Українське низове бароко: поетика стилю і жанру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.01 - українська література

Українське низове бароко: поетика стилю і жанру

Пехник галина григорівна

Львів - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Погляд на школярську гумористику XVII - XVIII ст. як на явище українського низового бароко значно розширює літературознавчі обрії цієї проблеми. Однак нерозробленість понятійно-термінологічної бази та брак теоретичного підгрунтя певним чином стримують хід дослідження. Особливо помітною є розмитість самого поняття "низове бароко", невизначеність його хронологічних меж, жанрової структури, національної природи, місця і ролі у художній системі бароко та національному літературному процесі. Це зумовлює актуальність теми дослідження.

Мета дисертації - вивчити явище українського низового бароко з погляду літературної теорії і практики XVII - XVIII ст., зосередивши увагу на його жанрово-стильових особливостях. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію низки дослідницьких завдань:

проаналізувати та систематизувати досвід українського літературознавства в дослідженні явищ українського низового бароко, виявляючи найменш вивчені його аспекти;

з'ясувати поняття низового стильового рівня літератури загалом та українського низового бароко зокрема;

визначити координати українського низового бароко в загальному літературному процесі та його проекцію на бурлескно-травестійну літературу XIX cт.;

охарактеризувати особливості жанрової системи українського низового бароко, детальніше зупиняючись на жанрі різдвяних і великодніх гумористичних орацій та жанрових різновидах барокової травестії.

Об'єктом дослідження є різдвяні й великодні гумористичні орації і травестії, а також барокові пародії на жанри духовної та церковної літератури (духовні вірші та пісні, синаксари, ірмоси, тропарі, кондаки), на судові акти, думи, обрядовий фольклор; застільні ("пияцькі", "корчемні") пісні, зразки сороміцької любовної лірики, декламації, інтермедії та вертепна драма. До уваги беруться різні форми фіксації цих творів - записи у рукописних збірниках XVII - XVIII ст., стародруки та фольклорні записи пізнішого часу.

Методологічна основа дисертації. Особливості українського низового бароко та обраний ракурс дослідження вимагають застосування цілого комплексу підходів: філологічного, структурального, герменевтичного, ідей рецептивної естетики та неориторики. Для з'ясування типологічних рис українського низового бароко використано елементи порівняльно-історичного, культурно-історичного та психологічного методів.

Наукова новизна дисертації полягає у комплексному пiдходi до явищ українського низового бароко, на підставі чого подано теоретичне окреслення та історико-літературне наповнення поняття "українське низове бароко"; охарактеризовано жанрово-стильову специфіку нижнього стильового рівня і визначено його координати в художній системі барокової літератури; спростовано ряд стереотипних уявлень про школярську гумористику XVII - XVIII ст.

Теоретичне і практичне значення роботи. Положення й висновки дисертації можуть бути використані як підгрунтя для подальших досліджень українського низового бароко чи врахованi при осмисленні загального iсторико-лiтературного процесу. Їх застосування можливе при читанні курсiв лекцiй з iсторiї та теорiї лiтератури, спецкурсiв на теми лiтератури XVII - XVIII ст., а також для написання пiдручникiв з літератури. Практичним наслідком комплексного вивчення школярської гумористики XVII - XVIII ст. може стати підготовка наукового видання творів українського низового бароко, яке могло б суттєво доповнити усталену в українському літературознавстві картину низових жанрів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української лiтератури iмені академіка Михайла Возняка Львiвського національного унiверситету iмені Iвана Франка й узгоджена з її науковими планами та програмами.

Апробацiя результатiв дисертацiї проводилася в публiкацiях у наукових збiрниках та у виступах на таких наукових зібраннях: 1) Студентська наукова конференція "Києво-Могилянська академія в історії України", присвячена 380-літтю від заснування Києво-Могилянської академії (Київ, 1995); 2) Міжвузівська наукова конференція "Критерії естетичної вартості художнього тексту" (Львів, 1996); 3) Міжнародна наукова конференція "Українська філологія: школи, постаті, проблеми", присвячена 150-річчю заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 23 - 25 жовтня 1998 р.); 4) Мiжнародна славістична конференція, присвячена пам'яті проф. К.Трофимовича (Львiв, 1998); 5) Звітна наукова конференція Львівського державного університету за 1998 рік (Львів, 1999); 6) Міжвузівська молодіжна наукова конференція "Гра як спосіб існування культури" (Київ, 1999); 7) Звітна наукова конференція Наукового товариства імені Т.Шевченка за 1999 рік (Львів, 2000).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (240 позицій). Виклад роботи займає 172 сторінки (з них 150 - основного тексту).

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її наукову новизну, сформульовано мету й завдання роботи, вказано на зв'язок дисертації з науковими програмами і планами кафедри, подано рекомендації щодо практичного застосування одержаних результатів.

