Генеза та функціонування числової символіки у поезії ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ГЕНЕЗА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЧИСЛОВОЇ СИМВОЛІКИ У ПОЕЗІЇ XX СТОЛІТТЯ

МНИХ ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

Спеціальність 10.01.06 - “Теорія літератури”

Донецьк - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Гіршман Михайло Мойсейович,

Донецький національний університет, професор, завідувач кафедри теорії літератури та художньої культури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Галич Олександр Андрійович, Луганський державний педагогічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), професор, завідувач кафедри української літератури

кандидат філологічних наук, доцент Лисенко Неля Романівна, Донецький інститут соціальної освіти, (м. Донецьк), доцент кафедри філології

Провідна установа

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України (м. Тернопіль), кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства.

Захист відбудеться 23 квітня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04. у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 19 березня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Сенів М.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації визначається зростаючою увагою в сучасній теорії літератури до проблеми символу та до питань, пов'язаних із функціонуванням символів у поетичній цілісності твору. Очевидно, що дана ситуація багато в чому пояснюється методологічними перспективами символології в царині гуманітарних наук. Актуальність даної теми зумовлена також недостатньою вивченістю матеріалу, що стосується юдейської, античної, слов'янської (фольклорно-міфологічної) і християнської традицій числової символіки в художньому творі. Відзначу, що стосовно української поезії спроба інтерпретації символіки чисел у поезії ХХ століття у даній розвідці робиться практично вперше. Важливим аспектом актуальності даної теми є і той факт, що сама проблема символу вивчається у необхідному зв'язку філософсько-естетичної, культурологічної та теоретичної проблематики у сфері поетики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами полягає у тому, що інтерпретація поетичних творів у дисертації здійснюється в руслі комплексної наукової теми “Цілісність художнього твору і проблеми розвитку філологічної герменевтики і діалогічного мислення” (0197U008450), над якою працює кафедра теорії літератури та художньої культури Донецького національного університету.

Метою дисертації є дослідження витоків та ідейно-смислового змісту культурних традицій щодо числової символіки в європейській поезії ХХ століття, а також інтерпретація числової символіки в поетичних творах Анни Ахматової та Ігоря Калинця і, відповідно, виявлення характеру взаємозв'язку числових символів із цілісністю художнього світу твору.

Об'єктом дослідження є творчість українських і російських поетів ХХ століття, що для них поетичні традиції числової символіки були найбільш відчутними; при необхідності в роботі наводяться приклади з класичних текстів західноєвропейської поезії.

Предметом дослідження є числова символіка в поезії ХХ століття.

Вказаній меті дисертації підпорядковані наступні завдання:

1) дослідження і визначення символічних значень чисел у чотирьох традиціях (античній, юдейській, давньослов'янській та християнській) а також дослідження репрезентації цих традицій у поезії ХХ століття; зазначу, що умовно названі традиції можна поділити на дві групи: монотеїстичні (юдейська та християнська) та політеїстичні (антична та давньослов'янська), проте такий поділ не змінює принципово власне художньої семантики числового символізму;

2) визначення і пояснення можливих параметрів інтерпретації числової символіки в структурі поетичного твору як художньої цілісності (композиція, просторово-часовий світ, художній образ);

3) інтерпретація числової символіки в поетичних творах Анни Ахматової та Ігоря Калинця.

У відповідності до зазначеної мети робота має таку структуру: у першому розділі дисертації “Витоки та ідейно-смисловий зміст культурних традицій у символіці чисел” розглядається генеза і семантичні особливості традицій числової символіки в європейській культурі, другий розділ “Теоретичні аспекти дослідження числової символіки в художньому творі” присвячений теорії числового символу і проблемам інтерпретації числової символіки в поетичному творі; у третьому розділі "Числова символіка в поезії Анни Ахматової та Ігоря Калинця", що складається з двох підрозділів, проводиться інтерпретація числової символіки в поетичних творах Анни Ахматової та Ігоря Калинця.

