжнього життя на "тому світі". Яким воно буде -- райським чи пекельним -- залежить від людини. Відмова від мирської суєти і присвята себе Богові -- найкоротший і найлегший шлях до вічного блаженства?

І. Франко у філософській поемі "Іван Вишенський" стверджує: шлях до духовної висоти, пройдений одним, повинен стати дороговказом для інших. Любов до Бога має виявлятися в любові до людей -- адже у кожному з них є відсвіт Божої благодаті. Віра має освячуватися добрими справами, інакше вона обернеться на зневір'я.

У центрі твору -- оборонець православної віри, український письменник-полеміст Іван Вишенський. На прикладі його життя автор розкриває тему відповідальності кожного за збереження духовності. Вишенський вирішив усамітнитися на Афоні якнайдалі від світських спокус. День за днем він проводить у роздумах і молитвах. Побачивши павука, який зловив у сітях муху, старець робить висновок: грань між добром і злом -- тонка, тому, щоб розібратись і не впасти в гріх, людина має покладатися на Бога, вірити, що все в житті -- його промисел, і активно чинити опір усьому, що може відвернути її від віри та любові. Людина не позбавлена права на вибір, але робити його повинна, виходячи із заповідей Божих, не вважаючи, що її уявлення про вічне і минуще -- єдино правильні.

Якось вишневі пелюстки залетіли до печери Вишенського, нагадавши йому про Україну. Спогад той був таким болючим, що навіть породив сумнів у правильності рішення стати самітником. Таким чином автор розкриває зв'язок любові й патріотизму, оскільки це грані вияву людського в людині: віра в рідну землю як невід'ємна складова гуманізму. Приїзд посланців з України, які просять Вишенського повернутися з ними додому й допомогти захистити віру, викликає у героя внутрішній неспокій. З одного боку, бажання "самому дотиснуться до Христа", а з іншого -- відчуття нерозривного зв'язку з Вітчизною.

Кульмінацією поеми є молитва Вишенського, щоб Бог переніс його до корабля, що відпливає, бо він просвітлів у думці, що його спасіння -- ніщо порівняно з можливістю порятувати мільйони. Розв'язка символічна: Всевишній простяг сонячне проміння з печери до корабля, чернець ступив на цей "місток" -- і "тихо щез", прозрів, бо піднісся до розуміння немарності життя, яке дає кожному творець.

Прочитавши цей твір, починаєш глибше замислюватися над вічними проблемами: добра і зла, гріха і спокути, життям і смерті... І розумієш: найголовніше призначення людини, незалежно від її здібностей, уподобань, прагнень, -- любити своїх ближніх і робити добро. Адже саме за добро, яке людина творить у житті, вона буде поцінована за межею буття.

3.3 Філософська проблематика в поемі

Поема Івана Франка "Іван Вишенський" -- це твір на історичній основі, але твір насамперед філософський: автор ставить непросту проблему вибору, співвіднесення індивідуального та суспільного, самопожертви та саморозвитку. Іван Вишенський -- реальна історична постать, відомий нам письменник, громадський діяч, який у своїх творах боровся за православну віру, за право української нації на вибір власної віри та мови. Близько сорока років свого життя Іван Вишенський присвятив служінню Богові: він жив у монастирі на горі Афон.

Поема Франка описує усамітнення Вишенського в печері, в якій старець і провів останні роки свого життя. За молитвою та роздумами Вишенський намагався знайти істину, зрозуміти основи буття, знайти свій шлях до Бога. Мені запам'ятався епізод, у якому головний герой спостерігає за павучком, що плете свої тенета у його печері. Вишенський не сміє підняти руку на павучка, щоб звільнити його здобич: все в світі влаштоване за волею Божою, тож аскет не втручається у перебіг події, не сміє порушити порядок, що діє у природі. Навіть така дрібничка викликає у старця глибокі філософські роздуми про світобудову, про місце Бога в житті людини…

Аж ось до Вишенського приходять посланці з України, які просять його повернутися до них, щоб очолити боротьбу за православ'я, але він відмовляє їм, бо хоче шукати істину, служити Богові, жити в усамітненні. Коли човен відпливає із затоки, Івана Вишенського вражає гірке прозріння, він кричить: "Стійте! Стійте! Заверніться!", -- хоче повернутися на Батьківщину, щоб служити їй, проте його вже не чують. Гіркі думки з'являються у головного героя, він кляне власний вибір, звертаючись до самого себе:

І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасення дбати там, де гине міліон?