У першому розділі - "Українське низове бароко як об'єкт літературознавчих досліджень" - розглядаються питання літературознавчої рецепції явищ українського низового бароко, простежується еволюція поглядів на цю творчість і виявляються її найменш вивчені аспекти. З огляду на існування значного масиву літературознавчих праць, які більшою чи меншою мірою торкаються питань українського низового бароко, виникає потреба детально проаналізувати та верифікувати їх згідно з сучасними вимогами літературознавчої науки. Покладений в основу розділу хронологічний принцип подачі матеріалу виявляє тяглість і динаміку студій, а також формування літературознавчого образу явища.

Історія вивчення школярської гумористики XVII - XVIII ст. За більш як півторастолітню історію дослідження у літературознавчій рецепції явищ українського низового бароко відбулися закономірні зміни, пов'язані зі становленням і розвитком літературознавчої науки, у процесі чого формувалася та ускладнювалася понятійно-термінологічна база, нагромаджувалися та урізноманітнювалися методологічні підходи й дослідницькі стратегії, поглиблювався та деталізувався предмет дослідження.

Першу хвилю зацікавлення школярською гумористикою XVII - XVIII ст. зумовила значна популярність бурлескно-травестійного віршування серед авторів першої половини XIX ст., які були добре обізнані з різдвяними й великодніми гумористичними віршами попередньої літературної епохи та стали їх першими пошанувальниками і збирачами. Згодом збирання та публікація школярської гумористики відбувалися під знаком романтичних зацікавлень фольклором та історичною старовиною. На сторінках "Основи", "Киевской старины", "Житя і слова" стараннями В.Коховського, В.Науменка, О.Левицького, С.Пономарьова, М.Драгоманова, П.Житецького, І.Франка та інших постійно друкуються і порівнюються різні варіанти віршів, обговорюються дискусійні погляди на цю групу творів, окреслюється коло найперших дослідницьких завдань - з'ясування проблем естетичної і культурно-історичної вартості явища. Характерною для цього етапу є нез'ясованість жанрово-видової природи гумористичних віршів, внаслідок чого чимала їх частина збереглася у записах народної словесності Я.Головацького, П.Чубинського, Д.Яворницького, Б.Грінченка, В.Гнатюка.

Наприкінці XIX ст. інтуїтивні здогади й гіпотези підкріплюються емпіричними спостереженнями. Змінюється характер публікації творів школярської гумористики - замість коментарів культурологічного чи етнографічного типу щораз більше ваги надається текстологічному аналізу, як це маємо в працях В.Перетца, М.Возняка, І.Свєнціцького, В.Адріанової-Перетц та ін. На цьому етапі дослідження школярської гумористики ведуться з небувалим розмахом як окремими науковцями, так і цілими колективами дослідників ("Семинарием русской филологии" і "Товариством дослідників української історії, письменства й мови" В.Перетца, комісією з історії давнього українського письменства при Історично-філологічному відділі ВУАН та при НТШ).

Методологічні шукання першої третини XX ст. зумовили розмаїття поглядів на явища українського низового бароко та неоднозначність його потрактувань в історіографічних працях Б.Лепкого, С.Єфремова, В.Коряка, А.Шамрая та ін. Увага літературознавців прикута переважно до проблем окремих низових жанрів (різдвяних і великодніх орацій і травестій, інтермедій, пародій), їх змістових та стильових характеристик. Найгрунтовнішим на той час синтетичним оглядом літературних фактів, що стосуються українського низового бароко, є монографія М.Возняка "Початки української комедії".

На перешкоді подальших досліджень українського низового бароко стали масштабні репресії проти українських медієвістів та заборони медієвістики в 1930 - 1950 рр., негативним наслідком яких було вилучення з бібліотек, знищення або конфіскація до спецвідділів праць репресованих науковців, неможливість об'єктивних студій в рамках офіційної ідеології.

Сучасна парадигма дослідження українського низового бароко. Погляд Д.Чижевського на історію української літератури через призму зміни стилів значною мірою визначає сучасну парадигму дослідження української барокової спадщини, хоча його міркування про мову та стиль віршів-травестій XVII - XVIII ст. стали однією з дискусійних тез. Свій вагомий внесок у дослідження школярської гумористики XVII - XVIII ст. зробили О.Білецький, Л.Махновець, А.Нудьга, М.Грицай, В.Крекотень, О.Мишанич, М.Сулима. Дослідження стилю та жанру в поетичній та риторичній теорії XVII - XVIII ст. провадили Д.Наливайко, Г.Сивокінь, В.Маслюк. Протягом останніх десятиліть увага до явищ українського низового бароко загострюється у контексті нових підходів - герменевтики тексту, рецептивної поетики тощо, як це спостерігаємо в дослідженнях Б.Криси, О.Гнатюк, М.Шевчук, Г.Ноги.