Методологія даної роботи визначається насамперед традиційними підходами до інтерпретації поетичного символу, створеними символологією ХХ століття (Сергій Аверінцев, Ернст Кассірер, Олексій Лосєв, Манфред Люркер, Володимир Топоров), що враховує наявність "множинності" значень у символі. Метод інтерпретації конкретних символів у художньому творі відображає існуючу в західному літературознавстві практику вивчення числової символіки в поезії, що репрезентує органічну єдність "форми й змісту", "кількості і якості" Див.: 1) Qvarnsrtцm G. Poetry and Numbers. On the Structural Use of Symbolic Numbers.- Lund, 1966; 2) Macqueen J. Numerology.- Edinburgh, 1985.. Зазначена методика визначає наступну послідовність вивчення числової символіки: дескрипція (опис) - кореляція (співвідношення) - інтерпретація (тлумачення). У цьому ряду дескрипція передбачає опис наявних у тексті числових символів, представлених у творі трьома аспектами (композиція, просторово-часовий світ, художній образ); кореляція передбачає співвіднесення даної числової символіки з певною традицією (античною, юдейською, давньослов'янською або християнською). Сама інтерпретація числової символіки в даній роботі грунтується на методологічних підходах до вивчення художнього твору як поетичної цілісності, у якій символ не є сумою смислів, але їх (смислів) зустріччю, динамічним протиріччям, що формує процесс породження сенсу (Михайло Гіршман).

Наукова новизна отриманих результатів визначається запропонованими підходами до вивчення власне числової символіки в художньому творі. У даній роботі розглядаються історичні витоки числового символізму і функціонування найдавніших поетичних символів - чисел у ліриці ХХ століття; вперше аналізуються принципові особливості чотирьох основних контекстів числової символіки для європейської поезії. Для лірики Ахматової таке дослідження є більшою мірою узагальнюючим, а інтерпретація числової символіки в поезії Калинця проводиться вперше; новим у цьому контексті постає визначення та інтерпретація "числових образів" у ліриці Анни Ахматової та "образів чисел" у поезії Ігоря Калинця.

На захист виносяться положення про те, що:

смислову основу числової символіки в європейській літературі складають чотири традиції (юдейська, антична, фольклорно-міфологічна (характерна для кожної національної літератури) і християнська;

числова символіка в художньому творі репрезентована у трьох аспектах: (композиція, просторово-часовий світ, художній образ);

у поетичній системі Анни Ахматової домінує тенденція до символізації числового образу, тоді як у поетиці Ігоря Калинця переважає символізація образу числа.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що основні положення дисертації можуть бути використані насамперед у загальних курсах з теорії літератури та культурології, а також для тематичного спецкурсу з теорії літератури, присвяченого специфіці інтерпретації числової символіки в художній цілісності твору. Окремі спостереження з приводу інтерпретації конкретних поетичних творів Анни Ахматової, Лесі Українки, Ігоря Калинця, Івана Франка можуть бути використані як у вузівських курсах історії української і російської літератури, так і в шкільному курсі української і відповідно світової літератури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації відображені в наукових публікаціях. Результати дослідження викладені у виступах на наукових конференціях: Треті ахматовські читання (Одеса, 1993); Міжнародна наукова конференція "Спадщина

М.М. Бахтіна і проблеми розвитку діалогічного мислення в сучасній культурі" (Донецьк, 1996); Міжнародна наукова конференція "Світ сучасної людини та іноземні мови" (Дрогобич, 1996); Міжнародна наукова конференція "Слово і культура" (Люблін (Польща), 1998); Міжнародна наукова конференція "Письменник і влада" (Лодзь (Польща), 1999); Міжнародна наукова конференція "Проблема рубежу епох: закономірності перехідних процесів у літературі та мові" (Донецьк, 2000).

Структурно робота складається із вступу, трьох частин, висновків і списку використаних джерел. Загальний об'єм дисертації 169 сторінок. У списку використаних джерел - 233 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її наукова актуальність і новизна для сучасного літературознавства, ступінь вивченості зазначеної проблематики, а також сформульовано мету і завдання дослідження числової символіки в поетичному творі.

У першому розділі (“Витоки та ідейно-смисловий зміст культурних традицій у символіці чисел”) констатується складність проблем, що визначають вивчення й інтерпретацію символіки в художній цілісності поетичного твору; відзначається, що в цьому контексті одним із найважливіших є питання про співвідношення понять художнього образу і символу при інтерпретації поетичного твору, тому що одне і те саме слово в творі є одночасно і художнім образом і поетичним символом.