Чи забув слова Христові: "Хто рече: кохаю Бога, а не порятує брата, -- той брехню на душу взяв"?

Мені непросто сформулювати власне ставлення до вибору Івана Вишенського. Я вважаю, що кожна людина має право на свій свідомий вільний вибір, а інші не повинні її засуджувати. Іван Вишенський достатньо зробив для захисту православної віри та соціальної справедливості вже своїми творами. Насправді, його постать стала символом цього періоду, цієї боротьби. Чи повинен він був повернутися до України на прохання посланців? На жаль, ми ніколи не дізнаємось, що насправді відчував тоді Гван Вишенський: чи відчував він себе достатньо сильним для того, щоб очолити рух на Батьківщині, чи він вважав, що його молитви за рідну землю, послані з афонської печери, не менше допоможуть Україні? Саме відповідь на ці питання допомогла б нам повніше зрозуміти цю ситуацію.

Минуло близько чотирьох сторіч з тих часів, коли Іван Вишенський намагався зробити свій непростий вибір. Проблеми, від яких потерпала тоді Україна, частково зникли (як зникла проблема міжконфесійних конфліктів принаймні на нашій землі), а частково і лишились (проблема суспільних "керманичів", які дбають тільки про власні інтереси, поставлена тоді Вишенським в одному з творів; проблема мови).

Напевно, змінились і люди. Кажуть, що сучасний світ прямує до все більшої індивідуалізації людського життя: кожен сам за себе, дбає про свої інтереси, захищає своє. І справді, такі тенденції вже окреслюються: багато хто, повернувшись із-за кордону, розповідає, що в сучасному світі якось "недено" безкорисливо допомагати одне одному, навіть якщо тобі просто треба поділитися своїми почуттями, переживаннями, ти маєш звернутися до психолога, а не до приятелів… Добре це чи погано? Усі зміни, що відбуваються в суспільстві, мають свою логіку, ми зможемо оцінити їх тільки за кілька десятків років!

Але мені, якщо чесно, не до смаку таке: мене більше приваблюють традиції взаємодопомоги, розумної самопожертви заради загальної справи. Хоча герої поеми Франка і не повернувся до своєї землі, але він протягом усього життя і щиро вболівав за неї, та й на Афоні він оселився не заради "забавки", а через глибокі свої міркування, багаторічні, мабуть, роздуми. Виходить, і нам є чого навчитися у діячів минулого.

Добре було б, якби люди, роблячи свій моральний вибір у наш час, робили його з чистим серцем та заради якоїсь духовної, високої мети.

Якщо навіть вони обирають між суспільним та власним на користь власного, нехай це буде власний духовний розвиток, власний шлях, а не власна користь…



Висновки

Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Усе, що стосується І. Франка-мислителя, викликає значний науковий інтерес, але, на жаль, із відомих причин (заборон та приховувань творів) мало досліджене.

У своїх творах І.Я. Франко постає мислителем-гуманістом світового масштабу. Багатогранна творчість Івана Франка гідна великого подиву і викликає до себе постійний живий інтерес. Історичне значення творчості І. Франка дуже вагоме. Не було такого явища в тогочасному політичному й культурному світі, яке залишилося поза його увагою і яке б не знайшло у творчості письменника живого відображення. Він був прекрасним драматургом, вченим-філологом, літературним критиком, пропагандистом, перекладачем, істориком, соціологом, філософом.

При всій багатогранній діяльності й титанічній праці в особі Івана Франка виступав мислитель з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи і суспільства в історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства, для наближення, якого він невтомно і з гарячковою пристрастю трудився.

Найчастіше про Івана Франка говорили як про письменника, поета, драматурга, публіциста і науковця, але менше як про соціолога. Були і такі погляди, що Франко не був соціологом, бо не писав соціологічних трактатів, а тому його творчість треба розглядати тільки з погляду літератури, бо такою тільки вона є. Проте, такий підхід є помилковим, бо кожний твір можна розглядати і з соціологічного погляду та погляду літератури і відповідно до цього його оцінювати. Іван Франко був соціологом особливого напрямку й обдарування, що пов'язував у тій чи іншій мірі соціологію з літературною творчістю.