Питання стилю завжди були своєрідним стрижнем, довкола якого повсякчас оберталося дослідження явищ українського низового бароко: цей стиль викликав зацікавлення літераторів першої половини XIX ст.; його гумористична природа, стильові риси окремих низових жанрів були предметом дискусій серед літературознавців кінця XIX - першої третини XX ст.; розуміння місця і значення цього стилю в національному літературному процесі вплинуло на сучасний літературознавчий образ низового рівня літератури XVII - XVIII ст. Очевидною є потреба шляхом аналізу і синтезу дотеперішніх уявлень про жанрово-стильову природу українського низового бароко створити теоретичне підгрунтя для його історико-літературних досліджень та всебічно охарактеризувати його в термінах і поняттях сучасного літературознавства.

Історико-літературний погляд на явища українського низового бароко пов'язаний з їх релятивним баченням - чи то стосовно "Енеїди" І.Котляревського, чи стосовно власне барокової літератури. З огляду на це сформувалося два різні образи українського низового бароко: "позитивний", пов'язаний з його конструктивною для нового етапу літератури роллю, та "негативний" - з акцентом на деструктивності щодо барокової художньої системи. На сучасному етапі варто подати такий літературознавчий образ українського низового бароко, який грунтується на перегляді усталених стереотипів відповідно до сучасних фактичних, теоретичних і методологічних параметрів.

Другий розділ - "Типологія українського низового бароко" - спрямований на з'ясування типологічних рис досліджуваного явища шляхом окреслення поняття низового стильового рівня літератури бароко; дослідження його своєрідності та його відповідності основним законам барокової естетики й поетики; визначення координат українського низового бароко в тогочасному літературному процесі та його літературні перспективи.

Поняття низового стильового рівня літератури. Поняття вертикальної організації літератури існує в українському літературознавстві віддавна, хоча й не окреслене термінологічно. Традиційним є погляд, що поділ літератури по вертикалі зумовлений соціологічно - достосованістю до потреб різних суспільних прошарків. З іншого боку, були спроби умотивувати вертикальне структурування літератури не так зовнішніми, як внутрішніми (суто літературними) чинниками.

У пошуках термінологічного визначення і теоретичного обгрунтування стилю низового бароко продуктивною виявляється ідея застосувати т.зв. "теорію трьох стилів". На підставі дослідження цієї стильової теорії на діахронному й синхронному зрізах спростовується поширений літературознавчий стереотип про її винятково класицистичне походження та доводиться можливість її використання для характеристики низового рівня тогочасної літератури.

Теорія трьох стилів у барокових поетиках та риториках, на відміну від класицистичних, не мала якихось чітких формулювань та строго нормативного характеру - причина тут, імовірно, криється у ненормативності барокової поетики, яка була швидше дорадчою, аніж нормовстановлюючою. Внаслідок певного розриву між літературною теорією та практикою XVII - XVIII cт. для характеристики барокового розуміння стилю доводиться звертатися до сфери імпліцитної поетики бароко. При аналізі тогочасних уявлень про стиль підтверджується теза про накладання барокової літературної практики на класицистичну теоретичну основу. Це уможливлює доповнення фрагментарних стильових уявлень бароко за рахунок повніших класицистичних викладів стилю. На їх підставі з'ясовано, що основними факторами, які впливали на вибір певного стилю, були: тема, мета, особа адресата (рідше - особа мовця та ситуація мовлення). Сферами вияву стилю вважалися і художня мова твору (вибір лексики, синтаксична структура мови, інтонаційні елементи, ступінь мовної прикрашеності), і його композиція, і сюжет, і образна система, і вибір персонажів тощо.

В основі тогочасного поділу стилю на високий, середній та низький лежить давній принцип стильової відповідності (prepon). Попри значну подібність, принципова відмінність барокової та класицистичної стильової теорії полягає у поглядах на зв'язок категорій стилю і жанру. На відміну від класицистичного, стиль у літературі бароко не пов'язується безпосередньо з жанром, вибір жанру не обумовлює стилю твору.

З часу античних риторик та поетик розуміння стилю та його компонентів поступово ускладнювалося та поширювалося, охоплюючи ним щораз більше змістових чинників літературного твору - мотивів, системи образів, персонажів тощо. Властиве бароковим поетикам і риторикам широке розуміння стилю дозволяє поєднати давню теорію трьох стилів і традиційні для українського літературознавства соціологічні підходи до вертикального структурування літератури. Унаслідок їх синтезу в дисертації з'ясовано зміст поняття "низового стильового рівня літератури" ("соціально-культурного регістру літератури", "нижнього рівня літературної стратиграфії"): воно позначає сукупність літературних творів, які обслуговують нижні верстви суспільної ієрархії та мають спільні стильові ознаки, що одержують назву "низового стилю".

