Жанрово-стильові особливості прози Василя Барки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 821.161.2-3.08 Барка

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЗИ

ВАСИЛЯ БАРКИ

Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПУШКО ВІРА ФЕДОРІВНА

Київ - 2001



Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ковалів Юрій Іванович, професор кафедри історії української літератури ХХ століття Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, Штонь Григорій Максимович, професор кафедри української літератури і шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук Кравченко Андрій Євгенович, доцент кафедри філології Національного університету “Києво-Могилянської академії”.

Провідна установа: Сумський державний університет, кафедра українознавства

Захист відбудеться “_3_” __;жовтня__ 2001 року о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 із захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 010107, Київ-17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул. Володимирівська, 58.

Автореферат розісланий “_31_” __серпня__ 2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М.Копаниця



АНОТАЦІЯ

Пушко В.Ф. Жанрово-стильові особливості прози Василя Барки. - Рукопис. барка проза роман жанровий

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню жанрово-стильової специфіки прози Василя Барки, висвітленню її зв'язків з його поетичною творчістю в контексті української літератури ХХ століття та на тлі трагічної дійсності ХХ ст. Особливої уваги надається аналізу роману “Жовтий князь”, художній інтерпретації голодомору 1932-1933 рр. в Україні, обґрунтовується адекватне застосування жанру, з`ясовується своєрідність романного мислення письменника-модерніста та його світосприйняття, сфокусованого у стильовій палітрі, де елементи символізму та необароко - визначальні, що й доводить автор у своїй роботі. Водночас простежено здійснене В.Баркою переосмислення культурологічних та літературних джерел, що призвело до виникнення багатопланової синкретичної структури епічного твору.

Ключові слова: жанр, роман, романне мислення, поезія, стиль, символ, символізм, необароко, ремінісценція.



АННОТАЦИЯ

Пушко В.Ф. Жанрово-стилистические особенности прозы Василя Барки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2001.

Василь Барка (Очерет) - автор эпических романов, поэм, драматических произведений, литературоведческих эссе, переводов Данте, В.Шекспира.

Диссертация посвящена исследованию жанрово-стилевой специфики прозы Василя Барки, освещению ее связей с его поэтическим творчеством в контексте украинской литературы ХХ столетия на фоне трагической действительности ХХ века. Его романное мышление, отмеченное выразительными признаками лирического мировосприятия и христианского мировоззрения, одновременно открыло новые синкретические возможности жанрового и стилевого качества украинской литературы. Поэтому перед эстетической рецепцией встала проблема прояснения специфики концептуальных структур творчества автора, в частности, таких больших эпических произведений, как роман, и производных от него определяющих жанрово-стилевых компонентов. Особое внимание уделяется анализу романа “Желтый князь”, художественной интерпретации голодомора 1932 - 1933 гг. в Украине, обосновывается адекватное использование жанра, раскрывается своеобразие романного мышления писателя и его мировоззрения, сфокусированного в стилевой палитре, где элементы символизма и необарокко - определяющие, сосуществующие с элементами реализма, “кларнетизма” и т.д., что и доказывает автор в диссертационном исследовании. Писатель не ограничивал свое творчество рамками определенного стиля. Его произведения интегрировали признаки нескольких стилей. Произведение “Желтый князь” В.Барки не укладывается в каноническое определение жанра, оно может восприниматься и как семейная хроника, и как мартиролог, и как агиография. Анализ внутренней структуры этого произведения и других дает основания считать его роман синтетическим, со сложной композиционной схемой, разветвленной многолинейной сюжетностью. К такому выводу побуждают и размышления самого В.Барки, который давал критикам адекватный ключ к прочтению своего произведения, разделенного на три идейно-тематические и структурные плоскости - собственно реалистическую, психологическую и метафизическую. Поэтому в романе разворачиваются события очевидной трагической действи-тельности с осени 1932 года до лета 1933, одновременно высвечивается внутренний мир людей - не только жертв большевистского преступного эксперимента, но и их палачей с чужой московской ментальностью, с несхожим типом мировосприятия (как и повестях Т.Осьмачки).

Одновременно прослеживается осуществленное В.Баркой переос- мысление культурологических и литературных источников, которое привело к возникновению многоплановой синкретической структуры эпического произведения.

В диссертации исследованы важнейшие вехи жизни и судьбы писателя, оказавшие несомненное влияние на формирование его мировоззрения, становление яркой творческой индивидуальности. Судьба Василя Барки связана с основными драматическими этапами развития культурного пространства Украины: “расстрелянное возрождение”, МУР (Мистецький український рух), Объединение украинских писателей “Слово”.

Василь Барка изобразил национальную трагедию общества, которое в поисках Бога, социально-этической гармонии не покоряется псевдоповодырям, “взявшим” на себя миссию обустройства мира. Тема богоискательства в произведениях В.Барки звучит не только как неотъемлемая часть человеческого бытия, но и как философская проблема самого автора, приобретая особое экзистенциальное звучание.

Глубоко верующий человек, В.Барка был одновременно писателем, деятелем культуры и проповедником идей христианства, выразителем как национально-специфических культурных и духовных ценностей, заво-еваний, традиций, так и общечеловеческих, нетленных, вневременных.

В данной работе впервые сделана попытка углубленного и системного анализа прозы Василя Барки, проведено исследование генезиса, идейных истоков его творчества, эволюции от поэта до прозаика.

Установлено, что Василь Барка относится к тем писателям-эмигрантам, которые в сложный период истории нашей литературы, опираясь на классическое наследие, пытались по-новому осмыслить мир и место человека в нем, духовные и национальные ценности своего народа.

Можно отметить, что исследование жизни и творчества В.Барки безусловно, по праву займет достойное место в украинской литературе ХХ столетия, а по большому счету - и в мировой литературе. Поэтому особое значение приобретают архивные материалы (рукописи В.Барки, письма, отзывы критиков-эмигрантов) и сами произведения писателя, получившие объективную трактовку в диссертации.

