Російський історико-фантастичний роман 90-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

РОСІЙСЬКИЙ ІСТОРИКО-ФАНТАСТИЧНИЙ РОМАН 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Петухова Олена Іванівна

Харків - 2001

Анотації

Петухова О.І. Російський історико-фантастичний роман 90-х років ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2001.

У дисертації вперше запропонований науковий аналіз російських фантастичних романів останнього десятиріччя ХХ століття, написаних на історичному матеріалі. Прослідковано генезу сучасного російського історико-фантастичного роману, для чого розглянуто історичну фантастику в російській літературі 1-ої половини ХІХ ст. і ХХ ст. (до кінця 80-х років), а також в американській літературі кінця 60 - початку 90-х років ХХ ст. Досліджено два головних типи російської історичної фантастики 90-х років: “альтернативна історія” та “криптоісторія”, а також явища перехідного характеру. Визначено місце історико-фантастичних творів у сучасній російській фантастиці.

Ключові слова: фантастика, роман, “альтернативна історія”, “криптоісторія”.

Петухова Е.И. Русский историко-фантастический роман 90-х годов ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет имени Г.С.Сковороды, Харьков, 2001.

В диссертации впервые предлагается научный анализ русских фантастических романов последнего десятилетия ХХ века, написанных на историческом материале.

Прослежен генезис русского историко-фантастического романа, для чего исследована историческая фантастика в русской литературе 1-й половины XIX века и ХХ века (до начала 80-х годов), а также в американской литературе конца 60-х - начала 90-х годов ХХ века.

Исследованы две его основные разновидности: “альтернативная история” и “криптоистория”, а также явления пограничного характера.

В основе романов “альтернативной истории” лежит принцип так называемого контрфактического моделирования. Описываются события, которые могли бы произойти в прошлом, при определенных условиях. Романы “криптоистории”, наоборот, повествуют об исторических событиях в полном соответствии с источниками. Однако объяснения им даются фантастические. Причины действий выдающихся людей прошлого или важных политических событий усматриваются во внешнем вмешательстве каких-либо сил (инопланетян, представителей негуманоидных рас) в человеческие дела.

Почти все авторы исторической фантастики обращаются к источникам: летописям, подлинным документам воссоздаваемой эпохи, мемуарам, научным исследованиям, иконографии. Часто незаменимым источником для писателя служат литературные произведения, из которых берутся те или иные исторические реалии. Характер использования фантастами источников различен и определяется уровнем мастерства, писательской зрелости романиста. Многие авторы идут по пути прямого включения отрывков из первоисточников, подвергая их некоторой обработке. Более опытные писатели отталкиваются от источника. Почерпнутые оттуда сведения ненавязчиво рассыпаны по тексту, так что даже бывает трудно выделить какой-то определенный первоисточник, с которым работал романист.

Одним из существенных компонентов поэтики произведения, написанного на историческом материале, является воспроизведение в нем местного колорита. Все авторы историко-фантастических романов (за исключением книг “альтернативной истории”, в которых речь идет об измененном настоящем) так или иначе воссоздают coleur locale. По типу исторических описаний все русские фантастические романы последнего десятилетия ХХ века можно условно разделить на тяготеющие к вальтерскоттовской манере и манере Дюма. В первых даются пространные отступления на исторические темы, говорится об особенностях политики, нравов, обычаев того или иного народа в конкретное время его бытования, о еде, одежде, манерах и т.п. Во вторых исторические события служат лишь фоном для головоломных приключений героев. Поэтому бытописание отходит на второй план и относящиеся к этой области данные вводятся в минимальном объеме.

Важным элементом поэтики исторического произведения является показ в нем реальных персонажей истории. Анализ русского историко-фантастического романа 90-х годов ХХ века показал, что за редкими исключениями авторы стараются быть максимально точными в реконструкции характеров подлинных исторических лиц. Правда и здесь не обходится без сильного воздействия субъективного фактора - политических и исторических симпатий и антипатий романиста. Ряд персонажей описывается с явно негативным уклоном.

При решении проблемы соотношения в историко-фантастических романах реальных и вымышленных лиц многое определяют авторская сверхзадача, установка, а также тип организации повествования. В “вальтерскоттовских” романах соотношение исторических и вымышленных лиц уравновешено. И те, и другие играют важную роль в развитии сюжета. В авантюрно-приключенческих книгах в духе Дюма вымышленные герои оказываются более значимыми для исторического прогресса и для развития сюжета, чем реальные деятели прошлого.

Ключевые слова: фантастика, роман, “альтернативная история”, “криптоистория”.