Особливості низового стилю змінюються залежно від рис домінуючого в літературі напряму, чи стилю епохи (у розумінні Д.Чижевського). Поділ літератури на сферу високої та низької, хоча й зумовлений певними паралітературними чинниками - достосованістю до естетичних потреб різних суспільних верств, проте добре відображений на суто літературному рівні - у стильових особливостях творів. Цим поняття "низового стильового рівня літератури" відрізняється від поняття "масової літератури", яке визначає лише соціологічні параметри функціонування означених текстів у системі певної культури.

Стильові риси українського низового бароко. Теоретична модель низового стилю, вичленована на основі поетик і риторик XVII - XVIII ст., знаходить своє підтвердження у тогочасній літературній практиці. Торкаючись питань естетики низового бароко українські літературознавці, як правило, обмежувалися твердженням, що автори низових жанрів не створили власної творчої ідеології, акцентували увагу на їх руйнівній, деструктивній ролі ( як наприклад, Д.Чижевський, О.Гнатюк та ін.). Однак уже те, що саме література низового бароко стала базою для "Енеїди" І.Котляревського, підготувала грунт для переходу до нового етапу української літератури, живила потужну бурлескно-травестійну течію XIX ст., примушує пильніше поглянути на її світоглядні основи та особливості її естетики.

XVII - XVIII століття - це час появи в українському суспільстві нової суспільної групи, малочисельної, проте дуже яскравої не лише своєю філософією життя, а й спільними ідейно-естетичними підходами до творчості. У світосприйнятті представників цієї суспільної групи відбувається змішування вроджених етно-психологічних стереотипів і стереотипів, які формуються значною мірою під впливом освіти. Творцям українського низового бароко відомі та зрозумілі етичні й естетичні критерії середовища, з якого вони ще не цілком вийшли. Водночас літературні знання, практичні навики, засвоєні барокові стереотипи мислення та поведінки дають можливість цій суспільній групі, використовуючи систему ars бароко, творити доволі успішну масову літературу. Співвідношення природного (етнічного) й набутого в процесі освіти різне у різних низових жанрах. Наприклад, різдвяні та великодні декламації та діалоги більшою мірою є виявом книжного, барокового світовідчуття, у той час як пісні-травестії та вірші-травестії виявляють радше етнічний пласт свідомості.

Отож, з одного боку, українське низове бароко глибоко занурене в стихію народної культури, з іншого - тісно пов'язане з бароковою книжною культурою. На рівні барокової поетики народна культура легалізується як ще одне джерело для творення барокової інтертекстуальності - поряд з античною та християнською традиціями. Тому в роботі звернено увагу не так на конкретні текстові запозичення з фольклору, як на спосіб їх поєднання з іншими компонентами, на характер їх видозміни у художній системі низового бароко.

Стильові риси українського низового бароко свідчать як про його генетичну спорідненість та органічну єдність з літературою інших стильових рівнів, так і про своєрідність низової естетики та поетики. Єдність високого та низького стильових рівнів виявляється у спільності світосприйняття, у подібності тематично-образної системи, у тотожності поетики. Проте в силу своєї орієнтації на масову свідомість література низового бароко певним чином трансформує барокові уявлення про світ та людину, час і простір, читацькі (слухацькі) смаки, погляди на літературу і її функції, а відтак і поетику низового бароко.

а) Трансформація законів барокової естетики на низовому рівні літератури. Виходячи з тези, що "культурні моделі, які діють у тому чи іншому суспільстві, виникають на його верхах, а потім поступово поширюються в глибинах суспільства, трансформуючись і вульгаризуючись при цьому", у параграфі проаналізовано, яких модифікацій на низовому рівні літератури зазнають визначальні риси барокової естетики - антитетичність, інтерпретаційний принцип творення, сенситивність, а також змістова специфіка - набір характерних для бароко тем, мотивів, сюжетів та образів.

Антитетичність барокового світогляду виявляється на низовому рівні літератури через низку поширених у бароко опозицій, які тут часто зазнають своєрідних змін - зіткнення, симетричного вирівнювання та зближення окремих опозиційних пар. Зміни першого типу зустрічаємо, наприклад, в опозиції "Бог - диявол", яка на низовому стильовому рівні набуває форм фізичного зіткнення, персонального поєдинку, де антагонізм опозиційної пари виявляється у найпереконливіший спосіб. Не менш прикметним для низового бароко є вирівнювання, симетричний розвиток обох полюсів деяких опозицій. Наприклад, низове потрактування барокової опозиції "харч духовний - харч тілесний" виявляє своєрідну художню симетрію, яка відображає особливості тогочасних уявлень про духовне та тілесне на рівні буденної свідомості. Водночас українське низове бароко йде шляхом згладження, затирання окремих барокових контрастів та протиставлень. Зближення деяких опозиційних пар (наприклад, "Бог - людина", "церква - корчма") відбувається лише в атмосфері святкування і має темпоральний характер.