Материалы исследования могут быть использованы для более полного научного анализа литературного процесса ХХ века, при разработке лекционных курсов, подготовке спецсеминаров по творчеству В.Барки, при написании дипломных и курсовых работ и т.д.

Богатый фактический материал диссертации, выводы автора дают возможность методической интерпретации жизни и творчества В.Барки. В контексте гуманитаризации и гуманизации образования как основных направлений реформирования учебно-воспитательного процесса в учебных заведениях различных уровней основные положения диссертационного исследования приобретают особую значимость и актуальность, ибо представляют широкие возможности для организации учебной, научно-исследовательской и внеучебной деятельности как студентов-филологов, так и учащихся средней школы.

Ключевые слова: жанр, роман, романное мышление, поэзия, стиль, символ, символизм, необарокко, реминисценция.



ANNOTATION

Pushko V.F. The Genre and Style Characteristics of Vasyl' Barka's Prose. - Manuscript.

The Thesis for acquiring the scientific degree of a Candidate of Philological Sciences in Speciality 10.01.01 - Ukrainian Literature. - Taras Shevchenko Kyiv National University.- Kyiv, 2001.

The thesis deals with the researching the genre and style special features of Vasyl Barka's prose, exposing its links with the author's poetic work in Ukrainian literature context of the XXth century and on the background of the tragic XX century's reality. Special attention is given to the analysis of the novel “Zhovtiy Knyaz”, to the artistic interpretation of the famine in 1932-1933 in Ukraine. The adequate usage of the genre is being grounded in the thesis and the originality of the writer's novel thinking and his world understanding is being revealed, focused on the style palette, where the symbolism elements and neobaroque are the most important and all these have been proved by the thesis research author. At the same time V.Barka's re-thinking of culturological and literary sources has also been revealed and the realization of all these led to the appearance of the multistructure of the epic novel.

The key-words: genre, novel, novel thinking, poetry, style, symbol, symbolism, neobaroque, reminiscence.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Творчість Василя Барки (Очерета) - яскрава сторінка в історії української літератури ХХ століття, тісно пов'язана з основними етапами її драматичної еволюції: “розстріляне відродження”, МУР, Об'єднання українських письменників “Слово”. Відбувшись як поет, він розкрив можливості свого таланту і в прозі. Його романне мислення, позначене виразними ознаками ліричного світосприймання та християнського світобачення, водночас розкрило нові синкретизовані можливості жанрового та стильового ґатунку української літератури. Тому перед естетичною рецепцією постала проблема прояснення специфіки концептуальних структур творчості автора, зокрема, таких великих епічних утворень, як роман, та похідних від нього визначальних жанрово-стильових компонентів.

Доробок В.Барки висвітлювався насамперед еміграційною критикою (Г.Грабович, І.Костецький, Ю.Кленовий, В.Лесич, Л.Рудницький, Л.Плющ, Яр Славутич, Ю.Шерех та ін.). Останнім часом його ім'я частіше згадується і в роботах “материкових” дослідників (Ю.Барабаш, Н.Дроботько, М.Жулинський, О.Забарний, Ю.Ковалів, Н.Князів, Р.Мовчан, С.Павличко, Т.Салига, Є.Сверстюк та ін.). Проте здебільшого це студії принагідні, присвячені висвітленню тих чи тих аспектів поезії та прози Василя Барки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, входить до наукових та науково-методичних планів нового прочитання сучасної української літератури.

За мету роботи править дослідження жанрово-стильових особливостей прози В.Барки. Реалізація мети зумовлює розв'язання низки завдань, головними з яких є:

розкрити джерела становлення й саморозвиток творчої індивідуальності В.Барки як поета і прозаїка та визначити його роль і місце в літературному процесі;

висвітлити літературну інтерпретацію теми голодомору в романному просторі письменника;

з'ясувати основи та контекст романного мислення митця;

простежити закономірності розвитку жанрової системи, виявити форми жанрових модифікацій його творів;

проаналізувати жанрово-стильові особливості романів “Рай” і “Жовтий князь”;

розглянути євангелічні та літературні ремінісценції у прозі Василя Барки.

Об'єктом аналізу стали романи В.Барки, насамперед “Жовтий князь”, а також “Рай”, розглядається їхній зв'язок з лірикою та есеїстикою письменника, періодичними виданнями, архівними матеріалами.

Предметом дослідження обрано жанрову та стильову специфіку романів В.Барки, що розглядаються як варіанти відповідних нормативів, з'ясовують своєрідність романного мислення письменника.

Методологічно-теоретична основа дисертації. Потреба адекватного висвітлення романного мислення, художньої концепції людини зумовила звернення дисертанта до праць Г.Білої, Г.В'язовського, О.Логвиненко, М.Наєнка, Г.Піхманця та ін., а також до студій Г.Грабовича, Ю.Коваліва, М.Левченка, М.Утєхіна, Ю.Шереха. У роботі використовувалися філософські концепції М.Бахтіна, Г.-Г.Гадамера, М.Лосєва, О.Потебні тощо.

Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-генетичного, порівняльно-типологічного методів із принципами системного аналізу літературного явища. Цей вибір зумовлений тим, що власне історико-генетичне вивчення розкриває зв'язки творчості письменника з динамікою зображуваної епохи. З іншого боку, розглядаючи творчість письменника як певну системно організовану цілісність, дослідникові важливо було виявити структурну єдність її головних змістових компонентів, визначити їхню функціональність і підпоряд- кованість авторському задумові.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в українському літературознавстві вперше з'ясовуються, уточнюються й обґрунтовуються шляхом аналізу художнього й літературно-критичного матеріалу іманентні жанрово-стильові особливості прози Василя Барки, вказується на специфіку його романного мислення; висвітлюються літературні та євангелічні ремінісценції; використовуються архівні матеріали (рукописи, листи), що зберігаються в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Практичне значення роботи визначається важливістю використання її результатів у вузівських курсах лекцій з історії новітньої літератури, спецкурсах, спецсемінарах, у проведенні уроків з української літератури в середніх загальноосвітніх і спеціальних школах, при написанні дипломних, курсових робіт, інших наукових досліджень, пов'язаних із подальшим вивченням жанрово-стильових особливостей прози В.Барки.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження подано в доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 184-річниці від дня народження Тараса Шевченка в Луганську (1998), на Міжнародній науково-практичній конференції в Міжнародному інституті лінгвістики і права в Києві (2000), на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій творчості В.Винниченка, у Київському національному університеті ім.Тараса Шевченка (2001).

Публікації. Основні положення й висновки дисертації висвітлені у
8 статтях і 3 матеріалах конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 158 сторінок. Список використаної літератури має 169 позицій. Текстова частина викладена на 140 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її дослідження в сучасному літературознавстві, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено джерельну базу, предмет, методи дослідження, його методологічно-теоретичну основу, наукову новизну, практичне значення, подано інформацію про апробацію роботи та публікацію результатів дослідження.

Перший розділ “Джерела і контекст романного мислення Василя Барки”. У розділі розглянуто особливості, шляхи й джерела формування світогляду митця, визначальні для осмислення основних рис його прози, на якій позначилася специфіка ліричного мислення, що вплинуло на жанрово-стильові пошуки автора “Жовтого князя”.

Василь Барка - невід'ємний від літературного життя материкової та еміграційної України. Його творча доля тісно пов'язана з добою “розстріляного відродження”, МУРом та Об'єднанням українських письменників “Слово”, з основними стильовими тенденціями та колізіями нашого письменства в ХХ столітті. Його небуденний талант розкривався багатьма гранями як у поезії, так і в прозі.

Звернення В.Барки до романної форми було невипадковим, адже вона давала можливість висвітлити характер персонажів на тлі зображення широких картин соціального життя, розкрити сутність конфліктів ХХ віку й відобразити найтонші порухи їхньої психіки.

Специфіка романного мислення як літературознавча проблема стала предметом наукової дискусії в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, а також з'ясовувалась у виданні “Дискурс сучасної історичної романістики: Поетика жанру”, що з'явилась в 2000 році в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Однією з відповідей на порушені питання й стало дисертаційне дослідження жанрово-стильової специфіки прози В.Барки, з'ясування її іманентних властивостей.

Романному мисленню В.Барки притаманна розгалужена мережа умовно-асоціативних зв'язків, зумовлена ліричним типом світобачення, виразними ознаками символізму, що сприяли йому в подоланні авангардистських та пролетлітературних стереотипів на ранньому етапі творчої еволюції, почасти наявних у його перших збірках “Шляхи” (1930) і “Цехи” (1932). Переживши добу репресій та голодомору, митець став глибоко віруючою людиною. Думка “Без Христа людське життя - помилкове, безвартісне” окреслювалася вже в повоєнних збірках “Апостоли” (1946) та “Білий світ” (1947). Лихоліття, репресії, війни та еміграції не зламали волі В.Барки до життя і творчості. У поезії письменник часто звертався до повістувальних прийомів, застосовував автоматичне письмо. Досвід Барки-поета позначився на прозі (як і в доробку Т.Осьмачки, І.Багряного та ін.).

В основу першого широкоформатного прозового твору “Рай” В.Барка поклав автобіографічні спогади перебування в Краснодарі. Напрошується думка: чи не сам автор став прообразом головного героя професора Антона Никандровича Споданейка? Звичайно, тут абсолютизація паралелей неприпустима, однак зв'язки між образом та прототипом цілком відповідні.

У романі “Рай” розкривається справжній стан радянського суспільства, спростовується міф про нього як про земний рай. В.Барці вдалося це зробити, показуючи всього дві доби життя багатьох людей (20 і 21 червня 1941), різних за характерами, поведінкою і долями. Реальні описи в романі переплітаються з фантастичними, навіть містичними картинами, що подеколи зображені в стильовому аспекті сюрреалізму. В.Барка визначив свій “Рай” за жанром як роман. Ю.Шерех назвав цей твір “сном”. Якщо продовжити міркування критика, то його спостереження стосувалося модифікації традицій жанру, освоюваного в українській літературі Т.Шевченком. “Рай” дуже подібний до викривальних різностильових творів У.Самчука (“Марія”), Т.Осьмачки (“Ротонда душогубців”, “План до двору”), І.Багряного (“Сад Гетсиманський”, “Тигролови”, “Людина біжить над прірвою”). Письменник піднімає лаштунки над забороненою в тогочасній радянській літературі темою правдивого змалювання життя в Україні, сміливо висловлює думки, як то робили більшість митців-емігрантів. Дослідник творів письменства в еміграції Л.Рудницький окреслює тематичну групу, до якої включає романи В.Барки “Рай”, “Жовтий князь”, твори О.Мак, що інтерпретували недавнє національне минуле з особистісного кута зору.

Кожен письменник наділений особливими принципами художнього світотворення, його творче мислення - процес індивідуально неповторний. Але й ця індивідуальна неповторність не статична. Вона змінюється, розвивається, вдосконалюється. Дослідження Г.В'язовського, Л.Новиченка, М.Наєнка та ін., присвячені питанню специфіки романного мислення, дають підстави стверджувати, що йдеться про специфічну категорію, котра поєднує в собі комплекс творчих завдань романіста, спрямування на художньоепічне освоєння багатогранної об'єктивної дійсності, осягнення її сутності крізь товщу позірних явищ, своєрідно відображених людською свідомістю.

