Художні пошуки Валер’яна Підмогильного: концепція людини, риси національної ментальності

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

УДК 821. 161. 2 Підм. 09

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Художні пошуки Валер'яна Підмогильного: концепція людини, риси національної ментальності

Кудря Геннадій Миколайович

Спеціальність 10.01.01 українська література

Харків 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Безхутрий Юрій Миколайович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, завідувач кафедри історії української літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуменний Микола Хомич,

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, завідувач кафедри української і зарубіжної літератури

кандидат філологічних наук,

Мельников Ростислав Володимирович,

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, доцент кафедри української та світової літератури

Провідна установа: Львівський національний університет ім. І.Я. Франка, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться 26.04.2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 22.03.2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Гноєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Увесь творчий доробок Валер'яна Підмогильного незмінно спрямовано на пізнання людини. Ця духовна константа головна в усіх його художніх творах. Поставивши людину як таку в центр своєї письменницької уваги, В.Підмогильний аналізує насамперед психіку людини, мотивацію її вчинків.

Творчу спадщину Валер'яна Підмогильного по праву можна вважати одним із найцінніших набутків української літератури. Високу художню вартість прози письменника не заперечували навіть найзапекліші критики його творчості. Тому, незважаючи на спроби викреслити ім'я В. Підмогильного з когорти українських письменників, його твори повернулися до читача й продовжують збурювати дискусії серед поціновувачів літератури. Провідні сучасні українські літературознавці, говорячи про творчість Валер'яна Підмогильного, визначають її по-різному, але ніхто не сумніваєься у високій мистецькій вартості творів письменника.

Однак, попри великий інтерес до творчого доробку В. Підмогильного, досі не проаналізовано належним чином концепцію людини у творах письменника. Новітнє українське літературознавство взагалі не надає належної уваги поняттю художньої концепції людини, що зумовлено насамперед тягарем ідеологічних нашарувань радянської доби. Але ця категорія літературознавства може допомогти повніше проаналізувати своєрідність творчої спадщини багатьох письменників, зокрема і В. Підмогильного, у творчості якого антропоцентризм є домінантною рисою. Отже, тим, що саме людина завжди перебуває в центрі уваги В. Підмогильного, а також відсутністю праць, у яких комплексно розглядалася б концепція людини, зреалізована в його творах, як і необхідністю з'ясувати, виходячи з сучасних поглядів, концепцію людини у творчості письменника, і зумовлена актуальність теми нашого дослідження.

Мета роботи полягає в аналізі особливостей поетики творів В. Підмогильного та концепції людини в творчості письменника.

Основна мета нашого дослідження зумовила такі завдання:

простежити становлення концепції людини в малій прозі В. Підмогильного;

дослідити вплив учення З. Фройда на творчість В. Підмогильного;

виявити риси національної ментальності у творах письменника;

сформулювати головні принципи зображення людини у творчому доробкові В. Підмогильного;

узагальнити погляди письменника на людину.

За об'єкт наукового дослідження ми обрали всі художні твори В. Підмогильного, що вийшли друком як за життя письменника, так і після його смерті. Інтертекстуальний вертикальний контекст також обмежуємо творами В. Підмогильного.

Предметом дослідження є концепція людини, відтворена в художніх текстах Валер'яна Підмогильного, а також своєрідність характеротворення письменника та еволюція образу героя в його прозовій творчості.

Методи дослідження. У роботі використано історико-літературний, комплексно-системний, інтертекстуальний та психологічний методи з конкретним текстуальним аналізом.

Теоретико-методологічною основою є роботи вітчизняних і зарубіжних літературознавців, філософів, дослідження з психології.

Наукова новизна полягає у створенні комплексного цілісного уявлення про концепцію людини у творчості В. Підмогильного; у доведенні впливу фройдистського дискурсу на прозу письменника; у виявленні особливостей відображення рис національної ментальності в досліджуваних творах.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані у викладанні курсів історії української літератури ХХ ст. у вищих та середніх навчальних закладах, а також спецкурсів, у процесі розгляду поетики психологічного реалізму, особливостей характеротворення та фройдистського дискурсу в літературі.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії української літератури Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та кафедри українознавства Харківського державного технічного університету радіоелектроніки, викладалися на наукових конференціях “80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне” (Сімферополь, 1997), “Харків 30-40-х рр. ХХ ст. Література. Історія. Мистецтво” (Харків, 1998), “Творчий доробок Ю. Шевельова і сучасні гуманітарні науки” (Харків, 1998), “Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999), “Науково-теоретична конференція молодих вчених” (Київ, 1999), а також викладені в шести публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Дослідження налічує 170 сторінок (загальний обсяг роботи 187 сторінок). Бібліографія містить 196 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, формулюються мета, завдання, наукова новизна і практичне значення роботи, визначаються предмет і об'єкт дослідження, подаються апробація роботи та методи дослідження, а також публікації з теми дисертації.

У першому розділі “Теоретичні основи дослідження” наводиться огляд літератури з означеної теми, а також з'ясовується зміст таких понять, як концепція людини в літературознавстві та вияв національної ментальності в художньому творі.