Антитеза є принципом організації художнього матеріалу на всіх рівнях літератури українського бароко. На рівні поетики це виявляється в центральному для бароко понятті кончетто (консепту, концепту). Образна система низового бароко теж підпорядкована законам протиставлення і контрасту, причому протиставлення виникають не лише всередині високого чи низького бароко, але й між рівнями, що свідчить про їх тісний зв'язок та комплексну дію на реципієнта.

Інтерпретаційний принцип творення, який художньо втілює центральну для барокової свідомості ідею множинності, багатоликості світу, знаходить свій вияв у стильовому розшаруванні літератури бароко на різні рівні, у жанровій синонімії та текстовій варіативності. Водночас твори низового бароко представляють один із багатьох аспектів барокової світобудови. Спрямованість на буквальний сенс прочитання Святого Письма часто призводить до втрати семантичної багатовимірності біблійного тексту. Така художня "одноплощинність" творів низового регістру може бути потрактована як спосіб десакралізації слова та секуляризації самої структури тексту.

Сенситивність українського бароко виявляється у чуттєвому переосмисленні християнської історії. Людина бароко намагається осягнути Бога через співпереживання,. тому продуктивність одержують саме ті сюжети біблійної історії, які надаються до "емоційних" прояснень. Низові жанри, осмислюючи Боже через людське, обирають доступніші, зрозуміліші для свого адресата емоційні стани - радість з приводу народження Божого дитяти, страх пастухів перед чудом, заздрість Ірода тощо - та примітивніші, прозоріші стратегії їх викликання. Будучи сферою заниженої умовності, низове бароко виносить на поверхню загальностильову еволюцію поглядів на людське і Боже, яка полягає у поступовому зростанні значимості людської особистості.

Обертаючись у колі характерних для літератури бароко тем, мотивів, сюжетів і сталої системи образів, низові жанри певним чином трансформують їх. Наприклад, християнські сюжети Різдва та Воскресіння вступають у взаємодію з архаїчними місцевими традиціями, виявляючи властивий низовому бароко синтез набутого, барокового, та глибинного, етнічного. При цьому різдвяний та великодній сюжети доповнюються та деталізуються шляхом розгортання чи "схематизації" окремих образів та метафор, як суто християнських, так і дохристиянських. Так, сюжет поєдинку Ісуса Христа зі смертю з'являється, очевидно, внаслідок реалістичного розгортання великодньої метафори "смертю смерть подолав". Кожне відхилення від канонічних сюжетів Різдва та Воскресіння має свою внутрішню логіку й пояснення. Своєрідними кодами для розуміння несподіваних, з погляду сучасної естетики, трансформацій різдвяного та великоднього сюжетів у творах низового бароко є структурні акти шестя (походу), боротьби та їжі, які відклалися в результаті архаїчного сприйняття світу.

Рудименти язичництва, які впродовж багатьох століть живуть у стихії народних святкувань Різдва і Воскресіння, виявляються на низовому рівні літератури то в нагромадженні образів і сюжетів їжі, то в популярності мотивів і сюжетів боротьби. Пов'язаність структурних актів їжі та боротьби з уявленнями про смерть і народження пояснює поширення, навіть надмірність, образів і сюжетів їжі та боротьби у різдвяних та великодніх віршах низового бароко.

Водночас література низових жанрів розширює коло тем і мотивів бароко, доповнюючи його художню картину світу. Той факт, що поряд з "високими" жанрами з'являється їх відображення у кривому дзеркалі - гумористичні вірші, - свідчить про існування у високому бароко нерозроблених тем, про відсутність уваги до певних сторін людського життя. Потрактування теми природи у гумористичних віршах виявляє особливості світовідчуття людини низового бароко, нове бачення свого місця у світі. Під впливом, з одного боку, фольклору з його архетиповим зануренням у природу, та, з іншого - античної пасторальної поезії, яку прищеплювали поетики XVII - XVIII ст., у школярських гумористичних віршах епізодично з'являється пейзаж, не ускладнений алегористикою. Зміни в поглядах на природу знайшли своє відображення в численних на низовому стильовому рівні образах флори й фауни, які поступово семантично усамостійнюються, позбуваючись властивого високим жанрам символічного та алегоричного підтексту. Автори школярської гумористики в своєму стремлінні удоступнити та удостовірити оповідь наближаються до адекватного зображення світу природи. Водночас вживання образів природи тут часто регламентується законами фольклорної коміки. Можливо, поява персонажів-тварин і послідовне опрацювання бестіарної тематики в творах низового бароко стали підмурівком жанру української байки в літературі XIX ст.