Визначальна риса творчого мислення В.Барки базується на його розумінні трагічної дійсності 32-33 рр., особистих естетичних уподобаннях та ідейних, християнсько обарвлених переконаннях. Водночас письменник зважав на досвід літературної класики. Ю.Шерех, І.Костецький не випадково порівнювали його прозовий доробок з епічними творами Данте, В.Шекспіра, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Л.Толстого, Ф.Достоєвського та ін. Особливо впадає у вічі спорідненість письменника з попередниками в розбудові космогонічної архітектоніки, у драматургічному сюжетоскладанні, християнському світорозумінні.

Тема голоду не нова в історії світового письменства, оскільки йдеться про трагічне явище, що постійно повторюється з віку у вік. Цей сумний мотив відомий українським письменникам (Т.Шевченко, Панас Мирний, І.Франко, В.Стефаник та ін.), які змальовували голодне нещастя людей як наслідок посухи, неврожаю, соціального чи воєнного лихоліття. Інша справа - художня рецепція катастрофи штучного голодомору, табуйована радянським режимом. Події 1921-1922 рр. все-таки знайшли своє відображення в деяких творах, зокрема в п'єсі М.Куліша “97”, оповіданнях В.Підмогильного “Собака”, “Проблема хліба”, “Син”, у вірші П.Тичини “Застукало в двері прикладом”, поемі М.Драй-Хмари “Поворот” та ін.

Ще жахливішого, цинічнішого розмаху набув спроектований комуністичною системою голодомор 1932-1933 рр., який під виглядом колективізації спрямовувався на знищення селянства, до руйнування традиційної, віками випробуваної культури. Згадки про голод не дозволялися в радянській пресі чи деінде . Ті, що порушували цей неписаний закон, підлягали репресіям за “антирадянську пропаганду”. Незважаючи на всілякі обмеження, з'являлося чимало об'єктивних свідчень про голод. Праця д-ра М.Галія “Голод в Україні в свідченнях чужинців”, “Жнива скорботи” Р.Конквеста, документальна повість “Мор” Б..Хандроса, “Голод-33” В.Маняка й А.Коваленко та ін. приголомшують страшною правдою сталінського етноциду, безпрецедентного в історії людства за своїми масштабами і метою.

Коли підрадянські письменники, налякані обвалом репресій, обійшли мовчанкою трагедію власного народу, то українська літературна еміграція відгукнулася на страшні події 1932-1933 рр.

Першим художнім твором про лихо стероризованої України була повість У.Самчука “Марія” написана 1933 р., згодом - поема “Прокляті роки” Ю.Клена (1937). До теми голодомору зверталися у своїх творах В.Чапленко “М'ясозаготівля”, “Зойк”, Т.Осьмачка “План до двору”, “Ротонда душогубців”. Різножанрова українська еміграційна література спромоглася сказати художню та історичну правду про голодомор: вірші О.Веретенченка, поема “Село” Ігоря Качуровського, поема І.Багряного “Антон Біда - герой труда”, розділи “Голод” і “Повстання” в поемі “Моя доба” Яра Славутича, “Темнота” (ІІ-ий том роману “Ост”) У.Самчука, “Діти Чумацького Шляху” Докії Гуменної та ін. Фрагменти-епізоди із селянського життя в голодний тридцять третій трапляються у російськомовному романі І.Стаднюка “Люди не ангели” (1964). Намагався висвітлити цю чорну сторінку національної історії М.Стельмах (“Дума про тебе”, 1969) тощо. До теми голодомору звертаються й сучасні драматурги. Показова в цьому плані п'єса О.Зайвого “Голод”, яка пролежала в шухляді автора 25 років і в червні 1988 р. її видрукувала обласна газета “Прапор юності”.

Коли про трагедію 1933 р. наприкінці 80-х заговорили як про штучно організований геноцид, тема голодомору набрала в художній літературі нового осмислення - ця подія класифікується як закономірне явище тоталітарної доби з її аморальними чинниками: жорстокістю, антилюдя-ністю, руйнацією духовності, ідеологічним фарисейством.

Найповнішу картину голодомору 1932-1933 років розкрив В.Барка в романі “Жовтий князь” (1963). Одержавлений злочин 33-го висвітлюється письменником скрізь призму біблійного пророцтва як результат запрограмованого етноциду, що його здійснювала партія більшовиків та її вожді, асоційовані з фатальним диявольським знаком “666”. У центрі
твору - страдницький шлях однієї родини, сім'ї Мирона Катранника. Усі випробування, страждання, що випали на її долю, набувають у творі символічного значення. Роман Василя Барки слід сприймати як неперебутнє явище художнього генія, як літературний документ про безпрецедентне лихо в історії людства - етноцид, що вимагає безкомпромісного суду над комуністичною партією, що, на превеликий жаль, так і не відбувся. Попри неприховану ідейну заангажованість, цей твір, як і “Сад Гетсиманський” І.Багряного чи “План до двору” Т.Осьмачки, сприймається феноменом високого мистецтва, розкриває природну схильність автора поетично мислити в просторі широкоформатних прозових жанрів, нюансованих ним принципів християнської етики. Лірична стихія В.Барки віднайшла своє гармонійне поєднання з епічною нормативністю, що і засвідчив роман “Жовтий князь” (а також “Рай”), водночас епічна проекція позначилася на його монументальних віршованих творах “Океан” та “Кавказ”.

Другий розділ “Модифікації жанру та стилю у прозі Василя Барки” присвячений важливій для літературознавства проблемі з'ясування адекватної жанрової ідентифікації, яку іноді порушують самі письменники. Василь Барка - не виняток. Він називав “Жовтого князя” то повістю, то романом. Така термінологічна довільність трактування смислової відповідності літературознавчих понять досить поширена у творчій практиці. Принаймні у визначенні жанрових особливостей допускалися “неточностей” О.Пушкін, М.Гоголь, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Т.Осьмачка та ін.