Валер'ян Підмогильний почав писати оповідання в юному віці і формувався як письменник у добу революційних перетворень. Та на відміну від багатьох інших він не захоплювався революційною романтикою, намагався об'єктивно відтворювати тогочасні події, аналізуючи поведінку людини у межових ситуаціях. Саме цього В. Підмогильному не могла пробачити нова радянська критика, яка хоч і визнавала високу мистецьку вартість його творів, але постійно акцентувала увагу на ідеологічних “ухилах” молодого письменника.

Найбільшу увагу критиків за життя В.Підмогильного привернув до себе роман “Місто” (1928). Довкола цього роману точилася справжня ідеологічна боротьба, започаткована ще літературною дискусією в 1925 році й спровокована позицією автора роману в цій дискусії (В.Підмогильний цілком солідаризувався з М. Хвильовим та М. Зеровим ще 1925 р. на київському диспуті, виступивши від імені “Ланки”). Одні роман сприймали насамперед як мистецький твір, даючи схвальні відгуки (М. Мусь, П. Єфремов, А. Ніковський, П. Лакиза та ін.). В оцінках інших домінувала ідеологічна складова (Л. Підгайний, А. Хуторян, М. Доленґо, Ф. Якубовський, М. Мотузка, А. Музичка, П.Колесник та ін.). Завершилася ця боротьба, як відомо, фізичною розправою з українською інтелігенцією.

Жертвою сталінських репресій став і В. Підмогильний, а ім'я письменника на довгий час зникло з історії літератури, тому, зрозуміло, ні про яке осмислення художньої своєрідності його творчості не могло бути й мови. Навіть після того, як почався процес реабілітації жертв сталінізму, серйозного дослідження творчості В. Підмогильного не було. У той же час за кордоном твори письменника уважно вивчалися і неодноразово перевидавалися. У цьому плані чимало зробили Г. Костюк, Ю. Бойко-Блохин, Ю. Шерех, М. Тарнавський, М. Ласло-Куцюк.

В Україні по-справжньому наукове вивчення художньої своєрідності творів В. Підмогильного розпочинається з кінця 1980-х років. Багатьох дослідників зацікавила творча спадщина письменника (слід згадати розвідки В. Шевчука, В. Мельника, Р. Мовчан, Л. Коломієць, О. Гриценка, Л. Череватенка, О. Ковальчука та ін.), але ґрунтовних наукових праць, окрім монографії В. Мельника (“Суворий аналітик доби: Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої пол. ХХ ст.”, Київ, 1994), практично немає. Та й робота В. Мельника не охоплює всього розмаїття проблематики творів письменника, не висвітлює вповні особливостей його самобутнього великого таланту.

Не дослідженою досі залишається концепція людини у творах В. Підмогильного. Сучасне українське літературознавство не надає належної уваги поняттю художньої концепції людини, що зумовлено, напевно, надмірною заідеологізованістю цієї літературознавчої категорії в минулому.

Як проблема художня концепція людини постала перед радянською літературою і критикою ще у 1920-х роках, оскільки виникла потреба створювати нову, радянську, літературу і виховувати з її допомогою нову, радянську, людину. Визначальним критерієм для нової радянської літератури була теза класиків марксизму про соціальну детермінованість людини, поєднана з принципом партійності в літературі. Взірцем для наслідування була визнана соціалістична концепція людини, втілена в творах М. Горького, а все, що не відповідало критеріям “марксистсько-ленінської концепції особи”, таврувалося як вороже й буржуазне.

Переважна більшість наукових праць, присвячених художній концепції людини, була написана у 1960 1980-их роках дослідниками російської радянської літератури (цю художню категорію досліджували А. Бочаров, А. Верещагіна, М. Гетьманець, А. Гордієнко, З. Кедріна, Л. Колобаєва, З. Османова та ін.). Українські радянські літературознавці у своїх підходах до цієї проблеми переважно взорувалися на російських колег, обґрунтовуючи необхідність висвітлення в художніх творах соціалістичної концепції людини.

Спробу нового теоретичного осмислення художньої концепції людини на початку 1990-х років робить лише В. Марко в докторській дисертації (“Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії. На матеріалі сучасної української прози”). Однак свою оригінальну систему концептуальних понять дослідник залишає практично без змін.

Художня концепція людини як категорія літературознавства повинна бути переосмислена відповідно до вимог сучасності й продовжувати існувати, незважаючи на ідеологічне забарвлення цього поняття в минулому, оскільки правильно зрозуміти творчий задум деяких письменників, зокрема і В. Підмогильного, можна тільки проаналізувавши цю художню категорію в їхніх творах. На наш погляд, художня концепція людини у творах Валер'яна Підмогильного базується на таких принципах:

) кожна людина це унікальна особистість;

2) поведінку людини визначає взаємодія духовного (божественного) і тілесного (тваринного) начал;

3) людина не завжди здатна контролювати з допомогою розуму свої емоції (почуття);

4) розум людини часто “не помічає” справжніх мотивів її вчинків.

Великий вплив на формування оригінальноі концепції людини в творах письменника мали українська національна ментальність та вчення З. Фройда.