Petukhova O.I. Russian historical-fantastic novel of the 90-es of the 20-th century. - Manuscript.

Thesis to gain scientific degree candidate of Philological Sciences on speciality 10.01.02 - Russian literature. - Kharkiv State Pedagogical University named after G.S. Skovoroda, Kharkiv, 2001.

For the first time a scientific analysis of Russian fantastic novels of the last decade of the 20-th century written on the basis of historical material is proposed in the thesis. The genesis of modern Russian historical-fantastic novel is traced. For this purpose the historic fiction in Russian literature of the first half of the 19-th and the 20-th centuries (up to the early 80) and also in American literature of the late 60 - early 90 of the 20-th century is examined. Two basic types of Russian historic fiction of the 90-es: “alternative history” and “cryptohistory” and also the phenomena of transition period are analyzed. The place of historical-fantastic works in modern Russian fiction is determined.

Key words: fiction, novel, “alternative history”, “cryptohistory”.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Історія в Росії - предмет постійних суперечок, важких роздумів. Майже кожна історична епоха за останні два століття починалася тут з перегляду попередніх періодів, переоцінки цінностей і ролі окремих особ. Щось замовчувалось, щось, навпаки, воскрешалося з забуття. Причому до осмислення таємниць та загадок минулого прилучалися не тільки професійні історики та політологи, а й письменники. У 1-й половині ХІХ ст. у російській літературі з'являється жанр історичного роману. Проте він певною мірою обмежував творчу уяву письменника. Навіть автори, які писали авантюрно-пригодницькі романи і вважали історію цвяхом для своїх картин, змушені були дотримуватись певних правил: відтворювати місцевий колорит, уникати відвертих анахронізмів тощо.

Майже одночасно з історичним романом з'являється й історична фантастика. Фантаст має можливість вільніше, аніж автор суто історичного роману, оперувати історичними подіями та персонажами. Слід наголосити, що в російській літературі історична фантастика виникає значно раніше, аніж у західноєвропейській та американській, у яких прийнято шукати витоки сучасного російського історико-фантастичного роману. Елементи історичної фантастики знаходимо у творчості Ф.В. Булгаріна, О.Х. Вельтмана, М.М. Загоскіна, О.І. Сенковського.

Та все ж справжній розвиток історичної фантастики в російській літературі пов'язаний з ХХ ст. Уже на самому його початку формується такий тип історико-фантастичного роману, як “альтернативна історія”. Тут, на думку деяких дослідників, відбилося масове незадоволення власною історією. Робилися спроби “відкоректувати” її, направити у те русло, яке відповідало особистим думкам автора про історичний прогрес (романи В. Гіршгорна, І. Келлера, Б. Липатова; М. Первухіна). Особливого ж розквіту російська історична фантастика досягла у 90-ті роки, коли сформувалася ціла плеяда авторів. Які працюють у цьому напрямі: Кір Буличов, Андрій Валентинов, Василь Звягінцев, Андрій Лазарчук, Андрій Март'янов, Вячеслав Рибаков, Володимир Свержин та ін. З'являються й нові різновиди історико-фантастичного роману: “криптоісторія” (тобто таємна, прихована історія), історико-етнографічна фантастика.

Цей цікавий і різноманітний матеріал ще не пригортав уваги дослідників. Серйозні літературознавчі роботи, присвячені загальним та окремим проблемам фантастики, почали з'являтися лише з 70-х років ХХ ст.: монографії О.Ф. Бритикова “Російський радянський науково-фантастичний роман” (1970), Н.І.Чорної “У світі мрії та передбачення” (1972), Ю.І. Кагарлицького “Що таке фантастика?” (1974), Б.В. Ляпунова “У світі фантастики” (1975), Є.І. Парнова “Дзеркало Уранії” (1984) тощо. Питання внутрішньо-жанрової типології фантастики, поетики її окремих типів (включаючи й історико-фантастичні твори) у наявних дослідженнях майже не висвітлені. Російська ж фантастика останнього десятиріччя ХХ ст. ще взагалі не була предметом спеціального монографічного дослідження. Ми маємо лише невелику кількість статей загального характеру про творчість окремих письменників-фантастів та рецензії на деякі історико-фантастичні романи. Тут в першу чергу слід назвати праці Р. Арбітмана, А. Балабухи, С. Бережного, В. Березіна, В. Владимирського, В. Гопмана, І. Можейка, М. Назаренка, О. Ройфе, Є. Харитонова, І. Чорного.

Тому актуальною і своєчасною є робота, присвячена російському історико-фантастичному роману 90-х років ХХ ст. - значному явищу сучасної фантастичної літератури.