У роботі підкреслюється, що інтерпретація числової символіки в рамах зазначеної методології припускає встановлення певних можливих контекстів, що складають символічну традицію. Для європейської поезії запропоновано виділяти чотири основні контексти: юдейський, античний, фольклорно-міфологічний (слов'янський у даному випадку) і християнський. Звичайно, у різних літературах і в різних авторів ці традиції по-різному виявляються, у більшості випадків доповнюючи одна одну, що і проаналізовано в роботі на прикладі інтерпретацій конкретних творів.

У дисертації відзначаються й аналізуються принципові особливості кожної із названих традицій: юдейської, античної, давньослов'янської і християнської. . Наголошується той факт, що, по-перше, у ряді випадків, зберігаючись у власне фольклорно-язичницькій традиції, сакральне відношення до певних чисел збігається в кожній із названих культур. Це, з одного боку, пов'язано з особливою “семіотичною актуальністю” чисел першого десятка, що були в давнину достатніми для культурної орієнтації суспільства, а з іншого боку, - із виникненням календаря, спочатку місячного, а пізніше сонячно-місячного. Поява календаря у всіх народів на перший план висунула символічну значимість числа сім - як кількості днів тижня, числа 12 - як приблизної кількості місячних місяців у році, а числа 13 - як такого, що випадає із загального ланцюга літочислення, (звичайно подовжені роки містили 13 (12+1) місяців, один місяць додавався для “ліквідації” надлишку часу, що накопичився).

Окремо в даному розділі дисертації підкреслюється й аналізується той факт, що майже у всіх народів сакральною семантикою позначено число “три”. Як відзначають дослідники, це пов'язано із прийнятим для міфології поділом світу на “високий”, “середній” і “низький”, а також із традиційною уявою про три часи: минулий, теперішній і майбутній. Стосовно культур індоєвропейського регіону наголошується значимість числової символіки трійки як певної структурної константи в соціальному і духовному житті суспільства. Дослідники відзначають, що специфіка індоєвропейської культури полягає в поділі світу на три суспільні верстви: жрецька, військова і матеріально-виробнича.

Зрозуміло, що семантика згаданих чисел набувала в ході культурної еволюції символічної глибини, "цементувалася" у поетичному слові. При цьому створений даним словом світ ніби структурно віддзеркалював світ навколишній, тому життя і вчинки міфологічних персонажів зазвичай співвідносилися з традиційною символікою. Конкретні висновки щодо особливостей числової символіки в культурах індоєвропейського регіону зроблені в монографії Т. Гамкрелідзе і Вяч. Вс. Іванова “Індоєвропейська мова та індоєвропейці”: “число “три” имеет сакральное значение в представлениях древних индоевропейцев и часто определяет количество основных значимых ритуально-мифологических единиц” (три главных бога, трехглавое чудовище и т.п.), “символика числа “четыре” в архаической индоевропейской традиции более ограничена и уступает по своей значимости символике числа “три”; символика “четырех” проявляется главным образом в структуре ритуала, определяя его строение и пространственно-временные характеристики”; “особый интерес с точки зрения символической значимости числа “четыре” представляют в разных индоевропейских традициях мифологические образы “четырех ветров”, соотнесенных с четырьмя сторонами света ”. Гамкрелидзе Т.В., Иванов Вяч.Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы: В 2 т.- Тбилиси, 1984.- Т.2.- С.850-855.

Особлива увага в дисертації звертається на юдейський контекст європейської культури взагалі, української і російської поезії зокрема, підкреслено, що якщо старозавітна (біблійна) символіка як така в слов'янських літературах стала вже давно предметом дослідження Jews and Slaws, Иерусалим-Санкт-Петербург.- 1993-1995.- Т.1-5., то власне юдейська числова символіка у цьому аспекті майже не вивчена.

У дисертації підкреслюється й аналізується той факт, що в художньому творі часто юдейська традиція “поєднується” із традицією християнською, так як вони мають спільне джерело - Старий Завіт (Танах). Як приклад у цьому аспекті інтерпретується числова символіка сімки в уривку з легенди Івана Франка “Смерть Каїна”:

"Так плачте , діти! Се наш предок Каїн,

Проклятий богом за убійство брата

І семикрат проклятий ще за те,

Що наблизивсь до нашої оселі

І смерть прийняв із рук моїх…” Франко І. Зібрання творів: В 50 т.- К.: Наукова думка, 1976.- Т.1.- С. 294.