У сучасній філософській, соціологічній, історичній та політологічній літературі існує значна кількість тлумачень змісту терміна “ментальність” (“менталітет”). Від розширеного його визначення як душі, психології, національного характеру, вдачі у поєднанні зі специфікою світосприйняття взагалі, картини світу, властивої певній спільноті, до обмеження змістового поля складом думок, умонастроєм, розумовими здібностями певної соціальної чи етнічної єдності. Однак, попри велику кількість наукових публікацій з даної проблематики, що з'явилася останнім часом, термін “ментальність” зберігає певну невизначеність.

Українська національна ментальність і український національний характер стають об'єктом дослідження багатьох вчених сучасності, зокрема О. Апанович, І. Грабовської, С. Грабовського, С. Кримського, О. Кульчицького, Є. Онацького, В. Храмової, В. Ятченка та ін. Той факт, що національна ментальність впливає на літературу народу, знаходить своє підтвердження в працях таких знавців літератури, як Л. Горболіс, Г. Грабович, Л. Сеник, Ю. Шерех та ін.

Серед ознак української національної ментальності є глибинні, архетипічні риси, на які звертають увагу майже всі дослідники, індивідуалізм, антеїзм (від давнього велетня Антея) та кордоцентризм (грецьк. сardia серце та лат. сentrum осереддя). Говорячи про риси національної ментальності в творчості В. Підмогильного, звертатимемо увагу саме на ці архетипiчнi риси нацiональної вдачi українців.

У другому розділі “Загадка людини: діалектика єдності та боротьби протилежностей” подається аналіз “малої” прози В. Підмогильного, яка засвідчує інтерес письменника до внутрішнього світу людини в ситуаціях екзистенційного (особистісного) вибору між духовним (божественним) і тілесним (тваринним) началом в людині. Особливу увагу Валер'ян Підмогильний звертає у своїх творах на такі прояви тваринного начала в поведінці персонажів, як сексуальний потяг, голод, інстинкт самозбереження та феномен зла.

Сексуальний потяг як проблема становлення людини у підлітковому віці стає темою першого з опублікованих оповідань В. Підмогильного (“Важке питання”), знаходячи свій розвиток і в подальших творах письменника. Наприклад, в оповіданні “Добрий Бог” головний герой піддається спокусам тіла, почавши інтимні відносини з дівчиною всупереч своїм релігійним переконанням, і зраджує свою кохану. В оповіданні “Пророк” письменник продовжує досліджувати тваринне начало в людині, зображуючи, як головний герой під впливом інстинктивного потягу домагається інтимної близькості з дівчиною, яку не кохає. У творі “Старець” автор зображує статеві переживання каліки. А в оповіданні “На селі” відтворено ситуацію, коли головний герой не тільки нічого не знає про об'єкт свого бажання (крім того, що це жінка), а й навіть не бачив його. Автор простежує, як впливають на підсвідомість, пробуджуючи чуттєвість персонажа, такі чинники, як ніч, пісня (прояв кордоцентризму) та близькість жіночого тіла. Образ ночі письменник асоціативно поєднує з підсвідомістю, а день зі свідомістю, що найкраще ілюструє монолог головного героя в кінці твору. У подібному контексті протиставлення ночі й дня з'являється і в оповіданні “Сонце сходить”.

Почуття голоду, яке є одним з найпотужніших проявів тілесного (тваринного) начала в людині, В.Підмогильний досліджує в оповіданнях “Собака”, “Проблема хліба”, “Син”, поступово посилюючи драматизм зображуваного під впливом життєвих обставин. Якщо в оповіданні “Собака” почуття голоду заважає розумовій праці студента, роблячи його злодієм (він краде собаку), то в “Проблемі хліба” головний герой через голод стає вбивцею, а в оповіданні “Син” зображено події масового голодомору початку 1920-х років. Почуття голоду активізує вплив підсвідомості на людину, змушуючи її діяти відповідно до вимог тілесного (тваринного) начала. У час, коли переважна більшість людей не може задовольнити чи не найсильнішу потребу тіла потребу в їжі, відбувається девальвація моральних (духовних) цінностей. Але іноді духовне (божественне) начало в людині виявляється сильнішим, що може призвести навіть до її смерті (“Син”).

Людина, якій доводиться робити екзистенційний (особистісний) вибір між життям і смертю (а відповідно між тваринним і божественним началом), постає в центрі уваги таких творів письменника, як “Добрий Бог”, “Гайдамака”, “Комуніст”, причому можна помітити навіть певне протиставлення головних героїв оповідань “Гайдамака” та “Комуніст”, в якому симпатії автора перебувають на боці Олеся Привадного (“Гайдамака”).

Опинившись у ситуації вибору між життям і смертю, Олесь віддає перевагу смерті, тим самим стверджуючи себе як людина. Хлопець знає, що відмова від цього вибору обернеться для нього визнанням власної нікчемності, з яким він не зможе далі жити. Отже, переборовши волю до життя, Олесь Привадний ствердив себе як особистість, засвідчивши цим, що і в такому слабосильному тілі може існувати міцний дух. Зовсім по-іншому поводить себе за подібних обставин головний герой оповідання “Комуніст” Грицько Островський, який являє собою тип безпринципного пристосуванця. У ситуації екзистенційного вибору між життям і смертю він завжди обирає життя, яким би жалюгідним воно після того не було, що виразно контрастує з поведінкою головного героя оповідання "Гайдамака".