Розгляд жанрових модифікацій дає можливість бачення еволюції творчості письменника, виявлення її глибинної авторської суті та її відповідності усталеним нормативам. Теоретичне обґрунтування єдиної жанрово-стильової системи зроблено в працях М.Бахтіна, О.Білецького, Г.Грабовича, О.Галича, А.Лосєва, М.Утєхіна та ін., на які в разі потреби посилається дисертант.

Жанрово-стильова система творів В.Барки досить різноманітна. Якщо проблема поетичних жанрів письменника активізувалася в сучасному літературознавстві (Ю.Барабаш, Т.Салига та ін.), то прозові жанри у творчості митця посутньо майже не досліджені.

При розгляді питання визначення жанру твору Василя Барки “Жовтий князь” спадає на думку кілька різнопланових спостережень. Найчастіше літературознавці (В. Дончик, М.Кудрявцев та ін.) називають “Жовтий князь” романом. Іншої думки дотримуються О.Забарний, О.Ковальчук, пойменовуючи твір “традиційною сімейною хронікою”. Можна інтерпретувати його і як роман-мартиролог, зважаючи на спробу письменника увічнити пам'ять про жертви голодомору, і як переосмислений досвід житійної літератури, тому що мовиться про мучеників радянського режиму.

Аналіз внутрішньої структури цього твору та інших дає підстави вважати його романом зі складною композиційною схемою, розгалуженим на три ідейно-тематичні та структурні площини - власне реалістичну, психологічну й метафізичну.

В.Барка - людина глибоко релігійна у своєму творі обстоює ідеї християнської віри. Кожен з родини Катранників залишає світ так само, як і приходить до нього для страждання й віднаходження шляху до Бога. Письменник не лише глибоко знав досвід агіографічної літератури, а й використав її традиційні набутки, тому слід розглядати долі Катранників як духовний подвиг сподвижників віри Христової.

Роман “Жовтий князь” В.Барки - синкретичний, тому не вкладається в канонічне визначення жанру, може сприйматися у вузькому значенні сімейної хроніки чи мартиролога, чи агіографії, чи “сну”, чи навіть метафори. Його складна внутрішня система зумовила також непросту стильову палітру, де поряд із реалістичним компонентами присутні символістські та необарокові. Вони досить яскраво проявляються під час мікроаналізу романного тексту.

В.Барка використовував досвід американських митців Е.По, О.Генрі, Е.Гемінґвея, запозичивши в них засоби актуалізації філософського підтексту в сюжетній тканині твору, де міметичні орієнтації зумовлені “результатом впливу прагматичного думання” автора.

Визначення стилю В.Барки - суперечливе питання. Для І.Костецького В.Барка - “найвища “корогва” з-посеред вербованих ним модерністів”. Для Ю.Шереха Барка був так само “корогвою”, які для Костецького, але “національно-органічного стилю”, завдяки якому, покликане утверджуватися українське письменство в Європі.

Насправді В.Барка не “вкладався” в певний стиль. Його творчість інтегрувала ознаки кількох стилів.

Розглядаючи проблеми індивідуального стилю письменника зі стильовим обарвленням його окремих художніх творів, треба згадати, що літературний твір часто характеризують не тільки як складну систему її компонентів, але як і систему систем, у якій, зокрема, потрібно означити сукупність інтонаційних засобів. Теми, ідеї, образи розкриваються в певному інтонаційному оточенні, у сфері того чи того емоційного відношення до об'єкта зображення.

У романі “Жовтий князь” переважають своєрідні містичні, іноді пророчі інтонації, які допомагають у самобутній символічній манері показати страшні картини голодомору 1932-1933 років.

Василь Барка був знайомий з ідеями І.Канта, А.Шопенгавера, Ф.Ніцше, В.Соловйова, до яких найчастіше зверталися теоретики символізму. Згодом, коли вже письменник-еміґрант В.Барка писатиме свою, мабуть, найосновнішу поему “Океан”, для якої естетика символізму дуже характерна, він користуватиметься й досвідом символізму англомовного, зокрема, Вільяма Байлера, Ейтса та Волеса Стівенса.

Водночас В.Петров відзначив у творчості В.Барки елементи сюрреалізму. Справді, Барчин “Рай” за стилем - сюрреалістичний, про це свідчать десятки прикладів із роману: герой розмовляє з портретом поета, за яким легко вгадується П.Тичина; з чортом, що по-джентельменськи підносить прибиральниці відро води; у шпигуна-підслухача “вухо відросло”, “відкопилилося до бесідницького гуртка” та ін. Так само в цілокупному доробку письменника виявляються ознаки необароко з характерною рисою концептивного поєднання непоєднуваного, “кларнетизму” (у поезії), реалізму тощо. Ю.Шерех, І.Костецький, Р.Мовчан відзначають, що Василь Барка - “поет елітний, модерний”. С.Павличко не визнає В.Барку за модерніста. Запідозрюючи “псевдо- модернізм” В.Барки, дослідниця підкреслює немовби притаманне письменнику нерозуміння або наївне патетичне розуміння “Заходу” ХХ століття, ніби приблизне його уявлення про екзистенціалізм у літературознавчих працях, мислення, обмежене рамками російської культури. Врешті, її погляд - дискусійний.

В.Барка - письменник української еміграції, один з модерністів, який спирався на досвід нового типу художнього мислення, прикметного для ХХ ст., на фольклорні джерела, барокову літературу, семантику Святого Письма, традиції Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, В.Стефаника та ін.