Своєрідний розвиток та реалістичне наповнення на низовому стильовому рівні одержує тематика освіти та навчання. Гумористичні орації і т.зв. "вірші про школярську науку" (за визначенням Л.Махновця) дають можливість подивитися на школу зсередини, очима самого школяра, і за пафосом науки високого бароко розпізнати її буденний сенс. Розгортаючи тему школи та освіти в реалістичній площині, автори низового бароко деталізують барокову картину світу, надають цій темі життєвої достовірності та інтимності звучання.

б) Зміни на нижньому рівні барокової поетики. При характеристиці українського низового бароко закономірно постає питання, до якої міри воно визначається бароковою поетикою, тобто системою норм та приписів, викладених у поетиках і риториках XVII - XVIII cт. Поетичні риси низових творів свідчать, що їх автори значною мірою керуються тими ж законами та використовують ті ж мистецькі засоби, що й автори високого бароко. Це і вже згадувана вимога стильової доречності (prepon), дотримання якої добре простежується у жанрі гумористичної орації, і концептизм як основний принцип художньої організації тексту, і схожі способи мовної декоративності через нагромадження однорідних компонентів тощо. Вибір певної лексики, образної системи, сюжетів і персонажів низового бароко теж зумовлений вимогами тогочасних поетик і риторик до "низького" стилю.

Проте окремі риси барокової поетики на низовому рівні своєрідно видозмінюються. Причини цих змін, на нашу думку, криються у бароковій спрямованості на читача. Література кожного рівня передбачає певну аудиторію, яка відрізняється своєю освіченістю та суспільним становищем, а отже - своїми поглядами на світ, системою вартостей та читацькими смаками. Література низового регістру значною мірою залежить від свого адресата, формується під впливом його смаків та вимог. Автором низового бароко до певної міри керує формула успіху - із загального мистецького арсеналу він добирає такі теми та способи їх літературної реалізації, які однозначно знайдуть відгук у конкретного адресата - міщанина, селянина тощо. Однак мистецька палітра творів низового регістру не вичерпується "ходовими", епатажними засобами та стратегіями, частина закладених авторами сенсів залишається невідчитаною на низовому рівні, використання деяких художніх засобів не мотивується потребою успішності, а випливає з суто авторського розуміння літератури. Отож, творчість низового бароко передбачає набагато ширший діапазон взаємовідносин автора та читача, ніж масова література: вона не лише "підіграє" своїм реципієнтам, а й повчає їх, картає за їхні вади, злегка глузує над ними, словом, має свої власні, не передбачені менш освіченим читачем правила гри. Ідеться насамперед про мистецьку гру, яка пронизує усі структурні рівні школярської гумористики, однак часто має прихований характер, вимагаючи знання літератури різних рівнів.

Унаслідок своєї спрямованості на людину з народу низове бароко відмовляється від тих художніх засобів і творчих принципів, які утруднюють прогнозовану рецепцію. Зрештою, така відмова задекларована у характеристиках низового стилю в поетиках XVII - XVIII cт., де частка мовного декору (ornatus) зводиться до художнього мінімуму. Найперше це виявляється у відсутності на низовому стильовому рівні ускладненої образності та "багатошарових" метафор, що ніби продовжує лінію розвитку барокової стилістики "від щедрості на слово до ощадності слова". Широкі ампліфікації, нанизування імен, топонімів, назв дарунків новонародженому, загалом характерні для барокової поетики, у творах низового бароко вже породжують своєрідний комізм перенасичення побутовими деталями.

Водночас на вимогу розважальності змінюється статус дійової особи у творах низових жанрів - відбувається перехід від героя, статичного, із наперед заданою моделлю поведінки, до персонажа, який привертає увагу своєю непередбачуваністю, суперечливістю, "неправильністю". Характерне для бароко загалом тяжіння до пікарескного типу персонажа в українській літературі найповніше реалізується саме на низовому рівні. Проміжною ланкою такого переходу стає образ "антигероя" - "людини з вадами" із самих низів суспільства. Автори низових жанрів орієнтуються на на певний типаж: саме цим зумовлена "регулярність" рис низових персонажів та своєрідна "нормативність" їх описів.

Об'єктом дослідження у третьому розділі - "Жанрова система українського низового бароко" - стали генологічні особливості школярської творчості XVII - XVIII cт., на підставі яких зроблено спробу упорядкувати жанрово-видове різноманіття українського низового бароко, виявити загальні закономірності та специфічні ознаки низових жанрів.

Загальні риси та закономірності низових жанрів. Жанрова система українського низового бароко з огляду на переважно усне побутування творів збереглася лише частково, збереженню окремих жанрів сприяла їх функціональність і ужитковий характер. Частина низових жанрів - різдвяні та великодні травестії, корчемні пісні, сороміцька любовна лірика, пародії на думи та на обрядовий фольклор - унаслідок жанрово-стильової спорідненості з відповідними жанрами народної творчості у процесі побутування підпала фольклоризації та втратила свій літературний статус.