Заглиблюючись у психологію людини, В. Підмогильний в оповіданні “Ваня” аналізує природу зла. Письменник відтворює дивовижну подію з життя семирічного хлопчика Вані несподівано люту розправу над мертвим собакою, колишнім улюбленцем дитини. Головний конфлікт цього оповідання полягає у протистоянні між добром (божественним началом) і злом (тваринним началом) у людській душі, засвідчуючи її амбівалентність, тобто схильність як до першого, так і до другого. Написане у розпалі Громадянської війни, оповідання “Ваня” є певною пересторогою письменника, закликом замислитися над своїми вчинками, приборкати у своїй душі вивільнене зло, за яке згодом неминуче доведеться покаятися.

Вчення З. Фройда, з яким В. Підмогильний познайомився на початку 1920-х років, додало письменникові впевненості у правильності його художніх пошуків, що позначилось і на творах цього періоду. Фройдистський дискурс можна простежити в творах багатьох тогочасних українських письменників, зокрема Ґ. Шкурупія, В. Домонтовича, Г. Брасюка, О. Копиленка та ін. Ідеї З. Фройда помітно вплинули і на творчість Валер'яна Підмогильного.

Ще А. Музичка у статті “Творча метода Валеріяна Підмогильного” (“Червоний шлях”, 1930 р., № 10, 11-12), упереджено аналізуючи твори письменника, намагався довести, що фройдизм є основою “творчої методи” В.Підмогильного, та надати цьому певний політичний сенс. Однак після такого тенденційного дослідження про вплив учення З. Фройда на творчість В. Підмогильного літературознавці говорили дуже мало та й то принагідно (коли згадувалася стаття А. Музички), через що цей аспект творчості письменника залишався фактично недослідженим.

На наш погляд, В. Підмогильний не робив фройдизм визначальним чинником своєї творчості й не втілював його постулатів з ювелірною точністю в своїх творах, як це намагався довести А. Музичка. Але письменник був добре обізнаний із вченням З. Фройда (про що свідчить, наприклад, стаття “Іван Левицький-Нечуй: спроба психоаналізи творчости”) і використовував ці знання в художніх творах. Найвиразніше ідеї З. Фройда проявилися в повісті “Остап Шаптала”, в оповіданні “В епідемічному бараці” та в етюді “Смерть”.

В основу повісті “Остап Шаптала” було покладено Едіпів комплекс головного героя. Невиліковна хвороба і смерть Олюсі, сестри Остапа Шаптали, активізує Едіпів комплекс хлопця. В Остапа (як до того і в його сестри) трансформація Едіпового комплексу призводить до того, що його причина (сексуальний потяг + табу на інцест) заховується глибоко в підсвідомість, натомість залишається ідеалізація й обожнення об'єкта поклоніння та бажання йому служити. Сексуальна енергія перетворюється шляхом сублімації в подобу релігійного фанатизму, а на зміну звичайного (природного, тілесного) кохання приходить платонічна (висока, духовна) любов. Однак психологічна трансформація Остапа Шаптали передана автором цілковито оригінально й високохудожньо: Едіпів комплекс головного героя автор поєднує з боротьбою тілесного та духовного начал в людині, які проявляються в потягах до життя та до смерті. Подібне осмислення життя і смерті (як вияву тілесного і духовного начал) можна виявити і в оповіданні “Військовий літун”.

Проблему взаємовідносин життя та смерті В. Підмогильний вперше поставив у символістичному етюді “Смерть”. У цьому творі письменник подає творче осмислення психоаналітичного поняття “потяг до смерті”, яке у психоаналізі пояснюється як фундаментальна категорія потягів, протилежних потягам до життя й скерованих на повне усунення напруження, тобто на приведення живої істоти в неорганічний стан. Образ смерті автор відтворює у вигляді красивої привабливої жінки, від якої Чоловік, головний герой етюду, в захваті. Отже, смерть для людини є чимось гарним і бажаним (навіть якщо це і не усвідомлюється самою людиною), оскільки приносить їй спокій та задоволення усіх бажань, а також позбавляє від страждань. В. Підмогильний акцентує увагу більше на сексуальних бажаннях (які, за Фройдом, у вигляді енергії libido є основою переважної більшості бажань), однак така символіка в етюді “Смерть” є дещо однобічною: образ смерті позбавлений універсальності, він не може з таким самим успіхом (як для Чоловіка) бути застосований до жінки чи дитини. Таким чином, та відвертість і прямолінійність, з якою письменник спробував відтворити один з постулатів фройдизму в цьому творі, негативно позначилася на художній якості, що, напевне, відчув і сам автор, оскільки в подальшому не допускав таких прорахунків.

В оповіданні “В епідемічному бараці” Валер'ян Підмогильний також послуговувався вченням З. Фройда для посилення психологічної мотивації поведінки персонажів (самовіддана праця лікаря Йосипа Мартиновича; надзвичайна любов до землі рибалки Охріма; дивне поводження сестри Ганнусі та її сина Антося; особливі взаємини з Богом сестри Одарки Калинівни тощо), але це тільки підвищило мистецьку вартість твору, незважаючи на певний схематизм характерів персонажів, який можна пояснити відсутністю головного героя в оповіданні, що, загалом, не притаманно творам письменника.