Для вітчизняного літературознавства це дослідження цікаве й тим, що деякі з авторів російськомовних історико-фантастичних романів живуть та працюють в Україні (О. Бессонов, А. Валентинов, Г.Л. Олді, В. Свержин), а кілька їх творів написано на матеріалі української історії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося у рамках плану науково-дослідницької роботи кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є цілісне вивчення російського історико-фантастичного роману останнього десятиріччя ХХ століття, уточнення питання про його внутрішньо-жанрову типологію, виявлення головних ознак різних типів історичної фантастики. Реалізація мети передбачала вирішення таких задач:

Прослідити генезу російського історико-фантастичного роману, розглянувши для цього найяскравіші зразки російської (починаючи з 1-ої третини ХІХ ст. і до 80-х років ХХ ст.), а також англомовної (насамперед американської кінця 60 - початку 90-х років ХХ ст.) історичної фантастики.

Дослідити типи “альтернативна історія” та “криптоісторія” у сучасному російському фантастичному романі.

Дослідити явища перехідного типу у сучасному російському історико-фантастичному романі.

Визначити місце історико-фантастичних творів у російській фантастиці 90-х років ХХ століття.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у тому, що в ній уперше піддано систематичному та різнобічному аналізу російську історичну фантастику (як сучасну, так, оглядово, і попередню). Уточнено її внутрішньожанрову типологію, виділено головні типоутворюючі ознаки. Розглянуто ідейно-тематичний зміст, особливості образної системи та архітектоніки більше ніж 40 російських історико-фантастичних романів 90-х років ХХ століття. Більшість текстів уперше потрапила до уваги літературознавства. Особливий інтерес мали такі аспекти, як співвідношення у романах історичної правди та вимислу, засади роботи письменників з першоджерелами, документами, над відтворенням місцевого колориту та образів історичних особ.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертації є літературознавчі та критичні праці дослідників ХІХ ст., радянської та сучасної науки. Методика дослідження базується на найсучасніших засобах описового, соціально-генетичного, порівняльно-історичного, контекстуального та частково біографічного методів літературознавства.

Об'єктом дослідження стали понад 40 російських фантастичних романів, створених у 90-ті роки ХХ століття, а також понад 30 творів російської та англомовної фантастики, які вийшли у ХІХ та ХХ століттях.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційної роботи успішно можуть бути використані істориками літератури, викладачами російської та світової літератури університетів та педінститутів, вчителями середніх шкіл.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні та подальшій розробці типології сучасного російського історико-фантастичного роману, у вивченні його жанрової своєрідності та художньо-естетичної природи.

Апробація результатів дисертації. Як окремі фрагменти, так і в цілому робота обговорювалася на засіданнях кафедри світової літератури ХДПУ імені Г.С.Сковороди у 1999-2001 роках. Основні положення дисертації викладено у виступах на секції “Фантастика та історія” Міжнародного фестивалю фантастики “Зоряний міст” (Харків, 1999, 2000) та на Шостих читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (Харків ХДПУ імені Г.С. Сковороди, 2001).

Публікації. Результати дослідження викладено у п'яти статтях, надрукованих у провідних наукових фахових виданнях, та у двох додаткових публікаціях (загальний обсяг 1 др. арк.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг - 162 сторінки. Список використаних джерел містить 211 найменувань.

2. Основний зміст роботи

фантастика література роман історичний

У вступі обґрунтовано актуальність теми. Визначено наукову новизну дослідження, його мету і задачі, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Подано характеристику дослідницьких методів, розкрито теоретичне та практичне значення роботи. З'ясовано стан наукової розробки проблеми.

У першому розділі “Витоки російського історико-фантастичного роману 90-х років ХХ століття” подано огляд російських історико-фантастичних романів, починаючи від часу їхньої появи в російській літературі й до початку 90-х років ХХ століття, а також розглянуто аналогічні твори американської літератури кінця 60 - початку 90-х років ХХ століття, які вплинули на розвиток жанру в Росії.

Огляд становлення та розвитку історичної теми в російській фантастиці показав, що такі популярні у 90-х роках ХХ століття її типи, як “альтернативна історія” та “криптоісторія”, мали аналоги в попередній літературі. Елементи їх знаходимо у деяких творах, написаних у період з 30-х років ХІХ століття до 80-х років ХХ століття.