Складність і неоднозначність літературного процесу початку ХХ ст. полягає в закономірному, історично мотивованому зв'язку двох культурологічних епох. Зміна їх спричиняє появу нового типу героя, який потребує синтетичного мистецького осмислення. Персонажі творів В.Барки виступають не пасивними спостерігачами подій, які відбуваються, а безпосередньо їх активними учасниками. Письменнику вдалося майстерно зобразити виразні психологічно переконливі типи людей (родина Катранників), які наділені властивістю загострено реагувати на об'єктивний світ, по-філософськи осмислювати події та явища життя. Кожен з його героїв має в собі щось небуденне й непересічне. У романі створено неповторні образи дітей (Оленки, Миколки, Андрійка). У рельєфно виведених дитячих образах передано найтонші порухи юної душі, дитяче жадібне вбирання вражень, перші зіткнення з недитячою антилюдською реальністю. Портретні характеристики персонажів, аналіз їхнього внутрішнього стану та взаємних оцінок, авторський коментар тощо - усі ці компоненти взаємопереплітаються й взаємодоповнюються.

Персонажі творів В.Барки (“Рай”, “Жовтий князь”) створені на історичній основі, позначені яскравим національним колоритом. У поєднанні описів зовнішності з певними замальовками письменник переходить від фізичної характеристики до психологічної, від передачі своєрідних рис зовнішнього вигляду героя до ретельного дослідження особливостей його внутрішнього життя - і навпаки.

У сім'ї Катранників панувала традиційно висока етика родинних стосунків. Письменник з'ясовує, якими засобами більшовицька влада руйнувала одвічні засади життя українців. Перший удар спрямувався на селянську хату, коли в ній під час обшуку все розкидалося й плюндрувалося. У світобаченні українського селянства хата завжди була надійним родинним гніздом, запорукою миру й достатку, оберегом усіх життєвих нещасть і небезпек. Другий удар зосереджувався на розхитуванні, ламанні віками усталеного українського сімейного ладу, обрубуванні родових коренів. Поступово один за одним помирають усі Катранники, крім Андрія. Герої твору В.Барки - статичні. Вони не втрачають подобу людини, не виходять за межі народної моралі. Митець любить своїх героїв і вірить у відродження душі українського народу. Недаремно ж найменший із сім'ї Андрійко залишається живим. Власне, він, пам'ятаючи про все пережите, бере на себе відповідальність за продовження роду. Діти - майбутнє українського народу. Андрійко мусить розповісти нащадкам про жахливі події того часу, він повинен передати їм усе найцінніше, що дала йому родина: любов, доброту, милосердя, віру, людяність. Церковна чаша символізує в романі світло, незнищенність душі людської, вічність життя. Символічність пронизує всю творчість В.Барки, виявляється у виборі тем, героїв твору, в обставинах життя, художніх деталях. У романному просторі образи-символи складають досить розгалужену систему, а більшість з них стає вузловими моментами, в яких сходяться смислові лінії всього твору. Такі символи виступають ідейно-художніми домінантами твору. Письменник формував індивідуальну систему слів-символів, викорис-товував або традиційні символи, вносячи в них авторські штрихи, або озвучував слова з конкретним значенням. Проблемі символу присвячена досить велика за обсягом література (М.Жюльєн, А.Лосєв, О..Потебня, В.Топоров, З.Фройд та ін.). Переважна більшість науковців вважають символ однією із визначальних підвалин культури, розглядають літературу як терен реалізації його невичерпних можливостей. Атрибути символу, як і вся його структура, у В.Барки прикметні своєю етнічною маркованістю, тобто вони традиційні для українського народу.

Важливу роль у пізнанні концепції створеної письменником художньої моделі відіграють космологічні символи, архетипні символи проти- лежностей - світла і тіні, символічна кольористика. У романі домінує жовтий колір та його розмаїті відтінки. Семантика жовтого кольору у творі контрастна, на що звернула увагу Р.Мовчан. У міфологічних текстах жовтий колір уживається для характеристики потойбічного світу, що досліджено в працях В.Проппа, Б.Успенського та ін.. Автор користується великим спектром кольорів: жовтий, чорний, білий, сірий, червоний, зелений, синій. Кольористика - помітна риса індивідуального стилю В.Барки.

Переосмислюючи голодомор 1932-33 років через біблійне пророцтво, показуючи нищення людської віри в Бога, автор широко використовує церковну лексику (скінія, прихожани, саван, ризи, янгол, храм, свята книга Божа, хрестик, Євангеліє та ін.) для означення руйнованого більшовизмом християнського світоладу. Представлена в романі й побутова лексика. Лексеми цього типу фіксують в основному побут українського села. Слова цієї категорії зустрічаються майже в усіх розділах роману. Вивчаючи даний пласт лексики ми можемо дізнатись про селянську їжу (корж, паляниці), житло та будівлі (глинище, клуня, комора, покуття, призьба, світлиця), меблі (лава, скринька), посуд (глечик, блюдце, кухоль), одяг (картуз, жакетка, кожушка), знаряддя праці (борони, кайло, молоток, жниварка), характерні для життя українців початку 30-х років. В.Барка виявив себе як знавець українського побуту. Не менш цікава політична лексика, яку вживає автор для створення відчуття певної епохи, часу, місця дій у романі (активіст, каганівщина, куркуль, тисячники, незаможники) тощо.

Стилістичні функції фразеологізмів у романі надзвичайно багатоманітні; вони - носії художніх ознак, що використовуються для створення етнографічного колориту літературного твору, підкреслення відповідних рис героїв: “як зайці кукурікнуть”, “вовча вдача”, “п'яний, як туман” та ін.

У романі автор використовує різновиди художніх тропів, власне епітетів, метафори, порівняння, метонімії і т.д., наділених відмінною функцією, ніж у поезії. Не можуть не захоплювати засоби образотворення природи, що ніби співчуває людині, допомагає розкрити її внутрішній стан (образ снігу, хмар, місяця, хуртовини). Природа у В.Барки живе й діє так само, як живуть і діють люди.