Таких відвертих прикладів використання В.Підмогильним ідей З. Фройда насправді не дуже багато, але й на зображенні інших персонажів у творах письменника, написаних після 1920 року, тією чи іншою мірою позначився вплив вчення З. Фройда. Так, одним з найяскравіших прикладів використання ідей З. Фройда в подальших творах Валер'яна Підмогильного є образ Максима Гнідого (“Місто”). Автор наділяє цей образ виразним Едіп-комплексом, намагаючись у такий спосіб показати й обґрунтувати нестандартну поведінку юнака, який прирікає себе на самотність заради матері. В.Підмогильний робить спробу простежити життя Максима з дитинства. Підтвердження наявності неподоланого Едіпового комплексу в хлопця можна знайти в розмовах його матері зі Степаном Радченком, у словах самого Максима (особливо, коли він говорить про матір), а також у його незвичній поведінці.

Зосереджуючи свою увагу на зображенні людини, особистості, В. Підмогильний не міг оминути проблеми відносин людини і суспільства. Вперше ця проблема постає в оповіданні “Пророк”, написаному, напевне, під впливом філософії Ф. Ніцше. Тема пророцтва знаходить свій подальший розвиток і в оповіданні “Іван Босий”. І хоча в оповіданні “Пророк” головного героя обурює “брехлива” суспільна мораль, а в “Івані Босому” темою пророцтв старця стають жахливі соціальні катаклізми в житті суспільства, викликані революцією, феномен пророцтва, на думку письменника, ґрунтується на подібних психологічних процесах у свідомості людини. Тому й виникає велика невідповідність, наприклад, між релігійною риторикою Івана Босого (духовне начало) та його якоюсь дикунською ненавистю (тваринне начало) до комуністів. Природа фанатизму релігійного, як і соціального, на думку письменника, однакова (про це йдеться також у оповіданнях “Дід Яким”, “За день”), яка таїть у собі й однакову небезпеку для суспільства.

В.Підмогильний відображає у своїх творах суспільні зміни побіжно, уривчасто, лише тією мірою, наскільки це необхідно для мотивації вчинків персонажів, однак цілком правдиво, що, зрештою, переростає у моторошну картину постреволюційної дійсності (“Остап Шаптала”, “Проблема хліба”, “Сонце сходить”, “Третя революція”, “П'ятдесят верстов”, “Син”, “З життя будинку” тощо). Автор навмисно постійно наголошує на пробудженні й вивільненні затаєного у підсвідомості людини дикунства (тілесне начало), його перемогу над культурою (духовне начало) під час і після революції. Про це свідчать й інші твори письменника, в яких висвітлюється трагедія інтелігенції, що виявилася непотрібною новому суспільству ("Історія пані Ївги", "Сонце сходить" та ін.). Соціалізм, стверджений у такий спосіб (через дикунство), надто віддалився від того ідеалу, про який мріяли носії "культури соціалізму" у XIX столітті, перетворившись на жахливу потвору.

Головна причина лихоліття, породженого революцією, на думку письменника, полягає у знищенні традиційної християнської моралі з її загальнолюдськими цінностями, тобто у смерті Бога, який допомагав людям стримувати свої дикунські пориви, стверджуючи в людині перевагу духовного начала. Залишившись наодинці з собою, людина часто не може впоратися з власними інстинктами і поводиться свавільно. Письменник у своїх творах простежує, як у суспільстві поступово змінюється ставлення до Бога під впливом науки та матеріалістичного світогляду. У ранніх оповіданнях В. Підмогильний відображає внутрішню боротьбу духовного (традиційні християнські цінності) і тілесного (сексуальний потяг) начал в людині (оповідання "Важке питання"), а також фактичну капітуляцію людини перед потребами свого тіла, попри позірну релігійність ("Добрий Бог"). Інший етап цього процесу - заперечення Бога і самообожнення людини. Спробу художньо відобразити подібну трансформацію можна знайти в одному з перших оповідань письменника ("Пророк"), написаному, швидше за все, під впливом філософії Ф. Ніцше, в якій визнається смерть Бога та подається обґрунтування появи надлюдини. Самообожнення людини - це не обов'язково усвідомлення індивідом своєї божественності ("Пророк"), а й обожнення іншої людини, заміна нею Бога ("Остап Шаптала"). Відсутність Бога породжує надмірну самовпевненість у людині, а також знімає різні моральні табу, вивільняючи стримувані доти інстинкти та потяги. Людині доводиться самостійно робити свій екзистенційний вибір на користь духовного чи тілесного начала. Зневіра призводить до зникнення традиційної моралі, розмивання чітких меж між добром і злом у свідомості людини, торжества тіла (дикунства) над духом (культурою), що особливо виразно проявилося під час революції та й у пореволюційні роки.