Вже у 1-й половині ХІХ століття, коли відбувалося становлення фантастики в російській літературі, деякими письменниками було запропоновано різні модифікації жанру. Серед них особливо виділяються твори О.І. Сенковського “Фантастические путешествия Барона Брамбеуса”, М.М. Загоскіна “Искуситель” та О.Х. Вельтмана “Светославич, вражий питомец”. У першому випадку (розділ “Ученое путешествие на Медвежий остров”) ми бачимо оригінальну для російської фантастики спробу намалювати картину світу, історія якого диаметрально відрізняється від тої, яку зафіксували загальновідомі джерела з історії Землі. Щоправда, потім уся оповідка про альтернативний світ виявляється містифікацією, жартом. У романах Загоскіна та Вельтмана хід історії залишається незмінним. Однак причини важливих історичних подій автори намагаються пояснити втручанням різних таємничих, інколи навіть потойбічних сил. Саме так будується більшість з сучасних фантастичних романів, які належать до типу “криптоісторія”.

У 20-ті роки ХХ століття деякі письменники-фантасти, бажаючи швидше “покінчити” зі світовим капіталізмом, намагаються “підправити” історію, спрямувавши її хід у “потрібному напрямку”. Однією з найпомітніших та найвдаліших таких спроб був роман В.В. Гіршгорна, І.І. Келлера та Б.С. Липатова “Бесцеремонный Роман” (1928). Основою його сюжету стала ідея подорожі героя у часі та втручання його у хід історії з метою наближення перемоги світової революції. Проте, як і майже завжди у романах “альтернативної історії”, автори заходять у глухий кут, не знаючи, чим закінчити оповідь. Адже у реальному світі плин історичних подій змінити не можна. Тому вся історія Романа Владичина, який допоміг Наполеону виграти битву при Ватерлоо та створити наддержаву, оголошується вигадкою трьох друзів героя, а “реальний” винахідник машини часу гине під час першого ж випробування свого апарату. Книга містить елементи памфлету, шаржу. Тут висміюються ідеї соціалістів-утопістів, бринить іронія не тільки на адресу ідейних супротивників (Керенського), але й вождів світового пролетаріату (Маркса). Не дивно, що роман білше не перевидавався.

З 60-х років ХХ століття важливим елементом фантастичної літератури стає історизм. Розв'язання таємниць минулого надавало письменникам-фантастам можливість виявляти витоки культури людства. До історичних сюжетів звертаються багато авторів. Найтиповіші зразки історико-фантастичного жанру цього періоду знаходимо у творчості Є.Л. Войскунського та І.Б. Лукод'янова. У їхніх творах відступи на історичні теми слугують для мотивації поворотів сюжету, пояснення технічних загадок (ніж, що вільно проходить крізь предмети, у “Экипаже “Меконга”), або для додаткової характеристики головних героїв (“шумерські” сторінки у романі “Ур, сын Шама”). В той же час у романі “Очень далекий Тартесс” можна знайти елементи “криптоісторії”. Письменники відтворюють історію розквіту та загибелі стародавнього міста, яке за переказами заснували вихідці з легендарної Атлантиди. Тартесити, які володіли таємницею ядерної зброї, необережно використовують її під час громадянської війни, і це закінчується глобальною катастрофою. Таким чином Войскунський з Лукод'яновим пояснюють таємницю зникнення Тартесу у VI столітті до н.е. Роман дуже заполітизований, що є ознакою часу - епохи “холодної війни”. Це скоріше політична сатира, аніж справді історичний твір.

Безпосереднім творцем роману “криптоісторії” можна вважати О.П. Казанцева, який написав трилогію “Клокочущая пустота” (“Гиганты”) про діячів європейської культури XVII століття - П'єра Ферма, Томазо Кампанеллу та Сірано де Бержерака. Тут поєдналися елементи художнього аналізу історичних подій та явищ зі сміливим польотом фантазії. Письменник висуває фантастичні гіпотези, які пояснюють різні загадкові факти у біографіях героїв. Наприклад, де Бержерак за походженням є нащадком космічних прибульців, про візити яких на Землю згадують давньоєгипетська та латиноамериканська міфології. Таємничі знання Сірано про всілякі технічні пристрої, які з'явилися вже після його смерті (телевізор, радіоприймач, ракети), Казанцев пояснює безпосередніми контактами героя з прибульцями, а також тим, що де Бержерак насправді здійснив космічну подорож на іншу планету.

Кажучи про традиції та вплив вітчизняної фантастики на російський історико-фантастичний роман 90-х років ХХ століття, треба враховувати й сильний вплив на нього перекладної літератури, насамперед, американської фантастики кінця 60 - початку 90-х років ХХ минулого століття. В творах російських письменників зустрічаються докази впливу книг таких відомих майстрів жанру, як Гаррі Гаррісон та Пол Андерсон. У творчості останніх багато місця займають твори на історичні сюжети. Гаррісон дав яскраві зразки “альтернативної історії” (“Едемська” трилогія, роман “Час для повстанця”), на межі “альтернативної” та “криптоісторії” написаний роман “Фантастична сага”. Значну роль у розвитку сучасної російської історичної фантастики відіграло і знайомство письменників з циклом Пола Андерсона про Патруль Часу. Мотив порятунку земної цивілізації від загрози зміни течії ріки Хронос стає основою фабули багатьох російських історико-фантастичних романів 90-х років ХХ століття.