Зрозуміло, що для тлумачення даного прикладу потрібно пам'ятати, що у древніх семітів число 7 відігравало особливу роль (можливо, під впливом астральної системи вавілонян). Давні семіти клялися числом сім, і практично в усіх семітських народів (євреїв, ассирійців, арабів, арамійців, ефіопів) із слова, що означає сімку, утворилися слова для позначення присяги. Староєврейське слово “shaba” (“клястися”, “присягати”) походить від номінації сімки святих речей, на яких складалася присяга. Даний юдейський контекст і відкриває ідейно-художній зміст образу семи проклять у легенді Франка про Каїна.

Принципово новим етапом в історії символіки чисел стала античність. Тут уперше була здійснена та рефлексія над числом, що вона повністю відокремила число від предмета і почала надавати числам як таким ряд атрибутів: добрі і злі числа, дружні і недружні і т.п. Про цю ситуацію розповідає Платон у “Державі”, де йдеться про мистецтво лічби: “…взятися за мистецтво лічби й вивчати його не як-небудь, а до того часу, поки самим розумом не дійдуть до споглядання природи чисел… задля самої душі, аби полегшити їй перехід від становлення до справжнього буття." Платон. Держава: Пер. з давньогрецьк.- К.: Основи, 2000.- С. 221. Мистецтво лічби, за Платоном, "щосили пориває душу в якусь височінь і змушує її розмірковувати над числами самими по собі, ні в якому разі не допускаючи, щоб хто-небудь показував йому видимі і відчутні тіла, які мають свої числа" (там само).

Зародження власне символіки чисел в античності пов'язано з ім'ям Піфагора та його школи, і часто певні сенси у символіці окремих чисел мають своїм коренем саме піфагорейські філософські ідеї. Піфагорейці вважали основними чотири перші числа арифметичного ряду - одиницю, двійку, трійку, четвірку. Сума цих основних чисел складає число “десять”, що його піфагорейці вважали ідеальним числом і приписували йому майже божественні атрибути. Саме у Піфагора ми знаходимо витоки двох важливих ідей в античній символіці чисел: а) втілення в символіці чисел гармонії космосу; б) співвіднесеність з числом етичних цінностей (те, що в пізній античності, особливо в епоху неоплатонізму, одержить класичну формулу: “Єдине - це благо і благо - це єдине”).

У даному розділі дисертації відзначається, що вивчення античної традиції в числовій символіці і зазначених її зв'язків з ідеєю гармонії космосу (“музики сфер”) бачиться особливо важливим, тому що у багатьох поетів ХХ століття числові образи представлені саме цією традицією. Найяскравіше ця тенденція проявилась у символістів, що дуже часто у своїх віршах співали гімни числам. У цьому випадку числова символіка є найбільш абстрактною, тому що перед нами не символічна наповненість певних чисел, що базується на традиційній семантиці, а образ числа взагалі, оспівування поетом феномена числа як такого. В українській поезії подібний абстрактний образ-символ числа ми маємо в поемі М. Бажана “Число”.

У дисертації відзначається, що саме в античності утвердилася містична символіка трійки як числа заклять (на відміну від християнської сакральної символіки цього числа). Витоки цих уявлень у піфагорейському вченні про особливу роль непарних чисел. Трійка є першим непарним числом в арифметичному ряді, як і першим “власне” числом. Одиниця була символом Космосу і символізувала “Єдине”, двійка була символом абсолютної неоформленості, а синтез одиниці і двійки, тобто двійки, сформованої за допомогою одиниці, стає принципом оформленості взагалі, тобто числом. Тому трійка була до вподоби богам (як і непарні числа взагалі). І оскільки з закляттями зверталися до богів, то природно, що потрійність відігравала при цьому магічну роль. Зазначений мотив “потрійності” заклять став класичним уже в античності, його ми зустрічаємо в “Чарівниці” Теокріта, пізніше у Вергілія, а потім у “Макбеті” Шекспіра (дані приклади проаналізовано в дисертації).