Спробу осмислити революційні події в Україні В. Підмогильний робить у повісті “Третя революція”. Серед причин поразки української національної революції письменник особливо виділяє “повстанську правду”. Вперше сформульована в циклі новел “Повстанці”, глибоко закорінена в таких рисах національної ментальності, як індивідуалізм, кордоцентризм та антеїзм, “повстанська правда” знаходить свій розвиток і в “Третій революції”. Повстанці з загонів Махна, на думку автора, не змогли б довго утримувати перемогу, бо їхня філософія, їхня "повстанська правда" не ґрунтувалася на конструктивному началі, базуючись на первісних, дикунських інстинктах повної свободи (анархії) та руйнування.

У третьому розділі “Типологія людини у великих прозових творах В.Підмогильного” розглянуто романи “Місто” (1928) та “Невеличка драма” (1930), а також незавершену “Повість без назви” (1934).

Тема завоювання міста селом, яка вперше була висвітлена письменником у “Третій революції”, знаходить своє продовження й у романі “Місто”, в якому завоювання міста відбувається на особистісному рівні, через емпіричний досвід однієї людини. Степан Радченко, живучи в місті, фактично стає новою особистістю. Внутрішня еволюція Радченка проходить доволі складно й суперечливо. Майже все “Місто” є відображенням потоку свідомості головного героя, причому внутрішній монолог Степана Радченка В. Підмогильний часто передає з допомогою невласне прямої мови, в яку переростає оповідь автора і навпаки, що давало підстави багатьом критикам ототожнювати Радченка з автором. Насправді ж в образі Степана Радченка найповніше втілено головні принципи концепції людини В.Підмогильного.

Письменник майстерно відтворює психологічне підґрунтя вчинків Радченка, наголошуючи на дії підсвідомих, не контрольованих розумом чинників. Головний герой роману “Місто” еволюціонує від селюцького "дикунства" до міської "культурності", стаючи не просто інтелігентом, а творцем культурних цінностей. Автор увесь час підкреслює розвиток Степана Радченка, його еволюцію, що проявляється як у зміні одягу, помешкань (сарай Гнідих; кухня Гнідих; кімната Задорожнього; справжня кімната), так і в зміні відносин з людьми. Наприклад, у стосунках зі своїми друзями Радченко людина непостійна. Він товаришує з кимось лише доти, доки відчуває в іншому певну вищість, доки чомусь вчиться. Однак, досягнувши вищого рівня і випередивши в чомусь свого товариша, він свідомо чи несвідомо припиняє з ним спілкування. Стосунки Радченка з жінками лише підтверджують еволюцію хлопця, його прагнення до чогось нового, недосяжного. Вони засвідчують також і те, що, діставши бажане, досягнувши чогось, Степан швидко втрачає до цього інтерес, підсвідомо конструюючи нову мрію, новий ідеал, до якого слід прагнути, і руйнуючи при цьому долі близьких йому людей, як побічний негативний результат його поступу. І хоча Радченка засмучує таке простування, навіть породжує глибокі душевні кризи (як було після смерті Зоськи), все одно він не може нічого з собою зробити, бо у своїх вчинках часто керується почуттями, в той час як його розум лише констатує доконаний факт і вигадує оманливі самовиправдання після скоєного. Особисте життя Степана Радченка тісно пов'язане з його письменницькою кар'єрою, що підтверджує вплив ідей З. Фройда на авторове розуміння психології творчої праці.

Аналізуючи концепцію людини у романі "Місто" В. Підмогильного, слід звертати особливу увагу на оригінальну теорію людського щастя, висловлену поетом Вигорським, оскільки вона знаходить своє втілення і в інших творах письменника, зокрема в романі "Невеличка драма" й у незавершеній "Повісті без назви".

Головні герої роману “Невеличка драма” уособлюють собою не тільки чоловіче й жіноче начало (Юрій Славенко і Марта Висоцька відповідно), не тільки зіткнення раціоналістичного й ірраціоналістичного світоглядів, але також і людей, які зробили різний екзистенційний вибір особистого щастя. Юрій Славенко, керуючись в усьому своєю раціоналістичною філософією й приборкуючи в собі всі почуття, просувається все далі на шляху колись обраного ним “щастя розумової величі”, постійно віддаляючись від природи, тобто пригнічує в собі життя. Марта Висоцька на деякий час повертає Юрія до життя, збурюючи в ньому почуття кохання і долаючи у такий спосіб його життєненависний раціоналістичний світогляд. Але сама Марта, обравши для себе “щастя чуттєвої величі”, надмірно звеличує своє кохання (обожнюючи й одухотворюючи його) і віддаляється від природи звичайного (тілесного) кохання, що підтверджується, зокрема, її спробою увічнити свою любов через розлуку з коханим.

У “Повісті без назви” концепція людини В.Підмогильного набуває завершеного вигляду. Три основоположні принципи, якими керується людина у своєму житті (“щастя гармонії”, “щастя розумової величі”, “щастя чуттєвої величі”), знаходять своє втілення в образах-символах, що виражають крайній вияв цих принципів у житті людини.