Другий розділ “Романи “альтернативної історії” присвячений розгляду творів, які належать до цього типу історико-фантастичного роману.

“Альтернативна історія” є одним з двох найрозповсюдженіших різновидів роману в російській історичній фантастиці ХХ століття. До основи її покладено так зване “контрфактичне моделювання”, яке можна описати виразом: “Що трапилося б, якби…”. (Наприклад: Що трапилося б, якби Наполеон виграв битву при Ватерлоо?).

Причини, які спонукають того або іншого письменника звернутися до історичної фантастики, різні. Тут не останню роль відіграють вік автора, його переконання, інтереси. В сучасній російській фантастиці активно виступають з творами на історичну тему представники трьох поколінь: “старшого” (письменники п'ятдесяти-шістдесяти років: В. Звягінцев, Кір Буличов), “середнього” (сорокарічні: Л. Вершинін, А. Валентинов, А. Лазарчук, В. Рибаков) та “молодшого” (до сорока років: О. Бессонов, Р. Злотников, С. Лук'яненко, А. Март'янов, Г.Л. Олді, В. Свержин). Автори старшого покоління, насамперед, намагаються осмислити весь історичний шлях, який пройшла Росія за останні півтора століття. У їхніх творах найяскравіше відбито принцип контрфактичного моделювання. У творах сорокарічних фантастів переважно відчувається незадоволення підсумками “перебудови” та тих подій, які відбулися на початку 90-х років минулого століття. Цією групою створено “альтернативно-історичні” романи, дія в яких відбувається у наші дні, але після викривлення плину історії, яке сталося з якихось то причин. Нарешті, молоді фантасти створюють книги, за своєю поетикою максимально наближені до історичного роману у традиціях Вальтера Скотта та Олександра Дюма-батька.

Можна дати певну загальну типологію романів “альтернативної історії”. Її основою можуть бути або географічний, або часовий принцип. Згідно першого, виділяються “альтернативно-історичні” твори, написані на матеріалі російської або зарубіжної історії. Згідно другого, романи “альтернативної історії” розподіляються на твори, де описується “альтернативне” минуле, та книги, присвячені “альтернативній” сучасності.

У деяких романах письменники намагаються створити “наукові” концепції “альтернативної історії”, пояснити ті процеси, які призвели до виникнення паралельних світів. Тут і цілком “академічні” теорії, і суто фантастичні гіпотези, інколи навіть з використанням містичних та езотеричних вчень. Проте у всіх цих побудувань є щось загальне. Насамперед, це визнання теорії множинності світів, вірогідності існування паралельної реальності, де хід історії має майже таку ж спрямованість, як і у нашому власному. Ці паралельні світи пересікаються та взаємодіють. Викривлення плину історії в одному світі може призвести до глобальних катаклізмів у іншому. Щоб виправляти такі процеси (хроноклазми) у багатьох романах “альтернативної історії” діють спеціальні служби. Інколи виникненню альтернативного світу сприяють якісь сторонні сили: або це експерименти вчених (романи В. Рибакова, В. Звягінцева, Буличова), або втручання надприродних істот (Бога чи диявола: книги С. Лук'яненка, А. Март'янова, Г.Л. Олді, В. Угрюмової).

Однією з головних проблем у романах “альтернативної історії” є питання про так звану “точку викривлення часу”, інакше про той вузловий момент, коли русло історії зненацька відхиляється від звичайного напрямку. Письменник-фантаст обирає її залежно від власних соціально-політичних поглядів, особливостей світогляду, літературних смаків та уподобань. Та все ж більшість сучасних російських романів “альтернативної історії” об'єднує туга за Імперією, яка відійшла у небуття. Значно менше це видно в творах письменників “старшого” покоління і відверто декларується сорокарічними авторами “нової хвилі” (А.Лазарчуком у романах “Иное небо”, “Штурмфогель”, В. Рибаковим у романі “Гравилет “Цесаревич” та циклі “Плохих людей нет”). Дещо інакше підходять до цього питання представники “молодшої” генерації російських фантастів. В їхніх романах проблему “точки викривлення часу”, зовсім позбавлено будь-якого політичного забарвлення. Вона слугує переважно для початку карколомних пригод героїв (цикл романів В. Свержина та А. Март'янова).