Що стосується платонівської концепції символіки чисел, то вона була прокоментована й удосконалена Плотином і Проклом, і європейська культура сприймала античну числову символіку здебільшого в дзеркалі неоплатонізму. У такому вигляді ми знаходимо орієнтацію на античну символіку чисел (неоплатонічну по своїй суті) не тільки у прямих послідовників античності - поетів і художників європейського Відродження, але й у християнських письменників (Августина Блаженного, Томи Аквінського), і навіть у “Слові о полку Ігоревім”.

Далі в дисертації аналізується християнська традиція, що мала вирішальний вплив на формування змісту числової символіки в європейському мистецтві. Вона ввібрала і юдейські, і античні (піфагорейські) джерела і стала складовою частиною європейської культури як культури християнської. Християнська традиція змінила язичницьку числову символіку, остання зустрічається у поетичних текстах ХХ століття дуже рідко і то не в “чистому вигляді”. Християнська числова символіка репрезентує найбільш стійку лінію в європейській поетичній традиції. Це зрозуміло, бо у постантичну епоху європейська література розвивалася у сфері посиленого впливу християнської естетики. Проблемам числової символіки присвячують свої праці найвизначніші християнські філософи і письменники. Християнська символіка чисел орієнтована в основному на текст Біблії, а у пізнішій традиції - на писання отців Церкви. При цьому треба враховувати, що вся старозавітна символіка чисел сприймалася переважно в контексті числової символіки Нового завіту. Тому стає зрозумілою принципова відмінність між юдейською та старозавітною християнською числовою символікою. Основні для християнської культури теолого-філософські аспекти символіки чисел грунтовно розроблені Августином Блаженним ("De civitate Dei").

При вивченні та коментуванні християнської традиції в символіці чисел важливо пам'ятати, що одне і те ж число в межах даної традиції може виражати протилежні символічні змісти, бути семантично амбівалентним. Так, наприклад, двійка може символізувати священну єдність (два Завіти, дві іпостасі Ісуса Христа і т.п.), але може бути також і символом двох полярних або несумісних речей (світло і тьма, добро і зло, праведник і грішник, життя і смерть, пекло і рай, і т.п.). Через це інтерпретація числової символіки, орієнтованої на традиції християнської естетики, завжди буде залежати від конкретного контексту, від мотивів і образів, що можуть “вивести” за межі поетичного тексту, вказуючи на традицію.

Важливою особливістю християнської традиції щодо символіки чисел є переважне співвідношення числової символіки з двома сферами, які можна визначити як “позитивна” і “негативна”. Перша обіймає все, що пов'язано з Богом, святістю, добром, друга пов'язана з диявольськими силами та їх проявом у житті людей. Дана “подвійність” характерна також і для античного гностицизму; проте, як стверджують сучасні дослідження (зокрема текстуальний аналіз кумранських свитків), християнська “подвійність” має не античні (гностичні) витоки, а юдейські.

Можна стверджувати, що в християнській числовій символіці немає смислів нейтральних по відношенню до цих двох полюсів, що вони (полюси) виражають загалом християнську концепцію світу та людини у ньому. Важливо підкреслити, що у даному випадку це не просто поділ на профанне і сакральне (що характерно, у принципі, і для інших традицій), а концепція (і, можливо, навіть доктрина), що виражає принципово зумовлену боротьбу добра і зла за долі людей, боротьбу, що продовжується відвіку. Християнська числова символіка тим більше відмінна від міфологічної (язичницької) семантики чисел, “нейтральної” у деяких випадках (наприклад, “чотири” - як чотири сторони світу, “три” - як “потрійна” будова світу і т.п.).

Особлива увага в дисертації приділяється проблемі числа в художньому світі тих поетів початку ХХ століття, для яких актуальною стала насамперед антична традиція числової символіки, основана на ідеї гармонії космосу. Певною мірою цей інтерес “стимулювався” і досягненнями точних наук, відкриттям загальних законів простору і часу, що у свою чергу теж ставало темою поезії.

У контексті наведених вище думок стає зрозумілою принципова різниця між християнською та античною числовою символікою: гармонія світу і людини в античній традиції числової символіки представлена як данність, що не залежить від людини, а в традиції християнській - як заданість, здійснення якої визначається боротьбою двох начал у людині: її споконвічної божественної природи і „набутої“ у ході еволюції диявольської спокуси.