Несподіване кохання Андрія Городовського, головного героя твору, до чарівної незнайомки, на яку він спочатку не звернув уваги, є глибоко символічним. Воно символізує вічне прагнення і недосяжність людської мрії. Це стосується насамперед людей, які у своєму житті керуються принципом “щастя чуттєвої величі”, зокрема митців, людей творчих, до яких належить і Городовський. Отже, навіть якщо Андрій Городовський і знайде жінку, кохання до якої раптово заполонило його, він захопиться чимось іншим, і це інше стане новою “домінантою” його життя. Незнайомка, яку шукає Городовський, є уособленням мрії, досягненню якої людина віддає всі свої сили, будь то прагнення стати інженером, спроба написати художній твір, як у Городовського, чи щось інше. Такий порив стає можливим, за Фройдом, завдяки сублімації сексуальної енергії (автор не випадково образ жінки робить символом мрії), але цей шлях поступово віддаляє людину від природи, тобто від “дикунства”, яке у В.Підмогильного є неодмінною складовою життя. Таким чином, людина, створюючи культурні цінності, підіймається на вищі щаблі духовності й культури, але водночас віддаляється від природи.

Інший персонаж “Повісті без назви”, Анатолій Пащенко, обравши “щастя розумової величі”, пригнічує в собі почуття, а отже, й життя, і наближається до смерті. До життя Пащенка повертає наркотик, вивільняючи його почуття з-під влади розуму, але це призводить до посилення нарцисизму й до самообожнення персонажа, а також посилює його зневагу до людей. Крім наркотика, Пащенка з життям ніщо не зв'язує, тому його рішення накласти на себе руки виглядає цілком вмотивованим.

Художник Євген Безпалько, який робив обкладинку до книжки Городовського, є уособленням людини, що обирає “щастя гармонії” (“щастя непрагнення, щастя погодження з життям, підлягання йому”). Він одружений, має двох дочок, живе щасливим родинним життям, позбавлений тих пристрастей, що не дають спокою Городовському, а також розумового диктату, подібного до того, що опанував Пащенка.

Отже, “щастя чуттєвої величі” дозволяє людині досягти певних успіхів у мистецтві, релігії (“щастя розумової величі” відповідно в науці, філософії), але віддаляє її від природи, від життя. Лише “щастя гармонії” може зберегти зв'язок людини з природою, але воно, фактично, означає зупинку прогресу.

У висновках узагальнюються результати дослідження. На підставі розгляду художніх текстів В.Підмогильного стверджуємо, що письменник у своїх творах намагався відтворити власну оригінальну концепцію людини, що ґрунтується на глибокому психологічному аналізові поведінки людини у критичних ситуаціях екзистенційного вибору, а також на знанні архетипічних рис української національної ментальності. Великий вплив на формування художньої концепції людини В.Підмогильного мало також і вчення З. Фройда.

Найповніше художня концепція людини зреалізована у великих прозових творах письменника. А незавершена “Повість без назви” є спробою В. Підмогильного найбільш повно відтворити своє розуміння глибинних основ буття людини, узагальнити свої філософські погляди на підвалини людської цивілізації, що надає цьому твору притчевого характеру.

Валер'ян Підмогильний був не тільки талановитим українським письменником, а й митцем-філософом, твори якого залишаються цікавими й актуальними і на початку ХХІ століття, постійно привертачи до себе увагу як звичайних читачів, так і літературної критики.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

Кудря Г. Риси національної ментальності і художня творчість// Вісник Харківського національного університету. Серія: Філологія. 2000. №473. Праці молодих учених філологічного факультету. С. 356-360.

Кудря Г. До питання про архетипну структуру ситуації в художньому тексті: архетипні ідеї у романах “Місто” і “Невеличка драма” В.Підмогильного// Вісник Харківського університету. Серія: Філологія. 1999. № 448. Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості. С. 234-237.

Кудря Г.Ю.Шерех-Шевельов про романи “Місто” й “Невеличка драма” В.Підмогильного// Вісник Харківського університету. 1999. № 426. Творчий доробок Ю. Шевельова і сучасні гуманітарні науки. С. 63-67.

Кудря Г. Фройдизм у творчості В. Підмогильного// Літературознавчі обрії: Праці молодих учених України: Випуск 1/ НАН України, Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка; Наук. ред. Г.М. Штонь. К., 2000. С. 77-81.

Кудря Г. Романи В.Підмогильного в оцінці Ю. Бойка-Блохина// Харків 30 40-х рр. ХХ ст.: Література. Історія. Мистецтво: Матеріали Міжнародної наукової конференції до ювілея професора Юрія Бойка-Блохина. Харків, 1998. С. 50-53.

Кудря Г. До питання про роль національної державності в розвитку української літератури (1920-і рр.)// “80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне”: Доповіді і повідомлення на Всеукраїнській науковій конференції 14-16 листопада 1997 року. Додаток до “Вісника Університету внутрішніх справ” (№ 2). Сімферополь, 1997. С. 71-72.

АНОТАЦІЯ

підмогильний людина ментальність проза

Кудря Г.М. Художні пошуки Валер'яна Підмогильного: концепція людини, риси національної ментальності. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 українська література. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2001.