Попри зовнішню хаотичність, у генологічній свідомості авторів та реципієнтів українського бароко існувало поняття жанрової організації, відповідно до якого жанр не пов'язувався з якимось певним стильовим регістром і міг мати кілька стильових вирішень водночас. Характерними рисами барокової системи жанрів є існування "парних" жанрів (наприклад, жанри поважної та гумористичної орацій, що мають однакову жанрову структуру та різняться стильовим наповненням), поєднання в межах одного твору різностильових версій жанру, побудоване на їх сюжетно-композиційному паралелізмі (таким є співіснування поважних та інтермедійних актів драми, серйозної і гумористичної частин шкільної декламації).

Отож, значну частину жанрової системи українського низового бароко до певної міри можна вважати дзеркальним відображенням системи жанрів високого бароко, їх симетрія забезпечує повноту, різнобарвність художнього зображення та комплексну співдію на реципієнта. Тому стосовно деяких низових творів, наприклад, гумористичних орацій, доречніше говорити не так про жанр, як про жанрово-стильовий різновид.

Обсяг дисертаційного дослідження не дозволяє достатньо глибоко охарактеризувати всі низові жанри, тому детально проаналізовано лише жанри гумористичної орації та барокової травестії як такі, що найкраще виявляють і жанрово-стильові, і національні особливості українського низового бароко. З іншого боку, стосовно цих жанрів в українському літературознавстві виробилося чимало літературознавчих стереотипів, які заважають їх глибшому науковому осягненню, даючи дещо спотворений образ явища.

Різдвяні та великодні гумористичні орації. Літературознавча традиція визначати жанрово-стильову природу різдвяних та великодніх гумористичних віршів поняттям бурлеску не сприяла з'ясуванню їх координат у системі жанрів XVII - XVIII cт. Сьогочасні жанрові визначення цієї групи віршів доволі суперечливі. Натомість у поетичній та риторичній теорії й літературній практиці XVII - XVIII ст. є чимало свідчень того, що в тогочасній жанровій свідомості існувало поняття орації, яке охоплювало доволі різнорідний щодо тематики, функції та стилю матеріал. Порівняльний аналіз жанрових різновидів орації дозволяє виділити спільні для них усіх жанрові риси: віршова форма, змістова пов'язаність з якоюсь урочистою подією, функція величання і привітання, декламаційний характер виконання. Гумористичні орації повною мірою відповідають жанровій моделі орації, водночас виявляючи цілу низку специфічно низових ознак.

Своєрідність цих віршів значною мірою породжена процесами взаємодії орації з фольклорними жанрами посівання (віншування), колядки, щедрівки чи волочебної пісні (ринцівки). Тут добре простежується властивий низовому бароко тип взаємозв'язку літератури та фольклору: гумористичні орації творяться за літературними законами бароко, однак через функціональну спорідненість і подібний спосіб побутування згодом зближуються з фольклорними жанрами, мовби творять їх літературний відповідник. Наприклад, тісне співіснування гумористичних орацій і народних дитячих віншувань породжує їх міжжанрову дифузію - при схожій жанровій структурі вони відрізняються лише розгорнутістю тих чи інших структурних компонентів. На підставі цього можна висловити здогад, що частина дитячих різдвяних віншувань з'являється під впливом літературних віншувальних орацій як результат християнізації язичницького обряду посівання.

Функціональність школярських орацій накладає відбиток на всі рівні їх поетичної структури. Наголос на розважальності зумовлює вибір певної тематики та поетичної мови, посилює сюжетність творів. Найкраще це простежується у "нищенських" ораціях, які своєрідно поєднують паралітературну функцію миркування з власне літературною - задоволенням естетичних потреб автора та його адресата. З іншого боку, розважальність приховує дидактичний ("учительний") підтекст орацій низового регістру, що полягає в проповідуванні й популяризації Святого Письма шляхом його спрощення.

Таким чином, дослідження школярських гумористичних віршів на рівні тогочасної імпліцитної та експліцитної поетики дозволяє охарактеризувати їх як жанрово-стильовий різновид різдвяної та великодньої віншувальної орації, який активно побутує в літературі приблизно з початку XVII до кінця XVIII ст. За своїми формальними ознаками гумористичні орації близькі до драматичних жанрів, у той час як зміст виявляє складне переплетення рис епосу та лірики.