Для прозових творів В.Барки характерний ускладнений синтаксис. Пунктуаційні знаки найчастіше оказіональні й грають смисловим потребам внутрішньої інтонації твору. У тканину роману вміщено багато мікротекстів. У представників народу вони стислі, лаконічні, побудовані з простих чи складних неускладненої конструкції ( з ускладнюючих засобів переважають уточнюючі слова й словосполучення). Це наближає мову персонажів до розмовної, передає відтінки їхніх переживань, почуттів. Типи внутрішніх монологів героїв у В.Барки виконують різні функції. Головні з них: 1) монологи, що передають переживання героїв у напружені моменти їх життя; 2) монологи, що виражають ставлення героя до навколишнього світу; 3) монологи, що показують, як герої реагують на ті чи інші явища життя, як осмислюють їх, з'ясовуючи для себе різні життєві питання. Щодо діалогів, то, створюючи гострий, динамічний діалог, автор розкриває політичну та ідеологічну основу взаємовідносин співбесідників, їх справжній погляд на дійсність відповідно до типових рис і особливостей персонажів.

Мікроаналіз тексту “Жовтого князя” потверджує полістильову спрямованість творчості В.Барки, у якій домінують символістські, необарокові ознаки поряд із реалістичними. А різнолінеарні сюжетні плани, що обертаються навкруг визначального композиційного стрижня трагедійної долі Катранників у добу безпрецедентного етноциду, засвідчують романний простір цього твору.

У третьому розділі “Євангелічні та літературні ремінісценції у прозі В.Барки” з'ясовуються євангелічні та літературні ремінісценції, розглядається їхній зв'язок з творами Данте, П.Тичини, Ф.Достоєвського, О.Блока та ін. У контексті дослідження прози В.Барки питання аналізу євангелічних та літературних ремінісценцій є суттєвим і тому - необхідним.

У літературній практиці існує чимало способів переосмислення культурологічної традиції: парафраза, ремінісценція, образна аналогія, стилізація, травестія, пародіювання, запозичення, переробка, творчість за мотивами, наслідування, цитація, аплікація, трансплантація, колаж…

В.Барку критики (Ю.Барабаш, Ю. Ковалів, Д.Степовик) часто порівнюють із Г.Сковородою з погляду на схожість мандрівних доль та самітницького образу життя, у зіставленні функції такого спільного для обох символу, як “серце”. Спорідненість В.Барки і Г.Сковороди захована у глибинах текстів, взірцем для яких була Біблія.

Василь Барка - містик. Подібно до тернарних елементів у М.Гоголя, Данте, Г.Сковороди триєдність поетичних структур у прозаїка постає знаком містичного зв'язку його світовідчуття й світогляду. Пильний аналіз структурно-семантичної тканини його творів виявляє в них співпри-сутність, сполучення трьох світів. Барчине трисвіття своєю філософською природою асоціюється зі сковородинівською концепцією, не є механічною її копією, воно сформувалося в нашу добу й наповнилося її змістом. Принцип триєдності, метафізична ідея “Вседержительної триіпостасності” (“Судний степ”) залишаються незмінними. Для Барки - то категорії онтологічні, вони стають основою тритомної книги лірики “Океан”. Це грандіозна необарокова модель “трисвіття”.

В.Барка присвятив творчості П.Тичини дві статті: “Хліборобський Орфей, або Клярнетизм” (1961), “Відхід Тичини” (1967). Думки, сформульовані в першій статті, стисло викладалися в другій, яка з'явилася згодом у книзі есеїв “Земля садівничих” (1977). Дослідник намагався збагнути духовну катастрофу, добираючи об'єктивні пояснення тим чи тим фактам його біографії. Наснажений дивовижним “клярнетизмом” твору “Сковорода” П.Тичини, В.Барка полемізував із його автором у прозовому романі-хроніці “Жовтий князь”. Полеміка з Тичининим твором відчутна в багатьох місцях “Жовтого князя”, й особливо в символіці скрижанілого вбивчого млина відчувається відлуння, що забирає в людей не лише хліб, а й саме життя.

У романах “Рай”, “Жовтий князь” В.Барка, переосмислюючи символіку П.Тичини, розкрив особливості реальної влади Сталіна, що нагадує потойбіччя. Тут пекло не схоже на пекло української традиції, воно подібне до пекла Данте (34-й розділ “Божественної комедії”). Аналогічні алюзії на “Божественну комедію” спостерігаються, зокрема, у поемі “Свідок для сонця шестикрилих”. Автор застосовував три блоки мотивів, які метафорично перегукуються із 18, 19, 20, 21 та ін. частинами Дантової поеми, зобразив пекло більшовицько-сталінського режиму за допомогою прийомів (образ млина, прапора, земної щілини тощо). Вони формують підтекст роману й напружують увагу читача. Розглядається чистилище революції й тоталітаризму, котрі містять жорстоку руйнівну силу, цинізм, ницість, зневіру, богохульство; це пекло страждань, ходіння по муках героїв поеми; це рай духовного відродження на шляху до Бога, несмертність душі попри фізичну смерть.

Поема Данте переінтерпретовувалася різними авторами української літератури (“Попіл імперій” Ю.Клена, “Поет” Т.Осьмачки). Свій варіант її переосмислення запропонував В.Барка (“Свідок для сонця шестикрилих”, “Жовтий князь”), який продовжував традиції великого італійця в римуванні (використання Дантової тернарної віршованої сув'язі).

Близький за духом В.Барці і Ф.Достоєвський. Схожим у поетиці двох письменників було використання євангельських тем, фігур, семіотичних знаків (персоніфікований образ Христа - князь Мишкін з роману “Ідіот”, євангельські притчі про біснуватого). Однією з формул Ф.Достоєвського стала відома В.Барці формула про те, що “Диявол з Богом борються, а поле бою - серця людей”.

У романі “Жовтий князь” представники влади Рад - це “забісовані”, “безрогі”, “понурики” і т.п. За Євангелієм і твором Ф.Достоєвського “Біси” представники потойбіччя “одягають” людей в муку, нещастя, здираючи їх шкіру, зруйновують життя.