У дисертації досліджується своєрідність поетики творів Валер'яна Підмогильного. Увага приділяється особливостям відображення людини в прозі письменника. Вперше комплексно проаналізовано художню концепцію людини у творчості В.Підмогильного, яка ґрунтується на визнанні неповторності людської особистості, на взаємодії духовного і тілесного начал, а також на запереченні всевладдя розуму. У дослідженні встановлено, що вчення З.Фройда значною мірою визначає художньо-естетичне мислення автора, впливаючи на формування художньої концепції людини, зреалізованої у його творах. Особливо виразно ідеї З.Фройда позначилися на таких творах письменника, як “Остап Шаптала”, “Смерть”, “В епідемічному бараці” та ін. Серед рис національної ментальності, які найбільш яскраво відображені в прозі В.Підмогильного, дисертант виділяє такі архетипічні риси національної вдачі українців, як індивадуалізм, кордоцентризм, антеїзм.

Ключові слова: концепція людини, ментальність, фройдизм, дискурс, інтертекстуальність.

SUMMARY

Kudrya G.M. Valeryan Pidmohylny's artistic searches: The person's conception, features of the national mentality. - Manuscript.

Dissertation for Candidate's Degree in philological sciences by speciality 10.01.01 - the Ukrainian Literature. - The Kharkiv national university named after Karasin, Kharkiv, 2001.

The dissertation is devoted to the investigation of poetics in the writings by Valeryan Pidmohylny. The subject-matter of the investigation is the person's conception created in the prose works of V. Pidmohylny and the evolution of character's image in the writer's writings. In the dissertation the person's artistic conception in the works by V. Pidmohylny is first analyzed thoroughly. It is based on the following principles:

every person a unique personality;

The person's behaviour is determined by interaction of spiritual (divine) and corporal (animal) origins;

The person cannot always control his emotion (feelings) with the help of intelligence;

The intelligence doesn't often “notice” regular person's actions.

It has been established by the investigation that the teaching of Z. Freud and the Ukrainian national mentality determined to a great extent the formation of the person's conception realized in author's works.

Among the peculiarities of national mentality which are vividly depicted in the prose of V. Pidmohylny the researcher distinguishes such features as individualism, cordocentrism (Greek cardia the heart and Latin centrum the centre) and antaeism (from the Antaeus, a giant in Greek mythology) which were clearly revealed in a series of novels “Rebels” and in the story “The Third Revolution”. While analyzing the causes of Ukrainian national revolution defeat the writer singles out (distinguishes) the “insurrectional truth” which is based on primordial, savage instincts of complete freedom (anarchy) and destruction.

In his dissertation, G. Kudrya also carefully studies the Freudism influence on the V. Pidmohylny creative work underlining such works as “Ostap Shaptala”, “Death”, “In Epidemic Barrack” and others.

Speaking about the tale “Ostap Shaptala” the researcher affirms that the Edip-complex of the main character is the basis of the tale. The psychological transformation of Ostap Shaptala is narrated by V. Pidmohylny quite originally and with great craftsmanship as far as the writer unites Edip-complex of the main character with the struggle of person's corporal and spiritual origins which are revealed in attraction to life and death.

In the sketch “Death” V. Pidmohylny tried to interpret the interrelations of death and life using Z. Freud's study. This study the author also uses in his story “In Epidemic Barrack” to strengthen the psychological motivation of character's behaviour.

The person's artistic conception is portrayed more completly in Valeryan Pidmohylny's novels and stories, and is formed finally in an unfinished story “The Untitled Story”. Three basic principles which the person uses in his life (“happiness of harmony”, “happiness of intelligence grandeur”, “happiness of feeling grandeur”) are personified in symbol-images expressing extreme manifestations of these principles in the person's life. “The Untitled Story” the writer's attempt to generalize his philosophical views on the basis of human civilization, this writing is like the parable.

V. Pidmohylny was not only a talented Ukrainian writer but also a great thinker and his writings are still interesting and actual even at the beginning of the XXI-st century. The works attract the attention both the ordinary readers and the literary criticism.

Key words: the person's conception, mentality, Freudism, discourse, intertextualism.

АННОТАЦИЯ

Кудря Г.Н. Художественные поиски Валерьяна Пидмогильного: концепция человека, черты национальной ментальности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена исследованию поэтики произведений Валерьяна Пидмогильного. Предметом исследования является концепция человека, созданная в художественных текстах В. Пидмогильного, а также эволюция образа героя в произведениях писателя. В диссертации впервые комплексно анализируется художественная концепция человека в творчестве В. Пидмогильного, которая базируется на признании уникальности человеческой личности, на взаимодействии духовного и телесного начал, а также на опровержении всесилия разума. В исследовании установлено, что на формирование оригинальной концепции человека в произведениях писателя большое влияние оказывали украинская национальная ментальность и учение З. Фрейда. Среди черт национальной ментальности, которые наиболее ярко отображены в художественных текстах В. Пидмогильного, автор выделяет такие, как индивидуализм, кордоцентризм и антеизм. Диссертант детально изучает также и влияние фрейдизма на творчество В. Пидмогильного, акцентируя внимание на таких произведениях, как “Остап Шаптала”, “Смерть”, “В эпидемическом бараке” и др. В диссертации также установлено, что наиболее полно художественная концепция человека отображена в романах и повестях В. Пидмогильного, а окончательно формируется в незавершенной “Повести без названия”.

Ключевые слова: концепция человека, ментальность, фрейдизм, дискурс, интертекстуальность.

Размещено на Allbest.ru