Класичний історичний роман має свої закони жанру: значущість подій та фактів, які змальовуються, для історії держави, відвертий документалізм оповіді, зображення реальних діячів минулого, відтворення місцевого колориту. Аналіз російських романів “альтернативної історії” 90-х років ХХ століття показав, що більшість фантастів намагається слідувати цим вимогам. Насамперед, у книгах, присвячених “альтернативному” минулому.

Автори до написання твору зазвичай займаються серйозною підготовчою роботою з вивчення відтворюваної епохи, першоджерел, наукової та художньої літератури. Документ переважно слугує лише відправною точкою для уяви письменника, творчо переосмислюється ним, використовуючи образний вираз М. Шагінян, “ставиться на ребро”. Інколи ж автори “альтернативної історії” йдуть суворо за джерелом, щоб надати текстові більшої правдивості, переконливості.

Письменники-фантасти обирають для відтворення в романах вузлові, переломні моменти історії: громадянську війну в Росії на початку ХХ століття та Жовтневу революцію 1917 року, Велику Вітчизняну війну, ІІІ-й Хрестовий похід тощо. Твори “альтернативної історії” перенасичені образами історичних діячів, які знаходяться в оповіді на другому плані і майже ніколи не стають головними героями. У книгах, що за формою та змістом максимально наближені до історичного роману, реальні персонажі історії відтворюються у повній відповідності до документа, джерела. В інших випадках фантасти переважно принижують роль історичних осіб. “Альтернативна історія” стає немов би ареною для того, щоб можна було розрахуватися з тими діячами історії, які викликають в автора відразу, антипатію (Ленін, Сталін, Гітлер, Іоанн Безземельний).

Місцевий колорит в “альтернативно-історичних” творах, як і у звичайному історичному романі, відтворюється за рахунок того, що до оповіді включаються всілякі побутові реалії та правдиво реконструюються характери людей минулого. Автори описують звичаї, одяг, озброєння, гастрономічні уподобання, вірування того або іншого народу у певний етап його історичного існування. Особлива увага приділяється деталям (так робить В.Звягінцев у циклі “Одиссей покидает Итаку”). У деяких же романах “альтернативної історії” головним засобом типізації стає фольклор (наприклад, у романі А. Валентинова, М. та С. Дяченків, Г.Л. Олді “Рубіж”).

У третьому розділі “Романи “криптоісторії” розглянуто другий з найрозповсюдженіших у сучасній російській історичній фантастиці різновидів роману.

У 90-тих роках ХХ століття в російській історичній фантастиці знову з'явився такий тип роману, як “криптоісторія” (прихована, таємна історія). За своєю поетикою він максимально наближений до класичного історичного роману (тої його жанрової моделі, яку було запропоновано Олександром Дюма та його послідовниками). Поодинокі зразки цього різновиду історико-фантастичного роману ми знаходимо у творчості російських письменників 1-ої третини ХІХ століття, у російській фантастиці 70-80-х років ХХ століття. Проте широкого розповсюдження у фантастичній літературі “криптоісторія” раніше не мала.

Зміст “криптоісторії” полягає в тому, що вона на відміну від “альтернативної історії” змальовує події минулого такими, якими вони були насправді, а не так, якими б вони могли бути за певних умов. Фантастичними є пояснення тих або інших поворотів історії. Переважно вони мотивуються стороннім втручанням у справи людей якихсь інших сил. Це або прибульці, які проводять багатовікові спостереження за людством і активно корегують розвиток нашої цивілізації (Звягінцев). Або співіснуюча на Землі паралельно з людською негуманоїдна раса: розумні дракони (у Лазарчука з Успенським), демони (у Валентинова).

Об'єктом особливої уваги та дослідження для фантастів-“криптоісториків” стає історія СРСР ХХ століття. Це можна пояснити, якщо врахувати, що всі автори належать до однієї вікової групи. Причиною того, що вони звернулися до новітньої політичної історії країни, як і у деяких авторів “альтернативної історії”, було незадоволення результатами “перебудови” та подій початку 90-х років ХХ століття. Знадобилося осмислити весь шлях, який пройшов СРСР, зазирнути за куліси історії, щоб знайти справжніх “винуватців”, відповідальних за трагедію наших народів. Звідси й перенасиченість творів цього різновиду публіцистичним елементом.