У роботі відзначається та особливість, що інтерпретація символіки в поетичному творі завжди орієнтована на контексти (культурно-історичні, біографічні, стильові), які ніби “страхують” семантику символів від безмежної універсальності. Окрему область дослідження складає традиція масонської та східної (китайської, індійської, японської) числової символіки в деяких поетів, що ще не достатньо вивчені на сьогоднішній день.

У висновках до першого розділу підводяться підсумки опису і пояснення позначених чотирьох традицій символіки чисел у європейській літературі, підкреслюється дескриптивний характер даної частини дисертації. Особлива увага приділяється тлумаченню основних семантичних відмінностей у різних традиціях числової символіки, що зумовлюють різний символічний зміст тих самих чисел у різних культурах. Одночасно у висновках зазначене переважання в європейській літературі християнської традиції стосовно числового символізму.

У другому розділі розвідки (“Теоретичні аспекти дослідження числової символіки у художньому творі”) підкреслюється, що вивчення та інтерпретація числової символіки в поезії ХХ століття передбачає насамперед постановку і вирішення тих методологічних проблем, що вони безпосередньо пов'язані з інтерпретацією символу в художньому творі. На перший план у цьому випадку виступають питання взаємовідношення поетичної числової символіки і власне художньої цілісності твору, тобто аспекти репрезентації ідейно-художнього змісту твору в числовій символіці. У світлі сказаного в дисертації зроблений висновок про те, що числова символіка може бути представлена в художньому творі у трьох аспектах:

1) 1) композиція тексту художнього твору, приклад того, як числова символіка, втілена в структурі художнього цілого, виражає ідейно-естетичний зміст твору;

2) просторово-часовий світ художнього твору, що найтісніше пов'язаний із міфопоетичною традицією числової символіки, котра відображає архаїчні уявлення про простір і час;

3) художній образ, що представляє випадки, коли числова символіка репрезентована поетичними образами даного художнього твору.

Очевидно, що при інтерпретації художнього твору варто розрізняти два принципово різні поняття: “числовий образ” і “образ числа”. Якщо в першому випадку число подане обов'язково в атрибутивному зв'язку із конкретним художнім образом (“три троянди”, “сім зірок”, “чотири сторони світу” тощо), то другий випадок пов'язаний із прикладами “поетизації” певних чисел у художньому творі або числа взагалі (як, наприклад, вірш Зінаїди Гіппіус “13”, вірш Марії Конопницької "Urbs Avinionensis", присвячений різним символічним значенням сімки, або вірш Брюсова “Числа”).

У літературознавстві інтерпретація числових образів і образів чисел сьогодні проводиться в трьох основних напрямках: символології, нумерології і менології Див. у цьому аспекті: 1) Macqueen J. Numerology. Theory and outline history of a literary mode.- Edinburgh., 1985; 2) Qvarnstrцm G. Poetry and numbers. On the structural use of symbolic numbers.- Lund., 1966; 3)Топоров В.Н. Об ахматовской нумерологии и менологии // Анна Ахматова и художественная культура ХХ века.- М., 1989; 4) Минц З.Г. “Поэтика даты” и ранняя лирика Ал. Блока // Slavica Helsingiensia 6- Helsinki, 1989; Тамми П. Поэтика даты у Набокова // Литературное обозрение.- 1999.- №2.. Кожен із названих напрямків має свої можливості та межі і по-своєму орієнтує дослідника на аналіз і інтерпретацію поетичного тексту. Так, нумерологія передбачає тлумачення символічного значення дат у житті і творчості поета, менологія ( від грецького "men" - місяць) - символіку місяців (у руслі такої методології Володимир Топоров у згаданій роботі інтерпретує “трагічну” символіку серпня в житті і поезії Анни Ахматової). Основна проблема нумерології та менології визначається інтерпретацією співвідношення “особистісного” та “історичного” у числовій символіці, про що Володимир Топоров пише, що “по мере исторификации “личного” субъективизируется, пронизывается стихией личного и сама история, приобретая те черты, которые присущи личности, и те смыслы, которые можно назвать экзистенциальными” Топоров В.Н. Об ахматовской нумерологии и менологии, // Анна Ахматова и художественная культура ХХ века.- М., 1989.- С.14. .