Метафора “бджоли снігові”, як деякі інші тропи Барчиного твору, вказують ще на одне джерело “Жовтого князя” - на Андерсенову казку “Снігова королева”, на царство крижаного зла, що жалить серце й викривляє зір людини, спотворюючи і душу, і навколишній світ. Із землею пов'язані інші стихії та їх вияви (сніг, вихор), які немов постають із блоківських “Дванадцяти”.

Василь Барка - “поет-апостол”, для якого релігійність важить дуже багато. Зверненням до Біблії перейнятий увесь текст. На початку твору перед нами постає біблійна оповідь із чіткою паралеллю із сучасністю про перший гріх на землі - братовбивство. Заголовок твору також видається алюзією на Святе Письмо: у Біблії зустрічається “дівчина з жовтим волоссям”, втілюючи в собі людські гріхи.

У художньому світі письменника переплелися, стали стрижневими сюжети й образи античності та християнства. Продовжуючи пошуки Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського та ін., письменник у розв'язанні глобальних проблем людства переосмислював традиційний сюжетно-образний матеріал Данте, Г.Сковороди, Ф.Достоєвського, О.Блока та інтерпретував його відповідно до провідних тенденцій світової літератури ХХ століття.

У “Висновках” узагальнено результати роботи. У дисертації здійснено синтетично-аналітичне дослідження прози Василя Барки з урахуванням його творчої діяльності та художньо - філософського конструювання митцем власної моделі світу. З'ясовано, що особливе значення у творчості В.Барки мала поетична спадщина Т.Шевченка, П.Тичини та надто - Святе письмо, ідеї якого лягли в основу романів, як і поетичних творів та есеїстики. В аспекті романного мислення В.Барки відбилися особливості лірика, схильного до емоційного трактування того чи того мотиву, до яскравої метафоричності слововислову, до експресивних стилістичних фігур. Це позначилося на низці його прозових творів, зокрема на романі “Жовтий князь”, у якому з художньою достовірністю розкрито на прикладі трагедії родини Катранників голодомор 1932-1933 рр. Даний роман розглядається не лише у площині епічної інтерпретації безпрецедентного, спланованого більшовиками етноциду, а й на тлі аналогічних художніх і публіцистичних творів. До дисертаційного аналізу залучено різні джерела, якими користувався автор - безпосередній свідок національної катастрофи, простежено еволюцію написання “Жовтого князя”, з'ясовано автобіографічну його основу, проведено паралелі з доробком Т.Осьмачки, Ю.Клена, У.Самчука та інших українських письменників.

Певною проблемою для літературознавства постає потреба жанрової ідентифікації, яку постійно порушують самі письменники. Василь Барка - не виняток. Він називав “Жовтого князя” то повістю, то романом. Твір “Жовтий князь” В.Барки не вкладається в канонічне визначення жанру, він може сприйматися як сімейна хроніка, і мартиролог, і агіографія. Аналіз внутрішньої структури цього твору та інших дає підстави вважати його романом синтетичним зі складною композиційною схемою, розгалуженою багатолінійною сюжетністю. До такого висновку спонукають і міркування самого автора, який подавав критикам адекватний ключ прочитання свого твору, поділеного на три ідейно-тематичні та структурні площини - власне реалістичну, психологічну й метафізичну. Тому тут розгортаються події цілком очевидної жахливої дійсності від осені 1932 року до літа 1933-го, водночас висвітлюється внутрішній світ людини - не лише жертви більшовицького злочинного експерименту, а й безпосередніх їхніх катів з чужою московською ментальністю, з відмінним типом світосприйняття (як і в повістях Т.Осьмачки).

Аналіз жанрово-стильових особливостей прози Василя Барки показав наявність у його доробку розгалуженої жанрово-стильової системи, яка дозволила якнайповніше реалізувати міфопоетичне бачення письменника. Розвиток жанрів здійснювався ним шляхом глибокого, художньо переконливого розкриття виражальних можливостей того чи того жанру, його нового змістового наповнення.

Романи В.Барки “Жовтий князь”, “Рай” стоять поряд із такими визначними творами, як “Марія” У.Самчука, “Сад Гетсиманський” Г.Багряного, “Ротонда душогубців” Т.Осьмачки, які свідчать про високий рівень розвитку нашої культури і за змістом, і за формою. Разом з іншими письменниками своєї доби В.Барка намагається допомогти людині пізнати духовні цінності, визначитися в складних життєвих обставинах ХХ ст.



ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Пушко В. Виховання національної самосвідомості учнівської молоді в процесі вивчення творів Василя Барки // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 1998. - № 8. - С. 75-77.

2. Пушко В. До джерел романного мислення Василя Барки // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 1999. - № 6. - С. 29-33.

3. Пушко В. Святе Письмо в творчості Василя Барки // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Харків., 1999.- № 2 (23). - С. 151-155.

4. Пушко В. Страдницька доля Василя Барки // Слово і час. - 2000. - № 9. - С. 65-71.

5. Пушко В. Творчість В.Барки в контексті літератури ХХ століття // Вісник Міжнародного інституту лінгвістики і права: Літературознавчі студії. - К., 2000. - Вип.2. - С. 77-81.

6. Пушко В. Художній образ у романі Василя Барки “Жовтий князь” // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 2000. - № 5. - С.82-87.

7. Пушко В. Засоби характеротворення в прозі Володимира Винниченка і Василя Барки // Літературознавчі студії. - К., 2001, - С. 195-200.

8. Пушко В. Архетипи в романі В.Барки “Жовтий князь” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - К., 2001. - Вип.10. - С.23-25.

9. Пушко В. Василь Барка: проблеми жанру і стилю // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 2001. - № 4 (36). - С. 76-79.

Размещено на Allbest.ru