Крім “винуватців”, шукають фантасти й “знаряддя” та “засоби” терору, його глибинні причини. Наприклад, Звягінцев вважає, що терор був інспірований прибульцями, які хотіли очистити Росію від більшовизму. А масовість репресій, знищення багатьох мільйонів невинних людей пояснюється “витратами виробництва”. Покірність радянських людей катам, які винищували населення СРСР, Валентинов пояснює тим, що репресивні органи використовували спеціальну психотропну зброю, а також залучали на свій бік всіляку “нечисту силу”: вампирів, демонів. Лазарчук з Успенським вбачають причини цих же явищ у тому, що владні структури використовували окультні, езотеричні знання. Особливе місце відводять співавтори Слову, яке у відповідних обставинах може перетворитися на потужну зброю.

“Криптоісторичні” романи відрізняються між собою за підходом їхніх авторів до відтворення місцевого колориту та реконструкції характерів справжніх діячів минулого. Велику увагу приділяють coleur locale Валентинов та Звягінцев. Валентинов - професійний історик - перед тим, як написати цикл “Око Сили”, проробив велику підготовчу працю. У його епопеї створено широке історичне, географічне, етнографічне та міфологічне тло. Багато місця відведено літературним ремінісценціям (полеміка з Михайлом Булгаковим, переосмислення та інтерпретація “Житія Сергія Радонезького” тощо). Відомості, які стосуються до відтворення місцевого колориту, подаються Валентиновим у вигляді окремих згадок у авторській оповіді або в мові персонажів. Звягінцев, який почав роботу над романом “Бои местного значения” ще в середині 80-х років ХХ століття, тобто задовго до появи всіляких викривальних публікацій про сталінські часи, перенасичує текст історичними довідками. Щоб вони без насильства входили до оповіді, фантаст використовує особливий прийом “чужинця на чужині”. Прибулець з іншого часу знайомиться з реаліями, які для нього є невідомими, і критично осмислює їх.

Інакше організовано роман Лазарчука з Успенським “Посмотри в глаза чудовищ”. Окремі ознаки конкретного історичного часу не цікавлять співавторів. Вони будують концепцію розвитку всієї земної історії в цілому. Історичні події у романі намічено лише пунктиром. Про різні етапи протистояння розумних драконів та таємної організації Спілка Дев'яти, а також про те, що траплялося з головним героєм у якусь певну епоху, згадується в особливих авторських відступах. При цьому широкої панорами часу та місця у творі немає.

В усіх “криптоісторичних” романах діє велика кількість реальних постатей минулого. Деякі показані глибше і різнобічно. Характери ж тих історичних діячів, які з'являються на сторінках творів епізодично, є схематичними. На відміну від романів “альтернативної історії”, тут немає приниження ролі історичної особи. Навпаки, по справжньому значний та видатний діяч показується ледве не творцем-деміургом історичного поступу, прогресу. Причини його поведінки та вчинків й намагаються, насамперед, зрозуміти та дослідити письменники-фантасти. Такими є Ленін, Сталін, Мао Цзедун. Зустрічаються й такі історичні особи, яких показано в карикатурному, шаржованому вигляді, що було зумовлено політичними антипатіями авторів. Це, переважно, представники репресивного апарату, керівні співробітники НКВС (Єжов, Агранов, Фріновський). Хоча є й такі випадки, коли письменники намагаються якщо не виправдати, то хоча б зрозуміти діяльність й таких осіб (Григорій Распутін, Т.Д. Лисенко, Берія у романі “Посмотри в глаза чудовищ”). У творі Лазарчука з Успенським, поза тим, що тут згадується величезна кількість імен реальних історичних постатей, немає повнокровних художніх образів. Гучне ім'я виступає у якості певного маяка-орієнтира, що вказує на епоху чи явище, який уособлює ця постать.

Поряд з творами, які за своїми художніми особливостями можна чітко визначити як “криптоісторичні”, останнім часом з'явились і приклади романів перехідного типу. В цих книгах за наявних ознак історико-фантастичного жанру (показ конкретної історичної епохи у різних її проявах, зображення реальних діячів минулого тощо) є й елементи інших різновидів фантастики (фентезі, космічної опери, бойовика - наприклад, у романі О. Бессонова “Алые крылья огня”).

Висновки

Історична фантастика з'явилась у російській літературі ще у 1-й половині ХІХ ст. Письменники-романтики намагались розв'язати історичні загадки за допомогою всіляких фантастичних гіпотез. Робилися й спроби написати “альтернативну історію” людської цивілізації. У другій половині ХІХ ст. історична тема майже зникає із російської фантастики, що було викликано, насамперед, зростанням технічного прогресу, підвищенням ролі природничих наук. Фантастика стає “науковою”, цікавлячись всілякими відкриттями, теоріями та гіпотезами.