Різдвяні та великодні травестії. Виділення жанру різдвяних та великодніх травестій тісно пов'язане з теоретичною проблемою розмежування травестії та бурлеску. На основі широкого розуміння травестії як одної з форм міжлітературної та інтертекстуальної взаємодії, у дослідженні пропонується розмежувати ці поняття за типом напруги структурних елементів: для бурлеску характерна художня напруга високого й низького, а для травестії - свого й чужого (національного - інонаціонального). Такий підхід дає можливість розрізняти травестію без бурлеску, яка домінує, наприклад, в апокрифах, та бурлеск без травестії, зразком якого можуть бути гумористичні орації. Відповідно до цього виникає здогад, що свого гумористичного забарвлення барокова травестія набуває, як правило, у співдії з бурлеском, залежно від творчої настанови автора. Помітною стає ще одна риса барокової травестії - вона "переодягає" переважно твори християнської традиції (на відміну від класицистичної травестії, об'єктом перелицювання якої є зазвичай антична спадщина). При цьому немає достатніх підстав говорити про глузливість та зневажливість барокової травестії у ставленні до травестованого християнського матеріалу. Ці теоретичні корективи поняття "травестії" знаходять підтвердження у художній практиці українського низового бароко.

Характер процесів і тенденцій, що вплинули на появу та сформували "обличчя" жанру барокової травестії, з'ясовується шляхом порівняння зафіксованих у рукописних збірниках та опосередкованих фольклором варіантів. На їх основі спростовується поширена думка про виникнення частини різдвяних і великодніх травестій внаслідок травестування барокових коляд. Натомість чітко простежується протилежне - поступова "християнізація" низового жанру застільної пісні шляхом уведення в нього біблійних тем, персонажів і сюжетів.

Різноманіття текстів дозволяє говорити про своєрідну еволюцію барокової травестійної поезії, засвідчену такими трьома стадіями травестування, як: різдвяні та великодні пісні, в яких травестія виникає спонтанно, у результаті взаємодії в межах одного тексту елементів застільної й духовної пісні; різдвяні та великодні пісні, в яких принцип травестування використовується свідомо, з метою наближення, удоступнення тексту Святого Письма; вірші-травестії, де травестування виходить поза рамки суто зовнішньої функціональності, отримуючи новий літературний сенс - комічний ефект. Отож, система жанрів низового бароко функціонує за законами барокової генології, виявляючи ту ж лабільність жанрових форм, здатність їх до різнорідних поєднань і ситуативних видозмін, тематично-функціональну синонімію і взаємозамінність. Внутрішня динаміка бароко знаходить свій вияв у порушенні симетрії високого та низового компонентів: співвідношення поважного й гумористичного (релігійного й світського) у літературі XVII - XVIII ст., як правило, залежить від адресата, мети та ситуації комунікування. Літературним результатом цього стає поступове розподібнення і віддалення окремих жанрово-стильових різновидів, що веде до їх жанрового усамостійнення.

Висновки

У Висновках підведено підсумки та узагальнено результати дослідження. Комплексний аналіз жанрово-стильових рис українського низового бароко доводить, що:

1.Низові жанри доповнюють барокову картину світу, збагачують поетику, образно-тематичну та жанрову палітру стилю, виявляючи художню і функціональну повноту українського бароко.

2.Твори низового бароко засвідчують внутрішню динаміку в межах барокової парадигми мислення і художньої системи, каталізують загальностильові процеси демократизації літератури та якісно новий підхід до самої літературної творчості.

3.Низове бароко є важливою ланкою літературного процесу, яка трансформує, пристосовує багату барокову спадщину до нових естетичних потреб, забезпечуючи в такий спосіб тяглість української духовної історії в умовах зміни мовного коду.

школярський гумористика низовий бароко

Література

Основні положення дисертації викладені у публiкацiях:

1.Пехник Г. Українське низове бароко XVII - XVIII ст. sub specie ludi // Медієвістика. Збірник статей. - Вип. 2. - Одеса: АстроПринт, 2000. - С. 70 - 75.

2.Пехник Г. Мотив поєдинку в українському низовому бароко // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Збірник наукових праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 23 - 25 жовтня 1998 р.) - Частина 1.- Львів: Світ, 1999. - С. 483 - 489.

3.Пехник Г. Школярські вірші XVII - XVIII ст. як явище українського бароко // Медієвістика. Збірник статей. - Вип. 1. - Одеса: АстроПринт, 1998. - С. 98 - 105.

4.Пехник Г. Польське та українське низове бароко: спроба зіставлення // Матерiали міжнародної славістичної конференції пам'яті професора Костянтина Трофимовича. У двох томах. - Т.2. - Львів: Літопис, 1998. - С. 207 - 210.

5.Крук Г. Мандрівні дяки як межове явище в українській літературі // Критерії естетичної вартості художнього тексту. Тези доповiдей міжвузівської наукової конференцiї. - Львiв: Фенікс, 1996. - С. 7 - 9.

6.Крук Г. Мандрівні дяки - вихованці Києво-Могилянської академії // Києво-Могилянська академія в iсторiя України. Тези доповiдей студентської наукової конференцiї. - Київ: КМ Academia, 1995. - С. 26 - 27.

Размещено на Allbest.ru