У ХХ ст. історична тема знову відроджується у російській фантастиці. Письменники-фантасти звертаються до історичної тематики у періоди важливі для долі країни та народу: у 20-ті роки у зв'язку з необхідністю осмислити підсумки Жовтневої революції і перспективами будівництва держави нового типу; у 60-ті, коли треба було проаналізувати гіркі уроки сталінської епохи Великого терору; у 70-80-ті, коли за часів “застою” історія стає тою галуззю, яка надавала можливість за допомогою прихованих аллюзій відзиватися щодо гострих проблем сучасності.

Виникають і оформлюються два головних типи історико-фантастичного роману: “альтернативна історія” та “криптоісторія” (таємна, прихована історія). Поряд з ними в російській історичній фантастиці розглядуваного періоду зустрічаються і явища перехідного характеру.

Майже всі автори історичної фантастики звертаються до першоджерел: літописів, справжніх документів відтворюваної епохи, мемуарів, наукових досліджень, іконографії. Ще одним важливим джерелом виступають літературні твори, із яких беруться ті чи інші історичні реалії. Інколи такий художній текст стає об'єктом для полеміки, коли письменнику-фантасту здається, що автор використаного ним твору не зміг відтворити якісь процеси свого часу. Характер використання фантастами джерел визначається, насамперед, рівнем майстерності, письменницької зрілості романіста. Багато авторів йдуть шляхом безпосереднього включення до своїх текстів уривків з першоджерел. Досвідченіші письменники творчо обробляють джерело. Часом навіть буває важко знайти запозичення, вказавши на якесь певне першоджерело, з яким працював фантаст.

Одним з суттєвих компонентів поетики твору, написаного на історичному матеріалі, є відтворення у ньому місцевого колориту. Усі автори історико-фантастичних романів (за винятком книг “альтернативної історії”, де мова йде про змінену сучасність) так або інакше створюють coleur locale. Цікаво, що навіть у романах “альтернативної історії” фантасти описують звичайні, а не вигадані реалії життя та побуту людей минулого. За типом історичних описів усі російські фантастичні романи останнього десятиріччя ХХ ст. можна умовно розділити на ті, що тяжіють до вальтерскоттівської манери та до манери Дюма. У перших подаються великі відступи на історичні теми, розповідається про особливості політики, моралі, звичаїв того або іншого народу в конкретний час його існування, про їжу, одяг, манери тощо. У других історичні події є лише фоном для карколомних пригод героїв. Тому побутові описи відходять на другий план й історичні дані подаються у мінімальному обсязі.

Важливими елементами поетики історичного твору є показ у ньому реальних історичних постатей. Аналіз російського історико-фантастичного роману 90-х років ХХ ст. показав, що за поодинокими винятками автори намагаються бути максимально точними у реконструкції характерів справжніх історичних осіб. Щоправда й тут суттєву роль відіграє суб'єктивний фактор - політичні та історичні симпатії та антипатії романіста. Деякі персонажі (Ленін, Сталін, Гітлер, Єжов, Берія) змальовуються письменниками (особливо старшого покоління) винятково негативно. Молоді фантасти, творчість яких є меншою мірою політизованою, намагаються показувати таких персонажів, не дивлячись на ту репутацію, яка в них склалася в історії.

Таким чином, слід визнати, що історико-фантастичні твори, які займають значне місце в сучасній російській фантастиці, - це досить цікаве для літературознавства явище. У своїй роботі ми спробували розглянути деякі, найзагальніші і першочергові проблеми, пов'язані з російською історичною фантастикою. Сподіваємося, що у найближчий час з'являться й нові дослідження з цього питання.

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації

Петухова Е.И. История в русской фантастике 1-й трети XIX века // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків, 1999. - Вип.3. - С.18-24.

Петухова Е.И. Американская историческая фантастика 1970-1990-х годов // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків, 2000. - Вип.1. - С.301-305.

Петухова Е.И. “Точка искривления времени” в русских романах Альтернативной истории 1990-х годов // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків, 2000. - Вип.2. - С.278-282.

Петухова Е.И. Явления пограничного характера в русской исторической фантастике 1990-х годов // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків, 2000. - Вип.3. - С.201-205.

Петухова Е.И. Элементы криптоистории в романе А. Бессонова “Алые крылья огня” // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Харків, 2001. - Вип.1. - С.340-343.

Петухова Е.И. Зорич Александр // Фантасты современной Украины: Справочник. - Харьков: Мир детства, 2000. - С.73-74.

Петухова Е.И. Литературно-критические работы Андрея Валентинова // Шестые чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. - Харьков.: ХГПУ имени Г.С. Сковороды, 2001. - С.24.

Размещено на Allbest.ru